Володимир Мельниченко Москва Михайла Грушевського



Скачати 11.67 Mb.
Сторінка6/56
Дата конвертації05.11.2016
Розмір11.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   56

Андрій Бєлий: «обхід будинків»

Яким же був Арбат на початку ХХ століття?

Про це розповідають цікаві, але маловідомі спогади скульптора Володимира Домогацького, що жив неподалік, у будинку № 6 в Серєбряному провулку (тепер — № 4) з 1913 р. На цьому будинку з 1975 р. висить меморіальна дошка з барельєфним портретом скульптора. З вікон квартири й майстерні Домогацького відкривався вид Арбату. Щоправда, для цього необхідно було стати на стілець або приставну драбину біля вікна. І Домогацький заради цього дивовижного виду на три сторони світу робив це багаторазово! Та ще й з фотоапаратом! Тому скульптор залишив безліч світлин, на яких видно будинки та будиночки Старого Арбату та Приарбаття, шатри храмів та дзвіниць, вуличні та дворові сценки.

Втім, є й прозовий опис Домогацького Арбату початку ХХ століття:

«На Арбате тени наслоились на тени так, что он стал общежитием теней, общежитием, в котором во времена моего детства и юности жили духовные потомки этих теней, вполне реальные люди, ныне ставшие тоже невесомыми тенями. Но тенями стали не только люди, тенью стала и жизнь старого Арбата, его улиц и переулков, дворов, садов, церквей, квартир, особняков, магазинов, лавчонок. Тенью стал даже грудной сердечный голос его островерхих колоколен.

Арбат тех лет встает передо мной в пестряди вывесок, с разъезженными колеями заснеженной мостовой, когда великаны першероны везут гигантские полозья с поклажей, и их возница в черноовчинном тулупе возвышается над ними подобно своему античному прототипу. Этот огромный черный монумент стоит в скользящих тенях, он больше домов, больше улицы. И пурпурно-оранжевый диск холодного зимнего солнца, закатываясь в низину Дорогомилова, кажется котомкой, заброшенной за спину угольно-черного героя.

Когда наступают ранние зимние сумерки, в маленьком церковном саду у Спаса на Песках тени на огромных сугробах синеют, а на снегу появляется темно-розовый свет. Уходящие в небо стволы лип становятся черно-красными, их бесчисленные тонкие ветки чернеют, а небо, по которому они разбросаны, становится дном огромной раковины. В окнах домов уже зажигаются огни. Вечерняя грусть уже спустилась на землю. В зарешеченном церковном окне угадывается теплая коричневая глубина и в ней — золотой огонек неугасимой лампады» (Домогацкий В. Кладовка // Новый мир. 1992. С. 67).

Красиво, поетично, але конкретної інформації замало. Тому звернемося ще до одного видатного арбатця Бориса Бугаєва (Андрія Бєлого) — відомого письменника, одного з лідерів російського символізму, який народився у 1880 р. на Арбаті й прожив першу половину життя в будинку № 55 (потім Андрій Бєлий жив неподалік, свою нову адресу писав так: «Москва, Арбат, Никольский пер., д. Новикова, кв. 7»). Саме в будинку № 55 квартирував Михайло Грушевський. Тому для нас мають значний інтерес мемуари Бєлого, в яких чимало місця займають теплі спогади про Арбат і арбатців (ідеться про трилогію Андрія Бєлого: «На рубеже двух столетий», «Начало века» і «Между двух революций»). Арбатський світ, що залишився в його дитячій пам’яті, Бєлий описав у романі «Котик Летаев», а світ арбатської юності — в 2-й та 3-й Симфоніях.

Зокрема, перу Бєлого належить прекрасний нарис «Старый Арбат» у книзі «Начало века». До цієї блискучої публікації досить часто звертаються арбатознавці, проте, на мій погляд, мемуари та художні твори Бєлого заслуговують на пильнішу увагу і вдумливіший підхід. Він є не лише побутописцем, очевидцем, але й блискучим істориком, дослідником Арбату.

Передусім зазначимо, що саме Бєлий увів в обіг поняття «арбатець» і «арбатці», зафіксував такі терміни: «арбатський світ», «межі арбатського світу», «арбатський район», «побут Арбату». Все це поет сприймав — зверніть увагу! — «разом з будинками та особами» й називав «старим Арбатом» (у Володимира Домогацького також зустрічаємо про життя «старого Арбату»).

Який поетичний, говорячи словами самого Бєлого, «обхід будинків» Старого Арбату кінця ХІХ — початку ХХ століття зробив він! Вчитаймося:

«Помнится прежний Арбат: Арбат прошлого; он от Смоленской аптеки вставал полосой двухэтажных домов, то высоких, то низких; у Денежного — дом Рахманова, белый, балконный, украшенный лепкой карнизов, приподнятый круглым подобием башенки, три этажа.

В нем родился; в нем двадцать шесть лет проживал».

Це про той будинок, в якому через десять літ після Бєлого поселився Грушевський!

Ідемо далі:

«Дома — охровый, карий, оранжево-розовый, палевый, даже кисельный, — цветистая линия вдаль убегающих зданий, в один, два и три этажа; эта лента домов на закате блистала оконными стеклами…»

Читаючи Бєлого, починаєш розуміти, якою розкішною різноманітністю відтінків був багатий Арбат.

Арбатський захід сонця нерідко вкраплений у віршах Бєлого поетичними перлинами: «Весною — красные закаты / Пылали в красное окно»; «Глаза таращу на закат»; «Глаза вперенные в закат…» І проза не менш поетична: «Удивляюсь закатам: там кто-то блистает в багровых расколах, крылые косяки на стенах: пятна пурпура, тая, проходят»; «…Облачко — ясноглаво; и — каменным ободом ополчинилось в небо оно; все — уставились в рубинные окна: моргают в закаты»; «…Высоко-высоко-высоко — прояснятся краснороги над крышами; то — закат, на который глядят…»; «Закат… из багровых расколов до ужаса узнанным диском огромное солнце к нам тянет огромные руки; и руки — мрачнея, желтеют; и — переходят во тьму».

Борис Зайцев писав, що Бєлий «изнывает по закатам огненно-златистым над Арбатом — там, в конце, где он спускается к Москве-реке, в ней утопая. Смутно и волнующи, и обещающи закаты эти!».

Можливо, дивовижний час, коли сонце на очах ховалося, здавалося б, у Вічність, підказало символісту Бєлому наріжну ідею його світобачення — ідею сонця та прозріння в яскравих сутінках, прихід завтрашньої зорі:

Зовут аргонавты

На солнечный пир,

Трубя в золотеющий мир.

Внимайте, внимайте:

Довольно страданий.

Броню надевайте из солнечной ткани!

Всё небо в рубинах,

Шар солнца почил.

Всё небо в рубинах

Над нами.

На горных вершинах

Наш Арго


Наш Арго,

Готовясь лететь, золотыми крылами

Забил.

Утім, про арбатський захід сонця чудово писали й інші поети, в тому числі маловідомі. Скажімо, мені дуже подобаються поетичні рядки арбатця Всеволода Авілова, який у першій половині ХХ століття писав вірші, проте жодного не надрукував:



...В глухом ущелье Арбата,

Где на дне гудят голоса,

Окровавленный шелк заката

Женщины вплели в волоса!..

До речі, надзвичайно красивий Арбат і на світанку, коли сонце повільно піднімається за Арбатською площею та наповнює оточуючий світ торжествуючим життям. Не можу не згадати тут поетичні рядки Булата Окуджави:

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   56


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка