Вона повинна відповідати звичаям зацікавлених верств населення і задовольняти їх фактичні потреби



Скачати 241.67 Kb.
Дата конвертації22.04.2017
Розмір241.67 Kb.
ВСТУП

Фундаментом не тільки амбулаторно-поліклінічної, але й усієї системи медичної допомоги є первинна медико-санітарна допомога (ПМСД), яка робить найбільший внесок у формування громадського здоров'я, несе найбільшу відповідальність за його втрати, визначає раціональне та ефективне використання ресурсів охорони здоров'я і задоволення населення станом медичного забезпечення.

23-я сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я ще в 1970 році прийняла резолюцію про основні принципи розвитку національної охорони здоров'я, в якій було зроблено спробу сформулювати прийнятну для всіх країн-членів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) концепцію ПМСД, якою визначено, що "служби ПМСД є загальними службами системи охорони здоров'я, з якими населення зустрічається при першому зверненні за медичною допомогою. Первинний контакт між населенням і службами охорони здоров'я відбувається саме тут. Первинні служби займаються здоров'ям людей, а також здоров'ям суспільства. Вони є відповідальними не тільки за лікувальні, але й за профілактичні види діяльності стосовно окремих особистостей і суспільства в цілому".

Кроком вперед було прийняття Загальної програми роботи ВООЗ. У розділі цієї програми, який стосується сприяння розвитку ПМСД, зазначено, що система ПМСД як частина всеосяжної системи охорони здоров'я "повинна бути побудована у відповідності з наступними загальними принципами:

- вона повинна відповідати звичаям зацікавлених верств населення і задовольняти їх фактичні потреби,

- повинна бути повністю включена в національну службу охорони здоров'я або бути підтримана на інших рівнях від периферійних підрозділів в таких областях як технічна допомога, прийом і лікування хворих, які потребують особливого нагляду;

В деяких країнах робота по забезпеченню первинного медичного обслуговування повинна бути узгоджена з іншими секторами комунального розвитку, наприклад, із сільським господарством, освітою, житловим будівництвом та комунальними службами;

- більша частина медичних і санітарно-гігієнічних заходів, які здійснюються в рамках первинного медико-санітарного обслуговування, повинна, по можливості, проводитися периферійною мережею служб охорони здоров'я і виконуватися персоналом найбільш підготовленим для цієї мети".

Значний вплив на концентрацію уваги країн-членів ВООЗ щодо проблем ПМСД і змісту діяльності в цій сфері зробила Міжнародна конференція ВООЗ та Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) з ПМСД в Алма-Аті, яка відбулася 6-12 вересня 1978 p.

В розглянутій на конференції спільній доповіді Генерального директора ВООЗ і виконавчого директора ЮНІСЕФ підкреслювалось, що ПМСД направлена на вирішення основних проблем охорони здоров'я населення і включає заходи по зміцненню здоров'я, профілактиці, лікуванню та реабілітації.

ПМСД обов'язково повинна виконувати такі функції:

- сприяння раціональному харчуванню і достатньому забезпеченню доброякісною водою;

- основні санітарно-гігієнічні заходи;

- охорона здоров'я матері й дитини, включаючи планування сім'ї;

- вакцинація проти основних інфекційних захворювань;

- профілактика місцевих ендемічних захворювань і боротьба з ними;

- санітарна освіта з актуальних питань охорони здоров'я і способу їх вирішення, включаючи профілактику;


  • лікування розповсюджених захворювань і травм.

У 1985р. Європейське бюро ВООЗ опублікувало завдання по досягненню здоров'я для всіх. Завдання під № 28 стосується первинної медико-санітарної допомоги і викладено таким чином: "До 2000р. служби первинної медико-санітарної допомоги у всіх країнах-членах ВООЗ повинні задовольняти основні потреби населення в галузі охорони здоров'я шляхом надання широкого спектру послуг по зміцненню здоров'я, лікуванню, реабілітації і підтримки, а також шляхом активного сприяння окремим особам, сім'ям і громадам в їх діяльності з наданням самодопомоги

Люблянська хартія з реформування охорони здоров'я, прийнята всіма державами-членами Європейського регіону ВООЗ 19 червня 1996 року, проголошує, що реформи охорони здоров'я грунтуються на концепції верховенства первинної медико-санітарної допомоги. Внаслідок їх проведення служби охорони здоров'я мусять виконувати свої функції щодо охорони і зміцнення здоров'я, поліпшення якості життя, профілактики і лікування хвороб, реабілітації хворих з урахуванням культурних особливостей суспільства.

В Україні держава гарантує надання всім громадянам доступної первинної лікувально-профілактичної допомоги, трактуючи її в "Основах законодавства про охорону здоров'я" як основну частину медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найбільш поширених захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направления пацієнта для надання спеціалізованої та висококваліфікованої допомоги .

Проте в існуючій системі фактично немає чіткої структуризації медичної допомоги, а первинну допомогу надають лікарі первинного контакту, до яких належать не тільки дільничні терапевти і педіатри, а також лікарі багатьох спеціальностей. Не рахуючи стоматологів, до них належать акушери-гінекологи, невропатологи, отоларингологи, офтальмологи, дермато-венерологи, урологи, хірурги, ортопедо-травматологи, психіатри, а часто-густо і лікарі більш "вузьких" спеціальностей.

У містах до лікарів ПМСД умовно зараховують дільничних терапевтів і дільничних педіатрів, які в ідеалі мають надавати лікувально-профілактичну допомогу відповідно дорослому і дитячому населенню при найбільш поширених захворюваннях. Через неструктурованість медичної допомоги в країні дати точну характеристику забезпеченості і діяльності суб'єктів первинної, вторинної і третинної допомоги надзвичайно важко.

Проте внаслідок надмірної спеціалізації дільничні терапевти і педіатри разом становлять лише 18,12% всіх лікарів і 22,86% лікарів, які безпосередньо займаються лікувально-діагностичною роботою з пацієнтами. Це значно менше, ніж в більшості економічно розвинених країн, де питома вага подібних фахівців дорівнює 30-40%, в т.ч. у Німеччині досягає 41,6%, у Канаді навіть 50% лікарів, що надають медичну допомогу населенню.

Екстенсивний розвиток вітчизняної охорони здоров'я, активне здійснення "вузької" спеціалізації медичної допомоги, яка розглядалась як основний засіб підвищення кваліфікації лікарів і поліпшення якості медичного обслуговування, сприяли звуженню функцій, зменшенню ролі, авторитету і престижу дільничного лікаря-терапевта і педіатра, призвели до втрати комплексності та наступності в наданні медичної допомоги-зниження ефективності профілактичної і диспансерної роботи.

Протягом багатьох років на утримання позалікарняних закладів, де починають і закінчують лікування близько 80% пацієнтів, витрачалось приблизно 20% асигнувань на охорону здоров'я, в т.ч. на ПМСД - лише 5% (за даними різних авторів від 4 до 8%).

Недоліки в організації ПМСД призвели до компенсаторного непропорційного розвитку більш дорогих видів медичної допомоги -спеціалізованої, стаціонарної, швидкої.

Таким чином прорахунки в організації ПМСД сприяють нераціональним витратам кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів системи охорони здоров'я.

Саме диспропорція у розвитку амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної, первинної, вторинної та третинної медичної допомоги є однією з основних причин, що вимагає реорганізації системи охорони здоров'я на основі пріоритетного розвитку ПМСД і відповідної раціоналізації та оптимізації спеціалізованої і стаціонарної допомоги.

Вперше в Україні та й в усьому колишньому СРСР регіональний експеримент з поступового переходу на медико-санітарне забезпечення населення на засадах сімейної медицини був запроваджений у Львівській області з ініціативи доц. Я.П.Базилевича у 1987-1988 pp. Поступово були опрацьовані та апробовані перші варіанти нових моделей первинної медико-санітарної допомоги. З 1991р. у Львові розпочалась підготовка лікарів загальної практики/ сімейних лікарів.

Але тільки у 1997р. Кабінетом Міністрів України було схвалено Концепцію реформування системи охорони здоров'я, яка визначила пріоритетний розвиток ПМСД на засадах сімейної медицини як один із стратегічних напрямків реформи. Досі, незважаючи на розроблені проекти документів, що мають регламентувати діяльність ПМСД на засадах загальної лікарської практики/ сімейної медицини, і певний практичний досвід, нормативно-правову базу цієї роботи не затверджено в установленому порядку. Офіційно існує тільки посада "лікар загальної практики/ сімейний лікар" в номенклатурі посад галузі і програма його підготовки.

Проте розроблені рекомендації можуть впроваджуватись в практику рішеннями обласної (міської), районної державної адміністрації або органів місцевого самоврядування згідно із Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" (№ 280/97-ВР від 21.05.97) і "Про місцеві державні адміністрації" (.№ 586-XIV від 9.04.99).


1. Концепція реорганізації первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної лікарської практики / сімейної медицини
Формуванню концептуальних положень реформування ПМСД в Україні і опрацюванню Програми переходу її організації на засадах сімейної медицини передувало вивчення та аналіз світового і вітчизняного досвіду організації ПМСД і розвитку сімейної медицини в різних країнах. Серйозну увагу було приділено досвіду економічно розвинених країн, особливо Канади, Великої Британії, СІІІА. Для практики охорони здоров'я надзвичайно цінним є досвід нових незалежних держав, які мають багато спільних з Україною проблем.

Як реакція на кризову ситуацію в охороні здоров'я виникла низка пропозицій, спрямованих на ліквідацію диспропорцій в організації медичної допомоги, сприяння пріоритетному розвиткові ПМСД, які знайшли своє відображення в численних публікаціях.

Проте відсутність сучасної нормативно-правової, організаційно-методичної та інформаційної бази ПМСД, а також механізмів фінансування і оплати праці є причиною того, що зазначені пропозиції носять в значній мірі хаотичний характер.

Вітчизняна охорона здоров'я має певний досвід у розвитку сімейної медицини. Особливо сліп відмітити наукові розробки з організації ПМСД на засадах сімейної медицини завідувача кафедри управління охороною здоров'я Львівського медичного університету Я.П.Базилевича, зав. кафедри Дніпропетровської медичної академії проф. В.М.Лехан, практичні здобутки медичних працівників М.М.Львова. Києва, Комсомольська Полтавської обл.. Львівської, Житомирської, Тернопільської, Дніпропетровської, Одеської, Миколаївської та інших областей, зокрема 1-ої міської клінічної лікарні М.Львова (головний лікар Д.М.Джафарова), госпрозрахункової поліклініки сімейної медицини м.Дніпродзержинська (головний лікар


О.В Мостипан) тощо.

Проте за даними Міністерства охорони здоров'я ПМСД на засадах загальної лікарської практики/ сімейної медицини надають лише близько 200 лікувально-профілактичних закладів, де працюють всього 317 лікарів цієї спеціальності, що становить 0,06 лікаря на 10 тис. населення (проти 4,6 дільничних терапевтів на 10 тис. населення).

При цьому треба зазначити, що вітчизняний досвід ще не одержав необхідної наукової перевірки, аналізу, узагальнення та об'єктивної оцінки. Тому виникла необхідність на основі вивчення цього досвіду розробити та апробувати найбільш прийнятні для наших умов моделі організації ПМСД і впровадити їх в практику охорони здоров'я України.

Запорукою поступу в справі реорганізації ПМСД на засадах загальної лікарської практики/ сімейної медицини мають стати постанова Кабінету Міністрів України №989 від 20.06.2000р. "Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров'я" і наказ МОЗ України №214 від 11.09.2000р. "Про затвердження плану поетапного переходу до організації ПМСД на засадах сімейної медицини".

Одним з перших кроків на цьому шляху є опрацювання і затвердження Концепції реформування ПМСД, яка має визначити мету, завдання, принципи, форми і методи її організації.

Згідно з Концепцією реформування системи охорони здоров'я України ланки ПМСД мають забезпечити виконання широкого кола функцій, до яких передусім належать такі:

- організація та надання кваліфікованої ПМСД прикріпленому населенню в межах гарантованих рівнів та обсягів медичних послуг, затверджених стандартів якості і сучасних медичних технологій; що забезпечують високу медичну, соціальну та економічну активність;

- забезпечення наступності та безперервності медичної допомоги прикріпленому населенню, організація надання йому спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної, стаціонарної і санаторно-курортної допомоги,

- проведення експертизи тимчасової непрацездатності пацієнтів у відповідності до чинного законодавства, своєчасне направлення хворих на МСЕК;

- надання термінової та невідкладної допомоги будь-якому патенту, незалежно від місця його проживання, при станах, що загрожують життю, травмах, отруєннях;

- здійснення профілактичної роботи, спрямованої на виявлення ранніх та латентних форм захворювань і факторів ризику, динамічний нагляд за станом здоров'я пацієнтів з проведенням необхідного обстеження та оздоровлення (тобто диспансерного обслуговування певних контингентів);

- здійснення протиепідемічної роботи, яка полягає у своєчасному проведенні профілактичних щеплень, ранньому виявленні, ізоляції або госпіталізації інфекційних хворих, екстреному повідомленні про кожний випадок інфекційних захворювань, організації дезинфекційних та карантинних заходів;

- проведення санітарно-освітньої роботи, спрямованої на гігієнічне виховання дітей та підлітків, оздоровлення умов побуту, праці та відпочинку, раціональне харчування, заняття фізкультурою та спортом, запобігання шкідливим звичкам, захворюванням і травматизму, формування здорового способу життя, навчання пацієнтів основним прийомам само- та взаємодопомоги і визначенню їх меж;

- надання консультативної допомоги сім'ям з питань вигодовування, харчування та виховання дітей, підготовки їх до дитячих дошкільних закладів і інколи, профорієнтації, планування сім'ї, медико-соціальних аспектів сімейного життя,

- організація спільно з органами соціального захисту та службами милосердя медико-соціальної допомоги особам похилого віку, інвалідам, хворим на хронічні захворювання;

- залучення всіх верств населення до вирішення питань охорони здоров'я;

- проведення аналізу стану здоров'я прикріпленого населення для обгрунтування пропозицій щодо розробки цільових програм охорони здоров'я і системи конкретних лікувально-профілактичних та оздоровчих заходів з оцінкою їх ефективності;

- участь у реалізації цільових комплексних програм;

- ведення облікової та звітної документації, передбаченої законодавством:

- дотримання вимог санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму, санітарних норм і правил експлуатації основних засобів, правил і норм техніки безпеки, охорони праці і протипожежної безпеки;

- забезпечення безперервної підготовки медичного та допоміжного персоналу.

Сучасний стан ПМСД переконує в необхідності удосконалення її організаційної структури, порядку фінансування, кадрового та матеріально-технічного забезпечення, наближення медичної допомоги до населення, збільшення обсягу послуг на первинному рівні, підвищення їх якості та ефективності.

Світовий досвід, узагальнений в документах ВООЗ, свідчить, що для реальних умов України найкращим варіантом має бути реформування ПМСД на засадах сімейної медицини Цей шлях вважається найбільш ефективним та перспективним напрямком розвитку ПМСД, який створює умови для успішного виконання зазначених вище функцій.

Метою реформування ПМСД на засадах загальної лікарської практики/ сімейної медицини є поліпшення стану здоров'я населення на основі удосконалення системи медичної допомоги міському та сільському населенню шляхом забезпечення її доступності, наближення до кожної сім'ї, підвищення якості та ефективності на первинному рівні при раціональному використанні ресурсів галузі.

Основними завданнями реформи є:

формування державної політики в галузі охорони здоров'я на основі профілактичної спрямованості і пріоритетного розвитку ПМСД.

- раціональна організація кваліфікованої медико-санітарної допомоги в умовах змін соціально-економічних відносин і обмеженого ресурсного забезпечення галузі;

- реорганізація існуючої системи медичної допомоги з переорієнтацією її на первинну ланку;

- поетапний перехід до організації ПМСД на засадах сімейної медицини;

- наближення кваліфікованої медичної допомоги до кожної сім'ї і підвищення її доступності;

- задоволення потреб населення в одержанні гарантованого державою обсягу безоплатної медичної допомоги на первинному рівні,

- впровадження ефективних механізмів фінансування ланок ПМСД і оплати праці їхніх працівників;

- удосконалення інформаційного забезпечення та управління діяльністю ланок ПМСД;

- поліпшення кадрового, фінансового і матеріального забезпечення ПМСД;

- підвищення відповідальності лікаря за здоров'я кожного члена сім'ї, формування здорового способу життя, проведення профілактичних заходів, надання медичної допомоги при найбільш поширених захворюваннях і невідкладних станах;

- підвищення ролі і відповідальності середнього медичного персоналу у наданні ПМСД;

- створення дійової системи забезпечення якості ПМСД на основі опрацювання стандартів якості, ліцензування та акредитації ланок ПМСД, сертифікації та атестації й працівників;

- удосконалення системи підготовки кадрів для ланок ПМСД на до-1 післядипломному рівні;

- підвищення медичної, соціальної та економічної ефективності ПМСД;

- сприяння зниженню показників захворюваності, інвалідності, смертності



Реформування системи ПМСД має здійснюватись на таких принципах:

- орієнтація на сім'ю;

- забезпечення безперервності медичної допомоги від народження людини протягом всього й життя;

- профілактична спрямованість на формування, збереження і зміцнення здоров'я сім'ї і кожного з й членів;

- визначення і врахування в медичній діяльності впливів на здоров'я пацієнтів соціально-економічних, екологічних, спадкових, психологічних та інших чинників

- готовність мати справу з проявом будь-якого захворювання у пацієнтів різного віку і статі;

- розширення функцій лікарів, що надають первинну медичну допомогу, з поступовим переходом до системи загальних лікарських практик, що функціонують на принципах сімейної медицини;

- більший (порівняно з дільничним лікарем) обсяг роботи з її меншою кількістю пацієнтів;

- забезпечення якості медичної допомоги в межах компетенції лікаря загальної практики на рівні вузького спеціаліста відповідного профілю;

- підвищення якості та ефективності медичного обслуговування при збереженні доступності медичних послуг і одночасному зниженні витрат на утримання ланок ПМСД;

- рівноправність і справедливість в отриманні ПМСД населенням різних територій і соціальних груп:

- забезпечення вільного вибору лікаря і медичного закладу пацієнтами;

- передбачення рівноправності медичних закладів різних форм власності;

- включення в обсяг гарантованих послуг будь-яких звернень пацієнтів до інших ланок охорони здоров'я, крім екстрених, лише при наявності у них направлення від лікаря ПМСД (керована медична допомога);

- відповідальність за кінцеві результати роботи - стан здоров'я населення, що обслуговується;

- всебічна державна підтримка реформи ПМСД;

- етапність реформування і диференційований підхід до нього з максимальним збереженням позитивних рис існуючої інфраструктури галузі.

Основною умовою реформування ПМСД є збереження стабільного і повного забезпечення гарантованого державою рівня та обсягів медико-санітарної допомоги.

Другою умовою має бути поступовість, етапність переходу до організації ПМСД на засадах сімейної медицини в залежності від готовності закладів охорони здоров'я різних територій, їхніх керівників, медичних працівників та населення до такої реорганізаційної кількості підготовлених лікарів загальної практики (сімейних лікарів) і матеріально-технічної забезпеченості ланок ПМСД.

Забезпечити дотримання цих умов можна двома способами. Один з ™х полягає в тому щоб поступово по мірі підготовки лікарів загальної практики/ сімейних лікарів заміняти ними дільничних терапевтів та педіатрів.

Другий спосіб полягає у створенні осередків сімейної практики у вигляді амбулаторій (відділень) лікарів загальної практики/ сімейних лікарів шляхом добровільної приписки до них пацієнтів на принципі вільного вибору лікаря.

Таким чином поступово має розширюватись мережа закладів ПМСД на засадах загальної лікарської практики/ сімейної медицини з відповідним скороченням кількості терапевтичних і педіатричних дільниць.

Слід визнати, що обидва способи мають право на існування і можуть використовуватись залежно від конкретних умов.

Реалізація реформування ПМСД на засадах сімейної медицини вимагає обгрунтування і опрацювання організаційних основ системи, нормативно-правового і фінансово-економічного забезпечення її функціонування, створення системи підготовки та підвищення кваліфікації сімейних лікарів і середніх медичних працівників, удосконалення управління та інформаційного забезпечення ПМСД, кардинального поліпшення її матеріально-технічної бази.

Створення нормативно-правової бази ПМСД передбачає підготовку і прийняття законів України про медичне страхування і фінансування охорони здоров'я, про ІІМСД і сімейну медицину, про лікарні та інші медичні заклади, про управління охороною здоров'я, про медичні асоціації, а також опрацювання і затвердження відповідних підзаконних актів, зокрема положень про амбулаторію (відділення) сімейної медицини, про поліклініку, про консультативні лікувально-діагностичні центри і стаціонари вторинного та третинного рівнів, про лікаря загальної практики/ сімейного лікаря, про середніх медичних працівників і менеджера (адміністратора) закладу (підрозділу) сімейної медицини, про денні і домашні стаціонари тощо.

Світовий досвід свідчить, що сімейні лікарі забезпечують повне медичне обслуговування 70-90% пацієнтів. Тому, враховуючи важливу роль ПМСД і її питому вагу у загальному обсязі медичної допомоги, слід поліпшити її фінансове забезпечення і виділяти на неї близько 40 % коштів бюджету охорони здоров'я.

В подальшому з метою підвищення відповідальності ланок ПМСД за стан здоров'я і медичне забезпечення населення доцільно розробити і апробувати систему фон дотримання коштів на всю медичну допомогу (спочатку часткового, а потім, можливо, і повного) закладами ПМСД і механізми їх розрахунків із закладами вторинного та третинного рівнів.

Для цього необхідно передбачити організаційну і економічну автономію ланки ПМСД.

Серйозною проблемою є розробка системи оплати праці сімейних лікарів та іншого медичного персоналу, яка має враховувати обсяг, якість та результати їхньої роботи. Оптимальним варіантом фінансування ПМСД є подушний метод, тобто фінансування на 1 жителя, коли основою розрахунку має бути чисельність прикріпленого населення з урахуванням його віко-статевого складу і стану здоров'я.

Забезпечення якості роботи, контролю за нею та її об'єктивної оцінки потребує опрацювання стандартів діяльності сімейного лікаря, вимог до його кваліфікації, порядку сертифікації та атестації медичних працівників, ліцензування та акредитації закладів (підрозділів) ПМСД, тобто створити систему забезпечення якості.

Кадрове забезпечення ПМСД на засадах сімейної медицини вимагає визначення потреб у сімейних лікарях, переорієнтації додипломної медичної освіти на підготовку лікарів загальної практики / сімейних лікарів, створення системи перепідготовки лікарів, передусім дільничних терапевтів і педіатрів, на сімейних лікарів в інститутах (факультетах) удосконалення.

При удосконаленні управління та інформаційного забезпечення галузі слід насамперед передбачити потреби ПМСД і її перехід на засади сімейної медицини.

Реалізація концептуальних положень реорганізації ПМСД має здійснюватись на основі розроблених нормативно-правових та інструктивно-методичних документів і затвердженої в установленому порядку програми відповідних організаційних і управлінських заходів.
2. Моделі організації первинної медико-санітарної

допомоги на засадах загальної лікарської практики / сімейної

медицини і реструктуризації системи медичної допомоги

Пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на садах сімейної медицини тільки тоді дасть необхідний ефект, якщо буде супроводжуватись реструктуризацією за рівнями медичної допомоги і відповідною раціоналізацією спеціалізованої та стаціонарної допомоги.

Аналіз вітчизняного досвіду реорганізації ПМСД свідчить, що уявлення про організаційні форми переходу до сімейної медицини надто різноманітні. Вони зумовлюють різні підходи до визначення завдань і обсягів роботи лікаря загальної практики/ сімейного лікаря, структури і функцій медичних закладів первинної, вторинної і третинної медичної допомоги, організації зв'язків між ними і наступності в роботі.

Така ситуація змусила нас повернутися до більш чіткого формулювання моделей організації ПМСД на засадах сімейної медицини, її кінцевої і перехідних форм.

Для того, щоб представити кінцевий результат реформування медичної допомоги, її структуру в перспективі, наводимо структурну схему за рівнями медичної допомоги (див. рисунок внизу). Вона допоможе усвідомити результат реструктуризації медичної допомоги і визначити, які моделі і організаційні форми треба конструювати

Правовою основою реорганізації ПМСД на засадах загальної лікарської практики/ сімейної медицини має бути як Конституція і Основи законодавства України про охорону здоров'я, так і блок проектів нормативно-правових документів, опрацьованих робочою групою Міністерства охорони здоров'я України за участю співробітників Українського інституту громадського здоров'я та провідних фахівців галузі (додатки 1-20). Хоча останні ще не затверджено в установленому порядку, але вони мають стати у пригоді в періоді переходу до сімейної медицини і безсумнівно допоможуть практичним працівникам в організації роботи па нових засадах

У перехідному періоді розроблені рекомендації можуть впроваджуватись в практику рішеннями обласної (міської), районної державної адміністрації або органів місцевого самоврядування згідно із Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні"
(№ 280/97-ВP від 21.05.97) і "Про місцеві державні адміністрації" (№ 586-XIV від 9.04.99).

Первинна

медична допомога


Амбулаторії (відділення) лікарів загальної практики/ сімейних лікарів

Самостійні амбулаторії або відділення поліклініки






Вторинна

медична допомога


Загальні консультативні лікувально-діагностичні центри

При стаціонарах або поліклініках







Спеціалізовані консультативні лікувально-діагностичні центри

При диспансерах або спеціалізованих лікарнях






Третинна

медична допомога


Спеціалізовані консультативні лікувально-діагностичні центри

При клінічних лікарнях, клініках НДІ










Загальні консультативні лікувально-діагностичні центри

При обласних лікарнях

Рис. Структурна схема організації .системи медичної допомоги.
Широка апробація в процесі практичної діяльності дозволить удосконалити розроблені інструктивно-методичні матеріали, нормативно-правові документи і статистичні форми, зокрема уточнити кваліфікаційну характеристику сімейного лікаря з визначенням обсягів його роботи за основними профілями медичної допомоги, офіційно встановити нормативи робочого навантаження і оплати праці.

Первинний рівень медичної допомоги на засадах загальної лікарської практики/ сімейної медицини в основному мають складати амбулаторії лікаря загальної практики/ сімейного лікаря, в яких буде здійснюватись індивідуальна або групова практика, тобто залежно від умов може працювати один або кілька сімейних лікарів. Бажано, щоб вони мешкали поблизу амбулаторії, могли за контрактом надавати невідкладну медичну допомогу цілодобово, одержуючи за це додаткову платню, а також при необхідності заміняти один одного.

При організації мережі амбулаторій лікаря загальної практики/ сімейного лікаря треба враховувати можливість вільного вибору лікаря для населення

Амбулаторія лікаря загальної практики/ сімейного лікаря - це основна організаційна форма ПМСД на засадах загальної лікарської практики/ сімейної медицини.

Структура амбулаторії лікаря загальної практики/ сімейного лікаря та її обладнання залежать від чисельності сімейних лікарів і наявної матеріальної бази, але обов'язково мають передбачатись кабінети лікарського прийому, оглядовий кабінет, маніпуляційну і операційно-перев'язувальний блок, фізіотерапевтичний кабінет, експрес-лабораторію і кабінет функціональної діагностики, палати для денного перебування хворих, туалет, а також стерилізаційну, господарську кімнату, приміщення для персоналу.



Другою організаційною формою роботи сімейних лікарів має буї и відділення лікарів загальної практики/ сімейного лікаря в поліклініці.

Робота і обладнання амбулаторії (відділення) лікаря загальної практики/ сімейного лікаря регламентується відповідним Положенням, а також "Зразковим переліком обладнання амбулаторії (відділення) лікаря загальної практики/ сімейного лікаря" і "Зразковим переліком обладнання сумки-укладки лікаря загальної практики/ сімейного лікаря"(додатки 1-3). Звичайно, відділення лікаря загальної практики/ сімейного лікаря може користуватись допоміжними лікувально-діагностичними кабінетами та господарськими приміщеннями разом з іншими відділеннями поліклініки.

Доцільно, щоб в амбулаторіях сімейного лікаря були стоматологічні кабінети, хоча стоматологічна допомога може надаватись і в спеціалізованих стоматологічних відділеннях лікувально-профілактичних закладів вторинного рівня.

Такими мають бути загальні консультативні лікувально-діагностичні центри, в яких мають працювати лікарі основних спеціальностей - хірурги, невропатологи, отоларингологи, офтальмологи, урологи, дерматовенерологи, ортопеди-травматологи, кардіологи, пульмонологи, гастроентерологи, ендокринологи, гематологи тощо, а також допоміжні лікувально-діагностичні кабінети (відділення). Доцільно, щоб такі центри існували на базі лікарень із стаціонарами, де б також працювали зазначені спеціалісти. Але можливо, особливо в перехідний період, вони можуть створюватись і функціонувати на базі сучасних поліклінік.

Безсумнівно, що вже на вторинному рівні за деякими профілями (фтизіатрія, психіатрія, дерматовенерологія, ендокринологія тощо) можуть створюватись спеціалізовані консультативні лікувально-діагностичні центри на базі диспансерів або спеціалізованих лікарень.

Враховуючи місцеві умови, ми маємо передбачити такі варіанти, коли сімейні лікарі будуть працювати на базі існуючих поліклінік у відділеннях сімейних лікарів. При цьому треба створити для них такі самі умови роботи, як і в амбулаторіях сімейних лікарів.

На базі такої поліклініки може також існувати консультативний лікувально-діагностичний центр. Заклад, який об'єднуватиме відділення сімейних лікарів і загальний консультативно-діагностичний центр вторинного рівня, можна назвати поліклінікою сімейної медицини

І в поліклініках сімейної медицини, і в амбулаторіях сімейних лікарів з груповою практикою можуть скластися такі умови, що дехто з сімейних лікарів одночасно буде спеціалістом у вужчій галузі медицини. На нашу думку, таку ситуацію слід вважати позитивним чинником, всіляко підтримувати і використовувати в організації медичної допомоги.

На третинному рівні висококваліфіковану і вузькоспеціалізовану допомогу мають надавати фахівці відповідного профілю переважно в спеціалізованих і загальних консультативних лікувально-діагностичних центрах на базі клінічних і обласних лікарень, клінік науково-дослідних інститутів.

В сімейній медицині основна роль належить сімейному лікарю. Він є суб'єктом сімейної медицини.

В нашому розумінні сімейний лікар - це лікар загальної практики, зорієнтований на сім'ю.

Його діяльність регламентується низкою документів, до яких належать:

1. Положення про лікаря загальної практики/ сімейного лікаря;

2. Кваліфікаційна характеристика лікаря за спеціальністю "загальна практика/ сімейна медицина”;

3. Вимоги до присвоєння лікарю загальної практики/ сімейному лікарю кваліфікаційних категорій,

4. Положення про ліцензування лікаря загальної практики/ сімейного лікаря.

5. Положения про порядок взаємодії лікаря загальної практики сімейного лікаря, амбулаторії (відділення) лікарів загальної практики/ сімейних лікарів з іншими лікувально-профілактичними закладами (додатки 4-8).

Звичайно, зразу досягти такого рівня роботи, тобто одержати повноцінного сімейного лікаря, здатного надавати медичну допомогу сім'ї на таких засадах, навіть після ґрунтовної підготовки дуже важко, майже неможливо.

Тому модель сімейного лікаря є кінцевою формою реформування ПМСД.

В процесі реформи передбачаються проміжні форми моделі, а саме:

- лікар загальної практики з обслуговування дорослого населення, тобто майже сімейний лікар, але який не обслуговує дітей.

- лікар загальної практики з обслуговування дитячою населення, тобто майже сімейний лікар, який обслуговує тільки дітей і так званий педіатр загальної практики, або сімейний педіатр, - додаток 12);

- бригада лікарів загальної практики з обслуговування дорослого і дитячого населення, яка складається з сімейного терапевта і сімейною педіатра або з терапевта, педіатра і акушера-гінеколога, які працюють в одному медичному закладі (на відміну від акушерсько-терапевтично-ппедіатричного комплексу – АТПК, де ці фахівці працюють в різних закладах).

Поступово сімейний терапевт перебиратиме на себе медичне обслуговування дітей, спочатку - 12 років і старше, потім - 7 років і старше і т.д., тобто поступово ставатиме справжнім сімейним лікарем.

Відповідно до зазначених проміжних моделей сімейного лікаря в перехідний період можливе існування проміжних організаційних форм їхньої роботи, а саме:

- відділення лікарів загальної практики з обслуговування дорослого населення (сімейних терапевтів) на базі терапевтичних відділень поліклінік для дорослих,

відділення лікарів загальної практики з обслуговування дитячого населення (сімейних педіатрів) на базі педіатричних відділень дитячих поліклінік.

- амбулаторії або відділення поліклінік, де працюють бригади лікарів загальної практики з обслуговування дорослого і дитячого населення.

Сімейний лікар/ лікар загальної практики працює не сам. Він мусить мати кваліфікованих помічників. Таким є передусім медична сестра сімейного лікаря.

Її робота теж регламентується відповідними документами:

1. Положення про медичну сестру (фельдшера, помічника) лікаря загальної практики/ сімейного лікаря (додаток 9).

2. Кваліфікаційна характеристика медичної сестри (фельдшера, помічника) лікаря загальної практики/ сімейного лікаря (додаток 10).

3. Вимоги до присвоєння медичній сестрі (фельдшеру, помічнику) лікаря загальної практики/ сімейного лікаря кваліфікаційних категорій (додаток 11).

4. Положення про медичну сестру (фельдшера, помічника) лікаря загальної практики з обслуговування дитячого населення (додаток 1?).

Крім цього основного помічника, з групою сімейних лікарів можуть працювати патронажна медсестра, акушерка, лаборант (фельдшер лаборант), медсестра з фізіотерапії, лікувальної фізкультури тощо (додатки 16-20).

Проте з'являються і нові професії, а саме менеджер (адміністратор) амбулаторії лікаря загальної практики/ сімейного лікаря і соціальний працівник цієї амбулаторії. Розроблено кваліфікаційні характеристики цих посад (додатки 14,15).

На основі проведених розробок ми сформулювали стандартні умови, необхідні для роботи лікаря загальної практики/ сімейного лікаря:

1. Доступність медичної допомоги для населення дільниці (радіус обслуговування в місті до 2 км).

2. Наявність приміщення для амбулаторії.

3. Наявність діагностично-лікувальної апаратури, медичного інструментарію та медикаментів згідно із зразковими переліками обладнання.

4. Наявність у лікаря загальної практики/ сімейного лікаря відповідного сертифіката (ліцензії) та стажу роботи на дільниці.

5. Обсяг медичних втручань згідно з кваліфікаційною характеристикою (більший % медичних послуг з "вузьких" спеціальностей).

6. Кількість населення дільниці, що обслуговується одним лікарем повинна бути меншою, ніж у дільничного лікаря (терапевта або педіатра).

7. Матеріальне стимулювання (заробітна платня більша, ніж у дільничних лікарів).



Нині надзвичайно важливою і актуальною проблемою є опрацювання стандартів медичних технологій ПМСД населенню, що мають стати основою забезпечення її якості, ефективним інструментом, який дозволить забезпечити на належному рівні як підготовку лікарів загальної практики/ сімейних лікарів, так і контроль за їхньою діяльністю, допоможе удосконалити структуру і мережу закладів охорони здоров'я. Ця робота є комплексною і має здійснитись зусиллями провідних фахівців різних медичних спеціальностей.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка