Зарубіжний досвід



Скачати 329.84 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір329.84 Kb.

Зарубіжний досвід



Республіка Корея
Закон про Національну академію наук Республіки Корея був прийнятий у 1952 р. Національна академія наук Корейської Республіки була створена 17 липня 1954 року для підтримки розвитку та діяльності національної культури. Спочатку кількість членів Академії становила 50 чол.: 25 чол. до розділу гуманітарних та соціальних наук, 25 чол. до розділу природознавства. 31 грудня 1988 р. до закону про захист культури були внесені зміни. На грудень 2002 р. загальна кількість членів Академії становила 142 чол. (71 чол. у розділі гуманітарних та соціальних наук, 71 чол. у розділі природознавства). Були призначені члени до 11-ти відділів Академії.

Мета. Академії полягає в тому, щоб зробити власний внесок у розвиток науки через визнання та підтримку вчених з видатними досягненнями в галузі гуманітарних, соціальних та природознавчих наук та через підтримку поєднаними дослідницькими програмами.

Функції. Національна академія наук представляє інтереси вчених на території Кореї та за кордоном і виконує такі необхідні функції для розвитку науки: консультує уряд та пропагує підтримку науки, проводить наукові дослідження, підтримує міжнародні відносини та здійснює обмін з іншими академіями, підтримує дослідницьку діяльність вчених шляхом надання нагород, здійснює організацію академічних заходів.

Головний керівний орган. Національної академії наук Корейської Республіки – Генеральна асамблея, яка скликається з ініціативи президента Академії. Зустрічі Академії проходять під егідою Генеральної асамблеї. Генеральна асамблея приймає рішення за участю всіх членів Академії та несе відповідальність за підвищення вхідної плати її членів: постійних та почесних. Асамблея опікується внесенням експлуатаційних поправок до постанов та інших документів Академії РК. Річні збори проводяться в липні. Між асамблеями Академією РК керує президент Кім Тае-кіл (Kim Tae-kil). Його заступник – віце-президент Джу Джин-сун (Ju Jin-soon). Президент та віце-президент Академії одноразово обираються Генеральною асамблеєю терміном на 2 роки. Президент Академії РК займається головними справами Академії, віце-президент допомагає президенту та заміщає його у разі відсутності. В разі необхідності скликаються позачергові збори членів з ініціативи директорів розділів та голів секцій.

Рада директорів складається з 4-х керівників: президента, віце-президента, директора 2-х відділів та голови 11-ти секцій. До складу Національної академії наук входить 150 членів. Академія РК поділяється на 2 відділи: 1) відділ гуманітарних та соціальних наук, 2) відділ природознавства. У свою чергу, кожний відділ поділяється на спеціальні секції, має свого директора, що обирається із числа членів Академії терміном на 1 рік та може переобиратися. Кожну секцію очолює голова секції, який обирається членами Академії РК терміном на 1 рік.

Всі члени Академії РК входять до складу секцій відповідно до галузі їх дослідження. Відділ гуманітарних та соціальних наук складається із 6-ти секцій:

1) філософії, етики, естетики, педагогіки, релігії, психології;

2) мови та літератури;

3) історії, географії, археології, культурної антропології, фольклору;

4) права;

5) політичної науки, суспільної адміністрації, соціології, економіки;

6) бізнесової адміністрації.

Відділ природознавства складається з 5 секцій:

1) мематики, фізики, хімії, астрономії, метеорології;

2) бології, геології, фізичної освіти, домашньої економіки;

3) сільського господарства, архітектури, металургійної інженерії, механічної інженерії, текстильної інженерії, електричної інженерії, електроніки, інформаційної інженерії, цивільної інженерії, аеронавтики;

4) медицини, стоматології, ветеринарології, фармацевтики;

5) сільського господарства, рибальства, лісництва.

Секретаріат Академії РК поділяється на 2 групи:

1) головний відділ;

2) науковий відділ та бібліотеку.

Кожна секція проводить 6 зустрічей протягом року, на яких члени Академії представляють свої дослідницькі роботи та обговорюють членство, кандидатів у почесні члени Академії, розглядають та призначають нагороди. Кожний член Академії входить до складу одного з відділів. Членом Академії може стати громадянин Корейської Республіки, який: 1) має диплом спеціаліста про закінчення коледжу або відповідної за акредатиційним показником установи та науково-дослідницький стаж більше 20-ти років; 2) науково-дослідницька кар’єра якого становить більше 30-ти років та чиї наукові дослідження сприяють розвитку науки. Член Корейської академії наук повинен бути схвалений на загальних зборах дійсних членів Академії, повинен бути рекомендований членами або Генеральною асамблеєю. Члени Національної академії наук Корейської Республіки обираються терміном на 4 роки. Рішення про обрання до складу членів Академії приймає уряд та платить при цьому грошову допомогу.

До складу Академії наук також обираються іноземці, що досягли вагомих дослідницьких результатів, вони називаються почесними членами Академії та опікуються кооперативним академічним обміном та міжнародним співробітництвом.

Держава сплачує грошові витрати Академії та виділяє грошово-кредитні нагороди для підтримки проведення корейськими вченими та іншими науковими організаціями наукових досліджень. Міністерство освіти підтримує діяльність Корейської академії.

Корея, незважаючи на досягнуті успіхи за останні роки, посідає 13 місце у світі за обсягом ВНП – 457 млрд дол. (станом на 2002 р.), 4 місце за обсягом золотовалютних запасів – 157 млрд дол., щорічний приріст промислового виробництва 5–6 відсотків, проте Республіка Корея (РК) за своїм науково-технічним потенціалом далеко відстає від провідних індустріальних країн. Корейський інститут оцінки і планування промислових технологій констатував, що рівень технологічного розвитку РК у 4 з 5 пріоритетних напрямів, що визначають потенціал країни в ХХІ ст., – біотехнології (ВТ), нанотехнології (NT), космічні (ST) та екологічні (ET) технології – становить від 26 відсотків (у галузі NT) до 60 відсотків (у галузі BT) від рівня розвитку аналогічних технологій провідних країн світу, що на практиці означає відставання на 7–10 років. Можна констатувати збільшення цього відставання. Тільки в галузі інформаційних технологій (IT) Південна Корея зберігає свої позиції на рівні 75% від провідних країн і навіть певною мірою скорочує це відставання.

Головні причини відставання Південної Кореї вказується на недостатню увагу до базових фундаментальних досліджень, а також недостатня кількість кваліфікованих наукових кадрів, обумовлена недостатнім фінансуванням фундаментальної науки. За даними Міністерства промисловості, енергетики і природних ресурсів РК, на проведення фундаментальних досліджень витрати у 2002 році становили 13,6% всіх бюджетних витрат на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи (у Франції – 22,2%, Германії – 21,2%). На розвиток п’яти ключових технологій Японія і Англія виділяють, відповідно, по 15,1% та 22% зі своїх бюджетів на проведення досліджень у пріоритетних галузях.

Витрати на розробку прикладних технологій становили у Південній Кореї 25,7% всіх державних асигнувань на наукові дослідження (США – 22,6%, Японія – 24,6%).

Залежність Південної Кореї від імпорту базових технологій з високо-розвинутих індустріальних країн збільшилася з 11,5% у 1994 році до 19% у 1999 р. (залежність провідних країн світу від імпорту промислових технологій тримається на такому рівні: США – 3,2%, Германія та Японія – 6,4%).

Другою причиною технологічного відставання Південної Кореї є гостра нестача кваліфікованих науково-технічних кадрів. Незважаючи на те, що у 1992 р. нараховувалось 179 тис. чол., зайнятих у науково-дослідницькому секторі, спостерігається помітне скорочення щорічного поповнення науково-технічного персоналу (у 2000 р. – 18,9%; 2001 р. – 11,9%; 2002 – 7,3%). Ситуація погіршується падінням конкурсу на науково-технічні спеціальності у всіх університетах та інститутах Південної Кореї; відтоком кращих науковців та інженерів у інші країни, насамперед у США та Канаду; надмірною концентрацією вчених і дослідників у незначній кількості дослідницьких центрів та інститутів великих компаній та державних НДІ, де створені кращі умови для роботи. Так, в НДІ сконцентровано 40%, а в 5 великих компаніях – 25% науковців. Основна маса дослідницьких підрозділів малих і великих компаній не мають жодного дослідника з науковим ступенем кандидата або доктора наук, що негативно відбивається на рівні наукових досліджень. У промисловості Південної Кореї працює лише 12% фахівців з науковим ступенем.

У січні 2001 року було визначено 6 стратегічних напрямів технологічного розвитку Республіки Корея в ХХІ ст. – IT, BT, NT, ET, CT, ST. При цьому в кожному з них було виділено найбільш перспективні конкретні тематики. Міністерство інформації і зв’язку РК у 2002 р. витратило 40 млн дол. на підтримку малих і середніх венчурних компаній, які працюють у галузі інформаційних технологій, включаючи Інтернет наступних поколінь. Міністерство науки і технології РК розробило план щодо додаткової підтримки нанотехнологій, які перетворюються у вирішальний фактор розвитку цілого ряду провідних галузей промисловості: телекомунікації, обчислювальної і медичної техніки, точного машинобудування та авіаційно-космічної галузі. Міністерство науки РК порівняно з 2002 р. запланувало збільшити у 2 рази державне інвестування (що становить 123,2 млн дол., у т. ч. на наукове устаткування і на створення нових лабораторій 26,6 млн дол., а на програму з підвищення кваліфікації персоналу 6,5 млн дол.).

На розвиток проектів з генної інженерії, дослідження генома, протеїнів і біоінформатики Міністерство науки і технології Південної Кореї на 2000–2005 рр. запланувало виділити 259 млн дол., а на наступні 5 років ще 400 млн дол. На 2010 р. загальні витрати на ці цілі загалом повинні становити 1,8 млрд дол.

Уряд РК поставив завдання підвищити міжнародний рейтинг країни у галузі біотехнологій з 14 місця до 7 у 2010 р. Для координації робіт державних відомств, інститутів і приватного сектору утворено Комітет з біотехнологій, очолюваний міністром науки і технологій РК, в який входить 19 експертів з державного та приватного секторів. Важливою проблемою у розвитку галузі біотехнологій є підняття рівня фундаментальної медичної науки, підтримка досліджень у патології і фармакології, де Південна Корея критично відстає від головних конкурентів – США, Японії, ЄЕС.

З метою залучення в країну іноземних науковців і спеціалістів у цій галузі перейняття зарубіжного досвіду та розширення доступу корейських науковців до інформації і баз даних інших країн уряд РК планує розширити науково-технічне співробітництво з іншими країнами в галузі біотехнології. Для залучення в країну висококваліфікованих учених, що працюють у передових галузях науки і технології, Міністерство юстиції РК з 1 грудня 2001 р. ввело спеціальну візову систему (science card system).

У рамках двосторонніх міжурядових угод про співробітництво з іншими країнами у галузі науки й освіти Південна Корея запрошує все більшу кількість іноземних учених у свої державні НДІ. За останні роки тільки за держугодами в ній працює на довгостроковій основі (3–5 років) 100 учених із країн СНД. Активну політику рекрутування іноземних учених у свої дослідницькі підрозділи здійснюють також і великі приватні корпорації та компанії Південної Кореї.

З огляду на критичну ситуацію в країні з кваліфікованими кадрами уряд запланував у найближчі 5 років (2001–2005) підготувати 430 тис. спеціалістів у зазначених вище передових галузях. Прийняті нещодавно поправки до Закону про держслужбовців дали змогу південнокорейським державним університетам запрошувати на постійну роботу іноземну професуру, що, безумовно, буде сприяти підвищенню рівня викладання низки дисциплін і особливо природничих наук. Міносвіти і розвитку людських ресурсів РК визначило 13 університетів і інститутів (з 44 національних), які будуть отримувати субсидії на запрошення і оплату іноземних викладачів (із 103 запрошених – 60 мають викладати предмети, пов’язані з високими технологіями, в т. ч. інформаційними та біотехнологіями). Так, Сеульський національний університет отримав квоту на запрошення 65 іноземних викладачів та 68% усих субсидій. Уряд РК проводить політику заохочення корейської молоді до отримання вищої освіти, особливо науково-технічної, у провідних індустріальних країнах. Для цього використовуються як державні, так і приватні програми обміну студентами і отримання освіти за кордоном. За даними міносвіти і розвитку людських ресурсів РК, за кордоном навчаються 150 тис. південнокорейських студентів, що на 24,7% більше, ніж у 1999 р. 39% з цього числа навчаються у США (58,457 тис. ос.), 15% – у Канаді, 11% – у Китаї, 10% – у Японії і 7% – в Австралії.

Уряд РК передбачає, що проведені ним заходи щодо пріоритетного розвитку стратегічних технологій дадуть практичні результати вже у 2004–2005 рр., що дасть можливість у найближчі 5–7 років скоротити технологічне відставання Південної Кореї від провідних країн у стратегічних галузях промисловості і вивести країну в десятку найбільш розвинутих індустріальних країн (Матеріал підготували: Бойко Г. В., Кучмаренко В. А., Порохницька Н.А., співробітники Інституту архівознавства НБУВ).
***

Структура міністерства науки і

технологій Республіки Корея
Міністерство науки і технологій Південної Кореї очолює заступник прем’єр-міністра – міністр науки і технологій.

Міністр науки і технологій має двох заступників – з питань науки і технологій та з питань науки і технологічних інновацій.



Заступник міністра з питань науки і технологій опікується діяльністю чотирьох бюро, кожне з яких складається з відповідних відділів:

Бюро базових досліджень:

Відділ політики базових досліджень;

Відділ підтримки базових досліджень;

Відділ розвитку фундаментальних технологій;

Відділ розвитку космічних технологій.

Бюро атомної енергетики (до складу бюро входить помічник з питань ядерної безпеки):

Відділ політики атомної енергетики;

Відділ кооперації в атомній енергетиці;

Відділ ядерного регулювання;

Відділ радіаційної безпеки;

Відділ ядерної безпеки.



Бюро інфраструктури НТ:

Відділ використання НТ;

Відділ культури НТ;

Відділ кадрового розвитку НТ.



Бюро науково-технічного співробітництва:

Відділ політики міжнародного співробітництва з Америкою;

Відділ співробітництва з Європою та Океанією;

Відділ співробітництва з Азією, Африкою та Латинською Америкою.

У підпорядкуванні заступника міністра з питань науки і технологій перебуває також відділ аудиту й інспекції на чолі з головним інспектором.

Заступник міністра з питань науки і технологічних інновацій має у підпорядкуванні два бюро:

Бюро наукової і технологічної політики:

Відділ загального планування;

Відділ інноваційних систем науки і технології;

Відділ інформації науки і технології;

Відділ планування і координації кадрів науки і технології.

Бюро розвитку технологічних інновацій:

Відділ політики розвитку;

Відділ прогнозу та розвитку;

Відділ управління впровадженнями.

Заступнику міністра з питань науки і технологічних інновацій підпорядковується також заступник міністра з питань координації досліджень та розробок, до сфери відання якого належать:

Відділ загальної координації досліджень і розробок;

Відділ бюджету досліджень і розробок.

У підпорядкуванні заступника міністра з питань координації досліджень та розробок перебувають також:

Координатор з питань інформації та електроніки;

Координатор з питань механіки та матеріалів;

Координатор з питань суспільних наук та океанології;

Координатор з питань енергії та навколишнього середовища.

Також в структурі міністерства науки і технологій виокремлено структуру, підпорядковану заступнику міністра з питань планування і менеджменту. До її складу входять:

Відділ інноваційного менеджменту;

Відділ планування і бюджету;

Відділ інформатизації;

Відділ надзвичайного планування.

Істотним є те, що науковий бюджет Південної Кореї – близько 15 млрд дол. США.



Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії
Королівське товариство Великобританії

Королівське товариство є однією з найстаріших академій наук світу. Засноване в 1660 р. як незалежна наукова установа, членство в якій визначалося науковими заслугами.

На 17 лютого 2005 р. Королівське товариство нараховувало 1254 члени і 126 іноземних членів. Фінансування наукових розробок Королівського товариства здійснюється за рахунок держави (67%), компаній та трастів, зацікавлених у наукових розробках (18,6%), загальних інвестицій (7%), членських внесків, прибутків з передплати та продажу періодичних видань Товариства, здачі в оренду нерухомості тощо (7%).

Серед головних завдань Товариства виділяються такі:

1. Відслідковування (моніторинг) усіх найважливіших подій у різних галузях науки, відбір претендентів на нагороди, медалі та підтримку наукових досліджень високого рівня (через надання грантів тощо).

2. Відповідно до завдань уряду Великобританії та на замовлення наукових товариств, організацій, компаній надавати незалежний, авторитетний аналіз щодо науки та наукових розробок та інформувати про це громадськість через оприлюднення результатів – навчання, семінари, звіти та зустрічі.

3. Ініціювати проведення, організацію наукових досліджень через наукові установи та надавати гранти окремим науковцям, сприяти поширенню результатів дослідницьких робіт, влаштовуючи зустрічі, лекції, виставки та видання.

4. Прискорювати наукові знання у суспільстві, сприяти науковому просвітництву та його розумінню через гранти, навчання, поради та вплив Королівського товариства.

5. Підтримувати міжнародну наукову діяльність та міжнародні відносини, сприяючи співробітництву як з ученими світу, так і поміж ученими Великобританії.

6. Фінансувати (за кошторисом Товариства) дослідження у галузі історії науки через гранти, бібліотеку та архів.

7. Для обговорення проблем, що стосуються широкої наукової громадськості, Товариство діє як форум та центральний орган.



Відносини з урядом. З 1849 року Товариство отримує від уряду грант (Grant in Aid) для підтримки наукових досліджень, для недержавних дослідницьких організацій, гранти для подорожей тощо. Королівське товариство активно співпрацює з палатою лордів і палатою общин, Комітетом з науки і техніки, Радою з вищої освіти, Міністерством освіти і профпідготовки, формуючи разом з цими установами держполітику з розвитку та підтримки науково-технічної політики країни. Товариство підтримує зв’язки: з Департаментом освіти та науки, Офісом управління досліджень закордону та Об’єднаного Королівства, Британським науковим товариством і Державною топографічною службою. Ще в 1972 р. з метою вироблення рекомендацій щодо розподілу наукового бюджету було створено Консультативний комітет дослідницьких рад (ABRC). До складу комітету входять: представники Королівського товариства, всіх дослідницьких рад, головні координатори з міністерств, які зацікавлені в роботі рад, голова Комітету із субсидіювання університетів. Королівське товариство співпрацює із загальнодержавними науковими установами та організаціями. В галузі генетичних досліджень Королівське товариство підтримує зв’язки з Медичним дослідницьким центром (MRC), Департаментом освіти та навичок (DFES), Департаментом національної підтримки науки, Техніки та мистецтва, Департаментом торгівлі та індустрії (DTII), Ради з біотехнології та біологічних наук (BBSRS).

Сучасний стан Королівського товариства. Королівське товариство здійснює дослідження в таких галузях науки: математика та інформатика, фізика, хімія, наука про матеріали, гідрогазодинаміка, геофізика та астрономія, біохімія, біологія, генетика, анатомія, фізіологія, ендокринологія, фармакологія, біологія рослин та тварин, вірусологія, здоров’я та медицина. В галузі медицини пріоритетними напрямами дослідження є: неврологія, молекулярна біологія, імунологія, дослідження ракових захворювань, гіпертонії, розсіяного склерозу, діабету тощо.

Членами Королівського товариства можуть бути громадяни Великобританії, Ірландської Республіки та країн Британської співдружності. Академія обирає також іноземних членів. Управління Королівським товариством здійснює Рада, до якої входить 21 член, включаючи 5 почесних членів (президент, казначей, 2 секретарі, один з яких представляє фізичні науки та математику, а другий – науки про життя), секретар іноземних справ. Очолює Раду президент, який обирається на п’ять років. Функціонування та юридичний статус Товариства викладено в Статутах та «Регламенті» Ради.

Статути Королівського товариства являють собою юридичний документ, що окреслює: функції, структуру, сферу діяльності кожної структурної частини, внутрішні та зовнішні зв’язки, юридичний статус і фінансування. Регламент являє собою сукупність правил роботи Ради, на підставі яких здійснюється керівництво організацією, у т. ч. вибір членів наукового товариства та іноземних членів, співробітників апарату та виборних членів Ради, а також проведення формальних зустрічей. Рада має право вносити зміни до «Регламенту». Згідно зі статутом, Рада складається з 21 члена, причому 10 із них мають переобиратися щорічно. Президент головує на зборах Товариства й Ради, слідкує за виконанням статуту, має право скликати позачергові збори. Казначей веде всі фінансові справи Товариства, проводить ревізію рахунків та інформує Раду щодо поточного фінансового стану. Казначей звітує перед Фінансовим комітетом. В обов’язки секретаря входить ведення протоколів засідань, листування, збереження документів. Члени Товариства беруть участь у щорічних зборах, які проводяться 30 листопада, а також спеціальних зборах. Згідно з «Регламентом», секційні комітети подають рекомендації Раді щодо обрання членів товариства. З метою обміну думками відносно кандидатур члени ради проводять засідання комітетів.

Протягом усього періоду існування Королівського товариства формувалися його комітети з різними функціями та завданнями. Кожен комітет очолює голова. До складу комітету входять 9 членів.

Серед секційних комітетів Королівського товариства виділяються: Комітет із чистої та прикладної математики; експериментальної, теоретичної та прикладної фізики, кристалографії; прикладної та теоретичної хімії; технічних наук; наук про Землю; ботаніки, екології рослин; зоології, анатомії, екології тварин; біохімії, молекулярної біофізики; фізіології тварин та людей, психології; медичних наук, радіобіології, медичної статистики й демографії генетики та цитології. У 1984 р. було створено Комітет експериментів над тваринами, покликаний бути дорадчим органом ради щодо експериментів над тваринами.

Існують також комітети з використання приватних фондів, коштів компаній, державних субсидій і нагород. Останнім часом кількість приватних фондів значно зросла. Приватні фонди поділяються на дві категорії: дослідницькі й спеціальні. Останні виділяють кошти на потреби бібліотеки, архіву, проведення конгресів, семінарів; надають фінансову підтримку вченим та їхнім сім`ям тощо.

З метою покращення сприйняття наукових знань громадськістю у 1985 р. було створено спільний Комітет публічного розуміння науки (Сopus), з членів Королівського товариства, Британської асоціації прогресу науки та Королівського інституту. Комітет надає рекомендації щодо суспільного розуміння науки. Комітет освіти, створений у 1969 р., надає консультації раді щодо розвитку освіти. До складу комітету входять представники Асоціації наукової освіти (1), Департаменту наукової освіти (2), Національної ради програм освіти (1), Королівського товариства Единбурга (1), Ради шкільних іспитів та оцінювання (1), Члени правління Товариства освіти (1).

Є в товаристві комітети, що поєднують наукову діяльність з конкретними видами роботи. У складі деяких з цих комітетів діють групи, які мають «вужчу спеціалізацію»: Видавничий комітет; наукової інформації; експедиційний; техніки; технології та промисловості; Науковий комітет державної топографічної служби, Міждисциплінарний науковий комітет (науки суміжного циклу), Науковий інформаційний комітет. Об’єднаний науковий комітет досліджень у школах (надає допомогу шкільним учителям, які бажають займатися наукою), Комітет з науки та зв’язків з громадськістю.

У структурі товариства є й новоутворені на вимогу часу комітети. Наприклад, Гостьовий комітет вирішує питання прийому гостей Королівського товариства. Комітет закордонних грантів надає дослідницькі гранти для роботи за кордоном (у т. ч. щодо дослідження морів, океанів, підтримки дослідницьких експедицій та поповнення колекції). Комітет міжнародного обміну проводить політику міжнародного обміну. Він складається з трьох комісій, що об’єднують групи країн. До складу першої комісії входять європейські країни та розвиненого світу (європейські країни, Ізраїль, Австралія, Нова Зеландія, Канада, США, Японія, Південна Африка). Друга комісія співпрацює з Китаєм, колишніми країнами СРСР, Тайванем і Гонконгом. До складу третьої комісії входить група країн, що розвиваються, країни Латинської Америки та Індія.

Королівське товариство постійно підтримує й розширює міжнародні зв'язки з академіями наук і науковими центрами багатьох країн. Зростає його зацікавленість у співробітництві з національними академіями наук світу та іншими науковими організаціями й товариствами, у подальшій інтеграції учених академії у світове наукове співтовариство. Зокрема, товариство співпрацює з академіями наук: Аргентини, Австралії, Австрії, Азербайджану, Білорусі, Бельгії, Бразилії, Болгарії, Венесуели, Вірменії, Греції, Грузії, Гонконгу, Данії, Естонії, Індії, Ірландії, Ізраїлю, Італії, Канади, Казахстану, Кореї, Куби, Китаю, Латвії, Литви, Македонії, Малайзії, Мексики, Молдови, Монголії, Нідерландів, Німеччини, Нової Зеландії, Пакистану, Польщі, Південної Африки, Румунії, Росії, Словакії, Словенії, Тайваню, Таїланду, Туреччини, Угорщини, України, Узбекистану, Фінляндії, Франції, Філіппін, Хорватії, Чеської Республіки, Чилі, Швеції, Швейцарії, Японії.



Комітет із присудження грантів з історії науки надає поради щодо претендентів на гранти з історії науки, медицини, технології. Проводить моніторинг досліджень у цих галузях. Складається з представників Королівського товариства (5), Британської академії (2), Британського товариства історії науки (2), Інженерного товариства (1), Товариства соціальної історії медицини (1), Почесного товариства аптек. Члени товариства разом із представниками Наукової й Інженерної дослідницької ради входять до складу спільної комісії (1980) представників індустріальних компаній.

Адміністративні функції товариства виконують: Фінансовий комітет, який проводить моніторинг, визначає пріоритети та консультує раду товариства щодо фінансування, капіталовкладень і фондів; постійно діючий Комітет з виборів членів товариства та іноземних членів; Головний комітет із заповітів, Комітет внутрішніх справ, який здійснює управління власністю Королівського товариства, створює належні умови праці для членів товариства, керівництва та штату співробітників; Бібліотечний комітет здійснює комплектування бібліотеки товариства, книжковий обмін виданнями товариства, організує презентації цих видань, виставки тощо.

Королівське товариство наданням медалей та нагород заохочує дослідників за найбільш істотні наукові досягнення. Загалом, Товариство надає 17 медалей у різних галузях науки. Найпрестижнішою є медаль Коплі. Королівське товариство ініціювало проведення курсів лекцій (преміальні лекції (Prize Lectures), які передбачають грошове заохочування за наукові досягнення, кількість яких постійно збільшується.

Періодичні видання Королівське товариство видає з 1665 р. На сучасному етапі виходить п’ять журналів. У «Біографічних мемуарах членів Лондонського королівського товариства» подається біографія та наукова діяльність щойно померлих членів товариства, у «Щорічниках» вміщується інформація про історію, поточну діяльність академії, наводиться структура товариства, інформація щодо наданих грантів, книжкових видань, висвітлюються новини Королівського товариства. «Філософські праці Королівського товариства» виходять у двох серіях. Серія А присвячена фізичним наукам та розробкам (включаючи математику). За структурою статті поділяються на три типи: оригінальні статті (власне, наукові), статті міждисциплінарного плану, статті, представлені на дискусійних зустрічах товариства. Видання виходить щомісяця. Серія Б. присвячена біологічним наукам. За структурою статті поділяються на два типи: оригінальні статті (25 тис. слів) та статті, представлені на дискусійних зустрічах товариства. Крім того, товариство видає доповіді про наукову роботу, що проводиться під керівництвом комітетів товариства (Підготувала Г. Індиченко, мол. наук. співроб. відділу історії академічної науки Інституту архівознавства НБУВ).

Сполучені Штати Америки

Ю. І. Лелюх, канд. фіз.-мат. наук, співроб. Інституту теорії механіки НАНУ:

Найбільш ефективною на сьогодні слід визнати американську систему організації науки. Вона містить у собі своєрідну наукову тріаду: наукову роботу у вищих навчальних закладах – університетах, потужні державні науково-дослідницькі центри, великі прикладні наукові центри при провідних комерційних фірмах. Органічний синтез наукової роботи і вищої освіти є, мабуть, визначальною рисою американської системи організації наукової роботи, яка тою чи іншою мірою притаманна іншим розвинутим постіндустріальним країнам. Така форма дає можливість поєднати як науково-дослідну роботу викладацького складу, так і безпосереднє навчання молодих спеціалістів та їх участь у дослідженнях. Як результат, випускник вищого навчального закладу, принаймні з рівня магістра, не тільки має уявлення про сучасний стан розвитку відповідної галузі науки, але і практичний досвід наукової чи конструкторської роботи. Окремо слід визнати, що нероздільність наукової і викладацької роботи не тільки забезпечує спадковість поколінь науковців, але дає змогу розвивати певні напрями досліджень у стінах університетів. Це не тільки є прямою економією коштів та виключає необхідність існування паралельних академічних структур. Органічний синтез наукової і педагогічної роботи є запорукою тісного зв’язку практичних потреб у наукових розробках з внутрішньонауковою проблематикою. Через подібний зв’язок суспільство отримує спеціалістів, спроможних втілювати наукові досягнення в практику. До недоліків американської системи вищої освіти слід віднести певну універсальність вищої освіти, коли формуванню наукового світогляду віддається перевага перед вузькою спеціалізацією випускників, що інколи потребує подальшого їх перенавчання на практиці. Основною формою проведення наукових досліджень, безпосередньо не пов’язаних з прикладними розробками, є система грантів. Її особливість у тому, що фінансується не установа в цілому, а саме дослідження, робота безпосередніх виконавців. Причому грантодавцями виступають не тільки державні інституції, але існує досить розвинута система приватних грантів.

Розвиток фундаментальних напрямів досліджень, як таких, що прямо не можуть бути використані на практиці, принаймні сьогодні, але необхідність яких продиктована внутрішньою логікою розвитку наукового світогляду, так і тих досліджень, розвиток яких має визначальне значення для держави чи суспільства в цілому, відбувається за рахунок державних програм. Найчастіше для подібних досліджень створюються відповідні науково-дослідні центри, наприклад NASA. Безперечно, може виникнути певна аналогія між подібними центрами та нашою системою академічних інститутів, але кардинальною відмінністю є форма організації їх діяльності. Сам факт створення центру пов’язаний з існуванням державної програми розвитку наукових досліджень у певній галузі, з визначеністю як завдань, так і методів дослідження та чітким уявленням про очікувані результати. На Заході не було і не буде державного фінансування за принципом – «тому що фундаментальний». Фінансується власне не центр, як це прийнято у нас, фінансується сама програма, і відповідні центри прямо підпорядковуються уряду чи урядовій організації як замовнику. В межах подібних центрів органічно поєднується експериментальна та теоретична робота. Базою наукових кадрів для них є розвинута система університетів з їх науково-педагогічними кадрами.

Прикладні науково-дослідні установи, які в більшості країн світу наслідували давню назву лабораторій, є науковими підрозділами відповідних фірм. Вони в основному забезпечують впровадження наукових досягнень у виробництво та науковий супровід виробничого процесу. Іншими словами, безпосередній зв’язок фундаментальної науки і виробництва. Характерною особливістю останніх є найсучасніша експериментальна база. Останнім часом, особливо з розвитком інформаційних технологій, виникли спеціалізовані фірми, діяльність яких спрямована на створення інтелектуального продукту. Їх діяльність можна характеризувати, з певними застереженнями, як створення наукового продукту.

Аналогічні системи організації наукової роботи існують і в інших розвинутих країнах. Основна відмінність полягає в різному співвідношенні частин науково-дослідної тріади. Характерною для Європи є, наприклад, німецька модель, де значну частку наукових досліджень сконцентровано в державних науково-дослідних центрах. Але вони фінансуються в межах державних програм з відповідним прямим підпорядкуванням державним інституціям. Слід наголосити, що навіть у Німеччині не існує такого глибокого розриву, навіть на рівні побутового сприйняття, між наукою «академічною» і університетською.

Наприкінці короткого аналізу форм організації науки в постіндустріальному суспільстві слід наголосити на одному факті. Європейська система з її далеким аналогом нашої академії наук виявилась досить громіздкою і менш ефективною ніж американська. Принаймні витоки Болонського процесу пов’язані з усвідомлення Європейською спільнотою відставання в провідних галузях сучасної науки від американських колег. Власне суть Болонського процесу і є в спробі наблизити європейську систему до американської. Інакше кажучи забезпечити органічний синтез наукового і освітнього процесу в межах єдиних науково-освітніх комплексів.



Західна Європа
В начале 2005 года Президент Франции Жак Ширак представил план, по которому в некую новую госструктуру будет закачано $2,6 млрд на финансирование инновационных разработок для промышленности. Ж.Ширак заявил: «Сегодня наш долг – запустить программы Airbus или Arianespace будущего».

Политика госрегулирования экономики присуща французам. Но они не единственные, кто призывает к усилению роли властей в промышленной политике. О совместных межгосударственных промышленных проектах говорят и немцы. Также поддерживает такой настрой новый еврокомиссар по промышленной и экономической политике Гюнтер Ферхойген. «Давайте сконцентрируем наши научные усилия и финансовые ресурсы на отраслях будущего», – отметил не так давно Г. Ферхойген в интервью Le Monde. Он предложил ослабить антимонопольное законодательство и разрешить слияния, в результате которых могли бы возникнуть «европейские чемпионы».

Совокупные затраты Старого Света на НИОКР составляют чуть менее 2% ВВП против 2,8% ВВП в США. Там, где нужны значительные инвестиции в НИОКР – от биотехнологий до самых современных полупроводников и видеоигр, – европейцы отстают все больше и больше.

Промышленность на основе высоких технологий – главный двигатель роста производительности. А в Европе прирост производительности в прошлом году составил 1,2% против 3,7% в США. Однако европейцы добились триумфального успеха с компанией Airbus, созданной в свое время на базе конкурировавших до того авиапроизводителей из четырех стран и ставшей ныне крупнейшим в мире производителем реактивных самолетов, обойдя Boeing Co. A Arianespace – мировой лидер по запуску спутников. После нескольких лет убытков с 2003 года проект приносит прибыль.

Однако при создании Airbus роль государства заключалась не в стимулировании НИОКР, а в формировании структуры компании и предоставлении субсидий. Поддержка же отраслей, прогресс в которых обусловлен научными исследованиями (например, биотехнологии, солнечные топливные элементы и экологичные автомобили), – задача более сложная. Возникают вопросы: какие проекты стоят того, чтобы их поддержать, сколько денег потратить на фундаментальные исследования и сколько – на проекты с очевидным рыночным потенциалом? Это все вопросы, на которые госструктура ответить не в состоянии.

Однако даже европейцы, поддерживающие новую промышленную политику, считают, что роль государства должна быть ограничена. Жан-Луи Беффа (Jean-Louis Beffa), гендиректор французского производителя стекла Saint-Gobain и автор недавно опубликованного доклада с идеей о создании во Франции агентства по инновациям, предлагает, чтобы для распределения выделенных на НИОКР средств это агентство привлекало частные компании. В обмен на это от них потребуется вкладывать в финансирование НИОКР и собственные средства. Нечто подобное было в 1980-х в Финляндии. Тогда как раз и начались научно-исследовательские проекты, которые в дальнейшем привели к стремительному развитию гиганта сотовых телефонов Nokia.

Властям европейских стран нужно не только увеличить ассигнования на НИОКР, но и лучше координировать свою работу. Значительная часть госсредств на НИОКР распределяется через бюрократические структуры, которые дублируют деятельность друг друга, тормозя тем самым реализацию новых идей. Одно из возможных решений проблемы, уже предлагавшееся европейским лидерам в 2003 году, но так и не осуществленное, – создание паневропейского аналога американского фонда U.S.National Science Foundation, который распределял бы финансы, исходя из научной ценности той или иной идеи и мнений коллег-ученых. Острее же всего Европа нуждается в том, чтобы сравняться с США в предоставлении налоговых льгот для стимулирования НИОКР в частных компаниях, а также ослаблении регулирования и налогового бремени, что облегчило бы жизнь новым, молодым компаниям высоких технологий (Мэтлэк К. Могут ли чиновники двигать науку? // Профиль. – 2005. – № 2–3. – С. 31).

Російська Федерація
Жесткая внутренняя борьба за финансирование делает РАН неэффективной структурой в глазах государственных чиновников.

«Невыполнение этого минимума (расходов на гражданскую науку – 110 млрд руб. к 2010 году) академия будет расценивать как возвращение политики удушения науки», – заявил президент Российской академии наук Юрий Осипов на общем собрании РАН 17 мая.

Между тем ситуация в научно-техническом комплексе страны действительно критическая. Конкретно – и в самой Российской академии наук дела обстоят далеко не блестяще именно с точки зрения организации исследований. По данным вице-президента РАН академика Валерия Козлова, в системе академии сейчас в общей сложности 466 институтов. В 80 из них каждый научный сотрудник публикует статью за своей подписью с периодичностью раз в два года, а в 34 институтах – каждый научный сотрудник пишет одну статью раз в 4 года. Чтобы требовать у государственных чиновников существенного увеличения финансирования такой структуры, надо быть большим оптимистом. Академики таковыми, по-видимому, и являются. По крайней мере в «Проекте программы модернизации функций, структуры и механизмов финансирования РАН» заявлены планы выйти к 2008 году на уровень средних зарплат научных сотрудников в 30 тыс. руб. в месяц.

Российские ученые доказывают, что эффективность российской науки ничуть не ниже, а пожалуй, и выше таковой в самых развитых странах мира. Например, согласно расчетам академика Виктора Макарова и профессора Александра Варшавского («Инновационный менеджмент в России: вопросы стратегического управления и научно-технологической безопасности», М.: Наука, 2004. – 880 с.), на 1 долл. затрат на НИОКР в России приходится больше валовой добавленной стоимости продукции высокотехнологичных отраслей, чем в США, Японии и Франции. Чистые поступления от экспорта российских технологий в расчете на единицу затрат НИОКР примерно соответствуют уровню США (0,135 и 0,137 долл. соответственно). Затраты НИОКР в расчете на одну статью в ведущих журналах в нашей стране примерно в 2–4 раза ниже, чем в США, Японии, Германии, Франции…

Одно только непонятно: почему при такой потрясающей эффективности доля США в мировом производстве наукоемкой продукции – 34%, а доля России – 0,9%?.. Возможно, именно такого рода нестыковки подвигли, например, Экспертное управление Президента РФ объявить конкурс на проведение научного исследования по заказу Администрации Президента. Тема заказного исследования: «Анализ структуры, функций, источников и механизмов финансирования Российской академии наук, Российской академии образования, Российской академии медицинских наук, Российской академии сельскохозяйственных наук, Российской академии архитектуры и строительных наук, Российской академии художеств. Возможные пути их модернизации, в том числе механизмы интеграции».

Очевидно, что главным остается вопрос: в чьих руках окажутся основные механизмы регулирования финансовых потоков и ручейков, питающих российскую науку.

И в этом контексте становится понятно, почему президент РАН Юрий Осипов поднялся на защиту вверенной ему Академии наук от научных фондов. «Финансирование фундаментальной науки должно возрастать опережающими темпами, минимум – на 1,5% в год, – настаивает Юрий Осипов. – Должно возрасти и финансирование РАН. Но сейчас проявляется тенденция направить эти деньги на финансирование фондов и вузовской науки. Закачивание излишних денег в фонды – неправильная политика. Фонд не в состоянии правильно оценить все состояние фундаментальной науки в целом».

А тем временем грантовая (проектная) система финансирования научных исследований – то немногое, что было создано из действительно полезного в сфере государственного управления наукой за последние 15 лет.

Любому человеку, кто хоть немного знаком с деятельностью Российского фонда фундаментальных исследований и Российского гуманитарного научного фонда (очевидно, что академик Осипов имел в виду прежде всего именно эти организации), совершенно понятно, что, если где и создана более или менее действующая экспертная система, так это именно в этих фондах. Только в РФФИ в экспертизе учавствуют более 2000 ведущих ученых из различных ведомств и регионов страны. Мало того, почти 60% грантов РФФИ – это гранты сотрудникам Российской академии наук; еще около 11% грантов – МГУ им. М. В.Ломоносова. Доля РАН в конкурсных заявках РГНФ также все время держится в диапазоне 40–60%. Так что странно звучат слова о неспособности фондов «правильно оценить все состояние фундаментальной науки в целом». Скорее как раз наоборот.

Но все дело в том, что суммарная доля РФФИ и РГНФ составила почти 5% в структуре финансирования Российской академии наук в 2004 году (Для сравнения: бюджетное финансирование РАН – 18,6 млрд руб., или 57,2% в структуре финансирования). Деньги фондов вполне ощутимые. Но вот распределяет их «экспертное сообщество». Хотя большинство сотрудников в руководстве научных фондов и экспертных комиссий – члены-корреспонденты и академики, сотрудники академических институтов.

А вот чего действительно следовало бы испугаться академикам, так это чеканной формулировки министра образования и науки РФ Андрея Фурсенко, произнесенной им с трибуны общего собрания: «Если РАН управляет государственной собственностью, то священное право собственника – назначать управляющего, то есть утверждать президента РАН». Это слова уже не просто чиновника, но представителя того самого собственника (Ваганов А. «Фундаментальные» деньги для Академии наук // Независимая газета. – 2005. – 8.06).
***

Недавно министр информационных технологий и связи РФ Леонид Рейман, выступая на правительственном часе в Госдуме РФ, сообщил, что «в июне Мининформсвязи России внесет на рассмотрение в правительство РФ концепцию развития ИТ-парков».

Действительно, ни о каком присоединении к клубу стран – инновационных и технологических лидеров – говорить не приходится, пока 60% доходов федерального бюджета формируются за счет минерально-сырьевого комплекса. Критерий для попадания в мировой ИТ-клуб – доля отраслей, связанных с обработкой информации, в создании ВВП. Для стран из «высшей лиги» (США, Канада, например) эта доля не ниже 15%. В России она не превышает 4–5%.

По расчетам Мининформсвязи РФ, в случае выполнения «Концепции развития рынка информационных технологий в РФ» (одобрена правительством России 18.11.2004 г.) уже к 2010 году общий объем российской ИТ-отрасли возрастет более чем в 5 раз по отношению к 2003 году. Занятость в отрасли составит не менее 5% работающего населения страны. Россия войдет в тройку лидеров на мировом рынке экспорта ИТ-услуг, а в целом по развитию информационных технологий – на уровень стран ЕС. Создание и развитие технопарков в сфере информационных технологий – чуть ли не главный механизм реализации этих планов (Во всем мире ИТ-парки дают до 60% инноваций в информационных технологиях области и связи).

Выступая недавно на научно-практическом семинаре «Государство, общество, бизнес, ИТ» в Высшей школе экономики, заместитель министра информационных технологий и связи РФ Д.Милованцев рассказал об основных параметрах подготовленной программы развития технопарков в сфере ИТ.

Программа разделена на три этапа. В рамках первого этапа (2005 г.) предполагается создать организационную структуру, разработать нормативно-правовую базу, основную документацию. Финансирование в рамках этапа определено на уровне 395 млн руб. Второй этап (2006–2007 гг.) – сдача и ввод в действие основных объектов инфраструктуры будущих технопарков. Объем финансирования – 11,39 млрд руб. Третий этап (2008–2010 гг.) – открытие собственно технопарков. Объем финансирования – 6,45 млрд руб.

Предполагается также создание фонда совместного инвестирования в перспективные разработки и предприятия ИТ. Здесь государство, сказал замминистра, возьмет на себя роль координатора. Он сообщил, что уже сейчас ряд мировых венчурных фондов подтвердили свое желание работать в России в сфере ИТ.

Министр Л. Рейман, выступая 22 марта на заседании президиума Российской академии наук с докладом «Информационные технологии как основа становления экономики знаний», отметил, что академическая среда должна быть главным, естественным и самым заинтересованным союзником в реализации программы ИТ-парков.

Как заявил министр на недавнем совместном совещании между Министерством информационных технологий и связи РФ и правительством Московской области по созданию технопарков в сфере ИТ, намечены уже и пилотные территории – Новосибирск, Нижний Новгород, Московская область, Петербург. Причем в Московской области – более 10 центров мирового уровня с кадровым потенциалом, уже готовым для работы в сфере информационных технологий. Как минимум в трех из них уже сейчас можно начинать создание ИТ-парков – Дубна, Черноголовка, Троицк… Любопытно, что в качестве экспортных рынков продукции российских ИТ-парков назывались США, Европа, Япония.



Организационная структура, которая займется практической реализацией этих проектов, тоже определена. Центр ответственности – профильное министерство (Мининформсвязи РФ), которое формирует рабочие группы с пилотными регионами. Присвоение статуса резидента ИТ-парка – достаточно свободное (это должно упростить привлечение компаний и инвестиций). Первый шаг – выделение земельных участков под ИТ-парки и финансирование; привлечение частного капитала для создания социальной инфраструктуры; развитие венчурного финансирования; создание системы госзаказа и грантовой поддержки в этой области. Сейчас совместно с Министерством образования и науки РФ такая работа ведется (Ваганов А. Информационным технологиям создадут парковые условия // Независимая газета. – 2005. – 7.06).


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка