Вступ Частина перша. Переплетені території, переплутані історії



Сторінка18/55
Дата конвертації05.11.2016
Розмір7.25 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   55

Кіплінґ не просто писав про Індію, а й походив звідти. Його батько Джон Локвуд Кіплінґ, проникливий дослідник, педагог і митець (прообраз добросердного хранителя Лахорського музею в першому розділі «Кіма»), працював учителем у Британській Індії. Редьярд народився там 1865 року і в дитинстві розмовляв гіндустані 82 та жив, як його Кім, — життям сагиба в тубільному одязі.

82 Lingua franca сучасної Індії до 1947 р. Постала з діалекту халі-болі, лягла в основу двох літературних мов — гінді й урду. {202}

У віці шести років його разом із сестрою відправили до школи в Британію. Жахливо травматичний досвід перших тамтешніх років (під опікою місіс Голловей у містечку Саутсі) забезпечив Кіплінґа постійною тематикою — проблемою взаємодії між молодцю й антипатичною владою, — над якою він працював протягом усього життя, розкриваючи її велику складність і амбівалентність. Пізніше Кіплінґ перейшов до менш престижної приватної школи для дітей колоніальних службовців — Юнайтед Сервіс Колледж у Вествард Хо! (найкращою була школа Гейліберрі, створена винятково для вищих ешелонів колоніальної еліти), а до Індії повернувся 1882 року. Його родина все ще жила там, отож наступні сім років, згідно з його посмертно виданою автобіографією «Дещо про себе», він працював журналістом у Пенджабі, спочатку для «The Civil and Military Gazette», а згодом для «The Pioneer».

Із цього досвіду походять його перші історії, видані в Індії. Тоді ж таки він почав писати й поезію (яку Т. С. Еліот назвав «віршуванням»), уперше зібрану в книжечці «Департаментські пісеньки» (1886) 83. Кіплінґ покинув Індію 1889 року, щоб уже ніколи не повернутися туди й на хвилину, та його творчість до самого кінця надихалася спогадами молодих років, проведених в Індії. Пізніше він якийсь час жив у Сполучених Штатах (де одружився з американкою) та Південній Африці, але після 1900 року осів у Англії: «Кіма» він написав у Бейтмені, будинку, в якому прожив до своєї смерті 1936 року. Кіплінґ швидко здобув велику славу й широку читацьку аудиторію, а 1907 року отримав Нобелівську премію. Серед його друзів були багаті і впливові люди, приміром, його кузен Стенлі Болдуїн, король Ґеорґ V, Томас Гарді; чимало видатних письменників аж до Генрі Джеймса й Конрада говорили про нього з повагою.

83 Окремі поезії з «Департаментських пісеньок» див.: Кіплінг Р. «Балади казарми» та інші вірші // Улюблені англійські вірші та навколо них / Пер. і упор. Максим Стріха. — К.: Факт, 2003. — С. 279-293.

Після Першої світової війни, у якій загинув його син Джон, Кіплінґове сприйняття світу надзвичайно спохмурніло. Хоча він залишався імперіалістом-торі, його понуро-фантастичні новели про Англію й майбутнє, ексцентричні історії про тварин і квазітеологічні оповідання спричинилися до зміни репутації. Після {203} смерті йому віддали почесті, як для найвизначніших британських письменників — поховали у Вестмінстерському абатстві. Кіплінґ залишився обов’язковим атрибутом англійської літератури, хоч і дещо відстороненим завжди від великої центральної течії, визнаним, але знехтуваним, оціненим, але ніколи остаточно не канонізованим.

Послідовники і прихильники Кіплінґа часто говорили про його репрезентації Індії так, ніби Індія, про яку він писав, була вічним, незмінним і «сутнісним» місцем, майже однаково поетичним і реальним у своїй географічній конкретності. На мою думку, це абсолютно хибне трактування його творів. Якщо Кіплінґова Індія має сутнісні й незмінні властивості, то це тому, що він свідомо розглядав її в такий спосіб. Зрештою, ми не вважаємо, що пізніші оповідання Кіплінґа про Англію чи його історії про Бурську війну розповідають про сутнісну Англію чи сутнісну Південну Африку, радше ми правильно припускаємо, що Кіплінґ реаґував на ці місця в певний момент їхньої історії та, по суті, художньо переописував своє сприйняття. Те саме стосується й Індії Кіплінґа, яку треба тлумачити як територію, де впродовж 300 років панувала Британія. І лише потім почалися заворушення, які привели до деколонізації та незалежності.

Інтерпретуючи «Кіма», варто мати на увазі два чинники. По-перше, подобається це нам чи ні, його автор пише не просто з панівної позиції білої людини в колоніальних володіннях, а з позиції величезної колоніальної системи, що її економіка, діяльність та історія фактично набули статусу природного явища. Кіплінґ отримує практично незаперечну імперію. По один бік колоніального поділу перебувала біла християнська Європа, різні країни якої (головно Англія і Франція, але також Голландія, Бельгія, Німеччина, Італія, Росія, Португалія й Іспанія) контролювали більшу частину земної поверхні. По другий — неосяжне розмаїття територій і народів, що всіх їх вважали меншими, підлеглими, залежними й підпорядкованими. «Білі» колонії штибу Ірландії чи Австралії також розглядали як території, населені людьми нижчого ґатунку, наприклад, відомий рисунок Дом’є прямо пов’язує білих ірландців і чорних ямайців. Кожного з цих нижчих суб’єктів було класифіковано й розташовано в системі народів, яку науково обґрунтовували дослідники й науковці на зразок Жоржа Кюв’є, Чарльза Дарвіна та Роберта Нокса. {204} В Індії і деінде розподіл між білими й небілими був беззаперечним. Кіплінґ постійно посилається на нього і в «Кімі», і в інших творах. Сагиб — це сагиб, і жодне приятелювання або товариські стосунки не можуть змінити засад расової відмінності. Для Кіплінґа сумніватися у цій відмінності і в праві білих європейців панувати — все одно, що сперечатися з Гімалаями.

Другим чинником є те, що, як і Індія, сам Кіплінґ був історичною постаттю (і великим митцем). Він написав «Кіма» в особливий момент свого життя, коли стосунки між британцями й індійцями змінювалися. «Кім» перебуває в центрі квазіофіційної доби імперії і певним чином репрезентує її. Попри Кіплінґів опір цій реальності, Індія уже впевнено стояла на шляху до неприховано опозиційних дій щодо британського правління (1885 року було засновано Індійський Національний Конґрес), тим часом важливі зміни в настроях панівної касти британських колоніальних чиновників (і військових, і цивільних) відбулися ще внаслідок повстання 1857 року. Британці й індійці розвивалися разом. Вони мали спільну взаємозалежну історію, де протистояння, ворожість і симпатія то розкидали їх у різні боки, то зводили разом. «Кім» — дивовижний і складний роман — частина цієї історії, яка проливає на неї світло, адже, подібно до інших мистецьких шедеврів, він просякнутий акцентами, модуляціями, свідомими залученнями й вилученнями. А ще цікавішим його робить те, що в англо-індійській ситуації Кіплінґ був не нейтральною фігурою, а відомим діячем.

Хоча 1947 року Індія здобула незалежність (і розділилася), питання інтерпретації індійської та британської історії постдеколонізаційного періоду, як і всіх так само тісних і дуже суперечливих зіткнень, досі стимулюють активну і, сказати б, завжди повчальну дискусію. Побутує, наприклад, думка, що імперіалізм так уразив і деформував індійське життя, що навіть десятки років після здобуття незалежності знекровлена британськими потребами й порядками індійська економіка страждає й досі. І, навпаки, є британські інтелектуали, політики й історики, котрі вважають, що відмова від імперії, символами якої були Суец, Аден та Індія, не пішла на користь ані Британії, ані «тубільцям», адже відтоді всі вони в різний спосіб занепали [126].

У нинішньому трактуванні Кіплінґів «Кім» може зачепити багато з цих питань. Кіплінґ зображує індійців як нижчих істот {205} чи як певною мірою рівних, але відмінних? Вочевидь, індійський читач відповість, зосередившись більше на одних чинниках (наприклад, на стереотипному, а дехто сказав би «расистському», сприйнятті Кіплінґом орієнтального характеру), тоді як англійський чи американський читач наголосить на його прив’язаності до індійського життя вздовж Великої дороги 84. Як тоді нам тлумачити «Кім» — роман кінця XIX сторіччя, якому передували твори Скотта, Остін, Діккенса й Еліот? Не слід забувати, що, зрештою, ця книжка — роман у низці інших романів, що в ній уміщено більше ніж одну історію та що імперський досвід, хоч він здебільшого вважається суто політичним, також увійшов у культурне й естетичне життя західної метрополії.

84 Велика дорога [the Grand Trunk Road] була започаткована Шер-шахом (1472-1545 pp.) у XVI сторіччі під назвою Садак-е-Азам («шлях імператора») і добудована вже в колоніальний період (тоді вона отримала назву Grand Trunk Road). Дорога пролягала від Сонарґаона в Бенґалії (нині — Банґладеш) через Калькутту, Варанасі, Алагабад, Канпур, Делі, Амрицар до Лахора, Пешавара (нині — Пакистан) і Кабула (нині — Афганістан). Її збудували для поліпшення управління, адміністрації і шпіонажу та для сполучення віддалених провінцій зі столицею. Вона суттєво поліпшила комунікацію і сприяла пожвавленню торгівлі, стала основою для поштової служби, а ще зручною маґістраллю для вторгнень з Афганістану й Персії. Фактично Велика дорога була головною артерією економічного й політичного життя Індії.

Стисло переловім фабулу роману. Кімболл О’Хара — осиротілий син білого сержанта індійської армії і білої матері. Він виростає на базарах Лахора, маючи при собі амулет і папери, які засвідчують його походження. Він зустрічає святого тибетського ченця, котрий шукає Ріку, яка має очистити його від гріхів. Кім стає його «чела», учнем, і вдвох вони як мандрівні жебраки подорожують Індією, користуючись допомогою англійського хранителя музею в Лахорі. Тим часом Кім стає частиною плану британських спецслужб ліквідувати організовану росіянами таємну змову, мета якої — підняти повстання в одній із північних провінцій Пенджабу. Кім відіграє роль зв’язкового між Магбубом Алі, афганським продавцем коней, який працює на британців, і головою спецслужб, етнографом-науковцем полковником Крейтоном. Пізніше у «великій грі» (британській розвідці в Індії) Кім знайомиться з іншими членами команди Крейтона — Ларґан-сагибом та Харі-бабу, також етнографом. Коли Кім запізнався з {206} Крейтоном, з’ясовується, що хлопець білий (хоч і ірландець), а не тубілець, як здавалося. Його відправляють до школи у Сент-Ксав’є, де він повинен отримати належну білому хлопцеві освіту. Ґуру роздобув гроші на освіту Кіма, а під час канікул старий і його юний учень повертаються до своїх мандрів. Кім і старий зустрічають російських шпигунів, і хлопець якимось чином викрадає у них викривальні папери, але чомусь лише після того, як «чужоземці» б’ють святого старця. Попри те, що змову розкрито й ліквідовано, і чела, і його ментор невтішні та хворі. Їх виліковує цілюща сила Кіма і його відновлений контакт із землею; старий розуміє, що через Кіма він знайшов Ріку. Наприкінці роману Кім повертається у «велику гру» і фактично стає на постійну британську колоніальну службу.

Деякі особливості «Кіма» — не політичні й не історичні здатні вразити кожного читача. Це цілком чоловічий роман, у центрі якого двоє чудових привабливих чоловіків: хлопець, який перетворюється на юнака, і старий священик-аскет. Їх оточують інші чоловіки — партнери, колеґи, друзі, вони й формують головну, визначальну реальність роману. Магбуб Алі, Ларґан-сагиб, великий бабу, старий індійський солдат і його син вершник-розбишака плюс полковник Крейтон, містер Беннетт і отець Віктор (називаю лише кількох із великого числа персонажів цієї багатої книжки) — всі вони послуговуються мовою, якою говорять між собою чоловіки. Жінок у романі порівняно мало, й усі вони виглядають якимись приниженими чи невартими чоловічої уваги: повії, літні вдови та нав’язливі огрядні жінки на зразок вдови з Шемлегха. За словами Кіма, «вічно надокучливі жінки» заважають грати у «велику гру», в яку найкраще грати самим чоловікам. Ми потрапляємо до маскулінного світу, де панують подорожі, торгівля, пригоди й інтриґи, це світ холостяків, що в ньому банальну літературну романтику і міцний інститут шлюбу перехитровують, їх уникають, хіба тільки не іґнорують. Жінки в найкращому випадку допомагають розвиткові подій: купують квиток, готують їсти, доглядають за хворими і... чіпляються до чоловіків.

Власне, Кім, якому в романі від 13 до 16-17 років, так і залишається хлопчаком із хлопчачою пристрастю до витівок, пустощів, дотепних словесних ігор та винахідливості. Здається, Кіплінґ на все життя зберіг приязнь до свого дитинства в {207} оточенні світу дорослих: деспотичних учителів і священиків (у «Кімі» містер Беннетт геть непривабливий тип), на чий авторитет треба зважати, доки не прийде інший авторитет штибу полковника Крейтона, який поставиться до юнака з розумінням і не менш авторитарним співчуттям. Відмінність між школою Сент-Ксав’є, що її якийсь час відвідує Кім, і службою у «великій грі» полягає не в більшій свободі останньої, а якраз навпаки — вимоги «великої гри» набагато суворіші. Відмінність в тому, що школа — це влада, позбавлена сенсу, тоді як гострі потреби розвідки вимагають від Кіма дотримуватися захопливої й чіткої дисципліни, що він радо робить. Для Крейтона «велика гра» виявляється певним типом політекономії контролю, де, як він одного разу сказав Кімові, найтяжчим гріхом є незнання. Проте Кім не може осягнути «великої гри» в усій її складності, хоча й здатний уповні насолодитися нею як якоюсь тривалою витівкою. Сцени, коли Кім дражниться, торгується, обмінюється дотепами зі старшими (і друзями, і ворогами), засвідчують Кіплінґів позірно невичерпний запас хлопчачого захоплення абсолютно тимчасовим задоволенням від гри, будь-якої гри.

Ці хлопчачі задоволення не повинні вводити нас в оману. Вони не суперечать загальнополітичній меті британського контролю над Індією й іншими закордонними володіннями Британії. Навпаки, задоволення, що його постійна присутність у багатьох формах імперсько-колоніального письма, образотворчого мистецтва й музики здебільшого залишається поза обговоренням, є незаперечним компонентом «Кіма». Другий приклад цього поєднання веселощів і відданої політичної серйозності — ідея бойскаутів лорда Бейдена-Пауелла, яка виникла й була зреалізована у 1907-1908 роках. Практично сучасник Кіплінґа, БП (як його називали) зазнав величезного впливу Кіплінґових хлопців загалом і Мауґлі зокрема. Уявлення БП про «хлопчикознавство» 85 вкладали ці образи безпосередньо до метасхеми імперської влади, кульмінацією чого стала велика структура бойскаутів, яка «укріплювала мур імперії», потверджуючи дієвість цього вигадливого поєднання веселощів і служіння рядами спраглих і винахідливих вихідців із середнього класу,

85 Тут гра слів: термін boyology («хлопчикознавство») вигаданий на зразок biology («біологія»). {208}

маленьких службовців імперії з вогнем в очах [127]. Зрештою, Кім — ірландець із нижчої соціальної касти, що в очах Кіплінґа збільшує його шанси потрапити на цю службу. Погляди БП і Кіплінґа збігаються ще у двох важливих питаннях: по-перше, хлопці повинні вірити, що і життям, і імперією керують непорушні Закони, а по-друге, служба приносить більше задоволення, коли сприймається не як історія — лінійна, неперервна, темпоральна, а радше як поле для гри — багатовимірне, уривчасте, просторове. Назва останньої книжки історика Дж. А. Манґана чудово підсумовує все це — «Етика гри й імперіалізм» [128].

Кіплінґів світогляд настільки широкий, а сам він настільки чутливий до діапазону людських можливостей, що збалансовує етику служіння в «Кімі», надаючи цілковитої свободи іншому своєму емоційному нахилові, втіленому в дивакуватому тибетському ламі та його стосунках із головним героєм. І хоча потім Кіма завербують до розвідки, лама причарував обдарованого хлопця і зробив його своїм чела ще на самісінькому початку роману. Ці майже ідилічні стосунки між двома чоловіками-товаришами мають цікаву генеалогію. Як і ціла низка американських романів (першими на думку спадають «Гекльберрі Фінн» 86, «Мобі Дік» 87 та «Звіробій» 88), «Кім» оспівує дружбу двох чоловіків у складному, часто ворожому оточенні. Американське пограниччя і колоніальна Індія дуже відрізняються, але в обох ситуаціях пріоритет має «чоловічий зв’язок», а не сімейні чи любовні стосунки між статями. Деякі критики спекулювали на прихованому гомосексуальному мотиві цих стосунків, але існує ще й культурний мотив, який довший час пов’язували з авантюрним романом: шукач пригод (мати або дружина, якщо вони існують, сидять удома) та його товариш вирушають на пошуки мрії, візьмімо Ясона, Одіссея або — ще переконливіше — Дон Кіхота і Санчо Пансу.

86 Укр. переклад див.: Твен Марк. Пригоди Гекльберрі Фіна / Пер. з англ. Ірина Стешенко. — К. : Школа, 2002. — 399 с.

87 Укр. переклад див.: Мелвілл Г. Мобі Дік, або Білий Кит / Пер. з англ. Юрій Лісняк. — К.: Дніпро, 1984. — 580 с.

88 Укр. переклад див.: Купер Джеймс Фенімор. Звіробій / Пер. з англ. Леонід Солонько, Олександр Терех. — К.: Дніпро, 2001. — 448 с.

В дорозі чи у відкритому полі двом чоловікам легше подорожувати й рятувати {209} один одного, ніж коли з ними є жінка. Отже, довга традиція пригодницьких історій від Одіссея і його команди до Самотнього Рейнджера і Тонто, Холмса і Ватсона, Бетмена і Робіна, схоже, триває.

Крім того, Кімів святий ґуру очевидно презентує релігійний спосіб паломництва чи пошуків, спільний для всіх культур. Відомо, що Кіплінґ захоплювався «Кентерберійськими оповіданнями» Чосера 89 і «Шляхом пілігрима» Беньяна. «Кім» більше нагадує Чосера, ніж Беньяна. Кіплінґ має гідне середньовічного англійського поета відчуття непередбачуваних деталей, дивних персонажів, життєвих перипетій і загострене розуміння людських слабкостей і радостей. Проте, на відміну від Чосера і Беньяна, Кіплінґа цікавить не релігія заради релігії (хоча ми ні разу не засумнівалися в побожності настоятеля-лами), а радше місцевий колорит, скрупульозна увага до екзотичних деталей і всеосяжних реалій «великої гри». Важливість його здобутку полягає в тому, що, не підриваючи авторитет старця і жодним чином не применшуючи дивакувату щирість його Пошуку, Кіплінґ надійно закріплює його на захисній орбіті британського правління в Індії. Це символічно зображено в першому розділі, коли літній хранитель музею, британець, дає настоятелеві свої окуляри, в такий спосіб піднімаючи його духовний престиж і авторитет, утверджуючи справедливість і законність великодушної британської влади.

89 Укр. переклад див.: Чосер Джефрі. Кентерберійські оповідання / Пер. з англ. Євген Крижевич // Всесвіт. — 1978. — № 5.

Мені здається, що більшість читачів Кіплінґа неправильно зрозуміли або навіть відкинули таке трактування. Але не варто забувати, що лама залежить від підтримки й керівництва Кіма і що Кімові вдається не зрадити цінності лами, не припиняючи свою діяльність молодого шпигуна. Впродовж роману Кіплінґ явно демонструє, що лама, мудра й добра людина, потребує Кімової молодості, його керівництва і розуму. Лама навіть відверто визнає свою абсолютну, релігійну потребу в Кімові, коли в Бенаресі (наприкінці дев’ятого розділу) розповідає «ятаку» притчу про молодого слона («Самого Господа»), який звільняє старого слона (Ананду) з пастки. Цілком очевидно, що настоятель-лама сприймає Кіма як свого спасителя. {210} Пізніше, після вирішального протистояння російським агентам, які збурювали повстання проти Британії, Кім допомагає ламі, котрий, своєю чергою, допомагає Кімові. В одній із найзворушливіших в усій прозі Кіплінґа сцен лама каже: «Дитя, я живився твоєю силою, як старе дерево живиться вапном старої стіни». Проте Кім, який також любить свого ґуру, ніколи не відмовляється від своїх обов’язків у «великій грі», хоча й зізнається старому, що потребує його «для дечого іншого».

Безсумнівно, «інше» — це віра і тверда мета. Одна з головних повістувальних ліній «Кіма» постійно повертається до пошуків, до намагання лами звільнитися від колеса життя, що його заплутану діаграму він носить у кишені, і до Кімових прагнень убезпеченості на колоніальній службі. До жодного з цих мотивів Кіплінґ не ставиться зверхньо. Він іде за ламою всюди, куди того заводить бажання звільнитися від «ілюзій Тіла»; і безперечною частиною нашого входження в орієнтальний вимір роману, зображений Кіплінґом практично без фальшивої екзотичності, виявляється віра в повагу автора до цього пілігрима. Лама справді привертає увагу й повагу чи не кожного. Він дотримав слова й роздобув гроші на освіту Кіма; він зустрічається з Кімом у призначених місцях у погоджений час; його слухають із благоговінням і відданістю. У надзвичайно гарному фраґменті чотирнадцятого розділу Кіплінґ вкладає в уста старого «казкову оповідь про чаклунство й дива» — про дивовижні події в рідних йому горах Тибету, події, від повторення яких письменник увічливо втримується, ніби кажучи, що цей святий старець має своє життя, яке не можна відтворити в послідовній англійській прозі.

Наприкінці роману і пошуки лами, і хвороба Кіма вивершуються одночасно. Читачам більшості інших творів Кіплінґа відоме те, що критик Дж. М. С. Томпкінс влучно назвала «темою зцілення» [129]. І в цьому романі оповідь невблаганно розвивається у велику кризу. У незабутній сцені Кім нападає на чужоземних кривдників лами, карту-талісман старого пошматовано, внаслідок чого два самотні пілігрими блукають горами, позбавлені спокою і життєвих сил. Кім дожидає нагоди позбутися своєї відповідальності — пакета з паперами, який він украв у чужоземного шпигуна. А ламі нестерпно усвідомлювати, скільки ще доведеться сподіватися на можливість досягти {211} своїх духовних цілей. У цю трагічну ситуацію Кіплінґ вводить одну з двох великих пропащих жінок у романі (друга — це стара вдова з Кулу) — вдову з Шемлегха, давно покинуту своїм сагибом-«керлістиянином», але, попри все, сильну, пристрасну і сповнену життя. (Пригадується одне з найсильніших ранніх оповідань Кіплінґа «Ліспет» 90, де йдеться про скрутне становище тубільної жінки, яку кохав білий чоловік і поїхав, так і не одружившись.) Виникає лише натяк на сексуальну напругу між Кімом і пристрасною жінкою з Шемлегха й одразу зникає, адже Кім і лама знову вирушають у дорогу.

90 Укр. переклад див.: Кіплінг Редьярд. Ліспет / Пер. з англ. В. Коваль. — К.: Держлітвидав, 1958. — 10 с.

Через який процес зцілення мусять пройти Кім і старий лама, щоб досягнути спочинку? На це надзвичайно складне й цікаве питання відповісти можна тільки неквапливо й зважено, тому Кіплінґ обережно не наполягає на обмеженнях шовіністично-імперської відповіді. Кіплінґ не віддасть безкарно Кіма і старого ченця на поталу оманливому задоволенню отримати дивіденди за добре виконання простої роботи. Така обережність, звісно, гідна письменника, але існують ще й інші імперативи — емоційний, культурний, естетичний. Кім повинен отримати місце в житті, сумірне з його впертою боротьбою за ідентичність. Він устояв перед ілюзорними спокусами Ларґан-сагиба й довів, що є Кімом; він підтримував свій статус сагиба, навіть будучи потішним дитям базарів і дахів; він добре грав у цю гру, блискуче захищаючи Британію з певним ризиком для власного життя; він відігнав від себе жінку з Шемлегха. Де його місце? І куди прилаштувати милого старого ченця?

Читач, обізнаний з антропологічними теоріями Віктора Тернера, впізнає у пересуваннях, маскуваннях і загальній (зазвичай рятівній) непостійності Кіма сутнісні характеристики того, що Тернер називає лімінальністю. На думку Тернера, деякі суспільства потребують героя-посередника, який зуміє об’єднати їх у громаду, перетворити на щось більше, ніж низка адміністративних чи юридичних структур.
Лімінальні [або пограничні] сутності на кшталт неофітів у ритуалах ініціації чи статевої зрілості можуть репрезентуватися як такі, що нічим не володіють. Їх можуть перевдягати під {212} монстрів, можуть одягати лише в клапті одягу або залишати оголеними, щоб продемонструвати відсутність статусу, власності, характерних рис... Виглядає так, ніби їх зводять чи готують до уніфікованого стану, аби потім створити їх наново, наділивши додатковими силами, які дадуть їм змогу впоратися з їхньою новою позицією в житті [130].
Те, що сам Кім одночасно ірландський хлопчик-вигнанець і пізніше важливий гравець у «великій грі» британської розвідки, свідчить про дивовижне розуміння Кіплінґом того, як функціонують суспільства і як здійснюється контроль над ними. Згідно з Тернером, «структури» не можуть жорстко керувати суспільствами, але й марґінальні, профетичні та відчужені персонажі, гіпі чи міленарії не можуть цілком заполонити їх. Має бути чергування, щоб вплив одних посилював або пом’якшував владу других. Лімінальний персонаж допомагає зберігати суспільства, що й відбувається в кульмінаційному моменті сюжету і в трансформації Кіма як героя.

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   55


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка