Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення



Скачати 482.38 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації02.04.2017
Розмір482.38 Kb.
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КАФЕДРА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з дисципліни

«Обмеження права на особисту свободу у діяльності міліції»
ТЕМА

«Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення»

Навчальний час 2 години


Для слухачів навчально-наукового інституту заочного навчання
Обговорено та ухвалено на

засіданні кафедри адміністративної діяльності 28.08.2014 протокол № 1



Київ - 2014


Вид лекції:

фондова

Категорія слухачів:

слухачі

Кількість годин:

2 години







ДИДАКТИЧНІ ЦІЛІ:

НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ:

набути та розширити теоретичні знання по темі: «Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення».

ВИХОВНІ ЦІЛІ:

спонукати слухачів до постійного вдосконалення знань та професійного зростання, сприяти встановленню довірливих відносин між викладачем та слухачами.

РОЗВИВАЛЬНІ ЦІЛІ:

розвивати інтелектуальні здібності, мовлення, пам'ять, сприяти ініціативності, активності, самостійності в роботі, привчати до систематичного, планомірного засвоєння навчального матеріалу.

МІЖПРЕДМЕТНІ ТА МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ЗВ’ЯЗКИ:

ЗАБЕЗПЕЧУЮЧІ

ДИСЦИПЛІНИ:

Адміністративне право, діяльність міліції громадської безпеки, забезпечення прав людини у правоохоронній діяльності, організація охорони громадського порядку, актуальні проблеми та організація попередження правопорушень тощо.

ЗАБЕЗПЕЧУВАНІ

ДИСЦИПЛІНИ:

Обмеження права на особисту свободу у діяльності міліції

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЕКЦІЇ:

НАОЧНІСТЬ:

схеми, таблиці, лекція, підручник, навчально-методичний комплекс

ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ:

ноутбук, мульмедійний проектор

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:


  1. Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення в системі заходів адміністративного примусу.

  2. Класифікація заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

  3. Нормативно-правове регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.



РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна література:

  1. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ у питаннях та відповідях [навч. посіб.] / [Братель С. Г., Константінов С. Ф., Луговий І.О. та ін.]. – [2-е вид.]. – К. : ПП «Дірект Лайн», 2014. – 236 с.

  2. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ : [навч. посіб.] / [Братель С. Г., Константінов С. Ф., Луговий І.О. та ін.] ; за ред. В. В. Коваленка. – [5-е вид., доопр.]. – К. : «Дірект Лайн», 2014. – 408 с.

  3. Адміністративні проступки, підвідомчі міліції: кваліфікація, доказування, особливості провадження [навч. посіб.] / [Братель С. Г., Константінов С. Ф., Луговий І.О. та ін.] ; за заг. ред. В. В. Коваленка. – [3-е вид.]. – К. : ПП «Дірект Лайн», 2014. – 256 с.

  4. Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина [Навч. посіб.] І.О.Ієрусалімова, І.О.Ієрусалімов, П.М.Павлик, Ж.В.Удовенко. –Київ Знання, 2007р. – 223 с.

  5. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Науково-практичний коментар / Р.А. Калюжний, В.І.Олефір, С.Ф.Константінов та ін. – К. : ВАВ «Правова єдність», 2010 р. – 684 с.

  6. Колпаков В. К. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право) : [Навч. посіб.] / Міністерство освіти і науки України. – Київ : ЮрІнком Інтер, 2008 р. – 255 с.

  7. Комзюк А. Т. Адміністративний процес України : [Навч. посіб.] / М-во освіти і науки України. Харківський нац. ун-т вн. справ; А. Т. Комзюк, В. М. Бевзенко, Р. С. Мельник. – К. : Прецедент, 2007 р. – 531 с.

  8. Кузьменко О. В., Гуржій Т. О. Адміністративно-процесуальне право України : [Підручник] / МВС України; За ред. О. В. Кузьменко. – К. : Атіка, 2007 р. – 416 с.

  9. Судова практика Верховного суду України у справах про адміністративні правопорушення : [Офіц. вид.] / Верховний суд України; За заг. ред. П. П. Пилипчука. – К. : Ін-Юре, 2007 р. – 327 с.


Нормативно-правові акти:

  1. Конституція України від 28.06.1996 р.

  2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X.

  3. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р.

  4. Про затвердження Порядку тимчасового вилучення посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду і ліцензійної картки на транспортний засіб та їх повернення: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 р. № 1086.

  5. Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 р. № 1102.

  6. Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 р. № 1103.

  7. Про затвердження Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху: Наказ МВС України від 26.02.2009 р. № 77.

  8. Про затвердження Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції: Наказ МВС України, МОЗ України від 09.09.2009 р. № 400/666.

  9. Про затвердження Інструкції з обліку адміністративних правопорушень: Наказ МВС України від 07.11.2012 р. № 1017.

  10. Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України: Наказ МВС України від 28.08.2013 р. № 825.

  11. Про питання щодо застосування адміністративного законодавства України органами внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 04.10.2013 р. № 950.

Вступ
У діяльності міліції знаходять застосування правові засоби різної юридичної природи – від норм конституційного права до Правил дорожнього руху. Практика роботи міліції взагалі наповнена ситуаціями, коли у фактах конкретних подій утримуються ознаки складів адміністративних правопорушень і кримінальних проявів водночас. В умовах відсутності кодифікованого адміністративно-процесуального законодавства і об’ємної за джерелами нормативної бази, співробітники міліції відчувають певні, м‘яко кажучи, незручності. Наприклад, при кваліфікації і застосуванні заходів впливу по фактах хуліганства, не всі співробітники відрізняють затримання в порядку запобіжного заходу від кримінально-процесуального затримання, огляд від процесуального обшуку тощо. Не тільки серед практичних працівників, але й у наукових колах відбуваються суперечки і дискусії навколо юридичної природи правил застосування адміністративного затримання, доставлення, приводу особи правопорушника, огляду та вилучення речей тощо.

Значення заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення в правоохоронній діяльності міліції обумовлено великою кількістю цих правопорушень. Заходи забезпечення провадження становлять специфічну групу заходів адміністративного припинення загального призначення. Їх особливості полягають, перш за все, в тому, що це несамостійні, допоміжні заходи впливу, застосуванням яких забезпечується створення умов для притягнення порушника до адміністративної відповідальності (в деяких випадках – і до кримінальної). Вони застосовуються з метою, по-перше, припинення адміністративних проступків, коли вичерпано інші заходи впливу; по-друге, для встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи, виконання прийнятих постанов. Заходи забезпечення застосовуються тільки в рамках провадження, що ведеться у зв’язку з правопорушенням, тобто лише з моменту порушення справи і до її припинення і лише до особи, яка вчинила правопорушення. Крім вчинення правопорушення мають існувати додаткові підстави застосування цих заходів – неможливість припинення правопорушення іншими засобами, необхідність виконання інших процесуальних дій (складення протоколу, встановлення особи, здобуття доказів тощо). Нарешті, законодавством встановлено процесуальний порядок їх застосування: підстави, строки (в необхідних випадках), процесуальне оформлення (складення протоколу), порядок оскарження.


1. Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення в системі заходів адміністративного примусу.
У літературі визначаються різні підстави класифікації адміністративно-правових засобів: залежно від характеру суспільних відносин, які охороняються цими заходами, нормативних актів, якими вони встановлюються, органів, що їх застосовують, підстав і цілей їхнього застосування тощо.

Так, за характером суспільних відносин, що охороняються цими заходами, розрізняються, наприклад, адміністративно-медичні, адміністративно-фінансові та адміністративно-технічні заходи.

Історично з різноманіття адміністративно-примусових заходів найчастіше виділялися адміністративні стягнення (перша група), а всі інші включалися в другу групу, що іменувалася по-різному: заходами адміністративного забезпечення, соціального захисту, безпосереднього впливу, іншими адміністративними заходами тощо. Це сприяло більш глибокому дослідженню лише тієї специфічної першої групи, які утворюють адміністративні стягнення, що відрізняються від інших примусових заходів рядом особливостей, насамперед підставою і цілями застосування.

Найбільш загальновизнаною є класифікація, запропонована у свій час М.І. Єропкіним, яку підтримують і сучасні адміністративісти України Ю.П. Битяк, А.Т.Комзюк, В.К.Колпаков. В залежності від цілей, основ, умов і порядку застосування адміністративного примусу прихильники зазначеної класифікації підрозділяють їх на адміністративно-попереджувальні заходи, заходи адміністративного припинення та адміністративні стягнення.

Інші автори висловлюють думку про існування самостійної групи примусових заходів - заходів процесуального характеру. Так, на думку В.В.Лазарєва, Л.Л.Попова, Л.М.Розіна, існують як окрема група заходи забезпечення адміністративного провадження (адміністративно-процесуальні заходи).

Кодекс України про адміністративні правопорушення розглядає заходи процесуального забезпечення провадження по справах про адміністративні правопорушення. Однак, на думку окремих вчених, вони самостійного юридичного класифікаційного значення не мають, тому що поглинаються трьома названими вище видами примусових заходів.

Іноді вживається таке поняття як «адміністративно-правові відновлювані заходи примусового характеру». Так, Д. М. Бахрах вважає, що примус здійснюється з метою охорони правопорядку. Ця мета досягається різними способами: шляхом припинення правопорушень, відшкодування, покарання. Тому в залежності від тієї безпосередньої мети, заради якої використовуються засоби примусу, можна розрізняти запобіжні заходи, відновлювані заходи і власне стягнення. Дана точка зору заснована на тому, що заходами попередження є різноманітні засоби, спрямовані на запобігання правопорушень та інших шкідливих наслідків.

Ю.П.Битяк, у свою чергу, вважає, що примус використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності. Сам же адміністративний примус в даному випадку класифікується на заходи адміністративного запобігання, заходи припинення правопорушень, адміністративні стягнення.

Таким чином, ми бачимо, що питання про класифікацію примусових заходів дотепер не одержало одностайного рішення і залишається об'єктом уваги вчених-адміністративістів.

Проте, слід вважати чітку класифікацію примусових заходів вкрай необхідною для з'ясування їхньої сутності, цілей, характеру взаємодії. Тим більше, що йдеться про значні складності, які виникають на практиці при вирішенні питань про залучення до кримінальної або адміністративної відповідальності, заміні кримінальної відповідальності на адміністративну у випадках здійснення діянь, що не представляють великої суспільної небезпеки, на необхідність передумов для наукової кодифікації адміністративних примусових заходів.

Ряд авторів указує на те, що деякі заходи, які відносяться до групи адміністративно-попереджувальних, виявляють іншу юридичну природу, наприклад, перевірка документів громадян. Остання застосовується у зв'язку зі вчиненням особою правопорушення і спрямована не на його попередження, а на встановлення особистості правопорушника або на виявлення самого факту правопорушення (при перевірці дотримання паспортних правил). З аналогічною метою і на тих же підставах здійснюється входження працівників міліції в житлові приміщення. На цих підставах пропонується виділити їх у самостійну групу.

Пропонуються і більш об'ємні розподіли примусових заходів, скажімо, на заходи адміністративно-попереджувального характеру, запобіжні заходу, адміністративної відповідальності, процесуально-забезпечувального характеру, відбудовні заходи.

Не наводячи розгорнутої аргументації, С.М.Скворцов і О.Ю.Якимов пропонують розглядати як самостійні групи адміністративного примусу ще і примусові заходи медичного характеру і заходи процесуального забезпечення. Звичайно така пропозиція не є новою для адміністративно-правової науки. Зокрема, О.Я.Свєтлов, В.О. Глушков у свій час пропонували відносити примусові заходи медичного характеру саме до адміністративного примусу.

Отже, класифікація примусових заходів необхідна, насамперед, для їхнього ефективного застосування на практиці. Так, скажімо, розмаїтість суб'єктів, що застосовують ці засоби, породжує таке явище, згадуване часто в літературі, як множинність нормативних актів, що регламентують дану діяльність. Практично немає жодного підрозділу міліції, що у своїй роботі не використовував би той або інший «набір» адміністративно-правових засобів.

Підтримуючи позицію окремих авторів, розглянемо питання про класифікацію цих засобів за суб'єктами їхнього застосування у такий спосіб: на заходи, застосовувані міліцією громадської безпеки і застосовувані підрозділами кримінальної міліції. Така класифікація сприяла б зміцненню законності, нейтралізації проблем, що зустрічаються на практиці, наприклад, щодо права вилучення документів, права керування транспортним засобом, відмежуванню цього заходу від кримінально-процесуального вилучення документів.

С.Т.Гончарук пропонує віднести такі засоби, як огляд, адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, обмеження пересування на території України окремих категорій осіб, транспорту і деякі інші у так названу кумулятивну групу (термінологія цього автора) адміністративно-примусових заходів. Загальне розмежування цих заходів, запропоноване ним, виглядало б так:



  • заходи попередження і виявлення правопорушень, а також забезпечення громадської безпеки;

  • запобіжні заходи адміністративно-процесуального забезпечення;

  • заходи адміністративного покарання (адміністративні стягнення) і відновлення.

Оригінальну класифікацію заходів адміністративного примусу запропонував Л.М. Розін. Критерієм класифікації, на його думку, є мета застосування цих заходів, відповідно до якої він виділяє п’ять видів адміністративного примусу: 1) адміністративні стягнення, які застосовуються з метою покарання правопорушника; 2) заходи адміністративного припинення, які використовуються для припинення правопорушень, що вчиняються; 3) заходи процесуального примусу, які дозволяють встановити факт правопорушення, особу порушника, скласти необхідні процесуальні документи; 4) поновлювальні заходи, призначені для поновлення порушеного правопорядку, прав громадян; 5) адміністративно-примусові заходи, що застосовуються з метою попередження правопорушень.

Ю.П.Битяк, В.В.Зуй, відзначаючи, що логічним є застосування спочатку заходів попередження, потім – заходів припинення правопорушень, і лише тоді заходів стягнення, поділяють адміністративний примус на заходи адміністративного попередження, заходи припинення проступків і адміністративні стягнення. Такої ж класифікації притримуються Л.В.Коваль, Ківалов С.В. і Біла Л.Р., останнім часом її фактично визнає також і Є.В.Додін. Нарешті, на думку О.М.Бандурки, призначення заходів адміністративного примусу свідчить про їх різноманітність і дозволяє доцільно варіювати ними, поєднува­ти їх з іншими заходами державного впливу. Відповідно до цього вони поділяються на три групи: адміністративно-запобіжні заходи (перевірка документів, огляд, внесення подання про усунення причин правопорушень тощо); заходи адміністративного припинення (адміністративне затримання, вилучення речей та документів, примусове лікування та ін.); адміністративні стягнення (попередження, штраф, позбавлення спеціального права тощо).

Дещо своєрідно визначає види адміністративного примусу В.К.Колпаков. Він також називає три групи, але назви їх формулює оригінальні: заходи адміністративного попередження, запобіжні адміністративні заходи і заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

Цікаву, певною мірою об’єднавчу класифікацію заходів адміністративного примусу запропонували В.М. Манохін і Ю.С. Адушкін, які виділяють запобіжні заходи (контрольно-профілактичні, спрямовані на виявлення правопорушень, і особливі, які мають за мету забезпечити особливу, виняткову державну або громадську необхідність) і правові санкції, до яких відносять заходи припинення, заходи процесуального забезпечення, відновні заходи і заходи покарання або стягнення.

Комзюк А.Т. вважає, що під час розроблення критеріїв класифікації заходів адміністративного примусу необхідно враховувати всі обставини, пов’язані з правовою регламентацією підстав, умов, порядку і кінцевої мети їх застосування. Досліджуючи правову природу та критерії класифікації заходів адміністративного примусу, він поділяє їх на три групи: заходи, спрямовані на попередження правопорушень (їх найточніше назвати адміністративно-запобіжними); заходи, застосуванням яких досягається припинення протиправної поведінки (заходи адміністративного припинення); і заходи адміністративної відповідальності (адміністративні стягнення).

Дещо новою є класифікація заходів адміністративного примусу запропонована Р.С. Мельником та Т.О. Коломоєць. Р.С. Мельник поділяє їх на заходи, що не пов’язані з відповідальністю, і такі, що пов’язані з відповідальністю. Т.О. Коломоєць визнає розподіл зовнішніх форм прояву адміністративного примусу в публічному праві України у три етапи з використанням трьох критеріїв: фактичних підстав застосування, безпосередньої мети та характеру дії заходу. Відповідно до цього нею виділено: заходи адміністративного примусу, пов’язані із правопорушеннями, які об’єднують заходи відповідальності та заходи припинення (власне заходи припинення та заходи адміністративно-процесуального примусу), і заходи, застосування яких не пов’язане із правопорушеннями, які об’єднують такі, що пов’язані із надзвичайними ситуаціями, та власне попереджувальні заходи.

Отже, ми навели основні точки зору, які домінують в адміністративно-правовій літературі щодо видів адміністративного примусу. Як зазначалося, на сьогодні більшість вітчизняних адміністративістів підтримує поділ адміністративного примусу на заходи запобігання, припинення та стягнення. Суперечки часто викликає віднесення того чи іншого конкретного заходу до однієї з перших двох груп (види адміністративних стягнень визначено законом).

Деякі вчені-адміністративісти висловлюють думку про існування самостійної групи заходів адміністративного примусу – заходів адміністративно-процесуального забезпечення (примусу), ототожнюючи їх з заходами забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Як вірно зазначає В.В. Рожнова, ці заходи не слід помилково ототожнювати із заходами процесуального примусу, засади застосування яких регламентовані у кримінально-процесуальному законодавстві, оскільки вони істотно відрізняються своїм потенціалом, і які визначаються у правовій науці як передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, які застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), що ведуть процес, у чітко визначеному законом порядку щодо осіб, які залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для попередження і припинення їх неправомірних дій, виявлення і закріплення доказів, з метою успішного вирішення завдань кримінального судочинства (затримання підозрюваного, запобіжні заходи, запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу, поміщення у приймальник-розподільний для неповнолітніх, поміщення в медичний заклад, відсторонення від посади, привід, накладення арешту на майно, одержання зразків для експертного дослідження, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку, обшук, виїмка, освідування).

Не вдаючись на разі до детального аналізу зазначених заходів, вважаємо за необхідне зазначити, що така група заходів примусу реально існує, але вона не є самостійним заходом адміністративного примусу, а пов’язана з адміністративною відповідальністю. Адже заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення застосовуються коли справу вже порушено, тобто, коли вчинено адміністративне правопорушення (делікт). Тому, якщо визначати місце «заходів адміністративно-процесуального забезпечення» в системі адміністративного примусу, то це не вид примусу, а його підвид.

До того ж, як вірно зазначає А.Т. Комзюк, слід звернути увагу на дещо некоректне використання в цьому випадку терміна «адміністративно-процесуальне забезпечення». Тим самим автори ніби ототожнюють адміністративний процес із провадженням в справах про адміністративні правопорушення, з чим не можна погодитися. Адміністративний процес складає велика кількість проваджень, в тому числі провадження щодо застосування адміністративно-запобіжних заходів, провадження щодо застосування заходів адміністративного припинення і провадження в справах про адміністративні правопорушення. Тобто адміністративно-процесуальними є всі заходи адміністративного примусу, оскільки діяльність щодо їх застосування і є частиною адміністративного процесу, що охоплюється межами адміністративної процедури.

Аналізуючи точки зору різних авторів щодо правової природи та критеріїв класифікації заходів адміністративного примусу, можна зробити висновок, що заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення відносяться до групи заходів адміністративно-деліктного примусу, тобто пов’язані з застосуванням адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного делікту.

Обґрунтувати таку позицію можна з урахуванням дослідження мети, завдань, приводів та підстав застосування даних заходів. Найбільш об’єктивним критерієм, який дає можливість відмежувати заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення від інших заходів адміністративного примусу є мета та завдання їх застосування.

Мета застосування заходів забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення є подвійною, по-перше, припинення адміністративного правопорушення, коли вичерпано інші заходи впливу; по-друге, притягнення особи до адміністративної (в деяких випадках – і до кримінальної) відповідальності.

Завданнями заходів забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення є: по-перше, встановлення особи правопорушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи, виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення; по-друге, зібрання, оцінка та закріплення доказів у справі та інше створення умов для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.



Якщо оцінювати нормативне закріплення завдань даного заходу забезпечення провадження, то слід зазначити, що перше – встановлення особи правопорушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи, виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення, знайшло своє відображення в ст. 260 КУпАП; що стосується другого – зібрання, оцінка та закріплення доказів у справі, то воно нормативно не визначено хоча має місце і охоплюється правовою природою та змістом даної категорії заходів. У зв’язку з цим, деякі науковці попонують включити зібрання, оцінку та закріплення доказів у справі як мети застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення шляхом доповнення змісту ст. 260 КУпАП.

Особливість заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення полягає в наступному:

  • вони є допоміжними, як свідчить вже їх назва, вони передують провадженню в справах про адміністративні правопорушення. Самостійного значення вони позбавлені і без подальших процесуальних дій їх застосування втрачає сенс;

  • їх метою є припинення протиправної поведінки особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення, створення належних умов для здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення з метою притягнення винної особи до відповідальності;

  • підставами застосування є вчинення особою протиправного діяння і неможливість припинення його іншими засобами, потреба здійснення певних процесуальних дій;

  • персональне спрямовування – на особу, яка вчинила правопорушення, і щодо якої здійснюється провадження;

  • чітко визначені процесуальні межі застосування. Вони застосовуються або в процесі вчинення правопорушення, або після його вчинення. В обох випадках вже є докази, які за допомогою застосування відповідних заходів можливо виявити, закріпити та використати для правильного розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Виходячи із філософської концепції про відтворення об’єктів і явищ матеріальної дійсності та їх пізнання, а також враховуючи відповідні положення теорії судових доказів, слід визнати, що будь-які дії, належним чином процесуально закріплені, які здійснюються після вчинення правопорушення або в процесі його вчинення, не можуть не сприяти виявленню та закріпленню вже наявних доказів. У цьому зв’язку розвиток законодавства, яке регулює провадження в справах про адміністративні правопорушення, неминуче буде йти шляхом процесуальної регламентації все більшої кількості дій, які здійснюються посадовими особами державних органів при виявленні правопорушення, в тому числі й щодо заходів адміністративно-процесуального примусу. Підтвердженням цього може слугувати досвід Російської Федерації, який варто запозичити при прийнятті Кодексу України про адміністративні проступки, проект якого вже підготовлено. Так, у ст.27-1 КпАП РФ уповноважені особи мають право у межах своїх повноважень застосовувати наступні заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення:

  • доставлення;

  • адміністративне затримання (процесуальне, яке в залежності від підстав та термінів, можна поділити на основне та спеціальне);

  • огляд речей, які знаходяться у фізичної особи;

  • особистий огляд;

  • огляд транспортного засобу;

  • огляд приміщення юридичної особи, території, речей та документів, які там знаходяться;

  • вилучення речей та документів;

  • відсторонення від керування транспортними засобами;

  • медичний огляд на стан сп’яніння;

  • затримання транспортного засобу;

  • заборона експлуатації транспортних засобів;

  • арешт товарів, транспортних засобів, інших речей;

  • привід;

  • тимчасова заборона діяльності.

Таким чином, заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення – це законодавчо урегульована система заходів адміністративно-примусового характеру, що застосовуються з метою забезпечення своєчасного, всебічного повного та об’єктивного з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка