Володимир Мельниченко Москва Михайла Грушевського



Скачати 11.67 Mb.
Сторінка11/56
Дата конвертації05.11.2016
Розмір11.67 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   56

Живий Арбат 1917 року
Я вирішив познайомити читача також і з невідомими людьми — мешканцями будинків на вулиці Арбат, які жили на вулиці в один час із Грушевським. Із цією метою проаналізував «Всю Москву» — адресну та довідникову книгу за 1917 р., підготовлену на Арбаті, 10 та видану в Московській міській типографії в тому ж переломному році.

Застережу, передусім, що частенько в цій книзі не повідомлялося про соціальний стан та рід занять москвичів, однак і перелік прізвищ дуже цікавий.

Читач також повинен знати, які з арбатських будинків збереглися з тих часів, в тому числі у зміненому, реконструйованому (іноді сильно) вигляді. Назву їх спочатку по непарній стороні: №№ 9, 11, 13, 15, 17, 21, 23, 25, 27, 29, 31, 33, 35, 37, 51, 53, 55. По парній стороні: №№ 2, 4, 6, 12, 16, 28, 30, 32, 34, 36, 38, 40, 42, 44. Таким чином, більше половини будівель надають можливість людям з багатою історичною уявою «побачити» їх у 1917 р.

Почнемо «обхід будинків» із нашого № 9. Найперше зауважу, що, порівняно з рубежем століть, склад жильців у ньому майже повністю змінився. Правда, залишилася домовласниця, про яку «Вся Москва» звично-телеграфно повідомляла: «Ромейко Ел. Ник. Двор. Арбат, 9, соб. Т. 34–44. Чл. Приют. О-ва попеч. о неимущ. и нужд. в защите детях». Тобто: Ромейко Олена Миколаївна, дворянка, будинок на Арбаті, 9 був її власністю після смерті чоловіка. Член «Товариства опіки про бідних та потребуючих захисту дітей у Москві», яке, між іншим, було під августійшим покровительством великої княгині Єлизавети Федорівни та знаходилося не деінде, а в приміщенні Історичного музею на Красній площі. Головою Товариства був титулярний радник, санітарний інспектор Московського воєнного округу, воєнний лікар безкоштовної лікарні Василь Миртов.

П’ятдесятирічна Олена Ромейко як і раніше займалася благодійництвом та міцно тримала в руках управління будинком, з нею мешканці зустріли Жовтневу революцію.

До речі, відзначу, що власник будинку Олександр Ромейко, який помер навесні 1916 р., до адресної книги за 1917 р. не потрапив, і це свідчить про те, що «Вся Москва» уважно відслідковувала московських пожильців.

У будинку № 9 жили: дружина потомственного дворянина Ольга Василівна Засядко, чоловік якої, вочевидь, помер; присяжний стряпчий, приватний повірений Олексій Іванович Михайлівський із сином Яковом Олексійовичем — присяжним повіреним. Різноманітні професії інших пожильців: вільний художник Абрам Якович Бєлоусов, архітектор Афанасій Миколайович Настович, хімік (рідкісна для Арбату професія!) Артем Богданович Якулов. Інші мешканці названі без уточнюючих свідчень: Ганна Бабаївна Арунянц, Рудольф Карлович Кеніґсберґер з дружиною Надією Афанасіївною, Катерина Петрівна Лядова, Марія Потапівна Мезенцева, Ованес Григорович Орєхов.

По парній стороні Арбат починався з ресторану «Прага». Його власник Петро Семенович Тарарикін помер, а родина продовжувала жити в будинку № 5, що навпроти. Тепер він належав сину засновника «Праги» купцю Семену Петровичу Тарарикіну, якому перейшов у спадок і ресторан. Із ним проживала дружина, купчиха Євдокія Олександрівна, та дочка Зінаїда Семенівна.

Після революції 1917 р. «Прага» була націоналізована та на якийсь час втратила свою вивіску (які ресторани в роки «воєнного комунізму»!). Кажуть, що на Зінаїду Тарарикіну в 1937 р. чекала колимська доля багатьох репресованих. Десь прочитав, що на той час зникли з будинку й стародавні пожильці — нащадки уславлених родів Раєвських, Енґельґардів. Однак, насправді, перед революцією вони вже не жили в будинку № 5.

А хто жив? Звичайнісінькі арбатці. Іван Абашев — фельдшер дерматологічної лікарні Московського університету, Євген Гейбович (зубний лікар та викладач 2-ї Московської зуболікарської школи) — звичні для вулиці пожильці, що спеціалізувалися по медичній частині. Олена Крайова працювала в жіночій гімназії Міністерства народної освіти О. Л. Іванової (в минулому Даль) — це неподалік, на Новинському бульварі в будинку Плевако. Йосип Бюрбан із дружиною Есфір торгували кондитерськими виробами, а подружжя Сергій і Єва Зорабови працювали в Товаристві Рожанівської лляної мануфактури. Як і годиться в арбатському світі, жив у будинку № 5 і дворянин — Олексій Філатов. Інші мешканці числились в адресному списку без додаткової інформації: В. С. Болотников, Марія Войт, Федір Лебєдєв, Раїса Новицька, Марина Савельєва. Судячи з того, що жоден із них не мав телефону, це були жильці бідніші, без особливих посад.

Будинок № 4 багатший своєю долею, тому неодноразово вже згадувався. Найперше, це пов’язано з тим, що в ньому були розташовані мебльовані кімнати «Столица». Алфавітний показник адресів наводить прізвища двох панів, які жили в них постійно. Це викладач співу Музичного драматичного училища Євген Корсі та старший помічник пристава 2-ї дільниці Пречистенської частини Олександр Ігнатьєв, який знав Грушевського, бо той стояв на обліку саме в цій дільниці!

Будинок № 4 був відомим ще й тим, що в ньому знаходився «Міський склад тіньових картин та міського кінематографу». Це дозволило зарахувати його в адресному довіднику «Вся Москва» до рубрики «Музеї та картинні галереї». Він працював щоденно з 1 вересня до 1 травня з 15 до 19 години «для видачі картин міським школам та закладам». Завідувала складом «домашня вчителька» Ніна Фонарьова, яка разом із сестрою Агнією Фонарьовою жила в будинку № 4.

Представницьким мешканцем був Сергій Шамбінаго — приват-доцентр Московського університету, літературознавець, що викладав до того ж на Вищих жіночих курсах Полторацької та в Жіночій гімназії Н. П. Щепотьєвої. Він був у другому ешелоні керівництва відомого в Москві Літературно-художнього гуртка (в першому були Валерій Брюсов, Юлій Бунін, Вікентій Вересаєв, Микола Телешов та інші). Дружина Шамбінаго — Тетяна Олексіївна — також не сиділа без діла, займалася у відділенні художнього рукоділля Товариства «Союз». Валерій Решке був записаний як вільний художник, але насправді був учителем співу. В будинку жили дві поважні дами — дружина дійсного статського радника Ірина Скворцова та дружина титулярного радника Марина Майєр, а також колезький радник Василь Дьяконов і присяжний стряпчий Московського суду Петро Тутолмін. Сергій Зотов служив у Московській державній ощадній касі, а Петро Сотинський — на Варшавській митниці. Інші мешканці: Ганна Романова, Ганна Селезньова, Федір Удалєєв із дружиною Єфросинією Степанівною.

Відомо, що будинок № 6 наприкінці минулого століття придбав полковник Володимир Тишенінов, який його перебудував, а в 1903 р. — надбудував (у цьому вигляді будинок зберігся й до нашого часу). Тоді в ньому розташовувалося Товариство виховательок для педагогічних курсів, іноземних мов, стенографії, відкрилась бібліотека та музей історії педагогіки Росії. В будинку можна були винайняти квартири для молодих вчителів. У роботі Товариства брала участь Лідія Цераська — перша в Москві жінка астроном-спостережець. Її син Вітольд Цераський був професором Московського університету, директором обсерваторії. Генерал-лейтенант Володимир Тишенінов у 1917 р. був старшиною Англійського клубу!

З інших жильців назву Микиту Букурова, що торгував живими квітами, Євгена Новицького — присяжного повіреного. Михайло Глаголевський працював лікарем Московської виправної тюрми, а Марія Уен — в Інституті Московського дворянства ім. Олександра ІІІ.

У будинку № 7 жили власник мебльованих кімнат «Успіх» Антон Чекалін, фотограф, член фотографічного товариства Юхим Павлов, близький йому за родом занять фотоцинкограф Юрій Вельман та лікар Рафаїл Фридман, що тримав на Арбаті, 30 приватну лікарню.

У будинку № 8 основним мешканцем був, мабуть, Христофор Хармаджаєв (торгово-промислове товариство «Брати Хармаджаєви»). Жили також купець Митрофан Аксьонов, воєнний швець Яков Іванов та якась Олександра Гусєва.

Будинок № 10 у книзі Левіна «Арбат. Один километр России» не згадується, а я назву кількох його жильців: Семена Шишмана, що тримав фотографію «Клер», Михайла Даревського (зубного лікаря) та його дружину Надію Костянтинівну, а ще — Семена Аронсона. Збереглася фотографія розкішного «Аптекарського магазина Т-ва В. К. Феррейн», що знаходився в будинку.

Пропущені в книзі Левіна й будинки № 11, 12, в яких жили шановані та знатні люди. В № 11: Микола Тер-Акопов — директор нафтопромислового торгового товариства «И. Н. Тер-Акопов»; Сергій Іванович Зевакін — почесний громадянин, директор Московської частини ломбарду. Пан Зевакін був, між іншим, у складі ревізійної комісії Руського мисливського клубу. З ним жив і син його Сергій Сергійович Зевакін — також почесний громадянин — із дружиною Євдокією Всеволодівною.

Будинком № 12 володів почесний громадянин Михайло Орлов. Як і годиться, в ньому числився дворянин — Вітольд Нетикса з дружиною Марією Артьомовою та дітьми Олександром і Віктором. Телефону вони не мали, скоріше за все, жили небагато. Кілька оборотистих арбатських жильців займалися різними видами торгівлі: Костянтин Коробков торгував хутром, Сергій та Віра Ходакови продавали капелюхи, а Федір Ткаченко — яйця. Далі — подружжя Зенченко — Петро та Катерина (модний майстер школи крою та шиття), а Клавдія Левитська утримувала корсетну майстерню. Олександр Букарев працював помічником присяжного повіреного, Марина Висотська давала уроки музики. В арбатському будинку — не без лікаря, в даному випадку ветеринарного, яким був Мойсей Ліхтенбаум. Крім того, в будинку проживали В’ячеслав Андронов, Михайло Гладишев, Олексій та Марина Ромодановські, Володимир Яшвиль.

В наступному доходному будинку — № 13 — жила одна з найулюбленіших Петром Чайковським оперних співачок Емілія Павловська (лірико-драматичне сопрано), з 80-х рр. — солістка Великого театру. Вона була першою виконавицею партій Марії в «Мазепі» та куми Настасії в «Чародійці» Чайковського. Серед кращих її ролей — Віолетта («Травіата» Верді), Наташа («Русалка» Даргомизького), Тетяна («Євгеній Онєгін» Чайковського). Майже півстоліття Павловська викладала в оперному класі Великого театру (померла в 1935 р.). «Вся Москва» давала інформацію про приватні уроки 64-річної співачки — «преподавательница пения и сценического прохождения ролей».

У цьому будинку також мешкали: член попечительської ради Народного університету ім. А. Л. Шанявського, викладач Вищих жіночих курсів Микола Сперанський, присяжний повірений Микола Іков, зубний лікар Катерина Іванова.

Про відомий будинок № 14 писали так: ««В начале нашего (ХХ. — В. М.) столетия здание под номером четырнадцать прославилось как “дом с привидениями”. О нём писали и В. Гиляровский, и московский фольклорист Е. Богданов. Дело в том, что брошенный знатными хозяевами и по сути бесхозный дом превратился в пристанище тех, кого мы сегодня именуем “бомжами”. Они забирались в подвалы и на чердаки, не давая покоя жильцам».

Насправді все було не так безнадійно. Перед революцією будинок придбав купець Вульф Доберман, хоча через неї не встиг покористуватися новим володінням. Однак будинок не пустував. Як свідчить «Вся Москва», в ньому жив князь Лев Оболенський, можливо, з людиною, що йому допомагала, — Григорієм Бочаровим.

Далі — будинок № 16 при храмі Миколи Явленого. І сам храм. Настоятелем його в 1917 р. був протоієрей Олександр Добролюбов (жив у церковному будинку при храмі). Священик — Василь Соколов (Серєбряний пров., 2). Діякони: Микола Громов (Серєбряний пров., 1) і Василь Смирнов (Серєбряний пров., 2). Церковний староста — почесний громадянин, присяжний повірений Микола Ремизов (Великий Афанасьєвський пров., 37). При храмі в церковному будинку знаходилося Братство св. Миколая «для пособия беднейшим ученикам духовных семинарий и училищ Московской епархии», яке очолював Олександр Добролюбов.

У будинку № 15 жила зубний лікар Зінаїда Поливанова, а також: Варвара Волкова, Станіслав Замбрицький-Гриброн, Роза Серейська, Наталія Слєпцова.

Еммануїл Левін установив, що будинок № 17 збудував наприкінці ХІХ століття купець 1-ї гільдії Олег Бромлей. Деякий час у ньому жив Костянтин Юон, який пізніше став одним із найвизначніших російських та радянських живописців, а в 1917 р. у списку жильців будинку зустрічаємо: Серафиму Антипенкову, що утримувала ювелірний магазин, із дочкою Юлією та Павла Кустарьова (хутряний магазин); лікаря Олексія Струкова з дружиною Лідією Митрофановою; братів-лікарів Леонтія (Ординарна андрологічна клініка Московського університету) та Павла Суботіних; лікаря Олександру Боєву, а ще якусь Анастасію Павлову.

У будинку № 18, побудованому в 1909 р., вдалося віднайти одного мешканця — Арсенія Смирнова. У будинку № 20 жив інженер Олександр Отрадинський, що мав телефон, і мешканці без телефонів та звань — Євдокія Глушаніна, Євгенія Петрова та Ганна Петрова.

Що ж стосується будинку № 21, Левін писав, що в ньому «історія не зберегла цікавих свідчень». По-моєму, таких будинків на Арбаті взагалі немає. Є будинки, історія яких вивчена недостатньо. Принамні дуже цікаво знати, що в 1890-х рр. у № 21 жив піаніст та викладач Московської консерваторії К. А. Кіпп, а перед Жовтневою революцією 1917 р. цей будинок належав купцю Вульфу Гоберману, який утримував у ньому магазин антикваріату та меблів. Але й це не все. Як повідомляла «Вся Москва», в будинку знаходилася «Хірургічна лікарня Гобермана»! Купець придбав й сусідній будинок на протилежному боці — № 14.

На Арбаті, 23 особливу увагу привертають: В’ячеслав Братець (сталеві та металеві вироби); Марина Грачова (утримувачка курсів); Федір Карпов (член Ради московського відділу торгівлі та мануфактури); Олександра Малигіна (міське опікунство за бідними Арбатської частини); Віра Мамонтова (домашня вчителька); Семен Мікерін (міднопаяльний заклад); Володимир Тальгрен (власник торгового будинку «В. Э. Тальгрен и Кº»); Марія Щенкова (П’ятницьке 2-ге дамське попечительство бідністю).

У будинку № 24 жив В. Ф. Карась — казначей Чеського комітету.

У будинку № 25 — купець, що мав годинниковий магазин, Михайло Кишинівський із дружиною Олімпіадою Іоновою; керуючий аптекою Товариства російських лікарів Юрій Лапін; бухгалтер цього Товариства Павло Тимофєєв; присяжний повірений Олексій Меморський. Крім них у будинку жили Борис Введенський та Єгор Єфимов. Як свідчить меморіальна дошка на будинку № 25, тут жив у 1908–1935 рр. видатний математик Микола Лузін.

На місці нинішньої будівлі Театру ім. Євг. Вахтангова стояв будинок, що належав до кінця ХІХ століття братам-видавцям Сабашниковим. Із січня 1921 р. у перебудованому (після пожежі він стояв пустим) особняку відкрився новий московський театр — Третя студія МХАТу, — що став з 1926 р. Театром ім. Євг. Вахтангова. В 1917 р. будинок № 26 на цьому місці належав дворянину, титулярному раднику, члену ради Московської очної лікарні Василю Бергу.

На Арбаті, 27 жили режисер Московського драматичного театру Олександр Санін із дружиною Лідією Євстигніївною.

Будинок № 28, відомий як будинок С. Скворцова, був представлений службовцем будівничого відділення Московського губернського правління архітектури Володимиром Адамовичем, архітектором Володимиром Янушкевичем та Миколою Левицьким (Російське товариство Червоного Хреста).

Елітними мешканцями міг похвалитися доходний будинок № 29 Я. М. Толстого. Це: артистка балетної трупи Імператорського Московського театру Надія Зеберг; артист оперної трупи театру Володимир Лоський, що викладав в Музично-драматичному училищі; князь Любомир Голіцин; дворянин Дмитро Медржинський та його дружина дворянка Надія Миколаївна. В будинку жили лікарі Семен Цацкін та Л. М. Пінес; контролер Александрівської залізниці Вадим Бернгоф.

Тепер ми підійшли до густонаселеного доходного будинку № 30, що був побудований на початку ХХ століття відомим архітектором М. М. Боборикіним та належав Андрію Титову. Назвемо спочатку прізвища тих мешканців, про яких є точні дані: лікарі — Давид Аксентьянц, Ольга Корсунська, Георгій Ломаурі, Лідія Орлеанська, Леонід Постников (потомственний дворянин) із дружиною Ганною Флорентіївною, Адольф Сенницький та Лідія Сенницька, Олексій Ченцов, Берта Ейтингон-Леких, Самуїл Якобсон; присяжні повірені — Андрій Виноградов, Генріх Беренштам (його дружина Євгенія Станіславівна тримала майстерню дамського одягу), Олександр Бєлоголовов (із дружиною Тетяною Олексіївною), Василь Попов, Борис Смирнов.

Скільки лікарів та присяжних повірених в одному будинку!

Переходимо до підприємців: Лідія Водовозова (торгівля взуттям); Аюрам Леких (аптекарська крамниця); Василь та Марія Меркулови (магазин шпалер); Петро Прохоров (магазин «колоніальної та м’ясної торгівлі»); Яків Щербаков (колоніальна торгівля). В будинку також жили: бухгалтер Василь Ваапе з дружиною Еммою Федорівною, що працювала в жіночій гімназії; Володимир Іванов, викладач у трьох гімназіях; Павло Петров (службовець Московського поштамту); дружина статського радника Наталія Дружиніна; удова полковника Варвара Маєвська; дворянка Глафіра Люде з чоловіком Миколою Люде.

Окремо скажу про те, що в № 30 мав службову квартиру Микола Волков, який працював в редакції адресної та довідкової книги «Вся Москва» (його телефон співпадав із телефоном редакції).

Нарешті, прізвища мешканців будинку № 30, про яких «Вся Москва» не давала додаткової інформації: Надія Андреєва, Іван Антонов, Петро Балашев, Ольга Васильєва, Марина Владимирова, Ігнатій Кудряшов, Софія Левіна, Борис Меєрсон, Микола Самарін, Антон Ставрович, Віра Ткаченко, Володимир Шик із дружиною Гізеллою Яківною та дочкою Оленою Володимирівною.

Будинок № 31 населяли звичні для Арбату мешканці: Ольга Ушакова — зубний лікар; Георгій Кобилін — присяжний повірений, член Товариства опікунів за безпритульними дітьми при управлінні Московського градоначальника, член правління Московсько-Києво-Воронезької залізниці; Варвара Бровкіна — швачка (можливо, у Сергія Піявко, який тримав «портное заведение») і Сергій Бровкін; Ганна Щукіна мала магазин іграшок; Олександра Петрова (дружина надвірного радника); Павло Петров (провізор) та Анатолій Петров. У будинку також жили Андрій Дьяков, Олена Калашникова, Катерина Лазарева, Лев Трандафілов.

Будинок № 32 відомий в історії Арбату, як будинок Олександра Урусова (1843–1900). З початку 70-х рр. ХІХ століття він заявив про себе як про талановитого присяжного повіреного та ввійшлов до кола найвидатніших ораторів суду Росії. В 1917 р. тут жив його син, також присяжний повірений, князь Олександр Урусов.

У будинку числились дворянин Андрій Маркович, власник магазину білизни Антон Стифєєв, лікар Павло Уткін та якийсь Микола Сидоров. У будинку № 33 з 1895 до 1917 р. знаходилася Московська міська управа, а ще — Шостий безкоштовний пологовий притулок. При ньому жили акушерка Анастасія Шопель та Лідія Волкова, а в будинку № 34 , побудованому в 1888 р., — Є. А. Журавльова.

Як відомо, семиповерховий будинок № 37 (будинок Філатової) було побудовано в 1912 р. для заможної публіки, і я назву деяких його пожильців. Це Марина Германова (артистка Московського художнього театру); Дмитро Нікельберг та Софія Нікельберг (лікарі), з ними жили Єлизавета та Лея Нікельберги; Ганна Сабо (лікар); Володимир Роменський, службовець губернської Академії управління; Олександр Бровкін, Костянтин Логінов, Мартин Йогихес (присяжні повірені); Павла Груднєва (залізничний інженер); Михайло Зандукелі (лікар, товариш голови Товариства грузин у Москві); Микола Остриков (полковник). У будинку також жили Тетяна Александрова, Ніна та Соломон Арамянц, Сергій Дугін, Пауль Куммінг, Ольга Напєвкіна, сестри Катерина та Олена Роговіни з матір’ю Феодорою Самуїлівною.

У будинку № 36 на розі, де було просвітницьке видавництво «Посредник», жили Микола Соколов (бухгалтер Московського земельного банку) з дружиною Ольгою Соколовою, Яків Тоболкін (ветеринарний лікар) із дружиною Олександрою Тоболкіною, Надія Анучина (дружина полковника), а також — Олексій та Клавдія Авер’янови, Ганна Ільїна.

Будинок № 37 — будинок воєнного відомства, але в ньому зафіксовані жильці Адель та Євгенія Геєк, Олена Герман і статський радник Олександр Сперанський.

У будинку № 38 проживали: Я. Берлін (зубний лікар); І. Д. Богаєв, який займався водопроводом та каналізацією; Іван Грандилевський (ординатор Московського університету); Мойсей Іоффе (лікар-акушер); Евальд Калейн (судовий пристав); Василь Лебєдєв, Марія Маторина.

На Арбаті, 39 жив Петро Карцев, а на Арбаті, 40 — художниця Євгенія Зайднер та присяжні повірені Костянтин Левін і Микола Рожаніцин, купець Петро Громов із дружиною Єлизаветою Івановою, а також Марина Гриневич та Ілля Грин.

Тепер — мешканці будинку № 41: Абрам Баландер (лікар); Євсей Беркін (представник аптекарських фірм); Прасковія Сачкова (модна майстерня); Василь Шевченко (Яузьке міське початкове жіноче училище), Олександр Родіонов (помічник присяжного повіреного), а також Прохір Богданович, Прасковія Курочкіна, Семен Самарін.

Інформація про особняк № 42, як правило, закінчувалася пушкінськими часами, а я хоча б нагадаю, що будинок зустрів революційний час із Олександром Усачовим та його дружиною Юлією Василівною. Усачов був почесним громадянином, гласним Московської міської думи від купецького прошарку, входив до складу Московської купецької управи, а ще був членом комітету Московського складу Російського товариства Червоного Хреста, членом Товариства любителів комерційних знань, опікувався притулком цесарівни Марії, ремісничим училищем ім К. Т. Солдатьонкова.

А знаєте, чим торгував Усачов? Москательними товарами! Тобто товарами для художників: фарбами, пензлями, олівцями, холстами, папером для акварелі, мольбертами, етюдниками тощо.

Власником будинку № 43 був Авраам Рафільзон (продавав мінеральне паливо, лляні та мануфактурні товари). З ним проживала дочка Розалія Рофаїлівна (лікар). У будинку мешкала вже знайома нам дворянка Ганна Потулова (паперовий магазин). У будинку також числилися Маргарита Алексєєва, Василь Вейнерт, Ганна Козлова, Митрофан Семенов.

На місці нинішнього № 45 знаходилася церква святого Миколая Чудотворця, що в Плотниках. Диякон церкви — Олексій Смирнов (Нікольський пров., 23); псаломник — Василь Лебєдєв (Арбат, 38); церковний староста — купець Юхим Кульков (Сивцев Вражек, 31). Настоятель церкви Миколая в Плотниках протоієрей Євген Фудель разом із дружиною Ніною Йосипівною проживав поруч — у будинку № 47.

Повернемося до парного № 44. Поважним його мешканцем був присяжний повірений Костянтин Якубовський — голова Московського мусульманського благодійного товариства, голова комітету Московської мусульманської організації допомоги біженцям. У будинку проживали: подружжя Михайло та Лідія Жаворонкови (Московська перевірна палата торгових мір і терезів); Євдокія Аврова (акушер-фельдшер); Віра Диннікова (1-ша Рукодільна школа) та Ольга Диннікова (5-те Преображенське училище); Микола Іщенко (губернська земська управа); Олексій Каменцев (учитель музики); Григорій Любимов (учитель музики); Рубен Катанян (присяжний повірений); Сергій Попов (страхове відділення губернської земської управи); Меліта Сараджева (Нікольський сирітський інститут).

У будинку № 46 жив купець Михайло Ремізов із дружиною Клавдією Євграфівною.

Арбат, 49. Цей будинок був побудований разом із згаданим № 47 у 1910 р. Вважається, що будинок № 49 «був заселений родинами церковних службовців церков, що були неподалік». По-перше, церковні службовці жили і в № 47 та 57, а по-друге, в будинку № 49 числились не тільки вони. Скажімо, тут жили три лікарі — Євген Гамрат-Курек (його дружина працювала контролером Александрівської залізниці), Клара Вальтер-Ашкіназі та Володимир Матекін. Дружина останнього була фельдшером. У будинку проживав почесний громадянин К. І. Финогенов, що торгував табаком, та сім’я Фричинських — Євген Романович (штабс-капітан), Микола Романович, Сергій Романович та Лідія Фричинська.

Арбат, 51. Побудований у 1910 р. за проектом архітектора В. Казакова, «будинок-гігант» (Андрій Бєлий) височів над малоповерховим Арбатом та був багатонаселеним. Усіх його жильців я, мабуть, не назву, але уявлення про них читач отримає.

Скажімо, в квартирі № 34 проживав артист Імператорського театру Микола Домашев із дружиною Лідією Костянтинівною, а в квартирі № 103 — магістр філософії, викладач жіночої гімназії О. А. Виноградської та Інституту Московського дворянства Павло Каптерев. У квартирі зубного лікаря Олександри Гершевич розташовувалося Братолюбне товариство забезпечення бідних. У будинку жили: лікарі Олександр Метакса та Лев Ратнер; акушер Пелагея Наумова; зубний технік Василь Томін; масажист Микола Хмелевський; присяжні повірені Олексій Горшков, Митрофан Грачов, Борис Симонов; засновник та директор Реального училища Леонід Поляков та його дружина Анфіса Михайлівна; член Правління Московського міського товариства взаємного страхування від вогню Іван Корейша; інженер-технік Михайло Піотровський; власниця магазину дамських капелюхів Варвара Долгова; вчитель співу Євгенія Байкіна, службовець Московської міської думи Лідія Бубнова; дворянин Іван Кобаладзе з дружиною Марією Дмитрівною, потомствена дворянка Надія Суражевська, Марія Чехова. Крім того, у будинку зафіксовані Бронислава Большакова, Людмила Внукова, Микола Волков, С. М. Гавзе-Маркус, брати Олександр і Микита Гаммель, Лев Ратнер, Ніна Жарновська, Яків Запольський, Єлизавета Іонін, Т. А. Казановська, Владислав Коцяткевич, Лідія Лапшина, Тетяна Маркус, Амалія Мюльбах, Зінаїда Наумова, Ольга Оганесова, сестри Любов та Ольга Танке, Т. Перліс та інші.

В арбатському домі № 52 проживали дворянин Михайло Морозов, службовець Московського поштамту Георгій Кузнєцов, Аркадій, Павло і Сергій Загонови. В будинках № 52–54 розташовувався ресторан Ігнатія Звєрева. А поруч із рестораном — чайний та кондитерський магазин Перлових.

Власником наступного будинку № 53, пушкінського, був Михайло Патрикєєв. У будинку жив доктор медицини, лікар Грузинської лікарні Сергій Городецький, вчителька Лідія Андреєва, службовець канцелярії Варшавського обер-поліцмейстера Юліан Солтисинський та Ганна Кисін. Іще повідомлю, що на Арбаті мав власний будинок Сергій Семенович Корчагін (телефон 93–76), однак номер будинку в адресній книзі чомусь не названо і не вказано соціальний статус домовласника.

У книзі «Арбат. Один километр России» Іммануїл Левін поставив «останню крапку в романі про Арбат» на будинку № 55. У нас детальна оповідь про нього та його мешканців відбудеться в розділі 2 цієї книги. Тому закінчу «обхід арбатських будинків», як і годиться, останнім на вулиці та важливим будинком № 57. Він належав церкві Святої Трійці, і в ньому проживали: настоятель церкви, протоієрей Лев Липеровський із дружиною Євгенією Василівною; Микола Липеровський та Микола Романовський із дружиною Катериною Михайлівною; диякон Григорій Марков та церковний староста Іван Меркулов із дружиною Ганною Меркуловою, Федір Іванов, Сергій та Марина Писареви, Єлизавета Чулицька. Як і за часів Андрія Бєлого, біля церкви торгували зеленню, цим займалася мешканка будинку № 57 Марина Грибкова.

На мою думку, добре закінчувався передреволюційний Арбат — церковним будинком.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   56


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка