Володимир Мельниченко Тарас Шевченко в Москві Київ «Либідь» 2009 Зміст



Скачати 11.08 Mb.
Сторінка1/52
Дата конвертації16.05.2017
Розмір11.08 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52


Володимир Мельниченко

Тарас Шевченко

в Москві

Київ

«Либідь»
2009
Зміст

«З московської чаші...»

(замість передмови)
Розділ 1. «О Москва! О караван-сарай!»

Розділ 2. «Друзі, які залишилися в Москві»

Розділ 3. «Приїхав я у тую Москву»

Розділ 4. «Спасибі тобі, друже мій милостивий»

Розділ 5. «Я щасливий, маючи такого друга»

Розділ 6. «Поселився у Щепкіна в будинку Щепотьєвої»

Розділ 7. «Пустилися ми Москву споглядати»

Розділ 8. «Я зустрівся і познайомився з ними»

Розділ 9. «Залишив я гостинну Москву»
«Не забудьте пом’янути…»

(замість післямови)


«З московської чаші...»

(замість передмови)


Якщо Шевченкова поезія стала нетлінним складником нашого духовного єства, то чому не черпаємо в ній для сучасної користі хоча б краплини безцінного досвіду, накопиченого поетом у життєвих стосунках із Москвою? Насправді на пізнавальному шляху нації до Тараса Шевченка ще тільки чекає нас усвідомлення того, що в його житті та творчості Москва займала значно більше й важливіше місце, ніж ми досі знали й думали. Наприкінці другого Шевченкового століття, що співпадає з початком нового тисячоліття, мусимо визнати, що історія Тарасових зустрічей з Москвою нас майже нічому не навчила. Бо ж інакше в українських стосунках із нею в історично нових умовах було б набагато більше Шевченкового здорового глузду і втіленої в поетові народної мудрості.

Чи ж пам’ятаємо, що в Москві Шевченко написав один-єдиний вірш, але то був «Чигрине, Чигрине...»! Вперше потрапивши в багату, процвітаючу, розкішно відбудовану після наполеонівського нашестя Москву, Шевченко відчув особливо гострий біль за бідний, занедбаний повітовий Чигирин, який був гідний іншої, високої долі. Бо Чигирин пам’ятав себе за Богданом Хмельницьким сотенним містом, а потім — гетьманською резиденцією, фактично столицею України!

Любуючись «старим красенем Кремлем», який віками стояв велично-непорушно і виглядав упевнено-сильним, український геній особливо болісно страждав за принижений Москвою Чигирин:

…І про тебе,

Старче малосилий,

Ніхто й слова не промовить,

Ніхто й не покаже,

Де ти стояв? Чого стояв?

І на сміх не скаже!!

Саме після цього поетичного катарсису Шевченко поставив у Москві перед українським народом гірке й болюче питання, на яке ми й досі не відповіли вповні: «За що скородили списами московські ребра??»

Від вірша, народженого в Москві, палахнуло в національну свідомість такою пекельною любов'ю до України, що сучасники задихнулися від поетичного жару нечуваних раніше слів:

Чигрине, Чигрине,

Мій друже єдиний,

Проспав єси степи, ліси

І всю Україну

. . . . . . . . . . . . .

Помолившись, і я б заснув...

Так думи прокляті

Рвуться душу запалити,

Серце розірвати.


Це написано задовго до пронизливих рядків із останньої поезії циклу «В казематі» та вірша «Сон» («Гори мої високії...»), що визначають поетичне осердя Шевченкової безмежної любові до України.

В атмосфері бундючного першопрестольного міста поет особливо гостро відчув, що саме Москва (в тандемі з Варшавою) є витоком і причиною бездержавності України, насаджування в українцях історичного безпам’ятства, яке паралізує волю до боротьби за незалежність:

Що ж на ниві уродилось??!

Уродила рута… рута…

Волі нашої отрута.

Нагадаю, що рута є символом привабливості, тож московська отрута була підступно-запаморочливою, притуплююче-дурманною. Не піддатися їй міг тільки геній, і саме Шевченкові випало «запить з московської чаші московську отруту» за весь український народ.

Характерно, що в останній строфі «Чигрине, Чигрине...» Тарас Григорович назавжди залишив затамовану поетичну погрозу та притлумлену, невигубну надію:

Спи Чигрине, нехай гинуть

У ворога діти,

Спи, гетьмане, поки встане

Правда на сім світі.
Упродовж багатьох десятиліть якось не акцентувалося на тому, що в Шевченковій поезії Москва стала символом російського гноблення українців, уособленням наруги над українською історією та духовністю саме після першого відвідання міста на початку 1844 року. Якщо в «Розритій могилі» (1843 рік) козацька могила, узагальнена до символу «зобов’язливої історичної, родової пам’яті» (Іван Дзюба), страждала від «москаля», то в комедії «Сон» (липень 1844 року) поет уперше покладає відповідальність за нищення України персонально на Москву:

Тяжко мені

Витать над Невою.

України далекої,

Може, вже немає...

Може, Москва випалила

І Дніпро спустила

В синє море, розкопала

Високі могили —

Нашу славу.


Згадаймо, що ключова дія цього твору відбувається в царських хоромах у Петербурзі, проте для Шевченка все, що труїть і дурманить національну свідомість, пов’язано саме з «московською блекотою». Фактично поет звинувачує Москву в ураженні, говорячи нинішньою мовою, національного цивілізаційного коду.

У концептуальному «Великому льосі» (жовтень 1845 року), який, за словами Івана Дзюби, є «поглибленням символу могили», гріховною була вже сама дорога гетьмана Богдана Хмельницького, який «їхав в Переяслав Москві присягати!..» Тяжким гріхом, який не пускає в рай, названо те, що дівчина


…Цареві московському

Коня напоїла —

В Батурині, як він їхав

В Москву із Полтави.

Я була ще недолітком,

Як Батурин славний

Москва вночі запалила...


Ще одну важливу згадку про Москву зустрічаємо в «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...» (грудень 1845 року) в контексті гнівного засудження поетом тих перевертнів з українців, які на догоду московським панам, говорячи словами Вячеслава Чорновола, «відкидалися від рідного народу, від його мови, культури, від його інтересів...»:
Раби, поднóжки, грязь Москви...
Нещадно писав поет і про тих українців, які «кров свою лили» за Мóскву й передали нащадкам «свої кайдани, свою славу».

Та, безперечно, що Шевченкове ставлення до Москви не вичерпувалося цими жорсткими поетичними максимами. Був ще «престольний град Москва», місто «білокаменне», красиве, привабливе й цікаве, яке Шевченко любив і знав, у якому жило чимало друзів і знайомих. У 1844 році писав Якову Кухаренку: «Чом ми не зострілися в Москві ту зиму?» В 1850 році згадував у листі до Осипа Бодянського, «як ми з тобою в Москві бачились…» З щоденника дізнаємося: «Видел сегодня во сне Москву…» (7 липня 1857 року). Того ж року Шевченко радів надією: «Я в Москві побачуся з старим Щепкіним...» В березні 1858 року в місті поет познайомився з багатьма цікавими людьми, в тому числі з «московской учено-литературной знаменитостью», й захоплювався: «И что это за очаровательная знаменитость!» Від’їжджаючи з Москви, Шевченко записав однозначно, що вона була «гостинною». Про цю Москву йтиметься в нашому дослідженні.

Після Шевченкової смерті московські сюжети його біографії вперше замайоріли на сторінках українського щомісячника «Основа» (виходив у Петербурзі в 1861—1862 роках), де друкувалися твори, листи поета й уривки з його «Щоденника» та статті й спогади про Кобзаря. До того ж, у статті Михайла Максимовича «Значение Шевченка для Украины» в цьому журналі, про яку докладно скажемо в останньому розділі книги, були закладені перші підвалини в методологію написання наукової біографії поета. Ще за життя Шевченка з’явилися дослідники, які повністю віддали себе вивченню його життя й творчості. Скажімо, в листі до поета 10 вересня 1859 року київський гімназист Василь Маслов писав Шевченкові: «Давно вже я присвятив своє життя вивченню ваших творів, зітканих з горя та суму і підбитих гнівом — праця, на яку мало людського життя: над нею повинні працювати віки і нащадки... Хай світ взнає, що й пригноблена Малоросія може виражати світові істини...»1.

Такий самовідданий і мудрий підхід мало вплинув на плідне й докладне висвітлення московського періоду поетової біографії, але врешті-решт таки склалася невеличка та цікава історіографія теми «Шевченко і Москва», і ми віддамо їй шану. Всередині 70-х років минулого століття дослідник, філолог Михайло Зозуля звернув увагу на те, що «тему “Шевченко і Москва” в дореволюційній науковій літературі вперше порушили не біографи великого поета, а найвидатніший його дослідник Іван Франко, котрого наштовхували на неї роздуми про передумови Шевченкової політичної поезії»2. Йшлося про те, що Франко пов’язував Шевченкову творчість сорокових років «зі зростом реалізму в штуці3 та на-

_____________________

1 У 1874 році Маслов опублікував у Москві першу біографію поета «Тарас Григорьевич Шевченко. Биографический очерк», в якій, за його словами, «вперше, хоч коротко, але з відповідною послідовністю і правдивістю, розказано все страдницьке життя поета до останніх його хвилин». Щоправда, Москви Маслов не торкався. Стосовно березня 1858 року він обмежився згадкою про те, що поет «після короткочасного перебування в Москві, зміг обняти в С.-Петербурзі своїх благодійників».

2 Михайло Зозуля. Тарас Шевченко у Москві. В кн. «Наука і культура України, 1974».— К., 1974. С.520.

3 Мистецтві.
уці» і «демократизму, республіканізму та соціалізму в питаннях політичних і суспільних». Згадавши кращі твори Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Грибоєдова, діяльність Бєлінського і Герцена, Франко писав у статті «Темне царство» (1881 рік): «Неможлива річ, аби Шевченко, живучи під той час у Петербурзі, не мав також захопитися тою великою хвилею поступового руху... Від початку сорокових років Шевченко чимраз виразніше та сміліше вступає на нову дорогу. Майже кожний новий його твір, се крок наперед по тій дорозі».

Поглиблюючи інтерес до цієї проблеми, Франко запитував у листі до російського історика літератури Олександра Пипіна (23 січня 1888 року): «В і д к и в з я л а с я п о л і т и ч н а п о е з і я Ш е в ч е н к а? Які товчки пхнули Шевченка на сю дорогу, які впливи допомогли виробитися його думці?.. Що таке був по своїм політичним поглядам Гребінка... яке становище займали там Бодянський, Н.Маркевич... Шевченко знакомий і навіть у великій приязні з Щепкіним ще до 1847 року. Відки се? Що таке був Щепкін з політичного боку?» Вражаюче, що Франко відразу зацікавився найближчими московськими друзями Шевченка — Бодянським і Щепкіним, які поряд з поетом, є героями цієї книги.

Серед авторів, які висвітлювали життя і творчість Шевченка з хоча б коротким виокремленням московського перебування поета, найперше хочу назвати Михайла Чалого, з яким Шевченко познайомився в 1859 році й називав приятелем. Викладач київської гімназії дізнався від свого колеги, друга Шевченка Івана Сошенка чимало біографічних подробиць про поета, сам зібрав багато спогадів, листів, 46 з яких опублікував уперше. У 1882 році Чалий видав у Києві книгу «Жизнь и произведения Тараса Шевченка (Свод материалов для его биографии)». Спираючись на поетів щоденник, він описав коротко перебування Шевченка в Москві в березні 1858 року. З цього часу такий підхід став історіографічною традицією і за наступних сто років принципово нічого не змінилося, автори добросовісно переписували в своїх публікаціях поетів щоденник або популярно викладали його текст, доносячи до читача найпотрібніші відомості. Коли Чалий не цитував Шевченка дослівно, то робив переказ його слів на кшталт: «19 березня обійшли з Щепкіним мало не чверть Москви, а 20-го Шевченко сам, бо Михайло Семенович занедужав, вимазавши дьогтем чоботи, пішов блукати по грязьких вулицях». Якраз у такому жвавому ключі написав чотири сторінки про московський період Олександр Кониський у праці «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя», два томи якої вийшли в світ у 1898 і 1901 роках.

Цікаво, що наповнення Шевченкових рядків із його щоденника багатшою, докладнішою інформацією справедливо покладалося Михайлом Чалим на майбутніх істориків і біографів поета: «Прогалини ці ми, прихильники його великого таланту, зобов’язані заповнити...» Діловод Петербурзької Академії мистецтв Олександр Благовєщенський, який наприкінці ХІХ століття писав спогади про Шевченка з використанням документів із архіву Академії та поетового щоденника, один із перших зробив вкрай лапідарне узагальнення: «8 марта Шевченко оставил Нижний Новгород, шестнадцать дней прогостил в Москве у М.С. Щепкина, навестил там княжну Репнину, С.Т. Аксакова, Мокрицкого, Бодянского, Забелина, Якушкина и др., а 27 марта приехал в Петербург...»

Богдан Лепкий у розвідці, завершеній у 1919 році (перевидана до 190-ї річниці Кобзаря1), також користувався щоденником поета. Це дозволило йому зробити кілька штрихів до відвідин Шевченком Москви навесні 1858 року, які були тоді новими для широкого читацького загалу. Крім того, Лепкий уперше спорядив текст фотографією Московського університету, в якому працювали поетові друзі Осип Бодянський та Михайло Максимович, а також — портретом Сергія Аксакова, з яким Шевченко познайомився в

_____________________



1 Богдан Лепкий. Про життя і твори Тараса Шевченка. — Тернопіль: Джура, 2004.
Москві. Ще Лепкий вмістив репродукцію Шевченкового портрету Марії Максимович, тепле знайомство з якою так само відбулося в Москві. Відомий шевченкознавець Павло Зайцев у монографії «Життя Тараса Шевченка», завершеній наприкінці 30-х років і виданій у 1955 році (Нью—Йорк—Париж—Мюнхен), так само коротко, але цікаво, невимушено й легко виклав основні факти поетових візитів у Москву.

Не буде перебільшенням сказати, що наприкінці 20-х — на початку 30-х років минулого століття московська сторінка Шевченкової біографії поповнилася науковими розвідками, значення котрих зберігається й досі. Йдеться про коментарі до двох академічних видань Шевченкового щоденника, здійснених в Україні та Росії. В 1927 році Українська Академія наук розпочала видання Повного зібрання творів Тараса Шевченка під загальною редакцією академіка Сергія Єфремова. Найперше вийшов четвертий том «Щоденні записки (Журнал)», тобто поетовий щоденник 1857—1858 років з цікавою передмовою «Літературний автопортрет Шевченка» Сергія Єфремова1. Вчений ніяк не виокремив московський сегмент Шевченкового щоденника в березні 1858 року, зате місткі коментарі до нього втричі перевищували сам текст. Так само розмаїтими й багатими були коментарі до окремого академічного видання «Щоденника» поета в Росії2. На жаль, цінний матеріал про московських Шевченкових знайомих так і не був повністю використаний впродовж ХХ століття.

В радянські часи тему «Шевченко в Москві» вперше виокремив український історик Микола Ткаченко, який прочитав спеціальну доповідь на ювілейній Шевченківській сесії Академії наук України в березні 1943
_____________________

1 Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Том четвертий. — К.: Державне видавництво України, 1927. С. XІІІ—XL.

2 Т.Г. Шевченко. Дневник. — М.-Л.: Academia, 1931.

року, опубліковану наступного року1. Що вдалося Ткаченку? Він коротко розповів про знайомство Шевченка з Бодянським у Москві та, користуючись поетовим щоденником, іншими документами, виклав інформацію про відвідини поетом міста в березні 1858 року. Значно важливішим є формулювання Ткаченком перспективи дальшої дослідницької роботи: «Той багатий матеріал, що подав у своєму “Щоденнику” поет, потребує доповнень, пояснень, які стануть можливими лише тоді, коли буде освітлено ширше й докладніше життя самої Москви в кінці 1850-х рр. ...Також заслуговує уваги дуже цікаве питання з творчості поета, чому поет у Москві працює над переробкою своїх віршів, написаних на засланні». Дослідник доречно зауважив, що «самé перебування поета в Москві не висвітлено докладно у біографічній літературі». В слові «самé» ставлю наголос на другому складі, бо досі залишається найменш дослідженим якраз перебування Шевченка в Москві, так би мовити, картина його знайомства з містом.

Ткаченко слушно наголосив, що навіть у новітніх на той час книгах про Шевченка письменника Костянтина Паустовського, літературознавця Григорія Владимирського та мистецтвознавця Олександра Скворцова про перебування поета в Москві «лише маємо короткі згадки»: «В книжці Паустовського сказано небагато рядків... Описові перебування Шевченка у Москві присвячено півсторінки в роботі Владимирського. Майже стільки ж сказано у книжці Скворцова»2. Справді, Паустовський в книзі «Тарас Шевченко» (Москва, 1939 рік) присвятив Москві п’ять сухих рядків, а з доволі бідного критико-біографічного нарису Владимирського «Т.Г. Шев-ченко» (Ленінград, 1939 рік) ще й помилково випливало, що після Петер-

_____________________



1 М.Ткаченко. Шевченко в Москві // Пам’яті Т.Г. Шевченка. Збірник доповідей, читаних на ювілейній Шевченковській сесії Академії наук УРСР 3 і 10 березня 1943 р. Видавництво Академії наук УРСР, 1944. С. 82—92.

2 М.Ткаченко. Шевченко в Москві. С. 83, 92.
бурга домовину з прахом Шевченка ніби-то відправлено зовсім не в Москву: «Перша зупинка була в Орлі» (?). Задовольнився кількома банальними реченнями і Скворцов у книзі «Художник Тарас Шевченко» (Москва-Ленінград, 1941).

В цьому контексті дивує, що Ткаченко не залучив до свого дослідження книгу російської письменниці й літературознавця Марієтти Шагінян «Шевченко» (перша назва), видану в 1941 році, яка має значно більший інтерес, ніж названі ним праці, тим більше, що в інших доповідях на тій Шевченківській сесії згадувалася «яскрава книга про Шевченка Марієтти Шагінян». В останній час прийнято закидати Шагінян, що в її книзі чимало політичних і ідеологічних інсталяцій, обвинувачень в українському буржуазному націоналізмі поетових друзів, зокрема, Пантелеймона Куліша і т.д. і т.п. Так то воно так, але сьогодні ліпше всього зосередитися на точних спостереженнях і глибоких роздумах російської письменниці, що досі не втратили інтерес, на фактах і сюжетах, які в радянську добу мали новаторський характер. Між іншим, Іван Дзюба вважає російську письменницю «тонким інтерпретатором творчості й життя нашого поета».

Впродовж наступних чотирьох десятиліть деякі автори лише побіжно торкалися окремих сторін московської теми в житті Тараса Шевченка, передусім, у контексті його дружби з Михайлом Щепкіним і Осипом Бодянським, про цю літературу ми скажемо в наступних розділах окремо. Та ніхто з дослідників, як правило, не виходив за межі добросовісного повтору фактів, описаних Шевченком у своєму щоденнику про відвідини міста в березні 1858 року.

Це стосується загалом і капітальної біографічної книги Євгена Кирилюка «Т.Г. Шевченко. Життя і творчість» (1959 рік) та систематизованої біографії Тараса Шевченка, підготовленої колективом співробітників кафедри української літератури Одеського державного уні-

верситету ім. І.І. Мечникова1. Втім, три сторінки про московський березень 1858 року у Кирилюка та п’ять сторінок у колективній праці одеситів (автор — А.В. Недзвідський) свідчать про прагнення до наукових узагальнень щодо цього короткого відрізку Шевченкової біографії. На той час найповніша розповідь про Шевченкові приїзди в Москву, в тому числі в 1844—1845 роках, містилася в книзі Леоніда Хінкулова, що двічі виходила в радянській столиці в серії «Жизнь замечательных людей»2. Але автор попереджував читача, що в ній «не дає детальної наукової аргументації».

Особливе місце зайняла спеціальна стаття вже згаданого Михайла Зозулі «Тарас Шевченко у Москві», що вийшла в світ до 160-річчя з дня народження поета. Наукова цінність цієї публікації полягає, по-перше, в абсолютно відвертому визнанні того, що зв’язки Шевченка з Москвою «в науковій літературі ще й досі... ілюструються лише кількома цитатами про гостинну Москву, про ставлення освічених москвичів до поета і його поезії», по-друге, в чіткому формулюванні «великого наукового значення названої проблеми для вивчення історії життя і творчості Шевченка»; на думку Зозулі, вона «така ж складна, як і приваблива, а це вже неабиякий стимул для її щонайглибшого дослідження»3. В 1977 році побачила світ книга Леоніда Большакова «Їхав поет із заслання...», в якій автор виокремив розділ «Сторінки московського зошита». Вперше деякі поетові зустрічі й знайомства в Москві в березні 1858 року, зокрема з Миколою Кетчером, знайшли докладніше висвітлення. Большаков, як ніхто, розумів важливість московської сторінки Шевченкової біографії, бо писав: «А мені в мріях-планах вбачається книга-хроніка, в якій московські дні поета-рево-

__________________________

1 Тарас Григорович Шевченко. Біографія. — К.: Видавництво Київського університету, 1960.

2 Леонид Хинкулов. Тарас Шевченко. Издание второе, переработанное. — М.: Издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия», 1960. С. 89—92, 294—298.

3 Михайло Зозуля. Тарас Шевченко у Москві. С. 522, 523, 531.

люціонера простежуються один за одним — у всій різноманітності, у всій багатобарвності. То були важливі дні його життя»1.

Велике значення для всього шевченкознавства й, зокрема, для розробки нашої теми мав вихід у 1976—1977 роках двотомного «Шевченківського словника», підготовленого Інститутом літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР. У ньому містилося чимало важливих енциклопедичних статей про людей, з якими Тарас Григорович зустрічався в Москві, та про події, пов’язані з відвідинами поетом міста. В другому томі словника вперше була опублікована стаття Михайла Зозулі «Москва» з розповіддю про Шевченкове перебування в місті.

Наступною серйозною працею була наукова «Біографія» Тараса Шевченка, також підготовлена колективом авторів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, що вийшла в світ в середині 80-х років минулого століття. В ній було систематизовано небагаті знання про перебування Шевченка в Москві в 1844 і 1845 роках (автор — Є.П. Кирилюк), а головне — з’явився спеціальний десятисторінковий розділ «У Москві (1858)» (автор — Є.С. Шабліовський), який був серйозним проривом у висвітленні теми2. З часів Михайла Чалого переказ поетового щоденника був уперше замінений стислим, але системним осмисленням московської сторінки його біографії.

1989 року побачила світ науково-популярна біографічна книга Павла Федченка «Тарас Григорович Шевченко», в якій дорога поета із заслання в Петербург висвітлювалася в двох окремих розділах, і один із них присвячувався перебуванню в Нижньому Новгороді. Проте «непередбачена й спочатку небажана тривала затримка в Москві» знайшла відображення лише в десяткові хрестоматійних абзаців.

Здавалося, що грунтовна розробка московської теми забарилася на-

__________________________

1 Л.Большаков. «Їхав поет із заслання...» — К.: Дніпро, 1977. С. 254.

2 Т.Г. Шевченко. Біографія. — К.: Наукова думка, 1984. С.386—396.

довго й всерйоз. Але наприкінці 80-х років нарешті з’явилася перша мо-нографія, спеціально присвячена цій темі, — «Шевченко в Москве»1. Автори переконливо показали необгрунтованість тверджень про те, що московські сторінки життя мало що значили для нього, й підтвердили висновок, що «Москва займала велике місце в житті поета». За словами самих дослідників, вони зробили спробу розповісти про зв’язки Шевченка з Москвою, про його посмертну славу серед москвичів у роки царизму і в радянські часи. Особливий інтерес викликає спеціальний розділ про публікацію творів поета і шевченкознавчих досліджень у московській пресі в 1840—1917 роках. Ніби виконуючи настанову згаданого нами Миколи Ткаченка, науковці виокремили розділ «Москва 1840—1850 років», показавши в ньому громадське життя міста крізь призму «історії революційної Москви».

Автори книги «Шевченко в Москве» писали: «Книга не претендує на відкриття нових сторін чи граней у житті великого поета, вона ставить скромнішу задачу — з можливою повнотою зібрати й осмислити розшукані до цього часу матеріали, що відносяться до його зв’язків з Москвою і москвичами». На мою думку, І.Карабутенко, А.Марусич і М.Новохатський впоралися з поставленим завданням. Особливо в тому ракурсі, який був у свій час визначений Іваном Франком. У книзі було заторкнуто контакти Тараса Шевченка з московськими літераторами, вченими, громадськими діячами, друзями, зокрема, з Сергієм Аксаковим, Михайлом Щепкіним, Варварою Рєпніною, професорами Московського університету, московськими слов’янофілами. Це дослідження посідає помітне місце в шевченкознавстві й заслуговує на велику повагу, але повторювати вже зроблене вважаю недоцільним.

____________________



1 И.Карабутенко, А.Марусич, М.Новохатский. Шевченко в Москве. Историко-литературный очерк. — К.: Радянський письменник, 1989.

Крім того, вважаю непереконливими й недоказаними твердження авторів книги «Шевченко в Москве» про те, що Тарас Григорович бував у Москві в 20—30 роках, а також у 1843, 1847 і 1860 роках. Як версія ці припущення можуть існувати в надії на нові фантастичні шевченкознавчі знахідки, проте в книзі розглядаю науково підтверджені, в першу чергу самим Шевченком, його приїзди в Москву в 1844, 1845, 1858 і 1859 роках.

Серед новітніх видань про великого Кобзаря треба передусім назвати фундаментальні праці Івана Дзюби1, в яких органічно поєднано докладну розповідь про життєвий шлях поета з унікальним текстологічним аналізом його поетичних та прозових творів і коротким оглядом малярської спадщини. Книги Дзюби вражають новаторським дослідженням таких проблем як українська писемність передшевченківської доби, слов’янська ідея у Шевченка, універсальні мотиви в Шевченковій поезії, поетова творчість у контексті Європи та ін. Важливо, що вчений виокремив невеликий підрозділ «Москва», в якому виклав основні факти перебування в місті Шевченка в березні 1858 року. До книг Івана Дзюби ми неодноразово звертатимемося, бо вони багато важать у методології сучасного дослідження поетової біографії.

Так само методологічно важливою для даного дослідження є праця Юрія Барабаша «”Коли забуду тебе, Єрусалиме” (Гоголь і Шевченко. Порівняльно-типологічні студії)» (2001 рік). Метод порівняльного аналізу, зокрема семантично-типологічний підхід, блискуче застосовані Барабашем, дозволили йому по-новому розглянути письменницькі долі й творчі індивідуальності Гоголя й Шевченка, що віртуально перетиналися й у Москві. В книжці «Тарас Шевченко: імператив України» (2004 рік) Юрій Барабаш осмислив ідейно-художню парадигму України в творчості Кобза-

_______________________

1 Іван Дзюба. Тарас Шевченко. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2005; Його ж. Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008.
ря, що багато значить для нашого дослідження.

Особливо точну, стислу й вивірену інформацію з нашої теми нині можна почерпнути, хоч і в розрізненому вигляді, в «Коментарях» до перших шести томів Шевченкового «Повного зібрання творів», виданих на початку ХХІ століття Інститутом літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (голова редакційної колегії Микола Жулинський). Без цих науково-довідкових «Коментарів» тепер неможливо уявити будь-яку шевченкознавчу працю.

Не ставлячи під сумнів модерні та постмодерні технології в шевченкознавстві з використанням міфологізму, структуралізму, екзистенціалізму та інших «ізмів», нітрохи не заперечуючи вивчення життя і особистості Шевченка крізь призму психоаналізу в контексті новітніх неопсихологічних досягнень та впровадження етнопсихологічного дискурсу в дослідження творчості поета і т. ін., хочу наголосити на потребі продовження традиційних історичних досліджень у річищі підготовки Інститутом літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України чотиритомної Шевченківської енциклопедії та синтетичної наукової біографії Кобзаря. Дуже важливо створити в перспективі фундаментальну Шевченківську біохроніку, над якою вже працює відомий шевченкознавець Сергій Гальченко.

Дане дослідження московської сторінки біографії Тараса Шевченка розглядаю саме в такому контексті. Ще Михайло Чалий звернув увагу на слова поета про те, що «история моей жизни составляет часть истории моей родины». В умовах незалежної України максима Шевченка звучить для нас абсолютним імперативом. Історія московського життя Шевченка, що залишається найменш відомою в поетовій біографії, вимагає невідкладного глибокого висвітлення.

Звернуся тут до важливого методологічного посилу вже згаданого Івана Дзюби. Він пише, що для адекватного розуміння Шевченка потрібен історизм мислення: «Треба знати його життя, його час, його оточення, стан України, Росії й світу». Додам, що все це в нашому випадку пов’язане саме з Москвою, з живим московським контекстом. «А втім, — зазначає Дзюба, — Шевченка можна зрозуміти, сказати б, із нього самого. І про свій час, своє суспільство, свій народ він може сказати чи не більше, ніж будь-які коментарі. Треба тільки читати без упереджень, уважно і вдумливо»1. Тож у цій книзі збираюся уважно й вдумливо, без упереджень прочитати й проаналізувати все, що є у Шевченка стосовно Москви.

Основним джерелом дослідження є, безперечно, «Щоденник» 1857—1858 років2 і листи самого Шевченка, в яких Москва згадується понад 70 разів. Автори книги «Шевченко в Москве» навіть стверджували таке: «Без перебільшення можна сказати, що Москву він згадує мало не на кожній сторінці “Щоденника”». Насправді, це перебільшення, проте Москва зустрічається в ньому таки часто — понад 30 разів. Та ще пам’ятатимемо про сім сторінок книжкового тексту Шевченкового щоденника3 в березні 1858 року, без яких неможливе було б монографічне дослідження, бо вони повністю присвячені перебуванню Шевченка в Москві. Ці дорогоцінні московські сторінки відображають безпосереднє сприйняття поетом міста, друзів і нових знайомих.

За цими Шевченковими документами йдуть листи, спогади та інші матеріали поетових знайомих, які зустрічалися з ним у Москві, або людей, які мали певну інформацію про його відвідини міста. На жаль, немає жодного самостійного, виокремленого спогаду про московські дні Шевченка. Найбільше відчувається брак спогадів його друзів — Осипа Бо-

____________________



1 Іван Дзюба. Тарас Шевченко. С. 13—14.

2 Він, за словами Сергія Єфремова, «не тільки одно з найцінніших до його життєпису джерел, а разом і ключ до його творчості...»

3 В книзі це слово вживаю з маленької літери і без лапок, як це робиться, скажімо, в тексті «Коментарів» до п’ятого тому академічного зібрання творів Шевченка, де опубліковано «Щоденник» поета.
дянського, Михайла Щепкіна та Михайла Максимовича. На щастя, збереглися деякі їх листи до Шевченка, в тому числі ті, що стосуються московської теми.

У документальному збірнику «Т.Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії (1814—1861)», виданому в 1975 році, відсутні документи, що стосуються перебування поета в Москві, тому серед опублікованих джерел на перше місце слід поставити «Листи до Т.Г. Шевченка» (К., 1993), «Спогади про Шевченка» (К., 1958), «Спогади про Тараса Шевченка» (К., 1982), «Воспоминания о Тарасе Шевченко» (К., 1988) та ін.

Велику вагу мають уперше широко використані джерела, що дали змогу встановити конкретні адреси перебування Шевченка в Москві. Це — розмаїті путівники по Москві і довідники1, покажчики і таблиці («Книга адресов жителей Москвы» Карла Ністрема, «Адрес-календарь жителей Москвы», «Вся Москва», інші адресні книги жителів Москви, в тому числі з відомостями про чиновників і службовців, артистів, а також «Справочные книги о лицах, получивших купеческие свидетельства»); плани і карти міста середини ХІХ століття; «Указатель Москвы», маловідомий «Алфавитный указатель» до планів усіх адміністративних дільниць Москви, що містить перелік тодішніх міських соборів, храмів, монастирів, готелів, поліцейських будок, а також «казенных, общественных и владельческих домов». Проте й ці раритетні, частіше за все, вичерпні джерела виручали не завжди. Скажімо, точне місце розташування будинку Михайла Щепкіна, у якого в березні 1858 року зупинився Тарас Шевченко, вперше вдалося встановити лише з допомогою
_____________________

1 Пам’ятатимемо, що Шевченко цінував таку літературу. 26 вересня 1857 року записав у щоденнику: «Нижний Новгород во многих отношениях интересный город и не имеет печатного указателя. Дико! По-татарски дико!»
скрупульозних пошуків у Центральному архіві науково-технічної документації м.Москви, Центральному історичному архіві Москви, Державному науково-дослідному музеї архітектури ім. О.В. Щусєва, Державному центральному музеї ім. О.О. Бахрушина.

Серед історичних документів, які розкривають перебування домовини з прахом Шевченка в храмі Тихона біля Арбатських воріт, на першому місці стоять нещодавно знайдені записи Григорія Честахівського, що збереглися серед шевченківських документів, які 2006 року повернуто в Україну з Української Вільної Академії наук у США; маловідомі спогади Олександра Лазаревського; матеріали студента Московського університету з України Миколи Шугурова, який зустрічав у Москві труну з поетовим прахом. Мною також уперше залучено архівні документи Центрального історичного архіву Москви, що розповідають про храм святого Тихона та його священиків, які відслужили панахиду над прахом Тараса Шевченка.

Чимало цікавого про Москву часів її відвідин Шевченком почерпнуто в тогочасних московських газетах, особливо в «Московских ведомостях», «Литературном отделе Московских ведомостей 1858 года», «Московской медицинской газете» та ін. Скажімо, в «Прибавлениях к № 19му Московских ведомостей» за 12 лютого 1844 року було знайдено невідому статтю Осипа Бодянського про творчість Тараса Шевченка, опубліковану мною з коментарями в газеті «Слово Просвіти»1. Там само було вперше обнародувано публікацію «Московских ведомостей» про панахиду в Москві 6 квітня 1861 року на сороковини з дня поетової смерті («Голос Просвіти», 2007, № 15). Саме з газет стало відомо чимало подробиць тодішнього міського життя та про погоду в Москві, вулицями якої в березні 1858 року прогулювався поет, на що раніше ніколи не зверталася

________________________



1 Подарунок Осипа Бодянського до 30-річчя Тараса Шевченка // Слово Просвіти, 2007, № 38. С. 8—9.

увага.


В книзі вперше в історіографії використана вся москвознавча література, здатна додати найменший новий штрих до висвітлення московської атмосфери та міського життя часів Шевченка, зокрема, нариси та спогади сучасників тодішньої Москви, побутописців міста І.Кокорєва, П.Вістенгофа1, приват-доцента Московського університету М.Давидова, академіка М.Богословського2, московського купця І.Слонова3, а ще корінного москвича і плідного перекладача та видавця творів Шевченка російською мовою І.Бєлоусова4 та ін.

Нові штрихи до московських краєвидів Шевченкових часів і визначних місць, як і до портретів людей, з якими спілкувався Шевченко в місті, дають змогу зробити сучасні видання монографічних і мемуарних праць, створених у Шевченкові часи, скажімо, книга відомого історика, архівіста і археографа Олексія Малиновського, що розповідає про Москву першої третини ХІХ століття5 або перший повний переклад російською мовою знаменитих листів із Росії французького маркіза Астольфа де Кюстіна, який відвідав Москву в 1839 році6. Варто відзначити вихід у світ щоденника та невиданих праць відомого історика, Шевченкового знайомого Івана Забєліна7. Чимало цікавого фактичного матеріалу міститься в працях москвознавців ХІХ століття Михайла Пиляєва («Старая Москва») та Івана Кондратьєва («Седая старина Москвы»).

_____________________

1 Москва в очерках 40-х годов ХІХ века. — М.: Издательство «Крафт+», 2004; П.Ф. Вистенгоф. Очерки московской жизни. — М.: Издательский дом ТОНЧУ, 2007.

2 Московская старина. Воспоминания москвичей прошлого века. — М.: Правда, 1989.

3 И.А. Слонов. Из жизни торговой Москвы. — М.: Издательский Дом ТОНЧУ, 2006.

4 Иван Белоусов. Ушедшая Москва. — М.: Русский мир, 1998.

5 А.Ф. Малиновский. Историческое обозрение Москвы. — М.: Вече, 2007.

6 Астольф де Кюстин. Россия в 1839 году. В 2-х томах. — М.: Издательство им. Сабашниковых, 1996.

7 И.Е. Забелин. Дневники. Записные книжки. — М.: Издательство им. Сабашниковых, 2001; Його ж. История города Москвы. Неизданные труды. — М.: Издательство им. Сабашниковых, 2004.
Зауважу, що рідко хто з сучасних москвознавців згадує прізвище Шевченка. Відомий і досвідчений москвознавець Лев Колодний зробив це лише для того, щоб застерегти нинішніх українців і росіян від критичного Шевченкового погляду на храм Христа Спасителя, про що ми скажемо далі. Так само й усілякі московські путівники мовчать навіть про те, що в церкві святого Тихона на Старому Арбаті в квітні 1861 року відбулася панахида над поетовим прахом. Можливо, тому, що й сама церква не збереглася? Та ж вийщли путівники в серії «Москва, которой нет», і Шевченкові там не знайшлося місця. Москвознавець Володимир Безсонов у книзі «Московские задворки» повчально зауважує, що називати слід усіх цікавих людей, причетних до Москви, бо з пісні, мовляв, слова не викинеш, і справді він згадує десятки відомих і маловідомих прізвищ. Проте жодного слова — про Шевченка. Олексій Митрофанов видав цікаву серію «Прогулки по старой Москве», в яку входять окремі книги про Тверську, Арбат, Велику Нікітську вулиці, де бував і Шевченко, втім, автор про це, мабуть, не знає. Про великого поета не згадують Іммануїл Левін, який написав книгу, де розповідає про мешканців мало не всіх будинків на Арбаті, чи автор путівника по Арбату Ольга Шмідт. Унікальним винятком є хіба що енциклопедичний словник Михайла Востришева, в якому міститься інформація про московську набережну Тараса Шевченка та пам’ятник його імені біля готелю «Україна»1 й, особливо, книга Сергія Романюка2, в якій коротко згадується про поетовий приїзд в Москву в березні 1858 року. Схоже на те, що відомий містознавець прислухався до наших публікацій про Шевченкову Москву,

_____________________



1 Михаил Вострышев. Москвоведение от А до Я. — М.: Эксмо, Алгоритм; Харьков: Око, 2007. С. 632.

2 С.К. Романюк. Москва за Садовым кольцом. — М.: АСТ: Астрель, 2007. С. 72.

проте це не змінює загальної картини майже повної відсутності Тараса Григоровича в сучасному москвознавстві. Важко порівнювати Шевченка з будь-яким відомим російським діячем, але можна з певністю сказати, що стократ легше знайти інформацію про перебування в Києві, наприклад, Петра І чи Петра Столипіна.

Втім, наївно було б сподіватися, що в Росії зроблять нашу дослідницьку роботу за нас, користуючись порадами чи підказками з України. Кожна нація по-своєму бачить свою історію, і нічого дивного немає в тому, що російські автори по-своєму викладають московську історію. Це — їх право, більше того, їх обов’язок. А ми самі берімося за важливу для нас роботу, тим паче, що далі відкладати не варто.

Важливі нюанси, доповнення, уточнення до різних сюжетів теми почерпнуто в «Чтениях в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете», керованих Осипом Бодянським, в українських і російських історико-документальних часописах «Киевская старина», «Русская старина», «Русский архив» та ін.

Окремо відзначу знахідку нових архівних документів у Центральному історичному архіві Москви (ф. 16, оп. 47, спр. 130). Йдеться про «Дело канцелярии Московского военного Генерал-Губернатора по секретной части о рядовом Оренбургского батальона Шевченко. Начато 25 сентября 1857».

Понад три десятиліття назад ця справа потрапила на очі Михайла Зозулі, й він повідомив у 1974 році, що в ній «міститься ще неопубліковане секретне листування про Шевченка воєнних генерал-губернаторів Росії: оренбурзького і саратовського, московського, с.-петербурзького і нижньоновгородського, а також московського обер-поліцмейстера»1. Про-

________________________

1 Михайло Зозуля. Тарас Шевченко в Москві. С. 525.
те далі цієї констатації вивчення сенсаційної справи не посунулося, можливо, Зозулі не вдалося роздобути повного тексту документів і отримати дозвіл на їх публікацію.

Для нас дуже важливо, що чотири документи з цієї справи стосуються перебування Шевченка в Москві в березні 1858 року, й вони вперше повністю або частково опубліковані в цій книзі. Інші документи сенсаційної знахідки готуються до публікації.

Структура книги склалася в процесі дослідження й зумовлена зосередженістю автора на малодосліджених або зовсім нерозкритих сюжетах перебування Шевченка в Москві. Важливо відразу зауважити, що стрижнем усієї книги є розкриття впливу Москви й московських знайомств на життя та творчість Тараса Шевченка.

Так само наскрізним є дослідницький інтерес до московського «міського пейзажу» середини ХІХ століття, до конкретного історичного контексту та живої атмосфери, які огортали Шевченка під час його перебування в місті. Про цей жанр історичного дослідження влучно й переконливо писав уже згаданий Іван Забєлін: «Нам нужен характер общественный, площадной и домашний. Поэтому и над стариною нужны такие же наблюдения, какие делал Гоголь над современным нам бытом. Для историка нужен глаз Гоголя, бойкий взгляд, которым он так легко подмечал всю мелочь и тину действительности. С такой точки зрения на историческое дело понятна будет огромная важность мелочных материалов»1.

На щастя, такий підхід до історичного твору зрідка зустрічається й у наш час. Сучасний московський учений Володимир Єлістратов, досліджуючи старомосковську мову й побут, пише, що ставить перед собою завдання «донести до Читача... все казкове розмаїття, все заворожу-

____________________



1 И.Е. Забелин. Дневники. Записные книжки. С. 228.
юче багатоголосся “дрібниць” нашого минулого, дати відчути справжній аромат Історії, спробувати доказати, що Історія складається не з Наполеонів і Леніних, а з скрипу мостин у рідному домі, старого бабусиного ситцевого плаття, затишної вечері в сімейному колі — всіх цих нормальних, простих і добрих “речей і слів”, які насправді так багато значать і які ми так швидко й невдячно забуваємо»1. Я не став би протиставляти історичні “дрібниці” тому, феномену, який називається «роллю особи в історії», але погодьтеся, про історичний «аромат» сказано красиво й точно. Мені дуже хотілося б передати його стосовно перебування Тараса Шевченка в Москві2.

Тим більше, що в радянські часи вчені, в тому числі шевченкознавці, затиснені в прокрустове ложе класової точки зору, відвикли від аналізу буденної, побутової сторони історичних сюжетів, а такий аналіз передбачає цікаві подробиці, знахідки та відкриття. Ми подивимося на московське життя Шевченка не з «висоти» ХХІ століття, а, по можливості, з середини того часу, в якому поет знаходився, виходячи з життєвих цінностей та самовідчуття його московських сучасників.

Автор встановив адреси москвичів, у яких побував Шевченко і вперше склав карту його перебування в Москві3. В книзі розповідається про те, як поет, кажучи його словами, «споглядав Москву», де і в кого він у

_________________________



1 В.С.Елистратов. Язык старой Москвы. Лингвоэнциклопедический словарь. — М. 2004. С. 16—17.

2 Між іншим, подібна робота стосовно часів Пушкіна вже почалася в сучасній Росії, скажімо, в 2005 році в Санкт-Петербурзі вийшла книга Нонни Марченко «Быт и нравы пушкинского времени». Взагалі маю зазначити, що книг про Пушкіна в Росії виходить нині значно більше, ніж шевченкознавчих праць в Україні. Звісно, далеко не всі вони високого достоїнства, звісно, річ не в кількості виданих праць, але й кількість, як відомо, здатна переходити в якість.

Назву також у даному контексті цікаві книги Марини Короткової «Путешествие в историю русского быта» і «Быт и культура русского города», видані в Москві в 2006 році.



3 Ідею створення такої карти підказав мені в березні 2003 року Микола Жулинський, і я вдячний йому за це.
місті побував, що встиг побачити та оцінити, якими московськими бульварами, вулицями й провулками проходив чи проїжджав, які будинки, палаци, церкви й поліцейські будки його оточували.

Перший розділ книги присвячено Москві Шевченкових часів. У другому — «Друзі, які залишилися в Москві» — розповідається про життєві долі його друзів — Осипа Бодянського та Михайла Щепкіна — до їх знайомства з Тарасом Шевченком. Розділ «Спасибі тобі, друже мій милостивий» — про Бодянського, а наступний — «Я щасливий, маючи такого друга» — про Щепкіна в той час, коли Шевченко був у засланні. В розділі «Приїхав я у тую Москву» розповідається про перебування Тараса Шевченка в Москві в 1844 і 1845 роках, в ньому широко потрактовано короткі згадки про місто в поетових листах і щоденнику. Три найбільші розділи («Поселився у Щепкіна в будинку Щепотьєвої»; «Пустилися ми Москву споглядати»; «Я зустрівся і познайомився з ними»), написані фактично, як вимріяна колись Леонідом Большаковим «книга-хроніка»; в них показано найдовше поетове перебування в Москві в березні 1858 року з наповненням кожного дня сучасною документальною інформацією. Розглянуто оцінки Шевченком тих чи інших московських зустрічей, його ставлення до нових знайомих, а також сприйняття поетом відомих історичних пам’яток Москви, скажімо, Кремля чи храму Христа Спасителя. В останньому розділі — «Залишив я гостинну Москву»— викладено новітню інформацію про від’їзд Шевченка з Москви в березні 1858 року та його повернення в місто в домовині, розкрито історію перебування Шевченкового праху в арбатському храмі Тихона Амафунтського 27—28 квітня 1861 року1.

_______________________

1 Всі дати подаються за старим стилем.
Повноцінне використання нових архівних знахідок і відомих раніше документів, всебічне дослідження щоденника та листів Шевченка, вивчення географії перебування поета в місті з тодішньою картою Москви в руках дозволяє новими очима глянути на давно відомі факти й події. Все це дало змогу заповнити давні прогалини в історії перебування Кобзаря в місті, пильніше вдивитися в обличчя Першопрестольної, яку він любив, уявити поета в живій атмосфері тодішньої Москви, чого раніше ніхто не намагався зробити.

Шевченко занотував у щоденнику в березні 1858 року, що вони, з Михайлом Щепкіним «обходили пешком по крайней мере четверть Москвы». А ще він свідчив: «В продолжение недели я здесь встретился и познакомился с такими людьми, с какими в продолжение многих лет не удалось бы встретиться».

Настав час, коли вже неможливо й далі обмежуватися шаблонним переказом оцих серйозних Шевченкових свідчень про його знайомство з Москвою та москвичами. Тут є про що розповісти.

Тепер кілька важливих авторових застереження.

Перше. В усій книзі виділяю шрифтом щоденникові записи Тараса Шевченка1, навколо яких і розгортається розповідь. Тобто, читач має мож-

_________________________



1 Якось Ф. Якубовський у передмові до видання поезій Шевченка в Києві 1927 року закидав йому «деякі риси ледачости, безсистемности в роботі», зокрема: «Під час писання щоденника сам поет висловлював побоювання, чи пощастить йому хоч цю справу робити послідовно і систематично». Смішно, коли пересічність засуджує генія, проте в даному разі хочу лише наголосити, що в Москві Шевченко вів щоденник («Журнал», як він його називав) систематично, дисципліновано, пунктуально й старанно.

Принагідно нагадаю, що з часу прибуття в Орську фортецю Шевченко вів щоденник, але 27 лютого 1848 року в листі до Варвари Рєпніної зізнався: «Сегодня развернул тетрадь и думал сообщить вам хоть одну страницу, — и что же! так однообразно-грустно, что я сам испугался — сжёг мой дневник на догорающей свече. Я дурно сделал, мне после жаль было моего дневника, как матери своего дитяти, хотя и урода». Сергій Єфремов писав: «Ми… можемо тільки пожалкувати, що, по-перше, не зберігся той щоденник з Орської кріпости, якого мало бути списано аж декілька місяців і, по-друге, що нової спроби поет не зробив давніш, як тільки 1857 р.»


ливість почути від самого поета розповідь про його «перебування в Москві», лише доповнену автором сучасною інформацію. Навіть усі назви розділів цієї книги і майже всіх підзаголовків складені переважно зі слів Шевченка.

Коли Іван Бунін, уже будучи Нобелівським лауреатом, писав історико-філософську працю про Льва Толстого, то він намагався переважно користуватися текстами й висловлюваннями самого Толстого і тільки затим вдавався до своїх коментарів. Бунін справедливо вважав, що саме так можна відтворити справжній образ його героя. Мені хотілося б у міру можливостей смиренно наслідувати такий недосяжний взірець.

Друге. Російськомовні листи та «Щоденник», а також російськомовні твори Тараса Шевченка цитуються мовою оригіналу. Звернуся тут до авторитету шанованого мною Юрія Барабаша, який пише щодо Шевченка: «Перекладати його російськомовну прозу на українську? Погодьмося, це трохи дивно, щоб не сказати смішно… Я вважаю за коректне цитувати їх в оригіналі». Так само логічно цитувати в оригіналі Михайла Щепкіна, Осипа Бодянського, Михайла Максимовича, Сергія Аксакова та інших відомих авторів, аби, говорячи словами Барабаша, «не створювалося мовної незлагоди». Тим більше, що самодіяльні переклади деяких дослідників, які мені зустрічалися, не можу вважати досконалими. Вони забирають аромат часу, зокрема, вилущують особливий стиль мови, якою спілкувалися відомі російські українці.

У роботі з іншими російськомовними текстами послуговуюся перекладами, які вже існують, проте їх обмаль, адже в книзі використано новий і маловідомий документальний матеріал. Отже, вирішив перекладати лише російськомовні тексти радянського періоду, а ті, які датуються Шевченковим століттям, цитую в оригіналі. Цей принцип стосується також тогочасних історичних документів. На мій погляд, це дає змогу контрастніше відчути поетову епоху і глибше зрозуміти сутність нашої теми. «У них народ і слово — і в нас народ і слово». Я відчув усю глибину й мудрість цієї сентенції, працюючи в Москві впродовж двох десятиліть.

Третє — про численні примітки до тексту, котрі, до того ж, у деяких випадках переростають мало не в окремі мікророзвідки. Вважаю їх невід’ємними від основного викладу, бо вони дозволяють, з одного боку, суттєво розширити панораму дослідження, з іншого — конкретизувати певні сюжети чи збагатити їх важливими новими деталями.

Нарешті, вміщуючи в книзі велику кількість маловідомих ілюстрацій та рідкісних фотографій, документальних матеріалів, у тому числі архівних, часто підписую їх словами самого Шевченка, взятими з його щоденника та листів. Уперше ілюстрації та фотографії так широко й докладно розповідають про Шевченківську Москву та людей, з якими в ній поет познайомився.

Тож, говорячи Шевченковими словами, «начнем же убо начало книги сице…»

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка