Вивихи кінцівок



Скачати 63.58 Kb.
Дата конвертації01.05.2017
Розмір63.58 Kb.
ВИВИХИ КІНЦІВОК
Вивихом називається стійке ненормальне зміщення суглобових поверхонь по відношенню одна до одної. Якщо суглобові поверхні перестають торкатися, вивих називається повним, при частковому торканні – неповним або підвивихом. Вивих зазвичай супроводжується розривом капсули суглоба та виходом однієї суглобової поверхні через цей розрив.

В залежності від того, суглобова поверхня якої кістки вийшла через розрив суглобової капсули, свідчить про вивих плеча, стегна, або кісток передпліччя. Прийнято вважати, що проходить вивих тієї кістки, суглобова поверхня якої розташована дистальніше по відношенню до інших кісток, які приймають участь у формуванні даного суглобу. Виключення становлять вивихи хребців. При таких вивихах вважається, що зміщується верхній хребець по відношенню до нижнього. Для уточнення анатомічної характеристики того чи іншого вивиху в клінічній практиці приміняють класифікації, що базуються на місцеположенні суглобової голівки вивихнутої кістки.

Розрізняють вивихи вроджені – ті, що виникли під час внутріутробного життя, та набуті – ті, що розвинулись в результаті травми (травматичний вивих) або паталогічного процесу в області суглоба (паталогічний вивих).

Вроджені вивихи виникають, ймовірно, в результаті незвичного положення плоду або неправильного розвитку суглобу. Більшість таких вивихів спостерігається в кульшовому суглобі з однієї або, частіше, з обох сторін.

Захворювання зазвичай діагностується, коли дитина починає ходити. Воно проявляється хромотою, розхлябаністю суглобу, болем у ньому, укороченням ноги. При двосторонньому вивиху відмічається хода вперевалку (“качина хода”). Діагноз уточнюється шляхом рентгенографічного обстеження. Лікування вродженого вивиху в ранньому дитячому віці (2-3 роки) полягає в безкровному вправленні з тимчасовою фіксацією суглобу. У дорослих приміняється оперативне втручання, що полягає у формуванні нового суглобу.

Набуті (травматичні) вивихи зустрічаються частіше (в 80-90% випадків) і тому мають більш практичне значення. Частіше вони викликаються зовнішнім насиллям, рідше – надмірним скороченням м’язів. Факторами, що сприяють цьому є певні анатомо-фізіологічні зміни суглобу: невідповідність величини суглобових поверхонь, широка капсула суглобу, слабкість зв’язкового апарату та ін.

Вивихи, в результаті прямої дії сили на суглоб, зустрічаються рідше, ніж від непрямого її прикладення, тобто при дії на діафіз чи на всю кінцівку.

Паталогоанатомічні зміни при вивихах обмежуються тканинами одного суглоба, але інколи відмічаються і в тканинах. що розташовані поруч.

При травматичних вивихах спостерігається розрив капсули суглоба або у вигляді щілини, або у вигляді значного дефекта тканини.

Вивихи в блоковидних суглобах (колінний, ліктьовий, гомілковоступневий) завжди супроводжуються розривом зв’язочного апарату. Можуть відмічатись також розриви сухожилків в місцях прикріплення їх до кістки. Всі відмічені пошкодження при свіжих травматичних вивихах супроводжуються крововиливом в суглоб та оточуючі тканини. При одночасному пошкодженні всіх судин, нервів або при переломах близьких до суглоба ділянок кістки, вивих називається ускладненим; при відкритому вивиху наявна рана в області суглоба.

Клінічна картина. Опитування потерпілого дозволяє вияснити обставини травми, причини вивиху та механізм пошкодження. Основними скаргами є біль в суглобі та неможливість руху в ньому. Біль посилюється при спробах руху в суглобі. Іноді відмічається оніміння кінцівки, що пов’язано з стисненням нервових стволів та фіксацією вивихнутого фрагмента спастично скороченими м’язами.

При огляді відмічається вимушене положення кінцівки, фіксація в неправильному положенні та деформація області суглобу. Наприклад, при вивиху в плечовому суглобі плече відведене на 15-30º та внаслідок зміщення голівки до низу, має вигляд подовженого; а в області дельтовидного м’язу є западина.

При обмацуванні зміщений суглобовий кінець кістки нерідко вдається визначити в нетиповому місці. Наприклад при вивиху плеча голівка його прощупується в пахвинній впадині або під великим грудним м’язом.

Визначення можливості пасивних рухів в суглобі дає відчуття пружної фіксації, яка полягає в тому, що вивихнута кістка при насильному її зміщенні знову повертається в попереднє положення, що пояснюється дією спастично скорочених м’язів, натягнутих зв’язок та капсули. Цей симптом характерний для вивихів.

Рентгенологічне дослідження пошкодженого суглоба підтверджує діагноз вивиху і дозволяє визнвчити супутні переломи кісток навколо суглобів, що має велике значення для вибору метода лікування.

Лікування полягає в невідкладній кваліфікованій допомозі. Надання першої допомоги полягає в накладанні транспортної шини або фіксуючої пов’язки, а при сильних болях – у введенні знеболюючих засобів (морфін, омнопон, промедол). При відкритих вивихах в першу чергу рану закривають асептичною пов’язкою. Хворий з вивихом повинен бути негайно направлений в лікувальний заклад, де проводять вправлення вивиху.

Вправлення проходить легше та результати кращі, якщо воно проводиться в перші години після травми. Вивихи 2-5-денної давності вправляти дуже важко, а через 3-4 тижні потрібно оперативне втручання, що дає значно гірші результати, ніж раннє безкровне втручання.

Вправлення вивихів повинно проводитись обов’язково під знеболенням. З цією метою приміняють підшкірне введення 1мл 1% розчину морфіну та 10-15 мл 2% розчину новокаїну в порожнину суглобу. Можна приміняти також рауш-наркоз хлоретілом та ефіром. При вивихах стегна іноді дають наркоз з приміненням релаксантів (дітілін та ін.) для розслаблення м’язів. Необхідною умовою для швидкого вправлення є повне розслаблення м’язів, що досягається хорошим знеболенням. Примінення грубої фізичної сили призводить до додаткових пошкоджень капсули суглобу, кістки та наступному розвитку рецидивів вивиху (“звичний вивих”). Звичний вивих частіше зустрічаються в плечовому та нижньощелепному суглобах.

Для встановлення нормальних анатомічних співвідношень в суглобі приміняють кілька методів вправлення вивихів, які основані на розтягуванні м’язів області суглоба та вправлень вивихнутої суглобової поверхні з приміненням ряду рухів, характерних для кожного суглобу. Ці рухи в пошкодженому суглобі ніби повторюють в зворотньому порядку рухи, що викликали вивих. Виходячи з цього для успішного вправлення вивиху дуже важливо уявити собі механізм його розвитку та послідовність тих рухів, які призвели до нього.

Метод Кохера часто приміняють для впралення вивиху плеча. Хворого вкладають на стіл або садовлять на табурет і після знеболення хірург, стаючи зі сторони вивиху лицем до голови хворого, при участі помічника здійснює вправлення. Техніка вправлення складається з чотирьох етапів.

При виконанні першого етапу помічник фіксує плечовий пояс хворого за допомогою рушника та простирадла. Хірург обхоплює плече потерпілого над ліктьовим суглобом однією рукою, китицю іншої кладе на ділянку променезап’ясного суглобу хворого. Після згинання передпліччя хворого під прямим кутом хірург відтягує плече до низу і повільно приводить лікоть до туловища. В результаті цього прийому голівка плеча повертається назовні. Виконання другого етапу починається з того.ю що притиснене до тулуба плече хворого за допомогою зігнутого під прямим кутом передпліччя, яке використовують при цьому як важіль, повільно ротують назовні до тих пір, доки долонна поверхня передпліччя не наблизиться до фронтальної площини тіла. В результаті цього прийому головка плеча стає навпроти суглобової поверхні лопатки. При виконанні другого етапу часто проходить вправлення вивиху. Якщо цього не відбулося, то, не послаблюючи витягнення, притягнення ліктя до тулуба і повертання плеча назовні, переходять до виконання третього етапу: хірург повільно підсовує притиснений лікоть хворого до середньої лінії тіла та доверху, внаслідок чого голівка плеча встановлюється навпроти розриву сумки. Четвертий етап починається після старанного виконання попереднього. Передпліччя різко повертають всередину і кладуть на груди хворого таким чином, щоб китиця потерпілої кінцівки доторкнулась здорового надпліччя.

Таким чином вивих вправляється. Якщо вправлення не відбулося, слід ретельно повторити всі етапи.

Метод Джанелідзе оснований на фізіологічному розслабленні м’язів внаслідок втомлення вагою потерпілої кінцівки.

При вивиху плеча хворого вкладають на край столу зі звисаючою з нього хворою рукою, поклавши його голову на стіл, що стоїть поруч. В такому положенні зі звисаючою рукою хворий лежить 25-30 хв; м’язи втомлюються і розслаблюються. Після цього хірург згинає руку хворого в ліктьовому суглобі і сильно, але не різко тягне її донизу, проводячи легку зовнішню ротацію. В момент вправлення можна почути характерний хруст, і суглоб стає рухливим.

Цей же принцип приміняють і при вправленні вивиха стегна. Хворого вкладають на край стола черевом донизу. Зі столу звішується хвора нога, яка залишається в такому положенні 25-30 хв. Після цього хірург згинає колінний суглоб хворої ноги і, притримуючи однією рукою таз хворого, а другою його гомілку, своїм коліном сильно натискає на підколінну ямку хворої ноги, дещо відвівши стегно назовні. Зазвичай в цей момент проходить вправлення з характерним хрустом.

При вправленні вивихів інших суглобів використовують такі ж прийоми. Зразу після вправлення роблять контрольний рентгенівський знімок, який підтверджує правильність його виконання і одночасно може виявити інші пошкодження (відрив кістки, перелом та ін.), і кінцівку фіксують на 6-10 днів в функціонально вигідному положенні пов’язкою чи витягненням. В подальшому регулярно проводять комплекс лікувально-фізкультурних вправ.



Паталогічні вивихи є результатом деструктивних паталогічних процесів, що призводять до руйнування капсули та зв’язок (пухлини, туберкульоз, гнійна інфекція), в результаті чого суглобові поверхні зміщуються по відношенню одна до одної частково (підвивих) або повністю (вивих). Іноді паталогічний процес руйнує і суглобові поверхні. Також вивих може статися і при паралічі м’язів.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка