Затверджено на методичній Учбовий предмет: нараді кафедри загальної гігієни, соціальна медицина і



Скачати 405.52 Kb.
Дата конвертації15.11.2016
Розмір405.52 Kb.
Затверджено на методичній Учбовий предмет:

нараді кафедри загальної гігієни, соціальна медицина і

екології, соціальної медицини, організація охорони

організації та економіки охорони здоров’я

здоров’я

„_____” ____________2003р.

Протокол №________
Зав. кафедрою професор
______________Катрушов О.В.
Лекція №
АМБУЛАТОРНО-ПОЛІКЛІНІЧНА ДОПОМОГА НАСЕЛЕННЮ
Ведучою ланкою вітчизняної охорони здоров'я є амбулаторно-поліклінічна допомога. Це самий масовий вид медичної допомоги, що забезпечує висококваліфіковане медичне обслуговування населення. У країні постійно росте мережа амбулаторно-поліклінічних установ. Щорічно в них лікуються 80% усіх хворих. Амбулаторно-полікліничі установи є головною ланкою в диспансеризації населення, усіх профілактичних заходів, спрямованих на зниження захворюваності і поліпшення здоров'я громадян. Рівень роботи установ, амбулаторно-поліклінічної допомоги багато в чому залежить від правильної, науково обґрунтованої і раціональної організації їхньої діяльності.

До амбулаторно-поліклінічних установ відносяться всі поліклініки, різні види диспансерів, жіночі консультації, амбулаторії, здравпункти.

В останні роки в зв'язку з впровадженням в охорону здоров'я нового господарського механізму відбулися деякі зміни в структурі амбулаторної ланки. Визнано раціональним створення Територіальних медичних об'єднань -ТМО, причому найбільш оптимальним вважається об'єднання поліклініки для дорослих, дитячої поліклініки і жіночої консультації зі створенням акушерско-терапевтичних, педіатричних комплексів, де сім`ю будуть обслуговувати лікар-терапевт, педіатр і акушер-гінеколог. ТМО не виключає й інші види об'єднань зі стоматологічними поліклініками, шкірно-венерологічними диспансерами, стаціонарами. Кожне ТМО в житлових мікрорайонах повинне мати медичні пункти (приміщення) для організації прийомів хворих дільничними терапевтами, педіатрами й акушерами-гінекологами.

Усі хворі, що не вимагають спеціального обстеження можуть звертатися за місцем проживання до свого лікаря без відвідування поліклініки. При необхідності дільничний лікар сам направляє хворого в поліклініку на прийом до фахівців для обстеження. ТМО забезпечують населенню усі види медичної допомоги — поліклінічну, невідкладну медичну допомогу, лікування в лікарнях. Головною ланкою ТМО є поліклініка.



ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ПОЛІКЛІНІКИ

В основу діяльності поліклініки покладений територіально-дільничний принцип, тобто надання медичної допомоги населенню, що проживає на закріпленій території. Цей принцип збережений і в роботі окремих лікарів: дільничний принцип для терапевтів і бригадний метод для інших фахівців, що, так само як і дільничні лікарі закріплюються за конкретним населенням.

Таке закріплення дає багато переваг в організації медичного обслуговування населення, головним з який є повна проінформованість поліклініки й окремих лікарів про населення, тобто про демографічну ситуацію, захворюваність, умови життя, праці й ін. Першорядне місце в підвищенні якості поліклінічної допомоги займає продумана науково обґрунтована система керування. Науково обґрунтоване керування завжди повинне починатися зі збору інформації і складання поточних і перспективних планів, що повинні бути в основі його керування.

Постійне вивчення потреби населення у позалікарняному обслуговуванні є важливим моментом у розвитку амбулаторно-поліклінічної допомоги.

Основним плановим показником у поліклініках є відвідуваність (кількість, відвідувань у розрахунку на 1 жителя в рік).

Розміщення поліклінік у місті повинне бути засноване на принципі ступінчастості з обліком медико-санітарного зонування території міста.

Рекомендуються три основних рівні: загальноміський — для надання вузькоспеціалізованої медичної допомоги населенню всього міста в поліклінічних установах міського значення (консультативні поліклініки медичних вузів, науково-дослідні інститути, міські диспансери); у великих містах рівень медико-санітарних зон — для надання спеціалізованої допомоги населенню декількох адміністративних районів (консультативні поліклініки при багатопрофільних лікарнях); районний рівень — для надання медичної допомоги по основних медичних спеціальностях населенню одного адміністративного району. На цьому рівні повинне бути два типи поліклінік: в одному мікрорайоні поліклініка, що робить медичну допомогу по основних спеціальностях (терапії, хірургії, неврології, офтальмології, оториноларингології, кардіології, ревматології), в іншому базова поліклініка, де крім прийому по основних спеціальностях організуються прийом і консультації хворих по деяких вузьких спеціальностях, не представленим у звичайних поліклініках.

У складі таких поліклінік організуються спеціалізовані діагностичні відділення чи кабінети (электрофізіологічні, радіоізотопні, фібрагастроскопічні, біохімічної); відділення, кабінети відновного лікування.

У разі потреби хворі з базових поліклінік можуть направлятися для консультації в спеціалізовані центри багато профільних зональних лікарень у консультативні поліклініки науково-дослідних інститутів, та ВУЗів.

Уся спеціалізована служба повинна бути призначена, насамперед, для допомоги дільничному лікарю в його діагностичній і лікувальній роботі. Диференціація медичних спеціальностей сприяє значному підвищенню якості медичної допомоги населенню. Це, безсумнівно, прогресивне явище. Однак в умовах амбулаторно-поліклінічної допомоги тут ще багато дискусійних моментів.

Досвід показує, що організація так званих мікро спеціалізованих прийомів на півставки не виправдана. І навпаки, зосередження фахівців в одному місці в сполученні з належною матеріально-технічною базою значно піднімає рівень медичної допомоги. Щоб уникнути помилок необхідна єдина система планування спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної допомоги в місті. З появою значної кількості різноманітної дорогої медичної техніки організація нових видів спеціалізованої медичної допомоги в поліклініках на сучасному етапі не може звужуватися; однією установою у відриві від інтересів району і міста. Тому перспективні плани розвитку амбулаторно-поліклінічної допомоги по окремих районах з адресною програмою будівництва нових поліклінік складаються на загальноміському рівні. У них же визначаються основні напрямки і шляхи розвитку спеціалізованих видів допомоги. У планах же району вже більш конкретно визначаються, де і які спеціалізовані кабінети передбачається відкрити на планований період.

Такі плани складаються з обов'язковою участю головних лікарів поліклінік і з урахуванням можливостей окремих медичних установ. При складанні проекту плану важливо враховувати ініціативу «знизу», що виходить від колективів медичних працівників. З цією метою проект плану повинний детально обговорюватися з медичним активом району. Кожна поліклініка складає свій перспективний план розвитку. У ньому враховуються контрольні показники районного плану і задачі, що стоять перед поліклінікою, а також можливості, якимі вона має. Такий план складається спеціальною комісією під головуванням головного лікаря й обговорюється з колективом поліклініки.

В основу планування діяльності поліклініки і її штатів повинна бути покладена чисельність населення, що обслуговується поліклінікою, його віковий і статевий склад, рівень і специфіка захворюваності. З цією метою потрібно силами дільничних медичних сестер періодично проводити перепис населення ділянок, дільничним лікарям вивчати захворюваність населення своєї ділянки. Крім надання допомоги населенню, в обов`язки поліклініки входить обслуговування працівників промислових підприємств, що знаходяться на її території і не мають медико-санітарних частин. Тому дуже важливо знати чисельність і склад контингенту, рівень захворюваності з тимчасовою втратою працездатності. У перспективному плані поліклініки повинні бути враховані всі можливі зміни чисельності населення, особливо якщо в районі ведеться нове будівництво житлових будинків, розширюються промислові підприємства.

При формуванні терапевтичних ділянок варто враховувати їхню довжину, відстань від поліклініки, наявність автотранспорту. Виходячи з цього чисельність населення на ділянці може трохи коливатися.

При плануванні діяльності поліклініки повинна враховуватися потреба населення в поліклінічній допомозі, що обчислюється на основі звертання населення в поліклініку, тобто по кількості відвідувань на 1 жителя в рік. Крім відвідувань із приводу захворювань, необхідно враховувати і профілактичні відвідування, число яких у зв'язку з розширенням диспансеризації поступово буде збільшуватися.

Профілактичні відвідування складають приблизно 30—35% від загального числа відвідувань. План відвідувань визначається по кожній спеціальності, по всіх допоміжних відділеннях і кабінетах. Планується обсяг роботи кожного допоміжного відділення чи кабінету: у лабораторії — кількість аналізів, у рентгенівському кабінеті — кількість рентгеноскопії і рентгенографії, у фізіотерапевтичному — обсяг процедур і т.д. Необхідно також дотримувати чітке, планування штатів поліклініки. Важливим розділом плану є організація лікувально-діагностичної діяльності поліклініки. Враховується освоєння нових методів діагностики, упровадження сучасних досягнень медичної науки в обстеженні і лікуванні хворих у різних фахівців.

Намічаються заходи щодо удосконалювання експертизи працездатності, диспансеризації населення. В окремому розділі плану повинна бути представлена санітарно-профілактична робота поліклініки (визначення контингентів, що підлягають профілактичним оглядам, флюорографічному обстеженню, щепленням). Намічаються міри поліпшення санітарно-просвітньої роботи.

У розділі плану «Робота з кадрами» виділяються заходи щодо підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу; намічається контингент лікарів і медичних сестер, що направляються для удосконалення і спеціалізації. Завершується план поліклініки заходами щодо поліпшення матеріально-технічної бази установи: медичне постачання, ремонт, реконструкція й ін.

Усе викладене і служить підставою до складання перспективного плану розвитку поліклініки, а також основою для складання плану роботи поліклініки на рік. Причому річний план повинний бути більш конкретним, із указівкою календарних термінів виконання і виконавців.

Сучасна поліклініка є великим багатопрофільною, спеціалізованою лікувально-профілактичною установою, призначеною надавати медичну допомогу і здійснювати комплекс профілактичних заходів щодо оздоровлення населення і попередженню захворювань. У її функції входять: надання першої медичної допомоги при гострих і раптових захворюваннях, травмах, лікування хворих при звертанні в поліклініку і вдома. Організація і проведення диспансеризації; експертиза тимчасової непрацездатності, звільнення хворих від роботи, напрямок на медико-соціальну експертизу облич з ознаками стійкої втрати працездатності, напрямок хворих на санаторно-курортне лікування; своєчасна госпіталізація потребуючих у стаціонарного лікування. Поліклініка проводить велику профілактичну роботу, протиепідемічні заходи, санітарно-просвітню роботу серед населення району, що обслуговується, і вивчає здоров'я прикріпленого контингенту населення, виявляє ранню захворюваність, організує статистичний облік і аналіз показників стану здоров'я населення, вивчає захворюваність з тимчасовою втратою працездатності на прикріплених промислових підприємствах.

В даний час у великих містах маються два типи поліклінік: об'єднані з хворими і не об'єднані — самостійні.

Основними структурними частинами міської поліклініки є:

1. Керівництво поліклініки.

2. Реєстратура.

3. Відділення профілактики.

3.1. Кабінет до лікарського прийому.

3.2. Оглядовий жіночий кабінет.

3.3. Кабінет організації і контролю за диспансеризацією населення і ведення централізованої картотеки хворих, що стоять на диспансерному обліку.

3.4. Кабінет для виявлення хворих з підвищеним ризиком захворювання —анамнестичності.

3.5. Кабінет санітарної освіти і гігієнічного виховання населення.

3.6. Кабінет профілактичних оглядів декретованих контингентів.

4. Лікувально-профілактичні, підрозділи.

4.1. Терапевтичні відділення.

4.1.1. Кабінет для надання медичної допомоги підліткам.

4.2. Цехове терапевтичне відділення.

4.3. Хірургічне відділення (кабінет).

4.3.1. Централізована стерилізаційна.

4.4. Травматологічне відділення (кабінет).

4.5. Урологічний кабінет.

4.6. Стоматологічне відділення (кабінет).

4.6.1. Кабінет терапевтичної стоматології.

4.6.2. Кабінет хірургічної стоматології.

4.7. Зубопротезне відділення (кабінет) — міститься на госпрозрахунку за рахунок спецзасобів.

4.8. Офтальмологичне відділення (кабінет).

4.9. Оториноларингологічне відділення (кабінет).

4.10. Неврологічне відділення (кабінет).

4.11. Кардіологічний кабінет.

4.12. Ревматологичний кабінет.

4.13. Эндокринологичний кабінет.

4.14. Кабінет інфекційних захворювань.

4.15. Жіноча консультація.

4.16. Лікарські здоровпункти.

4.17. Фельдшерські здоров пункти.

4.18. Відділення відновлювального лікування.

4.18.1. Фізіотерапевтичне відділення (кабінет).

4.18.2. Кабінет лікувальної фізкультури.

4.18.3. Кабінет механотерапії.

4.18.4. Кабінет трудотерапії.

4.18.5. Кабінет логопедії, психології.

4.19. Відділення швидкої і невідкладної допомоги при відсутності в місті станцій швидкої, і невідкладної медичної допомоги.

4.20. Процедурний кабінет.

5. Допоміжні діагностичні відділення.

5.1. Рентгенівське відділення (кабінет).

5.2. Лабораторія.

5.3. Відділення (кабінет) функціональної діагностики.

5.4. Эндоскопічний кабінет.

6. Кабінет для оформлення медичної документації з застосуванням звукозаписної апаратури.

7. Кабінет обліку і медичної статистики.

8. Адміністративно-господарська частина.

Успіх будь-якої медичної установи багато в чому залежить від рівня керування. Особливе значення має чітке визначення функціональних обов'язків усіх посадових осіб, що працюють у поліклініці, від санітарки до головного лікаря.

Поліклінікою на правах єдиноначальності керує головний лікар. На посаду головного лікаря призначаються найбільш кваліфіковані лікарі, що мають організаторські здібності і навички. Головний лікар призначається органом охорони здоров'я, у веденні якого знаходиться поліклініка. Головний лікар несе повну відповідальність за всю лікувально-профілактичну, організаційну, адміністративно-господарську і фінансову діяльність у поліклініці; проводить підбір і укомплектування поліклініки кадрами лікарів, медичних сестер, санітарок, адміністративним і господарським персоналом; планує роботу поліклініки і готує резерв керівників підрозділів поліклініки.

Головний лікар організує і контролює:

—лікувально-діагностичну і профілактичну діяльність поліклініки;

— диспансеризацію населення;

—своєчасне проведення профілактичних і протиепідемічних заходів у прикріпленому районі;

— дотримання лікарським персоналом установленого порядку видачі лікарняних аркушів;

— підвищення кваліфікації медичного персоналу;

— залучення лікарів у науково-дослідну роботу;

—правильність ведення документації;

—облік і збереження сильнодіючих засобів і отруйних речовин, рецептурних бланків на них відповідно до діючого інструкціями;

— забезпечення, поліклініки медичним устаткуванням, інструментами, господарським і м'яким інвентарем;

—регулярний аналіз діяльності всіх підрозділів поліклініки, стану інфекційної і загальної захворюваності, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;

— фінансово-господарську діяльність поліклініки.

Головний лікар затверджує плани підвищення кваліфікації лікарського і середнього медичного персоналу, лікарських конференцій, семінарських занять; установлює розпорядок роботи поліклініки, затверджує графіків роботи персоналу.

В обов'язку головного лікаря входять прийом на роботу і звільнення медичного й адміністративно-господарського персоналу поліклініки, а також заохочення гарно працюючих, ініціативних співробітників і залучення до дисциплінарної відповідальності працівників, що порушують трудову дисципліну, не виконуючі свої обов'язки.

Головний лікар разом з головним бухгалтером складає кошторис поліклініки, будучи розпорядником кредитів, контролює правильність виконання бюджету і забезпечує ощадливу і раціональну витрату засобів, схоронність матеріальних цінностей; забезпечує правильне складання і своєчасне представлення у відповідні інстанції статистичних, медичних і фінансових звітів, своєчасне .розгляд скарг і заяв населення і приймає по них необхідні міри.

Головний лікар відповідає за санітарний стан, протипожежну безпеку будинку і території поліклініки, за техніку безпеки й охорону праці.

Другим обличчям у поліклініці є заступник головного лікаря по лікувальній роботі, що призначається головним лікарем з найбільш кваліфікованих, що володіють організаторськими здібностями, лікарів. У відсутності головного лікаря він виконує його обов'язки.

Заступник головного лікаря по медичній частині відповідає за всю медичну діяльність поліклініки.Оганізує і контролює правильність і своєчасність обстеження і лікування хворих у поліклініці і вдома; стежить за постійним впровадженням у практику роботи лікарів сучасних, найбільш ефективних методів профілактики, діагностики і лікування хворих, нових організаційних форм і методів роботи передових медичних установ. Він забезпечує поступовість в обстеженні і лікуванні хворих між поліклінікою і стаціонарами; організацію госпіталізації хворих, що перебувають на стаціонарному лікуванні.

Під керівництвом заступника головного лікаря проводиться вся профілактична робота поліклініки — планові і цільові профілактичні огляди прикріплених контингентів, переважно робітників та службовців промислових підприємств; своєчасне проведення профілактичних щеплень населенню; санітарно-просвітня робота, проведення диспансеризації населення.

Заступник головного лікаря забезпечує виконання плану підвищення кваліфікації медичного персоналу. Направляє на стажування в стаціонари, на курси удосконалення і спеціалізації; організує різні семінари, науково-практичні конференції і реферативні огляди, лікувально-контрольні комісії з обговоренням стану лікувально-діагностичної роботи, розбіжностей діагнозів і лікарських помилок, роботу кабінету медичної статистики.

Прямим помічником заступника головного лікаря по медичній частині є старша медична сестра, що організує і контролює роботу середнього медичного персоналу поліклініки, виконання ними своїх функціональних обов'язків. Старша медична сестра поліклініки:



  • здійснює раціональне розміщення і використання середнього і молодшого медичного персоналу, а також складання графіків роботи і відпусток;

  • забезпечує чітку роботу реєстратури, довідково-інформаційної служби, процедурного й інших лікувальних кабінетів, що працюють без лікарів;

—- здійснює контроль за дотриманням дисципліни і направляє роботу молодшого і середнього медичного персоналу на створення належної культури в обслуговуванні хворих і виконанням лікарських призначень;

— контролює облік, розподіл, витрату і використання медичного інструментарію, медикаментів, бактеріальних препаратів, перев'язного матеріалу, а також збереження й облік сильнодіючих.отруйних медикаментів, ведення медичної документації;

— усіляко сприяє впровадженню заходів щодо наукової організації праці;

— складає плани підвищення кваліфікації середніх і молодших медичних працівників, організує і контролює їхнє виконання.

Відповідальною особою у поліклініці є заступник головного лікаря по адміністративно-господарській частині, що призначається і звільняється головним лікарем поліклініки.

У його обов'язку входить:

— керівництво всією адміністративно-господарською діяльністю поліклініки;

-проведення поточного і капітального ремонту поліклініки;

-організація і керівництво постачанням, контроль за безперебійним забезпеченням електроенергією, гарячою водою, опаленням.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ РЕЄСТРАТУРИ ПОЛІКЛІНІКИ


Перше знайомство відвідувачів з поліклінікою починається в реєстратурі. Вона є основним її структурним підрозділом по організації прийому хворих у поліклініці і вдома.

У задачі реєстратури входить:

—організація попереднього і невідкладного запису хворих на прийом до лікаря як при безпосереднім звертанні в поліклініку, так і по телефону;

— забезпечення чіткого регулювання інтенсивності потоку населення з метою створення рівномірного навантаження лікарів і розподіл його по видах допомоги, що робиться;

— проведення своєчасного підбору і доставки медичної документації в кабінети лікарів, правильне ведення і збереження картотеки поліклініки.

Раціональна організація прийому покликана скоротити час чекання хворих на прийом до лікарів. Керування складним потоком хворих у поліклініці забезпечується впровадженням прогресивних форм організації праці лікарського і середнього медичного персоналу, а також шляхом удосконалювання існуючих форм роботи реєстратури з урахуванням установлених норм навантажень.

Робота реєстратури повинна будуватися по централізованій системі і виходити з участково-территориального принципу обслуговування населення і бригадного методу роботи лікарів поліклініки. Роботою реєстратури керує завідувач, призначуваний на цю посаду наказом головного лікаря поліклініки.

Медичному реєстратору приділяється велика роль у справі правильної організації прийому хворих. Він перший зустрічає хворого, розмовляє з ним, у необхідних випадках допомагає хворому розібратися в організації прийому. Медичний реєстратор повинний розбиратися в питаннях сортування хворих за медичними показниками, що дає можливість правильно вирішувати питання регулювання потоку хворих.

Найважливішим елементом роботи реєстратури є запис відвідувачів на прийом до лікаря, реєстрація викликів на будинок, напрямок звернувшишихся в поліклініку на флюорографічне обстеження і профілактичні огляди, від організації яких залежить значною мірою ритмічність роботи всіх підрозділів поліклініки, забезпечення найбільш оптимального розподілу потоків відвідувачів, зменшення витрат часу хворих на відвідування поліклініки.

В даний час передбачено три методи організації запису відвідувачів на прийом до лікаря: талонна система, самозапис, комбінований метод. При талонній системі запису потік хворих що звернулися вперше проходить через дільничних реєстраторів. Відвідувачі попередньо одержують талони з указівкою порядкового номера черги, прізвища лікаря, номера кабінету і часу явки на прийом; при самозаписі на прийом до лікаря відвідувачі самі в спеціальні аркуші уписують свої паспортні дані з указівкою зручного для них часу прийому. Для цього в холі поліклініки обладнаються столики з папками аркушів самозапису на 5 днів уперед. Черговий реєстратор дає необхідні усні довідки, в окремих випадках допомагає відвідувачам записатися на прийом до лікаря. Заповнені аркуші самозапису наприкінці дня повинні бути передані працівникам картохранилища, що по них підбирають медичні карти амбулаторних хворих. Перед прийомом медична сестра кабінету бере з картохранилища підібрані медичні карти ,і лист самозапису. По закінченні прийому медична сестра кабінету повертає карти в реєстратуру, а лист самозапису — у кабінет медичної статистики. При необхідності термінового прийому хворого реєстратор направляє його до відповідного чи фахівцю в кабінет долікарського прийому. Одночасно він замовляє в картохранилищі потрібну карту, що відразу ж доставляється в кабінет лікаря.

Як показав досвід роботи ряду поліклінік, система самозапису дозволила значно скоротити витрати часу відвідувачів на запис до лікаря, що складає в середньому 1 хв., а на одержання довідок пацієнти затрачають в основному не більш 2,5 хв.

При комбінованому методі в лист самозапису записуються тільки первинні хворі. За 15—20 хв. до початку прийому лікаря хворий одержує в реєстратурі заздалегідь заготовлений талон і йде до кабінету лікаря, де буде прийнятий відповідно до зазначеного в талоні часом. При такій. системі реєстратор завжди знає, скільки чоловік не з'явилося на прийом до лікаря, і має право після закінчення визначеного часу видати талони іншим хворим, що бажають потрапити на прийом до лікаря в цей час. Повторним хворим лікар видає спеціальну «фішку» із указівкою дати і часу прийому, що підлягає обміну в реєстратурі на талон форми № 025-4/у. При відвідуванні хворих удома, якщо лікар визначив необхідність повторного огляду в поліклініці, він відразу ж видає хворому талон форми № 025-4/у з указівкою дати, часу прийому і номера черги.

Упровадження комбінованого методу запису дозволяє вирішити наступні задачі:

—розділити потік первинних і повторних хворих;

— точно враховувати і контролювати навантаження лікаря;

— використовувати талони хворих що не з'явилися для видачі хворим, що потребує прийому лікаря на день звертання;

-зменшити час чекання хворими прийому лікаря.

Дуже важливо налагодити прийом викликів лікарів на будинок. Виклик лікаря для надання медичної допомоги удома виробляється очно і по телефону. Прийняті від населення виклики реєстратор заносить у книгу записів викликів лікаря на будинок, у якій крім паспортних даних, вказують основні скарги чи хворого прохання про виклик того чи іншого фахівця. Ці книги ведуться по кожній терапевтичній ділянці, а також для лікарів «вузьких» спеціальностей окремо. У ряді поліклінік існує «самозапис» викликів лікаря на будинок. Особа що викликає лікаря на будинок заповнює спеціальний бланк, у якому вказує прізвище, ім'я, по батькові, адресу хворого, основні скарги, температуру й опускає бланк у шухляду викликів. Реєстратор, вносить у книгу заявки що надійшли.

За кожним реєстратором закріплюється 9—10 визначених лікарських ділянок, що складає, як правило, одне терапевтичне відділення. Це дозволяє реєстратору краще знати відповідний розділ картотеки, що підвищує не тільки ефективність його праці, але також і відповідальність за свою ділянку роботи.

При відсутності самозапису чи комбінованому методі велике значення в правильній організації роботи реєстратури мають раціональний пристрій і організація робочого місця дільничного реєстратора. Над робочим місцем кожного дільничного реєстратора повинні бути поміщені написи з указівкою номера терапевтичного відділення і перерахуванням назви вулиць і номерів будинків, що обслуговуються реєстратором, а також із указівкою прізвищ дільничних лікарів відділень (бригади) і працюючих разом з ними хірургів, невропатологів, отоларингологів і окулістів. У деяких поліклініках докладний опис роботи лікарів усіх спеціальностей міститься окремо у вестибюлі поліклініки.

Якщо на території, що обслуговується поліклінікою, маються невеликі промислові підприємства, прикріплені до неї для обслуговування, то в реєстратурі організують спеціальні робочі місця для реєстратора, у веденні якого знаходяться цехові ділянки цих промислових підприємств.

Швидке обслуговування хворих, що звернулися в реєстратуру, залежить від раціонального розміщення в ній амбулаторних карт. Найбільше відповідає цим вимогам система розміщення амбулаторних карт у барабанах по ділянках, а усередині них — по вулицях, будинкам і квартирам. Багато в чому полегшує роботу - медичного реєстратора система маркірування амбулаторних карт, коли кожна терапевтична ділянка має своє колірне - маркірування. Добре зарекомендувала себе номерна, система, збереження медичних карт, при якій пошук однієї карти скорочується до декількох секунд. Для цього кожній ділянці призначається кількість номерів відповідно, числу облич, що проживають на даній території (як резерв варто додати приблизно 100 номерів з розрахунку можливого .росту населення).

У поліклініці доцільно організувати більш докладну, «німу довідку»: розклад роботи лікарів усіх спеціальностей із указівкою годин прийому на всі дні тижня, номерів кабінетів, лікарських ділянок із увійшовшими в них вулицями і будинками і розподіл їх між бригадами. Чітка інформація повинна бути і про правила виклику лікарів на будинок, про порядок попереднього запису на прийом до лікарів з урахуванням системи самозапису.

У реєстратурі повинні бути табло, що дозволяють пацієнтам одержати вичерпні, данні про режим роботи всіх підрозділів поліклініки: час і місце прийому населення головним лікарем і його заступниками; адреси чергових поліклінік і стаціонарів району (міста), що роблять екстрену спеціалізовану допомогу населенню в тижні, поповерховий покажчик лікарських кабінетів, номера телефонів виклику лікарів, на будинок і виклику чергових лікарів у денний і вечірній час, годинник і обсяг роботи кабінетів доврачебного прийому, правилах підготовки до досліджень (рентгеноскопії, рентгенографії» аналізів крові і т.д.).

Для використання; медичної і загальної документації в практичній і науковій праці в поліклініці повинний бути створений медичний архів. У медичному архіві виробляються прийом, облік, класифікація, збереження і видача документальних матеріалів як персоналу поліклініки, так і хворим у випадку змін їхнього місця чи проживання запитів різних організацій. В архіві зберігається вся документація про роботу поліклініки, у тому числі накази по поліклініці, річні звіти, особисті справи звільнених, а також уся медична документація (в основному медичні карти амбулаторних хворих). Медичні карти амбулаторних хворих надходять в архів з реєстратури в тому випадку, якщо хворий протягом 3 років не звертався в поліклініку. Крім того, у діючий архів можна передавати «стовщені» і медичні карти, що прийняли недбалий вид, після того, як замість них будуть заведені нові з викопіюванням зі старих карт уточнених діагнозів і короткого эпикриза.

Значне місце в роботі реєстратури займає оформлення медичних документів: довідок, напрямків і ін. Реєстраторам надане право затримувати неправильно видані і невірно оформлені документи і передавати їх для з'ясування адміністрації. Разом з тим вони несуть відповідальність за документи, поряд з обличчями, що видали документ.

Особливої уваги вимагає оформлення листків непрацездатності (лікарняних аркушів). Бланки листків непрацездатності, видані лікарям із указівкою номерів, реєструються в «Книзі реєстрації листків непрацездатності».

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ВІДДІЛЕННЯ ПРОФІЛАКТИКИ


Основними задачами відділень профілактики є організаційне забезпечення диспансеризації населення; організація і проведення попередніх і періодичних оглядів; раннє виявлення захворювань і осіб, що має фактори ризику; підготовка і передача лікарям медичної документації на виявлення хворих і осіб, з підвищеним ризиком захворювання для дообстеження, диспансерного спостереження і проведення лікувально-оздоровчих заходів; санітарно-гігієнічне виховання і пропаганда здорового способу життя.

У складі відділення профілактики організується анамнестический кабінет. Кабінет забезпечує: збір анамнезу й анкетування проходячих профілактичних оглядів з виявленням наявних факторів ризику і ранньої симптоматики захворювань по анамнестичній карті.

Кабінет централізованого обліку диспансеризації організується в складі відділення профілактики і забезпечує: облік населення, що обслуговується територіальним поліклінічним відділенням, амбулаторією, установою; визначення осіб, що підлягають первинній диспансеризації в конкретних лікувально-профілактичних установах; облік контингентів, зайнятих у народному господарстві, прикріплених до даної територіальної лікувально-профілактичної установи для проведення профілактичних оглядів.

Кабінет функціональних (інструментальних) досліджень входить до складу відділення профілактики. Основною задачею кабінету є проведення на долі карському етапі диспансеризації антропометрії, динамометрії, виміру артеріального кров'яного тиску, тонометрии (особам після 40 років), дослідження гостроти зору, визначення гостроти слуху (мова на відстані, шепотная мова),ЕКГ (особам після 40 років).

Кабінет функціональних (інструментальних) досліджень забезпечується набором необхідного медичного устаткування й інструментарію.

Кабінет збору матеріалу для eкспресс-діагностики здійснює збір крові і сечі в проходячих огляд, відправлення отриманого матеріалу в лабораторію для аналізу крові (визначення ШОЕ, гемоглобіну, лейкоцитів) і дослідження сечі на цукор і білок. Кабінет працює в тісному контакті з клініко-діагностичною лабораторією амбулаторно-поліклінічної установи. Кабінет забезпечується необхідними реактивами, інструментарієм і устаткуванням. Для узяття матеріалу кабінет повинний мати туалет.

Оглядовий жіночий кабінет входить до складу відділення профілактики, а там де воно відсутнє діє як структурний підрозділ поліклініки. Роботу в оглядовому кабінеті здійснює акушерка. Задачами кабінету є здійснення профілактичного огляду жінок з 18 років з метою раннього виявлення гінекологічних захворювань, предопухолевых і ракових захворювань жіночих статевих органів і інших видимих локалізацій (шкіри, губ, молочних залоз, долікарське опитування.

Кабінет пропаганди здорового способу життя. Основою діяльності кабінету є організація і проведення комплексу заходів, спрямованих на санітарно-гігієнічне виховання і формування здорового способу життя населення; групова й індивідуальна пропаганда здорового способу життя серед минаючих профілактичні огляди; роз'яснення мети і задач диспансеризації населення; пропаганда боротьби з виникненням і розвитком факторів ризику різних захворювань (паління, алкоголь, гіподинамія й ін.); пропаганда активного відпочинку, туризму, занять спортом; роз'яснення принципів раціонального харчування; рекомендації зі створення, зміцненню і збереженню психологічного клімату на роботі, у навчанні і побуті; розширення і поглиблення санітарно-гігієнічних знань серед минаючих профілактичні огляди. Кабінет організує і контролює дану роботу в амбулаторно-поліклінічній установі.

Лекція підготовлена

доцентом кафедри загальної гігієни,

екології, соціальної медицини, організації

та економіки охорони здоров’я Костріковим А.В..

Завідувачем кафедри

д. мед. н., професором Катрушовим О.В.


Завідувач кафедри

д.м.н., професор Катрушов О.В.
Затверджено на методичній Учбовий предмет:

нараді кафедри загальної гігієни, соціальна медицина і

екології, соціальної медицини, організація охорони

організації та економіки охорони здоров’я

здоров’я

„_____” ____________2003р.

Протокол №________
Зав. кафедрою професор
______________Катрушов О.В.

ЛЕКЦІЯ №


ЗМІСТ І ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ТЕРАПЕВТИЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ ПОЛІКЛІНІКИ .

Основним принципом організації роботи поліклініки є дільничний принцип надання медичної допомоги, що полягає в тім, що територія, що обслуговується поліклінікою, поділяється на територіальні ділянки виходячи з чисельності населення на ділянці в 1700 чоловік. До кожної ділянки прикріплюються визначений лікар-терапевт і медична сестра, що покликані надавати лікувально-профілактичну допомогу жителям своєї ділянки. Н. А. Семашко писав, що дільничний принцип дає можливість лікуючому лікарю краще знати свою ділянку, умови праці і побуту свого населення, виявляти часто і довгостроково хворих, знати своїх пацієнтів, проводити не тільки лікувальні, але і профілактичні заходи; краще бороти з виникненням і поширенням заразних хвороб. Дільничний лікар робиться, таким чином, «домашнім» лікарем, іншому родини. Знання своєї ділянки і жителів його дає можливість краще розпізнати і лікувати хворих. Дотримання дільничного принципу підвищує відповідальність лікаря за долю хворих і в кінцевому рахунку визначає ефективність роботи поліклініки.

Постаріння населення, ріст числа хронічних захворювань, диференціація і спеціалізація медичної допомоги викликає необхідність поширити дільничний принцип на роботу і лікарів інших спеціальностей. Кожному терапевтичному відділенню придаются лікарі: хірург, невропатолог, отоларинголог і окуліст, а при наявності стоматологічного відділення — і лікарі-стоматологи.

Цей метод одержав назву бригадного, коли зазначені фахівці стали обслуговувати хворих у поліклініці і вдома на визначених терапевтичних ділянках. Усі члени бригади підлеглі завідувачеві терапевтичним відділенням, а завідувачі спеціалізованими відділеннями здійснюють у відношенні своїх підлеглих лікувально-консультативні функції і загальне організаційно-методичне керівництво.

Робота кожного відділення-бригади організується таким чином, що всі її члени працюють у ті самі години. Лікарі більш вузьких спеціальностей, так само як і дільничних терапевтах відділень, надають медичну допомогу населенню прикріплених ділянок як у поліклініці, так і вдома.

Досвід показав, що при організації роботи поліклініки по бригадно-територіальному принципі зростає роль терапевта в процесі медичного обслуговування, підсилюються контакти між лікарями .різних спеціальностей з питань діагностики, лікування, експертизи працездатності і диспансеризації.

Основними задачами дільничного терапевта є:

— надання, кваліфікованої терапевтичної допомоги населенню ділянки на прийомі у поліклініці і вдома;

— організація і безпосереднє проведення профілактичних заходів серед населення своєї ділянки шляхом пропаганди санітарно-гігієнічних знань, проведення профілактичних щеплень, організації профілактичних оглядів населення й удосконалювання системи диспансеризації;

— зниження захворюваності і смертності населення на закріпленій ділянці.

Дільничний лікар-терапевт забезпечує:

— своєчасну терапевтичну допомогу населенню ділянки в поліклініці (амбулаторії) і вдома;

— екстрену медичну допомогу хворим, незалежно від їхнього місця проживання, у випадку їхнього безпосереднього звертання при виникненні гострих станів, травм, отруєнь;

— своєчасну госпіталізацію терапевтичних хворих з обов'язковим попереднім обстеженням при плановій госпіталізації;

— консультацію хворих у необхідних випадках у поліклініці (амбулаторії) і інших установах охорони здоров'я;

— використання у своїй роботі сучасних методів профілактики, діагностики і лікування хворих, у тому числі комплексної терапії і відновного лікування (медикаментозні засоби, дієтотерапія, лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапія й ін.);

— експертизу тимчасової непрацездатності хворих;

— організацію і проведення комплексу заходів щодо диспансеризації дорослого населення ділянки (виявлення, узяття на облік, динамічне спостереження, лікувально-оздоровчі заходи) відповідно до переліку нозологических форм, що підлягають диспансерному спостереженню в лікаря терапевта, аналіз ефективності і якості диспансеризації;

— видачу висновків жителям своєї ділянки, що проходить медичні огляди і від'їжджає за рубіж;

— організацію і проведення профілактичних щеплень і дегельмінтизації населення ділянки;

— раннє виявлення, діагностику і лікування інфекційних захворювань, негайну доповідь завідувачеві терапевтичним відділенням (а при його відсутності — керівнику установи) і лікарю кабінету інфекційних захворювань про всі інфекційні захворювання і усі випадки порушення режиму і невиконання протиепідемічних вимог інфекційними хворими, що залишаються для лікування вдома. Направлення у відповідну ЗЕП екстреного повідомлення (058/у);

— систематичне підвищення своєї кваліфікації і рівня медичних знань дільничної медичної сестри;

— активне і систематичне проведення санітарно-просвітньої роботи серед, населення ділянки, боротьби зі шкідливими звичками і підготовку суспільного активу ділянки.

Робота дільничного лікаря-терапевта здійснюється за графіком, затвердженому завідувачем відділенням чи керівником установи. Складання графіка роботи дільничних терапевтів є важливим організаційним заходом. Раціонально складений графік роботи дозволяє підвищити доступність дільничного лікаря-терапевта для населення своєї ділянки, зокрема забезпечити високий ступінь дотримання дільничності у обслуговуванні населення. У графіку роботи повинні бути передбачений фіксований час амбулаторного прийому хворих, допомога вдома, профілактична й інша робота.

Як показала практика роботи поліклінік, найбільш зручним для населення є такий графік, при якому лікар по черзі працює в різні години дня й у різні дні тижня.

Важливим розділом роботи дільничного терапевта є прийом пацієнтів у поліклініці. Кожне відвідування хворим лікаря необхідно в межах існуючих можливостей зробити вичерпним і закінченим. Повторні призначення на прийом повинні виходити винятково з медичних показань. Серйозної уваги заслуговують обличчя, що багаторазово хворіють протягом року. Необхідно також уважно проводити обстеження, ретельно і вчасно лікувати хворих з гострими захворюваннями, тому що це є запорукою попередження цілого ряду хронічних захворювань.

Велике місце в діяльності лікаря — дільничного терапевта займає медичне обслуговування хворих удома. У середньому витрати часу дільничного лікаря при наданні допомоги вдома повинні складати 30—40 хв.

Дільничний лікар зобов'язаний забезпечити раннє виявлення захворювань і своєчасне надання кваліфікованої лікувальної допомоги населенню ділянки як у поліклініці, так і вдома; відвідувати хворих вдома в день надходження виклику, забезпечити систематичне, динамічне спостереження, активне лікування хворих до їхнього видужання. Необхідно максимально приймати виклики до лікаря тієї ділянки, на якому проживає захворілий. У домашніх умовах сутужніше, ніж у поліклініці чи стаціонарі провести діагностичне дослідження, тим більше майже 2/3 викликів здійснюється до хворих літнього віку. Оглянувши удома хворого по виклику, дільничний лікар у наступному (у міру необхідності) повинний відвідувати хворого зі своєї ініціативи. Організація повторних відвідувань хворого при тому самому захворюванні є важливим моментом, у відомій мірі характеризуючим якість медичної допомоги вдома. Повторний візит повинний здійснюватися без повторного виклику. Повторні (активні) відвідування, виконувані з ініціативи лікуючого лікаря — ознака правильно організованої медичної допомоги вдома.

Важливим помічником дільничного лікаря-терапевта є дільнична медична сестра. На кожну посаду дільничного терапевта, установлюється 1,5 посади дільничної медичної сестри. Доцільно, щоб з терапевтом працювала постійно та сама медична сестра. Насамперед, вона допомагає лікарю при амбулаторному прийомі, їй приділяється велика роль в організації спостереження за хворими вдома і виконання призначень лікаря. Медична сестра повинна приходити на роботу на 20—30 хв раніше лікаря. За цей час їй необхідно підготувати робочої місце, перевірити надходження медичних карт із реєстратури, наявність усієї необхідної документації, виявити нужденних у першочерговому прийомі, вимірити в хворих температуру, артеріальний тиск (якщо це не було зроблено в кабінеті долікарського прийому і т.д.). Це все необхідно провести, щоб лікар відразу ж почав прийом.

В останні роки усе більший акцент робиться на профілактичний роботі дільничного лікаря-терапевта. Висування на перший план у боротьбі за подовження життя людини широких соціально-профілактичних заходів, посилення уваги до здорової людини для того, щоб запобігти виникненню в нього захворювань, особливо підніме роль дільничного лікаря в загальній системі мір профілактики. Дільничний лікар першим зіштовхується з хворою людиною, він повинний знати не тільки сьогодення, але і минуле хворого, об'єктом його турботи і діяльності є не тільки хвора, але і здорова людина, умови його життя і праці. Він виступає провідником профілактики в широкому змісті слова, він повинний нести гігієнічні знання в конкретну родину, рекомендувати їх стосовно до конкретної людини, його роботи, характеру харчування і відпочинку. Дільничної лікар-терапевт багато в чому повинний визначити характер гігієнічного поводження людини. Йому варто звернути увагу на так звані контингенти підвищеного ризику, у віці 30—50 років, тому що саме в цьому віці, особливо чоловіки, не завжди звертаються за медичною допомогу при відсутності гострих симптомів хронічного захворювання. Дільничний лікар повинний займатися активним виявленням таких хворих.

Для успішного попередження захворювань дільничний лікар у сучасних умовах повинний здійснювати медичне спостереження за всією родиною, боротися з найбільш розповсюдженими хронічними хворобами, первинне попередження яких повинно починатися з дитячого років, впливати на фактори ризику, коректувати окремі елементи способу життя всіх членів родини. Тому особливу увагу в санітарно-просвітній роботі варто приділити боротьбі з гіпокінезією, переїданням, палінням, надлишковою лікарською терапією, усуненню шкідливого впливу стресів і т.д. Дільничний лікар повинний уміти впливати на формування сімейних відносин.

Відповідальним розділом роботи лікаря поліклініки будь-якої спеціальності, особливо дільничного лікаря-терапевта, є напрямок і підготовка хворого до госпіталізації. У цьому випадку дільничний лікар зобов'язаний призначити хворому лабораторні, рентгенологічні й інші дослідження, а також провести відповідне підготовче лікування, проконсультувати хворого в завідувача терапевтичним відділенням, а якщо необхідно, то й у лікарів інших спеціальностей. Результати аналізів повинні бути передані в стаціонар разом з «Медичною картою амбулаторного хворого» чи випискою з неї.

Важливим питанням у діяльності дільничного терапевта, як і інших лікарів поліклініки є добір і напрямок хворих на санаторно-курортне лікування. На санаторно-курортне лікування направляються хворі переважно в початкових стадіях захворювання, коли хворобливі процеси людини носять оборотний характер і при застосуванні комплексного лікування з використанням природних факторів і санаторного режиму у відносно короткий термін хворий цілком чи значною мірою відновлює здоров'я і працездатність.

Успіхи в роботі дільничного лікаря-терапевта багато в чому залежать від того, наскільки він зможе залучити до неї суспільний санітарний актив. Такий актив формується з активістів жінради Жедів, учнів що навчаються у старших класах, пенсіонерів. Дільничний лікар і медична сестра повинні провести з активом заняття по програмі санітарного мінімуму. Велику допомогу дільничному лікарю можуть надати також санітарні дружини суспільства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, що створюються на підприємствах, в установах, за місцем проживання.

Кабінет інфекційних захворювань є лікувально-діагностичним і консультативно-методичним центром З питань боротьби з інфекційною захворюваністю. Він є першою спеціалізованою ланкою інфекційної служби в нашій країні. У задачі кабінету інфекційних захворювань входить: забезпечення своєчасного і раннього виявлення інфекційних хворих; проведення організаційно-методичної роботи і забезпечення кваліфікованої консультативної допомоги по діагностиці і лікуванню хворих інфекційними і паразитарними захворюваннями в амбулаторно-поліклінічних установах; вивчення й аналіз динаміки інфекційної захворюваності і смертності, розробка і здійснення заходів щодо підвищення якості й ефективності діагностики, лікування і профілактики інфекційних захворювань. Відповідно до цих задач лікар кабінету інфекційних хвороб здійснює:

— систематичну роботу з підвищення знань дільничних лікарів і інших фахівців, що ведуть амбулаторний прийом, з питань клініки, ранньої діагностики, лікування і диспансеризації інфекційних хворих, організувати конференції по розбору усіх випадків несвоєчасно виявлених хворих інфекційними захворюваннями чи необґрунтовано спрямованих у кабінет консультацію дільничного лікаря-терапевта по обстеженню хворих. Підозрюваних на інфекційне захворювання, і про порядок напрямку їх у кабінет для остаточного діагнозу:

— консультативну допомогу хворим у поліклініці і вдома з метою уточнення діагнозу, призначення лікувально-профілактичних заходів і рішення питання про госпіталізацію;

—додаткові (лабораторні й ін.) дослідження інфекційних хворих;

—лікування інфекційних хворих у поліклінічних умовах і доліковування реконвалесцентів після виписки зі стаціонару;

—контроль за повним клінічним і бактеріологічні видужанням з використанням методів інструментального і лабораторного дослідження (ректороманоскопія, дуоденальне зондування, ін.);

— аналіз роботи з проведення профілактичних щеплень у дорослих;

— диспансерне спостереження і санацію реконвалесцентів, хворих із хронічними інфекційними захворюваннями, бактеріо- і паразитоносителів;

—облік хворих інфекційними захворюваннями, бактеріоносителів, паразитоносителів на підставі екстрених повідомлень про інфекційні захворювання, спрямованих у СЕС;

-аналіз динаміки інфекційної захворюваності і смертності, якості й ефективності діагностичних і лікувальні заходів, диспансеризації, противорецидивного лікування в районі діяльності міської поліклініки;

-проведення пропаганди медичних знань по профілактиці інфекційних захворювань.
ОРГАНІЗАЦІЯ ДИСПАНСЕРНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Профілактичний напрямок вітчизняної охорони здоров'я найбільше повно виражено в диспансерному методі роботи багатьох амбулаторно-поліклінічних установ. Під диспансерним методом розуміється активне динамічне спостереження за станом здоров'я визначених контингентів населення (здорових і хворих), узяття цих груп населення на облік з метою раннього виявлення захворювань, динамічного спостереження, комплексного лікування захворілих, проведення заходів щодо оздоровлення їхніх умов праці і побуту, попередженню розвитку і поширення хвороб, відновленню працездатності і продовженню періоду активної життєдіяльності (А. Ф. Серенко). По цьому методу в країні працюють Спеціальні диспансерні медичні установи: диспансери — протитуберкульозні, шкірно-венерологічні, психоневрологічні, онкологічні, кардіологічні, протизобні, лікарсько-фізкультурні; він широко використовується в роботі жіночих консультацій, МСЧ, дитячих поліклінік і поліклінік для дорослих.

У країні неодноразово ставилася задача про загальну диспансеризацію населення, але реалізована вона не була через відсутність необхідної матеріальної бази.

Варто відмітити, що загальна диспансеризація населення — це вищий рівень турботи держави про здоров'я народу. Реалізація її можлива тільки в тому випадку, якщо на це будуть передбачені спеціальні кадрові сили і засоби. Це повинно враховуватися і при організації диспансерного спостереження в окремих медичних установах, зокрема в поліклініках лікарю для виконання диспансеризації повинен виділятися спеціальний час, у рахунок його основного робочого навантаження і ні в якому разі не повинне бути додатковим навантаженням.

Головним обличчям в організації диспансерного обслуговування в поліклініці є дільничний лікар-терапевт. Цим питанням деякою мірою займаються лікарі всіх спеціальностей. Дільничний терапевт відповідає за організацію диспансерного обслуговування населення своєї ділянки. В організаційному процесі диспансеризації виділяються наступні етапи: добір контингентів шляхом активного виявлення, реєстрація їх, проведення комплексу лікувальних і соціально-профілактичних заходів, тобто здійснення власне диспансерного спостереження, і оцінка результатів ефективності диспансеризації. На одного дільничного терапевта повинне приходитися не більш 120 - 150 диспансеризованих хворих Виявлення облич, що підлягають диспансеризації, виробляється; як правило, при прийомі хворих лікарем у поліклініці чи при відвідуванні їх удома. Відоме значення мають і різні профілактичні огляди, де виявляються найбільш ранні стадії захворювань. Усі хворі, відібрані для диспансерного спостереження, реєструються на «Контрольних картах диспансерного хворого». За допомогою цього документа лікар може установити контроль за термінами явки на повторні обстеження. Основним медичним документом є амбулаторна карта з відповідною оцінкою про те, що хворий знаходиться на диспансерному спостереженні. Дуже вдалим виявився досвід поліклініки, коли на руки диспансерних хворим видаються книжки, де лікар відзначає медикаментозне лікування й інші призначення, указує дату наступної явки на прийом. Як показали спостереження, такі книжки якоюсь мірою дисциплінують хворих, сприяють тому, що вони без додаткового виклику є в призначений час на прийом до лікаря. Перший етап диспансеризації закінчується виявленням і реєстрацією хворого. Потім починається другий, більш відповідальний етап - власне диспансерне спостереження. Тут проводиться ретельне комплексне медичне обстеження, активне лікування і. систематичне спостереження зі здійсненням санітарно-оздоровчих заходів. Важливе значення має й облік ефективності всієї диспансерної роботи, проведеної в поліклініці. Існує більша кількість методик проведення диспансеризацій: 1) уведення єдиних диспансерних днів для всієї поліклініки; 2), уведення єдиних диспансерних днів для відділень; 3) щоденний виклик диспансерних хворих по 2—3 чоловіка на прийом. Згодом, стало очевидним, що більш, організовано диспансеризація проходить у спеціально виділені для цього дні.

У цей день дільничний лікар не проводить звичайного прийому хворих у поліклініці. Невідкладні хворі направляються до чергових лікарів. Повторні хворі на ці дні не призначаються. У диспансерний день усі допоміжні служби поліклініки працюють тільки для диспансерного обслуговування. Хворі можуть бути обстежені в лабораторії, рентгенівському кабінеті, кабінеті функціональної діагностики, проконсультовані відповідними фахівцями.

По завершенні щорічної диспансеризації виділяються наступні 3 групи: здорові обличчя, що не пред'являють скарг, що не мають хронічних захворювань в анамнезі, у яких при медичному обстеженні не виявлено змін з боку окремих органів і систем, результати лабораторно-діагностичних досліджень без відхилень від норми; практично здорові обличчя, що мають в анамнезі хронічне захворювання, що не приводить до порушення функцій організму і не впливає на працездатність і соціальну активність; у групі практично здорових виділяються обличчя з факторами ризику у відношенні серцево-судинних, онкологічних, неспецифічних захворювань легень, ендокринних і ін.; хворі з хронічними захворюваннями підрозділяються в залежності від стадії компенсації процесу: повна компенсація, субкомпенсация, декомпенсація.

Динамічне спостереження 1 групи (здорові) здійснюється у формі щорічних профілактичних медичних оглядів. Для цієї групи диспансерного спостереження складається загальний план лікувально-оздоровчих профілактичних і соціальних заходів, що включає заходи щодо поліпшенню умов праці і побуту, по боротьбі за здоровий спосіб життя, пропаганду санітарно-гігієнічних знань. Динамічне спостереження II групи має своєю метою усунення чи зменшення впливу факторів ризику, підвищення резистентності і компенсаторних можливостей організму. Ця група оглядається з використанням загальноприйнятого мінімуму досліджень, а також додаткових обстежень, зв'язаних з характером ризику. Два рази у році ця група обстежується тільки з використанням методик, що дозволяють виявити ранні форми захворювань, «загрожуючих» особі що диспансеризується. Для кожного з цієї групи на додаток до загального плану заходів передбачаються індивідуальні лікувально-оздоровчі заходи. Так, наприклад, якщо особа що диспансеризується часто хворіє гострими захворюваннями, у плані повинні бути передбачені заходи, спрямовані на підвищення стійкості організму до впливу зовнішнього середовища. Індивідуальні заходи рекомендуються пацієнту і проводяться лікарем у період профілактичних медичних оглядів.

Таким чином, динамічне диспансерне спостереження 1 - 11 груп осіб передбачає проведення первинної профілактики — попередження виникнення захворювань і зміцнення здоров'я осіб тщо диспансеризуються.

Динамічне спостереження облич III групи диспансерного обліку (реконвалісценти після гострих захворювань, хронічні хворі) має своєю метою попередження рецидивів, загострень і ускладнень уже наявних захворювань, тобто є важливою ланкою вторинної профілактики.

При диспансеризації кожен лікар повинний максимально використовувати будь-як явку пацієнта для проходження ним мінімуму обстежень, необхідних для диспансеризації даної групи населення, і проведення лікувально-оздоровчих заходів. Облік і, контроль виконання плану лікувально-оздоровчих заходів проводиться централізовано і децентралізовано. У першому варіанті вся інформація про хід і результати диспансеризації зосереджується в кабінеті .диспансеризації відділення профілактики чи поліклінік у кабінеті статистики поліклінік. В другому варіанті облік усієї диспансерної роботи ведеться л кабінеті кожного лікаря-диспансеризатора. Формою оперативного обліку є контрольна карта диспансерного спостереження (форма № 030/у). Для полегшення роботи з амбулаторними картами прийняте їх маркірувати і шифрувати, використовуючи різного кольору корінці і цифрові позначення. Так можна виділити номера ділянок, адресат групи диспансерного спостереження і навіть окремі нозологічні форми захворювань.

Диспансерну групу хворих, що підлягають динамічному спостереженню лікарями-терапевтами, у тому числі дільничними, складають хворі з наступними захворюваннями: гіпертонічна хвороба 1 стадії, інфаркт міокарда, хронічна ішемічна хвороба серця з гіпертонічною хворобою і без неї; реконвалісценти після гострої пневмонії, хронічна пневмонія, хронічний бронхіт, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба і кістозна гіпоплазія легень, абсцес легені; виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, атрофичний хронічний гастрит, хронічний гепатит, хронічний панкреатит, хронічний холецистит, жовчно-кам'яна хвороба, хронічний коліт і энтероколіт, цироз печінки, пострезекційні синдроми (через 2 роки після операції на черевній порожнині); стан після перенесеного гострого гломерулонефрита, хронічний пієлонефрит, хронічний дифузний гломерулонефрит, хронічна ниркова недостатність у стадії компенсації.

Терапевти спеціалізованих кабінетів здійснюють консультативні функції. Разом з тим найбільш важкі хворі, що вимагають спеціалізованого спостереження і лікування, якийсь період можуть і повинні знаходитися під спостереженням відповідних фахівців і потім знову направлятися до дільничного лікаря. Так, наприклад, хворі працездатного віку, що страждають хронічною ішемічною хворобою серця з гіпертонічною хворобою в стадії ПА, диспансеризуються кардіологом. Він же бере під диспансерне спостереження хворих після гострого інфаркту міокарда. Хворі з обструктивним бронхітом, абсцесом легені, бронхоектатичною хворобою і кистозною гіпоплазією легень стають об'єктом диспансерного спостереження пульмонолога, а хворі виразковою хворобою шлунка, хронічним виразковим колітом, цирозом печінки спостерігаються гастроентерологом. Нефролог спостерігає хворих із хронічним дифузним гломерулонефритом, хронічною нирковою недостатністю і т.д. При відсутності у поліклініці, наприклад, лікаря-ревматолога контингент хворих цього профілю (активний ревматизм, хронічні ревматичні хвороби серця, ревматоидный артрит, хвороба Бехтерева, системний червоний вовчак, системна склеродермія, що деформує остеоартроз) спостерігаються лікарем-терапевтом. Групу диспансерних хворих, що підлягають динамічному спостереженню лікарем-хірургом, складають хворі з флебітом, тромбофлебітом, постфлебітичним синдромом, варикозним розширенням вен нижніх кінцівок, станом після резекції шлунка з приводу виразкової хвороби і холецистектомії (протягом 2 років після операції), хронічним остеомієлітом, атеросклерозом кінцівок, синдромом Рейно, эндартеріїтом, тромбангіїтом, трофічними виразками, гемороєм, тріщинами і свищами заднього проходу. Хірурги-інтерни беруть участь у диспансеризації хворих хірургічного профілю.

Лекція підготовлена

доцентом кафедри загальної гігієни,

екології, соціальної медицини, організації

та економіки охорони здоров’я Костріковим А.В..

Завідувачем кафедри

д. мед. н., професором Катрушовим О.В.

Завідувач кафедри



д.м.н., професор Катрушов О.В.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка