Володимир личковах



Сторінка1/3
Дата конвертації26.05.2017
Розмір0.54 Mb.
  1   2   3


Чернігівська обласна універсальна наукова

бібліотека ім. В.Короленка

Чернігівський державний педагогічний

університет ім. Т.Г.Шевченка

ВОЛОДИМИР ЛИЧКОВАХ
(ДО 30-РІЧЧЯ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В ЧЕРНІГІВСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ

УНІВЕРСИТЕТІ ІМ.Т.Г.ШЕВЧЕНКА)

БІОБІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК

Чернігів-2006



ББК 91.9:87

Л 66


Володимир Личковах: (До 30-річчя науково-педагогічної діяльності в Чернігівському державному педагогічному університеті ім.Т.Г.Шевченка). Біобібліогр. покажч. /Укл. В.А.Личковах, Л.І.Маслюк, Н.В.Романчук, Т.І.Тітова, О.М.Тютюнник; Відп.ред. В.О.Дятлов. – Чернігів. – 2006. – 56 с.
Біобібліографічний покажчик “Володимир Личковах” складений на кафедрі філософії та культурології ЧДПУ спільно з бібліографічним відділом наукової бібліотеки університету та Чернігівською ОУНБ ім.В.Г.Короленка.

У покажчику вміщується наукова автобіографія та список опублікованих праць доктора філософських наук, професора, завідувача кафедри філософії та культурології ЧДПУ Личковаха Володимира Анатолійовича з нагоди 30-річчя його науково-педагогічної діяльності.

Рекомендовано до друку Вченою Радою Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Відп. за вип. П.В.Грищенко

Технічний редактор О.М.Тютюнник

Ризограф Чернігівської ОУНБ ім.В.Г.Короленка

Тираж 200

МОЯ НАУКОВА БІОГРАФІЯ
Народився у Варшаві в 1946 році.

Інтерес до соціальних і гуманітарних наук, мабуть, успадкував від мого батька Анатолія Гавриловича – політпрацівника Радянської Армії і матері Євдокії Капітонівни – вчительки, яка починала свій педагогічний шлях ще в роки ліквідації неписьменності. Та й дід Гаврило – представник полтавського козацького роду Личковахів – був єдиною писемною людиною на селі, до своїх традиційних селянських занять додавав ще і писарську працю.

Вчився я у Чернігівській середній школі №11 ім. М.Островського, а згодом – у музичному училищі ім. Л.Ревуцького. Вперше про естетику як науку почув саме в музучилищі на лекціях чернігівського театрального режисера Котевича. Театральне-музичне середовище, зустрічі з мистецтвознавцями, художниками, поетами (серед яких були В.Полевик, І. Кобозєв, П. Зуб та ін.) визначили естетичну домінанту життя та освіти, привели до науки про мистецтво. Працюючи в обласному музичному-драматичному театрі ім. Т.Г.Шевченка, мріяв поєднати захоплення мистецтвом і філософією в щось єдине і цілісне – чим і стала для мене естетика як філософія мистецтва.

У 1968 році поступив на філософський факультет Київського Державного університету імені Тараса Шевченка. Крім загальнофілософської освіти, отримав спеціалізацію на кафедрі етики і естетики. Слухав лекції В. Шинкарука, В. Іванова, С. Кримського, М. Поповича, В. Горського, В. Кудіна, А. Канарського, Л. Левчук, О. Фортової, дипломну роботу написав під керівництвом І. Зязюна. Був рекомендований до аспірантури цієї ж кафедри, де під керівництвом доц. А. Канарського і проф. В. Кудіна підготував кандидатську дисертацію на тему “Естетичне переживання і соціальна активність особи”. Перші наукові публікації з’явилися у Міжвідомчому республіканському науковому збірнику “Етика і естетика” (видавництво Київського університету), в матеріалах Всесоюзних конференцій у Дніпропетровську, Харкові, Казані, Москві.

Оскільки Спеціалізована Вчена рада з естетики в УРСР того часу не функціонувала, кандидатську дисертацію захищав 1981 року в Московському Державному університеті ім. М.В. Ломоносова. Кафедру естетики в МГУ тоді очолював відомий радянський філософ проф. М.Ф. Овсянников, головою Спеціалізованої вченої ради був проф. Є.Г. Яковлев. На захисті з їхнього боку лунали хороші слова на адресу “київської школи” філософії та естетики, моїх університетських вчителів, і дисертаційна робота була оціненою позитивно.

Науково-педагогічне зростання у повному обсязі я отримав у Чернігівському державному педагогічному інституті (університеті) ім. Т.Г. Шевченка, в якому працюю з 1976 року. Спочатку один рік – на посаді завідувача навчально-методичного кабінету, а з 1977 року – на викладацьких посадах (викладач, старший викладач, доцент, професор). Завідував кафедрами теорії та історії культури (з 1990 р.), філософії та соціально-гуманітарних дисциплін (з 1997 р.), етики, естетики та культурології (з 1998 р.), філософії та культурології (з 2000 р.). Основна сфера наукових інтересів – естетика, культурологія, мистецтво авангарду й постмодернізму, філософія етнокультури, культурологічна регіоніка, філософія українського мистецтва.

Роботу над докторською дисертацією розпочав у 1984 році, коли перебував на підвищенні кваліфікації в Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка. На кафедрі філософії ІПК та етики і естетики КДУ була затверджена тема “Людське світовідношення як предмет естетичного аналізу”. В 1987 році у видавництві “Мистецтво” вийшла книжка “Переживание красоты”, яка стала “рубіжною” в моїх наукових пошуках. З 1988 до 1989 року працював на посаді старшого наукового співробітника, діставши змогу розробити концепцію і зібрати матеріали для написання докторської дисертації. Велике значення для розробки та апробації дисертаційної концепції мали міжнародні, всесоюзні та республіканські наукові конференції, в яких я брав участь. Найбільше запам’яталися й були плідними в евристичному сенсі такі наукові зібрання ще за радянських часів, як Всесоюзні конференції “Естетичні категорії в літературознавчому та естетичному аналізі (Дніпропетровськ, 1978), “Актуальні проблеми естетики та естетичного виховання” (Полоцьк, 1987), “Духовна культура сучасного суспільства” (Рига, 1989), “Руський космізм і ноосфера” (Москва, 1989), “Історизм і творчість” (Москва, 1990), республіканські конференції “Творчість як предмет філософського дослідження” (Київ, 1989), “Екологія і культура” (Луцьк, 1989), “Моральний зміст мистецтва і сучасний ідеологічний процес” (Київ, 1990), Всесоюзні і республіканські школи молодих філософів, які організовувало Філософське товариство, а також Людинознавчі філософські читання в Дрогобичі. Першою зарубіжною конференцією, в якій брав участь, був міжнародний симпозіум “Космос, цивілізація, загальнолюдські цінності” в болгарському місті Казанлик (1990). Плідними для налагодження зарубіжних наукових контактів були ІІ і ІІІ Всесоюзні Федорівські читання (Москва, 1989, 1990), що мали міжнародний характер і виводили на проблематику філософського космізму, універсалізму, загальнолюдських духовних цінностей.

Створення в Чернігівському педуніверситеті кафедри теорії та історії культури і обрання мене завідувачем цієї кафедри у 1990 році співпало з початком державотворчих процесів в Україні. Наукова робота кафедри була спрямована на дослідження діалектики універсального та національного в культурі, на взаємозв’язок “європейськості” та “українськості” в моралі та мистецтві, на традиційні цінності в релігійній свідомості і художні новації авангардизму. Цьому сприяла участь у наукових конференціях “Людина. Буття. Культура” (Переяслав-Хмельницький, 1991), “Культура та етноетика” (Київ, 1994), “Діалог культур і духовний розвиток особи” (Київ, 1995), традиційні Аристотелівські читання (Маріуполь). Особливе значення для мене мала робота на І Світовому конгресі з універсалізму (Варшава, 1993), який поглибив методологічні засади дисертаційного дослідження до рівня метафілософії, метатеорії діалогу культур і міжцивілізаційного розвитку, постнекласичної естетики. Категорія людського світовідношення набула універсалістичного змісту в його етнонаціональних та художньо-естетичних специфікаціях. Були виявлені і слов’янські моделі ідеї універсалізму (космізм, соборність, кордоцентризм, вчення про ноосферу).

Проблематика аналізу людського світовідношення була відображена в навчальному посібнику “Людина і світ” (ч.І. – Чернігів, 1993; ч.ІІ. – Чернігів, 1994), у серії статей на допомогу вчителю в часописі “Трибуна”. Людське світовідношення аналізувалося як на рівні універсальних, так і етнонаціональних вимірів, в аспекті єдності онтологічного, феноменологічного та естетичного підходів. Для аналізу “відкритості” людського існування була запроваджена категорія трансгресії, яка розкрила внутрішні механізми творчості, “прориви” людини в нові буттєві, культурно-історичні та естетичні стани.

Одночасно з проблематикою універсалізму я звернувся до аналізу естетики авангарду і постмодернізму. Сутність авангардизму ХХ століття набула свого визначення як трансгресія стилю в мистецтві, як естетичне виявлення “духу епохи”, “чуття життя” і “образу світу” в новому типі світовідношення, що ґрунтується на засадах ексцентризму, еквілібризму, дивовижності, іронії і навіть гри в маразм. На основі аналізу естетичних ідей і мистецьких форм модернізму був підготовлений рукопис підручника “Вступ до естетики авангардизму”, який став переможцем у міністерському конкурсі “Трансформація вищої освіти в Україні” (Київ, 1994). Низка статей з цієї проблематики опублікована в журналі “Філософська та соціологічна думка” та в інших фахових виданнях. Ідея “Леверкюнівської душі” авангарду була схвально прийнята на Міжнародних культурологічних читаннях у Санкт-Петербурзі, Всеукраїнському філософському з’їзді в Києві.

Докторську дисертацію “Людське світовідношення як предмет естетичного аналізу” захистив 1996 року на Спеціалізованій вченій Раді Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, яку очолювала тоді проф.Л.Левчук. Офіційними опонентами на захисті виступили професори І. Бондарчук, А. Лой, В. Малахов, яким я вдячний за серйозний аналіз і підтримку моєї наукової роботи. Серед неофіційних опонентів велике враження справив виступ проф. О.Петрової, котра не лише як філософ-естетик, але й як художник і мистецтвознавець відзначила потенційні можливості дисертаційної концепції для аналізу мистецького життя сучасної України.

І справді, після захисту дисертації у мене з’явилися безпосередні контакти з митцями Києва і Чернігова, зокрема, з чернігівською галереєю сучасного мистецтва “Пласт-Арт”. Були розроблені анотації і буклети для виставок, статті про сучасних українських митців, надруковані в журналах “Образотворче мистецтво”, “Галерея”, “Київська старовина”, “Українське мистецтвознавство”, “Мистецтво і освіта”. Спільно з галереєю “Пласт-Арт” розпочато видання Чернігівського культурологічного журналу “Дивосад” (Чернігів, 2000-2002), присвяченого аналізові регіональних вимірів української культурної ментальності, мистецтва і літератури Чернігово-Сіверського краю. Написана книга “Дім. Поле. Храм” про особливості культурологічної регіоніки, про мистецтво наших земляків – художників, поетів, музикантів, діячів театру.

З 1998 року при кафедрі етики, естетики та культурології ЧДПУ була відкрита аспірантура із спеціальності “естетика”. На сьогодні в ній дістали вищу кваліфікацію 7 аспірантів. Кандидатські дисертації О. Колесник, М.Ольховик, М.Каранди успішно захищені в КНУ ім.Т.Шевченка. Неодноразово виступав опонентом на захистах кандидатських і докторських дисертацій у 2-х спеціалізованих вчених радах у Києві та Луганську. Кафедра визнана як провідна організація з культурології ВАКом України.

На базі нашої кафедри з 2001 року почав діяти Міжвузівський науковий семінар “Некласична філософія моралі, мистецтва і культури” (спільно з кафедрою етики, естетики та культурології Київського Національного університету). Вже проведено 5 семінарів, відповідно вийшли друком 5 філософських номерів “Вісника Чернігівського педагогічного університету” (випуски 8, 14, 20, 26, 32), в яких висвітлюються актуальні проблеми розвитку української етичної, естетичної та культурологічної думки. Випущений у світ мій навчальний посібник “Від Фауста до Леверкюна: Вступ до некласичної естетики” (Чернігів, 2002). Опубліковані монографії “Світ людини в мистецтві (світоглядно-антропологічні засади теорії естетичного виховання)” (Чернігів, 2005) і “Дивосад культури: Вибрані статті з естетики, культурології, філософії мистецтва” (Чернігів, 2006). Підтримую наукові зв’язки з колегами багатьох регіонів України, з провідними вченими Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України, Київського Національного університету ім. Т.Шевченка, Києво-Могилянської Академії, Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв. Статті на естетичні, культурологічні та славістичні теми опубліковані в Росії, Чехії, Польщі, Сербії. Є плідні контакти з Інститутом філософії при університеті ім. Марії Кюрі-Склодовської в польському місті Любліні, з Вищою школою адміністрації в місті Гданьск, з Центром культурології Нижньовартівського гуманітарного університету. Результати славістичних досліджень опубліковані у збірці наукових статей українських і російських культурологів “Русская философия культуры в ХХ столетии”, підготовленої відділом філософсько-культурологічних проблем інституту історії та культури слов’ян при ЧДПУ. В 2006 році на базі кафедри проведена Міжнародна наукова конференція “Філософія етнокультури і морально-естетичні стратегії громадянського самовизначення”, за сприяння фонду “Відродження” виданий однойменний збірник наукових праць. Планується зробити цю конференцію традиційною, з участю закордонних колег – філософів, культурологів, естетиків, мистецтвознавців.

Почесне звання “Заслужений працівник народної освіти України” присвоєно мені у 1992 році. Вчене звання професора кафедри етики, естетики та культурології маю з 2001 року. Обраний академіком Міжнародної Академії Духовної Єдності Світу і Академії наук Вищої школи України, віце-президентом Міжнародної Академії духовних наук. Нагороджений Почесною Грамотою Міністерства освіти і науки України.




Володимир Личковах

* * *


Біобібліографічний покажчик “Володимир Личковах” містить відомості про творчий доробок доктора філософських наук, професора, завідувача кафедри філософії та культурології ЧДПУ ім. Т.Г.Шевченка. У посібнику дотримано хронологічний характер розміщення опублікованих праць у прямій послідовності. У межах одного року джерела розміщено також у хронологічному порядку, деякі з них проанотовані.

Посібник супроводжується допоміжним довідковим апаратом, що складається з іменного покажчика. Добір матеріалу завершено у жовтні 2006 року. Бібліографічний опис здійснено відповідно існуючим державним стандартам та згідно з рекомендаціями ЦНБ ім. В.І.Вернадського по складанню та оформленню біобібліографічних покажчиків.




ХРОНОЛОГІЧНИЙ ПОКАЖЧИК ПРАЦЬ

ВОЛОДИМИРА АНАТОЛІЙОВИЧА ЛИЧКОВАХА
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка