З клінічної біохімії (для студентів фармацевтичного факультету 4 курсу спеціальності «Клінічна фармація»)



Сторінка2/14
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.51 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ

зп


Тема

Кількість

годин


1.

Клініко-біохімічна характеристика обміну білків.

2

2.

Клініко-біохімічна характеристика обміну вуглеводів.

2

3.

Клініко-біохімічна характеристика обміну ліпідів.

2

4.

Характеристика ферментативних порушень. Ензимодіагностика та ензимотерапія.

2

5.

Клінічна біохімія при захворюваннях органів травної системи.

2

Всього

10

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

зп


Тема

Кількість

годин


1

Зміни активності ферментів системи антиоксидантного захисту в умовах дії ксенобіотиків

2

2

Застосування та механізм дії коферментів як лікарських засобів

2

3

Використання негормональних цукрознижуючих засобів для лікування цукрового діабету

2

4

Клініко-біохімічна характеристика ускладнень цукрового діабету

2

5

Роль пероксидного окиснення ліпідів в етіології патогенезу атеросклерозу

2

6

Первинні та вторинні порушення ліпідного обміну, причини їх виникнення та шляхи корекції

2

7
8

Патологія обміну гемоглобіну: гемоглобінопатії, таласемії, еритроцитарні ензимопатії.

Вітамінна нестача у хворих із захворюваннями органів травної системи



2
2

9

Порушення обміну вітамінів

2

10

Роль захворювань ротової порожнини при захворюваннях ШКТ

2

11

Вплив лікарських засобів (сечогінних та сульфаніламідних) на виникнення гострого панкреатиту

2

12

Препарати калію, що застосовуються у медичній практиці

2

13

Гормоноподібні речовини, їх функції в організмі

2

14

Патологічні стани, які виникають при порушенні кортикостероїдів, шляхи їх корекції

2

15

Характеристика судинних порушень при інфаркті міокарда та їх фармакологічна корекція

2

16

Біохімічні механізми дії β-адреноблокаторів і блокаторів кальцієвих каналів

2

17

Клініко-біохімічна характеристика згортальної функції крові.

2

18

Клініко-біохімічна характеристика згортальної функції крові.

2

19

Біохімія онтогенезу.

2

20

Фармпрепарати – індуктори І та ІІ фаз детоксикації у печінці

2

21

Біохімія неоплазій

2

22

Використання сучасних досягнень молекулярної біології і генетики у медицині та фармації.

2


23

Біохімічні механізми токсичних уражень організму, токсикоманій. Біохімічні основи використання фармпрепаратів при їх лікуванні.

2

Всього




46

За поточне навчання та на контрольних заняттях засвоєння змістових модулів студентові нараховуються бали: "відмінно" - 7 балів, "добре" – 5,5 балів, "задовільно" - 4 бали, "незадовільно" - 0 балів.

Студент допускається до підсумкового контролю засвоєння модулю 1 при виконанні всіх вимог навчальної програми та за умов, якщо за поточне оцінювання та за контроль засвоєння змістових модулів (17 занять) він набрав не менше 68 балів (4х17=68).



Підсумковий тестовий контроль зараховується студенту, якщо він демонструє володіння практичними навичками та набрав при виконанні тестового контролю теоретичної підготовки не менше 50 балів.
Модуль 1. Клініко-біохімічні показники обміну окремих органів та систем органів

Змістовий модуль № 1. Організація клініко-біохімічних досліджень. Патохімія основних видів обміну речовин



Тема №1 МЕТОДИ БІОХІМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Мета заняття. Оволодіти деякими фізико-хімічними методами досліджень біологічно важливих речовин та загальними принципами обробки й інтерпретації результатів.

Актуальність теми. В біохімічних дослідженнях використовуються сучасні фізико-хімічні, фізичні та математичні методи. При оцінюванні стану хворого та ефективності дії фармпрепаратів провідне місце займають методи біохімічних досліджень. Встановлення діагнозу й прогноз захворювання значною мірою пов’язані з визначенням біохімічних показників та правильною їх інтерпретацією.

Конкретні завдання:

  • Вміти визначити активність каталази крові та інтерпретувати отримані результати

  • Показати залежність отриманих результатів від ступеня гемолізованості крові

  • Виявити ступінь впливу фармпрепаратів на біохімічні показники в організмі

Теоретичні питання

  1. Оптичні методи в біохімії (фотоелектроколориметрія, спектрофотометрія, флюоресцентний аналіз, імуноферментний тощо).

  2. Електрофорез (горизонтальний, диск-електрофорез, ізоелектричне фокусування, імуноелектрофорез).

  3. Види хроматографії (афінна, іонообмінна, тонкошарова, газова, гель-хроматографія).

  4. Принцип полярографічного методу дослідження.

  5. Імуноферментний метод аналізу.

  6. Загальні принципи клініко-біохімічної оцінки результатів обстежень.

  7. Помилки при проведенні лабораторних досліджень.


Блок інформації

Характеристика фізико-хімічних методів дослідження

У біохімії широке використання знайшли діаліз, центрифугування, оптичні та електрохімічні методи, різні види хроматографії, радіоімунні дослідження тощо.



Центрифугування суть процесу центрифугування полягає в розділенні неоднорідних систем (суспензій, емульсій) в полі дії доцентрових сил. Під дією цих сил суспензії розділяються на тверду фазу -осад і рідку - центрифугат, який називають також супернатантом, або надосадовою рідиною. Велику роздільну здатність має “центрифугування в градієнті густини”. У даному випадку частинки речовини у процесі центрифугування розподіляються вздовж градієнта у вигляді дискретних зон або полюсів і не змішуються між собою.

В залежності від фактору (характеризує відношення прискорення доцентрових сил до прискорення сили тяжіння) розділення центрифуги умовно поділяють на звичайні (G менше 3500) і зверхцентрифуги (ультрацентрифуги G більше 3500). Звичайні центрифуги використовують з метою препаративного центрифугування. Ультрацентрифуги дозволяють розвинути доцентрове прискорення поля до 300000 G. Вони використовуються з аналітичною метою, для визначення молекулярної маси речовин та виділення їх окремих фракцій із розчинів.



До оптичних методів дослідження належать :

фотоелектроколориметричні;

спектрофотометричні;

флюоресцентний та інші.

Із хроматографічних методів дослідження використовують гель – хроматографію, іоннообмінну, афінну, тонкошарову, газову.

Серед сучасних методів дослідження провідна роль належить спектральному аналізу. Він відноситься до фізико-хімічних методів якісного й кількісного визначення атомного та молекулярного складу речовин, заснованих на дослідженні спектрів, що поглинаються або випромінюються речовинами, які аналізують. В основу цих методів покладено принцип вимірювання зміни інтенсивності світлового потоку. Залежно від довжини хвилі змінюється характер випромінювання, тому електромагнітний спектр поділено на зони : - і промені з довжиною хвилі 0,1 - 9 нм, ультрафіолетова зона - 100 - 380 нм, видима зона - 380 - 760 нм, інфрачервона зона - 760 - 1100 нм.

Спектральні методи дослідження поділяються на 2 групи: абсорбційні та імерсійні. В основу абсорбційної спектроскопії покладено принцип вимірювання поглинання світла, що проходить крізь досліджуваний розчин внаслідок абсорбції його речовиною, яку визначають. Кожна речовина поглинає світло певної довжини хвилі, отже, абсорбція світла є вибірковою.

Фотометричні методи оптичного фізико- хімічного аналізу поділяються на дві групи: абсорбційну фотометрію і емісійну.

Абсорбційна фотометрія – це метод, оснований на вимірюванні ступеня ослаблення монохроматичного світлового потоку в результаті вибіркового поглинання світла розчиненою речовиною. Основним законом фотометрії є закон Ламберта- Бера. Закон формулюється таким чином: Логарифм відношення інтенсивності світлового потоку, що проходить через розчин до інтенсивності світлового потоку, який виходить з розчину, прямо пропорційний концентрації речовини і товщині поглинаючого шару.

До методів абсорбційної фотометрії відносяться: спектрофотометрія і нефелометрія.

Спектрофотометрія або в більш широкому розумінні – колориметрія- вимірювання інтенсивності забарвлення розчину досліджуваної речовини, відносно інтенсивності забарвлення еталонного розчину з точно відомою концентрацією.



Фотоколориметрія - це вимірювання поглинання видимої частини спектру забарвленими розчинами.

Власне спектрофотометрія - це вимірювання поглинання (і пропускання) прозорих розчинів в ультрафіолетовій, видимій та інфрачервоній зонах спектру (220 - 1100 нм).

Прилади, які грунтуються на вимірюванні світлопоглинання речовин, називаються абсорціометрами. До них належать фотоелектроколориметри (ФЕК) і спектрофотометри (СФ). Фотоелектроколориметри дають змогу проводити вимірювання в видимій частині спектра.

Спектрофотометри (СФ) дають змогу проводити вимірювання в широкому діапазоні хвиль від ультрафіолетового до інфрачервоного (210 - 1100 нм) і досліджувати забарвлені та безбарвні розчини у вузькій частині спектра, в зоні максимального поглинання монохроматичного потоку світла.

В основі абсорбційної спектроскопії лежать загальні принципи здатності речовин поглинати світлову енергію за законом Бугера - Ламберта і Бера. При вимірюваннях інтенсивності поглинання світлового потоку користуються величиною, яка називається оптичною густиною розчину й позначається буквою D.

D = k x Сx d,

якщо концентрацію С виразити в моль/л, а товщину шару d - в сантиметрах, то величина k - називається молярним коефіцієнтом поглинання (екстинкція). Цей коефіцієнт поглинання дорівнює оптичній густині 1 М розчину при товщині шару в 1 см..

Нефелометрія - це метод аналізу, пов’язаний з оцінкою ступеня мутності досліджуваного розчину. Інтенсивність розсіювання залежить від розмірів частинок і кількості розчиненої речовини.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка