З клінічної біохімії (для студентів фармацевтичного факультету 4 курсу спеціальності «Клінічна фармація»)



Сторінка6/14
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.51 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Протеїнурія при патології сечовидільних органів.


У сечі здорової людини практично немає білків. Спеціальними “чутливими” методами можна виявити у дорослої людини 20- 80 мг білка в добовій сечі і 3- 47 мг - у дітей.

З сечею виділяються низькомолекулярні білки плазми крові або інших тканин. До цих білків відносяться ферменти (пепсин, трипсин, підшлункова амілаза тощо), білки злущених клітин сечовивідних органів.

Поява білка в сечі - протеїнурія буває ниркова та позаниркова. Найчастіше зустрічається ниркова: так, при гломерулонефритах або пієлонефритах відповідна ступінь протеїнурії характерна майже для 99% хворих. Позаниркові протеїнурії пов’язані з ураженням сечовивідних шляхів або передміхурової залози. При патологічних станах у сечу попадають деякі ферменти: амінотрансферази, ліпази, рибонуклеази, амілази, фосфатази. Для підтвердження діагнозу захворювання застосовують їх визначення.

Протеїнурії, як тимчасове явище, можуть появитися внаслідок нервово-психічних, механічних (наприклад, пальпація нирок), хімічних, термічних та інших впливів.

У дітей фізіологічні протеїнурії, що швидко проходять, легко виникають при перегодовуванні (аліментарна протеїнурія), пере­охолодженні та інші. Якщо усунути причини, що спричинюють протеїнурію, то захворювання швидко проходить.

Протеїнурія може спостерігатися при функціональних розла­дах нирок - функціональні ниркові протеїнурії або їх органічних ураженнях - органічні ниркові протеїнурії (при нефрозах, нефрозо-нефриті, нефриті, неф­росклерозі та інші). При цьому з сечею виводяться білки сироватки крові.

Протеїнурії при гарячкових і токсичних станах пов’язані з функ­ціональним напруженням нирок.

Транзиторні альбумінурії спостерігаються при гіперфункції щи­товидної залози, жовтяницях, опіках, анеміях, гострій кишковій непрохідності тощо.

Позаниркові (екстраренальна, несправжня) протеїнурії зумовлені домішками білка (секретами, клітинами, що розпалися), які виділяються при захворюваннях сечових шляхів і статевих органів. Найчастіше позаниркові альбумінурії спостері­гаються внаслідок циститів і цистопієлітів, рідше - внаслідок вульвовагінітів, конкрементів або пухлини статевих шляхів.

Порушення обміну фенілаланіну і тирозину.

Перетворення феніл­аланіну і тирозину тісно пов’язані одне з одним. Тирозин легко утворюється в організмі окисненням фенілаланіну. Останній перетворюється в тирозин за допомогою ферменту фенілаланін- 4-гідроксилази.

В клініці зустрічається таке захворювання як фенілпіровиноградна олігофренія (1/10 000). Це порушення є аутосомно-рецесивне і найчастіше зустрічається в скандинаво-балтійському регіоні.

Порушення обміну фенілаланіну і тирозину спричинює виник­нення таких захворювань, як алкаптонурія, фенілпіровиноградна олігофренія, альбінізм тощо.

Більшість випадків фенілкетонурії супроводжується дефіцитом ферменту печінки фенілаланін-4-гідроксилази. Як правило, це призводить до різкого підвищення концентрації фенілаланіну в крові. При цьому утворюються метаболіти, що практично відсутні в нормі (фенілетиламін, ортофенілоцтова кислота). Всі ці сполуки є потужними нейротоксинами і здатні порушувати метаболізм ліпідів в мозку. При відсутності певних нейромедіаторів такий механізм відповідає за прогресивне зниження інтелекту в хворих, яке проявляється вже через декілька місяців після народження. Для хворих також характерними є схильність до екземи, специфічний запах сечі та поту, який зумовлений присутністю фенілацетату.

При олігофренії блоковано ферментативне перетворення фенілаланіну в тирозин.

Причина порушення психіки ще не вияснена. Очевидно, слабоумство є наслідком токсичної дії на нервову систему проміжних продуктів обміну, що нагромадились.

У хворих на фенілпіровиноградну олігофренію порушується і обмін тирозину, про що свідчить незначне утворення меланінів, що призводить до альбінізму; шкіра хворих залишається світлою.



Алкаптонурія найчастіше зустрічається в Північній Ірландії (1/200 000), в Західній Європі її частота незначна - 1/1 000 000. Вона зумовлена аутосомно-рецисивним дефектом синтезу гомогентензинової кислоти. За нормальних умов фермент n-оксифенілпіруватдегідроксигеназа (разом з вітаміном С) перетворює n-оксифенілпіруват, отриманий з тирозину, в гомогентизинову кислоту. В нирках гомогентизинова кислота в присутності Fe2+ та глутатіону перетворюється на 4-метилацетооцтову кислоту. Якщо цей процес гальмується, то накопичення гомогентизинової кислоти призводить до утворення хінонових поліфенолів – “охронозних пігментів”, які виводяться нирками та зумовлюють темне забарвлення сечі. Охронозний пігмент алкаптон не повністю виводиться з сечею і відкладається у хрящовій та інших видах сполучної тканини й робить її крихкою. Такі зміни часто призводять до кальцифікації та дегенеративного артриту хребта, а також суглобів кінцівок, пігментації склер та хрящів вушних раковин та інших змін.

При алкаптонурії може виділятися до 0,5 г гомоген­тизинової кислоти за добу. Захворювання можна виявити у ран­ньому дитинстві (сеча швидко темніє на повітрі).

Алкаптонурія, як тимчасове явище, спостерігається при авіта­мінозі С. Вона швидко зникає при насиченні організму аскорбіно­вою кислотою. Справжня алкаптонурія не зале­жить від насиченності організму вітаміном С і його введення не усуває екскреції гомогентизинової кислоти. При С-авітамінозі з сечею виводяться й інші проміжні продукти обміну фенілаланіну і тирозину: n-оксифенілпіровиноградна і n-оксифенілмолочна кис­лоти.

Гомогентизинова кислота може виділятися і при захворюван­нях нирок.



Альбінізм є вродженою аномалією обміну тирозину. При цьому порушується синтез ферменту тирозинази, в результаті цього блоку­ється перетворення діоксифенілаланіну (ДОФА) у меланіни. У аль­біносів утворення і обмін адреналіну не порушуються, тому важко припустити, що обмін тирозину гальмується на більш ранніх ста­діях перетворення (до стадії утворення ДОФА).

Визначення небілкових азотистих компонентів крові та їх клініко-діагностичне значення. Нормальна концентрація залишкового азоту в крові становить 14-28 ммоль/л, або 0,2-0,4-г/л. Це азот органічних і неорганічних сполук, які залишаються в розчині після осадження білків крові. Приблизно 50 % залишкового азоту припадає на азот сечовини, 25 % - на азот амінокислот, 7,5 % - на креатин і креатинін, 0,5 % - на амонійні солі й індикан, 13%-на частку інших азотистих речовин крові. Збільшення концентрації залишкового азоту в крові називається гіперазотемією.

В залежності від причин гіперазотемію поділяють на ретенційну і продукційну. Ретенційна гіперазотемія виникає внаслідок недостатнього виділення із сечею азотовмісних продуктів при нормальному їх надходженні в кров. Така гіперазотемія може бути нирковою і позанирковою.

При нирковій ретенційній гіперазотемії послабляється видільна функція нирок і в крові різко підвищується концентрація залишкового азоту, в основному за рахунок сечовини, а також сечової кислоти, креатину тощо. Цей тип азотемії зустрічається при гломерулонефритах, піелонефритах, туберкульозі й амілоїдозі нирок. При різних захворюваннях нирок ступінь підвищення рівня залишкового азоту і концентрації сечовини визначається пошкодженням нефрону, інтенсивністю тканинного протеолізу, ступенем інтоксикації й іншими причинами. Особливо високі рівні гіперазотемії спостерігаються при гострій і хронічній нирковій недостатності (до 100-200 ммоль/л і вище).

Позаниркова ретенційна гіперазотемія є наслідком наявності перешкоди відтоку сечі після її виділення в нирках в результаті стиснення сечівника пухлиною, гіпертрофованою простатою тощо. Вона може бути зумовлена також порушенням гемодинаміки з наступним зниженням клубочкової фільтрації. Причинами позаниркової ретенційної гіперазотемії можуть бути серцево-судинна декомпенсація, зневоднення організму внаслідок блювоти і профузних проносів, інфекційні гепатити, непрохідність кишечника, опіки, травматичний шок, цукровий діабет та інші захворювання. У вказаних випадках гіперазотемія, як правило, перевищує норму не більше, ніж у 2-3 рази. Продукційна гіперазотемія виникає при надлишковому надходженні азотовмісних речовин у кров внаслідок посиленого розпаду тканинних білків. Функція нирок, як правило, не порушена. Це має місце при голодуванні, кахексії, гострих і хронічних інфекціях, тиреотоксикозі, лікуванні глюкокортикоїдами, травмах, лейкозах, променевій хворобі. Цей вид гіперазотемії має місце за рахунок фракції залишкового азоту - підвищення вмісту амінокислот, поліпептидів, сечової кислоти, креатину і креатиніну.

Азотистий обмін в організмі помітно порушується під впливом іонізуючої радіації. Причинами цих змін є: безпосередній вплив радіації на молекули білка в тканинах і зміна їх фізико-хімічних властивостей, інтенсифікація процесів тканинного протеолізу під впливом активації протеолітичних ферментів, порушення біосинтезу білків у тканинах опроміненого організму. Істотну роль відіграє знижене всмоктування амінокислот стінками тонкої кишки.

Порушення обміну сечовини, креатиніну.

У здорової людини концентрація сечовини в крові становить від 2,5 до 8,33 ммоль/л. Цей показник є важливим діагностичним тестом, що характеризує сечовиноутворюючу функцію печінки, видільну функцію нирок і стан білкового обміну як основного джерела азоту амінокислот і продуктів їх розпаду для біосинтезу сечовини. Зокрема, ретенційна гіперазотемія значною мірою залежить від рівня сечовини в крові. У пізній термін хронічної ниркової недостатності вміст сечовини в крові може досягати 30 - 40 ммоль/л і вище, кількість азоту сечовини як фракції залишкового азоту значно збільшується, досягає 80-90 %. Особливо високий вміст сечовини спостерігається при гострій нирковій недостатності.

В нормі вміст креатину в цільній крові становить 220-300 мкмоль/л, у плазмі-76-114 мкмоль/л. У нормі креатин у сечі не виявляється і лише при збільшенні його концентрації в сироватці крові понад 120 мкмоль/л він переходить у сечу. Підвищення вмісту креатину в сироватці крові супроводжується креатинурією, яка спостерігається при різних пошкодженнях м’язів: міопатіях, м’язових дистрофіях, міастеніях, міозитах, після ампутацій. У сироватці крові здорової людини міститься 53-106 мкмоль/л креатиніну як кінцевого продукту обміну креатину.

Підвищення рівня креатиніну в сироватці крові свідчить про порушення видільної функції нирок і спостерігається при ретенційній гіперазотемії.

Рівень креатиніну в сироватці крові підвищується також при порушенні відтоку сечі внаслідок закупорки сечових шляхів, непрохідності кишечника, важкому перебігу цукрового діабету, м’язової дистрофії, опіках.

Індикан - калієва або натрієва сіль індоксилсірчаної кислоти синтезується в печінці з індоксилу, що є продуктом окиснення індолу, який утворюється в товстій кишці з триптофану в процесі гниття білків у кишечнику. Вміст індикану в крові-1,19-3,18 мкмоль/л (0,03- 0,08 мг/100 мл). За кількістю індикану в сечі людини судять про інтенсивність процесів гниття білків у кишечнику і про функціональний стан печінки. Збільшення кількості індикану в крові спостерігається при ретенційній азотемії, порушенні функції кишечника, кишковій непрохідності.

Внаслідок дезамінування амінокислот та інших азотистих сполук у клітинах постійно утворюється аміак, який є токсичним для організму. Особливо чутлива до аміаку центральна нервова система. Нагромадження аміаку неминуче призвело б до загибелі організму, проте цього не спостерігається, тому що в організмі є ряд механізмів, які знешкоджують аміак.

Вміст аміаку в сироватці крові незначний (11,6 мкмоль/л), хоч в тканинах організму при дезамінуванні амінокислот, азотистих основ утворюється значна його кількість. Особливо багато аміаку утворюється в тканинах печінки, нирок, м’язів, мозку тощо.

Аміак знешкоджується у печінці шляхом синтезу сечовини і лише незначна частина його виво­диться з організму в вигляді амонійних солей.

Ацидоз і підвищена екскреція аміаку бувають при га­рячкових станах, голодуванні та інших порушеннях обміну речо­вин. Такі захворювання нирок як цистити, цистопієліти, можуть супроводжуватися значним збільшенням кількості аміаку в сечі внаслідок розкладу сечовини бактеріями в сечовивідних шляхах.

При алкалозі спостерігається зниження вмісту аміаку в сечі. Алкалоз може виникати при попаданні в організм лугів, при тетанії, епілепсії, гіперфосфатурії тощо.

В діагностиці печінкової недостатності важливим показником є співвідношення азоту сечовини до залишкового азоту крові. При зниженні цього коефіцієнта нижче 45% - 50% сечовиноутворююча функція печінки вважається порушеною.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка