З клінічної біохімії (для студентів фармацевтичного факультету 4 курсу спеціальності «Клінічна фармація»)



Сторінка7/14
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.51 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

Порушення обміну пуринових та піримідинових нуклеотидів.


Найбільш характерним порушенням пуринового обміну є по­дагра. При подагрі в суглобах, хрящах, сухожильних піхвах та слизових сумках суглобів, іноді в шкірі, м’язах і нирках у вигляді кристалів відкладаються солі сечової кислоти - урати. Відкладення сечової кислоти утворює такі камені в нирках, що призводить до пошкодження нирок. Більша частина ниркових каменів складається з погано розчинної сечової кислоти та її солей.

Подагра часто супроводить гіпертонічну хворобу та атеросклероз.

При подагрі спостерігається помітне підвищення концентрації сечової кислоти в крові (гіперурикемія). Сечова кислота - продукт обміну пуринових основ, які входять до складу нуклеотидів РНК, ДНК і складних білків- нуклеопротеїдів. Її концентрація в крові становить 0,12-0,45 ммоль/л. Підвищення вмісту сечової кислоти в крові спостерігається при подагрі, злоякісних новоутвореннях, лейкозах, терапії цитостатичними засобами, опроміненні, при опіках, крупозній пневмонії, малій хореї, епілепсії, гемолітичній анемії, діабетичній комі, множинній мієломі, отруєнні свинцем.

Зниження концентрації сечової кислоти спостерігається при прогресуючій м’язовій дистрофії, червоному плоскому лишаї, вживанні хініну, уротропіну, калію йодиду.

Подагру пов’язують з умовами харчування і порушенням обміну пуринів. Переважання в дієті м’ясних страв та надмірне вживання продук­тів, багатих на пурини, а також страв, багатих на амінокислоти, з яких синтезуються в організмі пуринові основи, загострюють перебіг захворювання.

При подагрі призначається дієта без пуринів з обмеженим вмістом жирів, значною кількістю вуглеводів і нормальною кількістю білків.

Підвищення вмісту сечової кислоти в крові та рідинах при подагрі є результатом посиленого утворення цієї кислоти і затримки її виділення з організму.

При лікуванні подагри застосовують солі літію, що сприяють виведенню сечової кислоти з організму. Літієва сіль цієї кислоти більш розчинна, ніж натрієва, тому легше виводиться з сечею. Введення в організм бікарбонатів (лугів) також сприяє виведенню сечової кислоти. Хворим, які страждають на подагру або інші види гіперурикемії, призначають алопуринол, аналог гіпоксантину, антуран. Так, як ця сполука є специфічним інгібітором ксантиноксидази, то це призводить до деякого пониження рівня сечової кислоти в крові та сечі.

Алопуринол можна застосувати для ослаблення подагричних симптомів у пацієнтів з синдромом Леш-Ніхана. Біохімічною основою ензимопатії є генетичний дефект синтезу гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази – ферменту, що забезпечує повторне використання в метаболічних реакціях вільних гіпоксантину та гуаніну. Ці розлади супроводжуються розумовою відсталістю, агресивною поведінкою, нанесенням собі пошкоджень, надмірним утворенням пуринів, нирковою недостатністю, каменями в нирках і 3–6-кратним збільшенням продукції сечової кислоти.

Кількість сечової кислоти в сечі збільшується при крупозній пневмонії, розсмоктуванні ексудатів, опіках. У жінок, які наро­джують вперше, відмічається підвищене виділення сечової кислоти незадовго перед пологами.

У хворих на епілепсію і хорею збільшується кількість сечової кислоти, яка виділяється з сечею. Причини цього явища ще не з’ясовані. Можливо, вони пов’язані з розпадом аденозинтрифосфорної кислоти до аденілової з наступним дезамінуванням і окис­ненням пуринів.

Саліциловий натрій, атофан і солі літію викликають посилене виділення сечової кислоти.

Кількість сечової кислоти, яка виділяється з сечею, знижується при отруєнні свинцем, після приймання йодистого калію, хініну, уротропіну, введення атропіну та деяких інших лікарських речо­вин. Можливо, це пов’язано з гальмуванням процесу утворення ендогенної сечової кислоти.

Зменшення виділення сечової кислоти можна спостерігати при прогресуючій м’язовій дистрофії.

Спадкове порушення метаболізму піримідинових основ у людини відомо як оротова ацидурія, яка характеризується нагромадженням оротової кислоти та її виділенням з сечею. Діти з такими порушеннями не ростуть нормально і страждають мегалобластичною анемією. В такому випадку сильно понижена активність як фосфорибозилтрансферази, так і декарбоксилази, необхідних для утворення УМФ. Введення уридину або цитидину відновлює нормальний ріст, припиняє анемію та зменшує виділення оротової кислоти.

Генетичний дефект ксантиноксидази призводить до появи ксантину в сечі – ксантинурії.



Порушення обміну пігментів – порфіринів та їх клініко- біохімічна характеристика.

В організмі людини значна частина порфіринів є екзогенного по­ходження (з харчових продуктів). З шлунково-кишкового тракту порфірини їжі крізь ворітну вену потрапляють в печінку і там пе­ретворюються в копропорфірини. Більша частина копропорфіринів виводиться через жовч з калом і лише незначна частина потрап­ляє в кров і сечу.

Порфірини ендогенного походження у невеликій кількості ут­ворюються в результаті розпаду гемоглобіну, а також вна­слідок синтезу при утворенні гемоглобіну, міоглобіну та дихаль­них ферментів.

Порфіриногени безбарвні, на світлі перетворюються в порфірини червоного кольору. Порфірини забарвлюють сечу в червоний колір.

При споживанні їжі, що не містить м’яса і хлорофілу, в сечі протягом 24 годин виявляється до 150 мкг порфіринів..

Збільшення кількості порфіринів в сечі - явище патологічне, що свідчить про порушення пігментного обміну - порфіринурію або порфірію. Як первинні треба розглядати порфірії, як вторинні - порфіринурії.

Порфірії - первинне ураження пігментного обміну - виявляються у дітей дуже рано. Основними порфіріями (первинними порфіринуріями) є вроджена та гостра.

Конгенітальна порфірія (вроджена порфірія, хвороба Гюнтера) - вроджене захворювання обміну речовин з переважним ураженням пігментного обміну. Клінічно спостеріга­ється тріада: виділення червоної сечі, фотодерматоз і гемолітична анемія з спленомегалією. Нерідко виявляються гіпертрихоз та гірсутизм, а також ряд специфічних (підвищений вміст порфіринів в кістках, зубах та інших тканинах) і неспецифічних симп­томів.

Вважають, що при даному захворюванні блокується процес перетворення ди- і трипірольних продуктів в уропорфірин ІІІ. Внаслідок цього посилюється синтез порфіринів І, що призводить до виділення з сечею уро-і копропорфіринів І (до 50 мг/добу), в цей час кількість порфобіліногену і -амінолевулінової кислоти не збільшується.

Гостра порфірія - патологія обміну речовин, що характеризується певною клінічною картиною. При цьому спосте­рігаються гастроентерити (коліки, блювання, закрепи), нервові па­ралічі, поліневрити та інші ураження периферичної нервової си­стеми, а також психічні розлади (істерія, галюцинації).

Вважають, що гостра порфірія на відміну від вродженої зу­мовлена блокуванням процесу перетворення порфобіліногену в трипіроли.

До первинних порфіринурій відносять також хронічну пор­фірію, спадкову копропорфірію (з виділенням копропорфірину III), латентну порфірію, міопорфірію, порфіремічний фотодерматоз та комбіновану порфірію.

Вторинні порфіринурії розвиваються внаслідок ряду захворювань та інтоксикацій.

При гострому гепатиті та цирозі спостерігається копропорфі-ринурія І, при обтураційній жовтяниці- копропорфіринурії І і III, при пухлинах печінки - копропорфіринурія III, при запаль­них процесах (ревматизм, поліомієліт, пневмонія), лейкемії та лімфогрануломатозі ви­водяться копропорфірини І, III.

Розрізняють первинні та вторинні порфіринурії.

Первинні, які називають порфіріями, включають в себе значну групу спадкових захворювань: еритропоетичні та печінкові порфірії.

Еритропоетичні:

-еритропоетична уропорфірія або хвороба Гюнтера,

-еритропоетична протопорфірія,

-еритропоетична копропорфірія.

Печінкові:

-гостра переміжна порфірія (ГПП),

-урокопропорфірія або пізня шкірна,

-копропорфірія або змішана;

-спадкова копропорфірія.

При порфірії Гюнтера та пізній шкірній сеча забарвлюється в червоний колір, а при спадковій копропорфірії- іноді в рожевий.

Вторинні порфірії виникають внаслідок порушення функції печінки, кровотворних органів на фоні певних первинних захворювань, наприклад при:

-важких гепатитах,

-інтоксикаціях свинцем, фосфором, алкоголем,

-деяких алергічних станах.

При вторинних порфіринуріях в сечі виявляють значні кількості копропорфіринів.

Підвищення вмісту порфобіліногену відбувається при гострій переміжній порфірії. Помірне підвищення- при захворюваннях печінки.

Збільшення уропорфіринів типу І в сечі спостерігається при:

шкірній порфірії, а типу ІІІ- при ГПП, шкірній та в ряді випадків портальних цирозів.



Утворення патологічних похідних гемоглобіну.

Карбоксигемоглобін, метгемоглобін.

Замість кисню до гемоглобіну може приєднуватись оксид вуглецю (II) з утворенням карбоксигемоглобіну (НbСО). Спорідненість гемоглобіну людини до СО більше, ніж у 200 разів перевищує спорідненість до кисню. Токсичну дію на організм проявляють навіть невеликі концентрації в повітрі оксиду вуглецю, коли частина гемових груп гемоглобіну зв’язана із СО, а частина - з киснем. Такі молекули гемоглобіну утримують кисень міцніше, ніж гемоглобін, з яким зв’язані 4 молекули кисню. Таким чином, при отруєнні СО гіпоксія зумовлена не тільки блокуванням частини гемів гемоглобіну, а й порушенням процесу дезоксигенації гемів, з якими зв’я­зані молекули кисню.

Fe2+ гемоглобіну окиснюється до Fe3+ під дією таких агентів (окисників), як амілнітрит, анілін, нітробензол, нітрати і нітрити, тіосульфати, фериціанід. Гемоглобін з Fe3+ називається метгемоглобіном (МеtНb). Він не може забезпечувати транспорт кисню.

Кожного дня в організмі людини 0,5 % всього гемогло­біну перетворюється в метгемоглобін. Але в еритроцитах міститься фермент метгемоглобінредуктаза, який каталізує відновлення метгемоглобіну до гемоглобіну, тому фактично концентрація метгемоглобіну в крові в нормі невелика. Активність метгемоглобінредуктази знижена при спадковому захворюванні - сімейній метгемоглобінемії, основною ознакою якої є ціаноз, виражений різною мірою, що пов’язано з різною концен­трацією метгемоглобіну (від 25 до 45 %). Метгемоглобінемію спостеріга­ють також у клініці після прийому хворими сульфаніламідів, фенацети­ну, саліцилатів.

3+ у метгемоглобіні може взаємодіяти з різними аніонами (ОН-, СІ-, СN-, S2- тощо). Токсична дія ціанідів зумовлена взаємодією їх із Fe3+ цитохромоксидази і гальмуванням тканинного дихання.

Оскільки в організмі міститься значно більше гемоглобіну, ніж цито­хромоксидази, як протиотруту при отруєнні синильною кислотою та її

солями використовують амілнітрит, нітрит натрію, тіосульфат натрію, які зумовлюють утворення метгемоглобіну, а потім - ціанметгемоглобіну. Ця сполука не токсична і може зазнавати подальших перетворень.

При отруєннях сульфанолом, вероналом, сульфаніламідними препаратами, миш’яком,, ртутними та свинцевими препаратами, аспірином, хлоралгідратом, бензолом, хлороформом тощо виводить­ся копропорфірин III.

Шлунково-кишкові захворювання (геморагії, ентерити тощо), авітамінози, особливо РР, пантотенової і фолієвої кислот, супрово­джуються порфіринурією.

ПРАКТИЧНА РОБОТА
Дослід 1. Визначення альбумін / глобулінового коефіцієнту.

I. Висолювання білків.

Розділити білки методом висолювання на альбуміни й глобуліни і біуретовим методом, кількісно їх визначити біуретовим методом.



Принцип методу. Якщо до розчинів білків додавати солі лужних і лужноземельних металів, то їх іони адсорбуються молекулами білків, знімають з них електричні заряди й перетворюють їх на електронейтральні. Надалі колоїдні частинки укрупнюються, що зумовлює утворення осаду. Для висолювання білків потрібна різна концентрація солей. Це дає змогу отримати різні фракції білків.

Методом висолювання білків користуються для добування білків, що мають кристалічний вигляд, виділення препаратів ферментів і гормонів.

Білки осаджують за різних концентрацій солей. Деякі з них уже випа­дають в осад за концентрації амонію сульфату близько до 1/10 від наси­чення, глобуліни - за напівнасичення, альбуміни - за повного насичення.

Матеріальне забезпечення: розчин сироватки крові, амонію сульфату, лійки, фільтри, фотоколориметр.

Хід роботи. У пробірку вливають 2-3 мл сироватки крові, додають рівний об’єм насиченого розчину амонію сульфату, перемішують. В осад випадають глобуліни (50 % насичення розчину), які мають відносно ве­лику молекулярну масу і невеликий заряд. Осад відфільтровують. До осаду на фільтрі додають невелику кількість води, в отриманому розчи­ні містяться глобуліни. До фільтрату з розчином альбумінів додають кристалічний амоній сульфат до повного насичення (100 % насичення розчину), в осаді будуть альбуміни. До осаду на фільтрі додають невелику кількість води, в отриманому розчи­ні містяться альбуміни.

Кількісно вміст альбумінів і глобулінів визначають біуретовим методом. Цей метод грунтується на властивості білків утворювати комплексні сполуки рожево- фіолетового кольору з розчином міді сульфату.



II. Кількісне визначення альбумінів і глобулінів (біуретовим методом).

Принцип методу. Білки в лужному середовищі реагують із купруму сульфатом, при цьому утворюються сполуки, забарвлені у фіолетовий колір (біуретова реакція).

Матеріальне забезпечення: сироватка крові, калій-натрій виннокис­лий, купруму сульфат, 0,9 % розчин натрію хлориду, 10 % розчин нат­рію гідроксиду, мірні пробірки, піпетки на 1, 2 і 10 мл, ФЕК, біуретовий реактив: 0,15г СuSO4 5 Н2О; 0,6 г калію-натрію виннокислого і 50 мл води. Суміш перемішують і додають 30 мл 10 % розчину натрію гідро­ксиду, 0,1 г калію йодиду і доводять водою до об’єму 100 мл (зберігають у холодильнику в запарафінованому посуді).

Хід роботи. У першу пробірку вміщують 0,1 мл 0,9 % розчину хлориду натрію (контроль), у другу і третю по 0,1 мл стандартних розчинів, відповідно, альбумінів (40 г/л) та глобулінів (30 г/л), в четверту - 0,1 мл розчину альбуміну і п’яту пробірку - 0,1 мл розчину глобуліну, одержаних з дослідного розчину білка (задачі).

В усі пробірки вливають по 5 мл біуретового реактиву, перемі­шують і через 30 хв визначають екстинкцію за допомогою ФЕК у кюве­тах на 10 мм при червоному світлофільтрі (=750 нм) проти контрольного розчину.

Розрахунок проводять за формулою:

Х = (А В)/С,

де Х — концентрація речовин у дослідній пробі, г/л; А — концентрація речовин у стандартному розчині; В екстинкція дослідного розчину;

С - екстинкція стандартного розчину білка.

Цим методом проводять кількісне визначення кожної фракції білків сироватки крові (альбумінів і глобулінів). Далі проводять розрахунок білкового коефіцієнту (знаходять співвідношення між альбумінами і глобулінами). У нормі А/Г= 1,2- 2,2.

Кількісно білок можна визначати в сироватці або плазмі крові за допомогою тестового набору реактивів напівавтоматичним біо­хімічним аналізатором “Stat Faх 1904 рlus”.

Пояснити отриманий результат. Зробити висновок про значення величини білкового коефіцієнта для діагностики захворювань.

ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ КЛІНІКИ ТА ФАРМАЦІЇ

У нормі в сироватці крові дорослих чоловіків та жінок міститься 60-80 г/л загального білка (ЗБ), у дітей до 6 років 56-75 г/л, у новонароджених 46-70 г/л, у крові з пуповини 48-80 г/л, у недоношених дітей 36-60 г/л; в сечі 25-70 мг/ доба, у лікворі 15-45 мг%. Плазма крові містить на 2-4 г/л білка більше за рахунок фібриногену, якого немає в сироватці.



Фармакологічна та хімічна інтерференція.

Завищують результати дослідженя ЗБ в сироватці (плазмі) крові амінокислоти при довенному введенні, анаболічні стероїди, андрогени, АКТГ, ацетилсаліцилова кислота, бутамід, імізин, інсулін, кортикотропін, кортикостероїди, прогестерон, рентгеноконтрастні препарати, левоміцетин, стрептоміцин, сульфаніламіди, тетрациклін, фенотіазин, місклерон, бромсульфалеїн.

Занижують результати досліджень: тразинамід, іони амонію, проносні препарати. Підвищення вмісту 1-глобулінів спостерігається при прийманні пероральних контрацептивів.

Альбуміни швидко поновлюються і руйнуються – за добу до 10-16 г. Вони підтримують колоїдно-осмотичний тиск крові, регулюють обмін води між кров’ю і тканинами. При зменшенні вмісту альбумінів нижче 30г/л настає спад онкотичного тиску і як наслідок – вихід води з крові в тканини, що супроводжується набряками.

За допомогою альбумінів відбувається транспортування кров’ю, жирних кислот, гормонів, пігментів, лікарських засобів, мінеральних речовин.

Глобуліни сироватки крові у своєму складі містять вуглеводні або ліпідні компоненти. Вони виконують різні функції в організмі. Деякі з них транспортують мінеральні речовини (мідь, залізо тощо), гормони, жирні кислоти, вітаміни, беруть участь у згортанні крові, виконують захисну функцію (антитіла).

Для клініки важливе значення має відношення вмісту альбумінів (А) до глобулінів (Г), яке називається білковим або альбуміно-глобуліновим коефіцієнтом. Цей показник знижується при: хронічних дифузних ураженнях печінки, інфекційних захворюваннях, гарячці, пневмонії, туберкульозі, злоякісних процесах.

Дослід 2. Визначення карбоксигемоглобіну в крові.

Принцип методу. Визначається оптична густина суміші карбоксигемоглобіну (HbCO) і гемоглобіну (Hb) в крові при фіксованих довжинах хвиль.

Матеріальне забезпечення. Фосфатний буфер 0,06М, рН 6,7- 6,8: 1,153 г КН2РО4 і 1,508г Nа2НРО4.2О розчиняють у 200мл дистильованої води при нагріванні. Після нагрівання кількісно переносять в мірну колбу на 250 мл і доводять до мітки водою.

Хід роботи. Готують 1% прозорий гемолізат крові. Для цього до 20 мл дистильованої води вносять 0,5 мл крові (гепаринізованої), перемішують скляною паличкою і через 1-2 хвилини додають фосфатний буфер до загального об’єму 50 мл. Колориметрують при =534 нм і = 563 нм в кюветі з товщиною шару 10 мм.

Розрахунок результатів проводять за формулою:

( E534 –E563). 0,719

СHbCO= ________________________. 100%

Е563 .0,375

Знаючи відсотковий вміст карбоксигемоглобіну і концентрацію гемоглобіну крові в г/л, можна розрахувати концентрацію карбоксигемоглобіну в г/л за формулою:

Hb,г/л НbCO%

HbCO, г/л = ____________________

100%


Нормальні величини. У здорових людей вміст НbCO становить до 2% від загального гемоглобіну, у курців – до 6,6%.

Пояснити отриманий результат. Зробити висновок про можливість отруєння чадним газом.



ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ КЛІНІКИ ТА ФАРМАЦІЇ

HbCO є високотоксичним для організму. Підвищення його вмісту в крові пов’язано в основному з отруєнням окcидом вуглецю - СО, чадним газом, який утворюється при рано закритих димоходах під час топки печей внаслідок неповного згоряння органічних речовин, при невиконанні правил техніки безпеки на виробництві, під час пожеж, багато оксиду вуглецю (ІІ) (3-7%)міститься у викидних газах автомобілів.



Дослід 3. Виявити гемоглобін крові за допомогою бензидинової проби.

Принцип методу. Для виявлення кров’яного пігменту використовують бензидинову пробу, яка основана на каталітичній властивості похідних гемоглобіну окиснювати бензидин за рахунок кисню пероксиду водню. Продукт окиснення бензидину забарвлений в синій колір, при стоянні переходить у червоний.

Матеріальне забезпечення: 1 % розчин крові, 1 % розчин бензидину в крижаній ацетатній кислоті, 3 % розчин гідрогену пероксиду, піпетки.

Хід роботи. В пробірку наливають 5 крапель 1 % розчину крові, 5 крапель розчину бензидину, 2-3 краплі гідрогену пероксиду і спостерігають за появою синього забарвлення.

Зробити висновок. Звернути увагу на те, що дана реакція вказує на присутність гемоглобіну у біологічному матеріалі.



Клініко-діагностичне значення. Підвищення рівня гемоглобіну спостерігається при висотній гіпоксії, хронічній легеневій недостатності, вроджених вадах серця із зменшеним легеневим кровообігом, великій втраті рідини, при тяжкій харчовій інтоксикації та отруєнні чадним газом.

Гіпохромна анемія може виникати у результаті розладів всмоктування заліза, гострої та хронічної кровотечі.

Гіперхромна анемія спостерігається при недостатньому всмоктуванні ціанкобаламіну та фолієвої кислоти в травному тракті, інвазії широким лентецем, ахілічному гастриті, поліпозі шлунку, стані після резекції шлунка.

Дослід 4. Напівкількісний метод визначення копропорфіринів (КП) у сечі.

Принцип методу. Копропофірини мають властивість у кислому середовищі в присутності ефіру давати флюоресценцію в потоці УФ-світла.

Матеріальне забезпечення: пробірки, ефір, ацетатна кислота, хроматоскоп.

Хід роботи. До 5 мл сечі в пробірці з притертим корком добавляють декілька крапель крижаної ацетатної кислоти (до кислої реакції за лакмусовим папірцем), потім приливають 5 мл ефіру і суміш енергійно струшують протягом 3 – 5 хв. Після відстоювання і розділення шарів спостерігають флюоресценцію у верхньому шарі, поміщаючи пробірку в потік УФ-світла. Копропорфірини визначають у балах за такою шкалою:

1 бал – блакитна флюоресценція – нормальний вміст КП;

2 бали – ледь помітна рожева – слабке збільшення концентрації КП;

3 бали – чітка рожева – середнє збільшення концентрації КП;

4 бали – слабка червона – сильне збільшення концентрації КП;

5 балів – чітка червона флюоресценція – дуже сильне збільшення концентрації КП.



ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ КЛІНІКИ ТА ФАРМАЦІЇ

Захворювання, при яких виявлені порушення обміну порфіринів, умовно поділяють на дві групи: порфірії і порфіринурії. Порфірії - група спадкових захворювань, що виникають внаслідок дефіциту ферментів порфіринового синтезу. Порфіринурії - це порушення обміну порфіри­нів, які виникають вторинно, як наслідок основного захворювання. Спадкова копропорфірія зумовлена дефіцитом копропорфіриноген-оксидази – мітохондріального ферменту, який каталізує перетворення копропорфіриногену ІІІ у протопорфірин ІХ. У крові накопичується копропорфіриноген ІІІ, який у великих кількостях виділяється з калом і сечею та окиснюється в пігмент червоного кольору – копропорфірин. У таких хворих підвищена світлочутливість шкіри. Введення гематину полегшує симптоми.



Аналіз біохімічних показників

1. Хвора, 45 років, поступила зі скаргами на слабість, головокружіння, задишку за незначного фізичного навантаження. Протягом двох тижнів спостерігається підвищення температури до 38ْ°С. Неодноразово відмічала виділення сечі темного кольору. Пальпується збільшена селезінка. Об’єктивно стан важкий, бліда шкіра з жовтушник відтінком

Лабораторні дані крові:

Загальний білок – 78 г/л (норма: 65-85 г/л)

Альбуміни – 36 г/л (33-55 г/л)

Альфа-1-глобуліни – 4 г/л

Альфа – глобуліни – 6 г/л

Бета-глобуліни – 10 г/л

Гамма – глобуліни – 22 г/л

Білірубін загальний – 46,1 мкмоль/л (норма: 5-21 мкмоль/л)

Білірубін непрямий – 15 мкмоль/л (норма: до 12 мкмоль/л)

Фібриноген – 2,5 г/л

Продукти деградації фібриногену – 0,15 г/л

Сечовина 7 ммоль/л

Креатинін – 71 мкмоль/л

Пряма проба Кумбса, що виявляє фіксовані на еритроцитах антитіла, підтвердила діагноз аутоімунної гемолітичної анемії.

Поясніть біохімічні зміни при цій патології.

2. Хворий, 19 років, студент звернувся до лікаря зі скаргами на слабість, набряки ніг, лихоманку до 38ْ°С. Виявлено асцит, невелике збільшення печінки. Дані сімейного анамнезу: брат пацієнта помер у віці 10 років з діагнозом «цироз печінки». Ультразвукове дослідження та езофагогастроскопія ознак портальної гіпертензії не виявили – нормальні розміри селезінки, відсутність варикозного розширення вен стравоходу. Антитіла до вірусу гепатита С та сироваткові маркери вірусів В і С не виявлені.

Результати лабораторних досліджень:

Білірубін загальний – 30,7 мкмоль/л (норма: 5-21 мкмоль/л)

Білірубін прямий – 8,6 мкмоль/л (норма: )

Холестерин – 3,94 мкмоль/л

Лужна фосфатаза – 3,0 мкат/л (0,5-1,7)

γ – глутамілтрансфераза – 0,53 мкат/л (0,07-0,47)

АсАТ – 0,23 мкат/л (0,08-0,88)

АлАТ – 0,3 мкат/л (0,08-0,88)

Холінестераза сироваткова – 6,7 мкат/л (32,3-54,6)

Церулоплазмін – 45 мг/л (250-500 мг/л)

Загальний білок – 60 г/л

Альбуміни – 22 г/л

Гамма – глобуліни – 29 г/л

Сечова кислота – 249 ммоль/л

Креатинін – 88,4 ммоль/л

Азот сечовини – 3,9 ммоль/л

Глюкоза – 5,82 ммоль/л

Який діагноз було поставлено? Який біохімічний показник крові дозволив поставити попередній діагноз?



Контроль виконання лабораторної роботи

  1. Яким методом можна розділити білки на фракції?

  2. Вказати методи кількісного визначення білків.

  3. Яким методом визначають карбоксигемоглобін?. Клінічне значення цього показника.

  4. Які показники порфіринового обміну мають діагностичне значення та як їх визначають?

Приклади тестів

1. Вказати місце основного синтезу порфіринів та їх ізомерів.

А. Печінка

В. Селезінка

С. Лімфовузли

D. Серце


Е. Нирки

2. Які попередники порфіринів мають діагностичне значення?

А. Янтарна кислота

В. -амінолевулінова кислота

С. Порфобіліноген

D. - кетоадипінова кислота

Е. Протопорфірин ІХ

3. Вагітній жінці було призначено знеболюючі лікарські препарати, що спровокувало прояви у дитини спадкового захворювання – гострої мінливої порфірії, причиною якої є недостатність уропорфіриногенсинтази. Який проміжний продукт синтезу гему екскретується з сечею у таких хворих?



  1. Уропорфіриноген ІІІ

  2. Порфобіліноген

  3. Копропорфіриноген ІІІ

  4. Протопорфірин ІІІ

  5. Протопорфіриноген ІІІ

4. У хворого, який страждає на еритропоетичну порфірію, спостерігається світлочутливість шкіри. Нагромадження якої сполуки в клітинах шкіри зумовлює її світлочутливість?



  1. Протопорфірину

  2. Уропорфіриногену ІІІ

  3. Уропорфіриногену І

  4. Копропорфіриногену ІІІ

  5. Гему

5. У хворого, який страждає на еритропоетичну порфірію сеча набула рожевого забарвлення. Появою якої речовини в сечі можна пояснити зміну її забарвлення?



  1. Гемоглобіну

  2. Уропорфірину І

  3. Уропорфірину ІІІ

  4. Копропорфірину ІІІ

  5. Протопорфірину

6. Які попередники порфіринів мають діагностичне значення?



  1. Бурштинова кислота

  2. δ- Амінолевулінова кислота

  3. Порфрбіліноген

  4. β- Кетоадипінова кислота

  5. Протопорфірин

Ситуаційні задачі

1. До якої з перелічених порфірій можна віднести такі показники: дитячий вік, збільшена селезінка, клініка гемолітичної анемії, виразки, рубці, еритема шкірних покривів, підвищена чутливість до сонячного опромінення, лейкоцитоз, підвищена температура. Сеча червоно- оранжевого кольору за рахунок наявності уропорфірину І. Яка можлива причина такого стану?

А. Уропорфірія (хвороба Гюнтера)

В. Печінкова порфірія

С. Еритропоетична порфірія

D. Копропротопорфірія


2. У хворого тривалий час спостерігається протеїнурія. До яких змін у складі білків це може призвести?

Індивідуальна самостійна робота студентів

Теми для реферативних доповідей:

  1. Патологія обміну гемоглобіну: гемоглобінопатії, таласемії, еритроцитарні ензимопатії.

  2. Електрофорез білків та діагностичне значення його проведення.



  1. Література



  1. Біохімічні показники в нормі і при патології. Довідник / За ред.. Склярова О.Я – К.: «Медицина» , 2007. – 318с.

  2. Бишевський А.Ш., Терсенов Біохімія для лікаря. – Київ.: Українська центральна духовна культура, 2001. – 396 с.

  3. Зайчик А.Ш., Чурилов Л.П. Основы общей патологии. Часть 2. Основы патохимии (Учебное пособие для студентов медицинских вузов). – СПб.: ЭЛБИ, 2000. – 688 с.

  4. Камышников В.С. Справочник по клинико- биохимической лабораторной диагностике. В2 т.т І. – Минск.: Беларусь, 2000.- 495с.

  5. Клінічна біохімія / За ред. Склярова О.Я. – Київ: Медицина, 2006. С . – 432 с.

  6. Комаров Ф.И., Коровкин Б.Ф. Биохимические показатели в клинике внутренних болезней: Справочник.- М.: МЕДпресс, 2000.- 232 с.

  7. Строев Е.А., Макарова В.Г., Песков Д.Д., Борискина М.А. и др. Патобиохимия / Под ред. Е.А.Строева, В.Г. Макаровой, Д.Д. Пескова .-М.: ГОУ ВУНМЦ, 2002. – 234с.

  8. Цыганенко А.Я., Жуков В.И., Мясоедов В.В., Завгородний И.В. линическая биохимия. М.: Триада-Х, 2002.- 498с.

  9. A.Gaw, R.A. Cowan, M.J. Stewart, J. Sheperd. Clinical Biochemistry. – Edinburg: Churchill Livingstone.- 1999.- 166 Р.

Тема № 3. КЛІНІКО – БІОХІМІЧНА ОЦІНКА ПОРУШЕННЯ ОБМІНУ ВУГЛЕВОДІВ

Мета заняття: 1. Оволодіти методом кількісного визначення глікозильованого гемоглобіну. 2. Оволодіти методом проведення визначення впливу цукрового навантаження на рівень глюкози крові для оцінки порушення обміну вуглеводів.

Актуальність теми: Визначення цукру в крові має суттєве значення для діагностики цукрового діабету та інших порушень обміну вуглеводів. Оволодіння методами визначення кількості цукру в крові, сечі та інших біологічних рідинах є необхідним для розуміння механізму розвитку патологічного процесу, постановки діагнозу та використання фармацевтичних препаратів при лікуванні хворого. Визначення змін концентрації цукру крові методом цукрового навантаження дозволяє виявити приховані форми діабету, порушення глікогенутворювальної функції печінки та вплив інсуліну на обмін вуглеводів.

Конкретні завдання:

  • Вміти провести кількісне визначення глікозильованого гемоглобіну.

  • Провести визначення впливу цукрового навантаження на рівень цукру в крові шляхом визначення глюкози в крові глюкозооксидазним методом, методом Хагедорна Йєнсена, орто-толуїдиновим методом.

  • Оцінювати біохімічні показники обміну вуглеводів, розуміти їх діагностичну цінність.

  • Розуміти причини порушення обміну вуглеводів та загальні принципи їх корекції фармацевтичними препаратами.

  • Аналізувати та оцінити отримані дані для оцінки розвитку патологічного процесу.

Теоретичні питання

1.Травлення і всмоктування вуглеводів.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка