ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ
№
зп
|
Тема
|
Кількість
годин
|
1.
|
Клініко-біохімічна характеристика обміну білків.
|
2
|
2.
|
Клініко-біохімічна характеристика обміну вуглеводів.
|
2
|
3.
|
Клініко-біохімічна характеристика обміну ліпідів.
|
2
|
4.
|
Характеристика ферментативних порушень. Ензимодіагностика та ензимотерапія.
|
2
|
5.
|
Клінічна біохімія при захворюваннях органів травної системи.
|
2
|
Всього
|
10
|
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
№
зп
|
Тема
|
Кількість
годин
|
1
|
Зміни активності ферментів системи антиоксидантного захисту в умовах дії ксенобіотиків
|
2
|
2
|
Застосування та механізм дії коферментів як лікарських засобів
|
2
|
3
|
Використання негормональних цукрознижуючих засобів для лікування цукрового діабету
|
2
|
4
|
Клініко-біохімічна характеристика ускладнень цукрового діабету
|
2
|
5
|
Роль пероксидного окиснення ліпідів в етіології патогенезу атеросклерозу
|
2
|
6
|
Первинні та вторинні порушення ліпідного обміну, причини їх виникнення та шляхи корекції
|
2
|
7
8
|
Патологія обміну гемоглобіну: гемоглобінопатії, таласемії, еритроцитарні ензимопатії.
Вітамінна нестача у хворих із захворюваннями органів травної системи
|
2
2
|
9
|
Порушення обміну вітамінів
|
2
|
10
|
Роль захворювань ротової порожнини при захворюваннях ШКТ
|
2
|
11
|
Вплив лікарських засобів (сечогінних та сульфаніламідних) на виникнення гострого панкреатиту
|
2
|
12
|
Препарати калію, що застосовуються у медичній практиці
|
2
|
13
|
Гормоноподібні речовини, їх функції в організмі
|
2
|
14
|
Патологічні стани, які виникають при порушенні кортикостероїдів, шляхи їх корекції
|
2
|
15
|
Характеристика судинних порушень при інфаркті міокарда та їх фармакологічна корекція
|
2
|
16
|
Біохімічні механізми дії β-адреноблокаторів і блокаторів кальцієвих каналів
|
2
|
17
|
Клініко-біохімічна характеристика згортальної функції крові.
|
2
|
18
|
Клініко-біохімічна характеристика згортальної функції крові.
|
2
|
19
|
Біохімія онтогенезу.
|
2
|
20
|
Фармпрепарати – індуктори І та ІІ фаз детоксикації у печінці
|
2
|
21
|
Біохімія неоплазій
|
2
|
22
|
Використання сучасних досягнень молекулярної біології і генетики у медицині та фармації.
|
2
|
23
|
Біохімічні механізми токсичних уражень організму, токсикоманій. Біохімічні основи використання фармпрепаратів при їх лікуванні.
|
2
|
Всього
|
|
46
|
За поточне навчання та на контрольних заняттях засвоєння змістових модулів студентові нараховуються бали: "відмінно" - 7 балів, "добре" – 5,5 балів, "задовільно" - 4 бали, "незадовільно" - 0 балів.
Студент допускається до підсумкового контролю засвоєння модулю 1 при виконанні всіх вимог навчальної програми та за умов, якщо за поточне оцінювання та за контроль засвоєння змістових модулів (17 занять) він набрав не менше 68 балів (4х17=68).
Підсумковий тестовий контроль зараховується студенту, якщо він демонструє володіння практичними навичками та набрав при виконанні тестового контролю теоретичної підготовки не менше 50 балів.
Модуль 1. Клініко-біохімічні показники обміну окремих органів та систем органів
Змістовий модуль № 1. Організація клініко-біохімічних досліджень. Патохімія основних видів обміну речовин
Тема №1 МЕТОДИ БІОХІМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Мета заняття. Оволодіти деякими фізико-хімічними методами досліджень біологічно важливих речовин та загальними принципами обробки й інтерпретації результатів.
Актуальність теми. В біохімічних дослідженнях використовуються сучасні фізико-хімічні, фізичні та математичні методи. При оцінюванні стану хворого та ефективності дії фармпрепаратів провідне місце займають методи біохімічних досліджень. Встановлення діагнозу й прогноз захворювання значною мірою пов’язані з визначенням біохімічних показників та правильною їх інтерпретацією.
Конкретні завдання:
-
Вміти визначити активність каталази крові та інтерпретувати отримані результати
-
Показати залежність отриманих результатів від ступеня гемолізованості крові
-
Виявити ступінь впливу фармпрепаратів на біохімічні показники в організмі
Теоретичні питання
-
Оптичні методи в біохімії (фотоелектроколориметрія, спектрофотометрія, флюоресцентний аналіз, імуноферментний тощо).
-
Електрофорез (горизонтальний, диск-електрофорез, ізоелектричне фокусування, імуноелектрофорез).
-
Види хроматографії (афінна, іонообмінна, тонкошарова, газова, гель-хроматографія).
-
Принцип полярографічного методу дослідження.
-
Імуноферментний метод аналізу.
-
Загальні принципи клініко-біохімічної оцінки результатів обстежень.
-
Помилки при проведенні лабораторних досліджень.
Блок інформації
Характеристика фізико-хімічних методів дослідження
У біохімії широке використання знайшли діаліз, центрифугування, оптичні та електрохімічні методи, різні види хроматографії, радіоімунні дослідження тощо.
Центрифугування суть процесу центрифугування полягає в розділенні неоднорідних систем (суспензій, емульсій) в полі дії доцентрових сил. Під дією цих сил суспензії розділяються на тверду фазу -осад і рідку - центрифугат, який називають також супернатантом, або надосадовою рідиною. Велику роздільну здатність має “центрифугування в градієнті густини”. У даному випадку частинки речовини у процесі центрифугування розподіляються вздовж градієнта у вигляді дискретних зон або полюсів і не змішуються між собою.
В залежності від фактору (характеризує відношення прискорення доцентрових сил до прискорення сили тяжіння) розділення центрифуги умовно поділяють на звичайні (G менше 3500) і зверхцентрифуги (ультрацентрифуги G більше 3500). Звичайні центрифуги використовують з метою препаративного центрифугування. Ультрацентрифуги дозволяють розвинути доцентрове прискорення поля до 300000 G. Вони використовуються з аналітичною метою, для визначення молекулярної маси речовин та виділення їх окремих фракцій із розчинів.
До оптичних методів дослідження належать :
фотоелектроколориметричні;
спектрофотометричні;
флюоресцентний та інші.
Із хроматографічних методів дослідження використовують гель – хроматографію, іоннообмінну, афінну, тонкошарову, газову.
Серед сучасних методів дослідження провідна роль належить спектральному аналізу. Він відноситься до фізико-хімічних методів якісного й кількісного визначення атомного та молекулярного складу речовин, заснованих на дослідженні спектрів, що поглинаються або випромінюються речовинами, які аналізують. В основу цих методів покладено принцип вимірювання зміни інтенсивності світлового потоку. Залежно від довжини хвилі змінюється характер випромінювання, тому електромагнітний спектр поділено на зони : - і промені з довжиною хвилі 0,1 - 9 нм, ультрафіолетова зона - 100 - 380 нм, видима зона - 380 - 760 нм, інфрачервона зона - 760 - 1100 нм.
Спектральні методи дослідження поділяються на 2 групи: абсорбційні та імерсійні. В основу абсорбційної спектроскопії покладено принцип вимірювання поглинання світла, що проходить крізь досліджуваний розчин внаслідок абсорбції його речовиною, яку визначають. Кожна речовина поглинає світло певної довжини хвилі, отже, абсорбція світла є вибірковою.
Фотометричні методи оптичного фізико- хімічного аналізу поділяються на дві групи: абсорбційну фотометрію і емісійну.
Абсорбційна фотометрія – це метод, оснований на вимірюванні ступеня ослаблення монохроматичного світлового потоку в результаті вибіркового поглинання світла розчиненою речовиною. Основним законом фотометрії є закон Ламберта- Бера. Закон формулюється таким чином: Логарифм відношення інтенсивності світлового потоку, що проходить через розчин до інтенсивності світлового потоку, який виходить з розчину, прямо пропорційний концентрації речовини і товщині поглинаючого шару.
До методів абсорбційної фотометрії відносяться: спектрофотометрія і нефелометрія.
Спектрофотометрія або в більш широкому розумінні – колориметрія- вимірювання інтенсивності забарвлення розчину досліджуваної речовини, відносно інтенсивності забарвлення еталонного розчину з точно відомою концентрацією.
Фотоколориметрія - це вимірювання поглинання видимої частини спектру забарвленими розчинами.
Власне спектрофотометрія - це вимірювання поглинання (і пропускання) прозорих розчинів в ультрафіолетовій, видимій та інфрачервоній зонах спектру (220 - 1100 нм).
Прилади, які грунтуються на вимірюванні світлопоглинання речовин, називаються абсорціометрами. До них належать фотоелектроколориметри (ФЕК) і спектрофотометри (СФ). Фотоелектроколориметри дають змогу проводити вимірювання в видимій частині спектра.
Спектрофотометри (СФ) дають змогу проводити вимірювання в широкому діапазоні хвиль від ультрафіолетового до інфрачервоного (210 - 1100 нм) і досліджувати забарвлені та безбарвні розчини у вузькій частині спектра, в зоні максимального поглинання монохроматичного потоку світла.
В основі абсорбційної спектроскопії лежать загальні принципи здатності речовин поглинати світлову енергію за законом Бугера - Ламберта і Бера. При вимірюваннях інтенсивності поглинання світлового потоку користуються величиною, яка називається оптичною густиною розчину й позначається буквою D.
D = k x Сx d,
якщо концентрацію С виразити в моль/л, а товщину шару d - в сантиметрах, то величина k - називається молярним коефіцієнтом поглинання (екстинкція). Цей коефіцієнт поглинання дорівнює оптичній густині 1 М розчину при товщині шару в 1 см..
Нефелометрія - це метод аналізу, пов’язаний з оцінкою ступеня мутності досліджуваного розчину. Інтенсивність розсіювання залежить від розмірів частинок і кількості розчиненої речовини.
|