Вищий навчальний заклад Укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі» Кафедра педагогіки, культурології та історії



Сторінка7/22
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22

Обіжник оргвідділу ВУКС від 19 травня 1927 р.

(До всіх райспілок, робкоопів та ЦРК)

«Про переведення семінарів і курсів кооператпропагандистів та організаторів кооператосвітньої роботи»313
Як доводить досвід минулого року, однією з найголовніших перешкод на шляху нормальної постановки та розгортання кооперативно-освітньої роботи є нестача, а іноді й цілковита відсутність досить підготовлених культробітників. Основними робітниками, які необхідні для постановки поглибленої та масової кооперативно-освітньої роботи, є кооператпропагандисти й організатори кооператосвітньої роботи. Тому необхідно під час літнього періоду вжити заходів для підготовки або для підвищення кваліфікації згаданих робітників шляхом проведення відповідних семінарів чи курсів.

Кожна райспілка повинна обов’язково утворити не менше від одного семінару пропагандистів для селянських шкіл кооператграмоти. Кожна райспілка повинна обов’язково провести курси-наради або семінар для організаторів кооперативно-освітньої роботи на селі, також на участю всіх інших галузей кооперації.

Підготовку кооператпропагандистів для великих ЦРК та робкоопів проводять ці організації самостійно, шляхом утворення відповідного семінару. Що ж до невеликих робкоопів та міських СТ (споживчих товариств. – Авт.), а також деяких середніх робкоопів Донбасу, що не мають можливості самостійно провести такий семінар, то для них семінар повинна утворювати відповідна райспілка. В усіх таких випадках райспілка повинна завчасно звернутися до відповідних робкоопів зі своїми конкретними пропозиціями щодо проведення семінару. Витрати на проведення семінару треба розподілити пропорційно між тими робкоопами, для яких готуватимуться пропагандисти.

Курси-наради для підвищення кваліфікації організаторів кооперативно-освітньої роботи по робкоопах повинні проводити вони самі. Але в окремих випадках, райспілка за згодою дрібних робкоопів, може провести такі курси-наради в центрі. Залежно від місцевих умов, семінар пропагандистів можна організувати, об’єднати як для робітничих кооперативів, так і сільської кооперації. Але обов’язково потрібно відокремити робітничих пропагандистів в окрему групу для опрацювання тих спеціальних питань та предметів, що їх потребують умови робітничої кооперації.

Усі доповідні вказівки щодо організації семінарів і курсів, навчальних планів, програм і підручників вміщено в спеціальному додатку «Кооперативно-освітня робота», який цими днями виходить з друку та надсилається одночасно з журналом «Кооперативне будівництво»314.
Таким чином, у середині 1920-их років важливою формою поліпшення культурно-просвітницької діяльності споживчої кооперації УСРР стала організація курсів з підготовки культпрацівників. Ці курси популяризували не лише переваги споживчої кооперації, але й були змушені агітувати за переваги радянської влади загалом. Усвідомлюючи їх важливе значення, оргвідділ ВУКС систематично надавав місцевим кооперативним організаціям матеріальну і фінансову допомогу з улаштування курсів культпрацівників та забезпечував їх необхідною методичною літературою315. На кооперативного культпрацівника радянська влада покладала великі сподівання, адже він мав стати радянським пропагандистом і агітатором.
В першу чергу на кожного інструктора-культпрацівника покладалися обов’язки розроблення методичного матеріалу та надання консультацій кооперативним працівникам на місцях. При цьому плани роботи інструктора-культпрацівника обов’язково мали узгоджуватися з окрполітосвітінспектурою чи політсекцією сільбудів. Культпрацівник у той час був надзвичайно важливою постаттю в кооперації, особливо на селі, оскільки він здійснював постійний догляд за роботою книжкової полиці, складав списки необхідної літератури, довідкової бібліотеки та літератури для гуртків і кооперативного відділу сільбуду, на нього покладалися також обов’язки інформування преси про культпросвітню роботу, організації поїздок з пересувною бібліотекою, виставкою, проекційним ліхтарем тощо. Водночас інструктор-культпрацівник споживчої кооперації здійснював представництво в установах, які опікувалися вихованням молоді, зокрема у так званих окрсоцвихах (окружна організація соціалістичного виховання), а також у шкільних кооперативах316.

Місцеві організації споживчої кооперації, усвідомлюючи велике значення підготовки кульпрацівників, розгорнули курси для підготовки та перепідготовки спеціалістів, здатних пропагувати і поширювати серед пайовиків книги. Наприклад, Лубенська райспоживспілка у 1926-1927 рр. провела курси для підготовки робітників, які були покликані вміти організовувати книжкові полиці та районні книгарні. Зазначимо, що на той час Лубенська райспілка вже мала п’ять кооперативних книжкових полиць у Лубнах, Хоролі й Миргороді317.

У низці випадків місцеві кооперативні організації відряджали своїх представників на курси Книгоспілки, де вони могли набути необхідні знання щодо налагодження мережі книготоргівлі. Це підтверджує нижченаведений архівний документ.
Довідка від 24 червня 1926 р.
Видана Книгоспілкою пред’явникові цього…. у тому, що він перебував на курсах для робітників кооперативної книготоргівлі, які проводились Всеукраїнською кооперативною книготоргівельною та видавничою спілкою «Книгоспілка» у м. Харкові з 9 травня по 12 червня 1926 р.

Голова екзаменаційної комісії курсів Макаренко

Зав. курсами Нечаєв318.
Однак сільські споживчі товариства, навіть за умови наявності коштів для культосвітньої роботи, не мали підготовлених кадрів. У той період часопис «Кооперативне будівництво» зазначав: «Культфонд у декілька сот карбованців зустрічається як масове явище. Однак кооператосвітня робота на селі просувається дуже повільно. Причина в тому, що немає кому проводити цю роботу на селі, немає ні в кооперативах, ні в сільбудах відповідних працівників цієї справи. Отже, питання підготовки кооператосвітників на селі набирає актуальної ваги. Відкладати його ніяк не можна, якщо тільки кооперація не на папері, а в житті серйозно ставить справу про кооператосвітню роботу на селі»319. Щоб розв’язати окреслену проблему, місцеві кооперативні організації почали влаштовувати короткотермінові курси з підготовки кооператосвітників для сільської місцевості. Прикладів тому немало. Так, Чернігівська райспілка в травні 1926 р. організувала курси для підготовки 55 культпрацівників із числа кооперативного активу Північного Лівобережжя, які до цього працювали в кооперативних структурах не менше від
3 років. Серед них були 7 членів комітету незаможних селян (КНС), 15 членів ЛКСМУ, 9 членів і кандидатів у члени КП(б)У та 24 члени профспілок. Програма курсів, яка була розрахована на два місяці, передбачала вивчення історії та теорії кооперації, економічної географії, політекономії, організації й практики споживчої кооперації, законодавства, діловодства, а також проблем культурно-просвітницької діяльності тощо320.

Активну роботу з організації курсів із перепідготовки культпрацівників для села проводила Київська окрспоживспілка. У листопаді 1926 р. вона у погодженні з окрполітосвітою організувала в Києві 3-місячні курси за такою програмою: кооператграмота – 20 год., організація й практика всіх галузей кооперації – відповідно – 24, кооператосвітня робота – 32, робота кооперативу в цифрах та діаграмах – 16, політосвітня робота на селі – 16. Усього – 108 год. На курси були запрошені представники від 24 районів округи. Всього прибула 41 особа віком від 18 до 25 років. При цьому кандидатури на місцях погоджувались поміж кооперативами, сільбудами й партосередками. Саме цим фактом можна пояснити те, що на курси прибули переважно члени ЛКМСУ, які брали активну участь у культроботі на селі. Для слухачів курсів Київська окрспілка влаштувала низку екскурсій до різних музеїв Києва. Під час випуску слухачі курсів отримали довідкову літературу, спеціально підібрану для керівників кооператосвітньої роботи на селі321.

У 1926-1927 рр. Київська окрспоживспілка організувала вечірні кооперативні школи у Гостомелі, Василькові, Макарові, Броварах, де заняття проходили за спеціально розробленою програмою, затвердженою Київською політосвітою. Програма курсів була розрахована на 38 годин, заняття відбувались раз на тиждень у формі бесід. Лише в Броварському районі на Київщині тоді діяли 4 школи кооператграмоти, 5 кооперативних гуртків та 22 кооперативні кутки322.

Значну увагу кооперативні організації приділяли залученню на кооперативні курси жінок. Це питання радянська влада розглядала через призму активного залучення жінки до побудови соціалістичного суспільства. Щоб активніше залучати жінок до практичної роботи в споживчій кооперації всіляко намагалися направляти жінок на кооперативні курси з метою підвищення їх кваліфікації. Наприклад, напередодні жіночого свята 8 Березня у 1927 р. в с. Баришівці Київська окрспоживспілка скликала 3-денні курси-з’їзди кооперативного жіночого активу в кількості 19 осіб, для яких читались лекції з питань кооператграмоти. У серпні того ж року Київська окрспілка організувала у Києві 2-тижневі курси для керівників і викладачів сільських кооперативних шкіл для жінок-активісток, щоб підвищити їх теоретичний рівень і поглибити практичні навички 323.

За даними часопису «Кооперативне будівництво», в 1927 р. близько 4 тис. жінок (робітниць і селянок) здобували кооперативну освіту, засвоювали елементи кооперативної теорії й практики у так званих кооперативних секціях, які діяли при виконавчих органах радянської влади та управління, громадських організаціях, наприклад профспілках. Відмітимо, що робота жінок у кооперативних секціях мала не тільки теоретичний характер. Водночас кооперативні секції влаштовували екскурсії в заклади споживчої кооперації, у тому числі в магазини, на склади, промислові підприємства, їдальні, пекарні. Участь жінок у кооперативних секціях виявлялась для більшості з них початковою кооперативною школою підготовки працівників для крамничних комісій і пропагандистів кооперативних ідей324.

Однак більшовики вважали, що жінки недостатньо залучені до роботи в кооперації. Тому підготовка жінок через кооперативні курси висувалася як одна із першочергових. З цього приводу часопис «Кооперативне будівництво» у 1927 р. зазначав, що рівень залучення робітниць і селянок до вищої й середньої кооперативної освіти ще низький. До того ж в інструкторському апараті споживчої кооперації на селі у той період не було жодної жінки, серед завідувачів оргвідділів райспоживспілок УСРР тоді була лише одна жінка. Тому на курсах перепідготовки кооперативних кадрів жінка займала незначне місце. Відтак пропонувалось якомога ширше залучати жінок на відповідальні посади і влаштовувати курси підготовки та перепідготовки жінок-кооператорів. Кооперативним організаціям пропонувалось направляти на кооперативні курси комсомолок та профспілкових активісток, забезпечуючи їх стипендіями з тим, щоб вони здобули необхідні знання для практичної роботи в кооперації325.

Загалом динаміка курсів, улаштованих споживчою кооперацією УСРР у середині 1920-их років була така. Якщо у 1924-1925 рр. робітничо-міські кооперативи УСРР влаштували 18 курсів підвищення кваліфікації для своїх працівників, то в 1928-1929 рр. їх кількість зросла до 253. Відповідно кількість слухачів була така: в 1924-1925 рр. – 454 особи, а в 1928-1929 рр. – 7 тис. 163 чоловік326. При цьому робітнича споживча кооперація України здійснювала підготовку та перепідготовку за такими напрямами: членів правлінь, ревізійних комісій, працівників торгівлі, рахівників, кухарів, овочезаготівельників, кооператпропагандистів тощо (додаток № 4).

Однак, як і на початку 1920-х років, в організації курсів споживчої кооперації республіки існувало немало недоліків. Без сумніву, успішність роботи значною мірою визначалась однорідністю складу слухачів. Проте існували проблеми, пов’язані з комплектуванням курсів, точніше з різним рівнем підготовки слухачів. Зафіксовані випадки, коли на курсах навчалися слухачі, які мали різний рівень підготовки і різний стаж роботи, наприклад член правління і рахівник. У зв’язку із низьким загальним рівнем підготовки на деяких кооперативних курсах частка слухачів, які у середині 20-их років ХХ ст. не закінчили курси, становила 10-15%327.


2.4. Курси підвищення кваліфікації кооператорів наприкінці 1920-их рр.
Особливістю підготовки та перепідготовки кооперативних кадрів наприкінці 1920-их років було те, що навчально-масова робота була скерована на підготовку та перепідготовку фахівців для різних галузей кооперації. У той період фінансування кооперативних курсів здійснювалося за рахунок відрахувань організацій споживчої кооперації на культурно-освітню роботу, які, зокрема, на 1929-1930 рр. становили 7 млн. 220 тис. крб. З цієї суми на влаштування кооперативних курсів надходило 10% від прибутків усіх ланок споживчої кооперації, а також прибуток з обігу, в тому числі сільські товариства, робкоопи, райспоживспілки сплачували – 0,10%, ВУКС та Уцеробсекція – 0,03%328. Архівні засвідчують, що станом на 20 квітня
1928 р. кооперативні курси на місцях відбувалися за рахунок споживчої кооперації, а саме: на кожного курсанта видавали щомісяця 10 крб. та 50 крб. на його родину329.

Традиційно ВУКС та місцеві кооперативні організації влаштовували курси для підготовки та перепідготовки членів правлінь, ревізійних комісій, фахівців тієї чи іншої справи, культпрацівників тощо. Тривалість цих курсів сягала від кількох тижнів до кількох місяців залежно від фінансового стану тієї кооперативної організації, яка їх влаштовувала. Наприкінці 1920-их років курсова робота вітчизняної споживчої кооперації активізувалася з огляду на більш тісніше залучення кооперативних організацій до соціалістичної економіки і необхідності забезпечення її спеціалістами нових промислових галузей, як-от: громадське харчування, хлібопечення, м’ясо та молоко-переробка, хлібозаготівлі, хлібоекспорт тощо.

Потрібно зазначити, що наприкінці 1920-их років з метою перепідготовки кооперативних кадрів активно використовувалися кооперативні курси-з’їзди, про що свідчить таблиця 2.4.1. Метою кооперативних курсів-з’їдів було максимальне охоплення працівників споживчої кооперації з метою підвищення кваліфікації. Таблиця свідчить про те, що кількість випускників кооперативних курсів-з’їздів, які тривали по декілька днів, була більшою порівняно з курсами перепідготовки, які тривали по декілька тижнів або місяців.

Таблиця 2.4.1

Дані про кількість випускників курсів-з’їздів та курсів підготовки і перепідготовки кооперативних кадрів в УСРР (1927-1928 рр.)330


Назва курсів

Кількість випускників курсів-з’їздів

Кількість випускників курсів перепідготовки

Для членів правлінь

2489

200

Для членів ревкомісій

2976

174

Для рахівників

3636

1548

Для торгробітників

438

458

Для хлібних робітників

1569

1056

Для культробітників

136

791

Для крамничкомів

1730

-

Для демобілізованих червоноармійців

-

282

Інші

24

107

Загалом у 1928-1929 рр. різними курсами в сільській споживчій кооперації було охоплено 32 тис. 800 слухачів і в робітничій споживчій кооперації – 11 тис. 600 слухачів331. Усього до 1930 р. Вукопспілкою було проведено 12 курсів-з’їздів та місцевими кооперативними організаціями було влаштовано 608 курсів для перепідготовки кадрів332.

Наприкінці 1920-их років у Харкові при Книгоспілці почали діяти так звані заочні кооперативні курси, метою яких було якомога ширше охоплення працівників кооперації з метою підвищення їх кваліфікації. Заочні кооперативні курси були призначені для тих, хто навчався вдома за підручниками, розробленими центральними кооперативними спілками.

До складу викладачів курсів, які розробляли програму, посібники, рекомендації й завдання, входили спеціалісти від Вукопспілки, «Сільського Господаря», Книгоспілки та Інституту народного господарства. Далі наводимо склад лекторів заочних кооперативних курсів (дані за 1928 р.).


Склад лекторів заочних кооперативних курсів Книгоспілки у 1928 р.333


  1. Завідувач курсів М.П. Нечаєв (зав. оргвідділу Книгоспілки).

  2. Професор М.В. Кечензі-Шаповалов (старший інспектор соціально-економічної освіти Главпрофосу і лектор Інституту народного господарства). Методичний редактор.

  3. Професор Н.А. Класен (лектор Інституту народного господарства). Крамознавство.

  4. В.І. Марков. Основи кооперацїї (культвідділ ВУКС).

  5. А.А. Вишневецький (заст. завідувача планово-економічного бюро ВУКС), лектор Інституту народного господарства. Рахівництво

  6. М.П. Карнаухов (економіст планового бюро ВУКС), лектор Інституту народного господарства. Фінансова робота.

  7. М. Конкін (економіст оргвідділу ВУКС, лектор Інституту народного господарства). Торговельно-оперативний план.

  8. Б.Н. Яблоновський (економіст оргвідділу ВУКС. Ревізійна робота споживчого товариства).

  9. І.І. Мишко (бухгалтер-консультант ВУКС). Облік промислових підприємств.

  10. П.Ю. Лівотов (юрисконсульт ВУКС). Податки та збори.

  11. К.Ф. Дембський (член правління Книгоспілки, лектор кооперативного технікуму). Торговельна робота кооперативу. Аналіз господарської роботи споживчого товариства.

  12. Т.Т. Німчинов («Сільський Господар»). Рахівництво, аналіз господарської роботи.

  13. Л.П. Лозевич («Сільський Господар»). Збутова робота.

  14. О.Н. Макаревський «(Сільський Господар»). Організація та практика сільськогосподарського кооперативу.

  15. М.М. Поважук («Сільський Господар»). Торговельні вирахування.

Заочні кооперативні курси при Книгоспілці почали діяти з


1 січня 1928 р. і мали на меті перепідготувати практичних робітників кооперації, підвищивши їх кваліфікацію на окремих ділянках кооперативної роботи. Прикметно, що починати навчання на заочних кооперативних курсах дозволялось упродовж усього року. Також не було встановлено ніякого строку для закінчення курсів. Заочні кооперативні курси Книгоспілки не зв’язували кооператорів із обов’язковим терміном навчання, оскільки кожен міг навчатися, коли йому зручно й скільки потрібно. Керівництво ВУКС було надзвичайно зацікавлене в охопленні різних груп кооператорів та пайовиків заочними кооперативним курсами, які сприяли б підвищенню їх кваліфікації, до того ж на ці курси потрібно було менше коштів, ніж на стаціонарні. Сказане підтверджує нижче наведений обіжник ВУКС.
Витяг з обіжника № 198 Вукопспілки від 12 березня 1928 р. 334
Посилити роботу щодо втягнення кооперативного активу й пайовиків до заочних курсів Книгоспілки. Бажано було б, щоб місцеві кооператорганізації із сум культфонду або з інших джерел виділили певні кошти для надання допомоги в отриманні знань через курси заочного навчання окремими пайовикам (головним чином з бідняцько-незаможницьких кіл та демобілізованих червоноармійців), які неспроможні їх оплатити. Обов’язок кожної кооперативної спілки і низового кооперативу – давати максимальну матеріальну підтримку всім членам, які побажали навчатися на заочних курсах. Матеріальна допомога має виявлятися в сплаті коштів за навчання та в придбанні підручників і навчального приладдя. У майбутньому році кошторисом на кооперативно-освітню роботу передбачити спеціальні витрати на заочне навчання335.
Заочні курси при Книгоспілці керували навчанням курсантів, висилаючи їм поштою завдання та методичні рекомендації й перевіряючи виконання. Зазначимо, що посібники спеціально були підготовлені так, щоб їх могли розуміти навіть малопідготовлені читачі. У низці випадків перевірку знань студентів по закінченні заочних курсів здійснювали на місцях райспілки, кооперативні навчальні заклади або відділи народної освіти. Відтак не потрібно було приїздити до Харкова, оскільки кожний курсант міг навчатися без відриву від виробництва. Разом з тим заочні курси мали перевагу над самоосвітою, бо вони забезпечували системність навчання курсантів. Важливо зазначити, що на місцях при окружних кооперативних навчальних закладах, окркоопрадах, райспоживспілках та навіть при первинних кооперативах існували окремі бюро заочного навчання. Їх завданням була пропаганда заочного навчання, організація гуртків заочного навчання на місцях, усна і письмова консультація в справі організації та діяльності курсів336. Посилаючись на архівні документи, можна стверджувати, що Книгоспілка у той період успішно проводила курси книгарів 337. Водночас Вукопспілка практикувала делегування кооператорів на заочні курси Центроспілки СРСР 338.

На межі 1920–1930-их років більшовики всіляко намагалися контролювати, які соціальні прошарки із числа кооператорів та пайовиків охоплено кооперативними курсами. Велика увага приділялася залученню на кооперативні курси демобілізованих червоноармійців, оскільки вони, на думку тодішньої влади, мали проводити більшовицьку лінію в споживчих товариствах їх спілках. Наприклад, протягом 1927-1928 рр. курси перепідготовки кооперативних кадрів на місцях пройшли 282 демобілізовані червоноармійці, яким належало зайняти керівні посади або у військових споживчих товариствах, або у тих товариствах, де рівень більшовизації був низький339.

Не менша увага керівництвом ВУКС приділялася залученню на кооперативні курси незаможних селян. Так, Київська окрспоживспілка з 22 серпня по 4 вересня 1927 р. провела в Києві курси з підготовки керівників селянських шкіл і викладачів кооперації із числа сільських активістів340. У Полтаві з листопада 1929 р. почали діяти так звані Всеукраїнські наймитські курси споживчої кооперації, які охоплювали понад 100 чоловік341.

Більшовиками приділялася значна увага широкому залученню на кооперативні курси молоді. Про це свідчать рішення Першої Всеукраїнської партійної наради з питань культпросвітньої роботи в кооперації, яка відбулася в жовтні 1928 р. Йшлося про необхідність розширення мережі різноманітних курсів для робітничо-селянської молоді342. Так, за даними наради інструкторів-культурників кооперативних центрів республіки, яка відбулася навесні 1928 р., маємо такі показники: протягом 1927-1928 рр. по сільській кооперації райспоживспілками було проведено п’ять тижневих курсів, одні – чотирьохденні курси, двоє – трьохденні, одні – одноденні курси-семінари пропагандистів. Із загальної кількості


188 присутніх на них пропагандистів, 651 були членами правлячої партії, 47 – членами ЛКСМУ, останні – позапартійні 343. Ще такий факт. З метою підготовки кадрів для кооперативної торгівлі ВУКС у 1928 р. провела 360 курсів-нарад і 150 курсів для працівників сільської кооперації із залученням на них, у першу чергу, молоді. У результаті протягом жовтня–грудня 1928 р. було перепідготовлено 19 тис. 600 молодих кооперативних кадрів, у тому числі членів правлінь, ревізійних комісій, працівників торгівлі, рахівників тощо344.

Суттєва увага приділялася залученню на кооперативні курси жінок. Наприклад, у 1928 р. Криворізька окрспоживспілка організувала курси для жінок, які закінчили 30 осіб, серед них 4 підвищили кваліфікацію книгарів, відповідно 4 – пропагандистів, 6 – членів ревізійних комісій і 16 – членів крамничних комісій345. Ще такий факт. Київська окрспілка протягом 1928-1929 рр. на своїй Чорнобильській базі п’ять разів влаштувала курси для жінок-рахівників. Для фінансування курсів Київська окрспілка на засіданні від 20 жовтня 1928 р. ухвалила централізовано виділяти 30% коштів із культфондів споживчих товариств і переводити їх на рахунок споживспілки346. Своєю чергою, споживча кооперація Шепетівщини протягом літа 1927 р. організувала для жінок низку 5 – тижневих курсів, зокрема курси членів правлінь і хлібників закінчило 17 осіб, відповідно курси рахівників –


2 особи, курси голів сільських споживчих товариств – 13 осіб347. У 1928 р. Кременчуцька райспоживспілка з метою підготовки жінок до практичної роботи провела двоє спеціальних курсів для сільських незаможниць. Ці курси закінчили 77 жінок, які здебільшого обіймали виборні посади у споживчих товариствах348. Проскурівська райспілка у тому ж році залучила 60 жінок на заочні курси Книгоспілки349.

Особливістю влаштування кооперативних курсів в останні роки непу була їх спеціалізація за фахом роботи. Значна увага приділялась підготовці та перепідготовці фахівців певного напряму діяльності споживчої кооперації. Зокрема, Криворізький ЦРК у липні 1928 р. провів курси для робітників прилавка та членів крамних комісій, для чого він клопотався перед Вукопспілкою про надсилання відповідних програм курсів 350. У вересні того ж року ВУКС виділила 300 крб для організації Одеською окрспілкою курсів статистиків, делегувавши на них, зокрема, трьох працівників Одеської консервної фабрики 351 .

Усе більшого значення набувала підготовка кооператорів-заготівельників, що пояснювалось розширенням заготівельної галузі споживчої кооперації, особливо в контексті кооперативного експорту сільгосппродукціїї. З огляду на посилення хлібоекспорту великого значення керівництво ВУКС надавало підготовці спеціалістів хлібозаготівельної справи. Не випадково у червні 1928 р. оргвідділ ВУКС терміново розіслав райспілкам для влаштування місцевих хлібозаготівельних курсів програму «Організація та практика хлібозаготівлі для хлібних робітників у споживчій кооперації»352. У низці випадків кооператори проходили курси на базі Наркомторгу УСРР. Так було і у випадку, коли напередодні хлібозаготівель, улітку 1928 р., Дніпропетровська райспоживспілка відрядила хлібоінспектора Башкатова на хлібні курси до Наркомторгу УСРР353. У зв’язку з активізацією експорту рослинної продукції кооперативні організації також улаштовували курси для підготовки фахівців цієї галузі. Наприклад, у серпні 1928 р. Верхньобузька райспілка на Дніпропетровщині організувала курси для робітників споживчої кооперації, які займалися заготівлею сушки: городини та садовини 354.

Зокрема, у 1928-1929 рр. Київська окрспоживспілка проводила активну роботу з підготовки фахівців-заготівельників. Так, з 3 по 18 липня 1929 р. у Києві при окрспоживспілці проводилися курси для заготівельників, які охопили 43 представники від 13 районів округи. На курсах вивчали такі дисципліни: 1. «Завдання кооперації в радянській економіці» – 10 год.; 2. «Заготівля в економіці Київщини» –


10 год.; 3. «Товарознавство сільськогосподарських продуктів» – 34 год.; 4. «Техніка та організація заготівлі продуктів: птахівництва, скотарства та іншої сировини» – 16 год.;
5. «Організація та техніка заготівлі хлібозернових культур» –
12 год.; 6. «Заготівля лікарських рослин» – 6 год.355.

Наприкінці 1920-их років з огляду на розгортання темпів індустріалізації виникла потреба налагодження громадського харчування у містах, робітничих селищах та на промислових новобудовах. Однак спеціалістів громадського харчування не вистачало. З цього приводу часопис «Кооперативне будівництво» зазначав, що підготовка кухарів для громадського харчування набагато відставала від темпу розгортання мережі закладів громадського харчування. Через це частина кооперативних закладів громадського харчування була вкомплектована недостатньо кваліфікованими кухарями356. У 1930 р. провели Всесоюзний огляд громадського харчування, під час якого виявили, що асортимент страв у закладах громадського харчування вузький, водночас бракувало кухарів357. У ході зазначеного огляду громадського харчування окрспоживспілкам запропонували спільно зі спілками сільськогосподарської кооперації терміново утворити мережу курсів для підготовки працівників громадського харчування, забезпечивши їх лекторами та фінансуванням358.

Важливим напрямом культпросвітньої діяльності споживчої кооперації в ході розгортання промислової модернізації стало влаштування кооперативних курсів для підготовки спеціалістів громадського харчування для робітничих їдалень з метою економії часу робітничого класу та членів їх сімей. Наприкінці 1920-их років активно готували кухарів для робітничих їдалень у промислових районах України, про що, зокрема, свідчить світлина №7, на якій зображено випускників курсів громадського харчування в Червоноградському районі на Донеччині. Робітничі кооперативи Полтавщини у 1929-1930 рр. взялися за організацію громадського харчування для працівників радгоспів та цукроварень. Було вирішено влаштувати спеціальні курси з підготовки кадрів громадського харчування, для чого залучили до цієї справи весь актив робітничих кооперативів359. У Кременчуці, де діяло 30 робітничих їдалень, у 1930 р. були влаштовані курси з охопленням 40 осіб для підготовки спеціалістів громадського харчування. І як результат – значно поліпшилась якість обідів, про що, зокрема, повідомлялося на сторінках часопису «Кооперативне будівництво»360.

З початком колективізації села виникла потреба у налагодженні громадського харчування в полі. Наприклад, у квітні 1930 р. Мелітопольська окрспоживспілка зробила випуск 32 кухарів для обслуговування колгоспів і радгоспів (світлина № 8)361. Активну діяльність з організації громадського харчування та підготовки кухарів здійснювала Дніпробузька окрспоживспілка (Миколаївська округа). З огляду на те, що спеціалістів громадського харчування на селі не вистачало, правління Дніпробузької окрспілки організувало тритижневі курси для підготовки 30 кухарів для сільських громадських їдалень, серед яких було 28 жінок. Навчання на курсах проходило щодня по 8 годин, з яких 5 годин припадало на практичну роботу на виробництві (у великих їдальнях міста) та 3 години на теоретичний курс. Курсанти знайомились із формами культурно-побутової роботи споживчої кооперації, зокрема зі значенням та роллю громадського харчування в соціалістичному суспільстві. Разом з тим курсанти дізнавались про будову людського організму, травлення їжі, калорійність різних продуктів, виготовлення страв тощо.

Практична частина курсів проходила під безпосереднім керівництвом кращих фахівців-кухарів на базі громадських їдалень м. Миколаєва. Курсанти проходили практику як у відкритих кооперативних їдальнях, так і в закритих їдальнях на заводах «Марті» та «Руссуд». Ці курси дали можливість кожному слухачеві опанувати окремі виробничі процеси, ознайомитися з організацією громадської їдальні, включаючи облік продуктів, потрібне приладдя, раціональне устаткування кухні, зберігання продуктів тощо. Робітники міських їдалень активно допомагали слухачам засвоїти потрібний досвід у порядку шефства над селом. Як зазначав часопис «Кооперативне будівництво», ці курси «цілком себе виправдали і дали селу перший загін підготовлених працівників громадських їдалень, які не тільки працюватимуть безпосередньо в їдальнях, але й поширюватимуть, популяризуватимуть справу громадського харчування та його переваги серед широких мас селянства, колективізуючи та оздоровлюючи побут селянина-колективіста»362.

Ще більше зросла потреба у підготовці та перепідготовці кооперативних пропагандистів й агітаторів, культпросвітників. Висококваліфікованих фахівців цього напряму діяльності навіть у споживчій робітничій кооперації не вистачало, про що свідчать такі дані. Станом на 1928 р. по ЦРК і робкоопах УСРР було 44 інструктори-культурники, з них лише одна особа мала вищу освіту363. Для того, щоб посилити теоретичну та практичну підготовку кооператорів, яким доводилось працювати у галузі книготоргівлі, Старобільська райспілка, наприклад, суттєво (майже вдвічі) збільшила кількість годин на відповідних курсах. Відтепер на теорію припадало 70 годин і на практичні заняття – 30 .364.

У нижченаведеній таблиці № 2.4.2 є дані про динаміку діяльності середньої ланки споживчої кооперації України щодо підготовки кооператорів упродовж другої половини 1920-их років.

Таблиця 2.4.2

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка