Закон України «Про інвестиційну діяльність»



Сторінка3/5
Дата конвертації23.05.2017
Розмір0.94 Mb.
1   2   3   4   5

Сутність, види та джерела інвестиційних ризиків, засоби захисту від інвестиційних ризиків

Під інвестиційним ризиком розуміють ймовірність виникнення не передбачуваних фінансових втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу тощо) в ситуації невизначеності умов інвестиційної діяльності.

Види інвестиційних ризиків можуть бути досить різними. Їх класифікують за наступними ознаками:

1. За сферами діяльності виділяють:

економічний – ризик пов’язаний зі зміною економічних факторів;

політичний – адміністративні обмеження інвестиційної діяльності, пов’язані зі зміною політичного курсу держави;

соціальний – ризик страйків, здійснення під тиском працівників незапланованих соціальних видатків тощо;

екологічний – ризик катастроф та лих, які негативно вплинуть на діяльність інвестованих об’єктів;

інші види – рекет, розкрадання майна, обман з боку інвестиційних або операційних партнерів тощо.

2. За формами інвестування:

реального інвестування – невдалий вибір розташування об’єкту, збої у постачання будматеріалів і обладнання, вибір некваліфікованого і недобросовісного підрядника;

фінансового інвестування – непродуманий вибір фінансових інструментів для інвестування, фінансові проблеми окремих емітентів; непередбачені зміни умов інвестування.

3. За джерелами виникнення:

систематичний (ринковий) – характерний для всіх учасників інвестиційної діяльності та форм інвестування;

несистематичний (специфічний) – притаманний одному об’єкту інвестування або діяльності конкретного інвестора.

В процесі оцінки можливих втрат від здійснення інвестиційної діяльності використовуються абсолютні та відносні її показники. Абсолютний розмір фінансових втрат є сумою збитків, спричинених інвестору у зв’язку із настанням несприятливих обставин, характерних для даного ризику. Відносний розмір фінансових втрат є відношенням суми збитку до обраного базового показника (наприклад сумі очікуваного доходу від інвестицій або сумі інвестованого капіталу).

Інвестиційні ризик вимірюються різними методами:

розрахунок середньоквадратичного відхилення;

розрахунок коефіцієнту варіації;

розрахунок β-коефіцієнту;

експертний метод.

Експертна оцінка ризиків здійснюється, якщо у інвестора відсутні необхідні статистичні або нормативні дані для розрахунку вищенаведених показників абр інвестиційний проект не має аналогів. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих спеціалістів і відповідний математичній обробці їх відповідей. Опитування слід орієнтувати на окремі види ризиків, характерних для даного інвестиційного проекту.

Результати оцінки ризиків дозволяють кількісно оцінити їхні рівні. В цих цілях використовують наступні критерії оцінки:

Безризикові інвестиції – короткострокові державні облігації;

Інвестиції з рівнем прийнятного ризику – можливість втрати всієї суми очікуваного чистого прибутку по проекту;

Інвестиції з рівнем критичного ризику – можливість втрати не лише прибутку, але й всієї суми розрахункового валового доходу по проекту;

Інвестиції з рівнем катастрофічного ризику – можливість втрати всіх активів інвестора внаслідок банкрутства.

Заходи щодо зниження ризиків

Всебічний аналіз фінансового стану суб’єкта інвестиційної діяльності та очікуваних проектних ризиків являє собою обов’язкову умову прийняття рішень щодо кредитування проектів.

Залежно від виду проекту, його належності до того чи іншого типу розробляється система заходів протидії ризикам:

— розподіл ризику між учасниками проекту;

— заставні операції та гарантування;

— страхування (хеджування);

— лімітування;

— екаунтинг та ін.

Розподіл ризику між учасниками проекту —такий захистдає можливість засновникам проекту переносити частину своїх ризиків на інших учасників проекту (див. рис.).

Позички під заставу — це позички, забезпечені з боку позичальника заставними активами. Застава — це один із найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у володіння кредитора, то тепер вони, як правило, залишаються у використанні позичальника, а кредитору відповідно до контракту переходять (поступаються) права володіння (цесія).

Банк прагне формувати власний позичковий портфель із забезпечених кредитів, тому він зобов’язаний вимогливо оцінювати якість застави. Головні критерії:


  • вік активів, їх моральне та фізичне зношення, темпи старіння застави;

  • простота оцінки вартості застави та можливість її перегляду (індексації) у період кредитування;

  • можливість розташування закладених активів на ринку;

  • рівень ліквідності як для фізичних, так і для фінансових активів;

  • підконтрольність — простота та легкість встановлення місцезнаходження та вступу у володіння;

  • рівень позичкової маржі для кожного виду застави (наприклад, для готівки така маржа становить 100 % + очікуваний відсоток інфляції, для висококваліфікованих цінних паперів — 60—70 %, для матеріальних запасів та обладнання — 50 %).

У процесі кредитування під впливом інфляції рівень може коригуватися: для фінансових активів у бік збільшення, а для фізичних — у бік зменшення.

Гарантований кредит видається під письмове зобов’язання третьої сторони сплатити борг у випадку відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

— обмежена або необмежена, тобто гарантувати всю заборгованість або тільки її частину;

— забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою або без неї;

— фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними або корпоративними активами.

Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забезпечену гарантію, внаслідок чого мають перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов’язання являє собою позабалансовий фінансовий інструмент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансові операції гаранта.


Рис. 9.4. Розподіл ризиків між учасниками проекту

Особливу відповідальність несе банк, який виступає в ролі гаранта, оскільки гарантії, які ним надаються, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або вкладників.

Найвагомішим заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування. Інвестиції, особливо довгострокові, зазнають різного роду ризиків, причому з багатьма невідомими небезпеками, які чекають на інвестора. Саме тому вкладення капіталу на тривалий строк завжди обґрунтовується оціночними розрахунками будь-яких ризиків і обов’язково страхується та перестраховується.

В останні роки страхування інвестицій дедалі більше стає не тільки засобом охорони вкладень від руйнівних стихійних лих, а й засобом захисту від несприятливих змін економічної кон’юнктури. За цих умов інвестор зобов’язаний відволікати частину власних коштів на укладення договорів страхування із самого початку інвестиційного процесу з метою захисту себе у майбутньому від ризику втрати більшої частини коштів або всього внеску.

Інвестор повинен знати, що страхова компанія може самостійно встановлювати та переглядати перелік ризиків, що підлягають страхуванню.

Існує ще один засіб зниження ризиків — лімітування об’єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продажів тощо. Інвестор, як правило, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвестицій, перешкоджаючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування здійснюється поступово — траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. Банки, у свою чергу, з метою зниження ступеня ризику лімітують розміри позичок, застосовують овердрафт, кредитні лінії, відновлювальні кредити, кредитують клієнтів у режимі «стенд-бай» тощо

Для отримання додаткової інформації про об’єкт інвестування за кордоном використовують послуги екаунтингових компаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою, аналізом і формуванням різних видів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів з бізнесу, перспективи розвитку конкурентів тощо. Звичайно ці відомості надаються у вигляді бізнес-довідок.

Великі екаунтингові фірми розробляють типові довідки бізнес-інформації та за бажанням замовника дають більш детальну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу. Екаунтинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зниження ступеня інвестиційного ризику.


Контрольні запитання і завдання

1.Дайте визначення ризику та рівню ризику.

2.Що таке проектний ризик?

3.Що включає в себе процедура вивчення та оцінки проектних ризиків?

4.За якими ознаками класифікують проектні ризики?

5.Що включає в себе розрахунок показників ризику вкладення інвестицій?

6.Що таке вартість невизначеності?

7.Які моделі використовуються під час аналізу інвестиційних ризиків?

8.Визначте основні складові аналізу сценаріїв розвитку проекту.

9.Що таке метод дерева рішень?

10. Визначте основні складові методу імітаційного моделювання.

11. Дайте визначення кредитного ризику.

12. Визначте причини виникнення ризиків при інвестиційному кредитуванні.

13. Що включає в себе процедура управління кредитними ризиками при інвестиційному кредитуванні?

14. За якими критеріями проводиться оцінка кредитних ризиків?

15. Охарактеризуйте основні складові моделі управління кредитним ризиком.

16. Як визначається рейтинг якості інвестиційного кредиту?

17. Що включає в себе система «порятунку» кредиту?

18. Що таке відсотковий ризик і які фактори впливають на нього?

19. За яких факторів визначається ціна інвестиційного кредиту?

20. Що таке управління «гепом»?

21. Що включає в себе стратегія управління «гепом»?

22. Охарактеризуйте заходи щодо зниження ризиків при інвестиційному кредитуванні.

23. Як використовується страхування при інвестиційному кредитуванні?

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

План


1. Поняття про життєвий цикл проекту.

2. Фази (етапи проекту).

3. Тривалість життєвого циклу проекту.

4. Структура проекту.

1. Поняття про життєвий цикл проекту

Кожен проект, незалежно від його складності та обсягу робіт, необхідних для його виконання, проходить у своєму розвитку певні стану: від стану, коли проекту ще немає до стану, коли проекту вже немає.

Але що вважати початком проекту? Іноді - це момент народження ідеї, особливо для наукових проектів, коли пошук ідеї - скрупульозний і довгий період, а іноді - початок вкладення грошових коштів в його виконання.

Кінцем проекту, може бути: завершення робіт над його реалізацією (введення в дію), переклад персоналу, що виконував проект, на іншу роботу, досягнення проектом заданих результатів, припинення фінансування проекту, початок робіт з внесення в проект серйозних змін, не передбачених початковим задумом ( модернізація), виведення об'єктів проекту з експлуатації (ліквідація).

Зазвичай факт початку робіт над проектом, і факт його ліквідації оформляються офіційними документами.

Проміжок часу. між моментом появи проекту і моментом його ліквідації називається життєвим циклом проекту (проектним циклом).

Життєвий цикл проекту є вихідним поняттям для дослідження проблем фінансування робіт за проектом і прийняття відповідних рішень.

2. Фази (етапи проекту)

Фази проекту - це етапи, через які проходить проект.

У Світовому Банку і підрозділі ООН-UNIDO прийнято розподіл життєвого циклу проекту на наступні фази:

1. Передінвестиційна фаза:

аналіз інвестиційних можливостей,

попереднє ТЕО,

техніко-економічне обгрунтування,

доповідь про інвестиційні можливості.

2. Інвестиційна фаза:

переговори та укладення контрактів,

проектування,

будівництво,

маркетинг,

навчання.

3.Експлуатаціонная фаза:

приймання та запуск,

заміна обладнання,

розширення,

інновація.

Зміст фаз життєвого циклу проектів на Україну не суперечить західним зразком, але формулювання деяких етапів інша:

1. Передінвестиційна фаза включає:

-Розробка концепції проекту:

На цьому етапі визначаються кінцеві цілі проекту і виявляються шляхи їх досягнення. При цьому передбачається можливість завдання альтернативних наборів цілей, при формуванні яких повинні враховуватися, разом з економічними, також соціальні, політичні та технічні чинники.

Визначається можливість кількісної оцінки цілей за обсягами, термінами, розмірами прибутку.

- Оцінка життєздатності проекту:

На цьому етапі проводиться короткий (попереднє) ТЕО проекту. При цьому розглядаються 1-2 альтернативних проекту, відібрані на попередньому етапі і оцінюються за критеріями вартості і прибутку. Формуються конкретні цілі й обмеження і попередньо оцінюється вартість проекту.

- Планування проекту:

Складається "План робіт за проектом" - послідовність робіт та етапів, що ведуть до досягнення вже певного комплексу цілей.

План є основою для складання докладного календарного графіка стадій проекту і точної оцінки їх вартості.

Для реальності складання плану проекту залучаються фахівці всіх зацікавлених сторін.Після прийняття остаточного плану, він розсилається всім учасникам проекту і складається команда проекту, яка реалізує проект.

Планування є безперервним процесом і в реалізації проекту.

-Розробка технічних вимог - здійснюється вибір експлуатаційних характеристик майбутніх об'єктів проекту.

- Вибір земельної ділянки - проведення геодезичних та інженерно-геологічних вишукувань, отримання дозволів на веління робіт. Крім цього на цьому етапі група експертів оцінює обсяг коштів, необхідних для реалізації проекту.

Така оцінка називається факторною оцінкою проекту і є початком складання проектно-кошторисної документації. Неточність оцінки може досягати 15-25%.



- Ескізне проектування - затверджується склад робіт по робочому проектуванню і починається проектно-конструкторська діяльність.

Коригується і затверджується ТЕО, та обсяги витрат за проектом на даний момент часу.Неточність оцінки 10-15%.

2. Інвестиційна фаза включає:

-Укладення контракту-складаються кваліфікаційні вимоги - основа для проведення робочого проектування.

Якщо продовження робіт за проектом затверджується, переходять до складання кваліфікаційних вимог, які є матеріалом для підготовки контракту та проведення робочого проектування.

Для цього готується робоче завдання на проектування.

Складається декларація про наміри, в якій викладаються основні характеристики об'єктів проектування, вказується місце реалізації проекту та визначаються обмеження.

Далі проводиться відбір потенційних виконавців проекту:

1 - попередньо відбирається декілька фірм-претендентів, яких запрошують для проведення переговорів (торгів),

2 - переговори веде група експертів, які оцінюють самостійно всіх претендентів за наступними критеріями:

надійність фірми як партнера по раніше здійснюваних проектів, її фінансове становище,

вартість робіт (кошторис), представлену фірмами,

новизну і конкурентоспроможність (якість) виконання даного виду робіт на фірмах.

3 - в результаті вибору експертів оформляється контракт з фірмою - переможцем (підрядчиком).

Потім з обраної проектною організацією затверджується остаточний варіант проекту, відкоригований з урахуванням функціональних можливостей проектної організації.

Такі ж контракти укладаються і з фірмами-постачальниками обладнання, матеріалів, будівельними організаціями.

Реалізація проекту - початок фінансування проекту та його виконання до досягнення запланованих значень його основних характеристик. Цю фазу прийнято ділити на 2 підфази:

детальне проектування (робочий),

реалізація проекту до введення в експлуатацію,

Саме на цій стадії піддається ризику найбільша сума грошей. У будь-який інший момент циклу проект може бути припинений без значних втрат.

Але після початку робіт з його реалізації та завершення - припинення проекту завжди несе величезні втрати і затверджений, а потім закритий через катастрофічних прогнозів проект може виявитися єдиним в кар'єрі винних у цьому відповідальних виконавців. Тому, стадію реалізацію поділяють на кілька етапів, а для «підстраховки» на кожному етапі виконують оцінку витрат:

етап закупівлі матеріалів, обладнання: розглядається можливість оренди обладнання,

етап найму працівників - виконавців,

виконання робіт з реалізації проекту (наприклад, будівництво).

4. Експлуатаційна фаза.

4.1. Здача - прийняття результатів роботи (проекту),

4.2. Демобілізація ресурсів, аналіз результатів реалізації проекту (порівняння їх з планованими показниками),

4.3. Експлуатація об'єкта (гарантійне обслуговування, сервіс),

4.4. Ремонт і розвиток об'єкта (реконструкція, модернізація),

4.5. Закриття об'єкта (демонтаж, ліквідація).

Тривалість окремих етапів процесу виконання проекту може тривати від 0,5 до 10 років залежно від складності проекту та умов його реалізації.

3. Тривалість життєвого циклу проекту

Для розуміння значимості кожної фази життєвого циклу проекту, розглянемо який час займає кожне з них.

Фази життєвого циклу проекту:



Концептуальна

Планування

Проектування

реалізація

Завершення




На Україну




3%

5%

20%

60%

12% Час




На Заході держ сектор:




30%

25%

20%

20%

5% Час




На Заході приватний сектор:




10%

25%

20%

40%

5% Час

Тривалість кожної фази і проекту в цілому в приватному секторі менше, ніж у державному.

Тривалість реалізації проекту в цілому і кожної його фази сьогодні на Україну вище, ніж на Заході.

Прийнята у нас тривалість фаз проектів не націлює учасників інвестиційного процесу на успіх у цілому і на пошук шляхів скорочення тривалості.

У вітчизняній практиці явно недооцінюється значимість початкової (концептуальної) фази проекту: саме цій фазі відводиться у нас відносно менша, ніж на Заході, тривалість виконання.

4. Структура інвестиційного проекту

Для того щоб проект здійснити (реалізувати) необхідно розбити його на ієрархічні підсистеми та компоненти - структуру.

Структура проекту - це перелік взаємопов'язаних компонентів, представлених обладнанням, роботами, послугами та інформацією, отриманими в результаті реалізації проекту, тобто це організація зв'язків і відносин між елементами проекту, які зобов'язані визначити мету проекту та зв'язати елементи робіт, які необхідно виконати як між собою, так і з кінцевою метою проекту.

Структуризація проекту дозволяє легко визначити витрати та побудувати графіки виконання робіт.

Вона повинна задовольняти вимогам замовника, фірми, що реалізує проект і його менеджера.

Структура проекту повинна поєднуватися з організаційною структурою управління проектом, це дозволить всім учасникам проекту точно виконувати конкретні роботи та функції при його реалізації.

Формування структури проекту починається з розподілу цілей проекту на підцілі та завдання, а їх - на блоки і подблока.

Таким чином, окремі блоки проекту можна віддати під управління окремим фахівцям «під ключ», спрощуючи цикл керівництва проектом.

У цілому проект поділяється на наступні 3 частини:

- Компоненти продукції проекту,

- Етапи життєвого циклу проекту,

- Елементи організаційної структури.

При цьому зважуються задачі структуризації:

Розбивка проекту на піддаються управлінню блоки,

Розподіл відповідальності за різні елементи проекту та ув'язка робіт із структурою організації,

Точна оцінка необхідних витрат - засобів, часу і матеріальних ресурсів,

Створення єдиної бази для планування, складання кошторисів та контролю за витратами,

Ув'язка робіт за проектом з системою ведення бухгалтерських рахунків в компанії,

Перехід від загальних, не завжди конкретно виражаються цілей до певних завдань, що виконуються підрозділами компанії,

Визначення комплексів робіт (підрядів).

Не можна при структуризації пропускати який - то її етап. Це призведе до проблем при реалізації проекту і його управління.

Головне в структуризації - це поєднати три різні структури: продукт проекту, стадії життєвого циклу та організаційну структуру.

Етапи планування та структуризації проекту:

1. Визначити мету проекту та його зміст. З цією метою необхідно скласти дерево цілей, що показує повну ланцюг кінцевих результатів і засобів їх досягнення.

1-й рівень.

2. Визначити рівень деталізації планів та кількість рівнів у структурі проекту.

2-й рівень.

3. Розробити схему життєвого циклу проекту.

Розробити організаційну схему проекту, яка повинна охоплювати всі групи або окремі особи, які будуть працювати на проект.

Визначається структура проекту - це схема розбивки продукту по підсистемам та компонентів.

Проаналізувати систему бухгалтерських рахунків в компанії - повинна грунтуватися на існуючому в організації плані бухгалтерських рахунків або на можливості його коректування.

3-й рівень.

Об'єднати схему розбивки проекту - пункти 1-го рівня об'єднуються в один (від підпроектів до пакетів робіт).

4-й рівень.

Підготувати зведений (укрупнений) план проекту.

Підготувати матрицю розподілу відповідальності по взаєминах елементів структури проектів і організацій,

Розробити робочий план бухгалтерських рахунків - при необхідності слід опрацювати систему субрахунків, «стикуються» з планом рахунків.

5-й рівень.

Підготувати детальний мережевий графік і план використання ресурсів за пп.1-10.

Запустити (розробити) систему наряд - завдань, узгоджену з планом рахунків компанії.Завдання повинні бути абсолютно конкретні у часі і ресурсах.

Встановити систему звітності та контролю загальну і по етапах і елементах структури.

Для розробки структури проекту використовують різні методи:

дерево цілей, дерево рішень, дерево робіт,

організаційну структуру виконавців,

матрицю відповідальності,

мережеву модель,

структуру споживаних ресурсів.

При цьому всі дані методи можна розділити на 2 частини:

структура складається зверху-вниз - визначаються загальні задачі, а за тим вони деталізуються,

структура складається знизу-вверх - визначаються приватні задачі, а за тим вони узагальнюються.

Охарактеризуємо кожний з цих методів.

Матриця розподілу відповідальності - кожному етапу життєвого циклу проекту приписують конкретних виконавців:

Дерево цілей - це графи, схеми, що показують, як генеральна мета проекту розбивається на підцілі. При цьому основним правилом є повнота підцілей, що визначають головну для даного рівня мета.

Дерево робіт - складається шляхом розчленування великого, складного проекту на складові проекти, на окремі комплекси робіт. Такі комплекси робіт відокремлені один від одного певними зв'язками, що дуже зручно при мережному плануванні.

Організаційна структура виконавців - складається по дереву робіт за проектом і включає в себе відповідальні підрозділи по комплексам робіт. Наприклад, ОГЕнергетіка буде відповідальний за комплекс робіт «Лінії електропередачі».

Структура споживаних ресурсів - для кожного рівня реалізації проекту складається граф споживання ресурсів: матеріально-технічних, трудових і фінансових,

Потім вони диференціюються, наприклад, матеріально-технічні:

- На будівельні матеріали, машини, обладнання. Будматеріали диференціюються-на складовані і не складовані.

5. УЧАСНИКИ ПРОЕКТУ

Учасниками інвестиційного проекту є:

1. Замовник-майбутній власник і користувач результатами проекту:

інвестори,

фізичні та юридичні особи,

уповноважені інвесторів.

Якщо замовник не має коштів, то учасником проекту може бути інвестор - сторона, вкладає кошти в проект.

Розробку проектної документації виконує спеціальна проектна організація: архітектор - це особа або організація мають право фахово виконувати роботу по створенню проектно-кошторисної документації, специфікацій, вимог до проведення торгів і навіть загальне управління проектом.

Инжинер - це особа або організація, що має ліцензію на заняття інжинірингом - це комплекс послуг, пов'язаних з процесом виробництва і реалізації продукції проекту:планування робіт інженерне проектування, випробування і контроль за здачею в експлуатацію.

Постачальник - матеріально-технічне постачання проекту, поставки.

Підрядник - юридична особа, яка несе відповідальність за виконання робіт за контрактом.

Консультант - працюючі за контрактом фахівці і фірми, що консультують з різних питань фаз життєвого циклу.

Проект-менеджер - керівник проекту за контрактом із замовником.

Команда проекту - тимчасова структура, що працює під керівництвом проект-менеджера для досягнення цілей проекту.

Ліцензіар - володар ліцензією і ноу-хау, які у проекті на певних умовах.

Банк - забезпечує безперервність надходження грошових коштів і забезпечення кредитами підрядників для виконання робіт в строк.

Інноваційні проекти, продукти, діяльність та інше 

Відповідно до Закону України № 40-IV  «Про інноваційну діяльність», інновації – знов створені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного комерційного або іншого характеру, що істотно покращують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна діяльність – діяльність, спрямована на використовування і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок і зумовлює випуск  на  ринок  нових  конкурентоздатних товарів і послуг.

Інноваційний продукт – результат  науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Основним елементом інноваційної діяльності закон визначає інноваційний продукт, який є результатом виконання інноваційного проекту і відповідає таким вимогам:



  1. він виходить у результаті реалізації об’єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка тощо), на які виробник продукту має патенти або ліцензії;

  2. розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;

  3. в Україні цей продукт вироблений вперше, або порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він має істотно вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція  – нові конкурентоздатні товари або послуги, що відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

Інноваційний проект – комплект  документів, що визначають процедуру і  комплекс усіх необхідних заходів  (зокрема інвестиційних), щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.  Передбачена за цим законом державна підтримка реалізації проекту надається за умови державної реєстрації його як інноваційний. Інформація про занесення проекту до Державного реєстру публікується в спеціальному бюлетені, а підприємство одержує свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту, яке є діючим протягом трьох років від дати його видачі. Власник свідоцтва може розраховувати на державну фінансову підтримку:



  1. повне або часткове безпроцентне кредитування проекту;

  2. повну або часткову компенсацію відсотків, виплачуваних суб’єктом інноваційної діяльності комерційним банкам і іншим фінансово-кредитним установам за кредитування проекту;

  3. надання державних гарантій комерційним банкам, які здійснюють кредитування проекту;

  4. майнове страхування реалізації проекту у страхувальників.

Для отримання державної фінансової підтримки підприємці, проекти яких занесені до Державного реєстру, подають до Компаніъ (її регіональні відділення) усі необхідні документи, перелік яких визначається нею. Компанія організує на конкурсних засадах відбір проектів для їх державної фінансової підтримки. Фінансова підтримка Компанією проектів шляхом надання кредитів або передача майна в лізинг здійснюється за умови наявності гарантій повернення засобів у вигляді застави майна, договори страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо. Компанія здійснює супровід реалізації інноваційних проектів, які нею фінансуються, і контролює цільове використовування суб’єктами інноваційної діяльності наданого нею засобу. Компанія надає в засобах масової інформації щорічний звіт про фінансування нею інноваційних проектів і результатів їх виконання, а також періодично інформує громадськість про результати конкурсного відбору, контролю виконання інноваційних проектів і повернення раніше наданих кредитів. Для здійснення фінансової підтримки місцевих інноваційних програм закон дозволяє органам місцевого самоврядування створювати комунальні спеціалізовані небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи і підпорядковувати їх виконавським органам місцевого самоврядування. Протягом строку дії свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконання проекту почато не більш пізній вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об’єктів інноваційної діяльності здійснюється в порядку, за яким 50 % податку на додану вартість з операціях із продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних із виконанням інноваційних проектів, і 50 % податку на прибуток, отриманий від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз. Отже, використовувати податкові пільги суб’єкт інноваційної діяльності зможе лише протягом трьох років від дати реєстрації його проекту і за умови, що він не затягуватиме з початком його реалізації більше вісімнадцяти місяців. Такий порядок може спонукати до швидкого упровадження інновацій. Засоби у розмірі 50 % податку на додану вартість і податку на прибуток, які залишаються у розпорядженні платника податків – суб’єкта інноваційної діяльності і не використані протягом терміну пільгового оподаткування і дванадцяти місяців після нього, підлягають зарахуванню до Державного бюджету. Необхідно ще раз наголосити, що ці засоби строго цільового призначення – тільки на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз. Законом також визначено, що для виконання пріоритетного інноваційного проекту сировина, устаткування, оснащення, товари (окрім підакцизних товарів) комплектацій та інших, які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту, при ввезенні до України протягом терміну дії свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного митного збору і податку на додану вартість.

Пріоритетний інноваційний проект – інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України.

 Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк технополіс,  інноваційний  бізнес-інкубатор  тощо)  – підприємство (об’єднання  підприємств), яке розробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію або послуги, обсяг яких у грошовому вимірюванні перевищує 70  %  його загального обсягу продукції і (або) послуг. Закон визначає ряд пільг для інноваційних підприємств. Слід акцентувати, що закон не передбачає реєстрації інноваційних підприємств. Статус інноваційного для підприємства є «плаваючим»: який-небудь період часу підприємство може мати цей статус (якщо понад 70 % обсягу його продукції є інноваційна), а який-небудь період часу може і не мати. Він визнається Державною податковою адміністрацією на підставі даних, які надає їй суб’єкт інноваційної діяльності. Статус підприємства як інноваційного дає йому право на такі пільги: пришвидшена амортизація основних фундацій за двадцятипроцентною нормою і зменшений земельний податок, який платиться зі ставки у розмірі 50 % діючої ставки оподаткування. Встановлений законом статус інноваційного підприємства і пільги для інноваційних підприємств стимулюватимуть науково-виробничі структури з високим науковим потенціалом займатися виключно інноваційною діяльністю.

Інноваційна інфраструктура – сукупність підприємств організацій,  установ, їх об’єднань, асоціацій  будь-якої  форми власності, надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні, тощо).

Інноваційне винахідництво. Інноваційний процес передбачає цілеспрямоване використовування і залучення до господарської діяльності результатів інтелектуальної науково-технічної творчості – прав на об’єкти промислової власності: винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Ці нововведення винаходів як внутрішній двигун виробництва дають змогу зробити стрибок від старої виробничої функції до нової, пришвидшуючи технологічний і економічний розвиток держави. Значний рівень ефективності витрат, пов’язаних із патентно-ліцензійною діяльністю (на 1 грн витрат 8–9 грн доходу), створює економічні умови для високої продуктивності інвестицій у цю сферу, посилення трансферу технологій за рахунок використовування об’єктів інтелектуальної власності і реалізації прав на них. В Україні була розроблена і введена в дію нормативна база, яка забезпечує захист винаходів шляхом видачі патентів. В умовах патентної системи винахідник, як правило, на вигідних йому умовах передає свою розробку для патентування підприємцю, а володіння патентом вже є пільгою, яку дає держава патентовласнику, залишаючи йому монопольне право на виготовлення продукції з використанням запатентованого нововведення. Таким чином надана монополія становитиме виняток у межах чинного антимонопольного законодавства, і держава свідомо йде на це, забезпечуючи окремому виробнику або групі особливе право на винахід, значення якого полягає в забороні всім іншим створювати, використовувати і продавати запатентований продукт або технологію без дозволу патентовласника. Нестабільність умов для діяльності винахідництва і раціоналізаторства через, погіршення матеріально-технічних і фінансових умов в інноваційній сфері, зумовила зменшення за останні п’ять років кількості винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторів майже на третину, а кількість підприємств, які беруть участь у створенні і використовуванні об’єктів промислової власності, – удвічі. В розмовах про макроекономічні категорії ми забули, що сучасна економіка – це винахідники, раціоналізатори, інтелектуальний потенціал інженерів.

Створення умов для винахідників, проведення заходів спрямованих на активізацію технічної творчості, – невідкладне завдання і обов’язок відповідних державних регіональних структур. Кожне підприємство повинне розробити і проводити свою політику захисту промислової власності, яка передбачає такі обов’язкові етапи, як: проведення патентних досліджень, створення або придбання винаходів, організацію роботи з захисту прав на об’єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки). Для серйозного бізнесу ринок необхідно готувати до своєї продукції, а саму продукцію захищати. Невчасне забезпечення правової охорони зазначених об’єктів приводить до неконтрольованого і безкоштовного використовування як на Україні, так і за межами держави оригінальних і охороноздатних вітчизняних розробок.



Державна інноваційна політика – це господарське використовування науково-технічного потенціалу суспільства.

Створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки стає одним із найважливіших принципів формування системи і механізму управління інноваційної політики. Найважливіше завдання – сформувати стратегію, яка забезпечить можливість гнучкої зміни пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного і виробничого потенціалів. Україна зможе зайняти належне місце в Європі і у світі лише за умови вибору інноваційного шляху розвитку. Тільки таким чином можна змінити сировинний вектор нашого економічного розвитку. Отже, основою стратегічного курсу, його базовим принципом повинна стати реалізація державної політики, спрямованої на упровадження інноваційної моделі структурної перебудови і зростання економіки, затвердження України як високотехнологічної держави. Наявний інтелектуальний і науково-технічний потенціал дає підстави на це розраховувати. Насамкінець хотілося б навести слова Рональда Рейгана: «Ми даємо гроші на науку не тому що багаті, а ми багаті тому що даємо гроші на науку». Це наочно свідчить про те, що у високорозвинутих країнах наука разом з освітою і обороною відноситься до стратегічної частини державних бюджетів, чого не скажеш про Україну. Зараз ситуація така, що наука не може достатньо швидко адаптуватися до нових умов, а промисловість – використовувати наявні науково-технічні і технологічні розробки. Між наукою і промисловістю є певний розрив, який необхідно ліквідовувати.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка