Ю. Г. Бургу Товарознавча характеристика продукції тваринництва



Сторінка1/11
Дата конвертації26.05.2017
Розмір2.25 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Ю.Г. Бургу


Товарознавча характеристика продукції тваринництва

МОНОГРАФІЯ

УКООПСПІЛКА

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

Кафедра товарознавства продовольчих товарів

Ю.Г. Бургу


Товарознавча характеристика продукції тваринництва

МОНОГРАФІЯ

Полтава

РВВ ПУЕТ


2010

УДК 636.4:636.082 Рекомендовано до видання вченою радою


ББК Полтавського університету економіки і торгівлі (протокол № від 2010 року)

Рецензенти: Рибалко В.П., професор кафедри технології виробництва продуктів тваринництва Полтавської державної аграрної академії, д.с.-г.н, академік УААН



Войтенко С.Л., завідувач кафедри розведення і генетики тварин, Полтавської державної аграрної академії, д.с.-г.н.

Бургу Ю.Г.

Товарознавча характеристика продукції тваринництва

Монографія. - Полтава: РВЦ ПУЕТ, 2010.- с.

Монографія присвячена вивченню впливу генетичних та паратипових факторів на формування якості продукції тваринництва.

М’ясо- джерело повноцінних білків тваринного походження і необхідно для побудови тканин організму людини, синтезу і обміну речовин. Харчова цінність продуктів тваринництва визначається їх хімічним складом – вмістом білків, жирів, екстрактивних речовин, вітамінів, макро- і мікроелементів.

Харчові продукти повинні володіти не тільки високими поживними властивостями, але і бути безпечними для споживача. При недотриманні певних санітарно-гігієнічних вимог вони можуть стати причиною деяких захворювань.

У останні роки проведена певна робота по санітарній мікробіології продуктів тваринництва, яка включає розробку засобів і методів санітарно-мікробіологічних аналізів, вивчення мікробіологічних процесів у формуванні якості продукції, розробку методичних підходів до ветеринарно-санітарного нормування і визначення нормативів технологій виробництва продуктів тваринництва.

Монографія буде корисною у роботі науковців, практиків, студентів та спеціалістів, власників господарств-виробників м’ясних продуктів, з високими споживними властивостями і високою якістю.

© Бургу Ю.Г.

© Полтавський університет економіки і торгівлі, 2010 р.

Зміст

Передмова…………………………………………………………………6



Розділ 1. Сировинна база для виробництва продукції тваринництва…8

Розділ 2. Порівняльна оцінка харчової, біологічної і

енергетичної цінності продуктів тваринництва ………..….……..34

Розділ 3. Якість яловичини……………………………….....................39

3.1 Харчова і біологічна цінність м’яса яловичини……………..43

3.2 Вплив породних особливостей на якість яловичини……….50

3.3 Вплив годівлі на якість яловичини……………………………55

3.4 Вплив перед забійних чинників на якість яловичини……….56

Розділ 4. Якість свинини…………….….………………………………59

4.1 Показники м’ясної продуктивності, якості і безпеки м’яса…59

4.2 Товарна оцінка м’яса свинини…………………………………62

4.3 Вплив генетичних чинників на якість свинини………………67

4.4 Вплив годівлі на якість свинини……………………………….70

Розділ 5. Якість баранини …………………….……………………….70

5.1 Показники м’ясної продуктивності та прижиттєва оцінка

м’ясності овець………………………………………………………71

5.2 Харчова і біологічна цінність баранини……………………..75

5.3 Вплив генетичних чинників на якість баранини……………76

5.4 Вплив годівлі і методів відгодівлі на якість баранини……..77

Розділ 6. Якість м’яса птиці…..…………….………………………….79

6.1 Якість м’яса птиці в залежності від виду і породи………….80

6.2 Вплив годівлі і утримання на якість м’яса птиці……………84

6.3 Вплив технології переробки птиці на якість м’яса птиці……90

Розділ 7. Якість яєць…………………………………………………….91

7.1 Будова і склад яєць……………………………………………..91

7.2 Особливості годівлі і якість яєць……………………………..95

Розділ 8 Стан і перспективи розвитку галузі кролівництва………..97

8.1. Морфологчний і хімічний склад м’яса кролів………………99

Розділ 9 Субпродукти………………………………………………….102

9.1 Класифікація субпродуктів …………………………………102

9.2 Харчова цінність та обробка субпродуктів………………..104

9.3 Характеристика субпродуктів забійних тварин і птиці,

вимоги до їх якості та умови зберігання……………………….107

Розділ 10 Використання крові в харчовій та переробній

промисловості…………………………………………………….116

Розділ 11 Харчові жири та їх характеристика……………………….122

Післямова………………………………….…………………………..

Загальні висновки ……………………………………………………...

Список використаних літературних джерел …………… ……

Передмова

Основною сировиною для м'ясної промисловості України є велика рогата худоба, свині і вівці. У незначній кількості як сировину можна використовувати коней та кіз.

Сировиною для птахопереробної промисловості є кури, кач­ки, гуси, індички, цесарки і кролі.

Кількість і якість м'яса, яке отримують після забою тварин, залежить від багатьох факторів, основними з яких є порода, тип худоби, стать, вік та вгодованість.

Але при переробці тварин на м'ясо, в більшості не врахо­вується основний фактор — напрямок продуктивності тварин. Всі тварини, незалежно від їх напрямку та використання у гос­подарстві, на м'ясопереробних підприємствах, являють сирови­ну для отримання м'яса, м'ясних та інших продуктів.

Відповідно до ветеринарно-санітарної експертизи, всю сировину (тварин, птицю), яка поступає на забій, необхідно підрозділяти на дві групи. Перша група — це тварини (птиця) м'ясного напрямку, тобто тварини, яких відгодовували для отримання м'яса. На цю групу тварин розроблені нормативні виходи м'яса і м'ясопродук­тів, вивчено хімічний склад продуктів, їх біологічна цінність та ін.

До другої групи сировини відносяться усі тварини (птиця) іншого напрямку продуктивності, тобто, ті тварини, яких утри­мували у господарстві для одержання молока, вовни, яєць та ін., і вони за віком були направлені на забій. У тварин цієї групи відмічаються різноманітні зміни у внутрішніх органах, що впливає на вихід м'яса і м'ясопродуктів і особливо на їх якість. М'ясо і м'ясопродукти, отримані від таких тварин, ниж­чої якості, субпродукти в більшості уражені збудниками інвазійних захворювань, перероджені та ін. Тому при забої таких тварин отримують менше м'яса і м'ясопродуктів, і вони нерідко являють джерело захворювання людей і тварин, розповсюд­ження інфекційних, інвазійних та інших хвороб.

Це не тільки принципове поняття при характеристиці сировини для м'ясної промисловості, але, в першу чергу, підстава економістам при плануванні виробництва м'яса в державі, що на жаль, в сучасних умовах, не враховується.

При характеристиці сировини для м'ясопереробної промисловості необхідно добре знати направленість продуктивності тварин.

Активний пошук шляхів вирішення проблеми якості продукції ведеться практично у всіх розвинених країнах. Якість розглядається як економічний чинник одночасно з продуктивністю праці і рентабельністю виробництва. Покупці ставлять на перше місце якість нарівні з ціною або навіть вище за неї. Весь світ працює сьогодні над системами забезпечення якості. Його потрібно створювати, а не просто контролювати.

Являючись значним резервом в збільшенні обсягів виробництва м’яса і м’ясопродуктів і забезпеченні населення цінним білковим продуктом з високими смаковими якостями, біологічною і енергетичною цінністю, м’ясо другорядних видів тварин і птиці може в значній мірі розширити асортимент м’ясної продукції.

Перспективною галуззю тваринництва являється кролівництво, яке продукує хутро і пух та забезпечує населення дієтичним м'ясом, з добрими смаковими та кулі­нарними властивостями, що легко засвоюється організмом. В Україні воно розвивається нестабільно, що пов'язано з багатьма причинами, в т. ч. незадовільним рівнем селекції. За прогнозом, у найближчі роки м'ясо кролів займе значне місце у харчуванні людини.

Від овець і коз отримують не тільки м’ясо, яке є - поживним і смачним продуктом харчування людини, але і вовну, молоко, пух, овчини і козлини. Цінність баранини, її дієтичні властивості визначаються вмістом біологічно повноцінних і легкозасвоюваних білків. Крім того, воно містить багато вітамінів групи В, мінеральні солі і жирні кислоти.

Продуктивне конярство — перспективний, рентабельний напрям в галузі. В даний час продуктивне конярство придбало важливе значення, маючи в своєму розпорядженні резерви збільшення м'ясної і молочної продуктивності для задоволення потреби населення в продуктах харчування

Монографія розкриває значення основних та другорядних видів тварин і птиці для виробництва м’ясних продуктів, з високими споживними властивостями і забезпечення населення м’ясною продукцією високою якості.

Розділ 1. Сировинна база для виробництва продукції тваринництва
Основною сировиною для виготовлення м'ясних продуктів тваринного походження є домашні тварини: велика рогата худоба, вівці і свині. У меншому масштабі в деяких країнах промислову сировину складають кози, коні, північні олені і верблюди. Промислове значення, як сировина, останніми роками все більше набуває птиця. Але, за даними міжнародних організацій по гігієні м'яса, основним джерелом м'яса є велика рогата худоба і свині, світове поголів'я яких складає: великої рогатої худоби до 1 млрд. голів, свиней до 500 млн. До категорії великої рогатої худоби відносяться бугаї, корови, телиці і телята, жива маса яких може сильно коливатися залежно від породи, пори року та ін. У світовій практиці, середня жива маса великої рогатої худоби складає (кг): бугаї – 400-600, корови – 350-400, нетелі - 250-400. Жива маса телят, яких вирощують як сировину для м'ясної промисловості, в середньому складає 50-70 кг, а молочних – 18-23 кг

Жива маса свиней для забою в середньому складає 80-125 кг, при чому меншу масу мають свині, яких вирощують для отримання бекону і пісного м'яса.

Жива маса овець складає в середньому 40-50 кг, а ягнят – 25-30 кг.

Середній вік забійних тварин складає (міс): для великої рогатої худоби 24-30; телят – 1; свиней – 6; овець – 5-6; ягнят – 2-3.

Такі світові вимоги щодо сировини для м'ясної промисловості дають можливість отримувати від забою великої рогатої худоби 62-64 % м'яса і м'ясних продуктів, свиней – 75-80 %, овець – 61-63 % і ягнят – 62-64 % від живої маси.

Кількість і якість м'яса, яке отримують після забою тварин, залежить від багатьох чинників, основним з яких є порода, стать, вік пора року, вгодованість.

Але при переробці тварин на м'ясо, в більшості не враховується основний чинник – напрям продуктивності тварин. Всі тварини, незалежно від їх напряму і використання в господарстві, на м'ясопереробних підприємствах, представляють сировину для отримання м'яса, м'ясних і інших продуктів.

Відповідно до ветеринарно-санітарної експертизи, всю сировина (тварини, птиця), яка поступає на забій, необхідно підрозділяти на 2 групи. Перша група – це тварини (птиця) м'ясного напряму, тобто тварини, яких відгодовували для отримання м'яса. На цю групу тварин розроблені нормативні виходи м'яса і м'ясопродуктів, вивчені хімічний склад продуктів, їх біологічна цінність та ін. До другої групи сировини відносяться всі тварини (птиця) іншого напряму продуктивності, тобто, ті тварини, яких утримували в господарстві для отримання молока, вовни, яєць і вони за віком, або від зниження продуктивності були направлені на забій. У тварин цієї групи спостерігаються різноманітні зміни у внутрішніх органах, що впливає на вихід м'яса і м'ясопродуктів і особливо на їх якість. М'ясо і м'ясопродукти, отримані від таких тварин, нижчої якості, субпродукти в більшості уражені збудниками інвазійних захворювань, перероджені.

Велика рогата худоба за продуктивністю підрозділяється на три основні напрями: м'ясна, м'ясо-молочна і молочна.

Велику рогату худобу м'ясного напряму більше розводять на півдні України. Найбільш типові тварини м'ясного напряму –абердин-ангуська, шортгорнська, санта-гертруда, герефордська, кіанська та ін.

Тварини м'ясного напряму скоростиглі, мають глибокий і широкий тулуб, м'ясну спину і поясницю, добре наповнену задню частину і груди, легку голову, короткі ноги і шию. Форма тіла у них нагадує прямокутник, в якому нижня лінія проведена від грудної кістки до п'яточного горба, співпадає з нижнім контуром живота і проходить паралельно верхній лінії хребця. Маса молодняка в 15-20 місячному віці досягає 450 кг, а забійний вихід 52-58 %. Жива маса відгодованих корів доходить до 650 кг, а бугаїв до 800-1000 кг Забійний вихід туші залежить від відгодованої тварин. Середній забійний вихід від тварин вищої відгодованої 48-60 %, середньою – 45-48 % і нижче середньою – 43-45 %.

Герефордська порода, виведена в Англії на початку XIX ст. У нас в Україні займаються розведенням цієї породи в Херсонській та Черкаській областях. Це скоростиглі тварини, середня жива маса корів 550-600 кг, бугаїв 850-1000 кг, маса молодняку в річному віці досягає 400 кг і більше. Забійний вихід – 65-68 %, а м'яса – більше 50 %

Шарольська порода (Шароле) виведена у Франції. В Україні цю породу розводять в Дніпропетровській, Харківській, Чернігівській областях. Середня жива маса корів – 700-800 кг, бугаїв – 1000-1200 кг. Забійний вихід – 78-80 %, в т.ч. м'яса – більше 52 %.

Кіанська порода виведена в Італії. У Україні породу розводять в Київській області. Середня жива маса корів – 700-750 кг, бугаїв – 1200-1500 кг. Забійний вихід – 60-65 %, м'яса – більше 50 %.

З вітчизняних порід до тварин м'ясного напряму відносяться: сіра українська, чернігівський і придніпровський м'ясні типи.

Чернігівський тип (ЧМ-1). Жива маса корів складає 550-600 кг, бугаїв – 800 кг. Забійний вихід – понад 60 %.

Придніпровський м'ясний тип (ПМ-1). Вирощують тварин переважно в умовах лісостепу і полісся України. Жива маса корів – 600-650 кг, бугаїв – 1110-1200 кг. Забійний вихід – понад 62 %.

М'ясо, отримане від тварин м'ясного напряму ніжніше, соковитіше, з добре виявленою мармуровістю.

Тварини молочного напряму. Тварин молочного напряму розводять у всіх областях України. До них відносять червону степову, чорно-рябу, червоно-рябу, голштинську, червону польську та ін.

У тварин молочного напряму форма тіла конусоподібна, передня частина тіла вужча за задню, спина вузька і неглибока, ноги довгі. Лінії живота і спини паралельні, живіт об'ємний і спускається за нижню лінію.

Молочні породи мають значно меншу живу масу, забійний вихід і вихід м'яса. Жива маса тварин цих порід коливається: корів – 420-550 кг, бугаїв – 650-900 кг, забійний вихід – 50-58 % при виході м'яса 45-47 %.

Червона степова порода поширена на півдні України. Жива маса корів – 450-500 кг, бугаїв – 800-900 кг. Забійний вихід – 56-58 %, м'яса – 50-52 %.

Чорно-ряба розлучається практично у всіх областях України, але переважно в Львівській і Хмельницькій областях. Жива маса корів – 490-550 кг, бугаїв – понад 900 кг. Забійний вихід складає 56-58 %, м'яса – понад 50 %.

Червона польська порода. У Україні розводять у Волінській та Тернопільській областях. Жива маса корів – близько


450 кг, бугаїв – 650-850 кг. Забійний вихід – близько 50 %, м'яса – 46-47 %.

М'ясо, отримане від тваринних молочних порід, має більш низьку якісить в порівнянні з тваринами м'ясних порід, тому що молочна худоба поступає її і переробку, в основному, після вибракування за віком.

До великої рогатої худоби комбінованого або м'ясо-молочного напряму відносяться симентальська, лебединська, бура карпатська, швіцька, та інші породи. Жива маса цих порід коливається: корів - 500-700 кг, бугаїв – 800-1000 кг; забійний вихід – 55-60 % при виході м'яса – 48-50 %.

Симентальська порода відноситься до планової породи для країни. Жива маса корів – 550-650 кг, бугаїв – 850-1000 кг. Забійний вихід – 60 %, м'яса – 50-53 %.

Лебединська порода розводиться в Сумській, Харківській і Чернігівській областях. Жива маса корів – 500-550 кг, бугаїв – 800-850 кг. Забійний вихід – до 60 %, вихід м'яса – 52-54 %.

Бура карпатська розводиться в умовах Карпат. Жива маса корів – 440-500 кг, бугаїв – 750-800 кг. Забійний вихід – понад 42 %, м'яса – 38-40 %.

М'ясо тварин м'ясо-молочного напряму соковите і ніжно, а у добре відгодованих тварин з характерною мармуровістю. Туши цих тварин мають багато внутрішнього і підшкірного жиру.

Свині на забій поступають різних типів розведення і відгодівлі, що впливає на якість отриманого м'яса.

Зараз на території України у державних, колективних, підсобних та фермерських господарствах розводять більше п’ятнадцяти різних вітчизняних, а також зарубіжних порід, внутрішньопородних та спеціалізованих типів і ліній свиней. Залежно від напрямку продуктивності при комплексній оцінці свиней поділяють на три групи порід.

Перша велика біла, українська степова біла. Свині м’ясо-сального (універсального) напряму продуктивності. При інтенсивній відгодівлі у ранньому віці від них отримують туші м’ясного типу (до 80-100 кг), а потім сального.

Друга полтавська м’ясна, ландрас, уельська, дюрок, українська м’ясна, червона білопояса, гемпшир, п’єтрен, спеціалізовані м’ясні типи (лінії). Свині м’ясного чи беконного типу характеризуються розтягнутим тулубом, порівняно високоногі. Спина пряма. Довжина тулуба більша ніж обхват грудної частини. Мають інтенсивний обмін речовин.

Третя – миргородська, українська степова ряба, велика чорна. Свині сального типу – рихлої, ніжної конституції, ноги короткі, тулуб масивний, широкий. Голова укорочена, широка на лобі. Обхват грудної клітки за лопатками більший або рівний довжині тулуба.

Велика біла порода свиней універсальної продуктивності. Виведена в ХІХ ст. у Англії складним схрещуванням місцевих пізньостиглих свиней з скоростиглими китайськими, неаполітанськими, португальськими. Неодноразово завозилася до Росії, де добре акліматизувалася. Тварини гармонійно складені, міцної конституції, добре пристосовані до різних кліматичних умов, скоростиглі. Дорослі кнури важать 320-350 кг, матки – 220-250 кг. Плодючість маток 11-12 і більш за поросят за опорос.

Велика біла порода використовується для відгодівлі до м'ясних, беконних і жирних кондицій. При інтенсивній м'ясній відгодівлі молодняк в 6 місяців важить 100 кг; витрати корму на 1 кг приросту – 3,9-4,0 корм. од.

Завдяки гнучкій генетичній структурі і хорошій акліматизації ця порода розводиться майже у всіх країнах Європи, в США, Канаді, Китаї, Кореї, Японії, Новій Зеландії.

Використовувалася при створенні багатьох порід.

Українська степова біла порода свиней універсального напряму. Виведена в племінному господарстві заповідника "Асканія-Нова" (Херсонська область) ученим-зоотехніком М.Ф. Івановим схрещуванням дрібних місцевих пізньостиглих свиней з кабанами великої білої породи по заздалегідь розробленій методиці. Для закріплення в потомстві бажаних якостей застосовували близькоспоріднене схрещування (інбридинг) і строге вибракування малопродуктивних тварин; з метою ослаблення небажаних наслідків інбридингу з кращих тварин були створені неспоріднені групи (лінії і сімейства). Затверджена в 1934 р.

За зовнішнім виглядом свині цієї породи схожі з великою білою, але грубіше складені, кістяк їх міцніше, щетина густіша. Дорослі кнури важать 300-350, матки – 230-250 кг. Середня плодючість – 11-12 поросят. Молодняк відрізняється скороспілістю, при м'ясній відгодівлі до 6-7 місяців важить 95-100 кг; витрати корму на 1 кг приросту 3,8-4,0 корм. од. Тварини невибагливі, пристосовані до посушливої степової зони.

Кнурів використовують для промислового схрещування з іншими породами. Розводять в основному на півдні Україні.

Миргородська порода свиней, м'ясо-сального напряму продуктивності. Виведена в Миргородському і суміжних з ним районах Полтавської області відтворним схрещуванням місцевих чорно-строкатих свиней з кабанами беркширської, середньою білою, крупною білою і частково крупною чорною і темворською породами. Затверджена в 1940 році.

Свині пропорційно складанні, міцної конституції. Шкіра еластична, без складок. Щетина густа, блискуча. Масть чорно-строката. Дорослі кнури важать 260-300, матки – 200-230 кг. За опорос отримують 10-11 поросят. Тварини невимогливі до годівлі. Молодняк після 6-7 місяців відгодівлі важить до 100 кг, витрати корму на 1 кг приросту 4,2-4,5 корм. од. Забійний вихід 50-54 %.

Ландрас – типова порода беконного напряму. Створена у Данії. До середини XІX століття місцевих непокращених свиней схрещували з англійською великою білою породою. А у другій половині XІX століття у Данії почали виводити беконних свиней для експорту до Англії, тому стали потрібними докорінні зміни свиней беконного напряму. Таким чином, сформувалась спеціалізована порода беконного напряму, яка залишається найкращою беконною породою в світі.

Тварини мають великий і довгий тулуб, великі звислі вуха, голова легка, груди вузькуваті, окости добре виповнені, шкіра тонка, щетина біла, рідка, масть біла. Жива маса кнурів становить 280-300 кг, свиноматок – 200-220 кг, плодючість – 10-12 поросят. Середньодобові прирости при випробуванні породи досягають 707г, витрати кормів на 1кг приросту становлять 3,97 кормових одиниць, живої маси 100кг досягають за 189 днів.

Ландрасів широко використовують для схрещування з матками великої білої породи. Гібриди швидше ростуть, мають помітно довшу тушу, більше м’яса і менше сала ніж чистопородні підсвинки великої білої породи.

Свині української м’ясної породи характеризуються міцною конституцією, добре вираженими м’ясними формами і білою мастю.

Дорослі кнури мають живу масу 310-340 кг, свиноматки – 230-245 кг. Багатоплідність маток 10-11 поросят при масі приплоду у два місяці 18-20 кг. Середньодобові прирости на від­годівлі становить 780-820 г. Маси 100 кг досягає у 177-180 днів при витратах на кожний кілограм приросту 3,4-3,5 корм. од. корму.

Полтавська м’ясна. Тварини білої масті з добре вираженими м’ясними формами. Вони довгі, мають широкий тулуб, легку голову з невеликими злегка звислими вухами і масивними окостами. Жива маса кнурів досягає 320-350 кг, свиноматок 220-250 кг. Багатоплідність 10,5-11,5 поросят, жива маса кожного у два місяці 20-22 кг. Середньодобовий приріст молодняка на контрольній відгодівлі становить 788-850 г, товщина шпику 24-26 мм, витрати корму на 1кг приросту 3,38-3,49 корм. од. корму. При забої живою масою 100 кг вихід м’яса становить 61,3-62,0 %.

Червона білопояса. Дорослі кнури мають масу 310-350 кг, матки 230-250 кг. Масть тварин червона з білими поясами у дільниці лопаток. Багатоплідність маток 10-11 поросят на опорос. Живої маси 100 кг молодняк досягає за 173-179 днів при середньодобових приростах 824-868 г та витратах корму на 1 кг приросту 3,03-3,7 корм. од. корму, товщина сала 21-25 мм.

Вівчарство – традиційна галузь сільського господарства України. Розвиток культури вівчарства бере початок від знаменитих регул і маніфестів Петра І щодо тонкорунних овець, які в усі часи втілювали вершину селекційних досягнень і галузевої досконалості розведення овець в цілому. Маніфест від 15 червня 1724 р. представляє Україну як благословенний край з кліматом, особливо сприятливим для розмноження овець і виробництва добротної вовни. Від перших “вікон в Європу” до теперішнього часу вівчарство України пройшло тривалий шлях виробничого розвитку і господарської досконалості. Це – шлях створення переробною промисловістю вовни, налагодження підготовки фахівців високого рівня кваліфікації, забезпечення глибоких наукових досліджень, освоєння виробничої практики діяльності у вівчарстві, розробка організаційної системи забезпечення галузі в цілому. Весь цей процес мав значну історичну динаміку як в межах країни, так і на рівні міжнародних галузевих зв’язків. Європейська культура німецького вівчарства визначила основоположні принципи початкових етапів виробничої практики вівчарства України.

Породний генофонд овець України формувався за рахунок успіхів племінної роботи світового вівчарства і власних селекційних досягнень. Історія вівчарства налічує – 10 тис. років, тонкорунного – 5 тис. років.

Вівчарство є джерелом таких видів сировини для легкої промисловості, як вовна, овчини, смушки, а також цінних харчових продуктів – баранини, жиру і молока. З тонкорунної і напівтонкорунної вовни виробляють високоякісні тканини, з грубої – валянки, килими, з овчин шиють шуби і кожухи, а з ягнячих шкурок смушкових овець – шапки, коміри, жіночі пальта.

Неабияке значення серед продукції, яку одержують від овець, має баранина. Завдяки біологічним особливостям овець собівартість виробництва баранини нижча, ніж свинини та яловичини. Баранячий жир характеризується високою калорійністю і малим вмістом холестерину.

В основу господарської класифікації овець покладено напрям продуктивності. За цією класифікацією породи поділяють на такі групи:

1. Тонкорунні. Вівці мають однорідну тонку вовну, що складається з пухових волокон. Тонкорунні породи поділяються на три підгрупи: вовнові, вовно-м’ясні, м’ясо-вовнові.

2. Напівтонкорунні. Мають напівтонку однорідну вовну, до складу якої входять перехідний волос і грубий пух. Ці породи поділяють на коротко вовнових, м’ясо-вовнових, довго вовнових і вовно-м’ясних.

3. Напівгрубововнові. Вовна неоднорідна, напівгруба, використовується переважно для виробництва килимів.

4. Шубні. Відзначаються доброю якістю овчин. Розводять для одержання шубних овчин і м’яса.

5. Смушкові. Розводять для одержання смушків, різних за кольором і характером завітків.

6. М’ясо-сальні(курдючні). Мають грубу вовну, розводять для одержання мяса і сала.

7. М’ясо-вовново-молочні. Не мають вираженого напряму продуктивності.

8. М’ясо-вовнові. Характеризуються порівняно високим настригом грубої вовни і задовільною м’ясною продуктивністю.

Асканійська тонкорунна порода створена у 1925-1934 рр. В Асканії-Нові на основі схрещування місцевих тонкорунних овець (акліматизованих і поліпшених німецьких електоралей, негретті та електораль х негретті) з американським рамбульє. Області районованого розведення: Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Миколаївська, Кіровоградська та Луганська. На цю породу припадає близько 38 % загальної кількості овець в Україні. Настриги чистої вовни у заводських стадах становлять 3,1-3,5 кг. Жива маса баранів-плідників – 115-125 кг, вівцематок 55-65 кг; настриг немитої вовни відповідно 14-16 і 6-7 кг; вихід чистого волокна – 55-60 та 50-55 %; настриг чистої вовни – 8-10 і 3-3,5 кг. Барани – рогаті, вівцематки – комолі. Жива маса ягнят при відлученні в 4-місячному віці становить 27-28 кг, молодняк у річному віці досягає 70-75 % маси дорослих тварин.

Порода прекос (у перекладі з франц. прекос означає скоростиглий) створена наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. методом селекційного використання овець, одержаних від схрещування мериносів типу рамбульє та англійських напівтонкорунних м’ясних лейстерських у Франції (мерино-прекос) і мериносів, бордер-лейстерських та мерино-прекосів у Німеччині. Остаточно породу назвали мерино-фляйш, або прекос. Області районованого розведення: Харківська, Вінницька, Черкаська, Чернігівська, Сумська, Хмельницька, Полтавська, Тернопільська, Житомирська, Закарпатська, Волинська, Київська, Рівненська, Івано-Франківська. Настриги чистої вовни у заводських стадах досягають 2,5-2,6 кг. Жива маса баранів-плідників – 120-130 кг, вівцематок – близько 60-70 кг, настриги немитої вовни відповідно 10-12 і 15-5,5 кг; вихід чистого волокна – 50-55 і 40-52 %; настриг чистої вовни – 6-8 і 2,5-2,8 кг. Барани й вівцематки – комолі. Жива маса ягнят при відлученні в 4-місячному віці – 30-32 кг; молодняк у річному віці досягає 75-80% живої маси дорослих тварин.

Цигайська порода створена в давні часи народами Балканського півострова і малої Азії. На південь України завезена в ХІХ ст. переселенцями – болгарами з Бессарабії та румунськими кочівниками – вівчарями з Трансільванії.

На основі селекції з використанням для ввідного схрещування англійської породи ромні-марш створено приазовський тип цигайських овець, що мають кращі показники м’ясної продуктивності і довшу вовну. Зона породного районування: Донецька, Автономна Республіка Крим, Одеська, частково Чернівецька, Херсонська, Запорізька обл. настриг чистої вовни становить 2,8-3,3 кг. Жива маса баранів-плідників – 110-120 кг, вівцематок – 55-65 кг. Настриг немитої вовни відповідно 9-10 та 4-5 кг, вихід чистого волокна – 60-65 і 55-60%; настриг чистої вовни 6-8 та 2,6-3,0 кг. Барани – рогаті, вівцематки – комолі. Жива маса ягнят при відлученні у 4-місячному віці – 28-30 кг; молодняк у річному віці досягає 70-75 % живої маси дорослих тварин.

Сокільська порода смушкових овець створена на Полтавщині тривалою селекцією з можливим використанням овець каракульської породи та кримських маличів. Назва походить від с. Сокілки Кобиляцького району. Розповсюджені вівці в Полтавській і частково Дніпропетровській обл., становлять близько 1% загальної кількості овець в Україні. Жива маса баранів-плідників – 60-65 кг, вівцематок – 40-45 кг, настриг немитої вовни відповідно 3,5-4 і 2-3 кг; довжина косиць – близько 20-25 см. Барани – рогаті, вівцематки – комолі. Жива маса ягнят при народженні – 3,5-4 кг. Від овець сокільської породи одержують 55-60 % сірих і 40-45 % чорних смушків.

Каракульська порода створена народами Межиріччя й півдня басейну річок Сирдар’ї та Амудар’ї (сучасні Узбекистан і Туркменія), в Україну потрапила наприкінці ХІХ ст. Схрещуванням каракульських і романівських овець в Інституті тваринництва степових районів УААН “Асканія-Нова” створено асканійський багатоплідний тип каракульських овець. Області районованого розведення: Одеська, Чернівецька, частково Полтавська та Херсонська. На каракульську породу припадає близько 2 % загальної кількості овець України. Жива маса баранів – 65-80, вівцематок – 45-50 кг; настриг немитої вовни відповідно 3-4 і 2,5-2,8 кг; довжина косиць – близько 15-20 см. Барани – рогаті, вівцематки – комолі. Каракульські вівці багатоплідного типу характеризуються більшою живою масою (барани – 90-100, вівцематки – 55-60 кг) і вищими настригами вовни (на 8-10 %). Жива маса ягнят при народженні – 3,5-5кг. Багатоплідність вівцематок нового типу досягає 170-180 %. У кращих господарствах вихід першосортних смушків 50-80 %.

Від кози отримують високоцінну продукцію: молоко, м’ясо, пух, вовну (могер), шкури (козлини), а також побічну продукцію.


Поза всяким сумнівом, найвагомішим продуктом є козяче молоко. Таким його робить високий вміст білків альбуміну і казеїну, глюкози і лактози (молочний цукор) та важливих мінеральних солей – кальцію, фосфору, кобальту. Жирові кульки в ньому менші за розміром, поширені по всій масі молока, легко всмоктуються стінками кишківника. Висока поживність його зумовлена не тільки добрим амінокислотним складом, а й високим вмістом вітамінів А, В, С і Д.

За своїм складом козяче молоко подібне до жіночого. Ним випоювали і дітей-сиріт і таких, що з різних причин залишилися без материнського молока. Діти добре розвивалися, росли міцними.


Вітаміну А в козячому молоці міститься на 50–200% більше, ніж у коров’ячому. Коза ефективніше, ніж корова, перетворює каротин кормів на вітамін А, що дуже важливо для годівлі немовлят, щитоподібна залоза яких недостатньо розвинена, а саме вона й визначає ступінь перетворення каротину на вітамін А та відповідає за його засвоюваність. Козячим молоком лікують дорослих людей з такою недугою, як базедова хвороба (зоб).

Вітаміну В1 козяче молоко містить також на 50% більше, ніж коров’яче, а В2 – на 80%. Koзячe молоко відрізняється від коров’ячого ще й тим, що воно має чітку лужну реакцію, яка зумовлює високу буферність, і здатне поглинати та нейтралізувати кислоти, не змінюючи своєї реакції. Ці властивості козячого молока дають можливість використовувати його за підвищеної кислотності шлунка.

За напрямом продуктивності кози бувають молочні, вовнові, пухові.

Молочні породи характеризуються високими надоями, однак мають шерсть низької якості. Найбільшу популярність здобули зааненські й тоггенбурзькі кози, батьківщина яких – Швейцарія. Вони є родоначальниками багатьох порід кіз Європи та інших країн. На базі цих порід створили деякі продуктивні породи: наприклад, від кіз німецької білої за лактацію отримують від 1100 до 1200 л молока і більше.

Переваги молочної кози полягають ще й у тому, що на невеликій ділянці землі вона знаходить достатньо корму, аби забезпечити хазяїна молоком. Отже, від кози можна отримати молоко з найменшими затратами праці й коштів.

Кращі породи – горьківська,мегрельська, російська молочна, зааненська. Маса дорослих козочок досягає 50-60 кг, козлів – 60-75 кг. Молочність 550 кг за лактацію. Плодючість 190-20 козенят від 100 козоматок. Найбільш розповсюдженою являється зааненська порода, яка виведена в Швейцарії (містечко Заанен). В Росію завезена в 1912-1913 рр.

Середня маса кіз 50 кг, козлів –75-80 кг. За лактацію (8-10 міс) надоюють в середньому 600-700 кг молока. Плодючість 190-20 козенят від 100 козоматок.

Кози мають прямостоячі вуха і ріжки. На шиї мають сережки. Вовновий покрив складається з короткої ості без помітного пухового підшерстя. Масть біла, в обох статях є борода. Голова суха, легка. Тулуб довгий, глибокий, ноги міцні, вим’я велике, грушоподібної або кулястої форми.

Плодючість зааненських кіз висока. Найчастіше вони народжують двох, інколи трьох козенят. при народженні кізочки мають живу масу 3,5, козли 4,5 кг.

Тогенбурзькі кози одержали таку назву від Тогенбурзької долини (Швейцарія). Жива маса самців 60-70 кг, самок 50-55 кг.

У тогенбурзьких кіз оригінальна бура масть. Вздовж морди тягнуться дві паралельні білі смуги. Вуха і ноги також білі. Молочна продуктивність складає від 400 до 1000 кг молока за лактацію з середнім вмістом жиру 4 %. Кози багатоплідні. Двійні та трійні у них звичайне явище.

Представником молочного напряму продуктивності є російська біла порода, створена на основі багаторічної народної селекції. Тварини великі, добре розвинені, мають міцну конституцію, правильні, характерні для молочного типу форми будови тіла. Жива вага козлів становить 60-70 кг, козематок – 40-50 кг; надій молока за 7-8 місяців лактації становить 450-550 кг і більше за жирності 4,5-5,0 %; плодючість козематок – 190-200%. Масть біла, кози бувають рогаті й комолі.

Горьківську породу молочних кіз виведено шляхом поліпшення місцевих кіз зааненською породою.

Тварини мають міцну конституцію, характерну для молочного типу. Масть біла, вовна коротка, груба з незначною кількістю пуху. Жива вага козлів – 50-60 кг, козематок – 38-40 кг. У середньому надій за 9-10 місяців лактації становить 450-500 л і більше за жирності 4,2-5,2 %; плодючість – 190 козенят.

Кози – це і м’ясо. Молода козлятина за смаковими якостями не має аналогів, а за поживністю й корисністю не поступається баранині та набагато перевершує яловичину й свинину. У багатьох країнах Африки та Азії розводять м’ясних кіз тільки для отримання делікатесного м’яса, схожого на м’ясо диких кіз. Дуже корисний козячий жир, який відкладається в кіз на внутрішніх органах. Він легко відокремлюється і перетоплюється, його використовують як лікувальний засіб при застудах та легеневих захворюваннях.

Велике значення має козячий пух, з якого виготовляють пухові хустки (шалі), ажурні павутинки й шарфи, високоякісні й легкі трикотажні тканини, фетр найвищої якості та різні плетені вироби.


Найкращі поголів’я пухових кіз зосереджені в Росії, за своєю продуктивністю вони не мають собі рівних у цілому світі – йдеться про оренбурзьку, придонську та гірськоалтайську пухові породи.
Кози оренбурзької породи великі, жива вага дорослих тварин становить 48-50 кг, добре розвинені, мають міцні копита, які допомагають їм швидко й легко пересуватися по кам’яних схилах гір. Вовняний покрив складається з довгої грубої ості, порівняно короткого пуху (4-6 см) та перехідного волосся. Щороку з кожної кози вичісують 400-500 г і більше високоякісного пуху з товщиною пухового волокна 16-17 мк. Кози придонської породи середні за величиною, жива вага дорослих кіз становить 38-45 кг. Вони характеризуються високою продуктивністю щодо пуху, з дорослих кіз у середньому вичісують 600-700 г (з окремих тварин – до 1500 г). Вміст його у вовні становить близько 80 % (від 60 до 92 %). Відомо, що у всіх кіз пухових порід остьові волокна довші за пухові. Придонська породи щодо цього є винятком.У тварин цієї породи довжина пуху дорівнює в середньому 9,8 см, а ості – 5,2. Узимку ці кози нагадують “пухові кульки”, адже товщина пуху в них – 17-21 мк. Козлини з цих тварин широко використовують у виробництві хутра, оскільки за вовняним покривом вони схожі на овчини овець романівської породи.

Важливою продукцією козівництва є також ангорська вовна, особливо однорідна (могер), яку широко використовують для виробництва плюшу, оксамиту, вельвету. Крім того, вона йде на виготовлення білих жіночих хусток, килимів, технічних і драпірувальних тканин. Ці тканини використовують для оббивання меблів, внутрішнього оздоблення легкових автомобілів, сидінь у м’яких вагонах, літаках і пароплавах. Із грубої вовни та ості виготовляють щітки, пензлі й навіть мотузки великої міцності. Найкращою сировиною для переробних підприємств є вовна ангорських кіз та радянської вовнової породи. Пряжа, яку отримують із однорідної вовни, добре фарбується різними барвниками. За своїми високими товарними якостями вони відрізняються від інших видів шкіряної і хутряної сировини. Тільки зі шкур молочних і пухових кіз можна отримати високосортний сап’ян, шагреневу шкіру, шевро та інші цінні види шкір. Із них виготовляють спеціальні костюми для космонавтів, модельне взуття, шкіряні пальта та інші вироби. Висока пристосованість до умов утримання, гостра морда, рухливі тонкі губи дають можливість козам, на відміну від інших тварин, з’їдати низькорослі трави. Вони невибагливі до кормів, мають міцні копита, звикають до людини. Усе це сприяє успішному розведенню кіз у різних кліматичних умовах. До породи кіз вовнового напряму продуктивності належить ангорська порода, яка одержала свою назву від турецької Ангори (Анкара). Проте батьківщиною цієї породи вважають західні райони Туркменії.

Середній настриг шерсті кіз 4 кг, козлів 5-6 кг.

Масть у ангорських кіз біла, голова невелика з гвинтоподібними рогами, тулуб довгий на коротких ногах. Ці кози належать до дрібних порід. Жива маса самок - від 30-38, самців -від 50 до 58 кг. Тварини пізньостиглі. Плодючість невисока. Від 100 маток одержують не більше 100 козенят.

Ангорська порода вузькоспеціалізована за вовновим напрямом продуктивності. Молочність невисока – 70-100 кг молока за лактацію з вмістом жиру 4,4 %. Але кіз не доять, тому що майже все молоко йде на годівлю потомству. М’ясо цих тварин має високі смакові якості. Забійний вихід становить 38-50 %.

Відомо, що біля 10% всього валового виробництва м’яса отримують від забою птиці різних видів і напрямків продуктивності.

Птиця - це обширний клас тварин, в якому нараховується 8600 видів. Але одомашнених і які використовуються в сільськогосподарському виробництві декілька видів: кури, індики, качки, цесарки, перепела, голуби.

Питома вага птиці при переробці складає, %: кури і курчата –65-70, качки – 25-30; індики – 4-5, гуси - 3-4.

Із 100 порід курей для промислової переробки використовують 5-7 %. Породи птиці класифікують за їх переважною продуктивністю.

У курей розрізняють три напрямки продуктивності: несучий, м’ясо-яєчний, м’ясний.

Основні породи для одержання бройлерів – білий корніш і білий плімутрок японського походження фірми Гомо.

Для отримання м’яса використовують курей, качок, гусей і індиків. Скоростиглість птиці і значна енергія росту дозволяє швидко і у великій кількості отримувати високоякісну продукцію. Курча м’ясної породи до 56-денного віку досягає живої маси 1,2-1,8 кг, каченя у 50-60 днів має масу 2-2,5 кг, а окремі спеціалізовані лінії – до 3,8 кг. Від качки пекінської породи за рік можна отримати 40-50 качат, які при спеціалізованій відгодівлі до 50-60 днів дадуть не менше 80-100 кг м’яса. Якщо від однієї індички виростити протягом року 40-50 індичат, то в 3-4 місяці їх жива маса досягне 200-250 кг.

Яєчні породи курей (російська біла, леггорн, ) відрізняються високою яйценосністю, але недостатньо вираженою м’ясною продуктивністю і досить низькою якістю м’яса. Жива маса дорослих півнів коливається в межах 3-3,5 кг, курочок – 2-2,5 кг. Забійний вихід напівнутрованих тушок 60-65 %, нутрованих – 52-55 %.

Несучі породи курей використовують здебільшого для виробництва яєць. Кури цих порід різняться скоростиглістю і мають відносно невелику вагу. Для птиці несучих порід характерний подовжений легкий корпус з опуклими й широкими грудьми, довгою, рівною і прямою спиною, легкою головою з великим гребенем, що спадає набік. Ноги тонкі, крила довгі, оперення щільне.

Леггорн – порода яйцевого напряму продуктивності. Виведена в США схрещуванням завезених з Італії курей з місцевими породами. Жива маса у річному віці півнів – 2-2,5, курок – 1,5-1,8 кг. Несучість – 220-240 яєць. Маса яйця 52-62 г. Оперення біле, гребень листковидний, дзьоб і ноги жовтого кольору.

Російська біла – порода яйцевого напряму продуктивності з добрими м’ясними якостями. Виведена схрещуванням місцевих курей з породою леггорн з наступним розведенням в „собі”. Жива маса півнів – 2,9-3,2, курок – 2,2-2,4 кг. Несучість – до 200 яєць. Маса яйця 60-65 г. Кури цієї породи добре пристосовуються до різних природно-кліматичних умов, швидко відгодовуються, відзначаються високою життєздатністю, заплідненістю яєць. Оперення біле, гребень листковидний, дзьоб і ноги жовтого кольору.

Кроси курей яєчного напряму продуктивності.

Крос „Білорусь 9” – трилінійний крос. Має високий потенціал продуктивності, добре акліматизований до умов України. Період росту до 17 тижнів; життєздатність – 97-98 %, жива маса в 120 днів – 1,32-1,4 кг; витрати корму до 120 дн. – 5,8 кг; жива маса у 52 тижні –1,95-2,1 кг, потреба в кормах – 110-114 г на голову в день. Несучість гібридних курок – понад 270 яєць, маса яйця – 61 г.

Крос „Ломан-Браун” – період росту до 23 тижнів. Життєздатність – 96-98 %; вага на 18 тижні – 1,32 кг; витрати корму до 18 тижнів – 5,99 кг. Період яйценоскості до 80 тижнів; життєздатність 93-94 %, середня вага яйця – 64 г; витрати корму на несушку в день –102 г.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка