Загальна характеристика роботи



Скачати 355.67 Kb.
Дата конвертації01.05.2017
Розмір355.67 Kb.




ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Необхідність створення системи, яка дозволяла б отримати та узагальнити базову інформацію для оперування нерухомістю, зумовила появу специфікації прав власності шляхом їх державної реєстрації. Цивільний кодекс (далі – ЦК) України 2003 р. у ст. 182 встановив, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно є важливим чинником гарантування і захисту прав власників, забезпечення офіційного визнання і юридичного закріплення державою прав фізичних і юридичних осіб на нерухоме майно. Вона забезпечує учасників угод всією необхідною інформацією про формування прав, їх перехід, різні варіанти обмежень та обтяжень, припинення або призупинення повноважень. При цьому, що дуже важливо, ця інформація носить стандартизований, систематизований та загальнодоступний характер.

Сучасний стан адміністративно-правового регулювання у цій сфері характеризується множинністю реєстраційних процедур та розгалуженістю органів, що їх здійснюють. Окремі аспекти державної реєстрації не набули належного врегулювання, вимагають подальшого удосконалення та наукового обґрунтування. Нагального вирішення потребує проблема запровадження єдиної системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Необхідність комплексного, системного дослідження широкого кола питань, що лежать у площині адміністративних правовідносин, які складаються з приводу нерухомого майна, набуває особливої актуальності у зв’язку з утворенням у процесі реформування системи центральних органів виконавчої влади, започаткованого Указом Президента України № 1085/2010, Державної реєстраційної служби України, на яку покладено функції з реалізації державної політики у сфері реєстрації.

Теоретичною основою дисертації стали наукові праці відомих теоретиків права, зокрема: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, І.С. Гриценка, І.П. Голосниченка, Є.О. Дідоренка, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Ю.М. Козлова, О.Д. Коломойця, В.К. Колпакова, Я.Ю. Кондратьєва, В.В. Копейчикова, О.В. Кузьменко, Д.М. Лук’янця, О.І. Миколенка, П.П. Михайленка, В.І. Олефіра, І.М. Пахомова, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, О.Ю. Синявської, М.П. Стрельбицького, В.П. Цвєткова, В.І. Шакуна, В.О. Шамрая, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи та інших.

Проблеми реформування системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно знайшли відображення у роботах Н.О. Бавровської, Р.С. Бевзенка О.В. Дзери, М.В. Домашенка, І.І. Завальної, Ю.В. Кіхая, П.Ф. Козьмука, А.П. Козьмука, Т.О. Коломоєць, П.П. Кулініча, А.П. Лізунової, С.В. Лихачова, М.Г. Лихогруда, О.В. Мартинюка, Т.В. Мехтієвої, С.С. Овчарука, С.С. Осадчука, Я.О. Пономарьової, Я.М. Романюка, В.В. Сенчука, І.В. Спасибо-Фатєєвої та інших вчених.

Зважаючи на специфічну природу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, в дисертації опрацьовані фундаментальні наукові дослідження з теорії держави і права, цивільного та земельного права. Це, зокрема, праці: Б.С. Бачура, С.О. Борисевича, М.Б. Гончаренка, М.В. Домашенка, В.Л. Мусіяки, М.І. Панченка, О.Ф. Скакун та інших.

Окремі питання адміністративно-правового забезпечення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у своїх роботах розглядали вчені колишнього СРСР та Російської Федерації: А.І. Алєксєєв, С.В. Безбах, І.Л. Брауде, М.І. Брагинський, Т.В. Герасименко, В.А. Горемикин, М.Р. Дзунцева, А.В. Дмитрієв, А.Р. Кирсанов, А.Є. Луньов, В.П. Никонов, Є.А. Суханов, М.Г. Пискунова, О.Ю. Скворцов, Н.А. Сироєдов та інші.

Однак, не зважаючи на наявність великої кількості наукових праць із зазначеної проблематики, чимало питань залишаються недослідженими або дослідженими фрагментарно. Це пояснюється складністю і багатогранністю проблем адміністративно-правового забезпечення державної реєстрації, а також численними змінами у законодавстві в реєстраційній сфері у зв’язку із впровадженням з 1 січня 2012 року нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, формування якої відбувається в умовах гострих дискусій.

Виходячи з того, що реформування системи реєстрації та приведення її до світових стандартів є важливою складовою проведення адміністративної реформи і повинно ґрунтуватись винятково на засадах науковості, постає питання про здійснення глибокого аналізу проблем удосконалення законодавства та діяльності державних органів у цій сфері.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри конституційного та адміністративного права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету “Актуальні проблеми адміністративно-правового регулювання діяльності публічної влади в Україні” (номер державної реєстрації 0108U008955).

В межах науково-дослідної роботи кафедри автором досліджені адміністративно-правові основи реєстрації прав власності на нерухоме майно



Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є з’ясування на основі комплексного багатоаспектного дослідження специфіки державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, розроблення пропозицій і рекомендацій щодо подальшого вдосконалення нормативно-правового забезпечення у цій сфері.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

– охарактеризувати становлення та розвиток законодавства про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно;

– визначити поняття та сутність державної реєстрації;

– визначити компетенцію органів державної влади у сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно;

– з’ясувати сутність організаційних та правових засобів, які утворюють адміністративно-правовий механізм державної реєстрації прав власності на нерухоме майно;

– визначити сутність, особливості та підстави відповідальності у сфері забезпечення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно;

– охарактеризувати юридичний склад адміністративних проступків, пов’язаних із порушенням норм і правил реєстрації прав власності на нерухоме майно;

– узагальнити зарубіжний досвід у сфері правового регулювання державної реєстрації прав власності на нерухоме майно;

– сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства та діяльності державних органів у сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно.



Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Предмет дослідження становлять адміністративно-правові основи реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Методи дослідження. З метою вирішення поставлених у дисертації наукових завдань застосовано комплексний системний підхід, який дав змогу використовувати в процесі дослідження різноманітні наукові напрацювання вітчизняних та зарубіжних дослідників. У роботі застосувались сучасні загальнонаукові та спеціально-наукові методи дослідження. Формально-логічний та логіко-семантичний методи використовувались для встановлення логіко-методологічних засад побудови поняття “державна реєстрація” та підпорядкованих йому видових понять, поглиблення понятійного апарату у досліджуваній сфері (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2). Застосування структурно-логічного методу дозволило визначити систему суб’єктів державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (підрозділ 2.1). Історико-правовий метод використано для дослідження еволюції інституту державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (підрозділ 1.1). На основі порівняльно-правового методу вивчався зарубіжний досвід у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (підрозділ 3.1). Збір та аналіз емпіричної інформації з проблеми дослідження, а також розгляд практики застосування адміністративної відповідальності за порушення норм і правил державної реєстрації прав власності на нерухоме майно виконувались за допомогою статистичних методів (підрозділи 2.1, 2.3). Методи моделювання, аналізу і синтезу були використані при розробці механізму кодифікації адміністративного законодавства у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (підрозділ 3.2).

Нормативною основою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти, які визначають порядок проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні. Дисертант звертався також до положень міжнародних документів та законодавства зарубіжних країн, досвід яких щодо застосування адміністративного законодавства у відповідній сфері може бути використано в Україні.

Емпіричну базу дослідження склали статистичні матеріали Міністерства юстиції України, статистика та судова практика Конституційного Суду України, Вищого господарського Суду України, апеляційних судів, узагальнені дані проведеного автором опитування практичних працівників органів державної реєстрації прав (262 особи). Використано дані досліджень Центру Разумкова, а також міжнародних досліджень, зокрема групи Світового Банку та Альянсу захисту прав (Property Rights Alliance).

Наукова новизна одержаних результатів визначається, насамперед, тим, що вперше у вітчизняній юридичній науці проведено комплексне дослідження адміністративно-правових основ державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на основі нового законодавства у цій сфері, визначені потенційні проблеми, які можуть виникнути після запровадження у 2012 році нового порядку державної реєстрації, та внесені пропозиції щодо запобігання їм.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях:



уперше:

– запропоновано поняття державної реєстрації прав власності на нерухоме майно як офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав власності на нерухоме майно та внесення уповноваженими державними органами і посадовими особами певних відомостей до відповідного державного реєстру у визначеному законом порядку;

– визначено особливості адміністративної відповідальності за порушення норм і правил державної реєстрації прав власності на нерухоме майно шляхом дослідження системи відповідних проступків: 1)  проступків фізичних та юридичних осіб, які посягають на порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно; 2) проступків посадових осіб під час проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, що регламентовані КУпАП та іншими нормативно-правовими актами;

– запропоновано передбачити адміністративну відповідальність за порушення встановленого законодавством строку видачі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, незаконну відмову від реєстрації прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, ухилення від державної реєстрації факту виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, а також за порушення строків подання документів, необхідних для вчинення відповідних реєстраційних проваджень;



удосконалено:

– модель нормативно-правового регулювання у сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно шляхом обґрунтування необхідності подальшої кодифікації законодавства у Реєстраційному кодексі України, у якому в окремому розділі доречно узагальнити норми про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно як вираження окремого інституту адміністративного права;

– поняття адміністративної відповідальності за порушення норм і правил державної реєстрації прав власності на нерухоме майно як застосування до фізичних та юридичних осіб, які вчинили відповідні проступки, адміністративних стягнень, що накладаються уповноваженими на те органами або посадовими особами у встановленому законом порядку;

– поняття адміністративного проступку у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно як протиправного, суспільно шкідливого діяння, що посягає на порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, вчиненого деліктозданою особою у формі дії чи бездіяльності, та за яке передбачена адміністративна відповідальність;



дістали подальшого розвитку:

– пропозиції щодо виокремлення у рамках побудови системи адміністративного права інституту державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, який об’єднав би норми різних нормативних актів, що регулюють відповідні групи адміністративних відносин;

– поняття нерухомого майна як земельних ділянок, будинків, споруд, підприємств як цілісних майнових комплексів та інших об’єктів, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а також інших речей, на які законом розповсюджується режим нерухомого майна;

– концепція про створення єдиної системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно й зведення чинних реєстрів прав власності та їх обтяжень до єдиної бази даних.



Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, та можуть бути використані у:

– науково-дослідній роботі – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальших наукових досліджень адміністративно-правових аспектів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно;

– правотворчості – в результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, зокрема шляхом його кодифікації;

– правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність суб’єктів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (акт впровадження у практичну діяльність Всеукраїнської Асоціації фахівців з питань реєстрації прав на нерухомість та технічної інвентаризації нерухомості від 18.05.2011 р.; акт впровадження у практичну діяльність Орендного підприємства “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації” від 29.04.2011 р.).

– навчальному процесі – під час викладання навчальних дисциплін, підготовки навчальних посібників, лекцій, методичних рекомендацій з дисциплін “Адміністративне право”, “Правові засади адміністративної діяльності”, “Організація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування” (довідка про впровадження у навчальний процес Класичного приватного університету від 12.05.2011 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дисертація є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції і рекомендації, зокрема ті, що характеризують наукову новизну, одержані автором особисто.

Положення, що містяться в опублікованому у співавторстві із Сепп Н.В. збірнику, поряд з іншими дослідженнями автора стали основою для викладення узагальнень у відповідних підрозділах дисертації. У роботі розробки, які належать співавтору, не використовувались. Одержані наукові результати та висновки щодо адміністративно-правового регулювання державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, що містяться в дисертації, сформульовані та обґрунтовані на базі особистих теоретичних та практичних досліджень автора.



Апробація результатів дослідження. Результати дослідження, одержані узагальнення і висновки оприлюднені дисертантом на міжнародному науково-методичному семінарі та міжнародних науково-практичних конференціях, а саме: міжнародному науково-методичному семінарі “Державна реєстрація прав на нерухоме майно в Україні та Німеччині: досвід, проблеми та перспективи розвитку” (м. Київ, 2007 р.); ІІ та ІІІ міжнародних науково-практичних конференціях “Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення” (м. Запоріжжя, 2011 р.); міжнародній науковій конференції “Наука і вища освіта” (м. Запоріжжя, 2011 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисертації викладені у восьми наукових публікаціях, з яких: п’ять публікацій у фахових виданнях з юридичних наук, дві публікації у збірниках матеріалів наукових та науково-практичних конференцій та один збірник нормативно-методичного забезпечення БТІ. Загальний обсяг публікацій – 3.5 авт.арк.

Структура дисертації зумовлена її метою та завданнями. Вона складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел (285 найменувань) і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 219 сторінок, з яких 180 – основний зміст.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів дисертації та публікації.



Розділ 1 “Правова природа державної реєстрації прав власності на нерухоме майно” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню становлення законодавства про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, сутності державної реєстрації, її ознак і функцій.

У підрозділі 1.1. “Еволюція інституту державної реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні” розкрито особливості становлення законодавства про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Встановлено, що необхідність державної реєстрації нерухомого майна та прав на нього зумовлена самою природою нерухомого майна. Об’єктивні властивості нерухомих речей виявилися причиною формування особливого правового режиму нерухомості, ядром якого є реєстрація прав на нього. У первісному вигляді вона існувала із часів виникнення приватної власності, розвиваючись й вдосконалюючись із розвитком державності.

З’ясовано, що основні форми земельної власності існували ще в Київській Русі, а для захисту прав власності застосовувалось надання речі індивідуально визначених ознак, що проявлялось у формі відповідних позначок на майні, за порушення яких передбачалась відповідальність за статтями Руської правди. Необхідність підтвердження права власності на землю правовстановлюючими документами – великокняжими листами, судовими рішеннями, заповітами, письмовими дозволами, а також листами на вислужене нерухоме майно – вперше закріплюється у Литовських Статутах. Доведено, що приблизно до середини XV ст. документальне засвідчення меж непридбаної землі вимагалося лише, якщо вона ставала об’єктом спору. Пізніше, коли феодальне землеволодіння було в основному завершене й розпочався інтенсивний земельний обіг, до поземельних документів вносяться зміни, викликані потребою конкретнішого окреслення граничних обводів, а опис межі нерідко вносився до самого тексту документу.

Зазначається, що з 1866 р. система реєстрації прав на нерухоме майно зазнала істотних змін з прийняттям “Положення про нотаріальну частину”, яке передбачало перевірку актів за місцезнаходженням майна та вчинення угод про перехід або обмеження права у нотаріусів. Речове право за цією угодою переходило після затвердження її старшим нотаріусом того округу, де знаходилось нерухоме майно. Потім робилась відмітка в реєстрі кріпосних справ та запис у кріпосній книзі. На підставі внесеної до кріпосної книги угоди старший нотаріус видавав сторонам витяг, який був посвідченням права приватних осіб на нерухомість.

Встановлено, що розвиток законодавства у радянський період пов’язаний з прийняттям 21 травня 1927 р. Постанови Економічної наради РРФСР, яка затвердила “Положення про інвентаризацію майна місцевих рад” та започаткувала облік національного надбання, його ефективне управління шляхом створення єдиної служби технічного обліку та інвентаризації. Доведено, що, не зважаючи на скасування приватної власності, поділу майна на рухоме та нерухоме та проголошення загальної націоналізації землі, саме в цей час виникають різні реєстраційні процедури для будівель і споруд та прав на них і земельних ділянок та прав на них.

З’ясовано, що у радянський період існували розрізнені елементи реєстрації прав власності, реєструвалися лише правовстановлюючі документи та певні техніко-економічні характеристики нерухомості, практично не здійснювалася перевірка реального правового статусу майна з урахуванням усіх прав щодо нього.

Історія формування нової системи державної реєстрації права власності розпочинається в Україні із прийняттям у лютому 1998 року Кабінетом Міністрів України Постанови № 192 “Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно”, якою було створено Міжвідомчу комісію з питань створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно, основним завданням якої стало розроблення комплексу заходів, пов’язаних зі створенням та впровадженням системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно в Україні.

У цей період було впроваджено паралельну реєстрацію прав на будівлі і споруди та на земельні ділянки. Адміністратором Державного реєстру земель став Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, адміністратором бази даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно – Державне підприємство “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України.

Значною подією цього періоду стало прийняття у 2004 р. Закону України “Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень”, який визначив правові, економічні та організаційні засади створення у майбутньому у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав. Нажаль ця система так і не була створена.

Доведено, що сучасний стан правового регулювання реєстрації прав на нерухоме майно в Україні характеризується множинністю реєстраційних процедур та розгалуженістю системи органів, що їх здійснюють. Запровадження нових реєстраційних механізмів потребує їх суттєвого удосконалення та більш чіткої регламентації, що пов’язано з перебудовою радянської адміністративно-правової моделі правовідносин.



Підрозділ 1.2. “Поняття та призначення інституту державної реєстрації прав власності на нерухоме майно” присвячено аналізу нормативно-правових актів та наукових поглядів щодо сутності державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та її ознак.

Визначено, що основними ознаками державної реєстрації прав власності на нерухоме майно є: а) державний характер; б) процесуальний характер; в) заявницький характер; г) єдність державної реєстрації; д) спеціальна процедура державної реєстрації.

Наведено авторське бачення поняття “державна реєстрація прав власності на нерухоме майно” – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав власності на нерухоме майно та внесення уповноваженими державними органами і посадовими особами певних відомостей до відповідного державного реєстру у визначеному законом порядку.

Зроблено висновок про те, що змістом державної реєстрації прав власності на нерухоме майно є спеціальна фіксація державою в особі уповноважених органів і посадових осіб виникнення, зміни та припинення відповідних прав за наявності передбачених законом підстав.

Зважаючи на специфічну природу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно досліджено нормативні та доктринальні підходи до визначення понять “право власності” та “нерухоме майно”. На підставі дослідження поглядів вчених запропоновано власне бачення поняття “нерухоме майно” – це земельні ділянки, будинки, споруди, підприємства як цілісні майнові комплекси та інші об’єкти, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а також інші речі, на які законом розповсюджується режим нерухомого майна.

Об’єкти нерухомості було поділено на дві групи: 1) об’єкти, міцно пов’язані із землею, до яких віднесено об’єкти природного походження (земельні ділянки, багаторічні насадження) та штучно створені об’єкти (будівлі, споруди, підприємства як цілісні майнові комплекси); 2) повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Вказано на необхідність зосередити увагу на дослідженні умов визнання окремих об’єктів нерухомим майном та нормативному закріпленні відповідних критеріїв, якими визнані сталий зв’язок із землею, матеріальність і довговічність.



Розділ 2 “Адміністративно-правове забезпечення діяльності суб’єктів державної реєстрації прав власності на нерухоме майно” складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду питань компетенції органів державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, організаційно-правового забезпечення їх діяльності та відповідальності за порушення норм і правил реєстрації.

У підрозділі 2.1. “Компетенція органів державної влади у сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно” досліджено поняття та обсяг компетенції органів державної влади у відповідній сфері.

Надано авторське визначення поняття компетенції суб’єктів у сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно як елементу правового статусу, який визначає сукупність прав та обов’язків державних органів і посадових осіб, реалізація яких забезпечує виконання їх функцій щодо реєстрації виникнення, зміни та припинення прав власності на нерухоме майно.

На підставі аналізу положень Законів України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” 2004 р., “Про інформацію” 1992 р., “Про управління об’єктами державної власності” 2006 р., Наказів Міністерства юстиції України “Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно” від 07.02.2002 р. № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 р. № 1692/5), “Про затвердження Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно” від 28.01.2003 р. № 7/5 (у ред. наказу Міністерства юстиції України від 12.10.2010 р. № 2480/5), “Про впорядкування відносин щодо видачі витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на об’єкти нерухомого майна на спеціальних бланках” від 26.03.2010 р. № 615/5 доведено, що компетенція БТІ у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно зводиться до: а) ведення на основі реєстрації правовстановлювальних документів Реєстру прав власності на нерухоме майно (далі – Реєстр прав); б) державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомості – житлові будинки, квартири, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам; в) державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомості – нежитлові будинки, нежитлові приміщення, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам; г) державної реєстрації переходу прав власності на раніше зареєстроване нерухоме майно; д) видачі реєстраційних посвідчень на об’єкти нерухомого майна та витягів з Реєстру прав; е) державної реєстрації кількісних та якісних змін раніше зареєстрованого нерухомого майна шляхом перебудови, реконструкції, капітального ремонту та іншої діяльності; ж) державної реєстрації закінчення права власності у зв’язку з припиненням існування нерухомості з різних причин; з) державної реєстрації прав власності на користування земельними ділянками, на яких розташовані об’єкти нерухомості.

З’ясовано, що реєстрація прав власності на земельні ділянки здійснюється Державним комітетом України по земельних ресурсах за окремою процедурою на підставі Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого Наказом Держкомзему України № 174 від 02.07.2003 р. (у ред. від 27.06.2007 р.), Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 600/5 від 14.04.2009 р. у складі державного земельного кадастру. Встановлено, що Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі є складовою частиною державного реєстру земель.



У підрозділі 2.2. “Організаційно-правові основи діяльності органів державної реєстрації прав власності на нерухоме майно” проаналізовано законодавство України у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Проведено систематизацію нормативно-правових актів у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та поділено їх на п’ять груп. Визначено, що основу цієї системи становить Конституція України; до другої групи віднесено міжнародні угоди, членом яких є Україна (Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 1993 р.), Конвенція Ради Європи щодо захисту осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (Страсбург, 1981 р.), Додатковий протокол до Конвенції стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних (Страсбург, 2001 р.); третю групу складають спеціальні закони, які регулюють порядок створення та діяльність державних органів щодо порядку проведення реєстрації прав власності на нерухоме майно, особливостей ведення та функціонування відповідних державних реєстрів (Закони України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 р., “Про інформацію” від 02.10.1992 р., “Про доступ до публічної інформації” від 13.01.2011 р., “Про захист інформації в автоматизованих системах” від 05.07.1994 р., “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” від 09.01.2007 р. та ін.; четверту групу утворюють інші нормативно-правові акти, які стосуються реєстраційної діяльності, особливостей збору і внесення до державних реєстрів відповідної інформації (“Положення про Державну реєстраційну службу”, затверджене Указом Президента України № 401/2011 від 06.04.2011 р.; Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно” № 192 від 18.02.1998 р., “Про державне підприємство “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України” № 1272 від 14.07.1999 р., “Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру” № 1088 від 17.02.2003 р., “Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно” № 703 від 22.06.2011 р. та ін.; нарешті, до п’ятої групи віднесено галузеві нормативні акти, якими регулюються певні реєстраційні процедури (зокрема, норми цивільного, цивільно-процесуального, земельного, житлового, кримінального, кримінально-процесуального законодавства).

Підтримано думку, що першочерговою методологічною основою інституту державної реєстрації прав власності на нерухоме майно є категорія принципів права, на яких він базується. На підставі аналізу адміністративно-правової доктрини (враховуючи погляди І.І. Завальної, В.М. Ільюченка, П.Ф. Козьмука, О.В. Кузьменко, С.В. Пєткова) та нормативно-правових актів визначені принципи, притаманні цьому інституту. До них віднесено принципи: а) законності; б) обов’язковості державної реєстрації; в) достовірності записів до державних реєстрів; г) пріоритетності раніше зареєстрованих прав; д) публічності; е) конфіденційності; ж) індивідуалізації; з) територіальності; і) первинності реєстрації права власності на нерухоме майно; к) платності; л) строковості; м) наступності; н) відповідальності публічної влади за неналежну реєстрацію; о) орієнтованості на використання нових інформаційних технологій.

У підрозділі 2.3. “Поняття та юридичний аналіз адміністративних проступків у сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно” здійснено аналіз доктринальних підходів до поняття, ознак та підстав адміністративної відповідальності, досліджено елементи і склад адміністративних проступків у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Адміністративну відповідальність за порушення норм і правил державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначено як застосування до фізичних та юридичних осіб, які вчинили відповідні проступки, адміністративних стягнень, що накладаються уповноваженими на те органами або посадовими особами у встановленому законом порядку.

Надано авторське бачення поняття адміністративного проступку у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно як протиправного, суспільно шкідливого діяння, що посягає на порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, вчиненого деліктозданою особою у формі дії чи бездіяльності, та за яке передбачена адміністративна відповідальність.

За ознакою суб’єкта проведено класифікацію проступків у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно: 1)  проступки фізичних та юридичних осіб, які посягають на порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно; 2) проступки посадових осіб під час проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, що регламентовані КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.

Доведено необхідність передбачити адміністративну відповідальність за порушення встановленого законодавством строку видачі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, незаконну відмову від реєстрації прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, ухилення від державної реєстрації факту виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, а також за порушення строків подання документів, необхідних для вчинення відповідних реєстраційних проваджень. Запропоновано відповідні редакції статей КУпАП.

Розділ 3 “Реформування законодавства у сфері забезпечення реєстрації прав власності на нерухоме майно” складається з двох підрозділів та присвячений аналізу впровадження позитивного досвіду зарубіжних держав, а також практичним аспектам трансформації законодавства у досліджуваній сфері в базовий кодифікований акт.

У підрозділі 3.1 “Міжнародний досвід у сфері функціонування системи державної реєстрації прав власності на нерухоме майно” зазначено, що рішення щодо оптимізації процесу державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, які пропонуються зарубіжною юридичною наукою, необхідно враховувати при вдосконаленні законодавства України у відповідній сфері.

З’ясовано, що національні системи державної реєстрації прав на нерухомість існують та діють достатньо тривалий час. Існують країни, в яких реєстрації підлягають виключно права на нерухоме майно (Австрія, Естонія, ФРН, Швейцарія та інші). Є системи реєстрації, в яких реєструються лише правочини (Великобританія, США). В окремих країнах реєстрації підлягають не лише права та правочини, але й обмеження (обтяження) прав на нерухоме майно (Іспанія, Росія). У Франції, країнах Скандинавії, Польщі, Словенії, Естонії, Болгарії реєстрацію прав здійснюють суди, нотаріуси, міністерства юстиції, а кадастри – організації, підпорядковані різним міністерствам або органам місцевого самоврядування. Розділення кадастру та реєстраційної системи мінімізує міжвідомчий конфлікт інтересів, оскільки за формування об’єктів нерухомості та реєстрацією прав на них відповідають різні організації. В інших країнах Європи – Албанії, Вірменії, Чехії, Нідерландах, Греції, Італії, Литві, Люксембурзі – реєстр прав і кадастр веде один орган. Маючи стійку тенденцію до розвитку, світові системи реєстрації доповнюють і навіть проникають одна в одну. Доведено, що гарантування державою надійності та беззаперечності даних реєстру прав є обов’язковою умовою функціонування центральноєвропейської (титульної) системи реєстрації прав.

Запропоновано врахувати положення зарубіжного законодавства в частині зведення інформації про право власності на всі типи нерухомості в одній базі даних (Франція), зменшення плати за державну реєстрацію при перевищенні передбачених у законі строків її проведення з вини посадових осіб (Іспанія), створення системи автоматичної видачі електронних документів (Республіка Білорусь).

У підрозділі 3.2. “Шляхи удосконалення законодавства та діяльності державних органів у сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно” визначено проблеми, що виникають у процесі реформування національної системи реєстрації прав на нерухоме майно, та сформульовано рекомендації щодо їх вирішення.

Обґрунтовано, що існуючі сьогодні та розпорошені по відомчим структурам реєстри прав, земельних ділянок, нерухомого майна, застав, правочинів та іпотек об’єктивно не можуть вважатися цілісною системою, що створює перешкоди для ефективного управління нерухомим майном, ускладнює його облік та оподаткування, не сприяє належному захисту законних прав та інтересів держави, фізичних та юридичних осіб.

Визначені основні проблеми національної системи реєстрації прав власності на нерухоме майно, а саме: а) проблеми формування єдиної системи органів державної реєстрації прав на нерухоме майно; б) проблема інтеграції наявних реєстрів речових прав та їх обтяжень; в) неузгодженість законодавства України у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно; г) низький рівень захисту права власності в Україні; д) проблеми кадрового забезпечення Державної реєстраційної служби; е) проблеми кодифікації законодавства у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Запропоновано шляхи вирішення цих проблем.

Вказано, що інститут державної реєстрації потребує невідкладного та глибокого реформування, шляхи якого вже окреслювалися в теорії адміністративного права (роботи В.Б. Авер’янова, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, О.М. Якуби та ін.) та передбачені в Указі Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22.07.1998 р. № 810/98. Колізійність законодавства України у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно потребує його приведення у відповідність до Конституції України, усунення суперечностей між нормами цивільного та адміністративного права, а також між положеннями законів та підзаконних актів. Нагальною є необхідність змін сутності, форм і методів адміністративних проваджень з державної реєстрації. Підтримано висловлені у доктрині ідеї про можливість вдосконалення законодавства у напрямку кодифікації. У випадку прийняття Реєстраційного кодексу України до нього запропоновано включити розділ “Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Пропонується така структура цього розділу: загальні положення; компетенція державних органів у сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно; проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно; інформація, яка вноситься до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; порядок надання інформації про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та встановлених щодо них обтяжень; матеріально-технічне забезпечення ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно; порушення у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно; провадження у справах про порушення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно; нагляд і контроль за веденням Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; працівники органів державної реєстрації прав власності на нерухоме майно; міжнародне співробітництво з питань державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
ВИСНОВКИ

У результаті дослідження, виконаного на підставі аналізу чинних та тих, що набудуть чинності з 1 січня 2012 року, нормативно-правових актів, правозастосовної практики, осмислення наукових праць з різних галузей правової науки, було зроблено певні висновки, сформульовано рекомендації, внесено пропозиції, спрямовані на вдосконалення адміністративно-правового забезпечення державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації полягають у такому:

1. Історико-правовий екскурс виникнення та розвитку інституту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно дав змогу зрозуміти юридичну природу та сутність реєстрації, виявити історичні закономірності формування правового режиму нерухомого майна та особливості становлення і розвитку системи реєстрації прав на нього. Обґрунтовано, що надання публічності цивільному обігу нерухомого майна є об’єктивною закономірністю будь-якої правової системи, яка визнає можливість такого обігу. Аргументовано думку про те, що сучасна система реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні повинна ґрунтуватися на засадах законності, доцільності та ефективності, з урахуванням історичного досвіду, який наочно доводить, що періодичні суспільні інвентаризації не можуть замінити відсутність поточної реєстрації, правовстановлюючий характер якої зумовлює стабільний розвиток суспільних правовідносин.

2. З урахуванням розвитку сучасного адміністративного законодавства запропоновано в рамках системи адміністративного права виокремити інститут державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, який об’єднав би норми різних нормативних актів, що регулюють такі групи відносин: а) відносини, що виникають з приводу створення та організації діяльності органів державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок проведення державної реєстрації; б) відносини, що виникають між заявником, який бажає зареєструвати виникнення, перехід або припинення прав власності на нерухоме майно, та органом державної реєстрації прав.

Сформульовано авторське бачення поняття державна реєстрація прав власності на нерухоме майно як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав власності на нерухоме майно та внесення уповноваженими державними органами і посадовими особами певних відомостей до відповідного державного реєстру у визначеному законом порядку.

3. Надано авторське визначення поняття компетенції суб’єктів у сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно як елементу правового статусу, який визначає сукупність прав та обов’язків органів державної влади і посадових осіб, реалізація яких забезпечує виконання їх функцій щодо реєстрації виникнення, зміни та припинення прав власності на нерухоме майно.

Доведено, що реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна в Україні здійснюється різними органами та за різними процедурами, проте, її сутність зводиться до внесення певної інформації про виникнення, зміну або припинення права власності на певні об’єкти до відповідних державних реєстрів.

4. Визначено принципи державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а саме: а) принцип законності; б) принцип обов’язковості державної реєстрації; в) принцип достовірності записів до державних реєстрів; г) принцип пріоритетності раніше зареєстрованих прав; д) принцип публічності; е) принцип конфіденційності; ж) принцип індивідуалізації; з) принцип територіальності; і) принцип первинності реєстрації права власності на нерухоме майно; к) принцип платності; л) принцип строковості; м) принцип наступності; н) принцип відповідальності публічної влади за неналежну реєстрацію; о) принцип орієнтованості на використання нових інформаційних технологій.

З’ясовано, що адміністративно-правове регулювання діяльності органів державної реєстрації прав власності на нерухоме майно здійснюється низкою законів, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, інших міністерств та відомств. Недостатня чіткість, непослідовність та суперечливість нормативної регламентації у цій сфері ускладнює процедуру реєстрації прав власності на нерухоме майно та знижує ефективність реєстраційної системи.

5. Наведено авторське бачення поняття адміністративного проступку у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно як протиправного, суспільно шкідливого діяння, що посягає на порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, вчиненого деліктозданою особою у формі дії чи бездіяльності, та за яке передбачена адміністративна відповідальність.

Проведено класифікацію проступків у цій сфері за ознакою суб’єкта: 1) адміністративні проступки фізичних та юридичних осіб, які посягають на порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно; 2) дисциплінарні проступки державних реєстраторів під час проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно; 3) адміністративні корупційні та інші проступки посадових осіб у цій сфері;

Доведено необхідність встановлення адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення встановленого законодавством строку видачі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, незаконну відмову від реєстрації прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, у зв’язку з чим запропоновано змінити назву ст. 53-5 КУпАП та викласти ч. 1


ст. 53-5 КУпАП у такій редакції:

Ст. 53-5. Порушення встановленого порядку проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно

Порушення посадовою особою строку видачі державного акта на право власності на земельну ділянку або витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, або незаконна відмова від реєстрації прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, – ...

Запропоновано встановити адміністративну відповідальність за ухилення від державної реєстрації факту виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, а також за порушення строків подання документів, необхідних для вчинення відповідних реєстраційних проваджень шляхом доповнення КУпАП відповідною нормою у такій редакції:



Ст. 53-6. Невиконання вимог щодо обов’язковості державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень

Несвоєчасне повідомлення органу державної реєстрації про будь-які відомості, що підлягають внесенню в установленому порядку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно –

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення від обов’язкової державної реєстрації факту виникнення, переходу або припинення прав власності на нерухоме майно –

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

6. Пропонується врахувати положення зарубіжного законодавства у частині зведення інформації про право власності на всі типи нерухомості в одній базі даних (Франція), зменшення плати за державну реєстрацію при перевищенні передбачених у законі строків її проведення з вини посадових осіб (Іспанія), створення системи автоматичної видачі електронних документів (Республіка Білорусь).

7. Обґрунтовано оновлений погляд на новелізацію законодавства у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Підтримано думку про необхідність прийняття Реєстраційного кодексу України, у якому в окремому розділі пропонується об’єднати усю сукупність необхідної інформації стосовно понятійного апарату, діяльності органів державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, порядку ведення відповідного державного реєстру, надання витягів з нього, захисту персональних даних, юридичну відповідальність за порушення норм і правил реєстрації прав власності на нерухоме майно.

З метою подолання неузгодженості законодавства у сфері державної реєстрації права власності на нерухоме майно запропоновано внести зміни до окремих нормативно-правових актів, а саме:

а) доповнити ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” пунктом 13 та викласти його у такій редакції:

Ст. 2. Об’єкти справляння державного мита:



13) за державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та за надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Статтю 2 доповнено пунктом 13 згідно із Законом  1952-IV від 01.07.2004 р.)”;

б) визнати такою, що втратила чинність, Постанову Кабінету Міністрів України від 23 липня 2003 р. № 1088 “Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру”.


СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Барц Я.Є. Еволюція правового регулювання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Україні / Барц Я.Є. // Держава та регіони. Сер.: Право. — 2010. — № 4. — С. 55—59.

2. Барц Я.Є. Проблеми та перспективи розвитку законодавства України в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно / Я.Є. Барц // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2011. — № 7. — С. 5—10.

3. Барц Я.Є. Порівняльно-правовий аналіз національних систем реєстрації прав на нерухоме майно / Я.Є. Барц // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2011. — № 8—9. — С. 59—64.

4. Барц Я.Є. Поняття та призначення державної реєстрації права власності на нерухоме майно / Я.Є. Барц // Південноукраїнський правничий часопис. — № 3, 2011. — С. 217—221.

5. Барц Я.Є. Адміністративні делікти у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно / Я.Є. Барц // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. — № 3, 2011. — С. 64—68.

6. Барц Я.Є. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно : збірник нормативно-методичного забезпечення бюро технічної інвентаризації / Н.В. Сепп, Я.Є. Барц. — К. : Всеукраїнська Асоціація фахівців з питань реєстрації прав на нерухомість та технічної інвентаризації нерухомості, 2009. — 153 с. Особистий внесок здобувача: підготовлено роз’яснення до нормативно-правових актів.

7. Барц Я.Є. Проблеми реєстрації прав на нерухоме майно в Україні / Я.Є. Барц // Наука і вища освіта : тези доп. ХІХ Міжнар. наук.-практ. конф., студентів і молодих вчених : в 3-х т. — Запоріжжя : КПУ, 2011. — Т. 2. — С. 51—52.

8. Барц Я.Є. Термінологічні проблеми визначення поняття “нерухоме майно” / Я.Є. Барц // Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення : матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 31 березня 2011 р. : у 4-х ч. — Запоріжжя : Запорізька міська громад. орг. “Істина”, 2011. — Ч. 4. — С. 12—14.
АНОТАЦІЯ

Барц Я.Є. Адміністративно-правові основи реєстрації прав власності на нерухоме майно. На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. — Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2012.

Дисертацію присвячено аналізу теоретичних засад адміністративно-правового регулювання державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, становлення та досвіду зарубіжного законодавства з питань його практичної реалізації. У роботі досліджено етіологію поняття та сутності державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, узагальнено її розуміння в науці і практиці. Розкрито поняття та обсяг компетенції органів державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, досліджено організаційно-правові основи їх діяльності. Здійснено аналіз доктринальних підходів до поняття, ознак та підстав адміністративної відповідальності, досліджено елементи і склад адміністративних проступків у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Визначено напрями удосконалення законодавства у сфері забезпечення реєстрації прав власності на нерухоме майно. Окреслено основні пріоритети кодифікації законодавства у цій сфері.



Ключові слова: державна реєстрація, реєстраційне провадження, орган державної реєстрації, право власності, нерухоме майно, адміністративний проступок у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, адміністративна відповідальність.
АННОТАЦИЯ

Барц Я.Е. Административно-правовые основы регистрации прав собственности на недвижимое имущество.На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 административное право и процесс; финансовое право; информационное право. Классический приватный университет, Запорожье, 2012.

Диссертация посвящена анализу теоретических основ административно-правового регулирования государственной регистрации прав собственности на недвижимое имущество, становления и опыта зарубежного законодательства и вопросов его практической реализации. В работе охарактеризован исторический процесс становления и развития административно-правового регулирования государственной регистрации прав собственности на недвижимое имущество. Исследованы этиология понятия и сущность государственной регистрации прав собственности на недвижимое имущество як официального признания и подтверждения государством фактов возникновения, перехода или прекращения прав собственности на недвижимое имущество и внесения уполномоченными государственными органами определенных сведений в соответствующий государственный реестр в определенном законом порядке. С учетом развития современного административного законодательства предложено в рамках административного права выделить институт государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество.

Сформулировано понятие компетенции субъектов в сфере регистрации прав собственности на недвижимое имущество как элемента правового статуса, определяющего совокупность прав и обязанностей органов государственной власти, реализация которых обеспечивает исполнение их функций относительно регистрации возникновения, изменения или прекращения прав собственности на недвижимое имущество. Указано на отсутствие единства регистрационных органов и процедур.

В результате осмысления трудов ученых и анализа законодательства выделены основные принципы государственной регистрации прав собственности на недвижимое имущество, а именно: а) принцип законности; б) принцип обязательности государственной регистрации; в) принцип достоверности записей в государственных реестрах; г) принцип приоритетности ранее зарегистрированных прав; д) принцип публичности; е) принцип конфиденциальности; ж) принцип индивидуализации; з) принцип территориальности; и) принцип первичности регистрации права собственности на недвижимое имущество; к) принцип платности; л) принцип срочности; м) принцип преемственности; н) принцип ответственности государственной власти за ненадлежащую регистрацию; о) принцип ориентированности на использование новых информационных технологий.

Проведена систематизация актов регистрационного законодательства, в результате которой сделан вывод о недостаточной четкости, непоследовательности и противоречивости нормативной регламентации в данной сфере, осложняющих процедуру регистрации вещных прав на недвижимое имущество и снижающих эффективность регистрационной системы.

С учетом современных научных взглядов предложено авторское видение понятия административного проступка в сфере государственной регистрации прав собственности на недвижимое имущество и его элементов. Предложена классификация административных проступков в этой сфере. Обосновывается необходимость установления административной ответственности за нарушение определенного законом срока выдачи выписки из Государственного реестра вещных прав на недвижимое имущество, незаконный отказ от регистрации прав собственности на недвижимое имущество и их отягощений, уклонение от государственной регистрации факта возникновения, изменения, перехода или прекращения прав собственности на недвижимое имущество, а также за нарушение сроков подачи документов, необходимых для совершения соответствующих регистрационных процедур.

Определены направления совершенствования законодательства в сфере обеспечения регистрации прав собственности на недвижимое имущество. Обозначены основные приоритеты его кодификации путем принятия Регистрационного кодекса Украины, в котором предложено в отдельном разделе объединить нормы законодательства в сфере государственной регистрации прав собственности на недвижимое имущество как выражение отдельной составляющей публичного права, который содержал бы всю совокупность необходимой информации относительно понятийного аппарата, деятельности органов государственной регистрации, порядка ведения соответствующего государственного реестра, предоставления выписок из него, защиты персональных данных, юридической ответственности за нарушение норм и правил регистрации прав собственности на недвижимое имущество.

Ключевые слова: государственная регистрация, регистрационное производство, орган государственной регистрации, право собственности, недвижимое имущество, административный проступок в сфере государственной регистрации прав собственности на недвижимое имущество, административная ответственность.

SUMMARY


Barts Y.E. Administrative-legal bases of registration of the property rights to real estate. Manuscript.

Thesis for the degree of candidate of legal sciences on a speciality 12.00.07 — administrative law and procedure; financial law; information law. — Classic Private University, Zaporozhzhya, 2012.

The thesis is devoted to the analysis of the theoretical bases of administrative-legal regulation of the state registration immovable property’s rights, development and experience of foreign law and its implementation. The thesis investigates the etiology of the concept and nature of state registration, summarized its understanding of the science and practice. The concept and volume of the competence of bodies of registration of the property rights to real estate are opened, оrganizational-legal bases of their activity are investigated. The analysis of the theoretical approaches to concept, signs and the bases of administrative responsibility is carried out, elements and structure of administrative offenses in sphere of the state registration of the property right to real estate are investigated.

Directions of perfection of the legislation in sphere of maintenance of registration of the property rights to real estate are defined. The basic priorities of codification of the legislation in this sphere are designated.



Key words: the state registration, registration manufacture, body of the state registration, the property right, real estate, administrative offence in sphere of the state registration of the property rights to real estate, administrative responsibility.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка