З журналу «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах»



Скачати 213.66 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір213.66 Kb.
З журналу

«Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах» видавництва «Педагогічна преса»

http://www.ped-pressa.kiev.ua/zhurnali_izdatelstva.php


Тетяна Чумак,

учитель-методист Ічнянської гімназії імені С. Васильченка,

Чернігівська область
Повстання духу (життєвий і творчий шлях Ліни Костенко)
Мета: спонукати учнів до ознайомлення з біографією Ліни Костенко в контексті епохи, розкрити гармонійну, шляхетну натуру поетеси та ті джерела, що формували її письменницький дар; розвивати аналітичні навички та вміння; виховувати почуття глибокої поваги та любові до особистості письменниці та її творчості.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Вид уроку: круглий стіл.

Обладнання: портрет письменниці, збірки її поезій, аудіозаписи творів Бетховена, Моцарта, вислови:


  1. Настане день, обтяжений плодами,

Не страшно їм ні слави, ні хули.

Мої суцвіття, биті холодами,

Ви добру зав’язь все-таки дали (Л. Костенко).
2. О, як мені жилось і як мені страждалось!

І як мені навіки взнаки воно далось!

А що таке життя? Чи те, що переждалось?

Чи все-таки життя – це те, що відбулось? (Л.Костенко).


3. …Я лиш інструмент,

в якому плачуть сни мого народу. (Л.Костенко).



План та хід уроку


(Звучить перша частина Четвертої симфонії Л.В.Бетховена).

Вступне слово учителя.

Поезія завжди стояла на варті людського духу, вічних і незнищенних загальнолюдських цінностей. І в часи тоталітарного наступу комуністичного режиму на українську націю в далеких тридцятих кращі сини і доньки народу свідомо йшли “на соловки, в сибіри, в магадани”, уособлюючи дух волелюбності й непокори, і з розвінчанням культу Сталіна та настанням “хрущовської відлиги” першими на необхідність змін у бездуховному суспільстві відгукнулись поети. Однією з перших над пригніченим мовчанням затурканої епохи розкрилилась творчість Ліни Костенко, за мужністю і силою духу якій не було рівних навіть серед чоловіків – поетів, борців.



(Музика поволі стихає).

Сьогоднішнє засідання круглого стола присвячене цій мужній поетесі, її життєвому і творчому шляхові в контексті нелегкої доби, в яку їй випало жити і творити.

На нашій зустрічі присутня група істориків, яка повинна охарактеризувати основні особливості періоду творчості шістдесятників, а також біографи, читці та критики, які допоможуть нам скласти картину життя і творчості Ліни Костенко.

(Учні записують тему уроку, в ході розповіді роблять короткі записи).

Перше слово – історикам. Вони готували свою розповідь за такими питаннями:




  1. Характеристика епохи, в яку жила письменниця.

У 1953 році помер Сталін. Разом зі смертю цього деспота і невдалою спробою Берії прибрати владу до своїх рук почалася нова епоха. Її прийнято називати “хрущовською відлигою” за іменем партійного лідера, який у той час керував державою. Така разюча зміна політики, розкриття культу особи для багатьох громадян СРСР здавалася неймовірним явищем. Коли Хрущов виголошував свою доповідь на ХХ з’їзді КПРС, багато хто з присутніх у залі депутатів непритомнів від страху, що чує крамольні слова, за які ще кілька місяців тому розстріляли б не лише оратора, а і всіх його слухачів. Те, що комуністична партія у такий спосіб реабілітувала себе й залишалася надалі при владі, розумів мало хто з рядових громадян. Інша річ, що це розуміли інтелектуали. Прикладом такого попередження можна вважати вірш Д.Павличка “Коли помер кривавий Торквемада”.

“Хрущовська відлига” не могла протривати довго, бо провідні діячі компартії швидко збагнули, що дух свободи неминуче принесе кінець їхньому пануванню. До того ж за Хрущова державу теж часто лихоманило: реорганізація в колгоспах, пов’язана з масовим вирощуванням “королеви полів” кукурудзи, цілина, гоніння на церкву – все це породжувало невдоволення і глухе бурчання, що час від часу переростало в грізний клекіт у народних масах.

Епоха Брежнєва, який став наступником скоропостижно, зате “демократично” усуненого від державного керма Хрущова, характеризувалася шантажем усього світу Третьою термоядерною війною, грубим втручанням у справи інших держав. Країну знов накрила зловісна тінь в’язниць, обплутала павутина колючого дроту. Гоніння по службі, партійні і “товариські” розгляди, відкрите і таємне стеження міцно вселялися в повсякденність. Припинила діяльність реабілітаційна комісія. Чимало випущених політв’язнів знову опинилися за ґратами.


  1. Голгофа “шістдесятництва”1

У літературі шістдесяті роки характеризуються появою цілої когорти національно свідомих і талановитих митців. М.Коцюбинська з цього приводу писала: “Шістдесятники – то спонтанний вияв духовного дозрівання, нового мислення. Нової системи цінностей, нового осмислення національного досвіду в надрах тоталітарної системи”.

І хоча “хрущовській відлизі” мало вірили ті митці, які скуштували табірної баланди і життя за колючим дротом, все ж таки значна частина старшого покоління ожила, у своїй творчості почала порушувати досі заборонені теми.

Молодше ж покоління митців у часи “хрущовської відлиги” насамперед почало шукати істину, усвідомлювати, що література – небезпечне заняття, за яке можна заплатити волею і життям, але аж ніяк не безсмертям. І прийшло до висновку, що жертви не були даремними, що істина має здатність торжествувати навіть через багато років після загибелі митця. Приклад представників Розстріляного відродження спонукав і зобов’язував “шістдесятників” у своїх творах писати правду і тільки правду, а це значило і для них, і для їхніх читачів дуже багато.

Найважливішими у списку цінностей стали поняття “відкритість”, “відвертість”, “демократія”, “права людини”, “відродження національної духовності”.


Мозковий штурм”:

– З матеріалу попередніх уроків назвіть імена представників покоління шістдесятників у літературі та інших видах мистецтва. У чому суть їхнього конфлікту з владою?



Учитель:

А зараз група біографів та критиків розповість нам про Ліну Костенко за таким планом:



  1. Сім’я та оточення, в якому зросла письменниця.

  2. Світогляд, риси характеру.

  3. Де, коли й за яких обставин здобула освіту; духовне становлення.

  4. Життєві віхи біографії (дати).

  5. Люди, з якими спілкувалася, дружила.

  6. Головні твори (стиль, жанри).

  7. Духовні орієнтири письменниці.

  8. Громадська діяльність Ліни Костенко.

(Учні записують план до своїх зошитів).

Увиразнити розповідь їм допоможуть читці, без художнього слова яких огляд життєвого шляху поетеси був би неповним.


1. Сім’я та оточення, в якому зросла письменниця.

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 кілометрів від Києва униз по Дніпру. Славний історією, Ржищів знав вогні народних повстань під проводом Павлюка, Гуні, Остряниці, Скидана. Над містом височить Іван-гора – ще за часів Київської Русі там було місто-фортеця Іван-Город, яке зруйнували монголо-татари. Про минувшину маленькій Ліні розповідав батько. А він був дуже цікавою особистістю: працюючи учителем у школі, викладав мало не всі предмети, знав 12 мов.

Мама теж була вчителькою. У вільний час переповідала доньці родинні легенди, які згодом закарбувалися у віршах поетеси: “Веселий привид прабаби”, “Храми”, “Мати”, “Люблю легенди нашої родини”. Послухайте одну з них.

Читець:

Мати

Вона була красуня з Катеринівки.

Було у неї п’ятеро вже нас.

Купляла нам гостинчика за гривеник,

Топила піч і поралась гаразд.

Ходила в церкву, звісно, як годиться.

Гладущики сушила на тину.

Така була хороша молодиця

І мала мрію гарну і чудну.

У ті часи, страшні, аж волохаті,

Коли в степах там хто не воював, –

От їй хотілось, щоб у неї в хаті

На стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.

Вона ходила в степ на буряки.

А от якби не сволок, а на стелі –

Щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш – хочеться літати.

Вночі заснеш у мужа на плечі.

Де б маляра такого напитати?

Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,

Приходив небо малювать шуряк.

Вона сказала: – Перестань, бо вижену.

У тебе, – каже, – небо, як сіряк.

Якийсь художник у роки голодні

Зробити небо взявся за харчі.

Були у нього пензлі Боговгодні,

Став на ослін, одсунув рогачі.

У нього й хмари вигинались зміями,

Уже почав і сонце пломінке.

Вона сказала: – Ні, ви не зумієте.

Злізайте, – каже. – Небо не таке.

Вона тим небом у тій хаті марила!

Вона така була ще молода!

Та якось так – то не знайшлося маляра.

Все якось так – то горе, то біда.

І вицвітали писані тарелі,

І плакав батько, і пливли роки, –

Коли над нею не було вже стелі,

А тільки небо, небо і зірки.
Біограф (продовжує). Коли Ліні виповнилося шість років, сім’я переїхала до Києва. З шести до одинадцяти – найкраща пора дитинства у Київській Венеції. Проте не тільки серед краси і теплого родинного мікроклімату минуло дитинство маленької Ліни. Переїзд батьків у це місто ознаменувався й певними матеріальними випробуваннями, а згодом – і страшною сімейною драмою. Це ж була друга половина тридцятих. Жорстока доба сталінізму. Репресії. Велике полювання на “ворогів народу”. “Ворогом народу” став батько Ліни, засуджений на 10 років таборів – за те, що був занадто інтелігентним, освіченим.
2.Світогляд, риси характеру.

Кажуть, ріки мають великий вплив на людей. Тим, хто народжується на їх берегах, вони передають частину своєї енергії. Згадаймо Олександра Довженка з його “Зачарованою Десною”. Чим більша ріка – тим щедріші дарунки. А зі Ржищева маленька Ліна мала нагоду з юних літ споглядати красу Дніпра, відчувати його впевнену могутність і силу. Доленосна ріка супроводжувала її й по переїзді до Києва. А ще в передвоєнні часи столичний Київ говорив майже виключно українською мовою. Мужнє чекання разом з матір’ю безневинно засудженого батька теж вплинуло на формування духовного світу майбутньої поетеси. А потім була війна, жахливі й сумні “біженські мандри”. Тоді Ліні було одинадцять років. Упродовж цілого життя переходила борознами випробувань – а вони укріплюють душу. І війна – чи не найглибша із цих борозен. Вона поставила першу зарубку на дереві творчості.



Читець:

* * *

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,

Стояли в сивих кратерах сади.

І захлиналась наша переправа

шаленим шквалом полум’я й води.


Був білий світ не білий вже, а чорний.

Вогненна ніч присвічувала дню.

І той окопчик –

як підводний човен

у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком,

кривавий світ, обвуглена зоря! –

а я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря, –


той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Який він був, я вже не пам’ятаю.

Снаряд упав – осипалась стіна.




  1. Де, коли й за яких обставин здобула освіту; духовне становлення.

Досить юною Ліна Костенко вже зробила свій вибір. Вона знала, що коли виросте, буде поетом. Після війни відвідувала літературну студію при Спілці письменників у Києві, а шістнадцятилітньою вже мала перші публікації.

Закінчивши десятий клас, Ліна Костенко успішно склала іспити у тодішній Київський педагогічний інститут імені М.Горького (нині це Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова), але через деякий час забрала свої документи з цього закладу й успішно пройшла досить прискіпливий відбір абітурієнтів до Московського літературного інституту. Безперечно, тут були всі умови для становлення молодого таланту: це дійсно був один з найкращих, найпрестижніших і найвільнодумніших навчальних закладів. А ще прекрасні московські бібліотеки, літературне середовище, палкі дискусії, публічний аналіз найцікавіших добірок поезій Рождественського, Євтушенка, Вознесенського, чия слава гриміла тоді на всю Москву, і не тільки. Навчалася майбутня поетеса у колі відомих митців. Творчим семінаром керував російський поет Михайло Свєтлов, який не міг не помітити Ліниних непересічних здібностей. У заліковій книжці студентки не було ні трійок, ні четвірок. Дівчина надзвичайно багато читала, її талант міцнів, поетичне слово набирало високого звучання

Ліна Костенко закінчила інститут з відзнакою. Серед своїх однокурсників була неперевершеним авторитетом. Її дипломною роботою стала чесна і глибоко громадянська поетична збірка “Проміння землі”. Критик Всеволод Іванов у рецензії прямо заявив: “Дипломна робота Ліни Костенко, вірші, заслуговує, з моєї точки зору, найвищої оцінки… Це дуже талановитий поет з великим майбутнім… Я відчуваю, що українські вірші її досконалі”. Наступного року “Проміння землі” було видане окремою книжкою у видавництвці “Молодь”, а в 1958 вийшла нова збірка “Вітрила”. В обох за московським привілейованим стандартом (тільки для столичних митців, тільки для росіян за національністю, не різних там “буржуазних націоналістів) не було віршів-паровозів про Леніна й партію, не було штучних відгуків на червоні дати календаря. Але ж авторкою була українка! Але ж збірки виходили в Україні! Тут великою сміливістю, як на ті часи, вважалося навіть укласти, навіть запропонувати до друку такі книги. А Ліна Костенко їх видала! Непоступливість і вміння аргументувати свою позицію, свій вибір у Ліни Костенко починався саме з цих перших книг. Інша річ, що згодом окремі риси характеру переростуть у позицію, сформують неординарний світогляд, зроблять Ліну Костенко живою совістю епохи.


  1. Життєві віхи біографії (дати).

Таблиця вивішується на дошку; учні переписують у зошити.
19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині народилася Ліна Костенко.

1936 рік – сім’я переїхала до Києва. Арешт і заслання батька.

1941 – 1945 – війна, “біженські мандри”.

1946 – закінчила школу і вступила до Київського педінституту. Перші публікації.

1952 – 1956 – навчалася в Московському літературому інституті, який закінчила з відзнакою. Повернення до Києва.

1957 – перша збірка “Проміння землі”.

1958 – друга збірка “Вітрила”.

1961 – третя збірка “Мандрівки серця”.

1961 – 1977 – період так званої “духовної еміграції”. Акції протесту (голодування, виступи на захист політв’язнів).

1962 – вийшов друком кіносценарій “Перевірте свої годинники”. Почалися зйомки фільму.

1963 – розсипано набір збірки “Зоряний інтеграл”.

1966 – 1967 – відзнятий матеріал фільму за сценарієм Ліни Костенко піддається нищівній критиці на пленумах Спілки кінематографістів України. Згодом поетеса відмовляється від авторства переробленого до невпізнанності сценарію.

1972 – розсипано набір збірки “Княжа гора”.

1977 – з’являється збірка “Над берегами вічної ріки”.

1979 – вихід у світ роману “Маруся Чурай”.

1980 – збірка “Неповторність”. Ліну Костенко нагороджують Шевченківською премією за цю збірку і роман “Маруся Чурай”.

1987 – видання збірок “Сад нетанучих скульптур”, “Бузиновий цар”.

1989 – виходить у світ “Вибране”.

1990 – у США відбувся Всесвітній конгрес “Ліна Костенко – поет і мислитель”.

1995 – нагородження поетеси Міжнародною літературною премією ім. Ф.Петрарки за книгу “Інкрустації”, видану італійською мовою.

1999 – вийшов роман у віршах “Берестечко”. Вручено диплом Почесного доктора Національного університету “Києво-Могилянська академія”.

2000 – стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Теліги “за справжнє лицарство у житті, подвижницьку діяльність в ім’я України, створення високохудожніх творів”.

2001 – Національна Спілка письменників України висунула кандидатуру Ліни Костенко на Нобелівську премію в галузі літератури.
5. Люди, з якими спілкувалася, дружила.

Серед творів поетеси зрілого віку є вірш-зізнання, що в підлітковому віці маленька Ліна випадково зустрілася з сивочубим Максимом Рильським, упізнала його, але навіть не обізвалася словом з причини великої поваги й усвідомлення, хто перед нею.



Читець:

Пейзаж з пам’яті

Ледь-ледь торкаю слово аквареллю –


Прив’ялий ранок, тиша, парапет.

З кленового туманного тунелю

Виходить Рильський, майже силует.

Різьба по небу – дерево черлене.

Я теж з туману обрисом з’явлюсь.

Він сумно-сумно дивиться на мене, –

Хто я така, чого я так дивлюсь.

А я дивлюся. Я хвилююсь трохи…

І розминулись. Тільки силует.

Оце і все. Зустрілись дві епохи.

Дурне дівчатко і старий поет.

Кружляє листя, і не чутно кроків.

Пейзаж, котрому років, років, років…

Біограф (продовжує).

Ця зустріч все-таки була знаковою, але про це поетеса здогадалася лише згодом, відтворивши спогад у вірші.

Ви вже почули, з якими знаменитостями Ліна Костенко спілкувалася в літературному інституті. Там гартувався й міцнів її талант. А по приїзді в Київ мужня поетеса раз і назавжди обрала дорогу правди й честі, дорогу захисту демократії. На цій дорозі їй зустрілися такі неординарні особистості, як Алла Горська, Іван Дзюба, Василь Стус, Михайло Горинь, Мирослава Зваричевська, Микола Ільницький, Іван та Надія Світличні. Друзів і однодумців не прийнято кидати в біді. І мужня поетеса безоглядно кидається на захист дисидентів, яких одного за одним намагається знищити система. Її дочка Оксана Пахльовська згадує: “…А мама у Львові – на судах. Кидає квіти підсудним, їй крутять руки, вона б’є кулаком по “воронках”. Я жду її”.

У вірші “Ліс” поетеса пророчо написала в алегоричній формі:

Каліками – тими погребують.

Найкращих зрубають, повалять…

Задзвонять над ними погребно

Білі дзвони конвалій.

Ще були живими Василь Стус, Алла Горська, Іван Світличний, Володимир Івасюк, В’ячеслав Чорновіл, ще не народився Ґія Ґонґадзе…
Звучать акорди “Реквієму” Моцарта.

Учитель: Люди, з якими дружила чи спілкувалася поетеса – неординарні особистості, борці за права й свободи людини в тоталітарній системі, за визволення України з-під національного гніту. Їх називали дисидентами, інакомислячими. З ними нещадно боровся, їх переслідував і знищував комуністичний режим. Пропоную їх пам’ять вшанувати хвилиною мовчання. (Усі встають).

Учитель. А зараз – слово критикам.
6. Головні твори (стиль, жанри)

Нині Ліна Костенко має близько десяти поетичних книг, серед них –


“Над берегами вічної ріки” (1977), “Маруся Чурай”(1979), “Неповторність” (1980), “Сад нетанучих скульптур”, “Бузиновий цар” (1987), “Вибране” (1989), “Інкрустації” (1995).

Збірка “Зоряний інтеграл”, яка мала вийти в 1963 році, так і не побачила світ, її набір було знищено; поетичній книзі “Княжа гора”(1976), що готувалася понад десять років, також не судилося дійти до читача. У діалозі поетеси з її шанувальниками настала тривала перерва – шістнадцять довгих літ система робила вигляд, що такої поетеси, як Ліна Костенко, просто не існує.



Мозковий штурм:

Чим, на вашу думку, можна пояснити шістнадцятирічну паузу в творчості письменниці?


Критик (продовжує). Здається, немає в літературі таких тем чи проблем, яких би не торкнулася прямо чи опосередковано письменниця. У її творах – теми історичної пам’яті й екології, осмислення героїчного минулого і призначення митця, кохання і зради… Однією з центральних є тема місця й ролі митця в суспільстві, розвинута в поезіях “Ти знов прийшла, моя печальна музо”, “Кобзарю”, “Доля”, “Умирають майстри” та інших.

У вірші “Доля” з циклу “Крізь роки і печалі” за допомогою алегоричної форми сну Ліна Костенко спілкується з власною долею. З’ясовує свої обов’язки і майбуття. Різні, іноді діаметрально протилежні, погляди на світ, особу і суспільство персоніфіковано в образах доль. Характеризуючи кожну з них, авторка висловлює свою позицію: громадянський обов’язок вимагє від митця самопожертви.


Читець:

Доля

Наснився мені чудернацький базар.

Під небом, у чистому полі

для різних людей,

для щедрих і скнар

продавалися різні Долі.


Одні були царівен не гірш,

А другі – як бідні Міньйони.

Хто купляв собі Долю за гріш.

А хто – за мільйони.


Дехто щастям своїм платив,

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим,

А дехто – вельми сумнівним.


Долі-ворожки, тасуючи дні,

До покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.


Я глянула їй в обличчя смутне,

Душею покликала очі.

– Ти все одно не візьмеш мене, –

сказала вона неохоче.




  • А як візьму?

  • Ти собі затям, –

сказала вона суворо. –

За мене треба платити життям,

а я принесу тобі горе.


  • То хто ж ти така?

Як твоє ім’я?

Чи варта такої плати?



  • Поезія – рідна сестра моя,

Правда людська – наша мати.
І я її прийняла як закон.

І диво велике сталось:

Минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.


Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема

До Долі – моєї обраниці.


Мозковий штурм:

Чи можна сказати, що характер світовідчування поетеси трагедійний? Чому? Підтвердіть прикладами.




  1. Духовні орієнтири творчості письменниці

Естетичне й життєве кредо Ліни Костенко – чиста й абсолютна правда без крихти фальші, а ще – наполегливість і праця, праця, праця. У поемі “Зоряний інтеграл” є такі рядки:


  • Спадковість?

  • Совість.

  • Мрія?

  • Інститут.

  • Любов?

  • Життя.

  • Зненависть?

  • Трутні.

  • Минуле?

  • Труд.

  • Позаминуле?

  • Труд.

З таким минулим – можна і в майбутнє!
Важлива тема творчості Ліни Костенко – це роздуми про час і вічність, про вічне і невмируще в людській душі, непроминущі цінності життя. Людина як найвища цінність перебуває в епіцентрі художніх роздумів, про що б не писала авторка. Роздуми над здобутками сучасної науки і втратами духовних орієнтирів сучасної людини вилились у такі рядки: “Цінує розум вигуки прогресу, / душа скарби прадавні стереже”.
Читець:

Затінок, сутінок, день золотий.

Плачуть і моляться білі троянди.

Може, це я, або хто, або ти

Ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде –

Кроки почулись, чи скрипнула хвіртка.

Може, він встане, чолом припаде,

Там, на веранді, чолом до одвірка.


Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?

Світку мій білий, яке тут роздолля!

Смуток нащадків – як танець бджоли,

Танець бджоли до безсмертного поля.


Може, це вже через тисячу літ –

Я і не я вже, розбуджена в генах,

Тут на землі я шукаю хоч слід

Роду мого у плачах і легендах!


Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

Вікна забиті, і висить замок –

Ржава сережка над кігтиком клямки.


Білий причілок оббила сльота.

Хто там квилить у цій хаті ночами?

Може, живе там сама самота,

Соває пустку у піч рогачами.


Може, це біль наш, а може, вина,

Може, бальзам на занедбані душі –

Спогад криниці і спогад вікна,

Спогад стежини і дикої груші…


Учитель: Збірка “Сад нетанучих скульптур”, у якій міститься цей вірш, вийшла у світ 1987 року – уже після трагедії Чорнобиля. 20 літ минуло, коли почався новий відлік нашої історії – постчорнобильський. Увесь цей час у покинутих оселях жила сама самота. Відчули ви настрій того, хто сидить у куточку веранди? Він плаче й молиться. Як і білі троянди (саме білі – символ чистоти). Це дуже важливий момент: саме Ліна Костенко і шістдесятники загалом понад критеріями естетичними поставили критерій чистоти й очищення. Брудові й брехні, що роз’їдали тоталітарне суспільство, треба було протиставити чистоту, повернутися до себе, до свого начала. Це і є той танець бджоли до безсмертного поля.

Критик:

Якщо вибрати й зіставити вірші Ліни Костенко про роль мистецтва й велику відповідальність митця за створене ним, то з’являється нагода зробити дуже цікавий висновок. У багатьох творах поетеса висловлює переконання, що за талант приходиться платити дорогою ціною, що талант – це не стільки дар, скільки борг, не стільки радість і слава, скільки мука й випробування. Зрада талантові і його неодмінна страшна помста у відповідь стають справжньою трагедією для обдарованої людини. Це найстрашніше, що може чекати справжнього майстра.



Читець:

Поет, не дорожи любовію народной,

Бо не народ дає тобі чини.

Кому потрібен дар твій благородний?

На всякий случай оду сочини.

Пиши про честь і совість, а при етом

Вмочи своє перо у каламуть.

Ну, словом, так. Поет, не будь поетом.

Тобі за ето ордена дадуть.
Мозковий штурм:

Чи оправданий суржик у цьому творі?


Яких митців підтримувала й леліяла тоталітарна система? Яких творів від них вимагала? Як про це сказано у вірші?
Критик (продовжує). На особливих регістрах звучить у творчості Ліни Костенко проблема мови. Нема обридливих штампів про красу слів, про їх милозвучність, є обґрунтована й добре зведена оборона святині, є чітка вимога збереження спадкоємності поколінь, автентичності духу нації.

Читець.

Я вам цей борг ніколи не залишу.

Ви й так уже, як прокляті, в боргах.

Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.

Віддайте мені ліс і річечку в лугах.

Віддайте мені сад і зірку вечорову.

І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив.

Віддайте мені все. Віддайте мені мову,

Якою мій народ мене благословив.

Мозковий штурм.

До кого, на вашу думку, звертається поетеса? Чому?




7.Громадська діяльність Ліни Костенко.


Ліна Василівна нечасто з’являється перед своїми читачами, тому кожен її публічний виступ, кожна публікація у пресі є резонансною подією.

Саме такою подією стала лекція Ліни Костенко, прочитана 1 вересня 1999 року в Національному університеті “Києво-Могилянська академія”. (Традиційно у День знань вступну лекцію для студентів читають люди зі світовим ім’ям). Зустріч із Ліною Костенко завершилася урочистою церемонією вручення поетесі диплому та мантії Почесного професора НаУКМА.

Тема лекції звучала так: “Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала”.

Що таке гуманітарна аура? Ліна Костенко, подаючи приклади зі світових культур, пояснює, що це “потужно емануючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою, мистецтвом, – в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті”. Іншими словами, це те незабутнє, коштовне, неповторне (із вірша “Вже почалось, мабуть, майбутнє”), що має непроминальну вартість – як-от “посмішка Джоконди”.

Уся штука у високій точності моральної оптики. Уявіть собі складну систему дзеркал: якщо хоча б одне із них має дефект, то всі інші відбиватимуть спотворене зображення. Ця система є моделлю і людських стосунків, і суспільних. Маленька неправда тягне за собою велику брехню. Велика брехня переростає у велику трагедію. Брехня епохи побудови комунізму – підміна моралі, зневажання основоположних вартостей – вела Україну в історичне небуття. Головне дзеркало мало дефект. Що ми побачимо у спотвореному дзеркалі? Якщо хочете знайти дуже конкретну відповідь, зазирніть у радянські підручники історії, літератури. Там усе надзвичайно чітко зафіксовано: Іван Мазепа – зрадник, Тарас Шевченко – атеїст, Леся Українка – пролетарська письменниця, Винниченко – буржуазний націоналіст. У тих підручниках не було взагалі імен письменників “Розстріляного відродження”, та й дотепер у підручниках ще багато білих плям.

Дефект головного дзеркала робить жахливі речі: він приховує страшні цифри жертв голодомору, репресій, розстрілів, замовних політичних убивств. Поверхня спотвореного дзеркала відбиватиме дійсність у фальшивих рожевих тонах – навіть в убивчі дні чорнобильського вибуху країна вихлюпне на площі святкувати Першотравень, з радіоактивними квітами в руках дітей…

Усунення дефекту – справа не одного десятиліття. І водночас справа кожного дня, кожної миті. Справа кожного з нас.

Ліна Василівна має особливу потребу перебувати тілом і душею в зоні боротьби, в зоні ризику. Ще тоді, наприкінці вісімдесятих, у часи перебудови, вона передбачала перетворення боротьби за долю України у “велике мискоборство”. Відійшовши від суспільного життя на видноті, вона залишила собі зону відчуження – біль Чорнобиля.

Душа здригнеться і в астралі:

Де ж те як писанка село?

В майбутнє підуть магістралі,

А України наче й не було.

Кажуть, що коли один журналіст попросив Ліну Костенко про інтерв’ю, то вона призначила йому місце зустрічі у чорнобильській зоні. Щорічні народознавчі експедиції у 10-кілометрову чорнобильську зону, зустрічі з людьми, що повернулися у мертві поселення, фіксація на кіноплівці, документальні записи. Тепер для Ліни Василівни звичним одягом є захисне хакі. Вона готує велику документальну повість про Чорнобиль, а також нову книгу віршів. За її сценарієм та при її безпосередній участі в чорнобильській зоні знято фільм “Тризна” (режисер Роллан Сергієнко).

Головне – усвідомити, що живе в Україні Ліна Костенко – поет світової величини. Чи стоїть вона у невижатих чорнобильських травах, чи замикається від настирливого світу в мушлі своєї домівки – вона є. І в дзеркалі її поезії – Україна.



Первинне усвідомлення сприйнятого матеріалу.

Мікрофон”:



Який поштовх дало життя Ліни Костенко мені для роздумів над життям? (Відповідають усі по черзі, ніби передаючи одне одному уявний мікрофон).

Завдання додому:

Уміти аналізувати лірику Ліни Костенко. Вивчити один вірш напам’ять (на вибір). Підготуватися до читацької конференції за такими питаннями:



  1. Категорія пам’яті в поезії Ліни Костенко.

  2. Філософська заглибленість у сутність проблем життя.

  3. Митець і суспільство в творчості поетеси.

  4. Здатність відчувати єдність з природою.



Використана література:

  1. Базилевський В. Поезія як мислення: Творчість Ліни Костенко // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. – т. 3. К., “Рось”. – 1994.

  2. Бокий І. Душа належить людству і епохам // Сільські вісті. – 1990. – 12 березня.

  3. Бондаренко Л., Бондаренко Ю. Поезія Ліни Костенко у формуванні національної самосвідомості учнів // Дивослово. – 1994. - № 4.

  4. Духовний олімп України. (Літературний вечір, присвячений ювілею Ліни Костенко) // Дивослово. – 2000. - № 3.

  5. Ільницький М. Ліна Костенко. // Історія української літератури. – У 2 т. – т. 2. – К. – 1988.

  6. Ковальчук О. “Нехай тендітні пальці етики торкнуть Вам серце і вуста”: Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко // Дивослово. – 2000. - № 3.

  7. Костенко Л. Вибране. – К., Дніпро, 1989.

  8. Костенко Л. Сад нетанучих скульптур. – К., Радянський письменник, 1987.

  9. Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала. – Київ, Видавничий дім “КМ Academia”, 1999.

  10. Костенко Л. Геній в умовах заблокованої культури // Дивослово. – 2001. №2.

  11. Пахльовська О. Українські шістдесятники: філософія бунту // Сучасність. – 2000. - № 4.

  12. Савка М. Ліна Костенко // Усе для школи: Українська література. 11 клас – 2001. – вип. 6.

  13. Салига Т. Поезія – це завжди неповторність: мотиви художнього мислення у творчості Ліни Костенко // Вітчизна. – 1986. - № 5.

  14. Слоньовська О. Конспекти уроків з української літератури. Нове прочитання творів. 11 клас. – Кам’янець-Подільський, “Абетка”. – 2003. – с. 429 – 490.

  15. Цимбалюк В. Один рядок Ліни Костенко (етимологічний етюд) // Дивослово. – 1995. - № 15.

  16. Шелест В. Образні асоціації в поезії Ліни Костенко. // Дивослово. – 1994. - № 2.


1 Словникова робота. Голгофа – від грецького слова “череп” – гора, на якій розіп’яли Ісуса Христа. Знаходиться в районі приміських садів і могил до північного заходу від Єрусалиму. Вважалося, що прямо під Голгофою знаходиться череп Адама, який омила кров Христа і цим самим очистила від скверни гріха. У переносному значенні слово “Голгофа” означає місце мук і страждань.





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка