Загальні питання спеціальної психології як складової дефектології



Сторінка1/24
Дата конвертації31.12.2016
Розмір4.18 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
Тема 1
ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ЯК СКЛАДОВОЇ ДЕФЕКТОЛОГІЇ
1.1. Предмет і завдання спеціальної психології
Психологія розумово відсталої дитини є складовою спеціальної психології. Спеціальна психологія — один із розділів дефектології — комплексної науки, що вивчає причини, механізми розвитку особи з психофізичними відхиленнями та розробляє науково обґрунтовані медико-психолого-педагогічні корекційні впливи на таких осіб.

Назва галузі "спеціальна психологія" походить від лат. specialis — особливий, своєрідний. Що вивчає спеціальна психологія, тобто що є її предметом?

Спеціальна психологія — це галузь психологічної науки, яка вивчає своєрідність психічного розвитку осіб з психофізичними порушеннями. Відповідно психологія розумово відсталої дитини досліджує своєрідність психічного розвитку цієї категорії дітей. При цьому предметом спеціальної психології є всі психічні явища, а саме: пізнавальні та емоційно-вольові психічні процеси, психічні стани та психічні властивості, які виявляються у різних формах активності людини — діяльності, спілкуванні, поведінці.

Слід зазначити, що спеціальна психологія вивчає не самі феномени порушеного розвитку. Вона досліджує особливості розвитку психіки в несприятливих (патогенних) умовах. Тобто спеціальну психологію цікавить, як відбувається процес психічного розвитку в різноманітних патогенних ситуаціях. Несприятлива ситуація розглядається як патогенна, коли вона провокує ті чи інші відхилення в розвитку, якщо сила її дії перевищує компенсаторні можливості індивіда й відносно стійко змінює характеристики актуального функціонування психіки в параметрах точності, повноти та швидкості відображувальних і регуляційних функцій і в результаті змінює темп їх вікового розвитку.

Таким чином, спеціальна психологія вивчає психічний розвиток особи в несприятливих умовах. Порушення розвитку під впливом таких умов є стійкою зміною параметрів функціону вання психіки та темпів її вікової динаміки, що достовірно відрізняються від середніх значень, що характеризують певний вік.

Спеціальна психологія виділилась в окрему галузь психології у зв'язку із запитами практики навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами щодо розвитку теоретичної бази навчально-виховного процесу дітей у спеціальних закладах та сім'ях. Завданням спеціальної психології є вивчення закономірностей психічного розвитку дитини з особливими освітніми потребами, формування у неї психіки. Пізнання та врахування цих закономірностей є необхідною умовою корекцій-но спрямованої навчальної та виховної роботи.


1.2. Методи та принципи дослідження у спеціальній психології
Методи наукового дослідження — це шляхи, способи наукового пізнання, завдяки яким вивчається предмет науки. У спеціальній психології для вивчення психічного розвитку осіб з психофізичними порушеннями використовуються ті самі методи дослідження, що і в інших галузях психології. Методи психології — способи пізнання психічного розвитку та його закономірностей.

Традиційно у психології розрізняють основні методи дослідження, до яких належать спостереження, експеримент, і додаткові — вивчення документації, вивчення продуктів діяльності, опитування (бесіда, анкетування), тестування та ін.

Найбільш повною є класифікація методів психологічного дослідження, представлена у працях Б.Г. Ананьєва. У ній виділяється чотири групи методів:

1.Організаційні методи, які включають порівняльний, лон гітюдний та комплексний методи. Організаційні методи вико ристовуються протягом усього дослідження та передбачають

різні організаційно-дослідницькі підходи.

Порівняльний метод, або метод зрізів, передбачає зіставлення досліджуваних об'єктів за різними ознаками, показниками. При використанні порівняльного методу, наприклад, виявляються відмінності в рівні розвитку учнів, ступінь сформованості навчальних груп, особливості поведінки учнів до і після виховного впливу. Але для цього вивчається певне психічне явище на певному етапі розвитку людини (здійснюється "зріз" даних).

У спеціальній психології порівняльний метод використовується, коли вивчається психічний розвиток осіб різних категорій (наприклад, дітей з затримкою психічного розвитку, розумово відсталих та дітей з нормальним інтелектом), коли на основі порівняння отриманих даних виявляються особливості розвитку кожної групи досліджуваних.

Лонгітюдний метод передбачає багаторазове обстеження одних і тих самих людей протягом значного відрізку життя. Це дає змогу визначити динаміку розвитку певного психічного явища у досліджуваної групи осіб або у кожної конкретної людини (наприклад, певноїособистісної властивості, уваги, мислення та ін.).

Комплексний метод дослідження полягає у вивченні об'єкта з позицій різних наук чи з різних поглядів (наприклад, з погляду фізіології, психології, соціології). Комплексний метод — це й використання порівняльного та лонгітюдного методів у взаємозв'язку.

2. Емпіричні методи спрямовуються на збір емпіричних даних щодо досліджуваного психічного явища. Цю групу методів становлять: спостереження та експеримент, а також: психодіагностичні методи (бесіда, анкетування, тестування та ін.), метод експертних оцінок, метод аналізу процесу та про дуктів діяльності, біографічний метод.

3. Методи обробки даних. До них належать методи кількісного та якісного аналізу даних.

4. Інтерпретаційні методи. У цю групу входять генетичний (аналіз матеріалу в плані розвитку з виокремленням окремих фаз, стадій, критичних моментів тощо) та структурний (виявлення зв'язку між усіма характеристиками явища) методи.

Коли йдеться про психологічне вивчення особи з порушеннями психофізичного розвитку, враховують, що кожен з емпіричних методів психологічного дослідження має свої переваги та недоліки. Який метод стане провідним у дослідженні, залежить від його мети, конкретних умов, майстерності дослідника та ін. У спеціальній психології враховується, що стосовно деяких дітей неможливо використати експеримент, тоді провідними стають інші методи.

Охарактеризуємо основні емпіричні методи психологічного дослідження.

Спостереження — метод, який полягає у цілеспрямованому, систематичному вивченні психічного явища на основі спри ймання поведінки людини в різних умовах.

При цьому спостерігаються лише зовнішні (екстериоризо вані) вияви діяльності, спілкування, поведінки, зокрема: міміка (вираз обличчя, його експресивність та ін.), пантоміміка (хода, жестикуляція, поза та ін.), мовлення (зміст, культура та ін.) тощо.

Спостереження поділяється на види. Залежно від позиції спостерігача спостереження поділяється на включене і невключе не. При включеному спостереженні дослідник є учасником досліджуваного явища, при невключеному — не є учасником досліджуваного явища. Залежно від систематизованості одиниць спостереження поділяється на систематизоване і неси стематизоване. У систематизованому одиниці спостереження чітко визначені та систематизовані, їх вибір залежить від цілей спостереження. У несистематизованому спостереженні здійснюється цілісне спостереження без виділення окремих одиниць спостереження.

Дані спостереження фіксуються у щоденнику спостережень чи протоколі спостережень. До фіксації даних висуваються вимоги: .

1.Адекватність записів щодо досліджуваного явища.

2.Точність та образність формулювань.

3.Опис ситуації (фон, контекст), в якій спостерігається психічне явище.

У спеціальній психології спостереженню відводиться особлива роль тоді, коли експериментально дитину обстежити не є можливим (передусім при виразних формах розумової відсталості, ранньому дитячому аутизмі). Процес спостереження у спеціальній психології особливо ретельний та довготривалий. При цьому дані спостереження мають доповнюватися анамнестичними даними (відомості про попередній стан людини), які отримуються у процесі використання бесід з батьками, педагогами, в результаті аналізу документації.

Експеримент — метод збору емпіричних даних у спеціально створених умовах з метою активного вияву психічних явищ, які вивчаються.

Якщо у спостереженні дослідник не втручається у перебіг психічного явища, а фіксує те, що є, то в експерименті він втручається тим, що створює умови для максимального вияву явища, або щоб вплинути на нього (покращити, посилити чи послабити).

Експеримент поділяється на види. Залежно від умов проведення вирізняють експеримент лабораторний та природний.

Лабораторний проводиться в умовах лабораторії, природний — у реальних життєвих умовах. Дані, що отримуються в природному експерименті, більше відповідають типовій життєвій поведінці індивіда, природним виявам психіки, але не завжди є точними, оскільки експериментатор не завжди може контролювати вплив усіляких факторів на досліджуване явище. Результати лабораторного експерименту виграють у точності, проте поступаються мірою відповідності дійсності.

Залежно від позиції експериментатора у вивченні психічного явища та від завдань дослідження експеримент поділяється на констатувальний і формувальний. Констатувальний передбачає констатацію виявів психічних явищ, їх змін; формувальний — цілеспрямований вплив експериментатора на досліджуване психічне явище.

Залежно від того, працює експериментатор з кожною людиною окремо чи з групою, експеримент буває індивідуальний та груповий.

У практиці спеціальної психології використовуються всі ріновиди експерименту, однак перевага віддається індивідуальному, природному та формувальному, який дає змогу вивчити процес досягнення результату, виявити потенційні можливості дитини, тобто зону його найближчого розвитку.

Організація експериментального дослідження щодо дітей з порушеннями розвитку, враховуючи їх значну виснажливість, має передбачати декілька послідовних сеансів з перервами між ними. Експериментальними умовами слід передбачати і регуляцію зацікавленості особи в дослідженні. Важливою є необхідність спрощення інструкції (забезпечення її доступності), певної модифікації змісту та форми стимульного матеріалу. Особлива "делікатність" потрібна для інтерпретації отриманих результатів, оскільки, наприклад, рухові чи зорові порушення можуть значно вплинути на результативність малювання або складання кубика Кооса.

Бесіда — додатковий метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації. Дослідник ставить запитання, а досліджуваний на них відповідає.

За формою бесіда може бути вільним чи стандартизованим опитуванням.

Стандартизоване опитування — опитування, що характе¬ризується заздалегідь визначеними запитаннями, що ставляться у певному порядку.

Вільне опитування — за формою наближається до звичної бесіди та має природний, неформальний характер. Воно також проводиться за певним планом, основні запитання визначаються заздалегідь, але впродовж опитування дослідник може ставити додаткові запитання, а також змінювати формулювання запланованих запитань. Це дає змогу досить гнучко коригувати тактику дослідження, зміст запитань, отримувати на них нестандартні відповіді.

Успішність проведення бесіди визначається дотриманням таких вимог:

—установка дослідника на довірливий контакт із досліджу ваним зі збереженням достатнього рівня ділових стосунків;

—недопустимість навіювання відповідей та їх підказування;

—точна і чітка реєстрація відповідей досліджуваного та характеристик його поведінки.

Бесіди у спеціальній психології використовуються як з особами з порушеннями розвитку, так і з людьми, що їх оточують, для збору анамнестичних даних та ін.

У роботі з розумово відсталими дітьми метод бесіди має свої специфічні особливості, зумовлені інтелектуальною недостатністю та особистісною незрілістю цих дітей.

Складаючи план бесіди, необхідно орієнтуватись на знижені інтелектуальні можливості, обмежені уявлення про навколишнє середовище, недорозвиток мовлення розумово відсталих дітей. Тому запитання мають бути конкретними і висловлюватись у формі простих лаконічних речень, які містять доступну розумінню дитини лексику. Не можна задавати подвійних запитань (на зразок "Де і коли ..?"), їх треба розбивати на два окремих. Якщо дитина з розумовою відсталістю не відповідає, це ще не означає, що вона не володіє відповідною інформацією. Щоб переконатись у цьому, варто змінити форму запитання або конкретизувати його. Наприклад, замість прохання розповісти про свою сім'ю, слід розпитати окремо про кожного її члена.

Розумово відсталим дітям через властиву їм психічну пасивність іноді легше сказати "не знаю", ніж виявити пізнавальну активність і знайти відповідь. Тому, спілкуючись з ними, психолог повинен підкреслювати свою впевненість в їхніх розумових можливостях. Відповіді іноді заважає недостатня стійкість уваги або знижена пам'ять дітей з недорозвиненим інтелектом. У цьому випадку досліднику достатньо повторити запитання, щоб усунути труднощі.

У бесіді з розумово відсталими необхідно враховувати властиві їм сповільненість пізнавальних процесів, а також високу втомлюваність від розумової діяльності. Бесіда не має містити великої кількості запитань і бути виснажливою для дитини. Тому за необхідності її проводять у декілька етапів.

Одержання інформації у процесі спілкування з інтелектуально недорозвиненою дитиною ускладнене ще й властивим їй дуже низьким рівнем самоусвідомлення, у зв'язку з чим вона сприймає себе та свою поведінку неадекватно, часто видає бажане за дійсне, на ті самі запитання у різний час та залежно від контексту розмови може відповідати по-різному. З іншого боку, особистісна незрілість, яка, зокрема, виявляється у відкритості, безпосередності, робить таких осіб відвертими, щирими. Вони через це швидше вступають у контакт із психологом, не чинять опору, прагнуть якнайкраще виконати усі інструкції, з готовністю спілкуються навіть на інтимні теми. Тому метод бесіди широко використовується у спеціальній психології.

Анкетування — метод збору фактів на основі письмового звіту досліджуваного за спеціально розробленою програмою (анкетою).

Анкета — це опитувальник із системою запитань, кожне з яких спрямоване на вивчення предмета дослідження.

Процедура анкетування передбачає три етапи:

1.Визначення змісту анкети. Це можуть бути запитання про факти життєдіяльності, інтереси, мотиви, оцінки, стосунки тощо.

2.Вибір типу запитань. Запитання можуть бути відкриті, закриті та напівзакриті.

Відкриті запитання передбачають відповіді досліджуваного у вільній формі й різні за змістом. Обробка відповідей на відкриті запитання утруднена, однак вони дають змогу отримати не-очікувані та непередбачувані вислови.

Закриті запитання передбачають вибір одного або декількох варіантів відповіді, що містить анкета. Такі відповіді дуже легко обробляються кількісно.

Напівзакриті запитання передбачають вибір одного чи декількох варіантів відповіді з низки запропонованих, водночас досліджуваному надається можливість самостійно сформулювати відповідь на запитання.

Запитання мають бути якомога коротшими, ясними, простими, точними, однозначними та емоційно насиченими. Визначення форми подачі змісту запитань, їх доступності є важливою умовою ефективності використання анкетування у спеціальній психології. Слід зазначити, що не завжди метод анкетування є доцільним та доступним для використання у процесі вивчення розвитку осіб з тими чи іншими відхиленнями.

3. Визначення кількості та порядку запитань в анкеті.

Тестування — метод збору фактів про психічне явище за допомогою стандартизованих інструментів — тестів.

Тест — засіб психологічного дослідження, що включає серію коротких завдань, спрямованих на діагностику індивідуальної вираженості психічного явища у людини. Видами тестів є тест-опитувальник, тест-завдання, проективний тест.

Тест-опитувальник базується на системі заздалегідь складених, відпрацьованих і перевірених стосовно валідності та надійності запитань за відповідями, на які робиться висновок про рівень вираженості психічного явища.

Тест-завдання включає серію спеціальних завдань, за результатами виконання яких робиться висновок про рівень вираженості психічного явища.

В основу проективного тесту закладено механізм проекції, відповідно до якого досліджуваний має схильність відображати неусвідомлювані власні якості на стимульному матеріалі тесту (наприклад, чорнильні плями).

Слід зазначити, що використання тестових методик у спеціальній психології має певні недоліки. Це стосується пробле ми тестової стандартизації, а саме: незмінності процедури проведення експерименту, інструкції, часу виконання завдання, стимульного матеріалу, умов оцінювання та ін. До недоліків тестових завдань слід також віднести кількісне оцінювання результатів їх виконання, оскільки кількісний результат відображає лише наявний рівень розвитку функції, а не потенційні можливості досліджуваного. Залишається невідомим для дослідника і процес досягнення результату.

Метод експертного оцінювання полягає у здійсненні експер тами кількісного оцінювання вираженості психічного явища у досліджуваних.

Найважливішим моментом у використанні цього методу є вибір експертів. Експертами можуть бути особи, які добре знають як досліджуваних, так і проблему, з якої проводиться дослідження. Це можуть бути класні керівники, вчителі, вихователі, тренери,батьки, друзі та ін.

Метод аналізу процесу та продуктів діяльності передбачає вивчення матеріалізованих результатів психічної діяльно сті людини, матеріальних продуктів їїдіяльності (всілякі вироби, зошити, реферати, твори, контрольні роботи тощо).

Біографічний метод і метод вивчення документації базуються на вивченні документів біографії людини, шкільної та медичної документації тощо. У спеціальній психології ці методи є важливими для отримання анамнестичних даних щодо розвитку дитини, причин виникнення порушень у ньому та ін.

Біографічний метод передбачає, зокрема, використання кон-тент-аналізу як прийому кількісної та якісної обробки документації. Контент-аналіз — це метод виявлення та оцінювання специфічних характеристик носіїв інформації, в яких відповідно до цілей дослідження виділяють певні смислові одиниці змісту і форми інформації (певні особливості розвитку та ін.). Потім роблять систематичне вимірювання частоти й обсягу згадування цих одиниць у носіях інформації.

Загалом проведення досліджень у спеціальній психології з використанням різноманітних методів має відповідати основним принципам.

1.Порівняльний принцип. Відповідно до цього принципу результати дослідження мають зіставлятися з аналогічними даними, отриманими на такій самій вибірці нормально розвинених дітей. Саме це дає змогу з'ясувати специфічні закономірності розвитку дітей з вадами. Порівняльний принцип має також передбачати вивчення дітей з порушеннями розвитку іншої категорії, що дозволить виділити специфічні закономірності саме для досліджуваної категорії аномальних дітей.

2.Принцип комплексності. Цей принцип передбачає все бічність вивчення дитини, коли досліджується не окремо взята функція, а у зв'язку з іншими. Крім того, комплексність передбачає використання у дослідженні всіх наявних відомостей про дитину: клінічних, педагогічних та інших, які отримуються в результаті використання бесіди з дитиною та оточуючими, спостереження та ін.

3.Принцип системності. Відповідно до цього принципу, кожне психічне явище потрібно вивчати у взаємозв'язку з іншими, з'ясовуючи його структуру, взаємозв'язок між компонентами та елементами, визначаючи їх ієрархію.

4.Принцип динамічного вивчення особи у поєднанні з якіс ним аналізом результатів психодіагностики. Психічні явища у дитини з порушеннями мають вивчатися лише в розвитку, з урахуванням того, завдяки чому особа змогла виконати завдан ня. Передбачається виявлення не лише недоліків, а й позитив них, збережених функцій її розвитку, на які слід спиратися в процесі педагогічного впливу.

Дотримання у дослідженні зазначених принципів передбачається в процесі використання всіх основних груп методів психологічного дослідження (організаційних, емпіричних, обробки даних, інтерпретаційних).

1.3. Поняття "дитина з порушеннями психофізичного розвитку". Класифікація порушень психофізичного розвитку. Складові спеціальної психології


У психолого-педагогічній науці та практиці серед назв осіб (зокрема дітей) з порушеннями психофізичного розвитку використовувались такі терміни, як "дефективна дитина", "аномальна дитина", "дитина з вадами (чи порушеннями) розвитку". Нині в усьому світі ведеться пошук найгуманнішої термінології щодо дітей, які мають порушення в розвитку. Це широко вживані, але досить невизначені терміни: "діти групи ризику" "діти з особливими освітніми потребами" "діти, що погано адаптуються", "діти, котрі мають особливі права", "діти з обмеженими можливостями здоров'я". У сучасній літературі все більше використовується термін "діти з особливими освітніми потребами". Найбільш усталеним на сьогодні у вітчизняній літературі та державних документах є поняття "діти з порушеннями психофізичного розвитку".

Як би не називалася дитина з порушеннями психофізичного розвитку, слід сказати, що в кожному терміні єдина суть: така дитина — це не менш розвинена, а своєрідно, інакше розвинена дитина. У зв'язку з цим видатний психолог Л.С. Виготський писав, що дефективна дитина — якісно відмінний, своєрідний тип розвитку. Як з кисню та водню виникає не суміш газів, а вода, так само особистість дитини з розумовими вадами є щось якісно інше, ніж звичайна сума недорозвинених функцій та властивостей. Дитина, розвиток якої ускладнений дефектом, не є просто менш розвинена, ніж її нормальні однолітки, діти, а інакше розвинена. Тобто коли використовують терміни "аномальна дитина", "дитина з вадами чи порушеннями розвитку", то це означає, що дитина має своєрідний розвиток.

Відповідно до порушення чи дефекту, що переважає, особи з порушеннями психофізичного розвитку поділяються на категорії, а їх назви конкретизуються. Залежно від того, дитина з якими порушеннями розвитку вивчається, спеціальна психологія поділяється на відносно самостійні галузі спеціальної психології. У зв'язку з цим необхідно розглянути класифікацію порушень психофізичного розвитку.

Одна з перших класифікацій порушень розвитку, яка пов'язувалася з уявленням про локалізацію пошкодження у рефлекторній дузі за І.П. Сєченовим, була представлена у працях Л.С. Виготського. Він зазначав, що "будь-який дефект слід розглядати з огляду на його відношення до центральної нервової системи та психічного апарату дитини. У діяльності нервової системи розрізняють три окремі апарати, що виконують різні функції: сприймальний апарат (пов'язаний з органами чуття), робочий (пов'язаний з робочими органами тіла, м'язами, залозами) та центральна нервова система. Недоліки кожного з трьох апаратів по-різному впливають на розвиток дитини та її виховання. Відповідно до цього слід розрізняти три основні типи дефектів: пошкодження чи недостатність сприймальних органів (сліпота, глухота, сліпоглухота), пошкодження чи недостатність частин робочих органів (каліки) та недостатність чи по¬шкодження центральної нервової системи (розумова відсталість).

Традиційно в дефектології вирізняють дітей з такими порушеннями психофізичного розвитку:

—з порушеннями аналізаторів;

—розумово відсталих дітей та із затримкою психічного розвитку;

—тяжкими порушеннями мовлення;

—порушеннями опорно-рухового апарату;

—комбінованим дефектом;

—викривленим розвитком.
Окрім того, виділяються також педагогічно запущені діти та з порушеннями емоційно-вольової сфери психіки.

В.В. Лебединський усі порушення розвитку поділяє на шість видів дизонтогенезу (тобто порушення онтогенезу — розвитку людини впродовж життя):

1.Стійкий недорозвиток. Характеризується раннім пошкодженням, незрілістю мозкових структур. Прикладом стійкого недорозвитку є олігофренія.

2.Затриманий розвиток. Характеризується затриманим темпом розвитку пізнавальної та емоційно-вольової сфер. Приклад затриманого розвитку — затримка психічного розвитку (ЗПР), варіантами якої є: конституційна (гармонійний інфантилізм), соматогенна, психогенна, церебральна (церебральноорганічна).

3.Пошкоджений розвиток. Характеризується пошкодженням розвитку після 2—3 років. Прикладом пошкодженого розвитку є органічна деменція.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка