Віталій Радчук, кандидат філологічних наук, доцент Київського національного університету ім. Т. Шевченка Параметри і взаємодія мов



Сторінка1/3
Дата конвертації22.02.2017
Розмір0.55 Mb.
  1   2   3
Віталій Радчук,

кандидат філологічних наук, доцент Київського національного університету

ім. Т.Шевченка


Параметри і взаємодія мов
Де та ланка, ухопившись за яку, можна розв'язати увесь комплекс мовних проблем в Україні, що тягнуться з минулого довгим ланцюгом? Запитуючи про це себе й загал, учені-інтелектуали, громадські діячі й політики пропонують різні підходи до справи, часто не сходячися навіть у межах декларованого спільного кредо щодо розуміння законів розвитку та шляхів у майбутнє. Позиція тут відіграє першорядну роль, адже кожний суб'єкт розмислу є водночас носієм об'єкта - мови в усіх її соціальних вимірах і контекстах. Так чи інакше, будь-яка прогностика має ґрунтуватися на глибокій ретроспекції і широкій панорамі сьогодення: треба всеохопно бачити явище цілісним у його русі, щоб знайти переконливу відповідь на означене непросте запитання.
Ми не раби. Раби – німі”.

Гасло нікнепу


...Я на сторожі коло їх

Поставлю слово”.

Т. Шевченко


Де та ланка, ухопившись за яку, можна розв’язати увесь комплекс мовних проблем в Україні, що тягнуться з минулого довгим ланцюгом? Запитуючи про це себе й загал, учені-інтелектуали, громадські діячі й політики пропонують різні підходи до справи, часто не сходячися навіть у межах декларованого спільного кредо щодо розуміння законів розвитку та шляхів у майбутнє. Позиція тут відіграє першорядну роль, адже кожний суб’єкт розмислу є водночас носієм об’єкта – мови в усіх її соціальних вимірах і контекстах. Так чи інакше, будь-яка прогностика має ґрунтуватися на глибокій ретроспекції і широкій панорамі сьогодення: треба всеохопно бачити явище цілісним у його русі, щоб знайти переконливу відповідь на означене непросте запитання.

Само собою, певні функційні виміри мови мав на увазі В. Сосюра, коли називав рідну мову „душею народу”, „співом солов’я” і „зброєю ідеї”, яка „у битві й труді єднає сердець міліони”. Іншим разом поет, чий рід поєднують з іменем швейцарського лінгвіста Ф. де Сосюра, писав:

Я знаю силу слова –

Воно гостріш штика,

І швидше навіть кулі,

Не тільки літака.

Насправді мова розмаїта функційно і хронотопічно, її параметри структуруються в систему, де взаємодіють як силові складники. Це – внутрішня взаємодія, на якій тримається цілісність мови. А проте є й зовнішня, що також визначає її обличчя й долю. Будь-який етимологічний словник доводить, що мова є вмістищем енергії і наслідком стосунків між мовами.

Зазвичай у переплетенні функцій мови вирізняють найвагоміші: комунікативну, пізнавальну, експресивну, номінативну, етичну, ідентифікаційну, естетичну, культуроносну, сакральну, пам’яті (нагромадження і збереження інформації) тощо [1, с.362]ОООООООООООО1. Ця студія не ставить за мету схарактеризувати кожну функцію чи описати докладно раніше виділені параметри мови: демографічний, політичний, юридичний, економічний, інформаційний, ідеологічний, культурний, евристичний (науковий), освітній, технологічний, власне лінгвістичний тощо. Проте не зайве тут нагадати про підступність абстракцій і потребу мислити системно, адже мовна політика тільки тоді дає результат, коли вона всеосяжна й комплексна, добре структурована й цілісна [2, с.90-97]ООООООООООО2. Інтерес являє собою передусім ціннісна ієрархія в системі координат. Що в ній є рушієм? Які мовні ознаки, властивості й чинники впливають на інші і як саме? Що, крім людської звички, дає мові силу зберегти свої терени й вижити? За яких обставин вона здатна відроджуватися? Звичайно, обсяг цієї розвідки дає змогу окреслити лише найзагальніші підходи до деяких аспектів проблеми.

Й. Сталін з властивою йому тоталітарно-батальною манерою висловлюватися розглядав мовні контакти як смертельний герць між мовами-суперницями. Сильніша й стійкіша перемагає, гадав він, слабша мусить загинути. На зміну такому погляду прийшла теорія мовного гуртожитку, де ключовим було поняття мирного співіснування і „гармонійного розвитку” мов. Радянський Союз виявився братською могилою для десятків етномов, а треба ж було примусити людей заплющити очі на очевидне. І. Білодід та його школа не помічали навіть того, що за класичним філософським визначенням розвиток є боротьба протилежностей. Власне, уже як форма свідомості – суспільної, плинної, творчої – мова не може не бути постійним джерелом суперечностей і конфліктів. Сучасна лінгвістика здебільшого вивчає саму взаємодію мов, зокрема у спільному соціопросторі, і зміни внаслідок такої взаємодії в кожній мові. Її підхід – історичний, але в тому розумінні, що мова не вмирає, не зникає безслідно, а залишається у спадок іншим мовам, з яких котрась цілком може бути носієм імені предка. Коли мова зберігає своє ім’я упродовж століть чи тисячоліть, вона все одно оновлюється, і в її межах з давньої говірки на сучасну роблять переклади так само, як і з мов іноземних. Отже, за назвами мов криються глибокі й складні процеси. Утім, цей панівний напрям не витіснив зі світоглядного поля ні прадавньої ідеї протиборства мов, ні ідеї співжиття, котру переосмислено на новітніх засадах мультикультуралізму. Остання прибрала ще й антиглобалістький ракурс і утверджується як ідея єдності розмаїття – того розмаїття, яке цивілізований світ прагне зберегти як неодмінну умову для свого розвитку.

Людей споконвіку ваблять несходимі обрії і передбачення. Якою ж мовою говоритиме і писатиме Україна років так через 50, 100 і 300?

На це питання теж годі відповісти однозначно й коротко, адже віражі історії та науково-технічної думки завжди несподівані, а прискорений поступ у багатьох сферах нашого життя просто приголомшує. Мій нещодавній обережний прогноз [3, с.39-45]ОООООООО3 викликав нежданий інтерес, а водночас і потребу суттєвого уточнення. Оновлена схема, що її конкретизують окремі студії [4, с.3-14]ОООООООООО4, могла б складатися принаймні з восьми більш чи менш вірогідних шляхів розвитку, деякі б могли зійти й за етапи. На теренах України взаємодіятимуть і змагатимуться у життєздатності:

1) літературна українська мова;

2) літературна російська мова;

3) розцвічений українізмами (відсотків на 10-15, що достатньо для визнання мови окремою) колоніальний відгілок російської мови;

4) зросійщена, а ще й трохи англізована (сукупно на тих самих 10-15% лексики) українська мова;

5) український місцевий варіант англійської мови – укрлиш, що його рясно засвідчують тутешні самопереклади (Д. Кристал в енциклопедії теж реєструє Ukrainian English, але як одну з канадських говірок світової мови [5, с.111]);

6) англізована українська мова, що також утверджується недоперекладами (як і попередній випадок, уперше ґрунтовно досліджена Ю. Жлуктенком стосовно США і Канади [6]);

7) піджино-суржик укруслиш – мішанка української, російської та англійської мов, яка істотно (передусім лексично – десь на чверть) відійшла від будь-якої норми, проте має шанс скоро олітературитися;

8) англізований укр’яз – піджин, а далі й креол з тектонічними змінами в граматиці й фонетиці, який може також стати наступним етапом взаємодії мов.

Якщо комусь остання перспектива видається неможливою чи надто далекою, щоб про неї можна було тепер говорити, нехай порівняє тутешню мову давнини з сучасною, а також зважить на чималий обсяг видань гібридними мовами у сьогоднішньому світі. Називаючи креолом піджин, що став рідною мовою спільноти, Д. Кристал, зокрема, подає список 100 найвідоміших піджинів та мов-креолів; деякими з них розмовляють мільйони людей. Наприклад, франко-гаїтянським піджином послуговуються 6 мільйонів мовців. Піджином кітуба в сфранцуженому Конго – 4 мільйони. Мішанець санґо в Центральній Африці є рідною мовою для 200 тисяч і другою – для 5 мільйонів. Говірка кріо в Сьєрра Леоне, продукт англізації, – рідна для 350 тисяч і друга – для 3 мільйонів. По 2 мільйони осіб застосовують піджин в англізованому Камеруні і на Ямайці, а також новомеланезійську – ток писин, котра для 50 тисяч уже рідна [7, с.336-341]. Звичайно, поява мов-гібридів у якійсь країні в певну добу закономірна: це наслідок катаклізмів і докорінних зрушень у господарстві, політиці й культурі. Тим часом чи не всі розвинені мови сьогодення, зокрема й мови європейців-колонізаторів, суть олітературені мішанки, про що знову-таки свідчать етимологія і словники запозичень.

Суржиком в Україні, хоч би як негативно оцінювали це явище і зрікалися його в анкетах і статистиці, спілкується переважна більшість –мільйони співгромадян. За масштабами поширення і характером взаємодії мов-донорів цей суржик унікальний. Принаймні для Європи, бо в Новому світі англо-іспанський гібрид використовує для порозуміння 40 мільйонів людей. Ідеться не лише про українсько-російський мішанець, адже обидві мови являють собою синтез десятків інших, що триває. Поміркуймо, до якої мови можна віднести отакий пасаж:

Гадаєш, піпл буде без бонусу й пресингу толерувати інвазію офшорних брендів у прайс-листах наших маркетів і на бігбордах?” – зі смайлом на фейсі проартикулював бой-френд іміджмейкер офіс-менеджерці за бізнес-ланчем з бренді й чикен-київ у снек-барі фітнес-центру, коли диск-жокей міняв рімейк синглу модерної хедлайнерки-суперстар на коктейль з хітів попси, мікс гардроку, арт-ґотіку, репу – харитативний ексклюзив для фанів брейк-дансу й рекреаційного секунд-хенду. „Що за слоган з постера? Не жени перманентно, без тайм-ауту піарний фаст-фуд, як на брифінгу перед самітом чи на пабліситі ток-шоу зі спікером! Ти ж не копірайтова топ-модель істеблішменту. Та й не репрезентант формації аутсайдерів, не тінейджер-скінхед чи памперсний байкер з пірсингом. Ти – креативний трейдер інновацій, промоутер маркетингу й сайдингу, хай-фай модератор, тебе респектують фундатори холдингів, спонсори перформенсів, монетарні боси, що мають кейси баксів на депозитах і гігабайти в ноутбуках лояльних білих комірців! Не пролонгуй нонсенсу фрустрацій депресивним кілером із мильного трилера. Наш месидж рецептору – це глобальний виклик. Фокусуватися в дискурсі конвенційної трансляції та мобільної перцепції на евентуальних лейбелах прагматичної екзистенції і нефункційних субститутах ноу-хау хепіендової футуристики – аналог суїциду на старті. Альтернатива – драйв у тренді. Концентруймося на тотальному консенсусі щодо формату тренінгу просунутої генерації лідерів. Щоб мати з гарантією реальний дилінг, треба зафондувати драстичний моніторинг і релевантний консалтинг дистриб’юторів, імплементувати трансформацію менталітету через мас-медіа і шоу-бізнес, поюзати для піар-акцій кліпи, музик-фести, інет-клаби, таблоїди, рейтингових спічрайтерів, блокбастерних секс-бомб, дайджести віртуальних блоків, пакети тестів для аплікантів на гранти”. „Вау, моя бізнес-леді, твій прес-реліз – супер для адмінсайту фірми! Але таймер у холі демонструє фінал вікенду й акселерує інтенцію фінішувати з чізбургером та біг-шейком. Подискутуймо адекватно на бізнес-панелі або в чаті он-лайну, окей?”

Цю розмову, нереальну за доби І. Нечуя-Левицького і часів М. Стельмаха, складено з лексики, взятої із сучасних друкованих видань. Якби й трапилося в ній якесь питоме українське слово, як-от сахатися, малюсінький, глузд, силеча, вщерть, навшпиньки, сутужно, поспіль, всуціль, допіру, далебі, перегодом, неборак, проноза, шарварок, чи не здавалося б воно іноземним?..

Слово має велику силу над людьми. Говорячи так, ми зазвичай згадуємо материнську пісню і батьківську пересторогу, евристичний екстаз чомусика й тріпетне юне освідчення в коханні, отруєння помиями брудної лайки й осяйну терапію молитви, палке бажання діяти, викресане розмовою з неординарною особистістю, і зачарованість шедевром класики. Слово – ключ від душі. Ми шукаємо в ньому сенс і знаходимо цілий світ. Ми, проте, рідко пов’язуємо енергетичну потугу слова з прямими наказами на взір “сядь і встань”. І майже ніколи не думаємо про те, що владу над нами мають слова, пересаджені з іншого клімату, вихолощені й нісенітні. Ми й не підозрюємо, який небезпечний полон таять навіяні ними сум’яття і заціпеніння, у яку безодню непевності й покірливості манить їхнє порожнє дзенькання в тумані. Разом з безперервним сіпанням між мовними світами пуста абракадабра пригнічує розум і паралізує волю – це симптом радше заміру й замаху, аніж недомислу. Безглуздя виховує раба.

У самому серці столиці України – у підземному „парнику” „Глобус” на Майдані Незалежності – переважають назви магазинів, кафе тощо латинкою:

Adidas, Alessandro, Anna K, Atlantic, Axara, Beggon, Big Bag, BoBiju, Brocard, Cacharel, Carlo Pazolini, Carnaby, Chartage, Chevignon, Colin’s, Columbia, Diesel & Gas, Dim, Dyrborg, Eagle, Ecco, Eugen Klein, EuroStar, Esprit, Frankenwälder, Fellini, For Men, Frey Wille, Fugifilm (як заведено тут повсюди, з вивіскою без перекладу „digital print shop”), Futuro, Glenfield, Gregory Arber, Hallmark, He & She, Hush Puppies, Jam, Jasmine, Lagerfeld, Lausanne (“watches & jewelry”), Leder HB Furs, Licona, Linens, Lotto, Mothercare, МсDonalds, Mediacentre, MoDaMo, Motor, Monton, MyDan, Naf Naf, Nescafe, Niagara, Nina Ricci, NCkids, Orchestra, Paris Beauté, Petrovka ua, Pierre Cardin, Pim, Polo Garage, Press Cosmopolitan, Promise, Puma, Roncato, Sasch, Seta Decor („магазин красивих вещей”), Soondoock, Sonny Bono, Step, Stilarte, Sundays, Sunglass Hut, Swarovski, Swatch, Sweet Land, Tally Weijl, Timberland, Tissot (“Swiss watches”), Tommy Hilfinger, TJ Collection, Watch station, Western Union, Yamaha, Yves Rocher.

Значно менше назв кириличних, вони здебільшого російські або транскрибовані неслов’янські за походженням:



Авиакассы, Альба, Альбатрос, Аудіо-Відео, Бар Бекю, Баскін Робінс, Бель Фамм, Бікіні, Два гуся, Делта спорт, Джунглі, Екстрем стайл, Єва, Женева, Золотой ларец, Кенділенд, Кофе Хауз, Мобі Дік, Презента, Робінзон, Сін Те, Снежная королева, Спортмастер, Тасюха, Тропікана, Фон дю Бар, Шахерезада („восточная кухня”) і подібні.

Трапляються й гібриди на кшталт Exalt оптика, Ростик’с, Япона Хата.

Своїх назв (між ними й не вельми своїх) – кіт наплакав:

Будинок іграшок, Буква, Геосвіт, Доміно, Єва, Золотий дощ, Золото, Канцтовари, Краса здоров’я, Куркуль, Майдан, Марафон, Масажні крісла, Ощадбанк, Печена картопля, Писанка, Світ чаю, Союз галерей, Стиляга, Східний експрес, Театральна каса, Швидко.

Така семіосфера столиці. Справжня загадка для киян і прибульців: від чого ж і від кого українці незалежні?

Погляньмо на явище ширше, щоб упевнитися: у мовному просторі планети діють невідворотні закони. Непросто складаються у світі взаємини між мовами на позір благополучними. Власне – між людьми, які за мовою впізнають той чи інший народ, країну, верству, суспільну силу тощо.

Нещодавно британська газета „Таймз” повідомила [8, с.5]ООООООООООООООО5, що Європейська комісія має намір витратити мільйони євро на те, щоб перетворити англійську мову де-факто на офіційну мову Європейського Союзу і підтримати використання французької. До цього Комісію підштовхнули французи, занепокоєні тим, що розширення ЄС з травня 2004 року, – а нові Сполучені Штати Європи складаються з 25 країн, – може різко послабити статус мови Мольєра і змінити баланс мов на користь англійської. Така перспектива сильно б’є по національному гонору французів. Застосування мов – одне з найгостріших політичних питань у Євросоюзі. Комісія, яка проводить масовий набір службовців із країн-вступників, з’ясувала, що 83% нових працівників володіють англійською мовою і лише 24% – французькою. Офіційних робочих мов у Євросоюзі дві, усі співробітники Комісії мають знати одну з них разом з рідною (мовою свого громадянства). Тому Комісія ухвалила, що кожний новий її працівник, до того як отримати підвищення, повинен вивчити третю мову, звичайно французьку. Комісія оплачуватиме це навчання, яке до 2008 року потрібне буде близько 5 тисячам службовців. Крім того, чиновникам на сході Євросоюзу за вивчення французької мови платить згідно з власною окремою програмою уряд Франції. Національні збори Франції постановили підтримати подальше використання французької мови у структурах ЄС, заявивши також, що у школах ЄС обов’язковим повинно стати вивчення двох іноземних мов.

Цей приклад наведено для того, щоб ми всі запитали себе: а з якою мовою йтиме в Європу Україна, чию територію і чисельність населення, сказати б, людський потенціал, зазвичай порівнюють з батьківщиною В. Гюґо і Ш. де Ґоля? І з чиїм голосом край Т. Шевченка та І. Франка швидше приймуть до об’єднаної Європи – зі своїм чи з позиченим, чужим? Що, власне, є європейськість, як не почуття власної гідності і взаємоповаги? Як не відповідальність перед світом і пам’яттю нащадків за збереження і примноження споконвічних духотворних цінностей: мови, природи, історичного середовища, гуманістичної культурної традиції? Як не дбайливе ставлення до самобутності кожного індивіда, етносу і розуміння переваг єдності різноманіття? Це не риторика прихованих закликів, а холодний душ цензу – у Європі щодо знання мов діють чіткі вимоги і мірки, зокрема освітні [9].

Французи при всій своїй палкій затятості про нас не подбають. Не для того розгорнув свою діяльність в Україні Альянс франсез, щоб нас панькати. Бо кожний несе відповідальність за своє – те, що належить передусім йому самому, а вже потім усім іншим. Щоправда, французи на знак прихильності до нас установили премію ім. Г. Сковороди за найкращі українські переклади з французької мови, а це для авторитету нашої мови важить немало. Англійці з їхнім здоровим глуздом, іронізуючи з приводу „дивацтв” „марнотратників” французів, про питомий голос України і не згадають. Можемо поцікавитися ставленням до української мови у Британській раді, яка опікується у великих наших містах численними курсами, а віднедавна вже й школами та „центрами” англійської мови. Завітавши до котроїсь із таких шкіл, здивуймося тим, що тут для підпори застосовують мову колоніальної Росії – знехотя, як неминуче і тимчасове зло. Для англійців та американців і російська – лише засіб проштовхнути й закріпити на нових теренах свою, щоб самим чужої не вчити. Неабияка зручність – бути гуртовим біля Вавилонської вежі. Хоч би в яку країну помандрував, тобі кажуть: hello, welcome, thank you, o’kay. Недарма ж експортовані Британією підручники англійської мови принципово одномовні. А заробляє батьківщина Шекспіра продажем своєї мови щонайменше 3 мільярди доларів щороку (такі відомості подавала газета „Санді таймз” десятиліття тому). Німці – а німецькою на Заході розмовляє найбільше європейців – перейняті тим, щоб за офіційним рангом своєї мови стати бодай третіми. Адже в економіці Європи вони лідери, це особливо відчуває в Україні перекладацький фах, який у списку пріоритетів ставить німецьку мову зразу після англійської. Італійці бідкаються, як навчити своєї мови півмільйона українців в Італії. Росія репарації за шкоду українській мові не виплатить, бо її державна совість від Держдуми до останнього митника геть не європейська і марить реваншем. На цвинтарі українського телегумору, що його спокій приставлено стерегти Вєрку Сердючку, глашатай вишуканого шовінізму М. Задорнов улаштовує дикий регіт жартами на ксенофобсько-асиміляторські теми. Мовляв, це ж так смішно, що нездатність до опанування мов є національною рисою: хоч би в які краї подався москаль, усі довкола мусять грати на його балалайці. А шкода, бо щирий і ширший інтерес бодай до лексиконів слов’янських відкрив би перспективу нового кодексу співпраці. Та й не лише для росіян. Або для американців. В Україні досі немає жодної кафедри білоруської мови.

Тим часом у самій Росії „велика і могутня” мова О. Пушкіна нині дедалі більше рясніє англіцизмами. І притому в найважливіших сферах спілкування. А колись же в Москві рядили й карбували монети татарською, потім цар і дворянство перейняли французьку й урядування велося нею. В англійській мові найбільший шар лексичних запозичень – якраз з мови французької. Тому лексична відстань між цими мовами така сама, як у межах слов’янської групи між російською і польською – 56% (тобто збігів 44%) [10, с.266-267]. Напис на гербі англійської королеви Mon Dieu et mon droit досі нагадує, що державною мовою в Англії тривалий час була французька. Власне, французька мова панувала в Європі і була мовою дипломатії до переговорів і Версальської угоди 1919 року. Як свідчать історики, тодішні президент США В. Вільсон і прем’єр Великої Британії Л. Джордж французькою не говорили, що, до речі, дало потужний поштовх усному (послідовному конференційному) перекладові [11, с.2]. По Другій світовій війні визнаним лідером, і то на всю планету, стала мова англійська. На рубежі тисячоліть її знало 1,5 мільярда землян – кожний четвертий. А рідною вона є десь для 400 мільйонів мовців (для 320-380 мільйонів за автором „Кембриджської енциклопедії англійської мови” Д. Кристалом і для 514 мільйонів за даними Інституту світового стеження, що у Вашингтоні [12]). Для решти вона нерідна – друга, третя абощо. Тобто за цим виміром вона далеко позаду від китайської, якщо взяти хоч би й одну путунхуа (мандарин), не кажучи вже про всі вісім китайських, що їх об’єднує спільна ієрогліфіка. Але британці та американці не вчать китайської, тоді як англійську вивчає увесь Китай. У чому ж притягальна сила цієї мови? Невже у труднощах її фонетики та орфографії? Це запитання адресуймо тим, хто дуже замилуваний солов’їністю української мови і вважає, що для нашої мови доволі краси, щоб нею говорили принаймні українці.

Та сама газета „Таймз”, яка пишається своєю безсторонністю й неупередженістю, сказати б – незаангажованістю, розмірковує далі суто по-англійському: ось зростає в Євросоюзі кількість національних офіційних мов з 11 до 20 і як же цьому Вавилону порозумітися? При 11 мовах, щоб задовольнити всіх, доводиться робити 110 перехресних перекладів, а при 20 мовах потрібно буде вже 380! У підтексті – ніяковіння: хіба ж це можливо?! І торжество переможця: куди ж ви всі дінетеся? Але не без співчуття (усе ж таки європейці!): ми розуміємо занепокоєння Франції, от тільки цікаво, що буде, коли за її прикладом у мовне змагання втягнуться інші країни Євросоюзу... Адже послуги перекладачів у структурі ЄС щороку коштують 700 мільйонів євро. І вони вже стануть не такими доступними, бо поставлено межу витратам на переклади – один мільярд євро на рік. Тому на нарадах і зустрічах менш важливого рівня різнолюддю нічого не залишатиметься, як спілкуватись англійською...

Хтось скаже: нівроку собі сума – 1 000 000 000 євро! Та на таку могла б сяк-так прожити чимала країна, як-от Естонія чи Молдова. А на землі Т. Шевченка, де слово знецінилося і хіба що в телеграмі коштує 6 копійок, ми перекладаємо себе для всіх дешево, часто й безплатно, – замість того, щоб за дорогу ціну по-своєму перекладати всіх собі, коли не торгувати українськими перекладами в Нью-Йорку, Пекіні, Москві та Варшаві.

Тут, як кажуть, і собаку зарито. Труднощі вимови та письма відступають на задній план, коли заявляє про себе господарський чинник. Що з того, що англійською пишуть Ліверпуль, а читають Манчестер? Третину світової продукції виробляють в англомовних країнах, чверть – у самих тільки США. Попереду франкофонів у цих перегонах стоять японці й німецькомовний світ. Після поразки у Другій світовій війні Німеччина і Японія зробили ставку на економіку і продуктивною працею таки домоглися авторитету. В обох країнах мова перебуває на вістрі громадської уваги. Репатріація нереальна для німця, який не опанував рідної мови. Для японця його мова – храм чеснот, скарбниця духу: усне слово править за вексель.

Українська мова посідає 20-те місце у світі за економічним параметром і 21-ше – за демографічним. Але це оптимістичний варіант оцінки, з яким ще треба розібратися. У таблицях Лінгвістичного музею Київського національного університету ім. Т. Шевченка за кількістю мовців вона займає не 21-ше місце, як вважає Д. Кристал, а 26-те, бо директор музею К. Тищенко визнає не одну, а більше китайських мов. Тут таки вчений графічно подає узагальнений з різних джерел [13] прогноз демографічної потужності мов на 2025 рік, коли населення Землі становитиме 9,5 мільярдів осіб: 997 мільйонів говоритиме мовою путунхуа; 545,7 – іспанською; 525 – англійською (вочевидь, як рідною); 424,7 – арабською; 334 – бенгалі; 307,2 – малайською; 301,7 – португальською; 284,8 – урду; 278 – гінді (якщо скласти мовців близьких гінді й урду, то спільна мова перейде з сьомого й восьмого місць у списку на друге; уже сьогодні вона четверта); 258 – бігарі; 180 – мінь-нань; 174,4 – суахілі; 161 – панджабі; 138,5 – російською; 126,9 – ахмарською; 123,5 – перською; 121,6 – японською; 118,2 – в’єтнамською; 90,2 – турецькою; 89,1 – німецькою.

Деяких із цих могутніх мов більшість українців ніколи не чула та й нічого про них не відає, отже, всерйоз про взаємодію з ними української нині говорити не доводиться. У мовному просторі України функціонує багато мов, але силу виявляють лише три, причому ранг кожної стрибає вгору і вниз залежно від мірила. Однак лінгвосфера Землі є ціле і суворий закон системи означає, що зміна в одній її ділянці рано чи пізно в певний спосіб конче відіб’ється на решті, навіть на її закутках. Цікаво й те, що за 40 років – від 1985, коли землян було 5 мільярдів, до 2025, – іспанська за людністю обганяє англійську, арабська вивищується з шостого місця на четверте, турецька – з двадцять п’ятого на дев’ятнадцяте. Тоді як німецька мова з десятого місця спускається на двадцяте, японська – з дев’ятого на сімнадцяте, російська – з восьмого на чотирнадцяте.

Але демографічна потужність здобуває авторитет мові тоді, коли мова сильна за іншими параметрами, визначальний серед яких господарський. Звичайно, у житті „чистої” економіки не буває, бо й вона залежить від величини спільноти, її звичаїв, суспільного, зокрема політико-правового, ладу, культури, досвіду, освіти, стану інформаційної бази, ефективності самої мови в усіх її функціях тощо. Тому економічний чинник і його окремі показники слід розглядати не як знеживлену абстракцію, а як структурну домінанту в переплетенні взаємовпливів. Голий матеріалізм також заводить у глухий кут. Важливим господарським показником є насамперед валовий національний продукт, який на 1996-й рік згідно з даними, представленими в Лінгвістичному музеї [14] за мовами, становив від світового: англійська – 32,78%; японська – 17,80%; німецька – 9,58%; французька – 5,92%; іспанська – 4,0%; італійська – 3,94%; китайська – 2,68%; арабська – 2,39%; португальська – 2,09%; нідерландська – 1,73%; корейська – 1,56%; російська – 1,34%; гінді – 1,15%. Наступні дев’ять місць (14–22) мови посідають у такій послідовності: шведська, малайська, турецька, тайська, данська, перська, українська, польська, фінська. На них сукупно припадає 5,54% світового ВНП. На 160 країн світу з рештою мов (підрахунок тут, зрозуміло, можна робити лише за країнами) – 7,5%. Отже, за двома мовами стоїть половина світової продукції, за чотирма – дві третини. Впадає у вічі величезна розбіжність у статусі мови, міряної за людністю й виробництвом товарів. Для прикладу порівняймо за обома індексами потужності японську з китайською, нідерландську (14,5 мільйонів мовців у Голландії, усього – 20–23 мільйони) з гінді, німецьку з арабською і російською, англійську – з іспанською...

Чим примітна позиція української мови? Тим, що на глобальному тлі її господарський і демографічний показники більш-менш урівноважені. Однак перший явно не враховує розподілу, чи, сказати б, перерозподілу національних статків: до нашого ВНП слід би додати список 100 найзаможніших людей України, вказавши мову спілкування в родині кожного скоробагатька. У ситуації, коли свідомість пересічного громадянина ледве розрізняє мовні права окремої особи, громадських спілок і державне право, – тобто право народу мати власний голос і залишатися самим собою на своїй землі, – такий реєстр чи не найкраще пояснить, чому повсюдно, масово і при тому масовано порушуються 10-а стаття Конституції України та чинний Закон про мови. Діє принцип „Скачи враже, як пан скаже”. Поки народ мріє долучитися до булави і співає „Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”, його й далі ґвалтують чужою мовою, ламаючи йому голос і топчучи йому душу. Правовий статус державної мови не став складником її політичного виміру як мови громадянських свобод і єднання нації. Достоту – з вини та через свідомий опір корумпованої влади, котра ототожнила себе з державою. Традиція цілком радянська, ба – ординська: воля хана, царя, генсека, речника АП, районного князька-посадника і його писаря важить тут більше, ніж праведний закон. Знаменно, що помаранчевий Майдан Незалежності кінця 2004 року захищав людську гідність і співав по-українському, але підземний „Глобус” відтак не отутешнив жодної вивіски...

Щодо кількості користувачів української мови, то визначити її зовсім непросто. Попри всю фундаментальність наших україністики та словесності цього ще ніхто не зробив на підставі переконливих критеріїв і методик. Цифру з пальця зазвичай висмоктували політики, підлаштовуючи її під ідеологію. Доказом такого нехлюйства є той факт, що жодна статистика не ступенює рівнів знання української мови бодай на кілька градацій, бодай за обсягом особистого лексикону, бодай за відповідністю стадії вікового розвитку, хоча, скажімо, без цієї останньої шкали зовсім неможлива раціональна освітня стратегія. Тому мову країни, де вона обов’язкова в кожній школі і була такою з потреби майже всю радянську добу, обмірюють так, ніби простір країни густо населений не вродженими краянами, а глухими до голосу землі чужинцями – туристами чи завойовниками. Власне, це ще один доказ того ж нехлюйства. Коли поцікавитися Всесвітньою декларацією людських прав на сайті ООН [15], може скластися враження, що в Україні третього тисячоліття немає ні свого МЗС, ні гідних дипломатів з належною освітою, адже кричущу неграмотність українського тексту декларації, передертої з російського перекладу, тут ілюструє дивний, невідомо як добутий показник у 41 мільйон мовців – ніби решта наших громадян тутешньої мови не розуміє, „Кобзаря” не читала, жодної української пісні не засвоїла і бодай на базарі чи на офіційному прийнятті зв’язати докупи двох слів не годна. Знаменно, що на цьому сайті демографічні показники багатьох інших мов, які не є міжнародними, виходять далеко за межі народонаселення відповідних країн. Чи це часом не воронячий кряк? Адже офіційно нас в Україні на 1 січня 2005 року було 47 280 тисяч (як заплющити очі на те, що 7 мільйонів заробітчан поневіряється по галасвітах). Це вже вимирання й розчинення „понад план”, бо за прогнозом ООН з 1995 по 2025 рік Україна мала б спуститися з 23 на 31 місце у списку країн світу, досягши відмітки 48,7 мільйона осіб [16, с.36].

Радянські джерела називали 35 мільйонів тих, хто українською мовою говорив у СРСР 1979 року, і додавали пару мільйонів на діаспору [17, с.553]. Ця червона правда досі мандрує по світу в численних довідниках. З іншого боку, тривалу українську еміграцію дехто оцінює ледве не як більшу від піку залюднення України (52,2 мільйона в 1993 році [18, с.6]), однак безвідносно до ступеня чи етапів мовної асиміляції її нащадків „на чужині”. Народознавець Ф. Заставний 1992 року стверджував [19, с.171-174], що за межами України оселено близько 11 мільйонів етнічних українців. З них за переписом 1989 року 6 767 тисяч мешкало в СРСР поза Україною і 37 419 тисяч в Україні. Разом – 44 186 тисяч, з-поміж яких 35 835 тисяч назвало рідною мову своєї національності. Ось як ми до цього йшли [20]ОООООООООООООО6:



Рік перепису населення

1959

1970

1979

1989

Українців у СРСР тисяч

37 253

40 753

42 347

44 186

З них назвало рідною українську мову у %

87,7

85,7

82,8

81,1

Питома вага українців у СРСР у %

17,8

16,9

16,2

15,4

Частка українців у СРСР за мовою у %

15,6

14,4

13,1

12,5
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка