Закон України "Про адвокатуру" Система нормат актів про адвокатуру Цивільно-правова відповідальність адвоката Кримінальна відповідальність адвоката Права адвоката Обов'язки адвоката Адвокатура як інститут правової системи



Сторінка2/13
Дата конвертації13.11.2016
Розмір0.66 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

2. Значення адвокатської діяльності


За Законом адвокатура України є добровільним профе­сійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захи­сту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.

Таке визначення поняття адвокатури як правового інсти­туту є значним кроком у напрямі визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принци­пах верховенства закону, незалежності, демократизму, гумані­зму і конфіденційності.

3. Передумови здійснення адв діяльності


На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми є насті­льки простими й нескладними, що доступні розумінню всіх і кожного, позивач має можливість вести свої справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури життєві відносини стають різноманітнішими та заплутанішими, а разом з тим ускладнюються й відповідні юри­дичні норми. Знання і застосування їх стає значно складнішим для більшості громадян; позивач, не маючи спеціальної підго­товки, вже неспроможний сам вести справи, йому необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріа­льного права та формами процесу; виникає потреба в особли­вій групі осіб, які спеціально займалися б вивченням законів і могли надавати юридичну підтримку або здійснювати право­заступництво. Саме ці спеціалісти — правознавці одержали назву адвокатів. Отже, адвокатура у власному розумінні слова являє собою правозаступництво, правозахист, тобто іншими словами — юридичну допомогу, що надається тим, хто в ній має потребу, спеціалістами — правознавцями.

4. Визначення правової природи адвокатури


На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми є насті­льки простими, що доступні розумінню всіх, позивач має можливість вести свої справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури ускладнюються відповідні юри­дичні норми. Знання і застосування їх стає значно складнішим для більшості громадян. Стає необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріа­льного права та формами процесу; виникає потреба в особли­вій групі осіб, які спеціально займалися б вивченням законів і могли надавати юридичну підтримку або здійснювати право­заступництво. Саме ці спеціалісти — правознавці одержали назву адвокатів.

Отже, адвокатура у власному розумінні слова являє собою правозаступництво, правозахист, тобто іншими словами — юридичну допомогу, шо надається тим, хто в ній має потребу, спеціалістами — правознавцями».

Адвокатура — важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів грома­дян та організацій. Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури — це захист прав людини. А звідси реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, «якості» адвокатури.

Отже, поняття і сутність інституту адвокатури можна сформулювати таким чином. Адвокатура — це громадська, самостійного виду організація професійних юристів, яка вико­нує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян і організацій.


5. Закон України "Про адвокатуру"


Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка сто­сується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську ді­яльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З них питань вони також не можуть допитуватись як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручен­ня, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Забороняється прослуховування телефонних розмов ад­вокатів у зв'язку з оперативно-розшуковими заходами без рішення суду.

Не допускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання, слідства, суду на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасника­ми процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосу­ванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути грома­дянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав сві­доцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прий­няв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби без­пеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

6. Система нормат актів про адвокатуру


До системи нормативно-правових актів про адвокатуру входять:

Конституція України;

Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод;

Закон України «Про адвокатуру»;

Адміністративно-процесуальний кодекс;

Кримінально-процесуальний кодекс;

Цивільно-процесуальний кодекс;

Положення про вищу кваліфікаційну комісію адвокатури;

Положення про порядок реєстрації адвокатських об`єднань;

Общий кодекс правил для адвокатов стран Европейского сообщества;

Постанова Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1978 р., № 8 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів»;

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1989 р., № 8 «Про практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному порядку»;

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1989 р., № 11 «Про застосування судами України законодавства, що регламентує перегляд у порядку нагляду судових рішень в кримінальних справах»;

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 10 «Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист»;

та інші.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка