Збірник наукових праць



Сторінка9/17
Дата конвертації22.02.2017
Розмір3.78 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17

Активная деятельность человека по переустройству Природы уже принесла печальные результаты. В нашей памяти все еще свежи лозунги типа

«Чем больше дымящих труб, тем больше социализма» и «не надо ждать милости от природы, взять их – наша задача» И мы брали и брали. Что же останется нашим детям ? Землю мы взяли не в наследство от наших предков, мы взяли ее в долг у наших детей и внуков. Хищническое отношение людей к природе в последнее время стала нормой деятельности хомо сапиенс. Сегодня мы имеем: вырубленные лесопосадки и парки, безнадежно обмелевшие реки, покрыто полиэтиленовыми пакетами дно водоемов, грязные моря, загазованный воздух, генетически модифицированные продукты, получившие уже распространение в Украине. Экономические трудности в последнее десятилетие, низкий технологический уровень производства, высокий уровень моральной и физической изношенности оборудования усугубляют негативное влияние хозяйственной деятельности человека на среду.


Что дальше? Что необходимо понять людям, которые еще хотят добра и счастья для своих детей? На мой взгляд, сегодня для Украины, как и для всей планеты Земля, необходима новая философия гармоничного сосуществования человека и природы.

«Человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность признаются в Украине наивысшей социальной ценностью»,- это из Конституции Украины.

На первом месте стоят жизнь и здоровье человека. А человеку для нормального протекания биологических процессов позарез нужна чистая вода. А, как известно, чистота воды зависит от общего состояния окружающей среды.

Современная экологическая ситуация складывается из ряда жизненно важных факторов.

Одесская область характеризуется особыми природными условиями, которые обусловлены ее приморским положением. По ее территории протекают такие большие реки, как Дунай и Днестр, которые выносят значительную часть загрязнения из бассейнов рек в прибрежную зону Черного моря. Сюда же поступают загрязнения из бассейна Днепра.

Основные показатели качества воды Днестра в створе водозабора г. Одессы соответствуют нормативным требованиям. Однако в период паводка, несанкционированных сбросов сточных вод промышленными предприятиями в верховьях реки наблюдается превышение норм по фосфатам, железу, БПК 5. Как и в прежние годы, основными источниками загрязнения бассейна р. Днестр являются предприятия и объекты выше расположенных областей Украины и Республики Молдова. Очистные сооружения водстанции «Днестр» не предназначены для очистки воды от больших бактериальных загрязнений, что приводит к необходимости хлорирования ударными дозами для обеззараживания и наличию остаточного хлора в водопроводной воде.

Что представляет собой водопровод в Одессе? Это 1377 километров труб различных диаметров - от 200 до 1400 мм. Водоводы до Одессы-еще 281,35 км диаметром от 750 до 1400 мм. По различным оценкам эксплуатационников, в крайне неудовлетворительном аварийном состоянии находяться 20% труб, по другим источникам, неисправны до 75% труб. Объективные потери воды составляют до 40%, в том числе по причине нерационального расходования воды. Очищенная днестровская вода, поданная в городской водопровод, сливается в канализацию. Эту самую дорогую живительную влагу предприятия используют для охлаждения двигателей, для гальванических процессов. На улицах городов мы частенко видим, как пацаны моют чистой питьвой водой машины, хозяйки – ковры. Кто виноват?

Хочу напомнить о давнем фильме, посвященном обороне Одессы в 1941 году. Он называется «Жажда». В фильме показано, какой ценностью была вода для жителей осажденной Одессы Я плакал и восхищался героями фильма, которые ценой своей жизни сумели на несколько часов дать одесситам воду.

Видимо, чтобы почувствовать сладость воды, необходимо почувствовать вкус жажды.

Сбросы неочищенных и недостаточно очищенных сточных, дождевых и талых вод, неудовлетворительная хозяйственная деятельность в прибрежно-защитных зонах привели к ухудшению качества воды и в малых реках области. Реки Алкалия, Хаджидер, Каплань, Сарата, Чага характеризуются повышенной минерализацией (1,5-6 г/л). Наблюдается высокое содержание хлоридов, сульфатов натрия, что превышает гранично допустимые концентрации в 1,5-6 раз.

Нарушение водного баланса в бассейнах рек привело к ухудшению качества воды в придунайских озерах, в том числе в Ялпуге, Китае, Катлабухе, – там значительно повысилась минерализация. Вода считается условно пригодной для орошения почвы.

Большая экологическая проблема связана с озером Сасык, где на территории Дунай-Днестровской оросительной системы под влиянием орошения некачественной водой осолонцевалось около 30 тыс. гектаров.

Продолжается загрязнение подземных вод пестицидами, нитратами, нитритами. На промышленных, транспортных и других предприятиях области продолжается сбор токсичных веществ.

Еще не решена в ряде районов области проблема утилизации пришедших в негодность и запрещенных к применению пестицидов. Например, в Килийском районе их накопилось 70 тонн. Хранение ядохимикатов, по нашему мнению, находится в неудовлетворительном состоянии. Так, особую тревогу вызывает захоронение 800 тонн ДДТ в районе Алтестово, возле Хаджибеевского лимана. Ядохимикаты являются постоянными источниками загрязнения земли, подземных вод. По данным Госуправления охраны окружающей природной среды в Одесской области полностью зачищены Ренийский, Болградский районы. С Измаильского района пестициды вывезены частично. В первом полугодии 2008 года с территории склада с. Сафьяны Измаильского района, возле которого размещен склад с ядохимикатами, вывезена еще 41 тонна, планируется вывезти еще 40 тонн.

В связи с несоответствующей санитарно-эпидемиологической ситуацией периодически закрывается для купания часть наших пляжей. По химическим показателям вода в море стала на порядок лучше, однако по бактериологическим показателям в такой воде купаться небезопасно. В связи с этим уменьшается курортно-рекреационный туристический потенциал Одессы. С сокращением числа туристов и отдыхающих повышается степень упущенной выгоды из-за недоиспользованного туристического сервиса.

Загрязнение атмосферного воздуха от стационарных источников и от автотранспорта продолжает оставаться на высоком уровне.

Серьезная проблема заключается в том, что в области очень низкая обеспеченность пресными водными ресурсами, подземными водами, и это создает напряженность в водообеспечении населения. В южных районах много населенных пунктов, которые обеспечиваются привозной водой. Строительство водопроводной сети осуществляется низкими темпами.

Основные источники питьевой воды в области – это реки Дунай (40%) и Днестр (47%).Поскольку на территории области находятся только низовья этих рек, то хозяйственная деятельность в их бассейнах приводит к ухудшению качества воды. Приведу лишь один пример по югу области. По информации руководства города Вилково, 5760 семей известной “украинской Венеции” используют для питья воду из Дуная, в прямом смысле, бактериологической помойки Европы. Туристы, побывавшие там, рассказывают не о красоте этих мест, а о заболеваниях, которыми страдают местные жители.

Более 150 населенных пунктов Одесской области полностью или частично пользуются привозной водой. По территории области протекают 93 речки (с четким руслом) общей протяженностью 2140 км, имеется 45 озер, 58 водохранилищ, 15 лиманов, около 943 ставков. За последнее десятилетие из 220 речек области протяженностью более 10 км около 100 прекратили свое существование. В Одесской области имеется малых рек и ручьев 1143, общей длиной 7632 км. Контроль качества воды осуществляется только на 21 речке. Это речки Алкалия, Хаджидер, Сарата, Когильник, В. Куяльник, Тилигул, М. Катлабух, Б.Ялпуг, Аджалык, Эника, Ташбунар, Б. Катлабух, Карасулак, Алияга, Киргиж-Китай, Барабой, Ягорлык, Савранка, Билоч, Окна и Кодыма.

Анализ обеспеченности административных районов области подземными водами и меры их использования показывает, что только на территории 11 районов из 26 есть запасы подземных вод, которые позволяют увеличивать водозабор. К таким районам относятся Ананьевский, Балтский, Великомихайловский, Измаильский, Кодымский, Красноокнянский, Любашевский, Николаевский, Ренийский, Фрунзовский и Ширяевский.

Продолжает деградировать приморская рекреационная зона и, прежде всего, уникальные пляжи, где осуществляется несанкционированное строительство баз отдыха (пгт Затока, Каролино-Бугаз, Санжейка, Приморское и др.) и частных домов. Вследствие этого ухудшидась санитарно- эпидемиологическая ситуация в прибрежной границе Черного моря.

Не реализуются генпланы курортно-рекреационных территорий, не производится их корректировка. Участки для строительства домов отдыха отводятся без учета современных требований относительно размещения в границах береговой зоны.

Продолжается деградация природных экосистем, которые не вошли в состав природно-заповедного фонда области (Хаджибейский, Куяльницкий, лиманы и др.) и которые имеют очень большую рекреационную и бальнеологическую ценность.

Важнейшей проблемой региона является переработка отходов. Необходимы предприятия по переработке отходов, а чтобы их построить – нужны средства. Хотя всем известно, что в Одессе уже начиналось строительство завода, но, увы, он так и не заработал. На его строительство требовалось, по меньшей мере, 300 млн долларов. Но построить завод – неизбежно понести большие потери. Опять смыкаются экология и экономика! А ведь мусор – это золото под ногами.

Природная среда напрямую влияет на здоровье людей. Думаю, не ошибусь, сказав что в Украине еще не сложилась целостная экологическая политика. Но нельзя и утверждать, что в этом направлении ничего не делается. Есть законы, разработанные в свое время фракцией Зеленых в Верховной Раде, есть указы Президента Украины и постановления Кабинета Министров по конкретным вопросам. Есть и решения местных органов власти. Но системного процесса нет, а между тем время такое, что уже диктует необходимость отнести экологическую политику к сфере национальной безопасности. Исходя из этого, должны быть приняты четкие конкретные меры как краткосрочного характера

( на период от 5 до 10 лет), так и долгосрочного ( от 10 до 20 лет) . Главные из них:

-реконструкция отечественной промышленности, ориентировка ее на сокращение энергоемких производств, внедрение новых технологий, ограничивающих выброс вредных веществ в атмосферу. Одновременное увеличение государственных инвестиций в науку;

-придание экологической безопасности статуса одного из стержневых направлений региональной политики государства. При этом существенная доля ответственности падет на плечи местных органов власти. Они же должны будут изыскивать средства на реализацию экологических мероприятий;



  • ужесточение природоохранного законодательства, в частности, увеличение суммы штрафов. Поступления от них следует направлять в местные бюджеты с целевым использованием на решение экологических проблем;

  • запрещение размещения на территории Украины экологически вредных предприятий, принадлежащих зарубежным компаниям;

  • активное развитие международного и межрегионального сотрудничества в вопросах защиты окружающей среды. Без системы международного контроля за сбросами в Дунай и Днестр мы рискуем превратить голубые реки просто в «черные»;

  • привитие культуры водопотребления, что должно привести к экономии ресурсов. Жесткое решение вопроса об установке водосчетчиков в каждой квартире, в каждом доме, у каждого водопользователя. И это далеко еще не полный перечень конкретных задач на ближайшее обозримое будущее, которое выполнять нам всем. Вместе, слаженно и не оставляя дел на завтра.

«Зеленые» же области и города – за реформы, за реконструкцию водопровода, за жизнь, за чистую воду, за чистый воздух, за здоровье людей. Мы всегда поддержим здоровые инициативы.

С.М. Степаненко

Одеський державний екологічний

університет
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ОСВІТИ В ІНТЕРЕСАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ
Поняття сталого розвитку в його сучасному значенні було сформульовано в доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (Комісія Брундтланд) у 1987 р. [1] – це розвиток, який забезпечує збалансоване вирішення соціально-економічних задач, а також проблем сприятливого навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу в цілях задоволення потреб сучасного та наступних поколінь людства. Тобто сутність концепції сталого розвитку полягає в необхідності збереження потенціалу (біологічного, ресурсного, екологічного тощо) планети Земля для наступних поколінь за рахунок значного зменшення антропогенного тиску на природне середовище.

Ця концепція була спочатку висунута як реакція світової спільноти на все зростаючу загрозу глобальної екологічної катастрофи, але з часом вона стала єдиною можливою альтернативою для подолання й усіх інших глобальних загроз, які постали перед людством, – ресурсної, соціальної, демографічної тощо. Вже на Всесвітній конференції ООН з навколишнього середовища концепція сталого розвитку стала основою, на якій приймалися рішення та документи цього форуму, і в першу чергу, “Порядок денний на XXI століття” [2]. За час, що минув відтоді, концепція сталого розвитку стала провідною у глобальній політиці в соціальній, екологічній та економічній сферах.

На Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в 2002 році були сформульовані чотири принципи досягнення сталого розвитку людства [3]:

- визнання проблеми;

- колективна відповідальність та конструктивне партнерство;

- рішучість у спільних діях;

- неділимість та єдність людської спільноти.

Ці принципи, по суті, повторюють чотири основи освіти, які були зафіксовані у відомому звіті Комісії з освіти ЮНЕСКО („Звіт Делора”) [4] – „Освіта дає навички навчитися: пізнавати, жити разом, робити та жити”.

Таким чином, освіта є навчальним, базовим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку за рахунок забезпечення особистості можливістю перетворити свої уявлення про суспільство у життя. Саме така ключова роль освіти зафіксована у головних документах всесвітніх форумів зі сталого розвитку у 1992 та 2002 роках. Так, у розділі 36 „Порядку денного на XXI століття” було визначено, що „освіта є фундаментом сталого розвитку”. У Декларації [3], яка була прийнята на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в 2002 році, відображений спільний підхід лідерів світових держав до „освіти як головного інструмента для створення гуманного, рівноправного та уважного до проблем людини суспільства, в якому кожен індивід повинен мати свою людську гідність”. Так, освіта вважається інструментом, який направлений на вирішення таких важливих питань сталого розвитку, як боротьба з бідністю, розвитком сільських регіонів, охорона здоров’я, запобігання розповсюдженню СНІДу, вирішення екологічних проблем, проблем збалансованого використання відновлюваних та невідновлюваних природних ресурсів, створення гендерно чутливої системи освіти на всіх рівнях, а також широкого кола питань етичного та правового характеру.

В Резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо Десятиріччя грамотності та Плані реалізації цілей цього Десятиріччя було проголошено, що „загальна грамотність, по суті, сама забезпечує можливості сталого розвитку, миру та демократії”.

Таким чином, якісна освіта є необхідною (але недостатньою) умовою забезпечення сталого розвитку суспільства. За допомогою освіти можна прищеплювати цінності, виховувати відношення, поведінку та стиль життя, які необхідні для забезпечення сталого майбутнього. Освіта повинна бути початковим елементом трансформації суспільства на шляху сталого розвитку, який буде забезпечувати людству можливість перетворювати свою уяву про сталий розвиток у реальність. Вона повинна надавати не тільки наукові та технічні знання, але і забезпечувати відповідну мотивацію, служити поясненням та здійснювати соціальну підтримку для формування навичок та їх використання. Ключовим завданням освіти у ХХІ сторіччі є розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє.

Виходячи саме з такого бачення ролі освіти, на Всесвітньому саміті в Йоганнесбурзі була прийнята рекомендація Генеральній Асамблеї ООН розглянути питання щодо оголошення Десятиріччя освіти для сталого розвитку (§ 117d Плану реалізації). У грудні 2002 року Генеральна Асамблея ООН одноголосно прийняла резолюцію 57/254 „Про Декаду ООН освіти для сталого розвитку, починаючи з 1 січня 2005 року” [5].

Таким чином, універсальний характер ідей сталого розвитку та відповідні міжнародні угоди спричинили появу на освітній ниві нового типу освіти, який дістав назву „освіта для сталого розвитку” (Education for Sustainable Development) або „освіта в інтересах сталого розвитку” (далі скорочено – ОСР). Очевидно, що головна причина появи ОСР – це усвідомлення необхідності змін у освітній парадигмі з метою переходу до сталого розвитку суспільства, економіки та навколишнього середовища.

Реакцією європейської спільноти на рішення Всесвітнього форуму в Йоганнесбурзі та Генеральної Асамблеї ООН на V Конференції „Довкілля для Європи” (Київ, травень 2003 р.) стало прийняття міністрами охорони навколишнього середовища краін – членів Європейської Економічної Комісії (ЄЕК) ООН “Заяви про освіту для сталого розвитку”[6]. На виконання цієї Заяви у березні 2005 року у Вільнюсі (Литва) на нараді високого рівня представники міністерств охорони довкілля та освіти прийняли Стратегію освіти для сталого розвитку ЄЕК ООН [7] та Вільнюські рамки її виконання [5].

Концепція освіти для сталого розвитку (ОСР) у багатьох аспектах ще детально не розроблена, але вже зараз можна твердити, що ОСР поряд з професійним екологічним, економічним та іншими видами освіти передбачає перейти до такої економічно та соціально - орієнтованої моделі навчання, в основі якої повинні бути широкі міждисциплінарні знання, що базуються на комплексному підході до розвитку суспільства, економіки та навколишнього природного середовища. В основі концепції ОСР лежать завдання, сформульовані у „Порядку денному на XXI століття” [2]:

-забезпечити просвіту з питань розвитку та збереження навколишнього середовища для громадян всіх вікових категорій;

-включити концепції розвитку та збереження навколишнього середовища у всі навчальні програми з аналізом причин, які викликають головні глобальні загрози. При цьому особливу увагу приділяти підготовці майбутніх керівників;

-забезпечити участь учнів у місцевих та регіональних дослідженнях стану довкілля, включаючи питання безпечної води, санітарії, харчових продуктів та екологічних наслідків використання природних ресурсів.

Крім того, у Заяві про освіту для сталого розвитку міністрів охорони довкілля (Київ, 2003р.) проголошено, що “сталий розвиток повинен бути інтегрований у всі освітні програми і, в першу чергу, програми з екології на всіх рівнях, включаючи професійну підготовку та безперервну освіту”.

Таким чином, можна сформулювати, у першому наближенні, мету ОСР як опанування громадянами всіх вікових категорій навичками ідентифікації об’єктивно існуючих екологічних обмежень економічного розвитку та адаптації соціуму до цих обмежень.

З викладеного вище об’єктивно випливає роль екологічної освіти як основи, „стартового майданчика”, для ОСР та тісний взаємозв'язок між ними [8]. Саме тому в документах робочої групи ЄЕК ООН з розробки Стратегії ОСР заявлено [7], що вона „спирається на міжнародні угоди про розвиток екологічної освіти – Бєлградська хартія (1975 ) [5], Тбіліська декларація (1977) [5], Салонікська декларація (1997) [5]”. Через неусталеність концепції ОСР пріоритет у розвитку ОСР в різних країнах віддається різним секторам. Так, у Великій Британії першочерговими завданнями вважаються [9] місцеві ініціативи, практична діяльність. Велику роль тут відіграє школа, додаткова освіта, взаємодія між різними секторами суспільства, активну роль відіграє приватний сектор. Аналогічна картина, з більшим акцентом на екологічні аспекти, спостерігається у країнах „Північної Ради” [10]. В Російській Федерації провідну роль відіграє вища школа [8, 11] при активній підтримці НГО.

В Україні історично склалося, що освіта для сталого розвитку почала та продовжує розвиватися на базі екологічної освіти, в якій суттєву роль відіграють такі сектори, як загальна середня та позашкільна освіта, вища освіта та просвіта населення через НГО та засоби масової інформації [12].

Але освіта для сталого розвитку суттєво ширша ніж саме екологічна освіта. Наведемо дві головних відмінності. По-перше, ОСР – це методологічні цільові настанови, які спрямовані на становлення освіти нового типу. По-друге, ОСР не є особливою „вертикально” організованою освітньою системою, якими, наприклад, є математична, фізична, хімічна, екологічна освіта. Цей вид освіти, скоріше, є новою формою „освіти, що проникає” або „пронизує” [9] (див. табл. 1) практично всі галузі освіти (природничу, гуманітарну, технічну). Тобто цей процес можна розглядати як горизонтальну диференціацію ОСР, на відміну від вертикальної диференціації, яка співпадає з вертикальною диференціацією самої системи освіти (дошкільна освіта та виховання, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, освіта для дорослих, неформальна освіта та просвіта).
Таблиця 1

Зміни змісту освіти [9]


Природнича освіта




Гуманітаризація та екологізація

Гуманітарна освіта

 

Екологізація

Технічна освіта

 

Гуманітаризація та екологізація


Включення ідей розвитку та ефективного управління

в існуючі освітні стандарти та програми всіх рівнів

Таблиця 2



Цілі, політика та практика освіти для сталого розвитку



 

Існуюча парадигма




Майбутня парадигма

ЦІЛЬ

Освіта як підготовка до економічної діяльності

 

Освіта як основа для побудови сталого суспільства, економіки та навколишнього середовища

ПОЛІТИКА

Освіта як продукт (кваліфікація та ін.)

 

Освіта як процес побудови компетентності

ПРАКТИКА

Освіта як інструкція

 

Освіта як співучасть у процесі навчання

При цьому становлення освіти для сталого розвитку спирається на міжнародні угоди у галузі освіти, в першу чергу, на Дакарські рамки дій (1999) [5], Софійську декларацію про освіту для дорослих (2002) [5], Міжнародну програму роботи в галузі освіти, інформування громадськості і підготовки кадрів, КУР ООН (1996) [5] та інші документи, в яких наголошується на проблемі необхідності змін у базових основах сучасної освіти. Основні тенденції трансформації існуючої парадигми у плані змін цілей політики та практики у галузі освіти представлені у таблиці 2 ( за [9]).

Ця трансформація цілей, політики та практики потребує необхідних змін у багатьох змістовних та методичних принципах освіти (див. табл. 3 [9]), які повинні бути враховані при становленні освіти для сталого розвитку.


Таблиця 3

Зміни в навчальних планах, змісті та в процесі навчання


ВІД

 

ДО

Навчальний план як схема, яка не змінюється

 

Навчальний план як досвід, ситуаційне навчання

Зафіксоване знання

 

Знання, що змінюється протягом життя

Абстрактне знання

 

Реальне знання

Єдина модель навчання

 

Багатоваріантні моделі навчання

Пасивна освіта

 

Активна освіта

Відсутність концепції сталого розвитку

 

Навчання ідеям розвитку

Знаменним у цьому плані стала остання 4-а Міжнародна конференція з екологічної освіти, яка відбулася 24-28.11.2007р. в м. Ахмадабад (Індія), в декларації якої („Освіта для життя: життя за рахунок освіти”) підкреслюється, що „екологічна освіта є підґрунтям, ключовим елементом та провідною силою ОСР” [14].

У „Порядку денному на XXI століття” [2] в розділі, присвяченому освіті для сталого розвитку, наведені головні напрями формування ОСР. В їх числі:

• розробка навчальних програм для випускників шкіл та університетів, що допоможуть їм працевлаштуватися та отримувати стабільні доходи;

• заохочення всіх секторів суспільства, включаючи промисловість, університети, урядові, державні установи та неурядові громадські організації до підготовки фахівців у галузі раціонального використання ресурсів навколишнього середовища;

• забезпечення місцевих громад підготовленими технічними спеціалістами з числа місцевих мешканців для вирішення завдань, які стоять перед ними, та передусім проблем охорони навколишнього середовища;

• співпраця із засобами масової інформації, театральними групами, представниками розважальної та рекламної індустрії для заохочення до активної участі населення в обговоренні проблем навколишнього середовища;

• використання в системі освіти та підготовки фахівців досвіду розуміння проблем сталого розвитку корінними народами країни.

Таким чином, впровадження освіти для сталого розвитку тісно пов'язане з процесами, які відбуваються у системі освіти в цілому. Україна не стоїть осторонь цих процесів – достатньо пригадати такі програмні документи останнього десятиріччя, як:

- Закони України „Про освіту”, „Про вищу освіту”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про молодіжні та дитячі громадські організації”, „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” та ін.;

- Національна Доктрина розвитку освіти у XXI столітті, Концепція гуманітарної освіти в Україні, Концепція позашкільної освіти та виховання;

- Концепція екологічної світи в Україні [12];

- Державна програма „Вчитель”.

Через історичні обставини (згадаємо хоча б аварію на Чорнобильській АЕС) Україна впродовж багатьох років (понад 20) приділяє значну увагу досягненню цілей, сформульованих у Стратегії ОСР, та має певні напрацювання та досягнення. Так, в Україні в рамках становлення екологічної освіти та виховання була сформульована мета розбудови освіти (в т.ч. ОСР) як виховання незалежно та критично мислячих, духовно розвинутих, соціально активних громадян, які в своїй соціальній, політичній та економічній діяльності керуються принципами екологічної етики і культури, які прагнуть оволодіти знаннями про довкілля, які виявляють турботу про його стан, які особисто або у співпраці сприяють вирішенню існуючих та попередженню нових економічних, екологічних та соціальних проблем.

При цьому, до принципів ОСР, яка будується в Україні, можна віднести:


  • пріоритетність ОСР як системоутворюючого фактора системи освіти в цілому (тобто принцип „пронизування” всіх ланок та форм освіти);

  • міждисциплінарний та комплексний підхід при визначенні цілей сталого розвитку у навчальних планах та програмах;

  • безперервність ОСР;

  • загальність та доступність ОСР;

  • пріоритетна роль університетів у формулюванні та забезпеченні реалізації цілей Стратегії ОСР.

Розбудова змісту та методів ОСР в Україні повинна базуватися на:

  • принципі сталості розвитку у всіх його проявах в економічній, соціальній та інших сферах діяльності (використання природних ресурсів без зниження біорізноманіття та підриву регенеративних здатностей природи як у локальному, так і в глобальному масштабах);

  • принцип упередження, обережності (відсутність достовірних знань про наслідки дій стосовно навколишнього природного середовища повинна враховуватися на всіх рівнях планування та недопущення дій, які ведуть до деградації навколишнього середовища).

В Україні поширюється розуміння того, що розбудова ОСР повинна вести до становлення нового складу мислення, при якому всі соціально-економічні та соціально-екологічні процеси та явища повинні розглядатися з урахуванням принципів сталості та обережності. Оцінка дійсності під таким кутом зору повинна знаходити відображення у вчинках, соціальних стратегіях та проектах їх реалізації.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка