Володимир личковах дивосад культури вибрані статті з естетики, культурології



Сторінка1/14
Дата конвертації05.03.2017
Розмір2.85 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

ВОЛОДИМИР ЛИЧКОВАХ


ДИВОСАД КУЛЬТУРИ

Вибрані статті

з естетики, культурології,

філософії мистецтва




Чернігів — 2006

ВОЛОДИМИР ЛИЧКОВАХ



ДИВОСАД КУЛЬТУРИ

Вибрані статті

з естетики, культурології,

філософії мистецтва




Чернігів — 2006

УДК 18+168.522+7.01

ББК Ю8+Ч11+Щ10

Л 66

Книга видана за сприяння

Личковах Володимир. Дивосад культури: Вибрані статті з естетики, культурології, філософії мистецтва. – Чернігів:

ISBN

У книзі доктора філософських наук, професора В.А.Личковаха аналізуються актуальні проблеми некласичної естетики, філософії українського мистецтва, сіверянської культурологічної регіоніки. Автор звертається як до теоретичних засад авангарду й постмодернізму, так і для художньої практики відомих українських митців. Окремі статті присвячені творчості О.Саєнка, О.Петрової, А.Фурлета, О.Кулакова, М.Небилиці, Ф.Кравчука, Т.Дєдової, діяльності Чернігівської галереї “Пласт-Арт”.

УДК 18+168.522+7.01

ББК Ю8+Ч11+Щ10

ISBN

З М І С Т




Вступне слово.

  • Лариса Левчук. Володимир Личковах: людина з естетичною свідомістю.

  • Ольга Петрова. Культурологічне безмежжя

філософа Володимира Личковаха………………………………………….. 5 - 7

РОЗДІЛ І. “ЗАДЗЕРКАЛЛЯ” НЕКЛАСИЧНОЇ ЕСТЕТИКИ

  • Етос культури та її постмодерний горизонт………………………………. 8 - 15


  • Світовідношення як переживання

(онтологія, феноменологія та естетика “життя миттєвістю”)…………… 15 - 27

  • Трансгресія і художня творчість………………………………………….. 27 - 38

  • Світоглядні принципи естетики авангарду……………………….……… 38 - 52

  • Естетичні ідеї Канта в проекції на мистецтво

авангарду ХХ століття………………………………….…………………. 52 - 66

  • Авангард-постмодернізм-універсалізм:

зміна пародигм некласичної естетики………………………………...…. 66 - 83

РОЗДІЛ ІІ. ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА


  • Sacrum як ідея святовідношення в українській філософії мистецтва…..84 - 98

  • “Троїсті музики” з барвистого “дивосаду”

(мистецьке святовідношення родоводу Саєнків)……………………… 98 - 103

  • Естетика українського авангарду:

космополітизм versus національна ідентичність?……………………. 103 - 105

  • Олексій Кулаков: літописні образи України…………………………. 106 - 114

  • Ольга Петрова на тлі українського трансавангарду……………….… 114 - 119

  • Орієнтальні мотиви у творчості сучасних українських митців……... 119 - 123

  • Реставратор астрального світу

(творчість А.Фурлета крізь призму еніоестетики)…………………… 123 - 128

РОЗДІЛ ІІІ. ПІД СИГНАТУРОЮ СПАСА


  • Універсалізм і регіоніка у сучасній етнокультурології……………… 129 - 135

  • Сіверянська культурологічна регіоніка………………………………. 135 - 143

  • Архетипи і кентипи в сучасній сіверянській образотворчості……… 143 - 149

  • Культурні реалії Федара Кравчука…………………………….……… 150 - 152

  • Тетяна Дєдова: польоти увісні чи наяву?…………………………… 152 - 155

  • Романтичний наївізм, або “гоп-арт” художника-півня

(“дивовиди” Миколи Небилиці)………………………………………. 155 - 156

  • Борис Дєдов: улюблений проект “мусейона”

в новаціях Чернігівського “Пласт-Арту”………………………….….. 156 - 160

Замість закінчення. У пошуках українського “Нового Світу”………… .161 - 166

Відомості про автора………………………………………………………. 167


Відомості про публікації………………………………………………...… 168

ВСТУПНЕ СЛОВО
ВОЛОДИМИР ЛИЧКОВАХ: ЛЮДИНА З ЕСТЕТИЧНОЮ СВІДОМІСТЮ
Знайомство з рукописом книги Володимира Личковаха “Дивосад культури. Вибрані статті з естетики, культурології, філософії мистецтва” логічно спонукало мене до певних роздумів щодо 60-річного ювілею автора, етапів його творчого шляху, зростання як теоретика та його місця в сучасній українській гуманітаристиці. Зрозуміло, що ювілейна книга має свою специфіку, і коротка передмова до неї передбачає низку епітетів, теплих слів, спогадів про минуле…

Не хотілося б формально приєднуватися до ювілейних привітань, але це не означає, що можна відмовчатися в такі пам'ятні для мого колеги дні і не висловити своєї високої оцінки його внеску у розвиток української естетики і виховання нового покоління дослідників. Адже сьогодні є всі підстави стверджувати, що вже кілька десятиліть позитивний рух української естетики пов'язаний, зокрема, і з іменем Володимира Личковаха.

І ще на одній особливості Личковаха-естетика слід зробити чіткий наголос. Це мозаїчність і творча пошуковість його теоретичних орієнтирів. Він береться за складні теми, кожна з яких завжди є помітним кроком вперед. Отже, динамічність наукових інтересів є чи не найвиразнішою ознакою професійної діяльності Володимира Личковаха. Це стосується і феномена пафосу, і проблем “евокативності” культури, і розвідок на терені універсалізму та регіоніки. Одним з перших в Україні він запропонував авторську модель постмодерністської естетики і можливі шляхи функціонування її принципів в українському образотворчому мистецтві межі століть.

Ювілеї, мабуть, для того і відзначаються, щоб не тільки ювіляр, а й, передусім, його друзі і колеги хоча б на хвилинку зупинилися й запитали самі себе: “А що свідомість підказує, коли згадуєш прізвище Личковаха?” Особисто для мене це його професіоналізм і почуття колегіальності, відкритість назустріч молоді, новим ідеям, новим мистецьким пошукам.

Переконана, що книга Володимира Личковаха, яка є своєрідним узагальненням значного теоретичного досвіду науковця, дозволить і його колегам, і широкому загалу читачів поспілкуватися з цим яскравим дослідником, а для самого ювіляра стане ще одним кроком на його подальшому естетичному шляху.


Лариса Левчук доктор філософських наук,

професор Київського національного

університету ім. Тараса Шевченка


КУЛЬТУРОЛОГІЧНЕ БЕЗМЕЖЖЯ

ФІЛОСОФА ВОЛОДИМИРА ЛИЧКОВАХА
У час розпорошених, вузькоспеціалізованих знань непередбачувано-синкретичним являє себе інтелектуальному середовищу України філософ Володимир Личковах. Теоретик та історик культури, дослідник некласичної естетики, педагог та ще й мистецтвознавець, який втручається в живу магму художнього процесу Чернігова та Києва, він аналізує явища, які як “сирий матеріал”, важко надаються до раціонального їх осмислення.

Мислитель В.Личковах тяжіє до універсалізму, що виглядає аж надто екстравагантно в добу деструкції, яку спостерігаємо в усіх сферах буття, зокрема, в культурі та мистецтві. В героїчному, що межує з утопічним, намаганні В.Личковаха охопити думкою картину некласичної доби та її естетики в цілому є щось від будівничих Вавілонської вежі, яка зводилась, руйнувалась та знов підносилась новими зусиллями духу та подвижництва одержимих. Подібним бачимо чернігівського мислителя.

На початку 90-х рр. ХХ століття докторська дисертація В.Личковаха “Людське світовідношення як предмет естетичного аналізу” стала проривом — воротами, що нарешті відкрили шлях новому поколінню естетиків до розлогої історії та теорії найновітнішої естетики. Дисертація, яка з часом перетворилася на курс лекцій “Від Фауста до Леверкюна. Вступ до некласичної естетики”, багато в цьому звільнила українську філософську думку від тягаря численних “табу”, розсунула горизонти мислення колег-філософів, а головне — молоді, тих слухачів курсу В.Личковаха, за якими майбутнє інтелектуальних програм в Україні.

Просвітництво професора В.Личковаха є активним, цілеспрямованим, але не диктаторським. Повага до думки учня, що здіймається на ноги у намаганні винайти власний концепт буття — основа педагогічної етики навчителя. В атмосфері доброзичливої вимогливості формується “школа естетики” В.Личковаха на кафедрі філософії та культурології Чернігівського державного педагогічного університету.

Евристичні здогадки — продукт мислення вченого, позбавленого інтелектуального егоцентризму (що само по собі є унікальним), — ідеї В.Личковаха набувають поліваріантності та діалогічної міці як у студентській аудиторії, так і на фахових “круглих столах”, на диспутах Вчених рад, на вітчизняних та міжнародних конференціях.

Володимир Личковах — дуалістичний: кабінетний вчений, естетик академічного гатунку та водночас художній експерт, зацікавлений у творчому процесі чернігівської галереї “Пласт-арт” (директор — художник Б.Дєдов). Експозиційна плинність художнього процесу в Чернігові, Києві, в інших мистецьких осередках України цікава В.Личковаху як досліднику, швидше, навіть як “будівничому” “культурологічної регіоніки в контексті етнокультурології”. Проблема національної ідентичності в пост-модерний період розвитку мистецтва в Україні постійно лишається в полі уваги дослідника культурологічних процесів, людини живої, активної, мудрої та небайдужої до всіх проявів мистецького.

Дивовижною є активність В.Личковаха як автора статей у поважних фахових альманахах, часописах, в якості редактора та співзасновника Чернігівського культурологічного журналу “Дивосад”, бажаного дописувача “Мистецтвознавства України”, “Образотворчого мистецтва”, періодичних видань України.
Шанувальники подвижника В.Личковаха вітають його “акме”.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка