Вищий навчальний заклад Укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі» Кафедра педагогіки, культурології та історії



Сторінка8/22
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.42 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   22

Дані про влаштування окрспоживспілками України курсів підготовки та перепідготовки кадрів за період з 1925 по 1929 рр.


Проведено курсів:

для рахівників


Курси

Курси-з’їзди

19251926

19261927

19271928

19281929

19251926

19261927

19271928

19281929

19

21

38

15

27

46

117

5

робітників по заготівлях

-

-

24

13

-

-

27

6

культробітників

-

7

24

28

-

-

5

6

членів правління та ревізійних комісій

14

46

15

30

5

91

167

10

робітників крамниць

5

5

11

10

-

6

22

-

крамкомісій

-

-

-

-

-

-

45

6

висуванців

-

-

-

1

-

-

-

-

Демобілізо-

ваних червоноармій-

ців


-

-

6

9

-

-

-

-

Для інших

-

-

3

18

-

-

1

7

Усього

38

79

121

119

32

143

384

40

Якщо в 1925-1926 рр. окрспоживспілки УСРР організували 38 курсів підготовки та перепідготовки кооператорів, то в 1928-1929 рр. ця цифра вже досягла 119, тобто зросла в три рази, при цьому кількість випускників курсів становила 5 тис. 859 чоловік. Водночас кількість курсів-з’їздів різко зросла, досягнувши піку в 1927-1928 рр. (тоді курси-з’їзди закінчили


13 тис. 8 чоловік), а потім тенденція поступово пішла на спад, оскільки посилилось одержавлення кооперації та згортання її господарської ініціативи з боку радянської влади365. Загалом підготовка та перепідготовка спеціалістів середньої ланки споживчої кооперації УСРР наприкінці 1920-их років здійснювалася за такими напрямами: рахівники, статистики, заготівельники, хлібозаготівельники для експорту, культпрацівники, книготорговці, пропагандисти, члени правлінь, члени ревізійних та крамничних комісій, працівники кооперативної торгівлі, кухарі, спеціалісти з м’яса та молокопереробки тощо.

Витрати окрспоживспілок УСРР на влаштування курсів підвищення кваліфікації працівників споживчої кооперації в 1927-1928 рр. становили 33,4% від загальних тогочасних витрат на культурно-освітню роботу, а в 1928-1929 рр. відповідно – 37,6%, тобто більше від третини і в першому, і в другому випадку366 (додаток № 5). Щодо робітничо-міських кооперативів дані про фінансування курсів підвищення кваліфікації кооператорів такі: в 1926-1927 рр. вони становили 16,9% від загальних витрат робітничої кооперації на культурно-освітню роботу, а в 1927-1928 рр. – 13,5%367 (додаток № 6).

Вагомі результати кооперативно-освітньої роботи системи споживчої кооперації України з підготовки кадрів та поширення серед населення знань про кооперацію було відзначено на
V з’їзді уповноважених ВУКС у серпні 1929 р. Зокрема, зазначалося, що через мережу кооперативних курсів удалося підготувати та перепідготувати десятки тисяч кооператорів, зокрема із числа молоді, жінок і кооперованого населення368

Висновки до розділу
Розвиток вищої кооперативної освіти УСРР відбувався в контексті розв’язання нагальних господарських завдань періоду непу, що, в свою чергу, вимагало посилення підготовки кваліфікованих кадрів. Протягом 1920-их років, ураховуючи необхідність підготовки конкурентоспроможних фахівців споживчої кооперації, розпочалося створення мережі вищих кооперативних навчальних закладів. Це сприяло забезпеченню кооперативних організацій різних рівнів, уключаючи ВУКС, губспоживспілки (райспілки), споживчі товариства, робітничі кооперативи, кваліфікованими спеціалістами, здатними успішно працювати в умовах ринку. Цілеспрямована і продумана підготовка кооперативних кадрів вищої кваліфікації мала стати запорукою успішної господарської діяльності споживчої кооперації в умовах конкурентної боротьби на споживчому ринку. Лише впродовж 1929-1930 рр. було підготовлено та перепідготовлено за кошти кооперативних організацій України 45 тис. 600 осіб кооператорів369.

Особливістю кооперативної освіти в Україні було те, що тут, на відміну від РСФРР, існувало два типи вищих кооперативних навчальних закладів – інститути і технікуми, тоді як у Російській Федерації кооперативні інститути були закладами вищої освіти, а технікуми – середньої. Кооперативні інститути в Україні готували юристів, економістів, організаторів народного господарства та торгівлі, а кооперативні технікуми, які також визнавалися вищими навчальними закладами, займались підготовкою «вузьких» спеціалістів у галузі фінансів, торгівлі, страхування, планування, промислової й споживчої кооперації.

Протягом 1920-их років в умовах непу кооператорами за кошти кооперативних організацій була створена в УСРР широка мережа кооперативної освіти, до якої входили кооперативні інститути, технікуми, школи, курси підготовки та перепідготовки кооперативних кадрів. Одне з провідних місць у ній належало Київському кооперативному інститутові – вищому навчальному закладові, який не лише готував кадри для кооперації, але й продукував нові ідеї та активно їх пропагував. У той період випускники кооперативних навчальних закладів радянської України забезпечували потреби у кваліфікованих кадрах не лише кооперативних підприємств, але й народного господарства загалом, що свідчило про універсальність та глибину підготовки. Водночас потрібно зазначити, що кожен новий випуск кооператорів, особливо наприкінці 1920-их років, мав сприяти більшовизації кооперативного апарату і тіснішій співпраці споживчої кооперації з радянською державою.

Із запровадженням непу партійні та радянські органи, у зв’язку з недостатністю кооперативних кадрів, через партійні та профспілкові школи почали готувати кадри на місцях під своїм контролем, організовувати різноманітні курси для рахівників, прикажчиків, управлінського апарату із залученням як викладачів кращих спеціалістів-практиків. Однак по мірі відродження господарської діяльності споживчої кооперації України вона розгорнула культурно-освітню роботу з підготовки і перепідготовки кооперативних кадрів через систему кооперативних курсів як на базі Вукопспілки, так і на місцях. Загалом масштаби проведення курсів підготовки та перепідготовки кооперативних кадрів упродовж 1920-их років вражають. Так, лише силами ВУКС тоді було організовано низку курсів з метою підготовки та перепідготовки кооперативних кадрів, тривалістю від 1 до 6 місяців. Зокрема, протягом 1925-1926 рр. ВУКС улаштувала двоє курсів для підготовки й перепідготовки членів правлінь райспоживспілок і ЦРК, відповідно курси для інструкторів-культпросвітників, 46 курсів для рахівників, 8 курсів для членів правлінь первинних споживчих товариств, 11 курсів для членів ревізійних комісій, 5 курсів для працівників торгівлі; наступного, 1926-1927 рр., Вукопспілкою було влаштовано 3-оє курсів для інструкторів-культпросвітників, 67 курсів для рахівників, 76 курсів для членів правлінь первинних споживчих товариств, 61 курси для членів ревкомісій, 11 курсів для працівників торгівлі370.

Отже, протягом 1920-их років підготовка та перепідготовка кооперативних кадрів була важливою ділянкою діяльності вітчизняної споживчої кооперації, що сприяло забезпеченню кадрами як власне кооперативних організацій, так і державних структур. Загалом, розглянувши процес становлення та розвитку мережі кооперативної освіти радянської України протягом 1920-их років, бачимо, хоча він і був динамічним, однак нестабільним і постійно зазнавав змін під впливом радянсько-освітнього реформування вищих навчальних закладів та партійно-державних директив, спрямованих на побудову соціалістичної економіки й формування комуністичного побуту.

РОЗДІЛ 3
ПРОПАГАНДИСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ВУКОПСПІЛКИТА МІСЦЕВИХ КООПЕРАТИВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
3.1. Участь кооператорів у проведенні політики українізації
Період непу збігся з широкою політичною кампанією в радянській державі, пов’язаною з коренізацією національних окраїн, котру можна схарактеризувати як «нову культурну політику». Потрібно відмітити, що здійснення нової національно-виваженої й конкретно аргументованої політики в національних республіках було тимчасовою тактикою радянської влади, спрямованої на зміцнення власного становища і піднесення авторитету більшовицької партії. Однією з найбільш масштабних кампаній, зініційованих у середині
20-их років ХХ ст. політичною верхівкою СРСР, стала так звана політика коренізації партійного, радянського, господарського апаратів національних республік. В УСРР вона дістала назву українізації й мала забезпечити максимальне залучення до керівних органів українців і перехід на українську мову діловодства та спілкування в офіційних установах. Вивчення процесу українізації в кооперативному русі свідчить про широку як у часі, так і в територіальному відношенні кампанію в розвитку невиробничих форм діяльності споживчої кооперації.

Пленум ЦК КП(б)У, як одне з найбільш актуальних, висунув завдання українізації ще у жовтні 1922 р.371. А у квітні 1923 р. ХІІ з’їзд РКП(б) офіційно проголосив політику коренізації372. Керівництво правлячої партії закликало добиватися, щоб у партійному та державному апараті на місцях усі службовці національних окраїн знали й повсюдно користувалися мовою автохтонного населення, підтримували культурний і соціальний розвиток інших народів. Офіційного значення політика українізації в УСРР набула в другій половині 1923 р. після постанови ВУЦВК та РНК УСРР від 1 серпня 1923 р. «Про заходи забезпечення рівноправності мов і сприяння розвитку української мови», в якому визначались основні напрями здійснення в Україні політики «коренізації» – українізації373.

З самого початку офіційного проголошення політики українізації Вукопспілка та її місцеві організації розпочали її впровадження в життя. З цією метою влітку 1923 р. було створено державну комісію з українізації кооперативної системи. Її очолив голова правління Вукопспілки О.Г. Шліхтер. 29 червня 1923 р. з’явилася окрема постанова правління ВУКС про перехід апарату центральної спілки з 1 серпня та місцевих спілок з 10 жовтня 1923 р. на українську мову діловодства. У зв’язку з цим керівництво Вукопспілки зобов’язалося терміново відкрити курси з вивчення української мови і відповідно зобов’язало місцеві споживспілки організувати курси українознавства й діловодства.

Прикметно, що республіканські лідери споживчої кооперації УСРР, і це підтверджують архівні документи, вже незабаром поспішили доповісти своїм партійним керманичам про перші успіхи українізації на кооперативній ниві. Так, 4 липня 1923 р., лише через п’ять днів після прийняття вищезазначеної постанови, правління ВУКС, міжкооперативна більшовицька фракція при Всеукраїнській кооперативній раді (Вукораді) направила до ЦК КП(б)У доповідну записку, де запевняла, що українізація апарату споживчої кооперації, зокрема Вукопспілки, відбувається задовільно з самого початку впровадження цієї політики.

У самій ВУКС рахівництво, листування з держустановами, а також зі спілками, наголошувалося у доповідній записці, здійснюється українською мовою. З контор Вукопспілки, за твердженнями авторів доповідної, на той час вже були українізовані: Правобережна, Чернігівська та Ростовська повністю, а Чорноморська – розпочала цей процес374. Однак подібні заяви не відповідали дійсності, у низці випадків дані були завищені.

Та все ж таки здійснення політики українізації стало невід’ємною складовою культурно-просвітницької діяльності кооперативних організацій як у північних, так і в південних округах республіки. Наприклад, рішенням розширеного пленуму Чернігівського губвиконкому про початок українізації на Чернігівщині кооперативні організації зобов’язувалися визначити строки переходу до спілкування українською мовою та діловодства в термін до 1 січня 1924 р. У пояснювальній записці до кошторису Чернігівського губвідділу народної освіти на утримання курсів українознавства від 29 вересня 1923 р. підкреслювалося, що для українізації необхідно організувати короткотермінові курси, головною метою яких мало бути практичне вивчення мови375.

Програма курсів українознавства, які відбувалися в організаціях споживчої кооперації Чернігівщини, включала не лише заняття з української мови, але й історії та географії України. Зокрема, вказана програма, була розрахована на 85 годин, передбачала вивчення української мови (70 годин) та українознавства (історії України, економічної географії – 15 годин). Заняття на курсах проводилися тричі на тиждень упродовж трьох місяців.

Загальне керівництво справою українізації покладалося на апарат губвідділу народної світи, при якому діяло бюро з трьох членів, яким доручалася педагогічно-інструкторська робота. Водночас Чернігівська губнаросвіта забезпечувала кооперативні організації навчальними посібниками для вивчення кооператорами української мови. Щодо оплати курсів потрібно зазначити, що крім державного фінансування курсів, частина видатків безпосередньо покладалася на кооперативні організації. Загалом за одне заняття (45 хвилин) платня становила 1 крб., завідувачу курсів українознавства платили 20 крб., діловоду – 12 крб. щомісяця. Крім цього, кожен слухач курсів з українознавства забезпечувався читанкою для дорослих, творами одного з українських класиків, граматикою та словником на чотирьох осіб. Згідно з кошторисом витрати на одну книжку для слухачів курсів становили в середньому 50–60 коп., а на словник – 75 коп.376.

Політика українізації все більше набирала темпів і в південних регіонах України, де переважно вживалася російська мова. Зокрема, однією з перших у південному регіоні республіки Мелітопольська райспоживспілка в 1924 р. влаштувала для своїх працівників курси української мови, розраховані на 50 слухачів. Як зазначалось у тодішньому кооперативному виданні ВУКС «Бюллетени Вукопспилки», заняття проходили успішно377.

Таким чином, упродовж 1923-1925 рр. були досягнуті певні успіхи в справі українізації споживчої кооперації, передусім це стосувалося Вукопспілки, що підтверджується архівними документами. Зокрема, комісія РНК УСРР, яка у листопаді 1925 р., перевіривши хід українізації центрального апарату Вукопспілки, відзначила зусилля її керівництва. Зокрема, комісія констатувала, що спеціально було організовано курси для співробітників апарату ВУКС з вивчення української мови. Для цього підібрали висококваліфікований штат викладачів. Усього на курсах з української мови навчалося 300 осіб. Усі співробітники центрального апарату ВУКС поділялися на групи залежно від знання мови. Заняття відбувалися і вранці, й після роботи. Для слухачів курсів керівництво ВУКС закупило підручники з української мови. Правління ВУКС питання українізації апарату систематично контролювало, та щосуботи результати роботи розглядалися на його чергових засіданнях.

Результати перевірки знання української мови співробітниками центрального апарату Вукопспілки урядова комісія 11 листопада 1925 р. передала правлінню ВУКС, про що свідчать дані таблиці 3.1.1.
Таблиця 3.1.1

Дані про володіння українською мовою працівниками апарату Вукопспілки

станом на 11 листопада 1925 р.378


Назва відділу Вукопспілки

Рівень володіння українською мовою

пишуть

розмовляють

Сільськогосподарський відділ

35

35

Фінансово-рахунковий відділ

18

11

Транспортно-господарський відділ

15

11

Торговельний відділ

8

8

Організаційний відділ

9

11

Загальний

13

14

Юридична частина





Разом

98

90


















Як бачимо, 98 осіб управлінського апарату ВУКС могли писати українською мовою і трохи менше – 90 осіб – спілкуватися. Відтак проблема українізації управлінського апарату ВУКС була остаточно не розв’язана. Тому урядова комісія рекомендувала правлінню Вукопспілки у термін з 15 до 30 листопада 1925 р. організувати власну перевірку своїх співробітників на предмет знання української мови і тим самим виявити, наскільки апарат готовий до повного переходу на українську мову діловодства.

Виконуючи рекомендації урядової комісії, правління ВУКС прийняло у листопаді 1925 р. постанову «У справі українізації апарату Вукопспілки», де попередило своїх співробітників про можливі звільнення з роботи 1 січня 1926 р. у зв’язку з незнанням української мови. Завідувачі відділів повинні були звернути увагу на регулярне відвідування їх працівниками мовних курсів. Усі доповіді, як усні, так і письмові, мали готуватись українською мовою. Правління ВУКС ухвалило рішення про видання «Бюлетеня Вукопспілки» українською мовою. Було вирішено з кінця листопада 1925 р. листування відділів ВУКС із периферією здійснювати виключно українською мовою. Вся документація, бланки, книги, оголошення, стінгазети підлягали до 15 грудня 1925 р. перекладу на українську мову. Організаційному відділу доручили поповнити бібліотеку ВУКС творами українських класиків та новою літературою. Господарський відділ був зобов’язаний до кінця листопада 1925 р. підготувати українською мовою печатки і вивіски ВУКС тощо. Вирішили зараховувати до складу співробітників центральної спілки лише осіб, які знали українську мову. Ті, хто не бажав вивчати українську мову, ставали першими кандидатами на звільнення з роботи.

Систематично стан українізації в місцевих державних установах, радянських та громадських структурах перевірявся керівництвом УСРР. Це стосувалося й місцевих організацій споживчої кооперації. Питання про прискорення українізації в споживчій кооперації стояло настільки гостро, що практично щомісяця це питання розглядалося і на засіданнях місцевих органів влади, і в самих кооперативних організаціях379. Зокрема, 26 листопада 1926 р. Чернігівська комісія РСІ за підсумками перевірки знання української мови показала таке. Всіх службовців Чернігівської райспоживспілки було розподілено на 3 категорії: до першої категорії віднесено тих, хто достатньо володів українською мовою, до другої – тих, хто потребував її удосконалення, а до третьої – тих, хто зовсім не знав мови. Перевірка показала, що фахівці райспоживспілки в основному прихильно ставилися до українізації, що дало можливість


5 службовцям з другої категорії після проходження курсів перейти до першої, а частина фахівців, які взагалі не знали української мови, почали її вивчати, відвідуючи курси. Щодо управлінського складу райспоживспілки, то комісія відзначала, що засідання правління проводилося «мішаною мовою», доповіді здебільшого виголошувалися російською. Діловодство і документація бухгалтерії на 97% велися українською мовою, хоча головна книга й бланки балансів були надруковані російською мовою.

Виходячи із результатів перевірки Чернігівська комісія РСІ зробила такі висновки і пропозиції: а) негайно відрядити на курси української мови всіх службовців, що були віднесені до другої й третьої категорії та активно стежити за відвідуванням курсів слухачами, про що кожних два тижні повідомляти інспектуру окрнаросвіти; б) комісія звернула увагу на слабку українізацію членів більшовицької партії; в) від кооперативних організацій вимагалось асигнувати необхідні кошти на оплату курсів, організацію української бібліотеки, а також на передплату українських газет та журналів; г) пропонувалося засідання правління Чернігівської райспоживспілки проводити українською мовою і доповіді на всіх нарадах теж виголошувати українською мовою; д) усі службовці, віднесені до першої та другої категорій, зобов’язувалися спілкуватися як один з одним, так і з керівництвом тільки українською мовою; е) бухгалтерія райспоживспілки мала заповнювати головну книгу та баланси у межах України теж українською мовою380.

Потрібно зазначити, що тодішня влада все більше намагалася залучати кооперативні організації до фінансування курсів з української мови. Однак не кожне кооперативне товариство мало можливість фінансувати подібні курси. У такому разі навчання української мови провідних фахівців споживчої кооперації мало здійснювалося за рахунок них самих.

У постанові правління ВУКС від 31 серпня 1927 р. «По доповіді про стан українізації Вукопспілки» наголошувалося на тому, що в роботі з українізації апарату ВУКС помітні значні досягнення. Так, за результатами перевірки на знання української мови співробітники ВУКС поділялися таким чином: до першої категорії (добре знання мови) належало 62%, до другої (посередні знання мови) – 30%, до третьої (погано або практично не володіли українською мовою) – 8%. Водночас у постанові зазначалося, що не всі співробітники, які володіли українською мовою достатньою мірою та мали свідоцтва, використовували її під час роботи в установі. Секретаріатові правління ВУКС запропонували враховувати знання української мови під час прийому на посаду нових співробітників381.

У вищеназваній постанові рекомендувалося вжити низку заходів щодо пожвавлення українізації: а) категорично запропонувати всім співробітникам, зокрема керівникам відділів та відповідальним працівникам, що склали іспит із української мови на першу та другу категорії, під час роботи в установі вживати виключно українську мову; б) відрядити до Державних курсів українізації всіх співробітників, що їх за рівнем знання української мови віднесено до другої категорії, а також тих, що мали відстрочку, для остаточного вивчення мови в обсязі першої категорії; організувати мережу гуртків при установі за програмою Державних курсів для вдосконалення української мови за рахунок самих слухачів; в) порушити перед профспілковим комітетом питання про розгортання освітньої роботи з огляду на сприяння українізації, зокрема провести загальні збори Вукопспілки з обговоренням доповідей про національну політику радянської влади та українізацію. Також у постанові наголошувалося на важливості сприяння розвитку української культури. Було заплановано порушити перед профспілкою питання про потребу розгорнути мережу гуртків із вивчення української мови для обслуговуючого персоналу ВУКС чисельністю 159 осіб (до цих гуртків мали ввійти візники, прибиральниці, робітники на базарі та ін.)382.

2-3 липня 1928 р. правління Вукопспілки знову слухало питання про хід українізації. З цього приводу виступив член правління ВУКС Т. Макаренко. Обговоривши питання про стан українізації апарату ВУКС, правління відзначило помітне послаблення в справі практичного вжитку української мови під час роботи в установі, зокрема проведення засідань та нарад. Наголошувалося, що значна частина співробітників, які закінчили курси української мови й отримали посвідчення, не спілкувалися українською мовою в процесі роботи. Правління ВУКС ухвалило зобов’язати всіх співробітників апарату послуговуватися в установі виключно українською мовою у листуванні, розмовах та під час засідань, нарад тощо. Більше того, ухвалили: співробітників, які не спілкуватимуться та не виступатимуть із доповідями українською мовою, негайно звільняти з роботи. Комісія РНК УСРР, як і раніше, мала продовжувати уважно стежити за ходом українізації в центральному апараті Вукопспілки та її місцевих організацій та про випадки порушення процесу українізації негайно повідомляти правління ВУКС383.

Отже, в умовах непу культурологічні проблеми розпочиналися з широкої політичної кампанії, пов’язаної з коренізацією національних окраїн, український різновид якої називався українізацією. Вивчення проблеми українізації в кооперативних товариствах та їх спілках УСРР дає підстави стверджувати, що то був важливий напрямок культурно-просвітницької діяльності системи споживчої кооперації. Українізація вимагала поліпшення справи щодо якості мови в листуванні установ і діловодстві, посилення забезпечення українськими книжками всіх книгозбірень та українізації кооперативного апарату, якому рекомендувалося не тільки на нарадах, але у побуті спілкуватися виключно українською мовою.

Запроваджуючи українську мову в своїй діяльності, фахівці системи споживчої кооперації тим самим подавали приклад для пайовиків. Відповідно члени споживчих кооперативів також поступово переходили на українську мову спілкування з членами правлінь, продавцями, заготівельниками, членами крамничних комісій. Тим пайовикам, яких обрали на керівні посади, належало не лише навчитися розмовної української мови, але й добре оволодіти українською граматикою з метою ведення документації. Для тих пайовиків, які взагалі до цього були неписьменні, політика українізації дала унікальну можливість навчитися читати і писати. До речі, навіть із неписьменної категорії членів споживчих товариств у подальшому виростали кваліфіковані кадри кооперації, бо, отримавши ази української мови, вони відразу прагнули навчатися на кооперативних курсах або ж у кооперативних школах і т.д.

Разом з тим потрібно визнати, що українізація навіть центрального апарату Вукопспілки відбувалася непросто. При її здійсненні допускались як перебільшення успіхів, так і недооцінка значення для кооперативних організацій упровадження у практику спілкування й діловодства української мови. Ще складніше цей процес відбувався на місцях, де часто не вистачало ні матеріальних, ні відповідних кадрових ресурсів. Проте у цьому випадку важливіше констатувати інше – спрямованість апарату організацій споживчої кооперації на реалізацію партійних завдань та державних програм не лише у виробничій, а й у ідеологічній сфері. На межі 1920–1930-их років політика українізації в УСРР зазнала обмеження, а потім і згортання. Відповідно політика на згортання процесів українізації торкнулася й споживчої кооперації.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка