Вищий навчальний заклад Укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі» Кафедра педагогіки, культурології та історії



Сторінка3/22
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Висновки до розділу
Таким чином, на основі проведеного авторкою історіографічного аналізу наявної літератури щодо культосвітньої діяльності споживчої кооперації України за доби непу можна констатувати, що від 1920-их років і донині це питання більшою чи меншою мірою аналізувалося вітчизняними дослідниками кооперативного руху та зарубіжними дослідниками.

Утім, опубліковані розвідки з окремих аспектів культурно-освітньої діяльності споживчої кооперації в ринковому середовищі 1920-их років мають різну наукову цінність. Праці, написані в радянський період, у силу догматичних методологічних традицій, що панували у вітчизняній науці того часу, важко назвати об’єктивними. Однак, цілком не відкидаючи напрацювання радянського періоду щодо висвітлення культурно-освітньої діяльності споживчої кооперації в період непу, водночас маємо визнати, що вони потребують глибшого критичного аналізу та переосмислення. Що стосується студій, написаних після здобуття Україною незалежності, то їх автори звертали основну увагу лише на окремі питання культурно-освітньої діяльності споживчої кооперації.

Проведений нами аналіз історичної та історико-економічної літератури з проблеми, яка є предметом цього дослідження, дає можливість зробити висновок, що всебічної, синтезованої розвідки, яка дозволила б скласти повне уявлення про досвід культосвітньої діяльності вітчизняної споживчої кооперації впродовж 1920-их років, бракує, що спонукає до подальших наукових пошуків у вказаному напрямі.

Відповідно до завдань монографічного дослідження добиралася і формувалася його джерельна база. Для глибшого вивчення проблеми нами виокремлено й опрацьовано не лише опубліковані праці, але більшою мірою ті історичні джерела, які донині є мало досліджені. Частина архівних документів, а також статистичних збірників, які допомагають з’ясувати суть, основні напрями, досягнення та прорахунки культосвітньої діяльності вітчизняної споживчої кооперації в 1920-ті роки ХХ ст., залучена до наукового обігу вперше.



РОЗДІЛ 2

ПІДГОТОВКА КООПЕРАТИВНИХ КАДРІВ
2.1. Становлення вищої кооперативної освіти. Інститути та технікуми
До неторговельної діяльності споживчої кооперації належить праця в справі кооперативної освіти. Кооперативно-освітню роботу українські кооператори проводять здавна. Культурно-освітню діяльність споживчої кооперації поділяють на три основні напрями: 1) масова агітаційна робота з упровадження кооперативної грамоти серед широких мас пайовиків; 2) поглиблена пропаганда кооперативних ідей серед некооперованої частини населення; 3) діяльність з метою підготовки й перепідготовки кооперативних кадрів.

Традиційно споживча кооперація України намагалася забезпезпечувати свою мережу кваліфікованими кооперативними кадрами. Отже, у межах визначеного нами періоду з’ясуємо характер і систему підготовки фахівців кооперації. Принагідно відмітимо, що підготовка фахівців споживчої кооперації була започаткована ще до 1917 р. Однак у довоєнний період окремі вітчизняні кооперативні організації через матеріальні умови не в змозі були самостійно влаштовувати навчально-кооперативні заклади. Як зазначалось у журналі «Український кооператор», «споживча кооперація в більшості випадків була ніби придатком на курсах, котрі влаштовували такі організації, як земства»117. У результаті систематичної підготовки кооперативних кадрів в Україні до


1917 р., на жаль, налагоджено не було.

У роки громадянської війни і «воєнного комунізму» споживча кооперація розгубила своїх фахівців, матеріальні цінності та особовий склад. У цей період відчувалась велика потреба у спеціалістах-господарниках, відтак радянська влада особливу увагу звертала на кооперативні кадри. При цьому спостерігалася часта реквізиція й конфіскація кооперативного майна більшовиками та відрядження найбільш підготовлених і досвідчених кооперативних працівників для роботи в радянських установах118.

Запровадження непу і відновлення ринкових відносин викликало нагальну потребу в господарських кадрах, у тому числі кооперативних. Потрібно зазначити, що розвиток мережі та структури кооперативної освіти впродовж 1920-их років відбувався в контексті реформування вищої освіти як у СРСР загалом, так і в УСРР зокрема. На початку 20-их років ХХ ст. більшовики активно проводили реформування вищої економічної освіти для того, щоб підготувати кадри так званих «нових господарників». Керівництво освітою і підготовкою спеціалістів в УСРР здійснював Народний комісаріат освіти, створений 19 лютого 1920 р. На Першій Всеукраїнській нараді з питань народної освіти (березень 1920 р.) була затверджена модель освіти УСРР. Відповідно до неї в радянській Україні ліквідовувалися університети та створювалися два нових типи вищих навчальних закладів – інститути й технікуми119.

Ліквідація університетів в Україні розпочалася в квітні


1920 р. Вважалося, що університети відірвані від життя, вчать «чистої науки», тому майбутні спеціалісти не можуть застосувати свої знання на практиці. Замість університетів «чистої науки», створювалися спеціалізовані інститути, які більше відповідали б завданням державного будівництва. Вони поділялися на кілька груп: індустріально-технічну, сільськогосподарську, соціально-економічну, педагогічну, медичну тощо. Різниця між ними полягала в строках навчання, обсязі знань. Інститути мали 4–5 річний курс навчання і на базі досить ґрунтовної теоретичної підготовки (фізико-математичної для інженера, біологічної для агронома) готували спеціалістів широкого профілю з орієнтацією на організатора, плановика, конструктора тощо (наприклад, інженер-механік, агроном-економіст, економіст-кооператор, педагог). Технікуми ж за 3–4 роки готували кваліфікованих спеціалістів вузького профілю (наприклад, агронома-рільника, садовода, зоотехніка). Інститути економічного профілю в УСРР створювалися на базі колишніх університетів, інститутів, деякі було відкрито заново.

Технікуми економічного спрямування організовувалися на базі дореволюційних середніх технічних і агрономічних шкіл, багато було створено нових. Також у системі вищої освіти, окрім інститутів та денних технікумів, відкривалися вечірні. При цьому Наркомат освіти УСРР робив наголос на тому, що інститути, які готували кадри вищої кваліфікації, мають зв’язатися з відповідною галуззю господарського або державного життя, зрозуміти його політику і реорганізуватися в згоді з нею120. Відмітимо, що на початку 1920-их років намітились певні відмінності в структурі вищої освіти РСФРР і УСРР. Це виявлялося у тому, що в УСРР вищими навчальними закладами були інститути та технікуми, а РСФРР інститути та університети, а технікуми вважалися середніми навчальними закладами121. Якщо до революції 1917 р. на території України налічувалося 20 вищих навчальних закладів, у тому числі два комерційних інститути, то в 1922 р. у результаті розпочатого реформування вищої освіти в УСРР вже діяв 41 інститут і 186 технікумів122.

Становлення й реформування кооперативної освіти протягом 1920-их років відбувалося дуже активно. У травні 1920 р. на базі старих комерційних інститутів і юридичних факультетів університетів у Києві та Одесі було створено нові типи вищих навчальних закладів – інститути народного господарства (ІНГ), на базі яких відкрили кооперативні факультети, де готували кадри кооператорів вищої кваліфікації. Зокрема, Київський ІНГ мав такі факультети: кооперативний, фінансово-статистичний, торговий, юридичний, транспорту і зв’язку. Факт відкриття кооперативного факультету на базі Одеського інституту народного господарства підтверджують архівні документи. Так, відомо, що 7 липня 1921 р. правління ВУКС з метою забезпечення підготовки кооператорів в Одесі виділило книги з кооперативної тематики та суспільних наук для кооперативного відділення Одеського інституту народного господарства123. Відповідно у Харкові почав діяти Харківський ІНГ, який мав такі відділення: промислово-економічний, кооперативний, юридичний, зовнішньої торгівлі124. Історія Харківського інституту народного господарства така. У 1917-1919 рр. в Харкові існувала кооперативна школа імені А.Н. Головчанського125. У 1919-1921 рр. ця школа діяла як кооперативно-продовольчий технікум126. У травні 1921 р. вказаний технікум був реорганізований у кооперативний факультет Харківського інституту народного господарства. Тоді ж був затверджений план викладання і штат викладачів цього факультету127. Кооперативний факультет Харківського інституту народного господарства проіснував до 1932 р.

З переходом до нової економічної політики споживча кооперація України знову активізувала свою господарську діяльність. Відтак кооперативним організаціям потрібні були кваліфіковані кадри, здатні працювати на принципах госпрозрахунку, створювати оборотні кошти і виконувати основне завдання тодішньої влади – завоювання ринку128. Розгортання діяльності споживчої кооперації в умовах відродження ринку потребувало розширення мережі вищих навчальних закладів. Саме у цей період широко обговорювалося питання про доцільність вищої кооперативної освіти. Водночас на сторінках кооперативних видань відображалася і така точка зору, що у спеціальній кооперативній освіті та відкритті самостійного кооперативного інституту потреби немає. Деякі автори вважали, що кооперативні дисципліни повинні бути внесені, без винятку, до програм усіх вищих навчальних закладів. Частина дослідників кооперативного руху наполягала на тому, що кооперативні інститути потрібні лише для підготовки та перепідготовки кооперативних працівників у капіталістичних країнах на момент утвердження в них радянської влади, а також для підготовки теоретиків радянської кооперації129. Без сумніву, в такому підході відобразилася досить поширена думка того часу про світову соціалістичну революцію і місце у цьому процесі радянських фахівців.

Відновлення діяльності та розбудова споживчої кооперації у період нової економічної політики, розширення її господарської діяльності вимагали забезпечити керівні посади й апарат системи кваліфікованими спеціалістами, яких тоді бракувало. Справа в тому, що в роки «воєнного комунізму» більшовики направляли талановитих спеціалістів на складні ділянки роботи, не враховуючи їхню спеціалізацію. Цьому є підтвердження. Наприклад, 6 вересня 1921 р. оргвідділ Вукопспілки клопотав перед ЦК РКП(б) дозволити перехід із Феодосійського відділу наросвіти у розпорядження ВУКС досвідченого кооператора-комуніста Звонарьова, вихідця з України, який тоді працював у галузі освіти130. Отже, з перших кроків непу підготовка кооператорів-більшовиків стала важливою ділянкою роботи Вукопспілки.

Розуміючи нагальну потребу в підготовці так званої «кооперативної інтелігенції», яка уміла б якісно працювати в умовах непу, Перший з’їзд уповноважених Вукоопспілки (серпень 1921 р.) серед першочергових завдань назвав необхідність «утворення могутнього кооперативного апарату»131. Про необхідність підготовки господарських кадрів серед комуністів було наголошено на жовтневому (1922 р.) пленумі ЦК КП(б)У132. Пленум ЦК КП(б)У (липень 1924 р.) у резолюції «По доповіді про роботу споживкооперації» серед організаційних заходів звернув увагу на необхідність посилення більшовицького впливу в кооперації шляхом підготовки кооператорів за рахунок робітників та незаможних селян – членів правлячої партії133.



Поповнення споживчої кооперації новими спеціалістами держава і більшовицьке керівництво Вукопспілки всіляко вітали. У пресі повідомляли про поповнення кооперативних організацій новими комуністичними кадрами. Так, зокрема, у газеті «Комуніст» за 22 травня 1923 р. містилося повідомлення комуністичної фракції ВУКС під назвою «Випуск червоних кооператорів»134. На початку 1920-их років спеціалістів для роботи в апараті Вукопспілки, губспоживспілках та райспоживспілках готував Комуністичний університет імені Артема в Харкові, в якому, згідно з розпорядженням Народного комісаріату освіти республіки, було створено кооперативний факультет. Далі наводимо уривки з циркуляра ЦК КП(б)У про прийом студентів до Комуністичного університету імені Артема в Харкові, датованого 1923 р. Документ свідчить про те, що в першу чергу до університету мали приймати членів більшовицької партії та ЛКСМУ.
Циркуляр ЦК КП(б)У «Про черговий прийом студентів до Комуністичного університету імені тов. Артема». 1923 р. 135.
Прийому в університет підлягають члени КП(б)У, які мають не менш ніж 3-річний партійний стаж і члени КСМУ, які мають не менш ніж двохрічний комсомольський стаж, відряджені в університет губернськими партійними організаціями (губкомами). До університету приймають осіб у віці не нижче від 20 років. З числа місць, які надані кожній губернії, не менш ніж 60% має бути надано комуністам-робітникам, 25% – селянам, 20% усіх місць – за членами КСМУ.
Архівні документи засвідчують, що на початку 20-их років ХХ ст. в УСРР почала діяти низка вищих кооперативних навчальних закладів. Помітне місце серед них займав Київський кооперативний інститут – вищий навчальний заклад, що існував упродовж 1920-1934 рр. Історія Київського кооперативного інституту – цікава сторінка в історії української науки та освіти. Протягом 1920-их років статус та назва цього вищого навчального закладу постійно змінювалася у зв’язку із систематичною його реорганізацією та змінами в системі народної освіти УСРР. Певний час це був Київський кооперативний інститут, потім Київський кооперативний технікум і знову Київський кооперативний інститут. Ідея його створення, народжена за доби Української революції 1917–1920-их рр., була успішно реалізована в період непівської лібералізації. Перша спроба відкриття Київського кооперативного інституту була зроблена ще в 1917 р., однак буремні революційні події та громадянська війна завадили створенню цього навчального закладу в 1918-1919 рр. Ідея створення вищого кооперативного навчального закладу належить Михайлові Івановичу Туган-Барановському – видатному ученому-економістові зі світовим ім’ям, державному і громадському діячеві, міністру фінансів в уряді Української Центральної Ради, голові Коопцентру. Він брав активну участь у кооперативному русі, присвятивши його розвитку своє дослідження «Соціальні основи кооперації», редагував журнали «Вестник кооперации» та «Українська кооперація». Наприкінці 1918 р. учений виступив з пропозицією створення кооперативного інституту на базі Вищих кооперативних інструкторських курсів, які функціонували при Центральному Українському кооперативному комітеті. Для здійснення мрії він розробив проект та програму діяльності кооперативного інституту. Однак здійснити свій задум М.І. Туган-Барановський не встиг. Він помер у січні 1919 р. по дорозі до Парижа, куди був відряджений як радник Директорії УНР136.

Ідея авторитетного економіста та кооператора була активно підтримана Управою Українського Центрального кооперативного комітету. 1 січня 1920 р. відбулось урочисте відкриття Київського кооперативного інституту (ККІ), якому присвоїли ім’я професора М.І. Туган-Барановського. Відразу Всеукраїнський кооперативний з’їзд затвердив Статут нового навчального закладу та обрав його Піклувальний комітет на чолі з головою правління «Дніпросоюзу» Д.В. Коліухом. Першим директором Київського кооперативного інституту став відомий фахівець з демографії та статистики, академік М.В. Птуха (світлина № 1)137.


Довідка

Михайло Васильович Птуха (7.11.1888 – 3.10.1961)
Український статистик і демограф, економіст, організатор науки, дійсний член АН УРСР (1920), член-кореспондент АН СРСР (1943 р.), заслужений діяч науки (1944 р.), дійсний член Міжнародного статистичного інституту (1929 р.). З 1918 р. був професором Інституту народного господарства та інших вищих шкіл у Києві. У 1920-их роках М.В. Птуху кілька разів заарештовували. Сталін і більшовицьке керівництво СРСР намагалося всіляко приховати катастрофічні наслідки політики Голодомору, тому демографічно-статистичні дослідження людності та реальні дані перепису населення були для комуністів «небажаними». Після розгрому української й усієї радянської статистики і ліквідації в 1937-1938 рр. Інституту демографії як «шкідницького» М.В. Птуха в 1940-1950 рр. очолював відділ статистики Інституту економіки АН УРСР; у 1945-1950 рр. він був головою Відділення суспільних наук і членом Президії АН УРСР. М.В. Птуха – автор понад 80 наукових праць з проблем демографії, загальної теорії статистики, історії статистики. В світову науку ввійшли висновки вченого з досліджень плідності, шлюбності та, зокрема, смертності (смертність немовлят, сумарні таблиці смертності). Важливе значення мають його екстраполяції потенційного населення УРСР від 1929 по 1937 рр. й 1960 р. для вивчення наслідків голоду 1932-1933 рр. і війни 1941-1945 рр. М.В. Птуха мешкав у Києві за адресою вул. Лютеранська, 21/12. Похований у Києві на Байковому кладовищі138.
Газета «Кооперативне слово» на початку січня 1920 р. надрукувала таку інформацію про відкриття цього інституту:
«1 січня відбулося відкриття «Высшего рассадника кооперативного знания» – інституту імені Тугана-Барановського. Заступник директора інституту академік
М. Птуха спинився на завданнях, які стоять перед навчальним закладом: підготовка кооператорів; організація в Києві й провінції курсів із різних питань теорії та практики кооперації; по можливості розвивати видавничу справу щодо кооперації; організувати власну економічну бібліотеку. Щоб слухачі не втрачали зв’язок з інститутом після закінчення, при ньому буде організовано наукове товариство кооператорів. Усе це підведе під українську кооперацію міцний фундамент знань»139. Відкриття Київського кооперативного інституту вітали:
Д. Коліух – представник від кооперативних організацій та українських науково-культурних установ, професор
Г. Павлуцький від Українського державного університету та
О. Корчак-Чепурковський від медичного факультету, підкреслюючи ту роль, яку відіграватиме кооперація за радянської владі.

Постійна зміна влади в УСРР та економічні складнощі, викликані громадянською війною, заважали нормальному розвитку Київського кооперативного інституту. Спочатку цей навчальний заклад був розташований за адресою: вул. Володимирська, 16 (у колишньому будинкові гімназії


В. Жеребцової), зайнявши там другий поверх, із актовою залою і трьома аудиторіями. На першому курсі навчалося 30 слухачів, 102 вільних слухачі та 16 прийнятих умовно – залежно від освіти (середня) та направлень від кооперативів140. На першому курсі викладалися такі дисципліни: «Право і держава»; «Соціологія, історія народного господарства», «Географія, політологія», «Теорія та історія кооперації», «Загальне рахівництво з практичними заняттями», «Іноземні мови» (всього 6 дисциплін).

В інституті було створено Піклувальну Раду на чолі з


Д.В. Коліухом. В обов’язки Ради входило: загальне управління інститутом, спостереження за розподілом коштів, пошук коштів для розвитку наукової та навчальної діяльності інституту, затвердження кошторису. Перший рік існування інституту минув під знаком організаційної роботи. Директор інституту професор М. Птуха і Педагогічна Рада виробили статут, навчальні плани, програми навчання, органи управління.

Але недостатність коштів в умовах громадянської війни стала головною проблемою в діяльності інституту. Відтак на підставі наказу Київського управління вищих навчальних закладів від 16 листопада 1920 р. Київський кооперативний інститут ім. М.І. Туган-Барановського було приєднано до Київського інституту народного господарства – на правах окремого продовольчо-кооперативного факультету (заняття на якому почалися лише на початку лютого 1921 р.). Таким чином при Київському інституті народного господарства взимку


1921 р. почав діяти кооперативний факультет. Однак, як писав
В. Ганчель, «період, коли наш вуз був факультетом КІНГа, не можна згадати нічим яскравим – цей період був мертвий у житті школи»141. Проте на цьому реорганізація Київського кооперативного інституту не закінчилася.

Початок планової культурно-просвітньої роботи щодо підготовки кадрів вітчизняної споживчої кооперації припав на весну 1922 р., коли Вукопспілка разом із Укрголовпрофобром скликали І Всеукраїнську нараду з питань кооперативної освіти. На цій нараді визначили мережу кооперативних технікумів, а саме: Харкові, Києві, Полтаві, Одесі й технікум робітничої кооперації у Луганську. 25 грудня 1922 р. було скликано


ІІ Всеукраїнську нараду з питань кооперативної освіти, на якій теж обговорили питання про необхідність поширення кооперативних знань та проблеми підготовки освічених кооператорів142.

Відповідно до постанов вищезгаданих Всеукраїнських нарад продовольчо-кооперативний факультет було відокремлено від Київського інституту народного господарства (КІНГ) й утворено окремий Київський вищий кооперативний технікум (1922 р.). Він виявився одним із найбільших серед аналогічних навчальних закладів в Україні. Ректором технікуму став академік К.Г. Воблий – видатний економіст і статистик, автор першого підручника «Економічна географія України» (світлина


№ 2)
, проректорами – В. Ганчель та К. Гайдаренко. У штаті технікуму нараховувалося 40 викладачів, у тому числі 12 професорів. Склад викладачів був висококваліфікований. До нього входили: академіки К. Воблий, М. Василенко, Р. Орженський,
М. Птуха; професори М. Мілітін, В. Сінайський,
П. Сльозин, П. Кованько, С. Веселовський,
М. Балінський; викладачі загальних дисциплін: С. Іванов,
М. Сінопійський-Трофімов, І. Подільський, В. Кістяківський,
Л. Барац, Й. Черепенко, М. Стоянович, Е. Македонська-Детур; викладачі кооперативних дисциплін: Л. Зак, А. Гінзбург,
В. Ганчель, В. Галевич, Ф. Крижанівський, А. Литвиненко,
А. Болозович, П. Височанський, П. Діброва, Г. Кириченко,
П. Пожарський, Н. Смоляр, М. Стасюк, М. Хотоницький,
К. Шементов, О. Олександров, М. Соболь; асистенти –
І. Прихоженко, М. Абрамович, Л. Лозевич.
Довідка

Костянти́н Григорович Воблий (15.05.187612.09. 1947 ) 
Український учений-економіст та географ; член ВУАН, доктор політичної економії та статистики; професор Київського університету, віце-президент Академії наук УРСР, директор Інституту економікизаслужений діяч науки УРСР; у 1945-1947 рр. член Держплану УРСР. З 1917 р. ректор Київського комерційного інституту (нині КНЕУ), читав курс лекцій зі статистики на Вищих жіночих курсах. У 1928-1930 рр. – віце-президент АН УРСР. У 1939-1942 рр. – завідувач відділом, а в 19421947 рр. – директор Інституту економіки АН УРСР; одночасно (19331941 та 1944-1947 рр.) – завідувач кафедри економічної географії Київського університету. Організатор української економіко-географічної школи. Член Вченої ради відділу суспільних наук АН УРСР (1947). Автор понад 100 наукових праць, у тому числі підручника «Економічна географія», який витримав кілька видань, кількох підручників зі статистики. Основні наукові праці присвячені проблемам розвитку і розміщення продуктивних сил України, створенню нових галузей промисловості та комплексному розвиткові районів. Розробив наукову схему економічного районування України. Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1944). Нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, медаллю «За трудову доблесть». Похований у Києві на Лукянівському цвинтарі. В Києві, на будинку № 21/12 по вулиці Лютеранській, де мешкав учений, установлено  гранітну  меморіальну дошку143.
Київський вищий кооперативний технікум мав три відділення – споживчої, сільськогосподарської та кустарно-промислової кооперації. Технікум готував інструкторів споживчої кооперації, товарознавців, бухгалтерів, організаторів кооперативної промисловості. Серед зарахованих 637 студентів було 536 чоловіків та 101 жінка. 320 студентів уже мали стаж кооперативної роботи, 55% новачків направлялися на навчання кооперативними організаціями. Термін навчання у технікумі становив три роки. На третьому курсі всі студенти проходили практику і писали дипломну роботу. Викладання здійснювалося двома мовами – українською й російською.

22 грудня 1922 р. у технікумі було обрано студком, який займався побутом студентів, проводив «економічну та культурну роботу». У той час 225 студентів технікуму навчалися безкоштовно, тобто за кошти кооперації144. Гроші на утримання технікуму через Піклувальний комітет надсилали ті кооперативні спілки України, які направляли на навчання своїх кандидатів. Але надходження грошей було нерегулярним, неоднаковим за розміром. «Лише деякі, переважно Київські кооперативні установи, весь час, по змозі, підтримували свій науковий заклад», – зазначав журнал «Правобережний кооператор»145.

При технікумі працював студентський семінар (під загальним керівництвом академіка К. Воблого). Семінар поділявся на відділи: теорії кооперації (К. Воблий), споживчої кооперації
(П. Височанський) та сільськогосподарської кооперації
(П. Діброва). Крім того, для осіб із вищою освітою, які готувалися до висококваліфікованої праці в кооперації, у закладі працював кооперативний семінар, котрим керував ректор, академік К. Воблий.

У перші роки технікум не мав власної матеріально-технічної бази, заняття відбувалися у вечірні години в приміщенні школи по вул. Володимирській, № 16. Лише 1 січня 1924 р. технікум переїхав до наданого в оренду будинку першого комерційного училища по вул. Нероновича, № 24 (світлини №№ 3,4). Технікум успадкував і цей будинок, і майно попередньої школи – книгозбірню, фізичні та хімічні кабінети, музей товарознавства.

Існують і такі дані про створення цього технікуму. У травні (за іншими даними, у липні) 1922 р. наказом Київського губернського відділу профосвіти кооперативний факультет КІНГу виділили в окремий Київський кооперативний технікум146. Навчання у технікумі здійснювалося за навчальними планами і програмами вищого економічного навчального закладу. Технікум готував кооперативні кадри з вищою освітою. Слід наголосити, що у зазначений час до вищої школи належали два типи навчальних закладів: інститути та технікуми. Лише в 1931 р. після ухвалення РНК УСРР «Уставів про інститути та технікуми» останні одержали статус середнього навчального закладу.

Умови ринкового господарювання у середині 1920-их років вимагали глибшої підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Квітневий пленум ЦК КП(б)У (1923 р.) наголосив на тому, що «підготовка нових господарських кадрів повинна отримати систематичний, але в той же час глибоко спеціалізований характер». При цьому підкреслювалося, що швидка підготовка кадрів має замінятися систематичним навчанням згідно з планом147. У квітні 1923 р. Комвнуторг (Комісаріат внутрішньої торгівлі) УСРР дав доручення професорові А. Гордону з’ясувати загальний стан навчальних закладів комерційного спрямування. Особлива увага при цьому зверталася на можливість проходження студентами комерційних вишів виробничої практики. Заслухавши у червні того ж року доповідь А. Гордона, Комвнуторг прийняв рішення створити Всеукраїнську комісію сприяння комерційній освіті з представників Комвнуторгу, УРНГ, ВУКС, Держплану, Бюро з’їздів промисловості, торгівлі й транспорту, Південбюро ВЦРПС та представників науки148. Таким чином, уважає дослідник історії кооперативної торгівлі в Україні В.В. Лантух, робота щодо підготовки кадрів-господарників вищої кваліфікації, яку контролювала держава, почала набувати систематичного характеру149.

11 березня 1923 р. виповнилося три роки з дня відкриття в Києві Вищого кооперативного технікуму, колишнього Кооперативного інституту імені М.І. Туган-Барановського. Цей ювілей технікум відсвяткуввав скромним торжестовм, у якому взяли участь кооператори, професори і студенти. Офіційна частина святкування складалася із доповіді проректора
В.Т. Ганчеля про нинішній стан технікуму, з якої стало відомо, що в технікумі навчалося понад 500 студентів, переважно незаможних селян. Матеріальний стан технікуму тоді був важкий, кооперативні організації не завжди регулярно надсилали платежі та внески, які вони мали сплачувати на утримання цього навчального закладу. Асигнування від держави, а саме від Головпрофосвіти (Главпрофобра) у той час були мізерні. Під час урочистостей були привітання технікуму від різних організацій і закладів. У всіх привітаннях підкреслювалось велике значення вищої кооперативної освіти і необхідність зв’язку технікуму з кооперативними центрами й місцевими організаціями. Останнім заслухали доповідь академіка К.Г. Воблого «Економічні перспективи кооперації». Він дав детальний і глибокий аналіз тодішнього стану народного господарства та кооперації. К.Г. Воблий установив шляхом з’ясування досягнень кооперації за рік непу можливість блискучих перспектив кооператвиного руху загалом і споживкооперації зокрема. Святкування закінчилось концертом, у якому, крім артистів, узяли участь і студенти технікуму (хор й окремі сольні виступи)150.

Нами виявлена і така інформація. Київський кооперативний технікум спочатку співіснував по вулиці Нероновича, 24, із трудовою школою № 67 (заняття для студентів технікуму проходили в другу зміну), а з часом перетворився на одноосібного власника цього приміщення. Від самого початку Київський кооперативний технікум був відомчим навчальним закладом, підпорядкованим кооперативним спілкам, які до 1923 р. утримували його практично власним коштом. ІІ з’їздом уповноважених ВУКС (грудень 1922 р.) були встановлені суми відрахувань на потреби цього навчального закладу: всі кооперативні установи мали передавати на його утримання 1,2 % прибутків від реалізації своєї продукції, а кредитні установи – 1,5%151. Навчання в Київському кооперативному технікумі було платним. Відповідно й кількість студентів, яких направляли кооперативні організації та за навчання яких сплачували, змінювалася залежно від потреб цих організацій у кадрах. У 1921 р. у Київському кооперативному технікумі навчалось 200 осіб, через рік – 637, в 1926–1054, у 1931 р. – 1тис. 20 студентів152.

Кооператори не шкодували грошей на свій навчальний заклад. Вони пишались ним, підкреслюючи, що Київський кооперативний технікум є першим подібним у світі. Щедро виділяючи кошти, вони бажали мати тут усе найкраще. У 1923 р. у технікумі створили галерею портретів видатних діячів кооперативного руху, замовивши портрети відомому художникові Михайлу Бойчукові (ці твори були знищені за часів переслідування «бойчукістів»). Тут діяв Центральний кооперативний музей з архівом. Книгозбірня Київського кооперативного технікуму тоді нараховувала 80 тис. одиниць і отримувала до сотні назв закордонних видань щорічно153.

У 1923 році до технікуму прийняли на навчання 300 осіб, а у 1924 р. кількість студентів досягла 1 тис. осіб. З 1923 р. у ньому навчалися і студенти з РФСРР. Київський коперативний технікум обслуговував, головним чином, Київську, Подільську, Волинську, Полтавську і Чернігівську губернії. Колишні студенти технікуму працювали на відповідальних посадах у Вукопспілці, Київському Соробкоопі, губспоживспілках (райспілках). У липні 1925 р. правління ВУКС, заслухавши клопотання технікуму, вирішило передати останньому Кооперативний музей ВУКС як навчально-допоміжний заклад 154.

Студенти приходили до технікуму з метою здобуття кооперативної освіти, але при цьому мали різний освітній рівень. Із загальної кількості студентів 90% становили вихідці з села. Звичайно, слабка початкова підготовка частини студентів не могла не спричинити певних труднощів у навчанні. Відсів був великий. Кількість випускників технікуму не відповідала запланованій. Так, у 1926 р., підготувавши три випуски, Київський кооперативний технікум випустив усього 186 осіб, із яких 116 працювали безпосередньо в кооперації155. Як відзначав один із керівників технікуму, «ми готуємо не лише апостолів кооперації, але і комерційних, і торговельних працівників»156.

Тодішні позиції дослідників кооперативного руху щодо ролі кооперативних технікумів у підготовці кадрів у 1920-і рр. різняться. Наводимо точку зору відомого дослідника кооперації М. Токаревського (світлина № 5). Він уважав, що кооперативні технікуми проводили роботу без зв’язку з кооперативними організаціями, без ясних завдань, дотримуючись навчальних планів, вироблених Укрголовпрофосвітою з метою підготовки робітників для господарства доби «воєнного комунізму», тобто студенти не були спроможні працювати в умовах ринку. Також автор дорікав оргвідділу Вукопспілки за те, що той недостатньо переймався проблемами кооперативно-навчальної справи. На думку М. Токаревського, потрібна була серйозна теоретична й практична підготовка кооперативних кадрів, що, своєю чергою, могли виконати кооперативні технікуми. Разом з тим, займаючи більшовицькі позиції, він наголошував на тому, що тільки технікуми можуть і повинні дати нову армію висококваліфікованих фахівців, які зуміють на практиці реалізувати ленінську програму кооперації157.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка