Запальні захворювання глотки абсцес заглотковий



Дата конвертації26.12.2016
Розмір71.3 Kb.
ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ГЛОТКИ
Абсцес заглотковий. Трапляється у дітей раннього віку як ускладнення ринофарингіту, яке розвивається внаслідок нагноєння заглоткових л/вузлів. З часом вони атрофуються, тому у старших дітей і дорослих заглотковий абсцес буває лише травматичним (сторонні тіла)

Клініка. Порушення харчування через болючість при ковтанні, утруднення дихання, вимушене положеня голови, підвищена температура тіла, болість шийних л/вузлів. При обстеженні виявляють подушкоподібне випинання задньої стінки глотки.

Лікування проводить оториноларинголог: пункція довгою голкою, відсмоктування гноюЮ вертикальний розтин абсцесу (при цьому з метою запобігання асіраційній пневмонії голові дитини надають звисаючого положення).

Абсцес навколомигдаликовий. Запальний процес у пухкій сполучній тканині між мигдаликовою та глотковою фасціями, що найчатіше виникає як ускладнення запалення піднебінного мигдалика.

Клініка. В перебігу ангіни, яка вже, здавалося б, наближається до завершення (наприкінці першого тижня), з’являються ознаки погіршення стну хворого: посилення болю у ділянці зіва (в цьому випадку він відзначається лише з одного боку, особливо збільшується при ковтанні і віддіє у вухо), прогресуючий тризм (неможливість відкрити рот), надмірне виділення слини, гугнява мова, вимушене положення голови (нахил вперед і в бік ураження), болючість і припухання шийних л/вузлів, підвищення температури тіла. При огляді виявляють почервоніння, випинання в ділянці передньої піднебінної діжки (супратонзилярний абсцес), збільшення відтиснутого медіально мигдалика, набряклість і збільшення піднебінного язичка. Рідко трапляється задньомигдаликовий абсцес (припухання локалізується більше позаду і знизу від мигдалика).

Лікування здійснює оториноларинголог. У початковій стадії призначають великі дози антибіотиків. Якщо абсцес сформувався (після 4-ї доби), то проводять його пункцію і розтин. Вичікування спонтанного прориву абсцесу значно продовжує час перебування хворого у тяжкому стані і може сприяти виникненню небезпечних ускладнень.

Аденоїди - гіпертрофія носоглоткового мигдалика. Найчастішою причиною порушення носового дихання у дітей 3-6 річного віку. Розвитку аденоїдів сприяють конституціональна схильність, повторні інфекції. Клініка та ускладнення: хронічний риніт, синусит, гугнява мова, рецидивуючий або хронічний тубоотит, тонзиліт, ларингобронхіт, екзема входу до носа, кон’юнктивіт, збільшення шийних л/вузлів, поверхневий сон, що супроводжується хропінням, відсутність апетиту, відставання у навчанні. При передній риноскопії (її проводять після видалення слизу з порожнини носа), коли хворий промовляє “ку-ку” або ковтає, можна бачити коливання аденоїдної тканини. Бажано виконати задню риноскопію; якщо це не вдається, то проводять пальцеве дослідження носової частини глотки.

Лікування здійснює оториноларинголог. навіть при частковому перекривленні носової частини глотки показана операція - аденотомія. Спеціальним кільцеподібним ножем Бекмана під місцевим знеболюванням або під наркозом видаляють аденоїдні розростання. У дітей раннього віку - аденоїди схильні до рецидиву. Повторну операцію роблять через 1-2 роки.



Аденоїдит - гостре запалення носоглоткового мигдалика. У немовлят і дітей раннього віку це захворювання перебігає тяжко, з високою температурою тіла. Спочатку виникає слизово-гнійний наліт на мигдалику, за 1-2 доби з’являється слизово-гнійна смужка на задній стінці ротової частини глотки, а відтак відбувається перехід процесу на сусідні органи (риніт, фарингіт, отит) . У немовлят спостерігаються бронхо-легеневі ускладнення, розлади травлення, збільшення шийних л/вузлів. У старших дітей та у дорослих перебіг захворювання переважно легкий. Відзначається субфібрильна температура тіла, пекучий біль за м’яким піднебінням, ринофарингіт зі смужкою гною на задній стінці ротової частини глотки.

Лікування проводять так само, як і при риніті. Призначають закапування в ніс 1-2% розчину протарголу, немовлятам та дітям раннього віку - антибіотики .



Ангіна гортанна - гостре запалення лімфоїдної тканини гортані (грушоподібні синуси, шлуночки гортані, черпакувато-надгортанні складки).

Клініка. Початок гострий - підвищення температури тіла, біль при ковтанні, захриплість, часто утруднене дихання. При огляді виявляють гіперемію ділянок черепкувато-надгортанних складок і грушоподібних синусів, невеликі гнояки, фібринозний наліт. Л/вузли шиї збільшені, болючі.

Лікування. Оскільки можливий стеноз гортані, то хворого необхідно направити в стаціонар. Призначають ліжковий режим, антибіотики, сульфаніламідні й десенсибілізуючі засоби. При появі набряку показана дегенераційна терапія.

Гіпертрофія піднебінних мигдаликів.. Найчастіше спостерігається у віці 6-12 років (конституціональна схильність), у дорослих розвивається рідко (внаслідок частих запальних процесів).

Клініка. Мигдалики округлі, з гладенькою поверхнею, ступінь щільності їх буває різним. Іноді вони настільки збільшуються, що стискають один з одним по середиій лінії. Це зумовлює утруднення ковтання, рідше - дихання, гугнявий відтінок мови. Слід пам’ятати, що збільшення мигдаликів у дорослих, особливо у старших людей, яке впадає в око, є підозрілим на злоякісну пухлину. Такі особи потребують огляду оториноларингологом. Лікування. Якщо гіпертрофія перешкоджеє ковтанню або диханню, показане часткове видалення мигдаликів. При порушеннях меншого ступеня застосовують курортне лікування, УВЧ та ін.



Тонзиліт хронічний - хронічне запалення піднебінних мигдаликів. Місцеві зміни: запальні вогнища в паренхімі мигдаликів (невеликі абсцеси або залишкові рубці) і в криптах (з дефектами покривного епітелію, перекриттям отворів крипт-ретенційними кістами), перехід запалення на паратонзилярну клітковину (периваскулярні інфільтрати, рубцеві зрощення). Існує багато чинників, що сприяють розвитку захворювання, зокрема, успадкована схильність до нього, хвороби сусідних органів (зубів, носа і його придаткових пазух тощо), повторні запалення мигдаликів (хоча в анамнезі не завжди є відомості про випадки тонзиліту з тяжким перебігом), зарощення отворів крипт. Частота захворювання дуже висока, воно є виразом постійної взаємодії між організмом і збідниками запалення. Небезпечним хронічним тонзиліт стає тоді, коли створює передумови для локальних ускладнень (паратонзилярний абсцес) або метатонзилярних захворювань (ревматизм, нефрит, неспецифічний поліартнрит). Клініка. Незначні неприємні відчуття при ковтанні, поганий запах з рота або неприємний смак у ньому в разі скупчення в криптах великої кількості детриту. У дітей спостерігаються субфебрилітет, швидка втомлюваність при фізичних навантаженнях, загальна слабість. При огляді виявляють нерівну, в рубцях поверхню мигдалика, витікання з крипт рідкого гнійного, з неприємним запахом ексудату, зменшення рухомості мигдаликів, збільшення шийних л/вузлів у ділянці кута нижньої щелепи.

Лікування. Залежно від форми тонзиліту (компенсована, декомпенсована) воно може бути консервативним і хірургічним.



Фарингіт - запалення слизової оболонки глотки. Розрізнюють гостру і хронічну форми. Гострий фарингіт. Початок запального процесу викликають віруси, а далі як збідники домінують стрептококки або інші бактерії. У дітей переважає дифузне запалення (гострий тонзилофарингіт), у дорослих запалення більшою мірою локалізоване (гострий фарингіт, гострий тонзиліт). З поміж неінфекційних чинників виникненню гострого фарингіту найчастіше сприяють фізичні та хімічні шкідливості, в тому числі й побутові.

Клініка. Відчуття дряпання, жару, сухості в глотці або, навпаки, збільшені слизові виділення; неприємні відчування при ковтанні, почервоніння слизової оболонки, припухання лімфатичних фолікулів у слизові оболонці, а також бокових валиків. У дітей спостерігається переважно висока температура тіла, у дорослих - лише субфебрильна. У запальний процес можуть забратися ніс, гортань, мигдалики (ринофарингіт,ларинофарингіт). Лікування. Полоскання настойкою нагідок, або календули (по 1ч.л. на 1склянку води), соком каланхое (по 10мл на 100мл ізотонічного розчину натрію хлориду), розчином натрію хлориду або гідрокарбонату (1ч.л. на 1 склянку води) та ін. При підвищенні температури тіла призначають сульфаніламідні препарати (етазол, сульфадимезин по 1г 4р. на день), протигістамінні засоби (діазолін по 0.005-0.2г 1-2 разу на день), інгаляції ментолової олії, лізоциму, левомізолу, УФ-опромінення. При рецидивуючому фарингіті показана санація мигдаликів, зубів.



Хронічний фарингіт. Тривале дифузне запалення слизової оболонки глотки без загальних проявів, яке трапляється переважно у дорослих, частіше у чоловіків. Має значення індивідуальна схильність, нерідко хронічний фарингіт відзначається за наявності хронічних захворювань серцево-судинної системи, нирок, органів травлення, а також на тлі недокрів’я (анемії), цукрового діабету. Інші причини: інфекція (її джерелом бувають ніс і його придаткові пазухи, зуби, бронхи в разі їх ураження), неінфекційні шкідливості (пари, гази, пил, гаряче пересушене повітря, функціональні перенавантаження глотки, тривалий кашель, неправильне користування голосом, психічні чинники тощо).

Клініка. Відчуття сухості в глотці, “клібка” в горлі, “липкий” кашель, особливо вранці, нериємні відчуття при “пустому” ковтку, вимушене покашлявання або кашель: при сильному кашлі можуть бути невеликі кровотечі. Атрофічна форма. Внаслідок хронічного запалення виникають метаплазія епітелію, фіброз, атрофія залоз і лімфоїдної тканини. Слизова оболонка гладень, суха, часто блискуча, вкрита незначною кількістю липкого нальоту. Подібні зміни виявляють і в гортані.



Катарально-гіпертрофічна форма включає, зокрема, боковий і гранульозний фарингіт. Для неї характерні гіперплазія, гіперемія, лімфоциатрна інфільтрація, набряк, розростання сполучної тканини в слизовій оболонці. Захворювання проявляється потовщенням, почервонінням слизової оболонки, появою тягучого секрету: часто спостерігається підвищення глоткового рефлексу. При боковому фарингіті бокові валики потовщені, квасолеподібні, поширюються у носову і гортанні частини глотки. При гранульозному фарингіті спостерігаються почервонілі дімфатичні фолікули на задній стінці глотки, розмір яких дорівнює величині зерна сочевиці. Обстежуючи хворих старшого віку з симптомами хронічного фарингіту, треба пам’ятати про можливість пухлини носової й гортанної частини глотки, кореня язика. Такі хворі потребують огляду оториноларинголога.

Лікування. По можливості слід усунути причини хвороби (інфікування з сусідніх органів, ротове дихання тощо). При катарально-гіпертрофічній формі застосовують полоскання 1-2% розчину натрію гідрокарбонату або натрію хлориду, настойкою звіробою (1ч.л. на 1 склянку води); для змазування та припікання гранул використовують 40% розчин трихлороцтової кислоти, розчин Люголя. Окремі скупчення граніл іноді доцільно піддати гальвано-, кріо- або лазерокоагуляції. Призначають також фонофорез прополісу. Інгаляції 1% розчин декарису. При атрофічній формі хронічного фарингіту для полоскання, аплікацій використовують 1% розчин йодинолу, бікармінт (2т. на 1 склянку води). Застосовують змазування глотки спиртово-гліцериновим розчином прополісу. Всередину призначають 3% розчин калію йодиду (3 рази на день по 1ст.л., на молоці). Крім того, хворим показані пиття мінеральних лужних вод, парентеральне введення екстракту алое, ФІБСу тощо, електрофорез 0.5% розчину нікотинової кислоти (15-20 сеансів, по одному щодня). За наявності кірок на слизовій оболонці глотки показані інгаляції протеолітичних ферментів (трипсину, хіміотрипсину), 1% розчину нікотинової кислоти, 2% розчину калію йодиду, різних опій (протягом 6-10 діб). Можна рекомендувати хворим санаторно-курортне лікування в теплому кліматі з достатньою кількістю вологого повітря.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка