Юлія павленко міні-реферат



Скачати 89.38 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір89.38 Kb.
Юлія ПАВЛЕНКО

Міні-реферат

Весь світ, поступово входить в епоху, де інформаційна галузь стає визначальною у функціонуванні найважливіших сфер життя суспільства. Звідси якість інформаційної основи сучасного суспільства набуває першорядного значення. Відомі дослідники Ф.Вебстер, М.Кастельс, М.Маклюен та інші звертають увагу на ключову роль інформації для перспектив розвитку людства, оскільки однією з головних умов добробуту громадян, захисту їхніх прав, успішної самореалізації в постіндустріальному суспільстві є безперешкодний доступ до інформації та вміння орієнтуватися в розмаїтті інформаційних потоків. Активізація інформаційних потреб на певному етапі розвитку людства стала основою появи нового виду діяльності – інформаційної, компонентом якої є засоби масової комунікації (ЗМК). Отже, історично поява засобів масової інформації (ЗМІ) зумовлена необхідністю задоволення інформаційних потреб суспільства.

Започаткуване з середини 90-их років 20-го століття масове використання Інтернету в якості нового каналу передачі і отримання інформації призвело до кардинальних змін медіапростору. Як у всьому світі, так і в Україні поява Інтернету носила характер технологічного прориву у сфері розвитку комунікацій, а подальше за впровадженням Інтернету в повсякденне життя збільшення числа користувачів всесвітньої мережі дозволило зробити еволюційний стрибок у розвитку медіа. Транскордонність "мережі", швидкість передачі і розповсюдження інформації і порівняно низька вартість створення Інтернет ресурсів за короткий проміжок часу дозволила Інтернету стати одним з найбільш використовуваних технологічних новинок свого часу. Після появи в глобальній мережі інформаційних ресурсів українського походження, збільшення їх відвідуваності і, відповідно, популярності, а також високі рейтинги он-лайн ЗМІ поступово сподвиг до переходу на нову платформу також і традиційні медіа.

Інтернет аудиторія на сьогоднішній день є об'єктом вивчення дослідників, а прогнози щодо її збільшення змушують керівників традиційних медіа приділяти більше уваги і робити вкладення на створення і просування своїх медіа в Інтернеті. Технологічна перевага Інтернету перед традиційними ЗМІ очевидна: можливість надання інформації в усіх форматах (відео, аудіо, текст) сприяла також розвитку конвергентних ЗМІ. Їх діяльність коротко можна охарактеризувати як бажання за допомогою одного каналу задовольнити всі інформаційні потреби аудиторії - бажання побачити, почути, прочитати.

Використання Інтернету як засобу отримання і поширення інформації та технічні можливості "мережі" зруйнували існуюче до цього уявлення про ЗМІ та, як і всі винаходи, потягло за собою низку складнощів та навіть проблем між «інформатором» та «споживачем». Тому саме в цьому контексті з’являється проблема професійної підготовки кадрів та модернізації роботи журналіста в умовах конвергенції ЗМІ.

Нормальний стан журналістської освіти вкрай важливий для здорового суспільства, адже процес відтворення журналістських кадрів для національної преси тісно пов'язаний з функціонуванням самих мас-медіа. Тож, якщо ми обговорюємо проблеми, пов'язані із журналістською освітою, неодмінно торкаємося питань свободи слова, відповідальності державної влади, політичної культури суспільства тощо. Проте ця освіта навіть після 1991 pоку, коли ідеологічний тиск комуністичної системи було скасовано, не стала якісно іншою.

Відтак, можна виділити декілька головних проблем розвитку журналістики в сучасній Україні.

Недосконалість механізму базової освіти

Незважаючи на спроби Міністерства впровадити систему європейського зразка, якість журналістської освіти загалом сьогодні дуже знизилася. І проблему, у першу чергу, цього вбачають у тому, що база, яку закладають школи та ліцеї є недостатньою. Зайвий раз це доводять слова Володимира Здоровеги, який є досить хрестоматійною та вельмеповажною людиною в журналістських колах: часто проблема полягає в тому, що «з напівграмотного випускника школи повинні за 5-6 років викувати журналіста, на всі руки майстра». Виховання майбутнього спеціаліста в тій чи іншій галузі починається зі шкільної парти, як би банально це не звучало.

Безперечно, ця проблема аж ніяк не знімає відповідальності з вищих навчальних закладів за якість навчання. І тут уже питання до Міносвіти і так званої дозвільної системи. Бо сьогодні є багато відділень журналістики в регіональних вишах, які насправді не мають достатньо висококваліфікованих фахівців та відповідної матеріально-технічної бази, щоб надавати якісну журналістську освіту. Часто там викладають колишні журналісти, які отримували освіту ще в радянські часи і мають недостатнє уявлення про нові медіа, нові технології й світові тенденції медіаринку, а інколи, як це не прикро, і про журналістські стандарти.

Також, коли вводиться нова навчальна дисципліна через відсутність спеціаліста її викладає педагог, який не знається на ній, а, отже, викладає її непрофесійно. Тож про знання студентів з такого предмету вже годі і говорити.



Що заважає державним вишам давати якісну журналістську освіту?

Існує декілька причин. По-перше, це проблема якісного відбору на факультети журналістики. Через те, що до навчального закладу вступають пільгові категорії населення, які не завжди мають блискучі знання та творчі здібності, «за бортом» залишаються дійсно талановита молодь.

По-друге, сумнівна якість творчих доробків, які здають абітурієнти при вступі, адже немає 100-відсоткових критеріїв, за якими можна було б оцінити творчий доробок майбутнього студента. Під час конкурсу важко об’єктивно надати перевагу тому чи іншому матеріалу. На те це і творчість, щоб уникнути шаблонів та проявити власний неповторний стиль написання. Те, що для одного – ідеально, для іншого – купа брухту. Дуже складно перевірити й те, чи справді цей абітурієнт, будучи ще школярем, самотужки писав матеріали, надруковані в якійсь із газет.

По-третє, рівень викладання спеціалізованих курсів не завжди достатній.

По-четверте, слабка матеріально-технічна база (як можна навчити студентів правилам зйомки та вдосконалити свою «майстерність», якщо на 20 чоловік дві, а той одна, відеокамера).

По-п'яте, з багатьох навчальних дисциплін незначна кількість теоретичного матеріалу, який би надав більші знання для опанування їх на практиці.

По-шосте, велика кількість набору – на потоці у Запорізькому національному університеті навчається більше ста студентів-журналістів. І лише 15% із них підуть працювати в практичну журналістику. Навіщо на цю спеціальність набирати решту?

Справді, проблема відбору студентів – це дуже серйозно. Адже багато хто вступає на факультети журналістики без жодної мотивації.

Ще один важливий момент – це мобільність навчального процесу. Адже нові технології розвиваються дуже стрімко, змінюючи підхід до подачі інформації для аудиторії, змінюються і способи впливу на аудиторію, взаємодії викладача і студента. Важливо, щоб розвивався не лише рівень знань студентів, а й сам викладач, застосовуючи у своїй практиці новітні технології.

Відсутність зв’язку між медіаринком та освітою

Журналістська освіта та медіаринок існують у двох площинах, які рідко коли перетинаються. Цю тенденцію потрібно ламати. Адже головний замовник журналістських кадрів – це вітчизняний медіаринок з усіма його плюсами й мінусами. Дуже часто викладачі академічних вишів не хочуть цього розуміти. Окрім того, в журналістській освіті збереглася «інерція радянської доби». Йдеться насамперед про професійні стандарти, які серйозно змінилися з радянських часів, і про розуміння сучасної суті журналістської професії.

Інше питання, що насправді вітчизняний медіаринок розвивається досить хаотично і має багато проблем, що також не може не впливати на тих, хто тільки здобуває журналістську освіту.
Зрештою, одним із можливих шляхів розвитку журналістської освіти може бути створення шкіл при редакціях, як це зробив телеканал «Інтер». Проте очевидно, що не всі можуть собі дозволити таку розкіш. І не всім варто це робити, адже якість багатьох ЗМІ викликає не меншу критику, ніж система журналістської освіти.

Витіснення аналітики

Як стверджує заступник директора Могилянської школи журналістики Діана Дуцик, коли ми говоримо про якість журналістської освіти, варто пам'ятати про одну концептуальну помилку, якої припустилися ще на початку 90-х років. Намагаючись відгородитися від усього радянського і надто ідеалізуючи західну модель, ми почали надавати перевагу інформаційній журналістиці, журналістиці факту і забули, що аналітика має таке саме право на повноцінний розвиток і повинна розвиватися паралельно. Комусь це може видатися надто теоретичним питанням, проте це пояснює ті негативні процеси, які спостерігаємо сьогодні на нашому медіаринку, зокрема «пожовтіння» медіа (йдеться про друковані видання, телебачення, радіо, Інтернет). Це не повний перелік проблем, які варті обговорення. На окрему дискусію, наприклад, заслуговує тема дослідження медіа, а якщо ширше – масової комунікації, в рамках наших вишів.

Але якщо повернутися до практичної журналістики та підготовки спеціалістів у цій сфері, то переконана: на сьогодні мають співіснувати академічна освіта та різні курси і тренінги, які дозволяють підвищити кваліфікацію журналістів-практиків. Також необхідно витворити таке середовище (можливо, на базі кількох прогресивних вишів), яке створило б альтернативу тій «радянській інерції» і задавало б високі професійні та етичні стандарти як у сфері журналістської освіти, так і на самому медіаринку.

Також відходячи від питання професійної підготовки кадрів в цій сфері ми маємо ще низку проблем в українській журналістиці. Економічна залежність ЗМІ від фінансування. Це дає владу над журналістами тим хто їх спонсорує і містить. Вони можуть істотно впливати на тематику ЗМІ або навіть на оцінку тих чи інших питань будь то дрібна фірма або велике підприємство. Також існують випадки, коли ЗМІ працюють виключно на замовлення. В ряді проблем журналістики в Україні також і низька якість інформації та велика кількість «інформаційного бруду». Щорічно зростає кількість «жовтих» видань та розважального контенту на ТБ. При цьому тиражі інформативних газет падають, кількість пізнавальних програм так само.



Безпека журналістів. Це одне з найболючіших питань для всіх працівників ЗМІ, особливо в контексті останніх подій в Україні. За останні 20 років було скоєно безліч нападів на журналістів. Тут маємо з однієї сторони абсолютно недосконалу законодавчу базу, з іншої – відсутність досвіду та належної спеціальної підготовки для роботи в «гарячих точках».

Виходячи з усіх вищеперелічиних проблем української журналістики як приклад їх вирішення можна взяти досвід розвитку медіа-сфери Норвегії. Засоби масової інформації Норвегії займають особливе місце в системі мас-медіа країн Північної Європи. Складність історичного розвитку країни , її сучасне міжнародне становище і вельми активна роль в НАТО , а також політичні процеси безумовно позначилися як на історію виникнення і становлення , так і на функціонуванні норвезької журналістики під час бурхливих змін кінця XX - початку XXI століть. Загальноєвропейські інтеграційні процеси в умовах країн Північної Європи , в тому числі і в Норвегії , придбали вельми колоритне і своєрідне звучання. Вільний рух трудових ресурсів , фінансових засобів та інформаційних потоків в цих , далеко не завжди однакових , країнах створило унікальний клімат для розвитку журналістики , в тому числі і з фінансово- економічної точки зору. Так , періодична преса , яка займає в цих країнах передові і досить міцні позиції , проводить активну експансіоністську політику , впевнено закріплюючись на медіа- ринку Східної та Центральної Європи , в інформаційному просторі пострадянських республік , включаючи країни Балтії і Російську Федерацію. Радіо і телебачення , скажімо, Швеції, Данії, Норвегії та в деякій мірі Фінляндії мають « загального сукупного слухача і глядача » , що закріплено, наприклад , функціонуванням загального телеканалу. Конституційний принцип гласності , характерний для всіх країн Північної Європи, дозволяє норвезьким журналістам почуватися впевнено у своїй повсякденній роботі. Однак свобода збору , поширення інформації та висловлення своєї думки тут обмежені досить продуманою системою саморегулювання преси. Якщо говорити про тематику виступів періодичної преси , радіо і телебачення , то в Норвегії вона дуже подібна з іншими країнами Північної Європи , за винятком одного хворого питання : норвежці дуже чуйно реагують на всі екологічні проблеми , приділяють найпильнішу увагу охороні навколишнього середовища та боротьби проти хижацького ставлення до природи . Справа в тому , що самоочищення норвезької природи по ряду позицій вельми утруднене; «Імпорт» забруднень з європейських країн призводить до дуже складним і далеко не райдужним наслідків для Норвегії . Звідси і ряд гучних процесів з міжнародним звучанням , коли екологія та розвідка по суті справи розглядаються невіддільне один від одного. Тривалий час в Норвегії напівофіційно , але вельми продуктивно діяла організація великих підприємців « Лібертас » , яка фінансувала пресу і вміло визначала політичну лінію провідних газет. Звичайно , говорити про тотальне інспіруванні публікацій не можна: в країні дуже сильні демократичні традиції і сили. Разом з тим , власники великих газетно- журнальних підприємств розглядають газети як вигідні комерційні підприємства. Так , сімейство Шіпстедов володіє найбільшою вечірньої газетою «Афтенпостен». Щоб збільшити фінансову прибуток , в газеті розроблена і створена власна рекламна служба зі своєю закритою поштовою системою . Рекламні оголошення надходять в контори газети , розкидані по всій країні. Редакція зберігає в таємниці всі переговори і все листування з рекламодавцями . Різноманітність і велика кількість рекламних оголошень побутового характеру робить газету однією з найпопулярніших в країні. Норвезькі засоби масової інформації постійно привертають увагу дослідників різних країн , але в Україні публікації на цю тему надзвичайно рідкісні.



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка