Вступ Частина перша. Переплетені території, переплутані історії



Сторінка29/55
Дата конвертації05.11.2016
Розмір7.25 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   55
Я приймаю... приймаю... цілком, беззастережно

мою расу, яку не очистити жодним гісопом, змішаним з ліліями,

мою расу, геть заплямовану

мою расу — зрілий виноград для п’яних ніг [91]

158 Укр. переклад див.: Сезер Еме. Щоденник повернення в рідний край. Уривок з поеми / Пер. із фр. Михайло Москаленко // Всесвіт. — 1988. — № 11. С. 10-13.

— після всього цього сила й життя навалюються на нього, «як бик», і він починає розуміти:


неправда, що справа людини закінчена

і що нема причин лишатись на землі

що ми паразитуємо на світі

і що достатньо лиш ступати йому вслід {326}

коли робота тільки почалася

людина ще повинна подолати всі заборони

поховані у тайниках її завзяття й жодна раса не має

монополії на красу, на розум і на силу

місце для кожного із нас знайдеться на зустрічі

переможців, й тепер ми знаємо, що сонце обертається

навколо

нашої землі, освітлюючи лиш ту ділянку, на яку



вказала наша воля, і що кожна зірка падає

із неба на землю за нашою всесильною командою [92].


Вражають рядки: «людина ще повинна подолати всі заборони / поховані у тайниках її завзяття» та «сонце..., / освітлюючи лиш ту ділянку, на яку / вказала наша воля». Ви не піддаєтеся суворим заборонам самообмежень, пов’язаних із расою, історичним моментом чи середовищем, а навпаки, проходите через них до свіжого й розширеного розуміння «зустрічі переможців», яка безперечно більша за вашу Ірландію, Мартініку чи Пакистан.

Я не збираюся протиставляти Сезера (чи Шеймаса Діна) Єйтсу, а просто тісніше пов’язати провідну тему у творчості Єйтса з поезією деколонізації й опору та з історичними альтернативами тубільницькому глухому кутові. Єйтс багато в чому схожий на інших поетів, які протистоять імперіалізмові: він наполягає на новому наративі для свого народу, лютує через англійські плани поділу Ірландії (і захоплюється її цілісністю), відзначає й прославляє насильство, з яким приходить новий порядок, і химерно вплітає в націоналістичний антураж відданість і зраду. Прямий зв’язок Єйтса з Парнеллом та О’Лірі, Еббі-театром 159 і Великоднім повстанням додає його поезії того, що Р. П. Блекмур, услід за Юнґом, називає «жахливою невизначеністю безпосереднього досвіду» [93].

159 Дублінський театр, створений 1904 р. в результаті злиття трьох течій: по-перше, Ірландського літературного театру, що був заснований 1899 р. В. Б. Єйтсом, Едвардом Мартіном [Martyn] та Ізабелою Авґустою [Augusta] і не здобув успіху у глядачів; по-друге, ірландських акторів і режисерів братів Френсіса Джона та Вільяма Джорджа Феїв [Fay]; по-третє, фінансової підтримки Анні Елізабет Фредеріки Горнімен [Horniman] — англійської театральної антрепренерки, котра якийсь час добровільно працювала секретаркою В. Б. Єйтса. Театр, відтак, був тісно пов’язаний із письменниками «кельтського відродження» і більш-менш постійно ставить п’єси аж до сьогодні.

Твори Єйтса початку 1920-х років {327} надзвичайно нагадують затяті й двозначні палестинські поезії Дервіша 160, написані на півсторіччя пізніше: зображенням насилля, приголомшливих раптовостей і несподіванок історичних подій, політики й поезії в протистоянні насильству й зброї (див. його чудовий вірш «Троянда і словник») [94], пошуками спочинку після того, як перейдено останній кордон, перетнуто останнє небо. «Де й дівся кентавр, священна твар, — говорить Єйтс, — є сонця пекучі коси» 161.

Читаючи прекрасні вірші кульмінаційного періоду після Великоднього повстання 1916 року — «Тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятий», «Великдень 1916-го»чи «Вересень 1913-го», відчуваєш не тільки розчарування в житті, яким керують «брудна шухляда» чи насильство на дорогах і буйство коней, «замиряння ласиць по норах» 162 або ритуали так званої «поезії кривавої жертви», а й страшну нову красу, що змінює старий політичний і етичний краєвид. Як і всі поети деколонізації, Єйтс намагається окреслити контури уявленої чи ідеальної спільноти, котра викристалізовується не лише через самоусвідомлення, а й через пізнання свого ворога. Тут доречно згадати «уявлену спільноту» за умови, що ми не прийматимемо помилкову лінійну періодизацію Бенедикта Андерсона. В культурних дискурсах деколонізації побутує багато мов, історій і форм. Барбара Гарлоу в «Літературі опору» продемонструвала, що нестабільність часу, який народ і його лідери змушені постійно наздоганяти, це тема, присутня в усіх жанрах: духовних автобіографіях, протестній поезії, тюремних мемуарах, повчальних визвольних драмах. Зміни Єйтсової оцінки власних великих циклів, а також природній зв’язок у його поезії розмовної й офіційної мови, народної казки й наукового стилю сприяють цій нестабільності.

160 Укр. переклади Дервіша див.: Всесвіт. — 1984. — № 6. — С. 76-77; Літературна Україна. — 1983. — 14 липня; Літературна Україна. — 1970. — 27 березня.

161 Єйтс Вільям Батлер. Рядки, написані в зажурі / Укр. пер. Олександра Мокровольського // Єйтс Вільям Батлер. Вибрані твори: Поезії, поеми та драми. К.: Юніверс, 2004. — С. 107.

162 Укр. переклад див.: Єйтс Вільям Батлер. Вибрані твори: Поезії, поеми та драми. — К.: Юніверс, 2004. — С. 87 («Вересень 1913-го»), с. 152 («Тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятий»).

Стурбованість тим, що Т. С. Еліот називав «прихованими {328} ходами-переходами, хитромудрими коридорами» 163 історії — помилковими поворотами, збігами, безглуздим повторенням, подекуди величними моментами, — дарує Єйтсу і всім поетам та інтелектуалам деколонізації (Таґору 164, Сенгору, Сезеру) суворий войовничий тон, героїзм і гнітючу постійність «невибавного таїнства ясел» 165. Так письменник виростає зі свого національного середовища і набуває універсального значення.

У першому томі своїх мемуарів Пабло Неруда згадує про конґрес письменників у Мадриді, проведений 1937 року на захист Республіки. «Безцінні відповіді» на запрошення «надходили з усіх усюд. Одна була від Єйтса, ірландського національного поета, інша — від Сельми Лаґерльоф, видатної шведської письменниці. Вони обоє були надто старі, аби приїхати до Мадрида, який був в облозі, який постійно бомбили, однак піднялися на захист Іспанської республіки» [95]. Неруда не бачив жодних проблем у тому, щоб вважати себе поетом, який бореться одночасно з унутрішнім колоніалізмом у Чилі і зовнішнім імперіалізмом у всій Латинській Америці. Так само, на мою думку, ми повинні розглядати Єйтса — як ірландського поета з більшим, ніж суто локальне ірландське, значенням. Неруда прийняв його як національного поета, котрий представляє ірландську націю у її війні проти тиранії, і, за словами Неруди, Єйтс відгукнувся на цей безперечно антифашистський заклик, попри його часто згадувану прихильність до європейського фашизму.

163 Еліот Томас Стернз. Ґеронтіон / Укр. пер. Олександра Мокровольського // Еліот Томас Стернз. Вибране. — К.: Дніпро, 1990. — С. 55.

164 Укр. переклади Таґора див.: Тагор Р. Місячний серп. — К., 1918. — 63 с; Тагор Р. Садовник. Ліричні поезії. — К., 1918. — 96 с; Всесвіт. — 1958. — №3; Всесвіт. — 1960. — № 10; Тагор Р. Поезії. — К., 1962; Всесвіт. — 1963. — № 1; Тагор Р. Світло й тіні. — К., 1966. — 122 с.; Тагор Р. Оповідання. — К., 1972. — 151 с.; Всесвіт. — 1976. — № 11; Всесвіт. — 1978. — № 12; Тагор Р. Поезії. — К., 1981. — 208 с.; Всесвіт. — 1983. — № 10; Всесвіт. — 1987. — № 8; Тагор Р. Вибрані твори: Оповідання, поезії, п’єси. — К.: «Дніпро», 1997. — 637 с.; Тагор Р. Садівничий: Поезії та драма / Пер. з бенгальської Леся Танюка. — К.: «Дніпро», 2001. — 192 с.

165 Єйтс Вільям Батлер. Волхви / Укр. пер. Олександра Мокровольського // Єйтс Вільям Батлер. Вибрані твори: Поезії, поеми та драми. — К.: Юніверс, 2004. — С. 97. {329}

Схожість заслужено відомої поеми Неруди «Народ» (зі збірки «Необмежені повноваження») та «Рибалки» Єйтса вражає: в обох творах центральний герой — безіменна людина з народу, яка у своїй силі й самотності є мовчазним образом народу, і це надихає поета в його творчості.

Єйтс:
Щодня у зморшки лиця,

Мальованого у мріях

Негордого мудреця

Я, повен надії, вдивлявся,

Щоб риси його прості

Для народу свого списати

Та для реальності... [96]
Неруда:
Я знав ту людину і коли зміг,

коли були уже в мене очі на лиці,

коли був уже в мене голос у роті,

я знайшов його серед могил і сказав йому,

стискуючи одну руку, яка не була ще тліном:
«Всі щезнуть — ти залишишся жити.

Ти життя запалив.

Ти зробив те, що є твоїм».
Тому хай ніхто і не ображається,

коли здається їм, що сам я — я не сам,

я ні з ким, а кажу для всіх:
Хтось-то мене слухає, і вони цього не знають,

але ті, про яких я співаю і які знають про це,

продовжують народжуватись і заповнюють світ [97].
Поетичне покликання постає з угоди, укладеної між народом і поетом; звідси й сила, що змушувала обох митців творити справжню поезію, сила, якою їх надихали їхні персонажі.

У цьому місці ланцюг не переривається. В «Обов’язку поета» Неруда стверджує: «крізь мене свобода й море / відгукнуться на поклики замкнутого серця»; а Єйтс у «Вежі» описує, як він звільняє уяву «та й приклика[є] образи з руїн / і спомини прадавніх древ, вершин» [98]. Позаяк ці напучування й {330} прояви експансивності звучать у ситуації домінування, їх можна пов’язати з наративом визволення, незабутньо змальованим Фаноном у «Злидарях землі цієї». Адже попри те, що поділи й розмежування, запроваджені колоніальним порядком, поглиблюють поневолення населення, призводячи до стану гнітючого ступору, «нові віддушини... створюють цілі для насилля колонізованих народів» [99]. Фанон згадує про декларації прав, наполягання на свободі слова та вимоги профспілок. А пізніше починає розгортатися зовсім нова історія: революційний клас активістів, вихідців із міської бідноти, вигнанців, злочинців та декласованих, іде на село, де згодом формує осередки озброєних бійців, які повертаються до міста, щоб завершити повстання.

Надзвичайна сила твору Фанона в тому, що він складає неявний контрнаратив до реальної сили колоніального режиму, який, за телеологією Фанонового наративу, безумовно зазнає поразки. Від Єйтса Фанон відрізняється тим, що його теоретичний і можливо навіть метафізичний наратив антиімперіалістичної деколонізації сповнений визвольних акцентів та інтонацій. І це не просто тубільна захисна реакція, головна проблема якої (на думку Шоїнки) в тому, що вона імпліцитно приймає засадничу опозицію європейського й неєвропейського і не виходить за її межі. Дискурс Фанона — це дискурс очікуваного тріумфу, визволення, яким позначена друга стадія деколонізації. У ранніх творах Єйтса, навпаки, звучать націоналістичні нотки, вони зупинилися перед межею, яку не в змозі перетнути. І хоча Єйтс виходить на шлях, спільний з іншими поетами деколонізації, наприклад з Нерудою і Дервішем, він не в силі пройти його до кінця. Можливо, вони спроможні піти ще далі, ніж він. Принаймні слід визнати, що його поезія містила начерки визвольного й утопічного революціонізму, згодом викривленого і навіть перекресленого його реакційною політичною позицією.

Сьогодні Єйтса часто цитують як поета, який застерігав від націоналістичних крайностей. Без посилання його цитує, наприклад, Ґарі Сік у книжці «Все руйнується» — про вреґулювання іранської кризи заручників 1979-1981 років адміністрацією Картера [100]. Покійний Джеймс Маркгем, кореспондент «The New York Times» у Бейруті в 1975-77 роках, навів ті самі рядки з «Другого пришестя» у статті про початок ліванської громадянської війни 1975 року. «Все розпадається; центр не тримає» {331} — одна цитата; друга — «Переконання де й поділись у найкращих, / Найгірші ж лютого завзяття повні» 166. І Сік, і Маркгем пишуть як американські ліберали, занепокоєні революційним сплеском у «третьому світі», який колись стримувала західна влада. Їхнє звертання до Єйтса турбує: мовляв, залишайтеся на своєму місці, інакше ви приречені на безумство, яке не зможете контролювати. Ні Сік, ні Маркгем не пояснюють, як у гарячій колоніальній ситуації колонізовані повинні триматися центру, але припускають, що Єйтс будь-що виступив би проти анархії громадянської війни. Їм ніби ніколи не спадало на думку, що безлад нагадує передусім колоніальну інтервенцію. Про це говорив 1959 року Чінуа Ачебе у своєму великому романі «Все розпадається» [101].

166 Єйтс Вільям Батлер. Друге пришестя / Укр. пер. Олександра Мокровольського // Єйтс Вільям Батлер. Вибрані твори: Поезії, поеми та драми. — К.: Юніверс, 2004. — С. 134. Альтернативний переклад Максима Стріхи: «Зв’язки розпались, не трима осердя» та «Чеснота нерішуча, зло ж тим часом / Сповняється рішучості та сили» (Там само. — С. 599).

Суть у тому, що Єйтс справляє найсильніше враження, коли уявляє і представляє саме цей момент. Тут варто пригадати, що «англо-ірландський конфлікт», яким пронизано весь поетичний доробок Єйтса, був «моделлю визвольних воєн двадцятого сторіччя» [102]. Його найкращі деколонізаційні твори — про зародження насилля чи насильницьке народження змін, моментів, коли, як у «Леді і лебеді», перед його колоніальними очима засліпливо спалахує одночасно зґвалтування дівчини й питання «Урвала знань його й снаги до того / Як збайдужілий дзьоб її пустив?» [103] Єйтс ставить себе в ситуацію, коли насильницький характер змін незаперечний, але результати цього насилля волають про очевидну, хоч і не завжди достатньо обґрунтовану причину. Найбільша тема у творчості Єйтса, кульмінацією якої є збірка «Вежа» (1928), — як узгодити неминуче насилля колоніального конфлікту зі щоденною політикою безупинної національної боротьби і як сполучити владу різноманітних супротивних партій з дискурсом розуму, переконання, організації і з вимогами поезії. Наскільки я знаю, пророче передчуття Єйтса, що на якомусь етапі насилля не впорається з поставленою метою і тоді слід задіювати стратегії політики й арґументів, — {332} у деколонізаційному контексті перший серйозний сиґнал про потребу врівноважити насильницьку силу негайним політичним і організаційним процесом. Слова Фанона: захоплення влади не вивершує процесу визволення (хоча «зазнає й мудрець напруги / від подібності наруги...») [104] — прозвучать майже через півсторіччя. Ні Єйтс, ні Фанон не пропонують рецептів переходу від завершення деколонізації до періоду, коли новий політичний порядок досягне моральної гегемонії, і це симптоматично для труднощів, які переживають сьогодні мільйони людей.

Вражає те, що хоч ірландське визволення тривало довше за будь-яку іншу таку боротьбу, його часто розглядають поза імперським чи націоналістичним контекстом, сприймаючи як відхилення від шляху розвитку британських володінь. Однак факти рішуче доводять протилежне. Від моменту появи 1596 року трактату про Ірландію Спенсера ціла традиція британської й європейської думки розглядала ірландців як окремий нижчий народ, зазвичай невиправно варварський, часто схильний до злочинних дій і примітивний. Упродовж щонайменше останніх двох сторіч ірландський націоналізм позначений міжусобною боротьбою, у яку вплутані земельне питання, церква, характер партій і лідерів. Але рух був спробою повернути контроль над землею, на якій, згідно з декларацією 1916 року, що засновує Ірландську республіку, «право народу Ірландії володіти Ірландією і вільно керувати її долею суверенне й невіддільне» [105].

І Єйтс невіддільний від цього пошуку. Незалежно від своєї дивовижної геніальності він, як сказав Томас Фленаґан, доклався «по-ірландськи і, звичайно, у винятково сильний і переконливий спосіб [до] процесу одночасного абстрагування й оречевлення, який, попри будь-яку логіку, є серцем націоналізму» [106]. До цього долучилися також кілька поколінь менш знаних письменників, котрі формулювали ірландську ідентичність, виражаючи її через землю, кельтське походження, збільшення націоналістичного досвіду й кількості лідерів (Вольф Тоун, Конноллі, Джон Мітчел, Айзек Батт, О’Коннелл, Товариство об’єднаних ірландців 167, рух Гомруль 168 тощо) та власне національну літературу [107].

167 Таємна ірландська політична організація, заснована 1791 року в Белфасті, виступала за свободу для католиків і парламентську реформу. Натхненне Великою французькою революцією Товариство організувало 1798 року повстання проти британської влади. Французький флот, який ішов на допомогу {333} ірландцям, перехопили британці. Керівників повстання було арештовано й страчено, ірландський парламент розпущено і накладено обмеження на автономію країни. Жорстокі репресії з боку Британії звели нанівець зусилля відродити Товариство 1803 року.

168 Рух за внутрішню автономію Ірландії у складі Британської імперії, який у 1870-х роках започаткували Айзек Батт, Чарльз Стюарт Парнелл та Джон Редмонд.

Літературний націоналізм так само має багато попередників: Томас Мур, ранні літературні історики на зразок абата Мак-Ґеогегана і Семюеля Ферґюсона, Джеймс Кларенс Манґан, рух «Молода Ірландія» 169, Стендіш О’Ґрейді. Поетичні, драматичні й наукові твори сучасної «Філд Дей Компані» (Шеймас Гіні 170, Брайан Фрейл, Шеймас Дін, Том Полін) 171 та праці істориків літератури Деклана Кайберда і В. Дж. Маккормака блискуче переосмислюють ці «відродження» ірландського національного досвіду й дарують націоналізмові нові форми вербального вираження [108].

169 «Молода Ірландія», або «Оранжева молода Ірландія» (за головним кольором ірландських протестантів) — ірландський націоналістичний рух, постав навколо тижневика «Нація» [Nation] й існував у 1840-х роках. На хвилі «весни народів» та «картопляного голоду» 1845-1849 років, який переполовинив ірландське населення, рух заснував Ірландську конфедерацію і в липні 1848 року намагався підняти антибританське збройне повстання. Однак лідерові руху Вільяму Сміту О’Брайєну вдалося залучити тільки 50 осіб, через що повстання зневажливо прозвали «битвою на капустяній грядці вдови Маккормак» (вирішальною невдачею О’Брайєна була спроба захопити загін поліції, який засів у будинку вдови Маккормак біля Баллінґаррі [Ballingarry]). Повстання було легко придушене, а рух розпався.

170 Укр. переклади див.: Гіні Шеймас. Зникнення острова; Ліхтарик глоду: [Вірші] / З англ. пер. Михайло Москаленко // Всесвіт. — 1997. — № 1; Гіні Шеймас. Подорож; Чаклун: [Вірші] / З англ пер. Віктор Коптілов // Всесвіт. — 1980. — №2.

171 «Філд Дей Компані» — ревізіоністська культурно-мистецька група, заснована Брайаном Фрейлом й актором Стівеном Рі навколо театру «Філд Дей», до якої входять також Шеймас Дін, Шеймас Гіні і Томас Полін. Головна мета групи — пробудження культурної свідомості та подолання суспільно-політичної апатії в Північній Ірландії.

І в ранній, і в пізнішій творчості Єйтса звучать провідні теми: проблема забезпечення союзу знання з владою та проблема розуміння насилля. Цікаво, що вони також присутні у більш-менш одночасному Єйтсу доробку Ґрамші, котрий, щоправда, {334} береться за них і аналізує в іншому контексті. В умовах колоніальної Ірландії, схоже, саме Єйтсу найкраще вдається знову й знову порушувати ці питання в провокативному полі, використовуючи власну поезію, за словами Блекмура, як метод проблематизації [109]. У своїх великих підсумкових віршах — «Серед школярів», «Вежа», «Молитва за мою доньку», «Під Бен-Булбеном» та «Звірі покидають цирк» — він іде ще далі. Це вірші про походження і, звичайно, про висновки: розказуючи й переказуючи історію свого життя від перших націоналістичних заворушень до статусу сенатора, який походжає класною кімнатою і розмірковує про роль Леди в усьому їхньому минулому, чи до ролі люблячого батька, який думає про свою дитину, чи старого митця, який намагається досягти безстороннього погляду на речі, чи, зрештою, досвідченого майстра, який важко переживає втрату (зраду) своїх сил, Єйтс поетично реконструює власне життя як національне життя в мініатюрі.

Ці вірші перевертають спрощене і образливе змалювання ірландської дійсності, на яке, згідно з науковою розвідкою Йозефа Леєрсена «Простий ірландець і Фіорґал», протягом восьми сторіч приречені були ірландці під пером англійських письменників, відкидаючи аісторичні назви на зразок «картоплеїдів», «болотників» 172 чи «халупників» [110]. Поезія Єйтса об’єднує його народ із власною історією; поет, який виступає то як батько, то як «смішний дідусь» 173, то як син і чоловік, наполягає на тому, що наратив і насиченість його особистого досвіду еквівалентні досвідові його народу. Прикінцеві строфи вірша «Серед школярів» указують на те, що Єйтс нагадував своєму читачеві: історія й нація невіддільні, як невіддільні танцівник і танець.

172 Англійською «болото» [bog] має ще друге, зневажливе значення — «сортир».

173 Див.: Єйтс Вільям Батлер. Серед школярів / Укр. пер. Олександра Мокровольського // Єйтс Вільям Батлер. Вибрані твори: Поезії, поеми та драми. — К.: Юніверс, 2004. — С. 160. Дослівно поет називає себе «шістдесятилітнім усміхненим публічним дідусем».

Драма досягнень Єйтса у відновленні забороненої історії та її зв’язку з нацією стає очевидною, коли Фанон описує ситуацію, яку мав подолати Єйтс: «Колоніалізму мало просто {335} утримувати народ у своїх лещатах і спустошувати його розум, вилучаючи звідти всі форми й зміст. За дещо викривленою логікою він звертається до минулого цього народу і спотворює, нівечить та руйнує його» [111]. Не втративши безпосередності особистого досвіду і властивостей досвіду народного, Єйтс піднімається до рівня національного архетипу. А його безпомилковий вибір родовідних фабул і персонажів свідчить про інший аспект колоніалізму, виокремлений Фаноном, — про здатність відокремлювати індивіда від його власного підсвідомого життя, руйнуючи засадничі риси національної ідентичності.
Отже, на підсвідомому рівні колоніалізм не прагнув, аби тубільці бачили в ньому ніжну матір, яка любить своє дитя й захищає його від ворожого оточення, а радше матір, яка постійно стримує свого від народження зіпсованого нащадка від самогубства та від вивільнення його згубних інстинктів. Колоніальна мати захищає своє немовля від нього самого, від його еґо, фізіології, біології і його власного нещастя, яке складає його суть.

У такій ситуації вимоги тубільного інтелектуала [й поета] не розкіш, а неминучий крок у будь-якій послідовній програмі. Тубільний інтелектуал, який береться за зброю, щоби довести леґітимність своєї нації, і готовий оголитися, щоб дослідити історію свого тіла, зобов’язаний розітнути серце свого народу [112].


Не дивно, що Єйтс закликав ірландських поетів:
Зневажати — зловороже,

Що подерлось вгору нині

По безпам’ятства драбині:

Ниці голови й серця

Мчать до ницого кінця... [113]
Блекмур стверджує, що Єйтс, урешті-решт, витворив не індивідів, а типи, «нездатні виборсатися з абстракцій, які їх народили» [114]. Його слова будуть справедливими, якщо зіґнорувати деколонізацію та її підґрунтя в історії ірландського поневолення, як це він звично робить: його інтерпретації майстерні, але аісторичні. Якщо зважати на колоніальну дійсність, то отримуєш розуміння й досвід, а не просто «алегоричний симулякр, збовтаний з дією» [115].

Ціла Єйтсова система циклів та кіл набуває важливості тільки як символ його спроб ухопити далеку, але впорядковану {336} реальність у пошуках сховку від неспокою свого безпосереднього досвіду. Коли у «візантійських віршах» 174 він просить: «...Заберіте [мене] / У вічності химерні лабіринти!» 175 — ще очевиднішою стає його потреба перепочити від віку і того, що пізніше він назве «борсанням мухи у патоці» 176. Адже важко читати більшість його поезій і не відчувати, що він використав Свіфтові спустошливу злість і геній, щоби зменшити тягар ірландських колоніальних лих. Єйтс так і не зміг уявити цілковите політичне визволення, хоча був дуже близький до цього, однак подарував нам надзвичайно важливі міжнародні здобутки в культурній деколонізації.


4. «Подорож у» та поява опозиції
Ірландський досвід та інші колоніальні історії з різних частин сучасного світу свідчать про нове явище — поступовий відхід та екстраполяцію від Європи й Заходу. Я не стверджую, що участь у цій трансформації беруть лише тубільні письменники, але цей процес найрезультативніше починається на периферії, далеко від центру, а тоді поступово проникає на Захід і вимагає визнання.

Ще тридцять років тому тільки окремі європейські й американські університети допускали у свої навчальні плани африканську літературу. Сьогодні ж великий інтерес викликають твори Бессі Гед, Алекса Ла Гуми 177, Воле Шоїнки, Надін Ґордімер, Дж. М. Кутзее — література з незалежним поглядом на африканський досвід. Так само навіть найпобіжніший огляд африканської історії, політики й філософії не може більше іґнорувати доробок Анти Діопа, Полена Гунтонджі, В. І. Мудімбе, Алі Мазруї.

1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   55


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка