Якимчук Г. В. Аналіз художнього твору як засіб розвитку читацьких інтересів на уроках світової літератури



Сторінка1/4
Дата конвертації23.05.2017
Розмір0.72 Mb.
  1   2   3   4


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Управління освіти і науки Кіровоградської обласної державної адміністрації

Кіровоградський обласний навчально-виховний комплекс

(гімназія-інтернат – школа мистецтв)


Якимчук Г.В.

Аналіз художнього твору

як засіб розвитку читацьких інтересів

на уроках світової літератури


Кіровоград 2012



Якимчук Г.В. Аналіз художнього твору як засіб розвитку читацьких інтересів на уроках світової літератури – Кіровоград, 2012 – 64 с.

Рекомендовано до друку ухвалою методичної ради Кіровоградського обласного навчально-виховного комплексу (гімназія-інтернат – школа мистецтв) (Протокол №2 від 15.10.2012)


Рецензент: Л.Б.Богданович, керівник методичного об`єднання вчителів суспільно-гуманітарного циклу Кіровоградського обласного навчально-виховного комплексу (гімназія-інтернат – школа мистецтв).



Зміст
1. Вступ.

«Урок – основна ланка навчально-виховного процесу, 3

де учитель щоденно здійснює освіту, виховання і 3

всебічний розвиток учнів» 3

Шляхи аналізу художнього твору 11

Прийоми шкільного аналізу художнього твору 14

Творчі роботи учнів 15

2.2. Практичний розділ. 16

Розробки уроків вчителя світової літератури Якимчук Г.В. 16

Тема: Е.М. Хемінгуей. «Старий і море». Показ драматичних суперечностей людського буття (11 кл) 16

Тема: Кавабата Ясунарі. Відображення національної традиції чайної церемонії в романі «Тисяча журавлів» (11 кл.) 27

Тема: Олександр Купрін. «Гранатовий браслет». Концепція кохання у повісті. 40

Тема: Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц» - філософська алегорична казка-притча (6 кл.) 47

Тема: Йоганн Крістоф Фрідріх Шіллер. «Рукавичка». Утвердження самоцінності людського життя в баладі. (7 кл.) 52

2.3. Використані джерела 60


«Урок – основна ланка навчально-виховного процесу,

де учитель щоденно здійснює освіту, виховання і

всебічний розвиток учнів»


В.О.Сухомлинський.
1. Вступ.

Проблема, над якою працюю: «Розвиток читацьких інтересів засобами аналізу художнього твору»

Актуальність полягає в тому, що основне завдання сучасної літературної освіти – це формування уважного читача з розвинутими творчими, розумовими, пізнавальними здібностями, який у процесі роботи над твором, максимально зможе наближаючись до авторського задуму, готовий до критичної, виваженої оцінки, обстоювання власної думки, при цьому врівноваживши у своїй свідомості інші точки зору на предмет обговорення.

Об’єкт дослідження: розвиток читацьких інтересів на уроках світової літератури. Предмет дослідження – аналіз художнього твору.

Методична розробка спрямована на те, щоб показати всі етапи вивчення художнього твору на уроках світової літератури, розглянути види та шляхи аналізу художнього твору та практичне застосування на своїх уроках. Щоб сформувати у школярів читацьку компетенцію необхідно вирішити такі завдання:

– зацікавити учнів читанням;

– розвивати цей інтерес до створення постійної потреби у читанні;

– навчити вибирати літературу, враховуючи вікові та особистісні інтереси;

– створити належні психолого-педагогічні умови для сприйняття, розуміння та оцінки прочитаного;

– формувати навички аналізу художнього твору;

– організовувати дослідницьку роботу школярів;

– розвивати усне та писемне мовлення учнів;

– працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку школярів.

Що може стати першим кроком на шляху до глибокого фахового взаєморозуміння між учителем та учнем? Звичайно, діалог.



Перший етап вивчення літературного твору в школі підготовка до сприйняття. Його мета зацікавити учнів, пробудити в них бажання прочитати певний твір.

Для цього використовуються такі методичні прийоми та форми роботи:

– слово (або лекція) вчителя;

– бесіда з фронтальним опитуванням;

– самостійне читання (вдома чи в класі) запропонованої вчителем додаткової літератури;

– спільна робота учнів та вчителя з картинами, ілюстраціями до творів кінофільмами, п’єсами за мотивами художніх творів;

– словникова робота;

– прослуховування музичних творів;

– перегляд слайдів, діафільмів, уривків з кіно-, теле- та відеофільмів, які не ілюструють твір, а містять цікавий для учнів додатковий матеріал;

– екскурсії до музеїв, пам’ятників, пам’ятних місць тощо;

– використання Інтернету.

Другий етап вивчення художнього твору в школі – чи­тання тексту. Реалізується цей етап методом творчого чи­тання та притаманними йому прийомами.

У 5-6 класах мета творчого читання – навчити учнів правильно, вдумливо, виразно читати й розуміти прочитане. У 7-8 класах під час читання художнього твору в класі вчитель враховує попередню підготовку учнів. Якщо вони вже добре оволоділи прийомами творчого читання, вчитель удосконалює здобуті вміння і вводить нові прийоми: читання під музику, читання напам’ять за дійовими особами, індивідуальне чи самостійне читання (вдома і в класі) тощо.

Слід зазначити, що розподіл прийомів творчого читання за класами умовний. Учитель може використати будь-який з при­йомів у різних класах, якщо це буде ефективно й відповідатиме рівню підготовки дітей.

У старших класах учні переважно опрацьовують твори вдома. А в класі звучать лише деякі окремі уривки.



Головна мета вчителя на цьому етапі – керувати процесом читання (якщо воно відбувається в класі), спостерігати й контролювати його (якщо учні читають вдома). Теорію і технологію розвитку читацької діяльності старшоклас­ників розробила О. Ісаєва.

Наступний етап роботи з текстом у 5-8 класах – словникова робота, у 9-11 кл. підготовка до аналізу твору.

Сучасні методисти Є. Пасічник, 3. Рез, К. Мальцева, М. Черкезова минають цей етап. Але зрозуміло те, що до аналізу художнього твору можна приступати лише тоді, коли учні не тільки прочитали текст, а й глибоко усвідомили зміст прочитаного. З’ясувати це можна за допомогою різноманітних видів бесіди та словникової роботи.

Види літературної бесіди розрізняються залежно від того, як розподіляється робота між учителем та учнями, яка її мета й завдання. Найдоцільнішими є так звана вільна бесіда та бесіда за заздалегідь підготовленими запитаннями. Ці запитання мають бути простими, чіткими, конкретними й передба­чати розгорнуту відповідь; викладатися в логічній послідов­ності (тобто спиратися на попередню відповідь і готувати до наступної). Важливо пам’ятати, що головне не кількість запитань, а їхня глибина, структурованість. Завершити бесіду у середніх класах можна складанням простого плану тексту: учні добирають заголовки до окремих логічно завершених частин художнього твору.

Словникова робота.

В середніх класах вона спрямова­на на поглиблення навичок вдумливого виразного читання та розуміння прочитаного, у старших класах – це перший етап самостійного дослідження художнього тексту.

Готуючись до цієї роботи, вчитель попередньо визначає, які слова або словосполучення потребують пояснення, виписує їх, перевіряє за словниками їхні значення. Щоб робота велась ефективніше, слід застосовувати різноманітні прийоми слов­никової роботи. Незрозумілі слова і словосполучення пояснюють самі учні.

Цей прийом найдоцільніше використати першим, бо він ак­тивізує клас, виявляє рівень його знань.


2. Основна частина. Розвиток читацьких інтересів засобами аналізу художнього твору
2.1. Теоретичний розділ.

На розв’язання проблеми роботи з текстом були спрямовані зусилля багатьох учених упродовж усього існування шкільної освіти.

Проблема вивчення тексту розглядалася і розглядається в різних аспектах:

– принципи вивчення тексту (Г.О.Гуковський, Ю.М.Лотман, О.І.Білецький);

– осмислення тексту як суб’єктивного відображення вміщених у в ньому проблемних ситуацій (Л. П. Доблаєв.);

– поглиблене вивчення тексту (М.О.Рибникова, Н.Д.Молдавська, В.В.Голубков);

– самостійна робота над текстом художніх творів (М.Г.Качурін, В.Д.Кучинський);

– художній текст як об’єкт лінгвістичних досліджень (Л.Г.Гетман, Л.О.Новиков);

– методика читання художнього тексту (Є.В.Квятковський, Б.О.Корман, М.І.Кудряшов, Б.А.Буяльський).

Аналіз художнього твору.

У 5-7 класах формуються навички аналізу художнього твору. Спираючись на календарно-тематич­ний план, учитель складає відповідну систему запитань, спрямованих на перевірку розуміння учнями як змісту, так і форми твору. Таким чином, упродовж навчання в 5, б та 7 кла­сах вони поступово засвоять елементи розгляду художнього твору, і лише тоді вчитель зможе взятися до його шкільного аналізу, врахувавши такі три аспекти:

1) специфіку сприйняття матеріалу учнями (емоційний аспект);

2) міру науковості (пізнавальний аспект);

3) виховне значення літератури (педагогічний аспект).

На відміну від академічного, шкільний аналіз художнього твору має ще й виховне та розвивальне значення. Він навчає розуміти і відчувати прекрасне, пробуджує дух творчості, розкриває особистість автора, виховує вдумливого читача. Це сплав науки й мистецтва. Ось чому вчитель має поєднувати глибокі знання літературо­знавства з методичною підготовкою.



Шкільний аналіз художнього твору базується на літера­турознавчій концепції, але не копіює її.

Види аналізу художнього твору
Культурологічний аналіз. Культурологічна лінія Держав­ного стандарту базової і повної середньої освіти має такий зміст: «Художня література в контексті національної та світо­вої культури, її взаємопов’язаність з релігією, філософією, естетикою, літературною критикою, різними видами мистецтв». Відображення характеру народу в національній літературі та культурі. Традиції і новаторство в літературі та культурі. Діа­лог культур, його вплив на літературний процес. Зв’язок літе­ратурних напрямів і течій з естетичним пошуком митців інших видів мистецтв». Культурологічний аналіз передбачає до­слідження художньої літератури в контексті національної та світової культур.

Лінгвістичний аналіз. Спираючись на це ви­значення, М. Шанський сформулював мету і розкрив значен­ня лінгвістичного аналізу. Метою лінгвістичного аналізу є ви­явлення та пояснення використаних у художньому тексті мов­них фактів у їхньому значенні та вживанні, причому лише настільки, наскільки вони пов’язані з розумінням літератур­ного твору як такого. Предметом лінгвістичного аналізу є мовний матеріал тексту.

Стилістичний аналіз. Літературознавчий словник-довідник визначає стиль як сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, на­ пряму та індивідуальну манеру письменника. Стилі­стичний аналіз — це виявлення прийомів індивідуально-ав­торського використання мовних засобів, дослідження особ­ливостей творчості письменника, якими його твори відрізня­ються від творів інших митців.

Філологічний аналіз. Спираючись на наукові пояснення, зрозуміло, що філоло­гічний аналіз передбачає тлумачення тексту художнього твору з використанням прийомів дослідження мови, почерку, манери письменника.

Контекстуальний аналіз. Контекстуальний аналіз худож­нього твору передбачає наявність певного контексту, в якому твір вивчається та аналізується. Роз­різняють такі контексти: 1) певної історико-літературної доби (визначенням у ній місця твору); 2) творчості окремого письменника (з визначенням у ній місця твору); 3) певної історичної доби (досліджується повнота відображення доби в літературному творі). Контекстуальний аналіз завжди пе­редбачає найпильнішу, найбільшу увагу до тексту як форми вираження авторського суб’єктивного трактування об’єктивного світу.

Інтертекстуальний аналіз. Інтер, чи міжтекстуальність трактується (за визначенням О. Чиркова) як властивість одного художнього твору асоціюватися з іншим твором чи кількома творами. О. Чирков узагальнює і пояснює три (за Т. Корабльовою) основні типи інтертекстуальних відносин, а саме: цитати – безпосередні, відверті, текстуальні зв’язки з відомими творами, ремінісценції – опосередковані зв'язки, які сприймаються через контекст, та алюзії – натяки на асоціації та паралелі з іншим художнім текстом. Виявлення таких цитат, ремінісценцій та алюзій в ка­нонічному тексті, що піддається аналізу, і є завданням інтер-текстуального аналізу художнього твору.

Компаративний (порівняльний) аналіз. Досліджуються явища мистецтва слова через порівняння їх з іншими такими явищами переважно в різних національних письменствах.

Психологічний аналіз. Теоретичною основою цього аналізу є вчення В.Вундта про творчий процес, в якому головна роль відводиться психічному стану митця; 3. Фройда про несвідоме, яке він вперше спробував дослі­дити і пояснити; О. Потебні, який вважав, що художня творчість є відображенням внутрішнього світу письмен­ника. Він ввів у літературознавство поняття «внутрішня фор­ма» слова та образу, ствердив думку про єдність форми та образу і його значення, висунув теорію послідовного розвит­ку: слово – міф – образ (поетичний), подав своє розуміння їхніх відмінностей та ін.

Твір (за М. Моклицею) – це результат якогось процесу у внутрішньому світі митця, це механізм, що незримо присутній в уявній частині. Твір, який ми вивчаємо, видима частина айсберга, а основна його маса лишається в глибині авторської психіки. Ґрунтовне прочитання твору виводить на необхідність виявити пружини творчого процесу, зрозуміти намір автора, серйозну особисту основу його творчості.



Міфологічний аналіз. Майже всі літературознавці так чи інакше звертаються до міфології, оскільки художня літерату­ра рясно насичена міфами, міфічними сюжетами, міфологемами (наявність у літературному творі міфологічного загаль­новідомого сюжету або мотиву, які структурують його) і міфо-світами. Що стосується фольклору, то він ґрунтується на міфо­логічній основі, бо має в собі міфологічну константу. Тому головне завдання міфологічного аналізу – дослідити безпо­середній взаємовплив літератури та міфів.

Структуралістський аналіз – дослівно перекладається як побудова ці­лого з частин. Досліджуються структурно-семантична єдність художнього цілого і понятійна система, що відбиває складну внутрішню організацію літературного твору та його контекстуальні зв’язки.

Герменевтичний аналіз – теорія інтерпретації тексту, учення про розуміння смислу. Методика герменевтичного аналізу (за М. Нефьодовим) охоплює відновлення і підготовку тексту, вирішення пробле­ми його істинності, часу написання, авторства, участі інших авторів, переробок, а також складання коментарів (лінгвістич­них, літературних, історичних). Детальні примітки можуть по­відомити про джерела сюжету, образи-характери, літературні запозичення.

Інтерпретація – тлума­чення літературного твору, своєрідне розуміння та розкриття його змісту і форми. Інтерпретація – це переоформлення художнього змісту твору через його виклад мовою інших видів мистецтва або мовою науки. Таким чином, художній літератур­ний твір може інтерпретуватися художніми мовами маляр­ства, графіки, театру, кіно, музики тощо, а також понятійно-логічною мовою науки – в літературній критиці та літературо­знавстві.

Інтерпретація – це форма засвоєння переосмислення та збагачення традиції художнього досвіду людської цивілізації, це вияв глибинного і невичерпного змісту класичних творів, їх вічного буття.



Вчити учнів аналізувати художній твір – означає виок­ремлювати його складові, досліджувати їх, робити аргументовані висновки; синтезувати окремі части­ни, щоб побачити твір у цілому: відчути його естетич­ну цінність, усвідомити зміст, дати самостійну, кри­тичну, обґрунтовану оцінку.

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка