Закон Украіни «Про забезпечення санітарно та епідеміологічного благополуччя населення»



Сторінка1/5
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.71 Mb.
  1   2   3   4   5

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів


Лекція 2 (3-4)

II. Виробнича санiтарiя, гігієна праці


  1. Законодавство України в галузі гігієни праці. Заходи забезпечення санітарного благополуччя

Закон Украіни «Про забезпечення санітарно та епідеміологічного благополуччя населення», основні його вимоги щодо організації, розміщення виробництва та створення умов праці, що відповідають санітарним вимогам. Відповідальність за невиконання санітарних нормативів щодо умов праці та проживання населення.

Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників. Виробнича санітарія вивчає всі фактори виробничого і навколишнього середовища, що діють на людину. До виробничої санітарії належить гігієна праці та санітарна техніка.

Гігієна праці - галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників, зумовлений умовами праці, і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Санітарна техніка – це пристрої освітлення, вентиляції, опалення, тепло- і газопостачання, водопостачання, захист від дії шуму, вібрації тощо.

Гігієна праці за специфічними факторами і родом діяльності поділяється на комунальну, виробничу, військову і гігієну харчування.

Фактори виробничого середовища характеризують санітарно–гігієнічні умови праці і поділяються на: фактори виробничого процесу (ФВП) та фактори трудового процесу (ФТП).



Фактори виробничого процесу бувають фізичні, хімічні і біологічні.

Фізичні фактори це:

- метеорологічні умови;

- промислові виділення (пил, аерозолі, гази і випари);

- шум, інфра- та ультразвук, електромагнітні та статичні поля;

- іонізуюче та лазерне випромінювання;

- світловий та кольоровий дискомфорт.



Хімічні фактори - це промислова отрута, яка проникає через органи дихання і слизову оболонку в організм людини.

Біологічні фактори- це промислова інфекція; патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, інфекційні гриби).

Фактори трудового процесу це :

- положення тіла при виробничому процесі;

- емоційне напруження під час роботи;

- розумове напруження;

- навантаження на м'язову систему;

- ступінь гіподинамії (обмеження в просторі);

- рівень монотонності праці;

- ступінь перенапруги аналізаторів органів чуття;

- характер і особливості режиму праці та відпочинку.
В системі законодавства щодо гігієни праці ключове місце займає закон "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Положення, що стосуються виробничої гігієни, найбільш повно висвітлені в ст 7 закону «Обовязки підприємств, установ і організацій». Відповідно до закону забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:

- гігієнічною регламентацією та державною реєстрацією небезпечних чинників навколишнього і виробничого середовища

- предявленням гігієнічно обгрунтованих вимог до проектування, будівництва, розробки, виготовлення та використання нових засобів виробництва і технологій, до житлових приміщень, територій, діючих засобів виробництва і технологій, тощо

- державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих обєктів і обумовлених ними небезпечних чинників на відповідність вимогам санітарних норм.

- включенням вимог безпеки щодо здоровя та життя в державні стандарти та іншу нормативну документацію

- ліцензуванням певних видів діяльності, повязаних з потенційною небезпекою для здоровя людей

- обовязковими медичними оглядами певних категорій населення або працюючих
Складовими частинами законодавства в галузі гігієни праці є постанови, положення, норми, які затверджує Мінохорони здоровя («Положення про медичний огляд працівників...», «Перелік важких робіт і робіт зі шкодливими і небезпечними умовами праці...»), а також СніПи стосовно окремих небезпечних чинників.

В системі заходів з забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя та безпеки праці важливими є заходи з запобіжного і поточного санітарних наглядів. Державний запобіжний нагляд здійснюють органи державної санітарно-епідеміологічної служби системи Міністерства охорони здоровя України.

Як і інші порушення в сфері охорони праці, порушення в галузі виробничої санітарії караються, причому передбачається адміністративна, дисциплінарна чи кримінальна відповідальність, про що ми вже згадували раніше.


  1. Основи фізіології ручної та розумової праці

Основи фізіології ручної, механізованої, автоматичної, конвеєрної, розумової праці, праці з використанням засобів обчислювальної техніки та персональних ЕОМ. Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини, втома.

В історичному аспекті розвитку трудової діяльності людини можна виділити три основні види праці: ручну, механізовану та автоматизовану.



Ручна праця вимагає значних затрат фізичної сили і є енергозатратною.

Автоматизована і механізована праця відрізняється ЗМЕНШЕННЯМ величини фізичного навантаження та ЗБІЛЬШЕННЯМ нервово-емоційного напруження, які впливають на фізичні та психічні можливсті людини.

Важливе значення з погляду фізіології праці має вивчення перебігу психологічних та фізіологічних процесів під час трудової діяльності людини, яку можна умовно поділити на фізичну та розумову.



Фізична діяльність визначається переважно роботою м’язів, до яких в під час роботи посильно поступає кров, яка забезпечує надходження кисню та вилучення продуктів окислення . Цьому сприяє активна робота серця та органів дихання, при якій витрачається значна енергія.

За величиною енерговитрат роботи поділяють на три категорії: легкі, середньої важкості та важкі, які далі чергу поділяються на групи:



- легка, група Іа – енерговитрати до 120 кКал/год;

група Іб – енерговитрати від 121 до 150 кКал/год.



- середньої важкості: група ІІа – енерговитрати від 151 до 200 кКал/год;

група ІІб – енерговитрати від 201 до 250 кКал/год.



- важкі: група III – енерговитрати >250 кКал/год.

До категорії Іа відноситься сидяча робота без фізичного напруження (управлінці, швейні, сортувальні, годинникові виробництва і т.д) до Іб категорії – роботи, що виконуються сидячи, стоячи, але без напружень, до ІІа – роботи повязані з ходінням і переміщенням дрібних (до 1 кг вантажів, ІІб переміщення вантажів середньої ваги (до 10 кг), до ІІІ категорії – переміщення значних вантажів постійно

Чим вища категорія виконання роботи, тим більше навантаження на опорно-рухову, дихальну та серцево-судинну системи людини. Частота серцевих скорочень, яка у стані спокою становить 65-70 скорочень на хвилину, при виконанні важких робіт може зростати до 150-170.

Вентиляція легень в стані спокою складає 6-8 л на хвилину, а при важкій фізичній роботі доходить до 100 і більше л/хв. Під час виконання дуже важкої роботи постачання кисню в організм досягає своєї межі, але потреба в ньому стає ще більшою і не задовольняється в процесі роботи. В цей момент в організмі виникає стан кисневої недостатності - гіпоксія. Помірна гіпоксія тренує організм, але якщо важка фізична праця триває довго, або якщо людина не звикла до великих навантажень, і її дихальна та серцево-судинна системи погано забезпечують роботу м'язів - гіпоксія стає ушкоджуючим чинником.

М'язова робота супроводжується змінами і в обміні речовин, які, в свою чергу, позначаються на складі крові. Суттєвим чинником, що впливає на склад крові, є порушення водного і водно-сольового балансу. В зв'язку з цим підвищується концентрація солі в рідкій частині крові (плазмі). Крім того, енергетичні витрати в процесі праці передбачають надходження у кров різних продуктів розпаду речовин, що призводить до зміни складу крові



Розумова діяльність людини полягає насамперед в роботі центральної нервової системи та органів чуття. На відміну від фізичної, розумова праця супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не свідчить про її легкість. Основним працюючим органом під час такого виду праці виступає мозок. При інтенсивній інтелектуальній діяльності потреба мозку в енергії підвищується і становить 15-20% від загального об'єму енергії, яка витрачається в організмі. При цьому вживання кисню 100 г кори головного мозку в 5 разів більше, ніж скелетними м'язами тієї ж ваги при максимальному фізичному навантаженні. При читанні вголос витрати енергії підвищуються на 48%; при публічному виступі - на 94%; при роботі операторів обчислювальних машин - на 60-100%. Під час розумової праці значно активізуються аналітичні та синтетичні функції центральної нервової системи, прийом і переробка інформації, виникають функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам'яті, навантаження на зоровий та слуховий аналізатори

При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров’яний тиск, сповільнюються процеси обміну речовин, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку у 8-10 разів порівняно зі станом спокою.

Для розумової праці характерні: велика кількість стресів, мала рухливість, вимушена статична поза - все це зумовлює застійні явища у м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршення постачання мозку киснем, зростання потреби в глюкозі. При розумовій праці погіршується робота органів зору: стійкість ясного бачення, гострота зору, адаптаційна можливість ока. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструктора, оператора ЕОМ, учнів та вчителів) напруження органів чуття зростає у 5-10 разів, особливо органів зору та слуху.

Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Як правило, під час розумової праці важко вимкнути механізм переробки інформації навіть під час відпочинку; люди працюють не лише 8-12 годин на добу, а майже постійно з короткими переключеннями. Це і є підтвердженням так званої інформативної теорії, згідно з якою людина під час сну переробляє інформацію, отриману в період активної бадьорості.

Розвивається особливий стан організму - втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму. При розумовій праці мають місце зсуви в вегетативних функціях людини: підвищення кров'яного тиску, зміни електрокардіограми, вентиляції легень і вживання кисню, підвищення температури тіла

Після закінчення розумової праці втома залишається довше, ніж після фізичної праці, однак навіть у стані перевтоми працівники здатні довгий час виконувати свої обов'язки без особливого зниження рівня працездатності і продуктивності.

Важливо, щоб втома, накопичуючись не перейшла у перевтому, оскільки при цьому можливі зміни в організмі людини та розвиток захворювань центральної нервової системи.




  1. Гігієнічна класифікація праці

Загальний підхід до оцінки умов праці та забезпечення умов праці, що відповідають нормативам.

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання та обмеження впливу несприятливих виробничих факторів на людину.

Оцінка умов праці проводиться на підставі „Гігієнічної класифікації умов праці за показниками шкідливості та напруженості трудового процесу”.

Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляють на 4 класи:



1 клас – оптимальні умови праці, за яких зберігається не лише здоров’я працівника, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2 клас – допустимі умови праці, які характеризуються таким рівнем факторів виробни­чого середовища і трудового процесу, що не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць. Стан організму відновлюється за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни і не впливає на стан здоров’я працівників, їх потомство в найближчому та віддаленому періодах.

3 клас – шкідливі умови праці, які характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні норми і здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника або його потомство.

4 клас – небезпечні (екстремальні) умови праці, що характеризуються таким рівнем факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створюють високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтва , загрози для життя

Виробниче приміщення – замкнений простір в будівлях і спорудах, призначений для здійснення трудової діяльності людей

Робоча зона – простір у виробничому приміщенні, в якому розміщено робочі місця постійного чи тимчасового перебування працівника.


  1. Мікроклімат виробничого середовища

Мікроклімат робочої зони: поняття

Людина під час праці витрачає енергію, яку накопичив її організм за рахунок харчування. Інтенсивність витрат енергії залежить від характеру та інтенсивності праці, а також від параметрів навколишнього середовища і, в першу чергу, від стану повітря в приміщенні. Стан повітря робочої зони в виробничому приміщенні називають мікрокліматом або метеорологічними умовами.

Метеорологічні умови виробничого середовища або мікроклімат виробничих приміщень – це фізичний стан повітря, який характеризується такими фізичними параметрами:

- температурою повітря t, °С;

- відносною вологістю , %;

- швидкістю руху повітря V , м/с;

- величиною атмосферного тиску Р, Па;

- тепловим випромінюванням І, Вт/м2;

- ступенем іонізації повітря.

Мікроклімат виробничих приміщень залежить від кліматичних умов, часу доби, пори року і сезонних змін.



Дія мікроклімату на організм людини

Мікроклімат робочої зонивплив на теплообмін організму людини з навколишнім середовищем, основні види теплообміну, їх залежність від параметрів мікроклімату. Гіпотермія і гіпертермія. Порушення водно-сольового балансу организму, судомна хвороба і тепловий удар.

Мікроклімат (тобто t, , V, Р, І) впливає на стан організму людини, особливо на його важливу функцію терморегуляцію, тобто, на властивість організму регулювати тепло- і волого обмін з навколишнім середовищем, зберігаючи при цьому постійну температуру тіла в межах 36,5 - 36,9 °С.

Організм людини одержує енергію за рахунок окислювальних процесів, які відбуваються в ньому (80 % харчових продуктів іде на процес теплопродукції). В залежності від важкості виконуваної роботи в організмі витрачається за добу:

- в стані спокою - 1700 кКал;

- при розумовій праці - 2500 кКал;

- про важкій фізичній роботі до 6000 кКал.

При зміні зовнішніх умов середовища терморегуляція в організмі людини відбувається за рахунок посилення або послаблення фізіологічних процесів, що обумовлюють теплоутворення в організмі, а також впливають на тепловіддачу тіла людини в навколишнє середовище.

Кількість енергії, яка виділяється організмом, залежить від виконуваної роботи. Тепловий обмін людського організму з навколишнім середовищем здійснюється різними шляхами: 30 % - конвекцією; 45 % - випромінюванням; 20 % - випаровуванням; 5 % - видиханням.



На конвективне теплоперенесення впливає різниця між температурою шкіри людини і оточуючого людину повітря, а також стан шкіри та швидкість переміщення повітря вздовж поверхні шкіри, тобто рухливість повітря. З деякими припущеннями, можна стверджувати, що тепловий потік відводить тепло від тіла людини, якщо температура шкіри людини вища за температуру поверхонь обладнання і стін приміщення, де працює людина, і навпаки - нагріває тіло людини, якщо температура цих поверхонь вища за температуру шкіри людини.

Променева енергія не поглинається оточуючим повітрям, а перетворюється в теплову енергію в поверхневих шарах опроміненого тіла. Потік теплових випромінювань складається, головним чином, із інфрачервоних променів. Передача тепла тепловою радіацією (тепловипромінюванням) залежить від температури поверхні та ступеня її чорноти: темні шорсткі поверхні випромінюють тепла більше, ніж гладкі блискучі. Від температури повітря передача теплоти випромінюванням не залежить..

Коли температура повітря нижча за температуру шкіри людини, втрати тепла організмом відбуваються, переважно, за рахунок конвективного і радіаційного переносу тепла. Якщо температура поверхні тіла дорівнює температурі навколишнього повітря або вища за неї, то тепловтрати тіла відбуваються лише за рахунок випаровування вологи.

Кількість тепла, що виробляє людський організм, змінюється від 40-50 кДж/хв в стані покою до 3340 кДж/хв - при виконанні важкої роботи. Нормальне теплове самопочуття виникає за умови, що тепловиділення повністю сприймається оточуючим середовищем, тобто має місце тепловий баланс.

Здатність організму людини змінювати температуру шкіри (під одягом її середня температура 30-34 °С, а на окремих відкритих ділянках вона може знижуватись до 20 °С і нижче), а також зволожуватися за рахунок дії потових залоз, забезпечує регулювання теплообміну між тілом людини і навколишнім середовищем. Ця здатність організму і є терморегуляцією.

При температурі навколишнього середовища вище 35 °С , відносній вологості більше 75 % терморегуляція організму порушується і теплообмін здійснюється тільки випаровуванням. Це може призвести до перегріву організму (гіпертермія). Підвищується температура тіла, настає слабкість, головний біль, шум у голові. Як наслідок, може статися тепловий удар, якщо роботи проводяться на дільниці, що опромінюється сонцем, або іншим джерелом тепла.



Вода та солі, які виводяться з потом, повинні поповнюватися, оскільки їх втрата призводить до згущення крові та порушення діяльності серцево-судинної системи. Зневоднення організму на 6 % викликає порушення розумової діяльності, знижується гострота зору. Зневоднення на 15-20 % призводить до смертельного наслідку.

Робота при високій температурі повітря (- 31 °С) при вологості 80-90% призводить до зниження працездатності на 60% після 5 годин безперервної праці.

Для відновлення водно- солевого балансу рекомендується вживати підсолену (0,5 % NaCl) воду або білково-вітамінний напій.

Робота в умовах пониженої температури повітря, особливо при підвищеній вологості і швидкості руху , призводить до місцевого або загального переохолодження тіла (гіпотермія), що супроводжується зниженням працездатності і виникненням простудних хворіб. При тривалій дії цих факторів – до виникнення таких хворіб, як радикуліт, невралгія, ревматизм, бронхіт тощо. Мінусова температура повітря часом призводить до обмороження, що розглядається як виробнича травма.

Вологість повітря впливає на теплообмін, переважно, на віддачу тепла випаровуванням. Зниження відносної вологості до 25% і нижче погіршує захисні функції верхніх дихальних шляхів. Середній рівень відносної вологості 40-60% відповідає умовам метеорологічного комфорту у стані спокою, або при дуже легкій фізичній праці.

Впливає на людину також рухливість повітря. Людина відчуває дію повітря вже при швидкості руху 0,1 м/с. Переміщуючись вдовж шкіри людини, повітря здуває насичений водяною парою і перегрітий шар повітря, що обволікає людину, і тим самим сприяє покращенню самопочуття. При великих швидкостях повітря і низькій його температурі зростають втрати тепла конвекцією, що веде до переохолодження організму людини. Погіршення метеорологічних умов виробничого середовища, параметри яких комплексно впливають на стан самопочуття людини, призводять до пропорційного зниження працездатності.


  1. Нормування метеорологічних умов

Мікроклімат робочої зони. Нормування та контроль параметрів мікроклімату.

Основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничого приміщення є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88.

В основу принципу нормування параметрів мікроклімату покладено оцінку оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні в залежності від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт , періоду року.

Оптимальними (комфортними) вважаються такі параметри мікроклімату, за яких зберігається нормальний тепловий стан організму. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють умови для високого рівня працездатності людини.

При допустимих параметрах мікроклімату організм людини відчуває дискомфорт внаслідок напруженої терморегуляції, яка не виходить за межі його можливостей .

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату нормуються в залежності від періоду року , категорії робіт та категорії приміщень.



Період року поділяють на теплий (середньодобова температура повітря зовнішнього середовища не менша +10°С) та холодний (серед­ньодобова температура повітря зовнішнього середовища менша+10 °С).

Категорії робіт поділяються на легкі, середньої важкості, важкі.

Категорії приміщень поділяються на “холодні” (приміщення з незначним надлишком тепла до 20 кКал/м3 год.) і “гарячі” (приміщення з надлишком тепла понад 20 кКал/м3  год.).

Приклади екстремальних ситуацій.

Допустима тривалість перебування людини у воді в залежності від температури становить :

- 1-2 хвилини при 10 °С ( більше 15 хвилин - смертельні наслідки);

- до 60 хвилин при 16-18 °С;

- 40-120 хвилин при 19-20 °С;

- до 12 годин при температурі більше 26 °С.

Час перебування людини на висоті:

- 9 км над рівнем моря – 9 с;

- 8 км над рівнем моря – до 3 хв;

- 1,5-2 км – тривалий час.

Найнижча температура повітря зафіксована в Антарктиці – 83 °С.

Найвища температура повітря зафіксована в Мексиці +53 °С .

Метеорологічні умови в джунглях : температура повітря +33 °С і відносна вологість  % ; в пустелі - 42 °С і % .


  1. Прилади для вимірювання метеорологічних умов.

Для того, щоб визначити, чи відповідає повітря в приміщенні встановле­ним нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Вимірювання температури повітря проводиться в кількох точках робочої зони на рівні 1,3-1,5 м від підлоги і відстані 1 м від нагрівальних приладів. Для цього використовують термометри: ртутні, спиртові; парні термометри і термографи. В приміщеннях, де є значні джерела променистого тепла, для більш точного визначення фактичної температури повітря застосовується подвійний термометр, який складається з двох термометрів - один з зачорненим термобалоном, а другий - з посрібленим. Посріблений віддзеркалює променисте тепло і реагує на конвективне, а зачорнений реагує на променисте і на конвективне

Вимірювання відносної вологості повітря здійснюють психрометром Августа; психрометром аспіраційним (Ассмана); гігрометром; для запису зміни вологості – гігрографом.

Вимірювання швидкості руху повітря здійснюють анемометрами: крильчатими – 0,4 - 5 м/с, чашковими – 1 - 20 м/с; катетермометрами менше 0,4 м/с.

В приміщеннях зі значним надходженням тепла для визначення енергетичної освітленості, що створюється за рахунок нагрітих поверхонь обладнання, опалювальних та освітлювальних приладів, сонячного випромінювання, що проникає крізь віконні прорізи, для вимірювання інтенсивності теплового випромінювання використовують актинометри, радіометри (РОТС-11), спектро-радіометри (СПР) та інспекторські дозиметри (ДОИ-1). Вони вимірюють поверхневу щільність потоку теплової енергії, Вт/м2

Після визначення фактичних значень параметрів мікроклімату їх порівнюють з нормативними значеннями. При їх розбіжності вживають заходів по нормалізації фактичних параметрів.


  1. Загальні заходи з нормалізації мікроклімату

Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється з допомогою комплексу заходів та засобів колективного захисту, які включають будівельно-планувальні, організаційно-технологічніі, санітарно-гігієнічні, технічні та ін. Для профілактики перегрівань та переохолоджень робітників використовуються також засоби індивідуального захисту.

Найбільш частими причинами відхилення параметрів мікроклімату від нормативних є надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення, або водяної пари від працюючого обладнання чи інших джерел випаровування.

Заходи захисту від тепловипромінювань можна поділити на чотири групи:

а) усунення джерела тепла;

б) захищення від тепловипромінювання;

в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в навколишнє середовище;

г) індивідуальний захист від теплового впливу.

Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату:



  • удосконалення технологічних процесів та обладнання з метою зменшення виділення тепла у виробничі приміщення (заміна методів підведення – відведення тепла, зміна технології). Усунути джерело тепловиділення можна зміною технологічного процесу, наприклад, заміною пічного обігріву на електричний, заміною розмірів тепловипромінюючих поверхонь та ін.

  • раціональне розміщення технологічного обладнання (розміщення джерел випромінювання в зоні холодних стін, вентиляції і т.п);

  • автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами;

  • теплоізоляція устаткування. Захистити виробниче середовище від надмірного радіаційного та конвективного тепла, що поступає від нагрітих поверхонь обладнання, можна за рахунок теплоізоляції цих поверхонь. В приміщеннях, де є можливість ураження людини електричним струмом і температура повітря досягає 30°С і вище (приміщення особливо небезпечні і підвищеної небезпеки по класифікації Правила будови електроустановок - ПБЕ), температура на поверхні теплоізоляції не допускається більше 45 С. З точки зору техніки безпеки, щоб уникнути опіків людини, температура гарячих поверхонь у виробничій зоні дії працюючих не повинна перевищувати 45 °С.

  • захисні екрани, водяні та повітряні завіси. Захист від прямої дії теплового випромінювання здійснюється екрануванням - встановленням термічного опору на шляху теплового потоку. Екрани досить різноманітні, за принципом дії бувають поглинаючими і відбиваючими променеве тепло. Вони можуть бути стаціонарними і пересувними. Екрани захищають людину не тільки від теплових променів, а й оберігають від дії іскор і розжарених та гарячих бризок, виплесків рідин та викидів шлаків та окалини.

  • вентиляція, опалення та кондиціювання повітря; Для зменшення вологості у виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів з відкритими поверхнями випаровування рідини. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари - обладнане витяжками. Як засіб видалення вологи із повітря приміщення використовується вентиляція. В приміщеннях, де діють оптимальні норми мікроклімату, слід встановлювати апарати для кондиціювання повітря. Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем

  • влаштування зон (приміщень) для охолодження чи зігрівання;

  • повітряне та водоповітряне душування;

  • засоби індивідуального захисту При необхідності виконання робіт в зоні підвищеної температури повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання (ремонт топочних камер, котлів, печів, сушарок та ін.) користуються засобами індивідуального захисту від інфрачервоних випромінювань - термозахисним одягом, ізолюючими апаратами органів дихання, спеціальними рукавичками, касками та ін



  1. Вплив шкідливих речовин на організм людини.

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише оптимальні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщення можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічному процесі.

Шкідливими вважаються речовини, які при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійних захворювань або розладу стану здоров'я (ГОСТ 12.1.007-76).

Шкідливі речовини (ШР) можуть проникати в організм через:

- шкіру (бензол, толуол, ціаніди, тобто переважно рідкі речовини);

- перорально (при вживанні їжі потрапляють в шлунково-кишковий тракт);

- дихальні шляхи (випари, гази та пилоподібні речовини потрапляють в легені і кров, розносяться по всьому організму).

Ступінь отруєння залежить від таких основних факторів: токсичності речовини ; концентрації шкідливих речовин в повітрі робочої зони ; шляху проникнення в організм; метеорологічних умов; індивідуальних особливостей організму; тривалості дії; дисперсності частинок; форми частинок; хімічного складу; розчинності в органічних рідинах; електричного заряду частинок.

Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ , випари ртуті, марганцю тощо).

Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (випарів свинцю, ртуті, марганцю).



Шкідливі речовини, потрапивши в організм, розподіляються в ньому нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору – в зубах, марганцю – в печінці. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване “депо” і затримуватись в ньому тривалий час.

У санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини (випари, гази тощо) та промисловий пил.



Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно ГОСТ 12.0.003-74 за характером фізіологічної дії на організм людини поділяються на:

- загальноотруйні, які викликають отруєння всього організму (ртуть, свинець, толуол, оксид вуглецю, ціаністі з’єднання, стирол, бензол, миш’як і його з’єднання, фосфор, олово);

- подразнювальні, які викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон, ацетон, окисли азоту, двоокис сірки);

- сенсибілізуючі, які діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);

- канцерогенні, що спричиняють ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, нікель і його з'єднання, окисли хрому, пил азбесту);

- мутагенні, які викликають зміни спадкової інформації (свинець, марганець, радіо активні речовини, формальдегід);

- речовини , які впливають на репродуктивну (дітородну) функцію (бензол, свинець, марганець, стирол, нікотин, радіоактивні речовини);

- наркотичні, які викликають збудження нервової системи, а потім її виснаження (метиловий спирт, метан, хлороформ, ацетон, кофеїн, нікотин, новокаїн, морфін, папаверин, промедол, ефедрин).



Пил і його дія на організм людини

Пил – це тонко дисперсні тверді частинки, які перебувають у повітрі в зваженому стані.

Пил може здійснювати фіброгенну дію, при якій в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну функцію органу.

Як відомо, випари і гази утворюють разом з повітрям суміші, а тверді і рідкі частинки дисперсні системи аерозолі.

Аерозолі поділяються на такі види:

- дим – тверді частинки розміром < 1 мкм;

- туман – рідкі частинки розміром < 10 мкм;

- пил: а) грубо дисперсний , розмір частинок (рч) якого > 50 мкм;

б) середньо дисперсний, розмір частинок якого 10 мкм < рч ≤ 50 мкм;

в) дрібнодисперсний, розмір частинок якого 1 мкм < рч ≤ 10 мкм.

Дрібнодисперсний пил поділяється на :

- тонко дисперсний (5 мкм < рч ≤ 10 мкм);

- пил „витання” (1 мкм < рч ≤ 5 мкм).

Промисловий пил класифікується не тільки за розмірами, але також і за іншими чинниками.

За хімічним складом пил поділяється на :

- органічний (тваринний, рослинний, полімери, пластмаси, дерев’яний, бавовняний);

- неорганічний (при добуванні мінералів, при обробці металів);

- змішаний пил (при шліфувальних та полірувальних операціях).



За способом утворення пил поділяється на:

- аерозолі дезінтеграції , які утворюється при подрібненні, помелі твердих та сортуванні сипучих твердих речовин;

- аерозолі конденсації , які утворюються із випарів металів, а також рідких шкідливих речовин.

За формою частинок пил буває:

- з гострими гранями, які сприяють механічному пошкодженню легеневих тканин;

- з округлими гранями.

За електростатичним зарядом пил поділяють на:

- позитивно заряджені частинки, які більш небезпечні, оскільки осідають в організмі;

- негативно заряджені частинки.

Залежно від дії на організм людини пил буває :

- отруйний (токсичний);

- неотруйний (нетоксичний).

Найбільш небезпечними захворюваннями органів дихання від дії пилу є:

- силікоз (пил кремнію, ГДК 1-4 мг/м3 ІІІ клас небезпечності)- захворювання, яке розвивається протягом 5-10 років і проходить у три стадії;

- азбестоз (азбест, гірничий пил, гризотил; ГДК 2 мг/м3) - захворювання розвивається через 3 роки. При вдиханні пилу азбесту протягом 5 років утворюється плеврит, а при при вдиханні 10-15 років- рак легенів);

- талькоз (пил тальку);

- пневмоконіоз (пил цементу, ГДК - 6 мг/м3; вугільний пил ГДК - 10 мг/м3);

- амінокоз (пил борошна, ГДК - 10 мг/м3 ).


  1. Нормування шкідливих речовин

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини, спричиняють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість перевищує граничну для кожної речовини величину.

Отруйна речовина, яка потрапила в організм людини, окислюється і перетворюється в інші речовини , які з часом виводяться з організму.

Деякі речовини, наприклад анілін і ряд інших, під дією фізико-хімічних реакцій перетворюються в ще більш отруйні речовини. Наступає захворювання, обумовлене кількістю поступленої токсичної речовини.

Розрізняють такі дози дії шкідливих речовин на організм людини:

- LD100 – мінімальна абсолютно смертельна доза (100 % організмів гине);

- LD50 – середня смертельна доза (гине 50 % тварин, решта хворіє);

- LDmin – мінімальна смертельна доза (близько 1 % гине, а решта хворіє).

- LDпор – порогова доза (загибель не спостерігається, тільки отруєння).

В подальшому порогову дозу зменшують в 1000 раз і отримують гранично допустиму концентрацію (ГДК)



Гранично допустимою концентрації (ГДК) шкідливих речовин (мг/м3) в повітрі робочої зони вважають таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин (тобто не більше 40 годин на тиждень) і за час всього трудового стажу не може викликати профзахворювань або розладів стану здоров'я як у процесі трудової діяльності, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.

За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини (ШР) поділяються на чотири класи небезпеки (згідно ГОСТ 12.1.007-88):



- 1-ий – надзвичайно небезпечні речовини, ГДК яких менше 0,1 мг/м3 ( випари ртуті та свинцю, озон, аерозолі урану, кобальту, окиси ванадію), середня смертельна доза LD50 < 500мг/м3;

- 2–ий – високонебезпечні речовини, ГДК яких в межах 0,1-1,0 мг/м3 , LD50 – 500-5000 мг/м3 (сірчана та соляна кислоти , газоподібний хлор, фенол, їдкі луги, сірководень, хром, мідь, кофеїн);

- 3–ій помірно-небезпечні речовини, ГДК яких у межах 1,1–10 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, метиловий спирт, тютюновий і чайний пил);

- 4–ий малонебезпечні речовини, ГДК яких більше 10 мг/м3 (аміак, випари ацетону і нафтопродуктів, вуглекислий газ, скипидар, етиловий спирт).

У назві ГДК поряд з величиною нормативу, може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини:

- О – гостронапрямленої дії;

- А – алергічної дії;

- К – канцерогенної дії;

- Ф – фіброгенної дії.

Якщо в приміщенні є декілька видів газових виділень і випарів, то для забезпечення безпеки роботи необхідно дотримуватись наступної умови:

+ ++ ... + ≤ 1

при однонапрямленої дії шкідливих речовин ≤ 1,

де С1, С2, С3, Сn – концентрації відповідних ШР в повітрі, мг/м3;

ГДК1 , ГДК2,...,ГДКn – гранично допустима концентрація відповідних ШР, мг/м3.

До ШР односпрямованої (однонапрямленої) дії належать ШР, які близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.



Контроль проби повітря виконується в зоні дихання людини з урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, якими вони потрапляють в робочу зону. Кількість проб та метод контролю визначається санітарними нормами та органами санітарного нагляду.

У приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль. Для інших випадків - періодичний.

Для контролю концентрації ШР у повітрі виробничих приміщень та робочої зони використовуються наступні методи:

- Індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів УГ-1, УГ-2, ГХ-4 СТХ-17, ФОН-1 та подібних до них аналізаторів, що працюють на принципі кольорової реакції між індикаторним порошком і досліджуваним газом або парою, які прокачуються разом з повітрям через індикаторну трубку, заповнену реагентом. За інтенсивністю зміни кольору або за об'ємом прореагованого порошку визначають концентрацію досліджуваної речовини. Для аналізів деяких речовин застосовують папір, змочений реагентом, що змінює свій колір під дією хімічної реакції. Більшість цих методів не потребують дорогих приладів та обладнання і спеціальних знань, що зумовлює їх поширення в практиці. Недоліки методів - низька точність визначення (похибка ±10%), але цього буває досить, щоб орієнтуватись у небезпеці загазованості повітря

- Санітарно-хімічні методи - колориметричний, фотоколори-метричний, хроматографічний, нефелометричний та ін. Полягають у відборі проб і проведенні фізико-хімічного аналізу в лабораторних умовах Здебільшого вони потребують спеціальних знань і підготовки, коштовні. їх перевага - точність визначення концентрації вимірюваної речовини.;

- Безперервно-автоматичні методи - автоматично контролюють і сигналізують про наявність в повітрі відповідних концентрацій шкідливої речовини. Для цього призначені газоаналізатори і газосигналізатори. Вони працюють на принципі зміни електричних властивостей речовини (електричного опору, електропровідності, електричної ємності) при хімічній реакції або при розчиненні в ній шкідливої речовини, яка контролюється. За зміною електричних властивостей встановлюються значення концентрації шкідливої речовини. До цієї групи належать прилади: ФЛ-5501 (універсальний газоаналізатор), ПГФ-1 (контроль CO), КУ-1,3 (визначення пари бензину), ФК-560 та „Фотон” (на сірководень), ФК-450,4502 (оксиди азоту), ГПК-1 (сірчаний газ) ФКГ-3М – на хлор; „Сирена–2”- на аміак; СПА– 1, СТХ – 18 та ін).

Взагалі існує дуже багато різних методик визначення шкідливих речовин в повітряному середовищі (більше 200) і класифікувати їх важко, бо вони можуть одночасно відповідати різним вимогам класифікації. Застосовуються і непрямі методи визначення деяких речовин, наприклад, за вмістом кисню в середовищі, що досліджується, та інші



Для заміру запиленості використовують вагові, розрахункові, фотометричні, електричні методи контролю


  1. Захист від дії шкідливих речовин

Існує багато різних способів та заходів, призначених для підтримання чистоти повітря виробничих приміщень у відповідності до вимог санітарних норм. Всі вони зводяться до конкретних заходів:

  1. Запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

  2. Видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів.

  3. Застосування засобів захисту людини.

Герметизація та ущільнення є основними заходами із вдосконалення технологічних процесів, у яких використовуються або утворюються шкідливі речовини. Застосування автоматизації дає змогу вивести людину із забрудненого приміщення в приміщення з чистим повітрям. Удосконалення технологічних процесів дозволяє замінювати шкідливі речовини нешкідливими, відмовлятися від застосування пилоутворюючих процесів, замінювати тверде пальне на рідке або газоподібне, встановлювати газо-, пилоуловлю-вачі в технологічний цикл та ін.

При недосконалості технології, коли уникнути проникнення шкідливих речовин в повітря не вдається, застосовують їх інтенсивне видалення за допомогою вентиляційних систем (газ, пара, аерозолі) або аспіраційних систем (тверді аерозолі). Встановлення кондиціонерів повітря в приміщеннях, де є особливі вимоги до його якості, створює нормальні мікрокліматичні умови для працюючих.

Особливі вимоги висуваються до приміщень, де проводяться роботи зі шкідливими речовинами, що пилять. Так, підлога, стіни, стеля повинні бути гладкими, легко митися. В цехах, де виділяється пил, регулярно роблять вологе або вакуумне прибирання.

В приміщеннях, де не можна створити умови, що відповідають нормам мікроклімату, застосовують засоби індивідуального захисту.

Згідно з ГОСТ 12.4.011 -87 "ССБТ Средства защиты работающих. Классификация", всі 3І3, в залежності від призначення, поділяються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, засоби захисту голови, засоби захисту обличчя, засоби захисту очей, засоби захисту органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби, засоби захисту комплексні.

Ефективне застосування 3І3 залежить від їх правильного вибору і умов експлуатації. При виборі необхідно враховувати конкретні умови виробництва, вид та тривалість впливу шкідливого фактора, а також індивідуальні особливості людини. Тільки правильне застосування 3І3 може максимально захистити працюючого. Для цього працівники повинні бути ознайомлені з асортиментом та призначенням 3І3.

Для роботи з отруйними і забруднювальними речовинами користуються спецодягом - комбінезонами, халатами, фартухами та ін.; для захисту від кислот та лугів - гумовим взуттям та рукавичками. Для захисту шкіри, рук, обличчя, шиї застосовують захисні креми та пасти: антитоксичні, водостійкі, жиростійкі. Очі від можливих опіків та аерозолей захищають окулярами з герметичною оправою, масками, шоломами.

До засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) належать респіратори, промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати, які застосовуються для захисту від шкідливих речовин (аерозолів, газів, пари), що знаходяться в оточуючому повітрі.



За принципом дії ЗІЗОД поділяються на фільтруючі (застосовуються за наявності у повітрі вільного кисню не менше 18% і обмеженого вмісту шкідливих речовин) та ізолюючі (при недостатньому для дихання вмісту в повітрі кисню та необмеженої кількості шкідливих речовин).

За призначенням фільтруючі ЗІЗОД поділяються на:

  • протипилові - для захисту від аерозолів (респіратори ШБ-1, "Лепесток", "Кама", "Снежок", У-2К, РП-К, "Астра-2", Ф-62Ш, РПА та ін.);

  • протигазові - для захисту від газопароподібних шкідливих речовин (респіратори РПГ-67А, РПГ-67В, РПГ-67КД, протигази марок А, В, КД, Г, Е, СО, М, БКФ та ін.);

  • газопилозахисні - для захисту від парогазоподібних та аерозольних шкідливих речовин одночасно (респіратор фільтруючий газопилозахисний РУ-60М, "Снежок ГІГ, "Лепесток-Г");

  • ізолюючі апарати - бувають шлангові та автономні.

Ізолюючі шлангові апарати призначені для роботи в атмосфері, що містить менше 18% кисню. Вони мають довгий шланг, по якому подається повітря для дихання із чистої зони. Недоліки їх у тому, що дихальний шланг заважає працювати, не дає змогу вільно рухатися (протигаз шланговий ППІ-1 без примусової подачі повітря, довжина шланга 10 м; ПШ-2 з повітродувкою - забезпечує працю двох осіб одночасно, довжина шлангів 20 м; респіратор для малярів РМП-62; пневмошоломи ЛИЗ-4, ЛИЗ-5, МИОТ-49 - працюють від компресорної повітряної лінії).

Ізолюючі автономні дихальні апарати працюють від автономного хімічного джерела кисню або від балонів з повітрям чи дихальною сумішшю. Вони призначені для виконання рятувальних робіт або евакуації людей із загазованої зони.

Саморятівник шахтний малогабаритний ШСМ-1. Має хімічне джерело кисню. Термін користування 20-100 хвилин в залежності від інтенсивності витрачання кисню (енерговитрат), вага 1,45 кг.

Респіратор ізолюючий допоміжний РВЛ-1. Має балон зі стисненим киснем і регенеративний хімічний патрон для регенерації кисню. Працює 2 години, вага 9 кг.

Респіратор "Урал-7". Принцип дії такий самий, як у респіратора РВЛ-1, але він більш габаритний. Діє 5 годин, важить 14 кг. Носиться за плечима, має амортизаційні пристрої для зручності носіння.

Респіратор Р-30 має таку саму систему життєзабезпечення, що і наведений вище. Розрахований на 4 години дії, важить 11,8 кг.

Дихальний апарат АСВ-2 складається з 2-х повітряних балонів, маски або загубника, шланга, редуктора, має манометр для контролю за тиском повітря, запобіжний клапан та ін. Призначений для захисту органів дихання в умовах забрудненої атмосфери.


  1. Призначення та класифікація систем вентиляції

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях оптимального мікроклімату та чистоти повітря, що відповідають гігієнічним та технологічним нормам .

Основне завдання вентиляції – вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується залежно від:

- способу переміщення повітря у приміщеннях на: природну (гравітаційну); штучну (механічну); суміщену (змішану);

- напрямку потоку повітря в повітропроводі на: припливну; витяжну; припливно-витяжну;



- місця дії (або призначення) на : загальнообмінну; місцеву; комбіновану; технологічну;

- очистки повітря на: неочищене; очищене припливне; очищене витяжне;

- способом використання на : замкнена (з рециркуляцією); з частковою рециркуляцією; без рециркуляції (все повітря викидається в атмосферу ).


  1. Природна вентиляція. Способи організації

Повітрообмін відбувається внаслідок теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить, і густиною внутрішнього та зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а з підвітряної – понижений.



Рис 1. Розподіл тиску повітря навколо будівлі при дії вітру
Природна вентиляція може бути:

- неорганізованою;

- організованою.

Неорганізована включає інфільтрацію – просочування повітря через щілини у вікнах, дверях, перекриттях та при провітрюванні, що здійснюється під час відкривання вікон та кватирок, дверей.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це важливо, особливо, в холодну пору року.

Аерація здійснюється так як це показано на рисунку 2



Безвітряна погода

Вітер


Рис 2 Аерація будівель в теплу (а, б) та холодну (в, г) пору року

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік полягає у тому, що повітря надходить у приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищається і забруднює довкілля.



  1. Механічна вентиляція. Види механічної вентиляції

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Вона також дає можливість організовувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна штучна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоту повітря у робочій зоні приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла за відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробництва устаткування вимагають використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції , які показані на рис.3





  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка