Як бути здоровим в Україні



Сторінка3/6
Дата конвертації05.11.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5   6

Чоловічі хвороби
Після одного із семінарів до мене підійшов молодий чоловік сорока дев’яти років. Він сказав: «У мене є все: дружина, діти, онуки, гроші, машини, будинок, фірма, що процвітає, багато знайомих лікарів різних спеціальностей. Немає тільки одного - здоров’я». І попросив допомогти повернути здоров’я. Медичних діагнозів йому було поставлено багато: гіпертонія, атеросклероз, виразкова хвороба, холецистит, геморой, глаукома, хронічний простатит, остеохондроз. Загалом, цілий букет, і я ще не все перелічив.

«А навіщо Вам здоров’я?» - запитую у нього. Дивиться на мене, не розуміє питання. Знову повторюю: «А що Ви будете робити зі своїм здоров’ям?»

З досвіду спілкування із хворими мені відомо, що на ці питання рідко хто відповідає конкретно. Звичайно говорять щось начебто: жити, заробляти гроші, виховувати дітей або онуків, але такі відповіді не «працюють». Хворі, та й здорові люди часто не знають, що у людини є РОЗУМ і тіло. Наше тіло живе, хоче нормально жити і йому «до лампочки», чи заробляти гроші, ростити дітей або онуків, домагатися якихось успіхів у житті. Наше тіло знає, що здоров’я не купиш ні за які гроші. Воно хоче бути здоровим, їсти, спати, легко ходити й дихати, кохати й бути коханим, вільно пісяти й какати, стрибати й скакати, купатися у морі чи річці, ходити в гори, насолоджуватися нічним небом і природою. Багато чого хоче тіло, але, починаючи з юності, коли закінчується дитинство, деякі люди забувають про тіло й на перше місце ставлять потреби РОЗУМУ. А ці потреби часто не збігаються з тим, що потрібно тілу. У погоні за уявними благами люди починають втрачати здоров’я. Особливо часто це відбувається там, де немає духовної основи, немає знань про вічні, прості істини.

По очах свого співрозмовника бачу, що важко йому конкретно відповісти на моє питання. Ніхто з лікарів ніколи про це не запитував, та він і сам не замислювався. Прошу його розповісти мені про те, як він проводить звичайний день зі свого життя. Розповідає, що після нічного сну йде в туалет, довго сидить на унітазі, потім умивається, голиться, добре снідає. Часто встигає ранком посваритися із дружиною. Потім за ним приїжджає машина, і він їде на роботу. Там іноді виникають різні проблеми, доводиться теж з кимсь лаятися. Обідає на роботі або в ресторані. Увечері заїжджає до дітей, спілкується з онуками. Вечеряє удома, дивиться телевізор, лягає спати.

«Вам подобається, як Ви живете?» - запитую знову у нього. «Як таке може подобатися, - відповідає він. - Раніше міг і у ресторані добре погуляти, з подругами зустрітися, на полювання сходити. А зараз часто п’ю ліки або в лікарні буваю. То одне, то інше прихопить, перед колишніми коханками соромно». «А перед дружиною не соромно?» - дістаю його. «А що дружина? - говорить він. - У неї своїх хвороб вистачає, але матеріально вона забезпечена добре».

У моїй професії лікаря-санолога дуже важливо дати можливість пацієнтові самому розповісти про своє життя, самому побачити корінь хвороб або проблем. Поки людина не побачить, не зрозуміє, що є справжньою причиною її хвороб, відновити здоров’я неможливо. Можна короткочасно їй допомогти, використовуючи ліки, операції або інші способи. Але тільки короткочасно.

Я завжди запитую у своїх пацієнтів: «Ви хочете бути здоровими або лікуватися?» Всі, як правило, відповідають, що хочуть бути здоровими. А для цього потрібні ЗНАННЯ, а також застосування цих ЗНАНЬ. Дуже часто хвороби є результатом неправильного або нездорового напрямку думок і життя. Вони нагадують людині, що вона неправильно живе.

Наше тіло, на щастя, є системою, що саморегулюється і самовідновлюється. Від більшості хвороб воно може позбутися самостійно, тільки розум цього не знає. Тому, щоб бути здоровим, потрібно вчити РОЗУМ, а це не завжди легко. Адже дорослі не люблять, щоб їх учили. Вони навіть не здогадуються, що розум кожної людини теж має величезні цілющі властивості, як, втім, і руйнівні.

Мій пацієнт гіпертонію лікував у лікарів-кардіологів, глаукому в окулістів, виразку й холецистит у гастроентерологів, геморой у проктологів, простатит в урологів. Лікували його всі добре, проходив різні дослідження, пив багато ліків, робили уколи, масажі, ставили крапельниці. Ніхто не намагався лікувати розум, хоча батько медицини Гіппократ рекомендував завжди починати лікування хворого з його розуму. Уже тоді лікарі знали, що 80% хвороб носять психосоматичний характер. Або, простіше говорячи, щоб зробити людину здоровою, потрібно лікувати його розум.

Чоловіки в Україні, на відміну від жінок, у питаннях свого здоров’я дуже сором’язливі. Не люблять вони лікуватися, а тим більше вчитися бути здоровими. Тому й середня тривалість життя, не говорячи вже про якість, у чоловіків на десять-п’ятнадцять років коротша, ніж у жінок. Сором’язливі люди обмежують себе в житті.

Своєму пацієнтові я пояснив, що хвороби - це своєрідний резерв здоров’я. Позбудеться людина від якої-небудь хвороби, і здоров’я додається. А оскільки у нього близько десяти хвороб, то резерви здоров’я у нього величезні, потрібно тільки почати поступово змінювати свої думки й спосіб життя. Не я це придумав. Ісус Христос дає через Біблію ці рекомендації.

При першій зустрічі-консультації ми разом з ним розібралися у причинах його хвороб. Це лінь, неправильне харчування, блуд, шкідливий характер, незнання простих істин, гордість. У Бога він вірить, іноді ходить до церкви на великі свята, але заповідей особливо не дотримується.

Таких людей, які вірять у Бога, але заповідей не дотримуються, в Україні багато. Вони не знають, що не швидко відбувається суд над худими справами, тому й не страшаться робити зло. Але суд, або покарання за наші гріхи, завжди буде.

Точно так само завжди буває й прощення, якщо людина щиро кається у здійсненні тих або інших провин. Для того, щоб повернути здоров’я в цьому випадку, потрібні були знання, як це зробити, і обов’язково ДІЇ. Розумних у нас в Україні багато, але от діючих для свого благополуччя й здоров’я поки мало. Результат завжди визначається ДІЄЮ. Під лежачий камінь і вода не тече.

Приблизно через годину нашої бесіди ця людина вирішила почати працювати із собою. Намітили план дій, що складався з перегляду свого минулого й щирого каяття у своїх неправильних, нечесних учинках. А таких учинків, як потім з’ясувалося, у нього було багато. Потім він поставив попереду чесні, гарні цілі, де не було обману, зрад дружині й шкідливості характеру.

Почав робити добрі справи, від яких одержував велике задоволення. Причому добро робив таємно. Домашні й співробітники на роботі почали на нього якось дивно поглядати. І було від чого. Після нашої першої зустрічі він прийшов додому й уперше у своєму житті попросив прощення у своєї дружини за те, що часто кривдив її, чіплявся й сварився. На роботі він звичайно був строгим, лаяв підлеглих, але ранком наступного дня на нараді всім подякував за гарну роботу й багатьом підвищив зарплату.

Процес відновлення здоров’я починається у тих людей, які шукають миру з усіма. Не відразу змінюється характер людини - час потрібно. Сходив до церкви, щиро покаявся на сповіді за свої гріхи, а потім ПРИЧАСТИВСЯ. Процес пішов. Ранком десять хвилин робив легку зарядку, по вихідним довго гуляв пішки у парках, їздив у ліс. Я навчив його деяким дихальним вправам, а також дав рекомендації зі здорового харчування й вправ з очами. Зустрічалися ми з ним спочатку два-три рази на тиждень, потім один раз на тиждень.

Пройшло півроку. У лікарів, крім мене, він більше ні у кого не був. Коли зрідка підвищувався тиск, пив ліки, призначені кардіологами. Сварки в родині поступово - повторюю, поступово - зникли. Відновили інтимні стосунки із дружиною. Були спокуси зустрітися з коханками, але він устояв.

Звичайно, коли людина починає змінюватися на краще, виникають перешкоди. Таке враження, що хтось спеціально не хоче, щоб людина стала чеснішою, спокійнішою, щасливішою, добрішою. Я давно це вже помітив і на всіх семінарах або консультаціях попереджаю про це явище.

Так і у цього мого пацієнта почало відбуватися. Думаєте, легко жити чесно у нашому світі? Брехати він уперше почав батькам, потім учителям у школі, викладачам в інституті. Часто обманював дівчат, з якими зустрічався. Дружині почав зраджувати в перший же рік подружнього життя. На роботі постійно доводилося обманювати, виконуючи план. Потім, коли створив фірму, потрібно було обманювати державу, приховував податки. Давав хабарі бандитам, чиновникам, податковим інспекторам, суддям. Кому тільки не давав, і зараз доводиться давати.

Зненацька йому стали надходити пропозиції нечесно заробити багато грошей. Раніше він, не роздумуючи, погодився б, але тепер, трохи подумавши, відмовився. Жити чесно вигідніше, а, головне, спокійніше. Випадково зайшов у поліклініку, зустрів знайомого лікаря-окуліста. Той запропонував перевірити очі. Глаукоми не виявилося, а зір набагато покращився. Зайшов до лікаря-кардіолога, зробили ультразвукове дослідження серця. Ознак атеросклерозу не стало, а раніше були, і тиск нормальний. Майже півроку не турбувала виразка, але як тільки почав чіплятися й критикувати своїх підлеглих, з’явилися болі в животі.

Виразкова хвороба у більшості хворих на виразку шлунку - це наслідок їх «виразкового» характеру. Або вони когось їдять, або їх щось їсть зсередини. Лікування таких хворих - зміна характеру, і це цілком можливо, а, головне, набагато легше, ніж лікуватися, пити ліки або робити операції. Давно відомо, на жаль, не всім, що вуста дурного ведуть до сварок, а хто любить сварки, той любить гріх.

Якось я проводив заняття зі здорового способу життя зі старшокласниками. Під час перерви одна дівчинка попросила мене дати пораду, як їй позбутися від виразкової хвороби. «Характер змінити», - порадив я. «Але я не хочу змінювати характер», - відповіла вона. «Тоді залишайся з виразкою й періодично лікуйся», - відповів я. І у неї з’явилася можливість вибору.

Чоловік, про якого мова йде вище, виявився більш тямущим. Він явно помітив зв’язок між загостренням виразки й виникаючими сварками. Коли він почав змінювати свої спосіб життя і думки на більш чесні, став робити фізичні вправи, ходити гуляти пішки, відвідувати церкву, сповідатися й причащатися, його здоров’я почало поступово поліпшуватися. Але не тільки здоров’я. Удома ідеальні стосунки із дружиною, на роботі порядок, доходи збільшувалися. Через рік артеріальний тиск був 120/70 без ліків. Від глаукоми, простатиту, атеросклерозу, геморою, імпотенції не залишилося й сліду.

Є ще один маленький секрет. Коли один із членів родини починає займатися собою й не нав’язує це своїм близьким, то, згодом, і вони починають собою займатися. Гарне, як і погане, заразливе. Головне, не нав’язувати.

Через три місяці і його дружина почала робити зарядку, більше ходити пішки. Один раз вони випадково зустрілися у церкві. Коли у родині відновлюється мир і спокій, ніхто нікого не обманює й не критикує, там завжди поліпшується здоров’я. Зараз цьому чоловікові за шістдесят років. Він здоровий, повний сил і енергії. Його фірми процвітають.

Милосердям і правдою очищається гріх, і страх Господній відводить від зла. Багато засобів він витрачає на добрі справи, але намагається це робити таємно, не переслідуючи ніяких корисливих цілей. Якщо й трапляється десь виявити нечесність, з кимсь посваритися або когось засудити, то подумки кається або просить прощення. Йому відомо, що справжні причини більшості чоловічих хвороб - це лінь, незнання простих істин, гордість і нечесність, а, головна - це відсутність страху Господнього. Але не всім вдається це зрозуміти, серця у багатьох закриті.
Щастя й здоров’я дітей
Ніколи не думав, що ця тема буде цікавою. Але якось, проводячи семінари по здоров’ю, де були присутні, в основному, люди старшого віку, я поставив запитання слухачам: «За кого ви найбільше турбуєтеся?» З вісімдесяти присутніх більше сімдесяти відповіли, що найчастіше вони хвилюються й переживають за своїх дітей або онуків. «Нічого собі, - подумав я. - Більше сімдесяти чоловік заважають жити своїм дітям або онукам. Вони навіть не здогадуються, що думки, як і слова, мають енергію».

Але ж всі ці знання є у Біблії. Ісус Христос і пророки неодноразово повторюють, що вороги людині домашні його. Коли люди часто про когось хвилюються, то направляють на цю людину погану, негативну енергію. Таким чином, коли ми переживаємо або хвилюємося про близьких, то наносимо їм шкоду. І не тільки їм, але й собі.

Ще гірше, коли батьки погано говорять про своїх дітей або онуків. Енергія слів набагато сильніша за енергію думок, тому у Біблії й пишеться, що першим було СЛОВО. Але, на жаль, більшість людей у нас Біблію не читає, а якщо хто й читає, то не міркує про прочитане, а дарма. У цій КНИЗІ є над чим подумати.

Звичайно на семінарах я протягом декількох днів нагадую учасникам, що є життя своє і є життя чуже. Наприклад, подумали ви про кого-небудь, виходить, направили на цю людину енергію, полізли в чуже життя. Сказали про когось якісь слова, теж направили на цю людину енергію. Енергія, як відомо, може творити. Адже у Біблії написано, що Бог творив СЛОВОМ. А ми створені за образом і подобою Божою. Тому батьківські слова часто бувають пророчими. Що посієш, то й пожнеш, а сіємо ми думками й словами. Сходи й результати з’являються пізніше.

Наведу приклад. На першому занятті одного із циклів семінарів жінка середнього віку ставить запитання. Вона турбується про дочку, якій зараз двадцять дев’ять років. «Як їй допомогти?» З раннього дитинства дочка часто хворіла, лікувалася в лікарнях і санаторіях. Виросла худою і непривабливою. Закінчила інститут, працює, із хлопцями ніколи не зустрічалася. І зараз періодично хворіє.

Я попросив жінку, що задала питання, трохи розповісти про своє життя. Важливо знати, як і в яких умовах росла її дочка. Виявилося, що коли дівчинці було два роки, жінка із чоловіком розлучилася. Він виявився негідником, зраджував їй. Сама виховувала дочку, ні в чому їй не відмовляла. Тільки дівчинка трохи занедужувала, відразу зверталася до лікарів. Напувала дитину всіма ліками й вітамінами, які ті їй призначали. На фізкультуру дівчинка ніколи не ходила, медики давали їй звільнення. Коли дочка трохи підросла, мати розповіла їй правду про батька. І взагалі вчила дочку з недовірою ставитися до чоловіків, тому що вони, як вона вважала, здебільшого ошуканці.

«А Ви дійсно хочете допомогти своїй дочці?» - запитав я у неї. «Звичайно», - відповіла вона. Ситуація тут була проста: мамаша сама не жила й дочці не давала. Жінка дня три не могла зрозуміти, що її дочка має право на власне життя.

Бог дав можливість кожній людині жити своїм життям. Але деякі батьки цього не знають. Всіма своїми помислами, розмовами вони залазять у життя своїх дітей. Ці батьки не знають, що думки й слова мають енергію. І не просто енергією, а творчу енергію.

З раннього віку й дотепер більша частина думок і дій цієї жінки спрямована на життя її дочки. Краще було б, якби вона думала про дівчинку добре, говорила про неї позитивні слова. Не заважала їй жити. Але мати робила інакше, адже вона ж хотіла дочці тільки гарного, тому завжди й хвилювалася за неї.

На семінарах я іноді використовую плакати, на яких зображені батьки й діти. На одних плакатах батьки думають і говорять про своїх дітей добре, і видно, як від них до дітей направляється світла, золотава енергія. Дітям від цієї енергії добре й приємно. На інших плакатах батьки хвилюються, переживають за своїх дітей, говорять про них негативні слова. Від цих батьків до дітей спрямована чорна, погана енергія, що і заважає їм бути здоровими, нормально жити.

Страхи, тривоги, переживання - це породження розуму людини. Але з розумом людини теж можна працювати, можна навчити його працювати на користь собі й близьким. Завдання це нескладне - знання потрібні.

Коли жінка зрозуміла, що заважає жити своїй дочці, то взяла аркуш паперу й написала: не заважати дочці своїми думками. Записати мало - час потрібен.

Семінари я проводжу звичайно два тижні, і щодня прошу учасників звернути увагу на свої поставлені цілі. Також прошу всіх звернути увагу на свої найчастіше повторювані думки й вимовлені слова. Ми можемо керувати своїм розумом, можемо йому нав’язувати правильні думки. Ми можемо говорити гарні, позитивні слова. Ми можемо почати добре думати й говорити про своїх дітей, незважаючи навіть на те, що сьогодні у них не все ладиться в житті або здоров’ї. Ми можемо не обговорювати життя своїх дітей із близькими й знайомими.

Моя пацієнтка взяла аркуш паперу й записала, що її дочка успішна, гарна, молода жінка, у неї багато шанувальників. Потім пішла до церкви, покаялася за розлучення із чоловіком, за свої образи, осуди, невдоволення. Почала молитися, щоб Бог допоміг її дочці зустріти гарного чоловіка.

Щастя й здоров’я дітей залежать від молитов батьків. Але Бог чує тих батьків, які покаянням очищають своє життя, самі вчаться нормально жити.

Мені часто доводиться зустрічатися з людьми, які відвідували семінари. Зустрівся я і з цією жінкою. Запитав: «Як справи?» «Все нормально», - відповіла вона. Через півроку після семінарів вони з дочкою розміняли квартиру на дві. Живуть тепер в одному будинку, але окремо. Дочку підвищили в посаді на роботі. У неї є гарний друг, думають одружитися. Але мати в їхнє життя не втручається. Стосунки у неї з дочкою прекрасні, часто ходять у гості одна до одної. Дочка теж почала молитися, а головне, за все гарне дякувати Богу.

Це тільки один із прикладів, коли зміна думок матері допомогла дочці, а таких прикладів у моїй практиці чимало. Адже здоров’я - це стан повного психічного, фізичного й соціального благополуччя, а не тільки наявність або відсутність якихось хвороб.

Потрібно розуміти, що своїм способом життя, думками й словами ми впливаємо на життя й здоров’я своїх дітей. На жаль, більшість із нас, українців, поки цього не знає.

За коротке життя в сімдесят-вісімдесят років (а в Україні сьогодні середня тривалість життя шістдесят шість років) люди часто не замислюються про те, що буде після них. Яблуко від яблуні недалеко падає. Діти, як губки, усмоктують у себе приклади з життя своїх близьких, батьків, дідусів і бабусь. Вони рідко чують, коли їх учать словами, більше вчаться тому, що роблять дорослі. А дорослі часто не знають, що своїм життям впливають на життя своїх дітей, особливо онуків і правнуків.

Після революції 1917 року більшовики грабували тих, у кого було що відібрати. Називалося це розкуркулюванням, колективізацією, експропріацією й різними іншими незрозумілими словами. Але грабіж, як був, так і залишається грабежем.

Приклад. Десятилітній хлопчик ховався у кукурудзі сусіднього городу. У їхньому дворі було багатолюдно. Сильно плакала мама, а тато й старші брати стояли зі зв’язаними руками. Місцеві комсомольці виносили все з будинку, виганяли корів і коней, вантажили на підводу мішки із зерном. Особливо відрізнявся головний комсомолець. Він обзивав батьків цього хлопчика, кричав на них. Намагався відняти маленьку ікону, що тримала в руках мати хлопчика, але мама ікону не віддала. Коли наступив вечір, батьків і братів під конвоєм червоноармійців повели в район, а хлопчик залишився сам. Йти йому було нікуди. У рідному селі залишатися він боявся, тому що бачив радість на обличчях своїх однолітків, коли їхній будинок розоряли. Він боявся, що його теж у будь-який момент можуть заарештувати. Але за що? І він пішов ...

Важко було йому, але світ не без добрих людей. Переночував у степу, зустрів пастухів, вони нагодували його, дали хліба в дорогу. Близько року жив на хуторі у далеких родичів, працював по господарству. Але як тільки туди почали навідуватися комсомольці, знову пішов. Працював скрізь, де доведеться, де годували. Завжди знаходились люди, які йому допомагали. Так, одна набожна бабуся, що працювала прибиральницею в сільраді, допомогла йому одержати паспорт. Сьогоднішні люди не знають, що раніше, у радянський час, не всі мали паспорти, не всім було дозволено переїжджати зі свого села, жити й працювати в містах. З паспортом він поїхав у Донбас, улаштувався на шахту, працював простим шахтарем і був щасливий. Щасливий тому, що міг чесно працювати.

Незадовго до другої світової війни женився. Повернулися з заслання його батьки й брати. Почалася війна. Він і його брати воювали. Усі повернулися живими, навіть ніхто не був поранений. Усі мали нагороди.

Як потім стало відомо, їхня мама кожен день свого життя ранком молилася Богу й просила Його про допомогу своїм дітям. Ще коли вони були маленькими й жили в селі, мама завжди ходила до церкви. Допомагала бідним, кормила жебраків. Учила своїх дітей жити чесно, не кривдити людей і молитися Богу.

До початку війни у цього хлопчика, а вірніше, уже дорослого чоловіка, було двоє синів. Коли він пішов на фронт, дружина залишилася із двома дітьми. З ними жила і його мати, а батько на той час помер. Вони опинилися в окупації. Важко їм жилося, але всі вижили.

Коли Донбас звільняли від німців, їх село виявилося саме на лінії фронту, у районі Саур-могили. Ішли сильні бої: бомбили літаки як наші, так і німецькі, стріляли пушки, міномети. Все навколо було наповнено кулями, снарядами, осколками. Земля тремтіла від вибухів. Здавалося, нічому живому не уціліти. Але мати взяла в руки ту маленьку ікону, з якою не розставалася у засланні, встала на весь зріст на своєму дворі й безперестанку молилася Богу. Половина жителів села збіглася в їхній двір. Більше доби йшов страшний бій, і весь цей час мама стояла й молилася Богу, тримаючи в руках ікону. Дуже багато людей загинуло в тому бою як військових, так і мирних жителів. Але ні однієї подряпини не одержали всі ті, хто знаходився у них у дворі. Тільки осколком від міни або снаряда була пробита в області серця ікона Пресвятої Богородиці.

Закінчилася війна. Наш герой повернувся додому. Відновлював шахти, працював шахтарем. Виростили із дружиною чотирьох дітей. Старші сини закінчили школу із золотими медалями, вступили до вищих навчальних закладів. Дочка після школи теж вступила до інституту, стала інженером. А молодшого доводилося іноді виховувати.

Якось на овочеву базу привезли капусту. Коли сторож кудись пішов, діти почали красти цю капусту й носити до себе додому. Його молодший син теж приніс додому капустину. Він запитав у сина: «Де взяв?» Той з гордістю відповів, що украв. Тоді батько взяв ремінь і висік сина, а головне, змусив віднести цю капусту назад. Для сина це виявилося набагато важче - віднести назад, але все-таки відніс. Один раз після школи син розбив ніс однокласниці. Її мати прийшла до них додому й усе розповіла. Батько, недовго думаючи, взяв ремінь і знову добре висік сина. Нечасто, але коли молодший син робив якісь негарні учинки, батько брав ремінь і виховував сина.

У Біблії написано, що потрібно бити сина, поки не пізно, інакше потім його буде бити життя. До кінця школи й молодший син узявся за розум, почав добре вчитися, вступив до інституту. Своїх дітей батько вчив жити чесно, поважати людей, не кривдити їх, допомагати бідним і подавати жебраком.

Після війни він з родиною остаточно влаштувався в невеликому шахтарському містечку за тридцять кілометрів від свого рідного села. Часто їздив туди, іноді брав із собою дітей. Багато хто з його однолітків загинули під час війни, у тому числі й головний комсомолець, що розорив їхній будинок. Інші комсомольці - хто не повернувся з війни, хто повернувся інвалідом, багато хто став пити. Їхні діти теж недалеко від них пішли: пили горілку, потрапляли до в’язниці за злодійство, рано вмирали, жили бідно. Відвідуючи рідне село, він завжди заходив до церкви, що чудом уціліла під час радянської влади й війни. Молився Богу, ставив свічки, поминав своїх батьків, дідусів і бабусь, подавав жебраком. На владу й комсомольців, які розорили їхній будинок, ніколи не ображався - виходить, так було потрібно. Щоранку молився перед маленькою іконою, що залишилася після смерті матері.

Не все добре було в його житті, траплялося, і грішив. Але щораз, буваючи у церкві, каявся. Разом із дружиною вони прожили майже по дев’яносто років кожний. Дочекалися онуків і правнуків, а незадовго до смерті покаялися.

Серед християн завжди вважалося великим гріхом умерти без покаяння. Інакше їхнім нащадкам - онукам або правнукам до третього-четвертого коліна - доведеться відповідати за гріхи своїх предків.

У спадщину своєму роду вони залишили добре ім’я, віру в Бога, працьовитість і ДУХОВНИЙ захист. А з коштовних речей тільки одну маленьку ікону, пробиту осколком, що зараз знаходиться у молодшого сина.

Історія ця справжня, її учасників я добре знав, а з молодшим сином, уже дідусем, ми друзі.

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка