Вищий навчальний заклад Укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі» Кафедра педагогіки, культурології та історії



Сторінка9/22
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.42 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22

3.2. Форми та методи кооперативної пропаганди
Культурно-просвітницька діяльність кооперативних товариств історично закладена в основу розвитку кооперативного руху і належить до невиробничих форм кооперативних відносин. Культурно-просвітницьку діяльність споживчі товариства та їх спілки в Російській імперії започаткували ще на початку ХХ ст. Варто згадати, що на Другому Всеросійському кооперативному з’їзді споживчої кооперації у м. Києві, який проходив з 1 по
7 серпня 1913 р., особлива увага в справі кооперативного руху і розвитку свідомості селянських і робітничих мас надавалася проведенню цієї роботи рідною мовою, згідно з національними, культурними й побутовими особливостями населення, з відміною всіляких утисків, основаних на національних та релігійних ознаках. Тоді ж на з’їзді наголошувалося на необхідності здійснювати відрахування з чистих прибутків кооперативних організацій на користь культурно-просвітницьким громадським об’єднанням384.

Після Лютневої революції 1917 р. у Росії Тимчасовий уряд


20 березня підтвердив, а 31 березня опублікував «Положення про кооперативні товариства і їх союзи», у якому надав можливість українській кооперації розвиватися своїм, особливим від російської кооперації, шляхом, виборювати своє федеральне та самостійне становище385.

Радянська влада, прийшовши до керівництва державою, зруйнувала основи кооперативного законодавства, створюваного зусиллями провідних вітчизняних кооператорів упродовж другої половини ХІХ ст., а разом з ними і всі засади культурно-просвітницької діяльності кооперації. Більшовики розглядали кооперацію не як самостійне суспільне явище, а лише як допоміжний інструмент у політичній боротьбі. Однак у перші місяці непу, тобто навесні 1921 р., паралельно із відродженням господарської діяльності кооперативних організацій, кооператори знову повернулися до «Положення про кооперативні товариства та їх союзи», затвердженого 1917 р., в якому зазначалося, що кооперативні товариства мають на меті сприяти матеріальному і духовному добробуту пайовиків386.


У той час почав мінятися й вектор більшовицької партії стосовно кооперації, віднині кооперативні структури мали стати активними учасниками грандіозного експерименту побудови соціалізму. Відтак культурно-просвітницька діяльність споживчої кооперації в роки непу, на погляд тодішньої влади, мала бути спрямована на підтримку політики правлячої партії та залучення населення до соціалістичних перетворень.

У роки непу організаційні, господарські, освітні й інші зусилля органів радянської влади та кооперативних організацій, без сумніву, сприяли зміцненню системи споживчої кооперації України. З іншого боку, значно зріс вплив кооперації на широкі верстви населення, особливо на селі. У зв’язку з цим більшовицька партія та радянська держава розглядали оволодіння кооперацією, встановлення контролю за її діяльністю не лише через призму розв’язання господарських, але й ідеологічних проблем. Про це переконливо свідчать матеріали та документи Комуністичної партії (більшовиків) України. Так, у рішеннях шостої конференції КП(б)У (грудень 1921 р.) підкреслювалося, що «кооперація при недостатній увазі до неї Комуністичної партії, профспілок і держави ризикує відірватися від пролетарської держави, потрапити під вплив дрібнобуржуазної стихії й, особливо на Україні, стати центром зосередження куркульської реакції»387. Виходячи з цього, для політичного та господарського керівництва споживчою кооперацією було вирішено створити загальнокооперативні комуністичні фракції як у центрі, так і на місцях, які мали забезпечити керівництво й контроль за реалізацією кооператорами політики держави.

Пленум ЦК КП(б)У (травень 1922 р.), звернувши увагу на необхідність викорінення «дрібнобуржуазної стихії» на селі, зобов’язав комітети незаможних селян спільно з місцевими кооперативами посилити ідеологічну роботу серед різних верств селянства388. Проведення культурно-просвітницької роботи кооперативними організаціями на селі здійснювалося у контексті «підйому культурного рівня населення». Зокрема, зверталася увага на необхідність посилення ідеологічної роботи серед різних верств селянства спільними зусиллями місцевих комітетів незаможних селян і кооперації.

Своєю чергою, сьома конференція КП(б)У (квітень 1923 р.) закликала до «підйому культурного рівня робітників», пропонуючи залучати робітничий актив до керівництва як радянськими, так і профспілковими й кооперативними організаціями389. Резолюція пленуму ЦК(б)У (липень 1924 р.) «По доповіді про роботу споживкооперації» передбачала низку організаційних заходів щодо посилення комуністичного впливу в кооперації та підвищення її ідеологічної ролі серед населення. Серед інших називалися такі заходи: залучення до правлінь сільської кооперації незаможників і середняків, посилення кооперації інструкторами – членами правлячої партії, скликання періодичних нарад комуністів-кооператорів, громадський контроль за роботою кооперації на місцях тощо390.

Відповідно дев’ятий (1925 р.), десятий (1927 р.) з’їзди та друга конференція КП(б)У (1929 р.) наголошували на необхідності посилення суспільно-політичної роботи кооперативних організацій, їх участі у «боротьбі з некультурністю». Зокрема, у резолюції десятого з’їзду КП(б)У «Про завдання культурного будівництва на Україні» зазначалось, що «велике значення має широкий культурний рух робітників і селян, посилення роботи в цьому напрямі кооперативних та інших самодіяльних організацій»391.

У контексті державної політики сприяння зростанню культурного рівня села 28 квітня 1926 р. сесія Ради Вукопспілки ухвалила постанову про необхідність проведення кооперативно-освітньої роботи як систематичної, планової, з кошторисним забезпеченням. Особлива увага зверталася на обов’язковість таких планів у кожному сільському кооперативі392. Споживчі товариства, надаючи великого значення культурно-просвітницькій роботі, цей напрям роботи здійснювали переважно через сільські будинки культури та хати-читальні. Так, на початку непу на Чернігівщині мережа культосвітніх установ нараховувала 134 сільські будинки культури, 250 хат-читалень та 37 клубів393. Такий підхід мав охопити якомога ширше коло сільського населення, у тому числі членів споживчої кооперації.

З перших кроків непу, розгортаючи культурно-просвітницьку діяльність, споживча кооперація мала враховувати вказівки більшовицького керівництва республіки. Усвідомлюючи важливість забезпечення духовних потреб працівників системи і пайовиків, вітчизняні кооператори намагалися знаходити кошти на проведення культурно-освітніх заходів. Передусім Вукопспілка не шкодувала грошей на культурно-просвітницьку діяльність. З кожним роком, по мірі розгортання господарських операцій, зростали й обсяги фінансування культурно-просвітніх заходів споживчих товариств та їх спілок.

Постанова ВУЦВК та РНК УСРР від 13 лютого 1924 року «Про відрахування з промислових і торговельних підприємств на культурно-освітні потреби» зобов’язувала як державні, так і госпрозрахункові, зокрема кооперативні, підприємства відраховувати для задоволення культурно-освітніх потреб робітників та службовців 1,4 % кошторисної суми заробітної плати394.

У тому ж році Вукопспілка й Уцеробкооп уклали угоду з Південним бюро ВЦСПС про відрахування споживчою кооперацією коштів для підвищення кооперативної грамотності членів профспілок та всього населення і розвиток культурно-побутових закладів. Згідно з угодою, робітничі кооперативи та споживчі товариства мали відраховувати у культурний фонд місцевих відділів профспілок 1% від торговельного обороту, а райспоживспілки – 5% від суми заробітної плати, яку отримували службовці й робітники395.

Х сесія Ради Вукоопспілки у жовтні 1926 р. ухвалила рішення про розширення культпросвітньої роботи. Без сумніву, для виконання цього рішення потрібно було збільшити фінансування. Тоді було вирішено, що 5-10% прибутків системи споживчої кооперації, включаючи сільські товариства, райспоживспілки і робітничу кооперацію, повинні надходити у культфонд396.

Отже, одним із найважливіших моментів в організації культурно-освітньої роботи було формування так званого культфонду, який мав складатися з відрахувань товариства. Підтвердженням цього є досвід збирання коштів на культурно-освітню діяльність миколаївськими кооператорами. Відрахування до культфонду споживчих товариств Миколаївської округи повинно було становити не менше ніж 10% з чистого прибутку. Ці гроші надходили до «Дніпробугу» (Миколаївська спілка споживчих товариств), де на них закупляли листівки, плакати та підручники. Так, у 1926-1927 рр. по Херсонській конторі «Дніпробугу» культфонд становив
33 тис. крб. Із суми культфонду обов’язково відраховувалося до Центрального фонду кооперативної освіти (ЦФКО) Вукопспілки 20%. Вказане відрахування проводилося в обов’язковому порядку, й не могло бути мови про звільнення від нього. Разом з тим ЦФКО ВУКС рекомендував усім товариствам «Дніпробугу» витрачати кошти на окремі види культурно-освітньої роботи таким чином: 1) на масову роботу – 31% від культфонду; 2) на кооперативну пропаганду (школи, гуртки – 28%); 3) на курсову роботу з підвищення кваліфікації – 20%; 4) на побутову роботу (яслі, дитсадки, санаторії – 15%); 5) на інші заходи (стипендії тощо)397.

28 травня 1927 р. правління ВУКС заслухало питання про відрахування кооперативних організацій до культфонду з прибутків 1925-1926 рр. Акцентувалося на тому, що кооперативна периферія не виконала постанов Зборів уповноважених та сесії Ради ВУКС про відрахування до центрального культфонду за рахунок прибутків. Оргвідділу ВУКС тоді доручили негайно розробити обіжник для місцевих організацій, вимагаючи від них безвідмовної сплати заборгованих коштів для культфонду Вукопспілки398. Невдовзі, 4 червня 1927 р., оргвідділ ВУКС видав циркуляр «Про надсилку відрахувань до центрального культфонду» і розіслав його правлінням райспілок та робкоопів, вимагаючи до


20 червня терміново погасити заборгованість до культфонду ВУКС. Далі наводимо текст указаного документа.
Цикуляр оргвідділу «Про надсилку відрахувань до центрального культфонду»

від 4 червня 1927 р.399
Постанови зборів Уповноважених та Ради Вукопспілки про відрахування до центрального культфонду з чистого прибутку – досі не виконано й відрахувань до культфонду за 1926 рік не зібрано. Правління ВУКС пропонує негайно сплатити заборгованість до культфонду, або готівкою надіславши потрібні суми, або векселями, надіславши їх із щомісячною невиплаченою, з розстрочкою платні різними частинами до жовтня місяця цього року.

Споживчі товариства повинні виплатити свою заборгованість через райспілки на протязі 3 місяців різними частинами, при чому, коли сума кожної платні перебільшує 25 крб., можна давати векселі, в противному разі, коли менше, треба сплатити готівкою, або разом, або протягом 3 місяців, а райспілки повинні зібрати зі своєї периферії суми до культфонду й негайно перевести їх до фінвідділу ВУКС.

Робітничі кооперативи, члени Вукопспілки надсилають відрахування безпосередньо до ВУКС, інші робітничі кооперативи через Уцеробсекцію або також безпосередньо до ВУКС. Всі організації, що не надішлють до 20 червня асигнувань або векселів, вважатимуться такими, що не виконують постанов Ради ВУКС та Зборів Уповновжених, а також і правління ВУКС.
Отже, обсяги фінансування культурно-просвітніх заходів споживчої кооперації щорічно зростали. Однак у різних джерелах ці дані розходяться. Так, за архівними даними, на культурно-духовну роботу протягом 1927–1928 рр. Вукопспілка витратила 684 тис. 270 крб. У 1928-1929 рр. витрати робітничих кооперативів на культурно-просвітню роботу досягли 1 млн.
915 тис. крб.; майже стільки – 1 млн. 092 тис. крб. – становили витрати сільських споживчих товариств, витрати окружних споживчих спілок –сягали 1 млн. 259 тис. крб. і Вукопспілки – 866 тис. 700 крб. Загалом на культурно-освітню роботу в 1928-1929 рр. споживчі товариства УСРР витратили 5 млн. 133 тис. крб. 400.

За іншими даними, витрати на культурно-освітню роботу споживчої кооперації УСРР в 1927-1928 рр. перевищили 3 млн. крб. Для порівняння наводимо дані про фінансування культпросвітньої діяльності різних видів кооперації республіки. Так, витрати сільськогосподарської кооперації на культурно-виховну роботу у 1927-1928 рр. досягли приблизно 800 тис. крб., але великі суми витрачалися ще на агрокультурну роботу та агропропаганду, які дорівнювали 1,9 млн. крб., а разом усі витрати сільськогосподарської кооперації становили близько


2,6 млн. крб. Кустарно-промислова кооперація витратила за вказаний господарський рік на культурно-просвітницькі заходи до 200 тис. крб. Загалом у 1927-1928 рр. уся кооперативна система УСРР витратила на культурно-освітню та побутову роботу і підвищення знань серед своїх пайовиків не менше ніж 6 млн. крб.401.

Однак керівництво ВУКС уважало, що коштів на культурно-освітню дільність кооператорам не вистачало. Виходячи з цього правління ВУКС улітку 1929 р. ухвалило, щоб кооперативні організації збільшили відрахування до культосвітнього фонду з такого розрахунку: по сільських товариствах з прибутків 15% та від обігу 0,1%, по робкоопах – 15% та від обігу 0,1%, по райспілках – 10-15% та від обігу 0,1% по ВУКС та Уцеробкоопу – 10% та від обігу 0,03%. Це дало змогу на 1929-1930 рр. значно поширити культосвітню роботу, оскільки весь культосвітній фонд у 1929-1930 рр. становив 7 млн. 220 тис. крб., не враховуючи коштів кооперованого населення на ті чи інші заходи побутового характеру402.

У серпні 1929 р. П’ятий з’їзд уповноважених ВУКС зазначив, що відрахування на культурно-освітні потреби в 1926-1927 рр. становили 1 млн. 552 тис. крб., а в 1928-1929 рр. – 3 млн. 080 тис. крб. (підрахунки зроблено тодішніми дослідниками станом на серпень 1929 р.)403. Дещо інші дані про витрати Вукопспілки, окрспілок, робітничої кооперації та сільських споживчих товариств на культурно-освітню діяльність за період з 1926 по 1929 рр. наведено в додатках №№ 1, 5, 6 і 8. Однак потрібно зазначити, що дані, наведені в цих таблицях, були спеціально підготовлені до 10-річчя створення Вукоспілки404, відтак не виключаємо того, що вони завищені.

Попри те, що ВУКС та її місцеві організації постійно виділяли кошти на культпросвітню роботу, все ж таки коштів бракувало, особливо на місцях. Також мала місце і недооцінка культроботи серед кооперованого та некооперованого населення робітничими клубами й профспілками, а значить, і фінансова підтримка з їх боку у низці випадків була незначною.

Потрібно відмітити, що на початку 1920-их років організації споживчої кооперації радянської України практикували різні форми культурно-просвітницької діяльності. Тобто з перших кроків відродження господарської ініціативи кооперативні організації переймалися культосвітньою роботою, поступово збільшуючи кошти на неї. Зокрема, 26 жовтня 1921 р. оргвідділ ВУКС розсілав на ім’я губспілок анкету із проханням терміново її заповнити. Йшлося про стан культосвітньої роботи споживчих товариств та їх спілок. Наводимо текст зазначеного документа.
Анкета


  1. Чи існує навчально-просвітній відділ при Вашій губспілці та з якого часу?

  2. У чому полягала діяльність цього відділу в 1920 р., 1921 р.?

  3. Чи були влаштовані у Вашому районі кооперативні курси, якого типу, ким і коли?

  4. Скільки слухачів пройшло через Ваші курси?

  5. Яке відношення до Вашої навчально-просвітницької роботи з боку Губпрофобру, чи існує між Вами і Губпрофобром контакт у роботі?

  6. Який склад працівників Вашого відділу?

  7. Чи існують при Ваших райвідділеннях інструктори-культурники, де і скільки?

  8. До цієї анкети належало прикласти матеріали, інструкціїї, положення, програми курсів, конспекти лекцій405.

Правління Вукопспілки, надаючи великого значення культурно-просвітницькій роботі, у липні 1924 р. ухвалило рішення, відповідно до якого споживчі товариства всю культурну роботу повинні були проводити через сільбуди, що у той час залишалися єдиними центрами політпросвітницької діяльності на селі. Такий підхід мав би охопити якомога ширше коло майбутніх потенційних пайовиків. Рішенням Наркомату РСІ України вже на початку непу розділ про культурно-освітню роботу кооперативних товариств було виключено з річного звіту і він подавався до спілки, як додаток окремою доповідною запискою. У доповідній записці мали бути висвітлені такі питання: а) для кого і яку літературу придбали; б) на які конкурси та виставки було зроблено витрати, хто їх улаштував і яку участь у цьому брало товариство; в) куди організовувалися екскурсії та як вони пройшли; г) у чому полягали інші культурно-освітні заходи, за чиїм почином проводилися та участь у них товариства; є) на які теми проводилися лекції та бесіди; ж) які влаштовувалися свята і яку участь у них брали товариства; з) які куточки влаштовувалися за допомогою товариства; і) які газети й журнали товариство передплачувало;


к) яку участь брало товариство в кінофікації та радіофікації села. Крім того, в доповідній записці потрібно було висвітлити, як ставиться до культурно-масової роботи населення району і діяльності товариства; чи є актив для проведення культурно-освітньої роботи та склад цього активу; участь товариства у культурно-освітній комісії при сільбуді; подати відомості про роботу, що не охоплена запропонованою формою; чи достатнє керівництво культурно-освітньою роботою з боку спілки, які потрібно внести зміни в цю роботу406. Отже, можна зробити висновки, що вже з перших кроків непу споживчі товариства та їх спілки не шкодували кошти на проведення культурно-просвітницьких заходів серед своїх членів та некооперованої частини населення.

Утім, рік у рік організаційні форми та зміст культурно-просвітньої діяльності споживчих товариств не залишалися незмінними. Вони адаптувалися до завдань як, власне, кооперативного будівництва, так і до загальнодержавних кампаній, які одна за одною ініціювалися більшовицькою партією. Зокрема, дев’ятий та десятий компартійні з’їзди (1925 і 1927 рік відповідно) наголошували на необхідності посилення суспільно-політичної роботи кооперативних організацій, їх активної участі у «боротьбі з некультурністю». Зокрема, у резолюції дев’ятого з’їзду КП(б)У «Про завдання культурного будівництва на Україні» йшлося про велике значення, яке має «широкий культурний рух робітників та селян, посилення роботи в цьому напрямі кооперативних й інших самодіяльних організацій»407.

Споживча кооперація широко розгорнула культурно-освітню та виховну роботу, що особливого значення набула в умовах здійснення завдань поголовного кооперування й культурної революції в другій половині 1920-их років. З огляду на необхідність залучення до споживчих товариств нових пайовиків, кооператорам належало приділити відповідну увагу представникам національних меншин. Це підтверджує виявлений нами в архівних документах план роботи культосвітнього підвідділу ВУКС на 1927-1928 рр., у якому мовилося: 1) розробити інструктивний лист інструкторам-культпрацівникам з питання розгортання масової кооперативно-просвітньої роботи серед національних меншин; 2) узяти на облік кооперативні осередки національних меншин; 3) подбати про включення до плану видання Книгоспілки кооперативної літератури мовами національних меншин408.

Далі наведено дані про мережу робітничих та сільських споживчих кооперативів України, які активно проводили культосвітню роботу протягом 1920-их років (табл. № 3.2.1 та 3.2.2).



Таблиця № 3.2.1

Мережа робітничо-міських кооперативів України, які активно здійснювали культурно-освітню роботу протягом 1924-1929 рр.409


1924-1925

1925-1926

1926-1927

1927-1928

1928-1929

Кіль-

кість


%

до всієї мережі



Кіль-

кість


%

до всієї мережі



Кіль-кість

%

до

всієї мережі



Кіль-

кість


%

до всієї мережі



Кіль-

кість


% до всієї мере-жі

131

41,4

158

48,9

174

52,8

205

65,2

220

83,9

Отже, в 1924-1925 рр. 41,4% робітничо-міських кооперативів активно здійснювали культурно-освітню діяльність, а на кінець 1929 р. ця частка становила 83,9%, тобто у два рази більше.



Таблиця № 3.2.2

Мережа сільських споживчих товариств України, які активно проводили

культосвітню роботу410



1923

1923-1924

1924-1925

1925-1926

1926-1927

1927-1928

1928-1929

Число

т-в


%

Число

т-в


%

Число

т-в


%

Чис

Ло

т-в



%

Чис

ло


т-в

%

Чис

ло


т-в

%

Число

т-в


%

300

7,0

1711

34,3

Немає відомостей

4300

49,8

5462

61,4

7474

84,3

Таким чином, якщо в 1923 р. 300 сільських споживчих товариств активно проводили культосвітню роботу (7% від загальної кількості), то в 1929 р. їх кількість зросла до 7 тис. 474 (84,3% від загальної кількості), тобто зростання було більше ніж у 20 разів.

Керуючись партійними настановами щодо культурно-просвітницької діяльності й враховуючи врізноманітнення культурно-освітніх заходів, правління Вукопспілки поклало координацію з їх реалізації споживчими товариствами і спілками на оргвідділ ВУКС та його культурно-освітній підвідділ. Останній розробляв і направляв на місця інструкції й інші матеріали щодо кооперативної пропаганди на місцях, підготовки кооперативно-освітнього активу, влаштовував школи та гуртки кооперативної грамоти, здійснював керівництво ними. У середині 1920-их років почали діяти так звані культкомісії кооперативних організацій, які набули масового поширення. Створені при низових кооперативних осередках, вони виступали допоміжними органами правління у справі проведення культурно-масової, кооперативної й технічно-освітньої роботи серед членів своїх товариств411. Тоді ж на сторінках кооперативних видань з’явилася рубрика «Кооператосвітня робота», в якій пропонувалися плани кооперативної пропаганди в сільських товариствах, райспоживспілках, наводилися дані про стан кооператосвітньої роботи тощо. По мірі розгортання культосвітньої роботи споживчої кооперації керівництво ВУКС розпочало узагальнення його досвіду. Наприклад, лише протягом 1927-1928 господарського року (господарський рік починався з 1 жовтня) працівники оргвідділу ВУКС здійснили 16 виїздів на місця з метою вивчення досвіду культосвітньої роботи споживчих товариств та їх спілок у різних регіонах республіки412.

Споживча кооперація УСРР відігравала велику роль у ліквідації неграмотності. Така форма культпросвітньої роботи стала унікальним засобом пропаганди кооперативних ідей та кооперативної форми господарювання. Оскільки у держави коштів бракувало, більшовики всіляко залучали кооператорів до розв’язання проблеми ліквідації неписьменності. Кооператори, своєю чергою, маючи тісний зв’язок із населенням, проводили бесіди про необхідність ліквідації неграмотності. У містах цим займались кооперативні гуртки в робітничих клубах спільно із профспілками, а на селі споживчі товариства роз’яснювальну роботу з важливості подолання неписьменності проводили спільно із сільбудами та місцевими органами радянської влади. Загалом упродовж 1920-их років кооперативні організації зробили суттєвий внесок у проведення тижнів та місячників просвіти мас, ліквідації неграмотності, особливо серед сільського населення. Вукопспілка опікувалася сама і скеровувала діяльність місцевих кооперативних організацій з відкриття й функціонування шкіл лікнепу, клубів для дорослих та дітей, хат-читалень, пунктів ліквідації неписьменності, що підтверджує

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка