Вищий навчальний заклад Укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі» Кафедра педагогіки, культурології та історії



Сторінка15/22
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.42 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   22

ВИСНОВКИ
Українська споживча кооперація завжди розглядала проблему підвищення культурно-освітнього рівня населення міста і села як одну з центральних. Виходячи зі свого бачення подальших шляхів формування соціалістичного ладу, радянська влада покладала значні надії на роботу споживчої кооперації в цьому напрямі. На думку тогочасного партійного радянського керівництва, вона повинна була відіграти провідну роль у справі підвищення матеріального та духовного рівня членів кооперації. Започаткована ще на перших етапах діяльності споживчої кооперації України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. культурно-освітня робота серед пайовиків протягом 20-их років ХХ ст. досить швидко набула широкої масштабності й добре організованих форм. Споживчі кооперативи проводили культурно-освітню діяльність разом з іншими культурно-просвітніми установами на селі, а також із іншими видами кооперації та державними структурами.

Стрімке зростання кількості споживчих товариств на селі у період непу ставило перед кооперативним рухом, крім суто організаційних і господарських завдань, розв’язання цілої низки соціально-культурних проблем, оскільки неорганізоване та малоосвічене селянство повинно було не лише орієнтуватися в досить складних правилах кооперативної співпраці, а й брати на себе організаційно-управлінські та культурно-просвітницькі завдання. Пошуки шляхів забезпечення підготовки «кооперативної інтелігенції» та поширення кооперативних знань серед широких селянських мас поступово перетворилось у кооперативну культурно-просвітницьку діяльність.

Від початку переходу до непу споживча кооперація України почала відроджувати культосвітню діяльність. Упродовж 1920-их років споживча кооперація України не лише вміла заробляти кошти, але й забезпечувала зростання культурного рівня своїх працівників, пайовиків та членів їх родин. Таким чином, протягом 1920-их років культурно-освітня діяльність становила важливу ділянку роботи споживчої кооперації УСРР, у такий спосіб допомагаючи державі у розв’язанні проблеми ліквідації неписьменності та збільшенні кількості культурних установ на селі. Кооперативні організації своєю широкомасштабною й різноманітною культурно-освітньою діяльністю значною мірою сприяли зростанню культурного рівня як членів споживчих товариств, так і некооперованого населення.

Основним напрямами культосвітньої роботи ВУКС та її місцевих організацій були: масова агітація і пропаганда, поглиблена кооператпропаганда і навчально-курсова робота.


З переходом до нової економічної політики, коли споживча кооперація активізувала свою господарську діяльність, виникла потреба в підготовці та перепідготовці кооперативних кадрів. Відтак важливою складовою культурно-освітньої діяльності споживчої кооперації України в ринкових умовах непу стала її діяльність з підготовки фахівців кооперативної справи. Протягом 20-их рр. ХХ ст. в Україні відбулося створення розгалуженої й досконалої для свого часу системи вищої кооперативної освіти, яка включала в себе кооперативні інститути та технікуми. На відміну від РСФРР, в УСРР кооперативні технікуми відносили до розряду вищих навчальних закладів. Наприкінці 1920-их – на початку 1930-их рр. в Україні кваліфікованих спеціалістів готували Київський кооперативний інститут, 31 кооперативний технікум і майже 60 кооперативних профшкіл736. При цьому варто зазначити, що їх випускники забезпечували потреби у кваліфікованих кадрах не лише кооперативних підприємств, але й народного господарства республіки.

Водночас Вукопспілка і її місцеві організації в умовах відродження ринкових відносин та з метою забезпечення системи конкурентоспроможними спеціалістами приділяли велику увагу перепідготовці й підготовці кооперативних кадрів на курсах підвищення кваліфікації. Кооперативні курси тривали від кількох днів до кількох тижнів. ВУКС опікувалася курсами для підготовки і перепідготовки кадрів для споживспілок, великих кооперативів, робітничої кооперації, інструкторів кооперації. Місцеві кооперативні організації більшою мірою здійснювали підготовку й перепідготовку кооперативних кадрів для робкоопів і сільських товариств, у тому числі рахівників, торговельних працівників, заготівельників, обліковців, кухарів тощо. Тим самим споживча кооперація через мережу кооперативних курсів змогла підготувати й перепідготувати десятки тисяч кооператорів, зокрема із числа жінок, молоді, сільських активістів. Цілеспрямована і продумана підготовка та перепідготовка кооперативних кадрів протягом 1920-их років стала запорукою успішної господарської діяльності споживчої кооперації в умовах конкурентної боротьби на споживчому ринку.

З метою реалізації завдань культурно-освітньої роботи споживчою кооперацією України в роки непу було взято курс на більш тісну співпрацю із сільбудами і хатами-читальнями, які на в той час були основними осередками культурної роботи на селі. Взаємодія споживчої кооперації із сільбудами й хатами-читальнями поступово набувала характеру тісної повсякденної співпраці, яка виявлялася в їхньому фінансуванні сільських закладів культури, утворенні при них кооперативних куточків та гуртків, бібліотек,читанні в їхніх приміщеннях лекцій на кооперативну тематику, проведенні вечорів запитань і відповідей, організації зустрічей, консультацій, бесід з лікарями тощо.

Кооперативна пропаганда у 20-і рр. ХХ ст. кооператорами здійснювалась активно і систематично. Значною була участь споживчої кооперації у реалізації державної політики коренізації, яка в Україні дістала назву українізації. У ході цієї політики відбулося запровадження української мови в діловодстві кооперативних організацій. Крім цього, в споживчій кооперації відкривалися різноманітні курси з вивчення та вдосконалення української мови працівниками різних ланок системи. Кооперативні організації активно сприяли проведенню політики українізації в місті та на селі. Однак процес українізації споживчої кооперації мав низку проблем, особливо пов’язаних із упровадженням української мови в практику спілкування. Також на місцях не вистачало матеріальних і відповідних кадрових ресурсів для систематичної роботи з працівниками кооперативних організацій з вивчення ними української мови. Давала про себе знати й неграмотність частини пайовиків.

Пропагандистська діяльність споживчої кооперації паралельно із господарською практикою протягом 1920-их років була важливим напрямом її роботи. Поступово пропагандистська робота споживчої кооперації набула чіткої форми та змісту. Головними її напрямами стали: масова робота серед селянства, як кооперованого, так і некооперованого, поглиблена робота з кооперативним активом. Пропаганда кооперативного господарювання здійснювалась у різноманітних масових формах культурно-освітньої роботи й з використанням різноманітних засобів. Ідеться про конкурси на кращий споживчий кооператив, екскурсії на кооперативні підприємства, влаштування кооперативних музеїв, виставок, проведення вечорів, спектаклів, інсценівок, лекцій, бесід на кооперативні теми, використання радіозв’язку та кіноустановок з метою ліквідації кооперативної неграмотності, демонстрації досягнень радянської споживчої кооперації тощо.

Позитивні зрушення в розвитку культурно-освітньої роботи, від агітаційних до практичних заходів, сталися в останні роки непу. Тоді значно зросло проведення кооперативних виставок, екскурсій, кооперативних свят. Поширеними формами культосвітньої практики споживчої кооперації, які збирали численну зацікавлену аудиторію, були лекції, влаштування свят, вистав тощо. Серед заходів виділялися дуже популярні на той час серед селянства кооперативні виставки. Фахівці кооперації шляхом проведення виставок пропагували переваги споживчої кооперації. Разом з цим, за своїм характером та організацією кооперативні виставки були дуже живими, яскравими й нагадували якесь феєричне народне дійство, в якому поряд із демонстрацією кооперативної статистики, знаходилось місце і для конкурсів пісні, танцю. Сільські ремісники під час проведення кооперативних виставок демонстрували гончарні вироби, барвисті килими, інші предмети домашнього вжитку, що, без сумніву, сприяло національно-духовному вихованню населення.

З другої половини 20-их років ХХ ст. споживча кооперація почала досить швидкими темпами запровадужвати використання таких нових і ефективних форм культурно-освітної роботи, як радіо та кіно. Кооператори активно влаштовували радіотрансляційні пункти, пересувні кіноустановки для радіопередач та демонстрації документальних фільмів із кооперативної проблематики.

Загалом кооперативна пропаганда споживчої кооперації протягом 1920-их років здійснювалась ефективно, охоплюючи як кооперовану, так і некооперовану частину населення. Разом з тим, кооперативна пропаганда була тісно пов’язана з розв’язанням важливих соціальних проблем суспільства та відповідала вимогам тодішньої радянської дійсності, зокрема усуспільненню побуту й праці.

Пропаганді кооперативних ідей сприяла книговидавнича діяльність ВУКС і її місцевих організацій та розповсюдження кооперативної літератури. Кооперативні періодичні видання мали практично всі споживспілки й великі споживчі кооперативи. Такої кількості кооперативних періодичних видань, як це було в роки непу, в інші періоди вітчизняної історії не зафіксовано. Кооперативні організації спромоглися на випуск книг, брошур та посібників з кооперативної тематики, художніх творів, кооперативних плакатів, листівок тощо. Великим досягненням вітчизняних кооператорів було створення мережі бібліотек, книжкових полиць і книгозбірень при споживчих товариствах та споживспілках. Відтак кооперативні бібліотеки, які мали широкий спектр літератури, у 20-і рр.
ХХ ст., з одного боку, сприяли поширенню кооперативних знань, а з іншого – допомагали розв’язанню проблеми неграмотності серед членів споживчої кооперації та некооперованої частини населення.

Помітне місце в культурно-освітній діяльності української споживчої кооперації в досліджуваний період посідала книжкова торгівля. Кооперативні організації не лише друкували книги, але й просували їх до споживача. Споживчі товариства і їх спілки немало зробили для забезпечення сільських шкіл, клубів, хат-читалень різноманітною літературою. Водночас кооператори забезпечували кооперативні крамниці букварями, підручниками, канцтоварами та іншими товарами культурно-побутового призначення. Особливо зросло значення кооперативної книготоргівлі в другій половині 1920-их років, коли радянська влада використовувала кооперативну книготоргівлю з метою формування у населення ідей соціалістичного побуту.

Одним із напрямів діяльності споживчої кооперації України в 1920-і рр. стала доброчинна робота. У документах періоду непу доброчинні акції споживчих товариств та їх спілок тогочасні дослідники розглядали як один із напрямів культурно-пропагандистської роботи. Варто зазначити, що в роки нової економічної політики вітчизняні кооператори не лише вміли заробляти гроші, але й надавати безкоштовну допомогу населенню. Споживча кооперація УСРР усіляко намагалася проявляти доброчинність не лише щодо своїх членів, а і допомагати державі підтримувати незахищені верстви населення. Допомогу споживчої кооперації відчували ослаблені діти, жінки, хворі, інваліди, особливо під час голоду 1921-1922 рр. Кооператори надавали допомогу медичним закладам,Червоній армії та міліції.

Значною була доброчинна діяльність споживчої кооперації з подолання неграмотності населення, особливо на селі. Кооператори допомагали студентам, сільським школам, хатам-читальням. Вони надавали допомогу державі під час проведення політики українізації. Силами споживчої кооперації були влаштовані доброчинні спектаклі, вечори, концерти, вистави. За фінансової підтримки споживчої кооперації численні сільські драматичні гуртки, які існували практично в кожному селі, ставили п’єси класичного українського репертуару. Хорові колективи, створені не лише при міських робітничих кооперативах, але й на селі, за підтримки споживчої кооперації перетворювалися в професійних музикантів, виконуючи на високому рівні складні хорові твори. За ініціативи кооператорів проводились вечори пам’яті відомих українських художників, поетів. Ця робота здійснювалась не лише серед членів споживчих товариств, але й охоплювала некоопероване селянство. За кошти кооперації проходили екскурсії як для пайовиків та членів їх родин, так і для некооперованої частини населення. Тобто кооперативно-пропагандистська робота була ще й агітацією в селянському середовищі до вступу нових членів у споживчі товариства.

Активну участь брали вітчизняні кооператори у проведенні електрифікації, радіофікації, кінофікації та телефонізації села. Багато було зроблено споживчою кооперацією для поліпшення побутових умов життя пайовиків, особливо жінок-пайовичок. Поширювались заходи, щоб залучити жінок до кооперації, організовуючи низку побутових закладів. Протягом 1920-их років кооператори започаткували створення кооперативних закладів громадського харчування, дитячих ясел, садків і майданчиків, відкриття шкіл крою й шиття, швейних та взуттєвих майстерень, які звільняли час для жінок і тим самим сприяли більш активному їх залученню до громадської роботи.

Без сумніву, в культурно-просвітній діяльності кооперативних організацій республіки в 1920-і й особливо в 1930-і рр. були великі прорахунки і недоліки. Зокрема, споживчій кооперації, виконуючи вказівки правлячої партії, доводилося здійснювати пропаганду більшовицьких ідей, проводити антирелігійну пропаганду серед населення, влаштовувати лекції та перегляд кінофільмів у приміщеннях храмів і церков тощо. Були недоліки, які проявлялися в тому, що масова агітація й кооперативна пропаганда іноді проводились сухо, лекції та бесіди проходили без будь-якого унаочнення. Тому ці методи почали переробляти так, щоб усі лекції й бесіди з кооперативної тематики проходили неодмінно з кіно або «чарівним ліхтарем» (діапроектором).

Безперечно, що культосвітніми заходами протягом 1920-их років можна було охопити максимально велику кількість українського населення. Масова кооперативно-пропагандистська робота допомагала формуванню суспільно-політичної свідомості українського населення, передусім селянства, що діставало відображення в активізації його громадської активності. Однак масовість і дієвість культурно-освітніх заходів, що вживалися споживчою кооперацією, викликали велику пересторогу партійних і державних репресивних органів, про що на межі 1920–1930-их років прямо йшлося в численних закритих документах владної верхівки. Подібні звинувачення в куркульсько-петлюрівскому характері культурно-масових заходів споживчої кооперації України відображали одну з причин малоприхованої ворожості до неї з боку владної партійно-радянської верхівки.

Та, попри певні труднощі, протягом 1920-их років споживча кооперація УСРР в умовах жорсткої ринкової конкуренції й партійно-державного диктату не лише намагалася поліпшити матеріальний стан своїх членів, але і сприяти зростанню їх культурного розвитку. Вітчизняна споживча кооперація навіть в умовах нинішньої фінансово-економічної скрути, по мірі можливості, продовжує надавати допомогу українській культурі. Не забувають кооператори й про культурно-духовну підтримку села. Тож узагальнення відомостей і поширення знань серед населення про культурно-освітню та доброчинну діяльність споживчої кооперації України в роки непу і в подальші періоди вітчизняної історії має велике значення у вихованні таких гуманних рис, як милосердя, співчуття та взаємодопомога.



Зважаючи на сучасну скрутну ситуацію з фінансуванням культурно-освітньої галузі України, є сенс у продовженні вивчення досвіду споживчої кооперації у розв’язанні аналогічних проблем. Подібний історичний досвід потрібний нині, коли бракує, особливо в сільській місцевості, закладів культури і дозвілля. На нашу думку, споживчі товариства та їх спілки навіть у період сучасних економічних негараздів здатні зробити значну справу для задоволення духовних потреб населення.

СВІТЛИНИ
Світлина № 1

МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ ПТУХА

(1884-1961).

Директор Київського кооперативного інституту на початку 1920-их рр.

Світлина № 2

КОСТЯНТИН ГРИГОРОВИЧ ВОБЛИЙ

(1876-1947)

Ректор Київського кооперативного інституту

з середини 1920-их рр.

Світлина № 3

Кооперативний інститут у Києві (вул. Нероновича, 24).

Листівка кінця 1920-их років

Світлина № 4


Будинок Київського кооперативного інституту

ім. В. Я. Чубаря

Світлина № 5

МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ ТОКАРЕВСЬКИЙ

(1884-1974).

На початку 1920-их рр. став фундатором і першим директором Полтавського агрокооперативного технікуму.

З 1926 р. посів посаду проректора з навчальної роботи Київського кооперативного інституту.

Світлина № 6

Вечірні заняття кооперативної профшколи в робітничому районі на Петинці при хлібопекарні Харківського ЦРК,

1926 р.

Світлина № 7

Курси куховарів для робкоопів

Червоноградського району на Донеччині, кінець 1920-их рр.
Світлина № 8
Випуск курсів з підготовки кухарів для обслуговування радгоспів та колгоспів. Мелітопільська окрспоживспілка, 1929 р.

Світлина № 9




Міжнародний день кооперації в Дніпропетровську, 1926 р.

Світлина № 10

Кооперативний організатор проводить групову бесіду.

1927 р.

Світлина № 11

Кооперативний організатор молоді за роботою в кооперативному відділі Червоного кутка. 1928 р.

Світлина №12


Проведення кооперативного аукціону. 1929 р.

Світлина № 13

Періодичні кооперативні видання в СРСР

протягом 1920-их рр.


Світлина № 14


Видання Книгоспілки. Серія «Бібліотека сільського кооператора». 1925 р.


Світлина № 15


Кооперативний агітаційний плакат

«За умови повного кооперування...», 1927 р.


Світлина № 16


Кооперативний агітаційний плакат 1920-их рр.

Світлина №17


Кооперативні плакати в СРСР у 20-их рр. ХХ ст.

Світлина № 18

Біля магазину Лучано-Баранівського споживчого товариства. Вивіска про продаж книг. 1925 р.


Світлина №19


Книжкова полиця Лучано-Баранівського споживчого товариства. 1925 р.


Світлина № 20


Книжкова полиця Юнаківського сільського споживчого товариства. 1925 р.

Світлина № 21



Сільська активістка поширює серед селянок кооперативні брошури, 1925 р.


Світлина № 22

Розповсюдження кооперативної літератури серед міського населення, 1928 р.

Світлина № 23

Куточок «Мати і дитина» при сільському споживчому товаристві

Світлина № 24



Куточок «Мати і дитина» при робітничому кооперативі


ДОДАТКИ
Додаток № 1

Витрати Вукопспілки на культурно-освітню роботу737


Витрачено

1927-1928 рр.

1928-1929 рр.

На суму (тис. крб)

%

до підсумку



На суму (тис. крб)

%

до підсумку



На масову роботу

12,6

2,5

110,3

12,7

У тому числі на кінофікацію







2,5

0,3

На екскурсії

Не було обліку




1,5

0,2

На лікнеп







5,0

0,6

На курсову роботу

48,3

9,4

166,4

19,2

На кооперативну пропаганду

4,4

0,9

2,4

0,3

На видавничу роботу

50,5

9,8

69,4

8,0

Допомога кооперативним вузам і школам







184,6

21,3

Стипендії

7,6

1,5

19.2

2,2

Кооперативний санаторій

100,9

19,7

168,6

19,5

Інші витрати

288,4

56,2

145,8

16,8

Усього

512,7

100

866,7

100
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка