Вищий навчальний заклад Укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі» Кафедра педагогіки, культурології та історії



Сторінка6/22
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Дані про кількість випускників Вищих кооперативних курсів Вукопспілки у 1927-1928 рр.268



з/п

Назви курсів

Тривалість курсів

Кількість курсантів

1.

Курси перепідготовки працівників райспілок та робкоопів

3 місяця

30 осіб

2.

Курси інструкторів

1 місяць

26 осіб

3.

Курси інструкторів-культурників

1,5 місяця

25 осіб

4.

Курси хлібопеків

3 місяця

30 осіб

5.

Курси членів правлінь, відповідальних працівників невеликих міських споживчих товариств

1,5 місяця

37 осіб

6.

Курси членів правлінь, відповідальних працівників міських споживчих товариств

1,6 місяця

52 особи

7

Курси членів правлінь, відповідальних працівників робкоопів

1,5 місяця

45 осіб

Отже, протягом 1920-их років Вукопспілка налагодила роботу з організації Вищих кооперативних курсів, які займались підготовкою та перепідготовкою інструкторів споживчої кооперації, керівних працівників середньої ланки споживчої кооперації та робітничих кооперативів. У другій половині 20-их років ХХ ст. кількість видів курсів підготовки і перепідготовки кооператорів через курси ВУКС розширилась, уключаючи підготовку вкрай необхідних на той час кадрів, як-от: інструкторів-пропагандистів, хлібозаготівельників, овочезаготівельників, культпросвітників тощо (табл. 2.2.2). Більшою мірою ці курси переймалися підготовкою керівних кадрів для кооперативних організацій, у тому числі райспоживспілок (окрспілок), ЦРК та робітничих кооперативів.



Таблиця 2.2.2

Дані про курси Вукопспілки підготовки та перепідготовки кооператорів протягом 1925-1929 рр.269


Назва курсів

Кількість курсів

Кількість слухачів

1925-1926 рр.

1926-1927 рр.

1927-1928 рр.

1928-1929 рр.

1926-1927 рр.

1927-1928 рр.

1928-1929 рр.

Для відповідальних робітників окрспілок

і робкоопів



2

2

1

1

70

30

65

Для інструкторів

-

2

1

1

70

26

38

Для інструкторів-

культурників



1

1

1

1

25

25

26

Для пропагандистів

-

-

-

4

-

-

180

Для статистиків

окрспілок



-

-

-

1

-

-

18

Для робітників дрібних робкоопів

-

-

3

3

-

134

145

Для хлібників

-

1

1

2

26

30

54

Для овочезагото

вельників



-

-

-

2

-

-

60

Усього

3

6

7

15

191

245

586

Таким чином, якщо в 1925-1926 рр. ВУКС протягом року організувала 3 курси підвищення кваліфікації, які закінчили
191 особа, то в 1928-1929 рр. нею вже було влаштовано
15 курсів, через які пройшли 586 чоловік.

Фінансування курсів ВУКС помітно зростало. Так, якщо у 1927-1928 рр. Вукопспілка витрачала на влаштування та проведення курсів підвищення кваліфікації працівників споживчої кооперації 9,4% від загальних тогочасних витрат ВУКС на культурно-освітню роботу, то в 1928-1929 рр. – 19,2%, тобто більше ніж у два рази270 (додаток № 1).

Важливою ділянкою роботи Вукопспілки виявилося запровадження наукових засад у кваліфікації працівників системи, що, без сумніву, відбувалося в контексті політики індустріалізації та модернізації країни. З цією метою на початку березня 1927 р. при ВУКС було створено науковий дослідний кабінет у справі вивчення господарської діяльності українських споживчих кооперативних організацій. До складу кабінету входило 5 осіб, у тому числі відомі на той час теоретики і практики кооперації М. Маркін-Конкін і А. Гречко та інші.

Цей кабінет займався питаннями раціоналізації в діяльності споживчої кооперації. Разом з цим працівники наукового дослідного кабінету проводили консультації, наради з вивчення закордонного досвіду діяльності споживчої кооперації, організовували закордонні експедиції працівників Вукопспілки та місцевих спілок, аналізували закордонний досвід і намагались виробити пропозиції щодо пристосування його до реальних умов роботи української кооперації. З метою стимулювання раціоналізаторської роботи працівників системи споживчої кооперації дослідний кабінет ВУКС установив авторський гонорар у розмірі 2 тис. крб., що на той час було значною сумою271.


2.3. Підготовка та перепідготовка кадрів через

систему місцевих кооперативних курсів на початку та в середині 1920-их років

Зважаючи на відродження самостійної господарської діяльності споживчої кооперації на початку 1920-их років кооперативні організації на місцях також почали відкривати кооперативні курси. Місцеві кооперативні курси мали різну тривалість – від кількох днів до кількох місяців, що пояснювалося фінансовою спроможністю чи слабкістю кооперативних організацій. Зокрема, на 1–3-их місячних курсах готували інструкторів та працівників для відповідальної керівної роботи, а на короткотермінових курсах – від кількох днів до 1 місяця – підсобних робітників споживчої кооперації. Прикметно, що кооперативні курси на місцях організовували за свої кошти кооперативні спілки, але керівництво ними покладалося на кооперативні відділи губкомів партії, оскільки більшовикам потрібно було підготувати місцевих «червоних кооператорів»272.

Уже з весни 1921 р. розпочалася кооперативна підготовка у партійних школах, профкооператшколах та на кооперативних курсах. У травні 1921 р., реорганізуючи існуючі кооперативні відділи, губкоми партії покладали на них керівництво організацією кооперативних курсів та шкіл, плануючи створити розгалужену мережу кооперативних курсів у повітах273. Кооперативні відділи губкомів КП(б)У керівництвом республіки були зобов’язані влаштовувати курси та школи для підготовки кооператорів-комуністів. У вересні 1921 р. ЦК комсомолу республіки також дав указівку про створення при місцевих осередках комсомолу кооперативних гуртків для підготовки молодих кооператорів274.

Разом з тим потрібно зазначити, що з перших кроків нової економічної політики місцеві кооперативні курси дали можливість провести підготовку і перепідготовку значної кількості спеціалістів кооперації, оскільки кооперативні організації відчували в них велику потребу. Тоді тривалість навчання на кооперативних курсах на місцях була різною – від


3 діб до 3 і більше місяців. Загалом протягом 1920-1923 рр. кооперативні курси при партшколах, профкооператшколах та при місцевих організаціях споживчої кооперації УСРР підготували і перепідготували до 1 тис. осіб275.

Паралельно з Вукопспілкою окремі губспоживспілки (райспілки), більш фінансово спроможні споживчі товариства і робкоопи почали організовувати курси для своїх працівників. Іноді кооператорам доводилось шукати спільників у справі підготовки фахівців-господарників, оскільки власних коштів не вистачало. Наприклад, Одеська губспілка 23 травня 1921 р. повідомляла ВУКС, що в Одесі відкриваються спільно з місцевою профспілкою радпрацівників та культпросвітньою комісією Комслужу (комітет радянських службовців) кооперативні курси для працівників губспілки з програмою, яка подібна до програми Вищих кооперативних курсів ВУКС у Харкові 276.

Заслуговує на увагу внесок в організацію кооперативних курсів Полтавської губспоживспілки, яка однією з перших в Україні розпочала курсову роботу. Цей вид роботи проводив кооперативно-просвітній відділ Полтавської губспілки, що почав діяльність 15 жовтня 1921 р. як окрема частина організаційного управління спілки. Відділ організовував шестимісячні кооперативні курси для робітників міської кооперації. Згодом ці курси виконували роль губернських курсів споживчої кооперації. Для керівництва курсами делегували інструктора-лектора кооперативно-просвітнього відділу губспілки277.

Наводимо низку фактів, віднайдених у кооперативних виданнях, про відкриття кооперативних курсів на початку


1920-их років. Активно діяли кооперативні курси у містах. Так, Харківське споживче товариство у 1923 р. організувало курси тривалістю три тижні, на яких проводилися заняття з політекономії, історії та теорії кооперації, організації та практики кооперації, торговельної політики, кооперативного законодавства278. Миколаївський робкооп навесні 1924 р. відкрив короткотермінові курси для підготовки кооперативних працівників із числа членів низових професійних осередків, а також із числа співробітників робкоопу. Влітку 1924 р. у Запоріжжі почалася діяльність курсів для підготовки кооператорів, скликаних райспоживспілкою. Як і в попередніх прикладах, курси мали на меті підвищення кваліфікації працівників кооперації279. З метою підготовки рахівників для кооперативних організацій кооператори почали відкривати курси для робітничої кооперації та сільських товариств. Зокрема, 20 травня 1924 р. Білоцерківською райспоживспілкою були відкриті 6-тижневі кооперативно-рахівничі курси для працівників сільських споживчих товариств, а також для членів правлінь кооперативів. Навчання на цих курсах було безкоштовне (всі витрати брала на себе кооперація), а для курсантів організували інтернат280.

Практично кожна райспоживспілка влаштовувала курси для підготовки та перепідготовки рахівників для споживчої кооперації, оскільки в умовах розширення господарської діяльності кооперації згаданих спеціалістів бракувало. Наприклад, Павлоградська райспілка у 1924 р. провела кооперативно-рахівничі курси. Відвідування курсів було добре. Випускники курсів після їх закінчення відразу отримали роботу в кооперативних організаціях, що свідчило про потребу в подібних кадрах281. Зважаючи на обмеженість коштів, на початку 1920-их років була започаткована практика кооперативних курсів на місцях, організованих спільними зусиллями споживчої та сільськогосподарської кооперації. Наприклад, Чернігівська райспоживспілка спільно із райсільгоспспілкою ухвалила відкрити в Чернігові курси для підготовки рахівників для сільських кооперативних товариств. Ці курси проходили з 7 червня по 15 червня 1924 р., охопивши 100 чоловік282.

Більшовики вважали, що передусім потрібно підготувати інструкторів кооперації, бо, на їх думку, інструктор-комуніст мав стати провідником радянської політики. «Мозок кооперації – це її інструктор», – підкреслювали більшовицькі керманичі споживчої кооперації. Виконуючи замовлення тодішньої влади, більшовицьке керівництво ВУКС та її місцевих організацій від початку непу всіляко намагалося «влити в кооперацію свіжі сили, створити кадри червоних інструкторів, червоних командирів кооперативної армії». Так, Чернігівська губспоживспілка у березні 1922 р. організувала двомісячні курси підготовки «червоних інструкторів» для кооперації283. Подібні інструкторські курси декілька разів були організовані й у Полтаві. У липні 1924 р. пленум ЦК КП(б)У визнав необхідним приділити велику увагу підготовці на курсах інструкторського персоналу із числа партійців для сільських споживчих товариств. Місцеві ж партосередки спільно з кооперативними організаціями повинні були регулярно проводити наради інструкторів-кооператорів284.

Радянські очільники була зацікавлені залучати на місцеві кооперативні курси активістів, членів правлячої партії, тобто так звані пролетарські елементи. Не випадковим є те, що оргінструкторський відділ ЦК КП(б)У керував створенням не лише в центрі, але й на місцях мережею кооперативних шкіл та короткочасних курсів. При цьому наголошувалося на підготовці інструкторських кадрів за рахунок сільських комуністів, незаможних селян та робітників, які мали досвід роботи у споживчій кооперації. Наприклад, тодішньою владою приділялась велика увага залученню на кооперативні курси жінок із числа пролетарок-активісток. Зокрема, 18 лютого


1923 р. Шоста Всеукраїнська нарада завідувачів жінвідділами ухвалила інструкцію щодо підготовки та перепідготовки жінок на кооперативних курсах285. У ній наголошувалося на тому, що потрібно всіляко влаштовувати і залучати жінок на кооперативні курси як теоретичного плану (інструкторські), так і практичного значення (прикажчики, рахівники).

У свою чергу, жовтневий (1925 р.) пленум ЦК КП(б)У наголосив на необхідності розширення підготовки і перепідготовки на кооперативних курсах місцевих кадрів за рахунок бідняків та середняків з метою зміцнення їх позицій у керівництві кооперацією286. У грудні 1925 р. політбюро ЦК КП(б)У, заслухавши доповідь голови ВУКС О.Б. Генкіна, вказало не лише на низьку ділову кваліфікацію, але й на низьку партійну складову значної частини кооперативних працівників, наголосивши на терміновій необхідності її підвищення287. Дев’ятий з’їзд КП(б)У з метою посилення більшовицького впливу в сільській кооперації в грудні 1925 р. зобов’язав місцевих активістів – комуністів, комсомольців та членів інших масових робітничо-селянських організацій – узяти активну участь в організації кооперативних курсів для підготовки керівників сільських кооперативів 288.

Загалом у першій половині 1920-их років в Україні вже існувала широка мережа кооперативних курсів. Однак досвід відкриття та проведення кооперативних курсів у перші роки непу засвідчив, що в цій справі існує низка проблем. На ці проблеми в 1924 р. указував часопис «Кооперативный бюллетень Вукоопспилки». Наприклад, невисока ефективність місцевих кооперативних курсів пояснювалася відсутністю таких дисциплін у викладанні, як «Торгівлезнавство», «Складська справа», «Товарознавство». Також говорилося й про відсутність необхідної кількості відповідних наочних посібників і практичних занять. Тобто йшлося про низьку теоретичну та організаторську підготовку працівників споживчої кооперації на кооперативних курсах. З цього приводу вказаний часопис зазначав: «Ми все ще у кращому випадку даємо рахівника на село. А нам потрібно дати якщо не свідомого господарника, то хоча б кооператора-організатора у сільському масштабі. У цьому має полягати завдання курсів»289. Одним із суттєвих недоліків у роботі сільської кооперації залишалась нестача кваліфікованих працівників. Не випадково з цього приводу голова правління ВУКС О.Б. Генкін свідчив: «Ми потребуємо кваліфікованого працівника-кооператора для села, а він застряє у райспілці»290.

Потрібно вказати і на таку проблему, як короткотерміновість кооперативних курсів, що, без сумніву, було пов’язане із обмеженістю коштів у кооперативних організацій. Як зазначалося на сторінках кооперативних видань того часу, кооперативні курси мали тривати не менше ніж 6-8 місяців для того, щоб дати слухачам потрібну теоретичну та практичну підготовку. Також однією із причин низької ефективності кооперативних курсів був низький освітній рівень слухачів. Навіть на Вищі інструкторські курси ВУКС у 1924 р., які готували керівників кооперативних спілок, приймали слухачів із 7-річною шкільною підготовкою. Загалом інструкторські курси, організовані при ВУКС і на місцях, на початку 1920-их років мали розв’язати першочергове завдання, яке полягало в підготовці кваліфікованих організаторів кооперативної справи, здатних не лише вести господарство, але й передбачати перспективи розвитку споживчої кооперації. Однак, як підкреслював часопис «Бюллетень Вукопспилки», необхідну кількість кооператорів-інструкторів, здатних працювати в ринкових умовах, спроможних організувати справу при надзвичайно швидкому темпі життя, кооперативні курси тоді підготувати не змогли291.

У середині 1920-их років підготовка та перепідготовка кооперативних кадрів в Україні продовжувалась і урізноманітнювалась, маючи певні особливості. Передусім зверталась увага на підготовку й перепідготовку керівників первинних споживчих товариств, у тому числі на селі. Так, у березні 1926 р. 2-ий з’їзд уповноважених Маріупольської райспоживспілки приділив велику увагу підготовці та перепідготовці сільського активу. З’їздом був запроваджений спеціальний стипендіальний фонд, призначення якого полягало в тому, щоб дати Маріупольській окрузі освічених кооператорів із числа практичних низових робітників292. Часопис «Кооперативный бюллетень» у 1926 р. закликав звернути увагу на підготовку кооперативного активу з числа жінок. Пропонувалось відрядити на короткотермінові та довготермінові кооперативні курси авторитетних жінок, які працювали в кооперативних органах або ж пайовичок. Це робилося для того, щоб розширити висунення жінок у керівні органи споживчих кооперативів і їх спілок293.

Особливістю підготовки кооперативних кадрів у середині 1920-их років було й те, що, крім кооперативних курсів, підготовку спеціалістів кооперації тоді активно здійснювали кооперативні профшколи. Так, ураховуючи проблему забезпечення кооперативних організацій спеціалістами, особливо на місцях, VIII сесія Ради Вукопспілки у лютому 1926 р. визнала кооперативну профшколу основним навчальним закладом для підготовки працівників первинної споживчої кооперації. Ці школи переважно відкривалися у містах та містечках. Їх комплектація повинна була здійснюватися залежно від потреб низових кооперативних організацій, а мережа шкіл рівномірно розподілялася по округах для того, щоб максимально охопити всю республіку294. Наприклад, у 1925 р. кооперативні профшколи діяли в таких містах, як Полтава, Луганськ, Чернігів, Суми, Ніжин, Харків, Київ ().295. У 1927 р. в Україні вже діяло 24 кооперативні профшколи, де в середньому навчалося по 180 осіб296. Тоді ж поширилася практика організації вечірніх кооперативних шкіл, у яких заняття відбувалися за спеціально розробленою програмою (світлина


№ 6).

Характерною ознакою підготовки та перепідготовки кооперативних кадрів у зазначений період було й те, що запроваджувалась такі форми, як курси-з’їзди, колективні інструктування, через які повинні були проходити всі робітники міських та сільських споживчих товариств. У 1925-1926 рр. було влаштовано 96 курсів-з’їздів, серед них 20 курсів-з’їздів для членів правлінь, 16 курсів для членів ревізійних комісій, 6 курсів для працівників прилавка. Однак жінок на цих курсах-з’їздах було мало, тільки 7,5%. Усього тоді вдалося охопити курсами-з’їздами 4 тис. 610 працівників кооперації297. Наступного, 1926-1927 рр., на місцях було проведено 138 кооперативних курсів-з’їздів з охопленням 4 тис, 649 осіб298.

У низці випадків курси підготовки та перепідготовки кооперативних кадрів спеціально влаштовували напередодні державних свят. Наприклад, Київська окрспоживспілка безпосередньо перед Міжнародним жіночим святом 8 березня 1926 р. у с. Баришівка (Броварський район на Київщині) скликала 3-денні курси-з’їзди кооперативного жіночого активу в кількості 19 осіб, у т.ч. членів крамничних комісій – 4, продавців – 1, рядових пайовиків – 13, непайовиків – 1. На вказаних курсах-з’їздах розглядалися питання кооператграмоти за програмою Київської окрспоживспілки. За погодженням із окрполітосвітою Київська окрспоживспілка в листопаді 1926 р., тобто до жовтневих свят, організувала у Києві 3-тижневі курси, на які запросили представників від крупних товариств
24 районів округу. Всього на ці курси прибуло на навчання
41 особа, у тому числі 2 жінки. Прикметно, що у складі курсантів переважала молодь, становлячи 82%. Навчання здійснювалося за програмою, яка мала 108 годин, у тому числі: 1. «Кооператграмота» – 20 год.; 2. «Організація і практика всіх галузей кооперації» – 24 год.; 3. «Кооператосвітня робота» –
32 год.; 4. «Робота кооперативу в цифрах та діаграмах» –
16 год.; 5. «Політосвітня робота на селі» – 16 год. Вивчення дисциплін проводилося у вигляді бесід і на лабораторних заняттях. Усім курсантам організатори курсів роздали довідкові бібліотечки, що спеціально формувалися для керівників сільських споживчих товариств. Крім того, для учасників курсів проводились екскурсії до різних музеїв Києва299. Наприкінці січня 1927 р. Київська окрспоживспілка організувала 3-тижневі курси для рахівників на 55 осіб, а у травні того ж року –
3-тижневі курси для працівників крамниць і закупівельників. Для належної організації роботи у кооперативних профшколах та на курсах Київська окрспоживспілка з 22 серпня по 4 вересня 1927 р. влаштувала в Києві курси з метою підготовки керівників сільських кооперативних шкіл і викладачів кооперації300.

У середині 1920-их років велику увагу приділяли підготовці тих спеціалістів кооперації, яких у той період не вистачало. Так, низка райспоживспілок, зважаючи на обмеженість кооперативних кадрів на селі, влаштовували курси із перепідготовки вкрай необхідних кооперативних спеціалістів для села, зокрема рахівників та торговельного персоналу, де викладалися такі предмети: «Кооперативна грамота», «Рахівництво», «Правове становище торговельного персоналу», «Основи товарознавства», «Метрична система» тощо. Наприклад, у 1924-1926 рр. Лубенська райспоживспілка, виходячи з потреби в сільських рахівниках, улаштовувала курси для підготовки зазначених спеціалістів, які тривали від 1 до 1,5 місяця. Всього згадані курси тоді закінчили 120 слухачів. У 1926-1927 рр. Лубенською райспілкою через курси рахівників для села було перепідготовлено 45 осіб301.

Досвід кооперативних курсів систематично висвітлювався на сторінках часопису «Кооперативный бюллетень». Так, посилаючись на один із номерів цього журналу, можемо свідчити, що у 1926 р. Катеринославська райспоживспілка розробила програму місячних курсів із перепідготовки рахівників сільських споживчих товариств. Ці курси були організовані в Катеринославі в чотири цикли з охопленням по 40 чоловік на кожному з них. Відтак це дало змогу протягом року перепідготувати 160 чоловік рахівників для сільських споживчих товариств302.

З огляду на активізацію заготівельної діяльності споживчої кооперації, у середині 1920-их років зросла потреба у кадрах хлібозаготівельників. Зокрема, «Кооперативний бюлетень» у 1926 р. закликав «ліквідувати хлібозаготівельну неграмотність» серед кооперативних кадрів сільських споживчих товариств та райспоживспілок. Для цього пропонувалося напередодні хлібозаготівельної кампанії провести курси хлібозаготівельників. Наприклад, пропонувалося організувати при райспілках місячні курси, через які мали пройти підготовку хоча б по одному члену правління споживчих товариств, які здійснювали хлібозаготівлю. На цих курсах планувалося дати членам правлінь споживчих товариств певні знання щодо завдань і методів кооперативної хлібозаготівлі, навчити їх техніки заготівлі, переробки, сортування та транспортування зерна. До складу райспоживспілок було вирішено включити спеціального інструктора з питань організаційного обслуговування хлібозаготівельної роботи споживчих товариств. Водночас планували забезпечити споживчі товариства на місцях друкованою літературою з питань техніки заготівлі й транспортування зерна303.

Як і в попередні роки, велика увага приділялась підготовці та перепідготовці кадрів робітничої споживчої кооперації. Цьому є низка підтверджень. Передусім намагалися проводити перепідготовку й підвищення кваліфікації членів правлінь і відповідальних робітників райспілок та ЦРК. Так, у 1926 р. при Київському кооперативному інституті розпочали роботу курси підвищення кваліфікації відповідальних робітників райспілок і ЦРК. Ці курси були влаштовані правлінням ВУКС. Курси тривали майже 3 місяці – з 23 квітня по 10 липня 1926 р. На них навчалися 31 чоловік. За свідченнями курсантів першого випуску, курси дали їм багато необхідних знань. Другий набір курсів був зроблений 20 жовтня того ж року терміном на 3,5 місяці. У той період рівень теоретичної підготовки курсантів на базі Київського кооперативного інституту був високий, чому великою мірою сприяла наявність добре устаткованих навчально-допоміжних закладів: бібліотеки, лабораторії, музею, кабінетів. Зрозуміло, що потужна матеріальна база забезпечувала курсантам можливість поєднувати теорію з практикою.

Для слухачів від робітничої кооперації спеціально викладали такі дисципліни, як «Організаційна та кооператосвітня робота робітничої кооперації», «Фахове рахівництво», «Особливості фінансового господарства», «Методика планування в робітничій кооперації», «Громадське харчування», «Хлібопечення»304. Цікавий факт: намагаючись здобути на курсах якомога більше знань, курсанти клопоталися перед правлінням ВУКС асигнувати додаткові кошти на викладання курсів «Політекономія» та «Українська мова». Прикметно, що, крім теоретичних знань і практичних дисциплін для курсантів улаштовувати екскурсії на підприємства й заклади споживчої кооперації м. Києва, у тому числі до м'ясохолодобойні та хлібозаводу. Поступово термін курсів для представників робітничих кооперативів та ЦРК, які проходили на базі Київського кооперативного інституту, зріс до 7 місяців. Навчальний план був доповнений такими дисциплінами, як «Теорія історичного матеріалізму», «Основи політекономії», «Прикладна економія», «Історія та теорія кооперації», «Організаційне будівництво кооперації», «Ринкознавство», «Економічна географія», «Елементарні відомості з хімії»305.

Перепідготовку кадрів активно здійснювали робітничі кооперативи на місцях. Термін курсів підвищення кваліфікації для спеціалістів робітничої кооперації тривав залежно від рівня їх фінансування. Наприклад, у 1926 р. Запорізький ЦРК, виходячи зі свого фінансового стану, спромігся організувати для торгового персоналу 3-місячні кооперативні курси. На ці курси ЦРК виділило 1 тис. 142 крб. Програма курсів була розрахована на 120 годин. На курсах викладалися такі предмети: «Кооперативна грамота», «Правове становище торговельного персоналу», «Основи товарознавства», «Метрична система», «Крамницеведення», «Політграмота». Заняття проходили тричі на тиждень. Водночас Запорізький ЦРК у 1926 р. організував курси для рахівників і бухгалтерів, розраховані на 140 годин. На цих курсах викладались «Основи загальної бухгалтерії», спеціальний курс «Бухгалтерія ЦРК», «Основи діючого торгового законодавства» та ін.306.

Нами виявлений досвід Маріупольського ЦРК з організації курсів перепідготовки кадрів. У жовтні 1926 р. цей робітничий кооператив уперше ініціював організацію курсів, які опікувалися перепідготовкою співробітників ЦРК, працівників магазинів. Усього курсами, які тривали 3 місяці, було охоплено 58 чоловік. Курси мали таку програму: товарознавство –


36 навчальних годин; кооперативна грамота – історія, теорія і практика кооперації – відповідно 26; рахівництво та облік – 24; товарознавство – 8; кооперативне право – 4307. Загалом указані курси себе виправдали. Однак були й недоліки, про що зазначалось у часописі «Кооперативне будівництво». Серед іншого бракувало методичних матеріалів, коштів на придбання навчального приладдя, пересувних лабораторій із наочним приладдям308.

З огляду на те, що все більше зростала роль споживчої кооперації на залізничному транспорті, у 1926 р. Транспортне споживче товариство (ТСТ) Південно-Західної залізниці відкрило короткотермінові курси з підготовки крамничного штату з тим, щоб підняти їх кваліфікацію шляхом вивчення політичної та кооперативної грамоти, економіки кооперативної торгівлі, товароведення і складської справи, основ комерційної арифметики і рахівництва, а також детального вивчення свого товариства та його роботи. Курси мали на меті не лише дати запас технічних знань, але й зробити працівника прилавку працівником громадським, розвинути в ньому свідомість і активність кооператора та дати йому можливість бути як пропагандистом кооперативних ідей, так і всієї роботи товариства перед членами товариства, з якими він мав щоденне спілкування. Для організації курсів, розроблення навчальних планів програми й проведення методологічної роботи була створена рада курсів у складі завідувача, викладачів, старост курсів (по одному від групи) і представника профкому Транспортного споживчого товариства Південно-Західної залізниці. Всі витрати щодо курсів правління ТСТ цілком взяло на себе. Слухачами курсів стали працівники прилавку, головного складу ТСТ, а також члени крамничих комісій, які бажали поповнити свої знання309.

З огляду на поступове розширення споживчою кооперацією виробничої діяльності, зросла потреба у кадрах для кооперативної промисловості. Відтак часопис «Кооперативне будівництво» у 1927 р. акцентував на тому, що відчувається нестача кваліфікованих спеціалістів хлібопекарського персоналу для робітничої кооперації. Часопис помістив заклик до кооператорів звернути увагу на підготовку пекарів і управлінського персоналу для механізованих хлібопекарських та інших виробничих кооперативних підприємств310.

У середині 1920-их років, зважаючи на розгортання споживчою кооперацією культосвітньої діяльності, виникла потреба у підготовці та перепідготовці культпрацівників як для міста, так і для сільської місцевості. Не випадково сесія ради ВУКС 28 квітня 1926 р прийняла постанову про необхідність проведення кооператорами кооперативно-освітньої роботи як систематичної, планової, з кошторисним забезпеченням. Сесія акцентувала на необхідності й практичної, й теоретичної підготовки кооперативних кадрів культурно-просвітницької справи для діяльності в умовах ринкових відносин. Разом із тим зазначалося, що зростання економічної та культурної потужності села, потреба у вчасному просуванні товарів від виробника до споживача вимагають фахової підготовки кооперативних працівників. Тобто практичний досвід кооператорів необхідно було поповнювати теоретичними знаннями та підвищенням рівня загальноосвітнього і культурного розвитку. Всі райспоживспілки були зобов’язані заснувати посаду інспектора-культпрацівника у відділі організаційної роботи. Цю посаду мали займати лише працівники, які добре знали свою справу, були здатні складати плани культурно-просвітницької роботи як самої райспілки, так і периферії та організовувати їх виконання311. У квітні 1926 р. на важливості активізації культпросвітньої діяльності споживчої кооперації акцентували ІV збори уповноважених ВУКС312.

Наводимо текст документа, який свідчить про увагу керівництва Вукопспілки до проблеми підготовки кооперативних культпрацівників.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка