Зміст та напрями профілактичної діяльності органів внутрішніх справ



Скачати 430.48 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації02.01.2017
Розмір430.48 Kb.
  1   2
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КАФЕДРА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з дисципліни

«Актуальні проблеми та організація попередження правопорушень»
ТЕМА

«Зміст та напрями профілактичної діяльності органів внутрішніх справ»

Навчальний час _2_ години


Для слухачів навчально-наукового інституту заочного навчання
Обговорено та ухвалено на

засіданні кафедри адміністративної діяльності 28.08.2014 протокол № 1



Київ – 2014

Вид лекції:

фондова

Категорія слухачів:

слухачі

Кількість годин:

2 години







ДИДАКТИЧНІ ЦІЛІ:

НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ:

висвітлити слухачам теоретичний та практичний матеріал щодо даної теми.

ВИХОВНІ ЦІЛІ:

спонукати слухачів до постійного вдосконалення знань та професійного зростання, сприяти встановленню довірливих відносин між викладачем та слухачами.

РОЗВИВАЛЬНІ ЦІЛІ:

розвивати інтелектуальні здібності, мовлення, пам'ять, сприяти ініціативності, активності, самостійності в роботі, привчати до систематичного, планомірного засвоєння навчального матеріалу.


МІЖПРЕДМЕТНІ ТА МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ЗВ’ЯЗКИ:

ЗАБЕЗПЕЧУЮЧІ

ДИСЦИПЛІНИ:

адміністративне право, адміністративна діяльність, кримінальне право, кримінальний процес, діяльність міліції громадської безпеки, міграційне право, забезпечення законності та прав людини в діяльності міліції громадської безпеки, адміністративно-юрисдикційна діяльність органів внутрішніх справ тощо.

ЗАБЕЗПЕЧУВАНІ

ДИСЦИПЛІНИ:

Актуальні проблеми та організація попередження правопорушень.


НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЕКЦІЇ:

НАОЧНІСТЬ:

схеми, таблиці, лекція, підручник, навчально-методичний комплекс.

ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ:

ноутбук, мульмедійний проектор.


ПЛАН ЛЕКЦІЇ:


  1. Загальні положення профілактики правопорушень.

  2. Поняття, сутність та зміст загальної профілактики.

  3. Поняття, сутність та зміст індивідуальної профілактики правопорушень.

  4. Заходи та повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування та громадськості у сфері профілактики правопорушень.


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

  1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997.

  2. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – №4.

  3. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 20 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради. – 1994. – №52.

  4. Про звернення громадян: Закон України від 02 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №47.

  5. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 року.

  6. Про попередження насильства в сім’ї: Закон України від 15 листопада 2001 року// Відомості Верховної Ради. – 2002. – №10. – С. 70.

  7. Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення: Закон України від 22 вересня 2005 року.

  8. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України 30 листопада 2011 року № 1209-р.

  9. Про затвердження плану заходів з виконання Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2012 року № 767.

  10. Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Наказ МВС України, Державного департаменту з питань виконання покарань від 4 листопада 2003 р. №1303/203.

  11. Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України: наказ МВС України від 10 жовтня 2004 року № 1177.

  12. Про організацію реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України: наказ МВС України від 22 жортня 2012 року № 940.

  13. Про затвердження Інструкції про порядок переведення органів і підрозділів системи Міністерства внутрішніх справ України на посилений варіант оперативно-службової діяльності: наказ МВС України від 03 грудня 2012 року № 1111.

  14. Про затвердження Положення про профілактику правопорушень, пов’язаних із здійсненням службової діяльності працівниками Державної міграційної служби України: наказ МВС України від 25 травня 2012 року №452.

  15. Адміністративні проступки, підвідомчі міліції: кваліфікація, доказування, особливості провадження: Навчальний посібник. Видання друге. – К.: ПП «Дірект Лайн». – Київ. – 2012. – 240 с.

  16. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ у питаннях та відповідях. Навчальний посібник. Видання друге. – К.: ПП «Дірект Лайн». – Київ. - 2014. – 236 с.

  17. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Навчальний пособник / [Чернєй В.В., Константінов С.Ф., Братель С.Г. та ін.]; під заг. ред. Коваленка В.В. [5-те вид.]. – К.: ПП «Дірект Лайн», 2014. – 408 с.


ВСТУП

У сучасних умовах - становлення й розвитку демократичної, правової держави - профілактика правопорушень розглядається як важливий напрям внутрішньої політики України. Залучення населення до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень є одним з пріоритетних шляхів протидії злочинності, зменшення масштабів її розповсюдження, покращення криміногенної обстановки. Це суттєвий резерв у сприянні роботі працівників органів внутрішніх справ в охороні правопорядку, що вимагає належного правового забезпечення. Виходячи з розуміння профілактики правопорушень як специфічної сфери соціального регулювання, управління та контролю, що має багаторівневий характер та має на меті протидію правопорушенням шляхом виявлення та усунення її детермінант, нами будуть досліджені різні аспекти функціонування системи профілактики правопорушень, які пов'язані як з вирішенням загальних завдань соціального розвитку, так і спеціалізованих завдань у сфері профілактики правопорушень і негативних соціальних явищ. Зрозуміло, що зв'язок між різними видами (рівнями, формами) профілактики правопорушень носить не лінійний, а багатозначний, взаємодоповнювальний характер. Відтак, система профілактичних заходів має бути взаємозалежною. Тому задача нашого курсу полягає у спробі створення єдиного теоретичного уявлення, з якого виходить діяльність з профілактики правопорушень. У межах вирішення зазначеної задачі буде приділена увага характеристиці системи профілактики правопорушень, показана її взаємодія з іншими підсистемами протидії правопорушенням та висвітлені теоретичні передумови здійснення профілактичної діяльності.



1. Загальні положення профілактики правопорушень
Суспільство являє собою складний соціальний організм із різними сферами, кожна з яких складається з відносно самостійних суспільних відносин, зв’язків, процесів. Тому профілактика, як система, має власну «добірку» компонентів (підсистем). Це, передусім, сама профілактична діяльність, яка здійснюється у просторі, тобто йдеться про межі її поширення.

Сфера профілактики правопорушень надзвичайно широка. Сьогодні вона не може залишатися полем діяльності тільки правоохоронних органів. У ній мають брати участь усі державні органи, громадські формування і громадяни держави.

Слід зазначити, що профілактика правопорушень є конкретною діяльністю, яка мусить бути обмежена суворими рамками, хоча при цьому потрібно вирішувати великий обсяг завдань із заздалегідь не встановленим і змінюваним змістом. Межі цього управління залежать від профілактичного впливу на відповідні об’єкти, його змісту, мети, принципів, пануючих суспільних відносин, від характеру соціально-політичного ладу. Ці ознаки і окреслюють межі і сферу функціонування профілактики.

Відповідно межі профілактики визначаються усією системою соціально-політичних, економічних, організаційних, моральних, психологічних, виховних, правових, технічних та інших методів і засобів впливу. Але вони охоплюють лише ту сферу, в якій діють процеси, що впливають на правопорушення.

Розкрити з достатньою повнотою зміст профілактики правопорушень можна лише за умов урахування і аналізу функцій, які вона виконує, а також цілей і завдань, що стоять перед нею. Отже, розкриємо функції профілактики правопорушень:


  • запобіжно-регулятивна функція покликана коригувати у специфічних формах взаємозв’язок особи і суспільства і впливати на поведінку людей та суспільні інтереси. Іншими словами дана функція покликана не лише перешкоджати розвитку одних і допомагати удосконаленню інших суспільних відносин, але й, вирішувати виникаючі між особою і суспільством протиріччя, сприяти утвердженню їх взаємозв’язку. Профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка відповідала б вимогам, закріпленим у нормах права та інших нормативних актах;

  • охоронна функція покликана забезпечити захист суспільних інтересів і соціальних цінностей громадян і держави від протиправних посягань. Оскільки профілактика правопорушень спрямована на недопущення антигромадської поведінки, а також вона реалізує не лише можливості переконання, але й примусу до осіб, які не хочуть ставати на шлях виправлення і тим самим активно проявляє дану функцію;

  • виховна функція - профілактика правопорушень в основному зводиться до цієї функції, адже її призначення - не у примусі, а переконанні, тобто не у тому, щоб покарати, а у тому, щоб виховувати з метою недопущення протиправної поведінки;

  • ідеологічна функція, призначення якої полягає у забезпеченні загальної ідейної спрямованості профілактичних заходів, обґрунтуванні їх змісту, правильному визначенні шляхів, засобів і методів профілактичної діяльності. На жаль, на сучасному розвитку держави питанням ідеології не надається належної уваги;

  • прогностична функція збагачує теорію і практику профілактики правопорушень інформацією, яка дозволяє визначити перспективні напрямки попередження правопорушень.

Перелічені основні функції профілактики характеризують її соціальне призначення і практичну цінність.

Профілактика правопорушень – це система заходів, спрямованих на охорону прав і свобод людини й громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від протиправних посягань, профілактику правопорушень, і порядок їх здійснення органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, громадськими формуваннями з охорони громадського порядку, окремими громадянами, а також права та обов’язки державних органів і організацій, що проводять роботу з профілактики правопорушень, та осіб, щодо яких здійснюються зазначені заходи.

Профілактичні заходи мають здійснюватися на всій території України або в її окремому регіоні, на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, серед групи населення (загальна профілактика) або стосовно конкретної особи (індивідуальна профілактика).

Профілактика правопорушень в Україні передбачає співробітництво з правоохоронними органами інших держав та участь України в заходах, які здійснюються міжнародними організаціями.

Основні терміни:

Правопорушення – соціально негативний, передбачений нормами права, морально осудливий, провинний, що підлягає покаранню, вчинок, який порушує громадський правопорядок і спричиняє шкоду інтересам держави, фізичної або юридичної особи.

Правопорушник – особа, яка здійснила або намагається здійснити незаконну дію, а також особа, яка сприяє цьому.

Попередження – система засобів адміністративного примусу, спрямованих на недопущення здійснення наміру конкретної особи до початку зазіхання на вчинення правопорушень.

Припинення – заходи, спрямовані на зупинення протиправної діяльності, яка вже почалася з метою відвернення шкоди.

У наказі МВС України від 25.05.2012 № 452 «Про затвердження Положення про профілактику правопорушень, пов’язаних із здійсненням службової діяльності працівниками Державної міграційної служби України» законодавець закріпив визначення термінів, зокрема:

профілактика правопорушень - система організаційних, правових і виховних заходів, спрямованих на попередження та усунення причин і умов, що сприяють учиненню працівниками ДМС України протиправних дій, пов’язаних із здійсненням їх службової діяльності.

загальна профілактика правопорушень - комплекс заходів правового й виховного характеру, спрямованих на усунення причин і умов, що сприяють учиненню правопорушень, пов’язаних із здійсненням службової діяльності працівниками ДМС України;

індивідуальна профілактика правопорушень - комплекс заходів індивідуального впливу на свідомість і поведінку осіб з числа працівників ДМС України, дії яких можуть призвести до скоєння злочинів, пов’язаних з виконанням покладених на них службових обов’язків, з метою попередження виникнення у них злочинного умислу та його практичної реалізації;



Отже, профілактика правопорушень – це обов’язкова діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, у тому числі громадських організацій, спрямована на виявлення та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень, а також виявлення осіб, схильних до вчинення правопорушень, та застосування заходів до їх виправлення.

Загальна профілактика – заходи, спрямовані на виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень на всій території України, у окремому регіоні, галузі господарства, стосовно частини населення чи групи осіб, а також на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності.

Віктимологічна профілактика правопорушень – комплекс заходів із своєчасного виявлення осіб, які, виходячи з їх поведінки, під впливом певних причин та умов можуть стати потерпілими (жертвами) від правопорушень, і проведення з ними запобіжних заходів віктимної поведінки.

Індивідуальна профілактика правопорушень – система спеціальних заходів щодо конкретних осіб, які не скоїли протиправних діянь, але знаходяться в несприятливих умовах і під їх впливом можуть учиняти такі дії, ведуть антигромадський спосіб життя, скоюють правопорушення, характеризуються формуванням умислу і мотиву на вчинення правопорушень, підготовкою конкретного правопорушення, вчинили замах на злочин, але не довели його до кінця, скоїли злочин і можуть допустити рецидив.

Антисуспільна спрямованість особи. Виявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні дедалі більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість вчинення даною особою правопорушення.

Інші категорії осіб, схильні до вчинення правопорушень, – це особи:

  • визнані в установленому порядку хронічними алкоголіками або зловживають спиртними напоями і двічі протягом року притягалися до адміністративної чи іншої відповідальності за розпиття спиртних напоїв або появу в громадських місцях у п’яному вигляді, інші правопорушення;

  • визнані в установленому порядку наркоманами, токсикоманами або вживають наркотичні речовини без призначення лікаря;

  • психічно хворі, які страждають на тяжкі психічні розлади і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров’я;

  • які вчинили насильство в сім’ї після винесення їм офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї;

  • неповнолітні, які скоїли адміністративні правопорушення, ведуть антигромадський спосіб життя, у тому числі звільнені із спеціальних виховних установ.

Законодавство України про профілактику правопорушень складається з Конституції України та інших законодавчих актів України, що регулюють діяльність органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а також участь підприємств, установ, організацій, громадян та їх організацій у профілактиці правопорушень.

Усі заходи щодо профілактики правопорушень здійснюються відповідно до Конституції та законів України.

Здійснення політики у сфері профілактики правопорушень повинно ґрунтуватися на певних принципах.

До основних принципів профілактики злочинності належать: демократизму, соціальної справедливості та гуманізму, комплексності, диференціації та індивідуалізації, своєчасності та необхідної достатності, наукової обґрунтованості, законності і економічної доцільності.



Принцип демократизму профілактики правопорушень проявляється у широкій участі у профілактичній діяльності як населення в цілому так, зокрема, громадських та релігійних формувань; вивчення громадської думки щодо включення тих чи інших заходів до профілактичної діяльності. Цей принцип полягає в тому що громадяни повинні достатньо широко використовувати право звертатись особисто або колективно з питань боротьби з правопорушеннями в державні органи і органи місцевого самоврядування.

Принцип соціальної справедливості та гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов’язана із завданням конкретним особам позбавлень та право обмежень і спрямована на запобігання з боку конкретних осіб протиправної поведінки.

Принцип комплексності проявляється у програмно-цільовому підході, всебічному аналізі і прогнозуванні ситуації та використанні на цій основі заходів економічного, виховного, управлінського, правового характеру для впливу на всю сукупність причин та умов правопорушень.

Принцип диференціації і індивідуалізації полягає в тому, що профілактична діяльність повинна мати співвідношення характеру та інтенсивності визначених заходів з конкретними завданнями впливу та врахуванням статусу і особливостей особи, до якої застосовуються профілактичні заходи, а також умов її життєдіяльності та динаміки поведінки.

Принцип своєчасності та необхідної достатності означає, що профілактична діяльність повинна бути направлена на ранній етап виникнення ситуації, яка несе у собі загрозу вчинення правопорушення.

Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції право порушень, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об’єкти профілактики, основні на­прями й засоби попереджувального впливу, коло суб'єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.

Важливе значення для ефективної профілактичної діяль­ності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб’єктів, підстави для застосування заходів індивідуаль­но-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії за­хисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.

Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.

Будь-яка діяльність, зокрема й профілактична, будується на певних методах і формах її здійснення. Характеризуючи діяльність того чи іншого суб’єкта профілактики правопорушень, потрібно враховувати, що вона здійснюється по двох основних напрямках: у співвідношенні заходів переконання із заходами примусу стосовно осіб, які порушують норми права і правила поведінки, встановлені суспільством. Тому тут використовують два методи: переконання і примусу.

Якщо перший метод є більш гуманним, оскільки спрямований на переконання тієї чи іншої особи про недопущення протиправної поведінки, то другий пов’язаний із застосуванням тих чи інших заходів примусу до осіб, які допускають відхилення у поведінці. Безумовно, названі методи повинні застосовуватися з урахуванням соціальної запущеності особи.

Використовуючи ці два метоли, суб’єкти профілактики правопорушень, залежно від їх виду, застосовують різні форми, під якими розуміється науково обґрунтована система найбільш доцільних і правомірних заходів профілактики правопорушень.

Суб’єктами загальної та індивідуальної профілактики правопорушень є органи державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, засоби масової інформації, громадські організації, у тому числі громадські формування з охорони громадського порядку, релігійні установи та організації, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які беруть участь у профілактиці правопорушень.

Керівники суб’єктів профілактики правопорушень несуть відповідальність за попередження, припинення правопорушень та організацію профілактичної роботи в межах своїх повноважень.

Особливе місце серед суб’єктів профілактичної діяльності займають органи внутрішніх справ, які здійснюють заходи як загальної, так і індивідуальної профілактики.

Об’єктами профілактики правопорушень є громадяни України, особи без громадянства, а також іноземці, за винятком дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, користуються імунітетом від кримінальної та адміністративної юрисдикції, криміногенні чинники правопорушень, особи з криміногенними нахилами, мікросередовище, яке сприяє формуванню особи з криміногенними нахилами.

Основні чинники, які потребують профілактичного впливу

До основних чинників належать: бідність, безробіття, відсутність доступного житла, недосконалість системи освіти; загострення соціальної нерівності; ослаблення соціальних і сімейних зв’язків, а також неналежне виховання в сім’ї, що посилює несприятливі умови життя; збільшення кількості неблагополучних сімей, розлучень, асоціальна поведінка батьків, ухилення або відсторонення батьків від виконання своїх обов’язків з виховання дітей, жорстокість і насилля в сім’ях; соціальні фактори, пов’язані з міграційними процесами; руйнування культурної самобутності, утрата моральних принципів суспільного життя та патріотизму, антигромадський спосіб життя; погіршення умов життя окремих соціальних груп, недостатня мережа об’єктів культурно-побутового призначення, спортивних установ, місць відпочинку; низький рівень медичного обслуговування населення; алкоголізм, немедичне вживання наркотичних засобів та інших психотропних речовин; поширення в засобах масової інформації ідей і поглядів, що призводять до зростання нетерпимості, насильства та обману;; недоліки в охороні державного і колективного майна і інші умови, які сприяють скоєнню правопорушень в суспільстві. Вирішення зазначених проблем повинно здійснюватися систематично на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному рівнях.


2.Поняття, сутність та зміст загальної профілактики
Отже велике практичне значення має розподіл профілактики правопорушень на загальну та індивідуальну. Воно проводиться у деяких нормативних актах і є основою для вирішення таких важливих питань, як розмежування компетенції суб’єктів загальної профілактики, спеціалізація суб’єктів, аналіз результатів і оцінка ефективності профілактичних заходів, тощо. А також, суттєвим є й те, що цей розподіл базується на деяких загальновизнаних положеннях, які стосуються природи правопорушень, особливостях її детермінації.

Як уже зазначалося у попередньому питанні Загальна профілактика – це заходи, спрямовані на виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень на всій території України, у окремому регіоні, галузі господарства, стосовно частини населення чи групи осіб, а також на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності.

Класифікувати заходи загальної профілактики варто на: загальні заходи профілактики злочинів та спеціальні заходи профілактики злочинів.

Класифікувати заходи загальної профілактики варто на: загальні заходи профілактики злочинів та спеціальні заходи профілактики злочинів.

До заходів загальної профілактики правопорушень належать:


  • кримінологічна експертиза;

  • роз’яснення положень законодавства України;

  • кримінологічне дослідження;

  • профілактична перевірка;

  • припис, постанова;

  • інформування населення про стан правопорядку, засоби та методи захисту громадян і власності від правопорушень;

  • профілактична допомога.

Кримінологічна експертиза

Термін "експертиза" походить від французького слова "expertise" та від латинського "expertus" (досвідчений) і означає розгляд, дослідження експертом якихось справ, питань, що потребують спеціальних знань. У свою чергу, щодо визначення поняття "кримінологічної експертизи" серед науковців та практиків досі одностайних підходів не вироблено. Зокрема А.П. Закалюк виробив лише загальний підхід з цього приводу, обґрунтовано вважаючи, що кримінологічна експертиза – це експертне дослідження та прогнозування зміни кримінологічної ситуації у певній сфері суспільних відносин у зв’язку з новими обставинами (умовами) її функціонування, наразі пов’язаними із прийняттям нормативно-правового акта, що має внести зміни у правове регулювання згаданої сфери.

Отже кримінологічна експертиза нормативно-правових актів у вузькому розумінні, вважаючи, що це є спеціальне, здійснюване на основі обґрунтованої методики кримінологічне дослідження нормативно-правових актів ї їх проектів, спрямоване на виявлення, усунення або мінімізацію впливу таких її положень, що детермінують або ж можуть детермінувати злочинність чи блокують або можуть блокувати дію антикримінальних заходів (засобів), що вживаються суспільством і державою.

В широкому розумінні кримінологічну експертизу можна вважати формою кримінологічного контролю, що реалізується у вигляді наукового забезпечення процесу правотворчості і здійснюється в межах кримінологічної політики держави.

Отже, системо утворюючими елементами, що складають зміст даного поняття, є:

1) це експертне дослідження (з цього випливає, що висновок експерта має відповідати певним вимогам, зокрема тим, що визначені у ст. 75 КПК України, тобто дане дослідження має проводитись висококваліфікованим фахівцем (групою) на підставі науково обґрунтованої методики та критеріїв;

2) об’єктами експертизи у цьому випадку виступають проекти законів та інших нормативно-правових актів у сфері протидії злочинності (з іншого боку, об’єктами даної експертизи мають бути лише ті правові акти, що регулюють суспільні відносини у сфері протидії злочинності, тобто в цьому аспекті вони мають співпадати з предметом кримінології;

3) дослідження має проводитись фахівцями у галузі кримінології, що призначаються експертами відповідним нормативно-правовим актом уповноваженою на це особою (органом).

4) метою даного експертного дослідження має бути встановлення кримінологічно значущих чинників, виникнення чи негативні зміни яких пов’язані з об’єктом експертизи та вироблення науково обґрунтованих пропозицій по їх блокуванню, усуненню, нейтралізації тощо або стимулювання.

5) наслідки від прийняття нормативно-правового акта (бажані чи небажані). Юридична ефективність визначається здатністю законодавчої норми забезпечити відповідність поведінки суб’єктів, до яких вона адресується, тому зразкові, що передбачені у нормі.

6) пропозиції (рекомендації) щодо доцільності чи заперечення прийняття нормативно-правового акта.

Серед оціночних критеріїв ефективності нормативно-правових актів та їх проектів, а також серед функцій і засобів науково-кримінологічного забезпечення нормотворення (законотворення) має зайняти своє місце й прогнозування кримінологічних наслідків прийняття законодавчого (нормативно-правового) акта.

При цьому реалізація цієї функції, з урахуванням критеріїв ефективності, має відбуватися через безпосереднє застосування прогностичних видів, методів і засобів, зокрема й через проведення наукової кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів.



Роз’яснення положень законодавства України. Суб’єкти профілактики правопорушень, у межах своєї компетенції, ведуть серед населення, окремих його категорій, посадових осіб підприємств, організацій, установ роботу з роз’яснення положень законодавства України, у тому числі з питань профілактики правопорушень, віктимологічної профілактики, зокрема щодо необхідності виявлення й усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень, відповідальності за протиправні діяння, а також уживають заходів із своєчасного виявлення осіб, які, виходячи з їх поведінки, під впливом певних причин та умов можуть стати потерпілими від правопорушення.

Кримінологічне дослідження проводиться з метою виявлення ознак готування злочинів, вивчення причин і умов вчинення правопорушень, свідомого або несвідомого створення умов, які сприяють вчиненню правопорушень, а також з метою прогнозування впливу тих чи інших обставин на стан правопорядку в майбутньому та обґрунтування необхідності і спрямованості профілактичних заходів.

Правоохоронними органами кримінологічне дослідження здійснюється в межах їх обов’язків і прав, визначених законами України, шляхом постійного вивчення даних і документів, що характеризують діяльність органів влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форми власності, спосіб життя окремих фізичних осіб, матеріалів органів дізнання, узагальнення слідчої та досудової практики.

Кримінологічне дослідження може призначатися Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствами та іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та здійснюватися визначеними ними органами в процесі розроблення проектів законодавчих та інших нормативних актів, планів або програм профілактики правопорушень, а також за результатами профілактичних перевірок на підприємствах, в установах, організаціях.

Припси, постанова. У разі отримання достатніх відомостей про наявність причин і умов, що можуть сприяти вчиненню правопорушень, на підставі відповідних рішень працівниками правоохоронних органів проводиться профілактична перевірка. До участі в ній залучаються фахівці, а в разі необхідності – представники громадських організацій.

Службові особи підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, на яких проводиться профілактична перевірка, зобов’язані надати особам, що проводять перевірку, можливість оглянути територію, приміщення, ознайомитися з необхідними документами, матеріалами, дати пояснення з питань, які стосуються перевірки.

Службові особи, які проводять профілактичну перевірку, зобов’язані діяти в межах повноважень і з дотриманням вимог щодо охорони інформації. Утручання цих осіб у господарську та іншу діяльність підприємств, установ та організацій, на яких проводиться профілактична перевірка, забороняється.

За результатами профілактичної перевірки орган, за рішенням якого вона проводилася, надсилає керівникові підприємства, установи, організації, де виявлено причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, профілактичний припис, подання чи постанову. У профілактичному приписі, поданні чи постанові визначаються заходи щодо усунення причин та умов, що сприяють учиненню правопорушень, і термін їх виконання.

Подання і постанови є обов’язковими для виконання.

Органи досудового розслідування, прокурор та суд вживають заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, у межах та на підставі кримінального процесуального законодавства України.

Орган, що склав подання чи постанову, у випадку їх невиконання, виконання не в повному обсязі або з порушенням визначених поданням чи постановою заходів здійснює контроль щодо забезпечення виконання цих заходів відповідним підприємством, установою, організацією, повідомляє про незадовільний стан профілактики правопорушень орган внутрішніх справ, на території обслуговування якого знаходиться зазначене підприємство, установа, організація.

Особи, винні в невиконанні чи неналежному виконанні подання чи постанови, притягаються до передбаченої законом адміністративної або дисциплінарної відповідальності.



Інформація про стан правопорядку в Україні та в її адміністративно-територіальних одиницях доводиться до населення через засоби масової інформації.

Суб’єкти профілактики правопорушень інформують населення про засоби та методи захисту від протиправних посягань шляхом проведення бесід, виступів у пресі, по радіо й телебаченню, видання спеціальних посібників, плакатів тощо. Засоби масової інформації використовуються також з метою поліпшення правового виховання населення, формування здорового способу життя.



Профілактична допомога. Надання суб’єктами профілактики правової допомоги населенню включає в себе створення пунктів допомоги знедоленим, центрів реабілітації та ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, роз’яснення небезпеки віктимологічної поведінки та адекватних дій в умовах, що сприяють учиненню правопорушень, ініціативне надання послуг із захисту та охорони майна всіх форм власності на основі укладення письмових договорів, надання юридичної допомоги населенню та громадським об’єднанням.

Останнім часом з метою загальної профілактики правопорушень усе активніше застосовуються технічні засоби: технічне зміцнення житлових приміщень, під’їздів будинків, горищ і підвалів, поліпшення освітленості вулиць, тощо.

Досить актуальними завданнями загальнопрофілактичної діяльності органів внутрішніх справ є відновлення та розвиток мережі громадських формувань з охорони громадського порядку, налагодження та зміцнення ділових зв’язків з населенням, суспільним активом, виступи працівників міліції (насамперед - дільничних інспекторів) з питань попередження правопорушень і забезпечення громадського порядку перед жителями та у трудових колективах.

Організація і здійснення постійної взаємодії правоохоронних органів з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, благодійними й іншими фондами, суспільними об’єднаннями, засобами масової інформації повинні бути спрямовані на активізацію і конкретизацію їх участі у профілактиці правопорушень. Необхідно також розбудовувати взаємодію із цих питань із релігійними організаціями, з органами опіки, піклування, охорони здоров'я, освіти, служб зайнятості, центрами соціального захисту дітей і підлітків, будинками нічного перебування й центрами соціальної реабілітації. Останні можуть бути ефективно використані для оперативної і профілактичної роботи з особами, що займаються бродяжництвом і жебрацтвом.



3. Поняття, сутність та зміст індивідуальної профілактки правопорушень
Індивідуальна профілактика правопорушень – це система спеціальних заходів щодо конкретних осіб, які не скоїли протиправних діянь, але знаходяться в несприятливих умовах і під їх впливом можуть учиняти такі дії, ведуть антигромадський спосіб життя, скоюють правопорушення, характеризуються формуванням умислу і мотиву на вчинення правопорушень, підготовкою конкретного правопорушення, вчинили замах на злочин, але не довели його до кінця, скоїли злочин і можуть допустити рецидив.

У науковій літературі можна зустріти різні визначення індивідуальної профілактики правопорушень, але найбільш конкретизоване ви­значення є таким: індивідуальна профілактика - система цілеспря­мованого, організованого, з урахуванням педагогічних вимог, ви­ховного впливу на свідомість, почуття, волю особи, що профілактується, з метою усунення, нейтралізації, блокування у неї негативних і, одночасно, формування позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки.



Індивідуальна профілактична робота - комплекс заходів щодо конкретних осіб, схильних до вчинення правопорушень, та осіб, які перебувають на обліках в органах внутрішніх справ, з метою попередження вчинення ними злочинів та інших правопорушень.

Варто відзначити й те, що забезпечення ефективності індивідуальної профілактики правопорушень неможливо без дотримання таких основних вимог:

- своєчасність (несвоєчасне виявлення та вжиття заходів впливу до правопорушників та їх оточення призводить до формування звички пов’язаної з антигромадською поведінкою, а також значно підвищує ймовірність вчинення особою правопорушення);

- послідовність (індивідуальний вплив повинен спланований бути так, щоб його інтенсивність послідовно збільшувалась або зменшувалась залежно від результатів);

- реальність (заходи впливу повинні відповідати можливостям їх реалізації);

- законність (індивідуальна профілактика будується на основі чіткого дотримання законодавства, прав, свобод та законних інтересів громадян).

При цьому необхідно мати на увазі, що визначення кола осіб, що потребують профілактичного впливу, при відсутності законних підстав може викликати безпідставне рішення, а тим самим - обмеження прав громадян. Стосовно індивідуальної профілактичної роботи правоохоронних органів такі підстави - це насамперед факти протиправної поведінки конкретних осіб. Саме вони надають право поставити особу на профілактичний облік, що тягне за собою певне обмеження його прав і свобод. Тому категорії цих осіб і види їх антигромадської поведінки визначені нормативно-правовими актами України, що визначають межі індивідуальної профілактичної роботи правоохоронних органів.

До заходів індивідуальної профілактики правопорушень слід віднести:



  • профілактичну бесіду;

  • роз’яснення законодавства;

  • усне попередження про неприпустимість протиправних дій;

  • офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї;

  • офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

  • профілактичний облік;

  • адміністративний нагляд органів внутрішніх справ;

  • соціальний патронаж осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або її позбавлення на певний строк.

Профілактична бесіда проводиться за наявності інформації про те, що особа вчинила протиправні дії, з метою роз’яснення суспільної небезпечності та усного попередження про неприпустимість протиправних і антигромадських дій, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, а також на встановлений порядок управління. Для цього особа викликається до відповідного органу внутрішніх справ чи Служби безпеки України за місцем проживання або роботи (служби).

Офіційне попередження про неприпустимість учинення насильства в сім’ї виноситься члену сім’ї відповідно до статті 10 Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, а саме:

1. Члену сім’ї, який вчинив насильство в сім’ї, виноситься офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, за умови відсутності в його діях ознак злочину, службою дільничних інспекторів міліції або кримінальною міліцією у справах дітей, про що йому повідомляється під розписку.

2. Офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї може бути винесено осудній особі, яка на момент його винесення досягла 16-річного віку.

3. У разі вчинення особою насильства в сім’ї, після отримання нею офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, ця особа направляється до кризового центру для проходження корекційної програми, а також щодо неї у випадках і в порядку, передбачених цим Законом, може бути винесено захисний припис.

Проходження корекційної програми для такої особи є обов’язковим.

Офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки. Особі, до якої двічі протягом року було застосовано адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку, а також установлений порядок управління, правоохоронним органом за місцем проживання цієї особи може бути оголошено офіційне письмове застереження про неприпустимість протиправної поведінки та можливі заходи профілактичного впливу.

Офіційне застереження оголошується начальником відповідного правоохоронного органу або його заступником, начальником територіального підрозділу цього органу і оформляється протоколом, який підписується правопорушником та посадовою особою, що оголошує офіційне письмове застереження. У разі відмови правопорушника від підписання протоколу в ньому робиться відповідний запис.

У разі неявки правопорушника без поважних причин до правоохоронного органу за викликом для оголошення офіційного письмового застереження його може бути піддано приводу в порядку, передбаченому законодавством.

Профілактичний облік становить систему передбачених чинним законодавством заходів суб’єктів профілактики, спрямованих на усунення причин та умов, за наявності яких може бути вчинено правопорушення.

Необхідність узяття на профілактичний облік осіб у кожному випадку визначається індивідуально, з урахуванням характеру проступку, поведінки особи щодо наміру продовження антигромадських дій.

Для систематичного і цілеспрямованого здійснення заходів індивідуальної профілактики щодо особи, поведінка якої свідчить про реальну можливість учинення нею правопорушення, така особа підлягає взяттю на профілактичний облік.

Профілактичний облік в органах внутрішніх справ здійснюється відповідно до Законів України «Про міліцію», «Про адміністративний нагляд а особами, звільненими з місць позбавлення волі», «Про попередження насильства в сім’ї» та «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх».

На профілактичний облік в органах внутрішніх справ беруться особи, які :


  • вчинили двічі протягом року адміністративні правопорушення, за які згідно із законом може бути призначено покарання у вигляді адміністративного арешту, або особи, що вчинили адміністративне правопорушення після оголошення офіційного застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

  • відносно яких є інформація, що вони можуть вчинити злочин та відносно яких відповідні органи застосували заходи запобігання;

  • злочинна діяльність яких була припинена і які не були засуджені до кримінального покарання;

  • звільнені з місць позбавлення волі, ті, що відбули покарання за злочин, з яких судимість не знято або не погашено у встановленому законом порядку;

  • засуджені за вчинення злочину умовно або до міри покарання, не пов’язаної з позбавленням волі, а також звільнені від покарання та його відбування;

  • знаходилися на лікуванні від алкоголізму і наркоманії в спеціальних наркологічних закладах;

  • були визнані в установленому порядку хронічними алкоголіками або зловживають спиртними напоями;

  • двічі притягувалися до адміністративної чи іншої відповідальності за розпиття спиртних напоїв або появи у п’яному вигляді в громадських місцях, що допускають на ґрунті пияцтва інші порушення громадського порядку чи правил громадського співжиття;

  • були визнані в установленому порядку наркоманами, токсикоманами або вживають наркотичні речовини без призначення лікаря;

  • психічно хворі, які є суспільно небезпечними і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров’я;

  • вчиняють насильство в сім’ї;

  • відносно яких здійснюється адміністративний нагляд;

  • батьки або особи, які їх заміняють, котрі не виконують обов’язків щодо виховання і навчання дітей і своєю протиправною поведінкою сприяють вчиненню ними правопорушень.

Профілактичний облік передбачає створення та ведення відповідних комп’ютерних інформаційних систем правоохоронних органів України.

Соціальний патронаж осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, здійснюється відповідно до Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”.

Соціальний патронаж - допомога звільненим особам шляхом здійснення комплексу правових, економічних, організаційних, сихологічних, соціальних та інших заходів, зокрема надання послуг, спрямованих на їх соціальну адаптацію;

Спеціалізовані установи для звільнених осіб - установи, діяльність яких спрямована на надання допомоги звільненим особам, їх підтримку та соціальну адаптацію;

Суб'єкти соціального патронажу - центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, а також фізичні особи, які здійснюють соціальний патронаж.

Центр соціальної адаптації - соціальна установа,діяльність якої спрямована на поступове повернення звільнених осіб до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві шляхом надання їм соціальних послуг та сприяння в отриманні іншої допомоги з урахуванням індивідуальних потреб.

Діяльність центру соціальної адаптації регулюється типовим положенням, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Спеціальний будинок-інтернат - соціально-медична установа, призначена для постійного проживання звільнених осіб - громадян похилого віку, інвалідів I і II груп, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, обутового і медичного обслуговування.

До спеціального будинку-інтернату на безоплатній основі приймаються звільнені особи - громадяни похилого віку, інваліди I і II груп, що не мають працездатних дітей або інших родичів, які згідно із законом зобов'язані їх утримувати.

До спеціального будинку-інтернату можуть прийматися на платній основі звільнені особи, що мають працездатних дітей або інших родичів, які згідно із законом зобов'язані їх утримувати.

Діяльність спеціальних будинків-інтернатів регулюється типовим положенням затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.



    • стосовно психічно хворих, які перебувають на обліку як соціально небезпечні, - після припинення диспансерного нагляду за такими особами.

Безпосереднє здійснення індивідуальної профілактики - досить тривалий і систематичний процес, що пов’язаний з впливом на особу, у процесі якого необхідно комплексно застосовувати весь арсенал методів, усі засоби та заходи впливу. У практичній діяльності використовуються такі методи індивідуально-профілактичного впливу, як: переконання, надання допомоги, примус.

Метод переконання - це комплекс виховних, роз’яснювальних заходів, що здійснюються з метою зміни антигромадської спрямованості осіб, що профілактуються, і закріплення їх позитивної соціальної орієнтації. Він застосовується у період знаходження осіб на профілактичному обліку для подолання або нейтралізації основних антигромадських орієнтацій, що можуть привести до вчинення злочинів. Основними формами реалізації методу переконання є індивідуальні або колективні бесіди, обговорення поведінки особи, встановлення над ним індивідуального або колективного шефства, спільна участь вихователя і особи, що перевиховується, у суспільно корисній діяльності, тощо. У процесі застосування методу переконання необхідно використовувати різноманітні психологічні та педагогічні прийоми впливу на розум, почуття і волю людини. Основною організаційно-тактичною формою виховного впливу на особу, що профілактується, є бесіда. Використовуються бесіди трьох видів: попередня (або ознайомлювальна), профілактична і виховна. Попередня бесіда проводиться в індивідуальному порядку при постановці особи на профілактичний облік. Профілактична бесіда проводиться при наявності фактів антигромадської поведінки особи, що перебуває на профілактичному обліку. Виховна бесіда за своїм змістом та способом впливу нагадує профілактичну бесіду, але виховні бесіди проводяться, як правило, у неофіційній обстановці, частіше представниками громадськості за місцем проживання, навчання або роботи особи, що профілактується.

Метод надання допомоги є, як правило, найбільш ефективним у профілактичній діяльності. Він використовується для трудового устрою, поліпшення побутових умов, організації дозвілля, встановлення соціально корисних контактів, планування грошових видатків, вибору життєвих цілей, тощо. Заходи надання допомоги у працевлаштуванні та створенні належних побутових умов, особливо особам, звільненим з місць позбавлення волі після відбуття покарання, регламентовані у низці нормативних актів. Однак у сучасних умовах їх застосування вкрай повне ускладнень, не забезпечується об’єктивними можливостями органів внутрішніх справ. У зв’язку із цим для надання допомоги особам, що профілактуються, необхідно використовувати можливості меценатів, різних фондів, служби соціального захисту населення, центрів соціальної реабілітації та інших подібних структур.

Метод примусу є одним з основних методів індивідуально-профілактичної діяльності. Він реалізується шляхом застосування різних за своєю юридичною природою, змістом і направленістю заходів впливу, які регламентуються нормами відповідних галузей права (цивільного, сімейного, адміністративного, тощо). До основних таких заходів, що найбільш часто застосовуються органами внутрішніх справ у встановленому законом порядку, відносяться:адміністративний арешт і адміністративне затримання для запобігання антигромадської поведінки особи та захисту громадян, членів його сім’ї від протиправних посягань;



  • адміністративний нагляд, що має на меті здійснення профілактичного контролю над особами, що звільнилися з місць позбавлення волі та не стали на шлях виправлення;

  • штраф, покликаний реалізувати матеріальну відповідальність особи за свої антигромадські провини та запобігти більш серйозні правопорушення;

  • накладення та жорсткість обмежень щодо раніше засуджених осіб, які дозволяють установити бар’єри на шляху до протиправної діяльності та сприяють соціалізації особи.

Індивідуальна профілактика являє собою складний вид діяльності, оскільки вона завжди пов’язана з конкретною людиною, його індивідуальною неповторністю, зі специфікою тільки їм прожитому життя й тільки йому властивого життєвого досвіду. Тому, оцінюючи її результативність, необхідно враховувати, що, по-перше, ефективність профілактики злочинів досягається за рахунок застосування не одного окремо взятого заходу, а цілого їх комплексу; по-друге, результат профілактичної роботи при тих самих формах і методах суттєво змінюється залежно від ступеня криміногенності кожного із трьох основних детермінантів злочинної поведінки - особи, мікросередовища та конкретної ситуації; по-третє, інтенсивність профілактичних заходів перебуває у прямій залежності від ступеня прояву названих криміногенних факторів.

Особа, стосовно якої застосовується профілактичний захід, має право оскаржити неправомірні дії посадових осіб, які цей захід здійснюють та порушують її права, їх вищому керівникові, прокуророві або суду.

Особи, винні в порушенні вимог законодавства про профілактику правопорушень, несуть дисциплінарну, цивільно-правову або адміністративну відповідальність відповідно до законодавства України.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка