З досвіду роботи районної творчої групи



Сторінка1/15
Дата конвертації02.01.2017
Розмір3.31 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Закарпатський інститут

післядипломної педагогічної освіти
Методичний кабінет відділу освіти

Іршавської райдержадміністрації

ПОРАДНИК УЧИТЕЛЯМ

УКРАЇНСЬКОЇ СЛОВЕСНОСТІ

Методичний посібник
Використання інтерактивних методів навчання

при викладанні української мови і літератури

в навчальних закладах Іршавщини

(з досвіду роботи районної творчої групи)

Ужгород


Інформаційно-видавничий центр ЗІППО

2007


Редакційна колегія:

Попович І. С., начальник відділу освіти Іршавської РДА

Ваш Є. І., методист РМК

Келемен М. Ю., завідувач РМК


Шмулига В. І., керівник районної творчої групи
У методичному посібнику викладено сутність і зміст інтерактивних методів навчання, вимоги до його впровадження в практику роботи словесників, подано власні рекомендації та творчі доробки членів районної творчої групи навчальних закладів Іршавщини з цієї проблеми.

Для вчителів словесників загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв.

Рецензенти:

Гнаткович Т. Д., завідувач кабінету суспільно-гуманітарних дисциплін ЗІППО

Децик Г. Д., методист ЗІППО

Методичний посібник видано за сприяння:



Талапканича Михайла Івановича, директора ЗІППО.

Лазара Івана Васильовича, завідувача кабінету школознавства ЗІППО

Схвалено до друку

радою методкабінету відділу освіти Іршавської РДА

(Протокол №3 від 20 квітня 2007 року)



Зміст



Вступ

Інтерактивні методи навчання: теорія і процес впровадження

Інтерактивне навчання на практиці

З досвіду роботи:

М. Ю. Келемен

В. І. Шмулиги.

К. Й. Попович

Н. М. Гецко


Р. І. Котич


Л. І. Митровцій

О. Ю. Плеші


Л. М. Бідзілі

М. Ф. Продан


М. Ю. Щоки


Є. П. Світлинець

Н. В. Кузьми

О. І. Кельбас

О. В. Рацин

Г. І. Староста

Ділимося здобутками

Список літератури


4
5
25

39

53



71

97

110



121

136


157

174


193

210


224

239


245

261


264


Вступ
Ми живемо на зламі епохи, коли відбувається становлення незалежної України. А новій державі потрібна українська еліта. Саме тому реалізація державної політики в галузі навчання та виховання спрямовує освітян на формування творчої, інтелектуально розвиненої, ініціативної особистості, здатної глобально мислити, постійно самовдосконалюватися й діяти відповідно до конкретних умов, сприяти становленню високосвідомого громадянина.

Суспільству потрібна читацька особистість. Як її виховати? Яким чином будувати навчання, щоб процес пізнання став цікавим для учнів? Одним із шляхів є впровадження в педагогічну практику інтерактивних методів.

У своїх доробках члени творчої групи розкривають:

- сутність і зміст інтерактивних методів навчання;

- вимоги до впровадження інтерактивного навчання;

- методичні рекомендації щодо підготовки уроку за інтерактивними технологіями.

Кращі словесники шкіл району, які входять до творчої групи подають власні рекомендації та творчі доробки з проблеми використання інтерактивних методів при викладанні української мови і літератури, зарубіжної літератури (методи роботи у парах, групах, мікрофону, мозкового штурму, незакінчених речень, розв’язання деференційованих завдань, проблемних ситуацій, дослідницької діяльності тощо).

Це своєрідний звіт про роботу творчої групи і окремо – про кожного її учасника, неординарної творчої особистості, яка виявляє високий рівень професіоналізму, ініціативи, досконало володіє ефективними формами і методами організації навчально-виховного процесу, забезпечує високу результативність, якість своєї діяльності, її індивідуальний стиль, охоче ділиться досвідом роботи.



Ваш Єлизавета Іванівна,

методист РМК відділу освіти

Іршавської райдержадміністрації,

відмінник освіти України,

педстаж 33 роки


Інтерактивні методи навчання: теорія і процес впровадження
В умовах традиційних форм та методів навчання чимало школярів, пасивно отримуючи інформацію, не вміють здобувати її самостійно і застосовувати те, що знають, не готові до життя. Соціальне замовлення не тільки України, а й світового співтовариства вимагає перш за все людей, здатних самостійно самовдосконалюватися.

Цілеспрямований розвиток індивідуальності можливий лише тоді, коли теорія освіти не декларуватиме необхідність творчості педагога і творчості школяра, а систематично за допомогою доцільних методів втілюватиме її у навчально-виховному процесі. У цьому плані є досить перспективним особистісно зорієнтоване навчання, оскільки воно виходить із самоцінності особистості, її духовності та суверенності. Його метою є формування людини як неповторної особистості, творця самої себе і своїх обставин. Відповідне методичне забезпечення ґрунтується на діалогічному підході, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію. Технології такого спрямування передбачають перетворення суперпозиції вчителя і субординізованої позиції учня в особистісно рівноправну позицію. Вона й дає дитині можливість бути суб'єктом навчальної діяльності, що сприяє практичній реалізації її прагнення до саморозвитку, самоствердження. Визначальним для особистісно зорієнтованого навчання є соціокультурний діалог у системі “педагог – дитина” на основі її розуміння, прийняття і визнання.

При такому підході учень є співавтором уроку, основна ж стратегія педагога полягає у виявленні його індивідуальних здібностей і нахилів та створенню сприятливих умов для їх розвитку.

Якнайактивніше сприяють цьому інтерактивні методи навчання, що активно розробляються останнім часом. Завдяки закладеним в їх суть самостійній діяльності та груповій взаємодії вони можуть бути корисними та перспективними для вчителя та для учнів. Теоретичною основою запровадження інтерактивних методів навчання повинні бути системний, особистісно-зорієнтований та діяльнісний підходи до побудови дидактичних процесів; теорія оптимізації педагогічного процесу (Ю.К.Бабанський, М.М.Поташник), а також інваріантність процесу навчання, уроку як конкретної форми існування процесу засвоєння знань і методу навчання як мікродіяльності навчання.

Методологічною основою – розробки сучасних українських та зарубіжних педагогів у галузі методів та технологій навчання. Теоретичні та практичні розробки в цій галузі належать В.Гузєєву, А.Гіну, О.Пометун, Л.Пироженко, А.Фасолі, Л.Глущенко, Л.Щербині, Т.Алєксєєвій, С.Сафарян, О.Власенко, З.Кубрак, В.Химинцю і інші. Вони вважають, що термін “інтерактивний” прийшов до нас з англійської і має значення “взаємодіючий”. Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Одні вчені визначають його як діалогове навчання: “Інтерактивний – означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання – це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня”. Ми схиляємося до визначення, О.Пометун та Л.Пироженко: “Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)…”.

Інтерактивне навчання не є зовсім новим, адже подібні підходи застосовувалися з давніх часів, а протягом короткого часу на початку радянської педагогіки були дуже поширеними в школі (лабораторне, бригадне та проектне навчання 20-х років).

Спроби оптимізації навчального процесу, реалізації окремих елементів інтерактивності робили В. Сухомлинський і В. Шаталов.

Які сильні сторони інтерактивних методів навчання? Перш за все – підвищення коефіцієнта корисної дії процесу засвоєння інформації. За даними американських вчених, під час лекції учень засвоює всього лиш 5% матеріалу, під час читання – 10%, роботи з відео/аудіоматеріалами – 20%, під час демонстрації – 30%, під час дискусії – 50%, під час практики – 75%, а коли учень навчає інших чи відразу застосовує знання – 90%. Як бачимо, відносно пасивні методи навчання (коли учень лише засвоює та відтворює інформацію) мають на рівень (в 5-10 разів!) нижчу ефективність, ніж активні та інтерактивні. Під час інтерактивного навчання учень стає не об’єктом, а суб’єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку (це особливо важливо для старшокласників). Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності.

Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання.

На нашу думку, особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що учні навчаються ефективній роботі в колективі. Вони не здатні, оскільки не вміють, а не вміють тому, що їх не навчили співпрацювати. А саме ці навички будуть корисними і постійно застосовуваними в дорослому житті. При правильному, спланованому і систематичному застосуванні інтерактивних методів цю проблему можна розв’язати.

Інтерактивні методи навчання є частиною особистісно-зорієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі і потенціалу.
Сутність і види інтерактивних методів навчання

На основі опрацьованої літератури приходимо до висновку, що


методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього класу. Час обговорення в малих групах – 3-5 хвилин, виступ – 3 хвилини, виступ при фронтальній роботі – 1 хвилина.

Групові методи:

Робота в парах.

Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв’ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.

Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Ця форма роботи дасть змогу учням набути навичок співпраці, оволодіти уміннями висловлюватися та вислуховувати думки інших. Організувати роботу потрібно так:


  • Прочитайте завдання й інформацію до його виконання.

  • Визначте, хто буде говорити першим.

  • Висловіть свої думки, погляди на проблему.

  • Дійдіть спільної думки.

  • Визначте, хто буде робити підсумки роботи класу.

Для ефективного спілкування в парах необхідно враховувати кілька моментів:

  • сідайте обличчям до того з ким говорите, встановіть контакт очима;

  • допомагайте партнерові говорити, використовуючи звуки та жести заохочення: кивок головою, доброзичливу посмішку, слова «так-так»;

  • якщо необхідно, ставте уточнюючі запитання (запитання, які допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо. Наприклад, «Ти, маєш на увазі, що ...?, «Чи правильно я зрозуміла, що...?»). Під час висловлювання говоріть чітко, по суті справи, наводьте приклади, і пояснюйте свої думки.

Запам’ятайте, чого не треба робити під час активного слухання:

– давати поради;

– змінювати тему розмови;

– давати оцінку та перебивати особу, яка висловлюється;

– розповідати про власний досвід.

Робота в трійках.

По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок).



Змінювані трійки.

Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.



2+2=4.

Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов’язково доходять до спільного рішення, потім об’єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.



Карусель.

Учні розсаджуються в два кола – внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу – для дискусії (відбуваються “попарні суперечки” кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).



Робота в малих групах.

Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: “спікер” – керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), “секретар” (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), “посередник” (стежить за часом, заохочує групу до роботи), “доповідач” (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи). Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію.



Акваріум.

У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки. Прийом «акваріум» чимось нагадує гру «Що? Де? Коли?» і його найбільше люблять учні.

Для виконання завдання учні об’єднуються у 2-4 групи і отримують потрібну інформацію. Одна з груп сідає в центрі класу (або на початку середнього ряду утворює маленьке коло (акваріум) і, отримавши завдання, починає його обговорювати.

Один з учасників групи читає вголос завдання. Потім починається його обговорення з елементами дискусії. На це відводиться 3-5 хвилин. Після чого спільно ухвалюється рішення.

Решта учнів класу слухають, не втручаючись в обговорення, і спостерігають, чи дискусія відбувається за встановленими правилами. Коли час вичерпано, група займає своє місце, а клас обговорює запитання:

Чи погоджуєтеся ви з думкою групи?

Чи була ця думка достатньо аргументована;

Який з аргументів ви вважаєте найпереконливішим?

Після цього місце в «акваріумі» займає інша група та обговорює наступне завдання. У ньому по черзі мають побувати усі групи.

Фронтальні методи:

Велике коло.

Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Вчитель може взяти слово після обговорення. Цей прийом передбачає залучення всіх учнів до обговорення проблем.

Послідовність дій така.

Порушується дискусійне проблемне запитання та пропонується його обговорити в колі (малих групах). Після того, як вичерпався час на обговорення, кожна група представляє свій варіант відповіді на запитання (лише один). Групи висловлюються по черзі доти, доки не буде дано відповіді на усі запитання. Під час обговорення теми на дошці складається список висловлених ідей. Коли всі ідеї вичерпані, учні розглядають проблему в цілому і підбивають підсумок.



Мікрофон.

Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний “мікрофон”.

Метод “Мікрофон” дає можливість кожному швидко висловитися.

Правила проведення:

- говорити має тільки той, у кого “символічний” мікрофон; відповіді не слід коментувати чи оцінювати;

- коли хтось висловлюється, інші не можуть говорити або викрикувати з місця.

Цей прийом надає можливість кожному сказати щось оперативно, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Незакінчені речення.

Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь учня – це продовження незакінченого речення типу “можна зробити такий висновок…”, “я зрозумів, що…”

Цей прийом часто поєднується з “мікрофоном” і дає можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з думками інших. Така робота дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

Визначивши певну тему, вчитель формулює початок речення і пропонує учням закінчити його. Кожний наступний учасник обговорення має починати свій виступ із запропонованого початку висловлювання. Учні працюють з “відкритими” реченнями, наприклад:

На сьогоднішньому уроці для мене найважливішим відкриттям було...”

Ця інформація спонукає нас до висновку, що ...”

Таке рішення було ухвалене, тому що... ”

Це мій улюблений герой, бо...”



Мозковий штурм.

Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань.

Це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень, що спонукає учасників виявляти свою уяву та творчість, який досягається шляхом вільного висловлення думок усіх учасників і допомагає знаходити декілька рішень з конкретної теми.

Учитель на уроці називає тему дискусії та запрошує учнів до участі у її обговоренні шляхом “штурму”, який організовує за такими етапами:

– Усі учасники “штурму” пропонують ідеї щодо розв’язання висунутої проблеми (ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними).

– Учні записують на дошці всі запропоновані ідеї.

– Коли група вважає кількість поданих ідей достатньою, їх подання слід припинити.

– Після того, як всі ідеї зібрано, їх групують, аналізують, розглядають детальніше.

– Обирають ті, що на думку учнів, допоможуть розв’язати поставлену проблему.

Аналіз дилеми (проблеми).

Учні в колі обговорюють певну дилему (простіше) чи проблему (складніше, бо поліваріантно). Кожен каже варіанти, що складаються внаслідок вибору. Найкраще давати завдання вибору з особистісним сенсом (наприклад, “чим близький нам Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко, Леся Українка?”).

Мозаїка.

Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми (наприклад, кожна первинна група аналізувала один вірш Т.Шевченка, після переформування перша нова група повинна узагальнити тематику всіх опрацьованих віршів, друга – ідейне навантаження, третя – образи, четверта – форму).

Останнім часом у шкільній практиці почали застосовувати нові прийоми інтерактивного навчання. Серед них відзначимо такі.

Уведення в урок. Прийом ставить за мету підвищення інтересу до навчального матеріалу. Перед учнями ставиться проста, зрозуміла, приваблива для них мета, виконуючи яку, вони мимохідь виконуватимуть те навчальне завдання, яке планує педагог.

Прийом “врожай”. Учитель знаходить такий кут зору, під яким навіть звичайне стає дивовижним. Інколи цікаве не просто вражає, а й приваблює протягом значного відрізку часу.

Прийом “відстрочена” увага. На початку уроку вчитель пропонує загадку (цікавий, незвичний факт), відгадка якої відкривається на уроці під час роботи над новим матеріалом.

Прийом “лови помилку”. Пояснюючи матеріал, учитель навмисно припускається помилок, які учні мають виправити (помилки щодо змісту тексту, неточності у вчинках персонажів тощо).

Прийом “своя опора” (“шпаргалка”). Учень під час розповіді вчителя самостійно складає власний опорний конспект за новим матеріалом; визначає алгоритм навчальних дій; складає розгорнутий план відповіді.

Наприкінці уроку учні пояснюють свою опору одне одному.



Прийом “повторюємо контролюючи”. Учні складають серію контрольних запитань до вивченого на уроці матеріалу (форми роботи: парне опитування; гра “Передай крейду”, експрес-опитування; літературне лото, доміно, вікторина; літературна гра “Про що говорять дати?”, за опорними словами і датами розповідь про життя письменника).

Прийом “свої приклади”. Учні готують власні приклади до нового матеріалу (цікаві факти, сторінки з життя письменника; добирають цитати, прислів’я до рис характеру персонажа виучуваного твору; складають кросворди, чайнворди за його змістом; створюють відео-, кінофільми).

Прийоми театральної педагогіки. Тут на допомогу вчителю приходять: живі ролики (“з якого твору?”, “впізнай героя”); інсценівки уривків з творів, що вивчаються; читання в особах.

Прийом “диригування”. Учитель – диригент уроку, учні уважні до його диригування.

Прийоми зворотного зв’язку. Свою реакцію, настрій, емоційний стан учні демонструють – до уроку і після нього – за допомогою світлофорів, віял, карток, намальованих мордочок.

Резюме уроку. Учні відповідають на серію запитань, які допомагають розкрити їхнє ставлення до заняття, до навчального предмета взагалі; роблять спроби оцінити вчителя, рівень його підготовки та проведення уроку.

Завершення уроку. Кожен педагог має пам’ятати; останнє слово за вчителем, а не за дзвоником. Наприкінці уроку мають прозвучати прості фрази: “Урок завершено, успіхів вам!”, “Гарного відпочинку на перерві!”, “До нових зустрічей”. Або: “Любі діти, ось і скінчився урок. Дякую за приємну зустріч, за співдружність, розуміння. На наступному занятті ми знову зустрінемося з нашими улюбленими героями”.

Завершити урок може звуковий чи зоровий удар в гонг, запалення ліхтарика над дошкою, мелодія музичної шкатулки тощо.

У процесі інтерактивного навчання найпоширенішими прийомами оцінювання є такі.

Тест. Учні можуть обрати правильну відповідь із кількох запропонованих варіантів, знайти “пару” тощо.

Експрес-опитування. Це можуть бути швидкі лаконічні усні або письмові відповіді (за картками на знання основних понять); виконання завдань, на кшталт “продовжити речення”, “заповнити таблицю”, літературні вікторини (“Кому з героїв належать ці слова?”, “Про кого з героїв ідеться?”), рольова гра “Інтерв’ю письменника”, гра “Передай крейду”.

Таке опитування доцільно провести у формі змагання команд або ж боротьби за індивідуальну першість після; лекції вчителя, опрацювання статті підручника; виступу однокласника.



Розширене опитування. Учень має дати усну або письмову відповідь на запитання з поясненнями опорних положень, з наведенням аргументів, прикладів; можуть бути і додаткові запитання з теми в системі учень – учень; учитель – учень.

Творче завдання. Оцінюється виступ “у суді”, інтерв’ю з письменником або героєм; репортаж з уроку; створення фільму; вернісаж ідей або малюнків; реферати, есе, твори; захист доповіді, розв’язання проблемної ситуації.

Спостереження. Цей прийом – один із головних під час оцінювання інтерактивного навчання. Вчитель звертає увагу на показники, які слід відстежувати упродовж заняття, а також на учнів, знання яких потрібно оцінити.

Самоекспертиза (самооцінка). Оцінка самими учнями своїх навчальних досягнень або однокласників, вчителя; робота секретарів, які на уроці ведуть облік активності кожного учня; прийом запитань – відповідей; виставлення балів однокласникам з мотивуванням; прийом “дельта-плюс” (що сподобалося – плюс); заповнення таблиць для спостереження оцінювання.

Позитивний бік прийому “самооцінка” полягає в тому, що всі учні можуть отримати оцінку. Учні починають розуміти труднощі оцінювання і вчаться інакше сприймати свою роботу.



Зразки таблиць щодо самооцінки навчальних дій учнів на уроці.

Оцінювання учнем власної участі в роботі

Показники

Завжди

Звичайно

Іноді

Ніколи

Чи добре я працював зі своїми товаришами?













Я співробітничав з іншими, коли клас працював над досягненням загальної мети.













Я ретельно поставився до виконання завдань.













Я висловлював нові ідеї.













Я вносив конструктивні пропозиції, коли мене просили про допомогу.













Я підбадьорював інших.













Самоекпертиза власної участі в роботі

Прізвище, ім’я______________________________________________



Оцініть себе по кожному з визначених напрямів від 0 до 2 балів.

1. Ви брали активну участь в роботі на уроці_____________________

2. Ви вносили вдалі пропозиції, які врахував клас_________________

3. Ви надали підтримку однокласникам або заохочували їх до роботи______________________________________________________________

4. Ви висували цілком нову ідею, що сподобалась іншим__________

5. Ви вдало узагальнювали думки інших, активізуючи роботу______

6. Ви давали повні відповіді на запитання_______________________

Усього балів_________
Оцінювання учнями власної участі в роботі малої групи


Показники

Завжди

Звичайно

Іноді

Ніколи

Ми перевіряли, чи всі учасники групи розуміють, що потрібно зробити.













Ми відповідали на запитання, даючи в разі потреби пояснення.













Ми пояснили іншим те, на чому самі розумілися.













Ми допомагали одне одному, аби всі могли зрозуміти і застосувати на практиці інформацію, яку ми отримали.













Ми надавали можливість усім взяти участь в обговоренні, прийнятті рішення та представленні результатів роботи групи.













Підписи членів групи_________________________________________

Така форма дає можливість оцінити роботу малої групи самими учасниками групи. Можна просто ставити значок “+”, “–”, відзначаючи, як працювала група в цілому, або виписувати імена учасників групи.



Вимоги до впровадження інтерактивного навчання

Як було зазначено вище, існують вимоги щодо реалізації інтерактивних методів навчання, невиконання яких може звести їх ефективність до нуля. Це насамперед такі:

Необхідно провести вступне заняття, адже учні абсолютно не знайомі з подібними методами роботи, що різко змінюють усталений стиль навчання. На цьому занятті слід: по-перше, чітко і зрозуміло пояснити, що таке інтерактивне навчання, по-друге, довести до відома учнів та опрацювати з ними правила роботи в групах, складені у зрозумілій формі (на практиці їх було розмножено і видано кожному учневі для вклеювання в зошит):

Правила для учнів:

Кожна думка важлива.

Не бійся висловитися!

Ми всі – партнери!

Обговорюємо сказане, а не людину!

Обдумав, сформулював, висловив!

Говори чітко, ясно, красиво!

Вислухав, висловився, вислухав!

Тільки обґрунтовані докази!

Вмій погодитися і не погодитися!

Важлива кожна роль.

Без доброзичливої атмосфери в колективі застосування інтерактивного навчання неможливе, тому потрібно її створити і постійно підтримувати.

До кожного заняття слід сумлінно готуватися. “Легке” за формою інтерактивне навчання надзвичайно важке для вчителя, адже добитися дисципліни і уваги за рахунок “сидіть тихо!” неможливо. Окрім того, потрібно спланувати впровадження, робити його поступово.

В роботі повинні бути задіяні в тій чи іншій мірі всі учні. Справді, сильні учні, а також особистості з високим рівнем контактності будуть проявляти вищу активність, ніж замкнуті і слабкі. Проте слід постійно “втягувати” їх в роботу, створювати ситуації успіху.

Інтерактивні технології – не самоціль. Потрібно постійно контролювати процес, досягнення поставлених цілей (вони повинні бути чітко сформульовані і легко контрольовані), у випадку невдачі переглядати стратегію і тактику роботи, шукати і виправляти недоліки.

Урок не повинен бути перевантаженим інтерактивною роботою. Оптимально (з практики) – 1-2 методи за урок.

Слід поєднувати взаємонавчання з іншими методами роботи – самостійним пошуком, традиційними методами. Неможливо побудувати весь процес навчання виключно на інтерактивних методах. Це один з багатьох прийомів, які допомагають досягнути мети і приносять результат тільки в поєднанні з іншими.

 

Процес впровадження

Впровадження інтерактивних методів навчання відбувалося за логікою “від простого до складного”, паралельно застосовуючи як фронтальні, так і групові методи за такою схемою:

У процесі застосування інтерактивного навчання постійно виникали різні проблеми та труднощі. Вважаємо за доцільне їх навести, щоб показати практичний бік інтерактивного навчання.

Отже, типові проблеми:

Головна проблема: учень часто не має (!) власної думки, а якщо і має, боїться її висловлювати її відкрито, на весь клас. Самі учні пояснюють це так: “В нас рідко запитують власну думку”, “Чи цінна моя думка?”, “А раптом вона не співпаде з думкою вчителя чи колективу?”, “Вона суперечить думці учня, що має в класі авторитет з цього предмету” тощо.



  1. Часто школярі не вміють слухати інших, об’єктивно оцінювати їх думку, рішення.

  2. Учень не готовий в процесі обговорення змінювати свою думку, йти на компроміс.

  3. Учням важко бути мобільними, змінювати обстановку, методи роботи.

  4. Труднощі в малих групах: лідери намагаються “тягнути” групу, а слабші учні відразу стають пасивними.

Часто трапляється висловлення відверто антисуспільних думок з метою завоювання “авторитету”, привертання уваги. При обговоренні замість аргументувати свою думку, учень починає демагогію: “Ви ж самі сказали, цінною є кожна думка, а я так думаю і Ви мене не переконаєте!”

Проте за умови вмілого провадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навиків роботи в колективі, взаємодії, дискусії, обговорення.


При застосуванні інтерактивного навчання поглиблюється мотивація.
Як показали результати педагогів-практиків, після запровадження цих методів можна констатувати наступні зрушення:

- учні набули культури дискусії;

- виробилося вміння приймати спільні рішення;

- поліпшились вміння спілкуватися, доповідати;

- якісно змінився рівень сприйняття учнями української літератури – він набув особистісного сенсу, замість “вивчити”, “запам’ятати” стало “обдумати”, “застосувати”;

- якісно змінився рівень володіння головними мисленнєвими операціями – аналізом, синтезом, узагальненням, абстрагуванням.

Загалом інтерактивне навчання дає змогу наблизити викладання до нового, особистісно-зорієнтованого рівня.
Методичні рекомендації щодо підготовки уроку

за інтерактивними технологіями
Правила організації інтерактивної роботи учнів на уроці:

1. До роботи повинні бути залучені різною мірою всі учні.

2. Необхідно дбати про психологічну підготовку учнів. Корисним є: різноманітне та постійне стимулювання учнів за активну участь у роботі; надання можливості для самоорганізації та ін.

3. Тих, хто навчається в інтерактиві, не повинно бути багато. Продуктивна робота в малих групах. Кожен має бути почутий.

4. Приміщення має бути спеціально підготовленим. Учні повинні мати змогу легко пересуватися під час роботи в малих групах. Усі матеріали для роботи малих груп готуються заздалегідь.

5. Під час уроку необхідно дотримуватись регламенту та процедури, проявляти терпимість до будь-якої точки зору, уважно вислуховувати всіх учасників, поважаючи їх.

6. Уважно ставитися до учнів під час формування груп.

7. На одному уроці бажано застосовувати 1-2 інтерактивних прийоми роботи.

8. Під час підготовки питань учителю необхідно продумувати різні варіанти можливих відповідей і заздалегідь виробляти критерії оцінки ефективності уроку.

Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес і мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції та свідомість учнів значною мірою залежать від умінь і стилю роботи конкретного вчителя.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків, яка за О. Пометун, складається з п’яти елементів:


  • мотивація;

  • оголошення, представлення теми й очікуваних результатів;

  • надання необхідної інформації для розв’язання завдань;

  • інтерактивна вправа – центральна частина заняття;

  • підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Розглянемо кожен із цих елементів інтерактивного уроку ґрунтовніше.
Мотивація
Мета цього етапу – сфокусувати увагу учнів на проблемі та викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає змогу учням усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший учитель і зовсім інші завдання. Крім того, кожну тему, яку планується засвоїти з учнями, відповідно до фундаментальних положень теорії психолого-філософського пізнання, можна реально вважати засвоєною, якщо вона стала основою для розвитку в суб’єкта власних новоутворень: у його когнітивній сфері, свідомості, емоційно-ціннісній сфері тощо. Отже, суб’єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість, усвідомлювати, що й навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих мотивів учіння, мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання.

Із цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, інтерес до змісту знань, процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ і подій. Це може бути й коротка розповідь учителя, і бесіда, і демонстрування наочності, і нескладна інтерактивна технологія (“мозковий штурм”, “мікрофон”, “криголам” тощо). Мотивація чітко пов’язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв’язання певних проблем. Як правило, матеріал, що пропонується для обговорення учням під час мотивації, наприкінці підсумовується, стає “місточком” для представлення теми уроку.

Цей елемент уроку має займати не більше п’яти відсотків часу заняття.
Оголошення, представлення теми

й очікуваних навчальних результатів
Мета – забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці, чого від них чекає вчитель. Часто буває доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх учнів. Щоб визначити для себе майбутні результати уроку, учні інколи мають озвучити своє особисте ставлення до суті та структури вибраних способів навчальної діяльності, спланувати свої дії щодо засвоєння та застосування інформації, передбачених темою. Без чіткого та конкретного визначення й усвідомлення учнями результатів їхньої пізнавальної діяльності, особливо на уроках із використанням інтерактивних технологій, вони можуть сприйняти навчальний процес як ігрову форму діяльності, не пов’язану з навчальним предметом. Формулювання очікуваних результатів уроку виглядає іншим, ніж в існуючих методичних чи дидактичних посібниках. Оскільки це принциповий момент інтерактивного навчання, розглянемо його більш детально.

Формулювання результатів інтерактивного навчання учнів має відповідати таким вимогам:

– висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя, і бути сформульованими таким чином: “Після цього уроку я зможу...”;

– чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після уроку. Тому мають бути передбачені: обсяг і рівень навчальної інформації учнів, що буде забезпечений; обсяг і рівень розвитку способів діяльності, який планується досягти в кінці уроку; розвиток (формування) емоційно-ціннісної сфери учня, яка забезпечує формування переконань, характеру, вплив на поведінку тощо. Останній компонент навчальних результатів, до якого можна прагнути на окремому уроці, це – визначення, усвідомлення або формування емоційно-наповненого ставлення учнів до тих явищ, подій, процесів, що є предметом вивчення на уроці. Отже, результати можуть бути сформульовані за допомогою відповідних дієслів. Наприклад, знання: пояснювати, визначати, характеризувати, порівнювати, відрізняти, проаналізувати... тощо; ставлення: сформувати та висловлювати власне ставлення до..., пояснювати своє ставлення до...;

– досягнуті результати могли б вимірюватися. Наприклад: якщо після уроку учні вмітимуть “пояснювати суть явища та наводити приклади подібних явищ” – це легко перевірити та виміряти в оціночних балах, урахувавши точність і повноту відповідей;

– досягнуті результати мають бути очевидними для учнів і для самого вчителя, а також для інших учителів і осіб, що відвідують урок, із огляду на те, чи досягнуті заплановані цілі, чи ні.

Таким чином, формулювання результатів учителем під час проектування уроку є обов’язковою процедурою. В інтерактивній моделі навчання це надзвичайно важливо, оскільки побудова технології навчання неможлива без чіткого визначення дидактичної мети. Правильно сформульовані, а потім досягнуті результати становлять дев’яносто відсотків успіху.

Досягнення результатів у інтерактивній моделі навчання передбачається шляхом залучення учнів до комунікативно-пізнавальної діяльності. Приступаючи до її виконання, вони повинні розуміти, для чого прийшли на урок, чого їм треба прагнути, як будуть перевірятись їхні досягнення.

Для того щоб почати з учнями спільний процес руху до результатів навчання, у цій частині інтерактивного уроку О. Пометун (49) рекомендує:

– назвати тему уроку або попросити когось із учнів прочитати її;

– якщо назва теми містить нові слова або проблемні питання, звернути на це увагу учнів;

– попросити когось із учнів оголосити очікувані результати за текстом посібника або за записом учителя на дошці, зробленим заздалегідь, пояснити необхідні, якщо йдеться про нові поняття, способи діяльності тощо;

– нагадати учням, що наприкінці уроку ви будете перевіряти, наскільки вони досягли запланованих результатів, а також пояснити, як ви будете оцінювати їхні досягнення в балах.

Цей елемент уроку має займати не більше п’яти відсотків часу заняття.


Надання необхідної інформації
Мета цього елемента уроку – дати учням достатньо інформації для того, щоби на її основі вони могли виконати практичні завдання за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція, читання тексту підручника, ознайомлення з роздатковим матеріалом, опанування інформації за допомогою технічних засобів навчання або інших видів наочності, застосування НІТ. Для економії часу на уроці, для досягнення максимального ефекту уроку можна давати учням інформацію заздалегідь для попереднього ознайомлення в домашніх умовах. Ця частина уроку займає близько десяти-п’ятнадцяти відсотків часу.

Інтерактивна вправа – центральна частина заняття. Її метою є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько п’ятдесяти-шістдесяти відсотків часу на уроці. Обов’язковими є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:

– Інструктування – учитель розповідає учасникам про мету вправи, правила виконання, послідовність дій і кількість часу, що відводиться на виконання завдань, запитує, чи все зрозуміло учасникам (2-3 хв.).

– Об’єднання в групи та (або) розподіл ролей (1-2 хв.).

– Виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи та навчання у співпраці один з одним (5-15 хв.).

– Презентація результатів виконання вправи (3-5 хв.).



Рефлексія результатів учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягається шляхом їх спеціального колективного обговорення або із застосуванням інших прийомів (5-15 хв.).

Рефлексія є природним невід’ємним і найважливішим компонентом інтерактивного навчання на уроці. Вона дає змогу учням і вчителю:

– усвідомити, чого вони навчились;

– пригадати деталі свого досвіду й отримати реальні життєві уявлення про те, що вони думали і що відчували, коли вперше зіткнулись із тією чи іншою навчальною технологією. Це допомагає їм чіткіше планувати свою подальшу діяльність уже на рівні застосування технологій у пізнавальній діяльності та в житті;

– оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу, спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання;

– порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших, інколи скоригувати певні позиції;

– як постійний елемент навчання привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючи та прогнозуючи подальші кроки;

– побачити реакцію учнів на навчання та внести необхідні корективи.

Рефлексія здійснюється в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи, роботи в парах, групах, дискусії, у письмовій та усній формі. Вона завжди містить кілька елементів: фіксація того, що відбулось, визначення міркувань і почуттів щодо отриманого досвіду, плани на майбутній розвиток.

Рефлексія застосовується після найважливіших інтерактивних вправ, після уроку, після закінчення певного етапу навчання.

Технологія рефлексії після окремих вправ, фрагментів уроку може бути такою.

Усне обговорення за запитаннями:



З якою метою ви робили цю вправу?

Які думки та почуття вона у вас викликала?

Чому ви особисто навчились?

Чому б хотіли навчитись у подальшому?

Листок оцінювання вміння висловлюватись

Ім’я, прізвище______________________________________________

Критерії оцінки (0 – потребує вдосконалення; 1 – задовільно; 2 – прекрасно).

Критерії

Бали

Я вмію добирати аргументи та чітко їх висловлювати




Я вмію робити логічні висновки




Я успішно застосовую перефразування




Я вмію ставити запитання




Я вмію сказати “ні”




Я вмію аргументовано відповідати на критику






Підсумки є найважливішою частиною інтерактивного уроку. Саме тут прояснюється зміст проробленого, підбивається підсумок засвоєних знань і встановлюється зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що ще повинно вдосконалюватися в майбутньому.

Функції підсумкового етапу уроку:

– пояснити зміст опрацьованого;

– порівняти реальні результати з очікуваними;

– проаналізувати, чому відбулося так чи інакше;

– зробити висновки;

– закріпити чи відкоригувати засвоєне;

– намітити нові теми для обміркування;

– установити зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно засвоїти, чого навчитись у майбутньому;

– скласти план подальших дій.

Підсумок уроку розуміють як рефлексію, на думку психологів, здатність людини до самопізнання, уміння аналізувати власні дії, учинки, мотиви та порівнювати їх із суспільно значущими цінностями, а також діями та вчинками інших людей. Мета рефлексії – згадати, з’ясувати й усвідомити основні компоненти діяльності.

Методика проведення рефлексії (її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримані результати) включає такі етапи:

1. Відновлення послідовності виконаних дій. Усно чи письмово відтворюється все, що зроблено, у тому числі й те, що на перший погляд здається дріб’язковим.

2. Вивчення відтвореної послідовності дій з точки зору її ефективності, продуктивності, відповідності поставленим завданням тощо. Параметри для аналізу рефлексійного матеріалу вибираються із запропонованих учителем.

3. Виявлення та формування результатів рефлексії. Таких результатів може бути виявлено кілька видів:

– предметна продукція діяльності – ідеї, пропозиції, закономірності, відповіді на запитання тощо;

– способи, які використовувались чи створювались у ході діяльності;

– гіпотези щодо майбутньої діяльності.

4. Перевірка гіпотез у подальшій діяльності.

Важливим фактором, що впливає на ефективність рефлексії в навчанні, є різноманітність її форм і прийомів, їх відповідність віковим або іншим особливостям дітей. Рефлексія не повинна бути лише вербальною – це можуть бути малюнки, схеми, графіки тощо.

Очевидно, що ключовою функцією підсумків буде повернення до результатів навчання та можливість переконання, що учні їх досягли.

Стадії підсумкового етапу уроку:

– установлення фактів (що відбулося?);

– аналіз причин (чому це відбулося?);

– планування дій (що треба робити далі?).
Технологія проведення підсумкового етапу
На першій стадії:

– Використовуйте відкриті запитання (Як? Чому? Що?).

– Виражайте почуття.

– Наполягайте на описовому, а не оціночному характері коментарів.

– Говоріть про зроблене, а не про те, що могло бути зроблено.

На другій стадії:

– Запитуйте про причини (Чому? Як? Хто?).

– Вникніть у відповіді (Чому цього немає? Що було б, якщо?).

– Шукайте альтернативні теорії (Чи є інша можливість?).

– Підберіть інші приклади (Де ще відбувалося щось подібне?).

– Наведіть думки незалежних експертів.

На третій стадії:

– Домагайтеся, щоб учні взяли на себе зобов’язання щодо подальших дій.

Для підсумків уроку й оцінювання його результатів у балах доцільно залишити до двадцяти відсотків часу, відведеного на урок.

Члени творчої групи дійшли висновку про те, що інтерактивне навчання допомагає педагогові формувати почуттєву сферу й мислення, сприяти індивідуальному самовиявленню.

Використання інтерактивних технологій не може бути самоціллю. Це лише спосіб створення атмосфери в класі, яка найліпше сприяє співпраці, порозумінню, толерантності і дає змогу по-справжньому реалізувати особистісно зорієнтоване навчання. При цьому необхідно пам’ятати застереження науковців: на одному занятті можна використовувати одну, максимум дві інтерактивні вправи, а не цілий калейдоскоп із них.

Яким би багатим і цікавим матеріалом не оперував учитель літератури, ефективність занять буде залежати від активності самих дітей. Особливо вони пам’ятають ті заняття, у яких брали безпосередню участь.

Безперечно, естетичний вплив художнього твору значно зросте, якщо його сприйняття поєднати з активною художньо-творчою чи художньо-виконавчою діяльністю.

Які б інтерактивні технології не обрав учитель, чи це буде кооперативне навчання, чи навчання у грі, дискусії тощо, необхідно завжди пам’ятати, що кожен прийом хороший, якщо він насамперед допомагає формуванню мислення учнів, їхній пошуковій діяльності, зорієнтованій на розвиток індивідуальних задатків та нахилів особистості.

У практичній роботі словесники району поряд із інтерактивними методами навчання використовують відомі дидактиці види активного навчання: пояснювально-ілюстративне (автор Коменський), розвивальне (автори Давидов, Занков, Ельконін, Мальований), проблемне (автори Матюшкін, Мочалова, Паламарчук), сугестивне (базується на повній релаксації дитини), комп’ютерне і модульне, диференційоване, проектне тощо.

Кожен із цих видів має певні переваги над іншими і право на існування та вдосконалення.
Марія КЕЛЕМЕН,

завідувач РМК відділу освіти

Іршавської РДА, учитель-методист,

відмінник освіти України,

автор книги “Петро Михайлович Світлик: подвижник з Боржавської долини”


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка