Вищий навчальний заклад Укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі» Кафедра педагогіки, культурології та історії



Сторінка14/22
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.42 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22

Циркуляр Вукопспілки № 121. Усім спілкам житлової кооперації, райспілкам, транспортним і військовим споживчим товариствам. Серпень 1924 р.

Про допомогу студентам
Шановні товариші! Важкі матеріальні умови студентів, голод і епідемії не можуть бути подолані силами самої держави. До цієї справи має бути залучена кооперація. Правління ВУКС закликає кооператорів узяти участь у поширенні виграшних білетів Першої Всеукраїнської Речової Лотереї достоїнством в
50 коп. кожний. Поширення білетів шляхом пропозиції кожному співробітнику від 1 до 5 білетів. Уся робота щодо поширення білетів має бути завершена до 1 січня 1925 р.660.
25 січня 1926 р. правління Вукопспілки опублікувало чергове звернення до всіх райспілок, ЦРК, робкоопів і міських споживчих товариств під назвою «Про допомогу пролетарському студентству». ВУКС закликала кооперативні спілки та організації надати допомогу українському студентству шляхом розповсюдження між членами кооперації й через мережу магазинів і промислових підприємств благодійних марок 3-, 5-, 10- та 25-копійкової вартості661. Передусім матеріальна допомога стосувалась навчальних закладів споживчої кооперації. Так, 31 березня 1927 р., правління Вукопспілки виділило 80 тис. крб для допомоги студентам навчальних закладів системи споживчої кооперації та на утримання музею ВУКС662. На виконання розпоряджень ВУКС місцеві кооперативні організації також намагались виділяти кошти на підтримку студентів. Наприклад, відповідно до рішень ХІ зборів уповноважених Полтавської райспоживспілки від
28 лютого 1926 р. для навчання незаможних студентів у кооперативних навчальних закладах було утворено чотири стипендії імені Полтавської райспілки з нагоди її десятирічного ювілею. Стипендії становили 200 крб. щомісячно й порівну розподілялися по таких навчальних закладах: Полтавському агрокооперативному технікуму, Київському кооперативному технікуму, одному із Всесоюзних кооперативних інститутів та Харківському інституту народного господарства663. Свою чергою, 3-я сесія ради Київської окрспоживспілки 20 жовтня 1928 р. ухвалила централізований стипендіальний фонд для утримання у кооперативних профшколах 15 стипендіатів-селян664.

Кооператори надавали допомогу сільським будинкам культури, загалом клубній роботі на селі. Споживча кооперація України у 1923 р. оголосила шефство над сільбудами. Кооператори, в першу чергу, допомагали у проведенні будівельних робіт у сільбудах. Вони виділяли кошти для придбання необхідного обладнання, меблів, проводили ремонтні роботи тощо. Водночас кооперація надавала допомогу сільбудам у постачанні їх літературою та костюмами, необхідними для вистав. Наводимо кілька прикладів. Холменське ЄСТ на Волині звернулося до місцевого сільськогосподарського товариства і Рейментарівського лісництва спільними зусиллями завершити обладнання й упорядкування сільбуду665. В свою чергу, споживче товариство в селі Повчині на Чернігівщині створило фонд для організації сільського будинку, виділивши для нього 87 крб. Кооператори в селі Серогози Мелітопольської округи протягом 1924 р. відремонтували сільський театр і сільський клуб, а Дзендзелевське споживче товариство на Уманщині виділило для ремонту сільського будинку культури 125 крб.666. Водночас вітчизняні кооператори надавали допомогу сільбудам у постачанні їх літературою та костюмами, необхідними для вистав. Так, у 1924 р. Гайчурське споживче товариство на Запоріжжі розпочало шефство над сільбудом. На кошти товариства була устаткована сцена, виготовлена декорація, запрошено режисера і закуплено книги для сільської бібліотеки667.

Девятий з’їзд КП(б)У у грудні 1925 р. звернув увагу господарських організацій на важливість матеріальної допомоги клубній роботі на селі668. Зважаючи на це, споживча кооперація розширила роботу з ремонту і побудови клубних будинків, сільських шкіл, хат-читалень тощо. Наприклад, працівники Полтавської райспілки здійснювали обстеження сільських будинків культури з метою встановлення та налагодження взаємозв’язків останніх з кооперативними товариствами. Кооператори Полтавщини надавали допомогу сільбудам у постачання їх літературою, костюмами, необхідними для вистав. Прикметно, що для виготовлення таких костюмів Полтавська райспоживспілка створила власну театральну майстерню. Водночас райспілка допомагала сільбудам в організації свята Першого снопа тощо669.

За статистичними даними Вукопспілки, у 1926-1927 рр. робітничо-міські кооперативи виділили 105 тис. крб. на допомогу клубам, що становило 12,5% від їх загальних витрат на культурно-освітню роботу670. Своєю чергою, сільська кооперація за вказаний період виділила сільським клубам 66 тис. крб, в 1927-1928 рр. відповідно 97, 8 тис. крб., а в 1928-1929 рр. – 127,8 тис. крб., тобто за три роки грошова допомога сільським клубам з боку сільських споживчих товариств зросла в два рази671 (додатки №№ 6,7).

Також кооператори влаштовували доброчинні спектаклі, вечори, концерти, вистави, диспути, допомагали організовувати в містах і селах драмгуртки тощо. Наприклад, Нехвороське споживче товариство на Волині восени 1924 р. організувало низку безкоштовних спектаклів і лекцій-диспутів для селян672. Активну роботу з влаштування доброчинних вечорів серед кооперованого та некооперованого населення та розповсюдження серед присутніх літератури проводив Миколаївський ЦРК, про що свідчать дані кооперативних видань за 1926 р.673

Значною була доброчинна підтримка вітчизняною споживчою кооперацією політики українізації, яка почалася у квітні 1923 р. Кооператори асигнували гроші на літературу, передплату газет і журналів для селян, допомагали хатам-читальням. До сіл надходили підручники, твори класиків української літератури, календарі, листівки, підготовлені українською мовою за кошти кооператорів674. Підтвердження цього, зокрема, знаходимо в архівних документах Чернігівщини, де у той період мережа культосвітніх установ нараховувала


134 сільські будинки культури, 250 хат-читалень та 37 клубів, куди чернігівські кооператори надсилали книги й періодичні видання українською мовою675. Звісно, це була реальна допомога тодішній владі у проведенні політики українізації.

Книгоспілка всіляко допомагала кооперативам вибирати книжки, комплектувати бібліотеки, давала рекомендації, як саме організувати книжкову полицю, влаштувати виставку, зв’язатися з культурно-освітніми організаціями. Крім цього, кооперативні організації немало зробили для безкоштовної передплати чи передачі періодичних видань для міських та сільських шкіл, сільбудів. Із архівних документів відомо, що у 1924 р. десятки шкільних кооперативів отримали від Вукопспілки безкоштовну передплату. Наприклад, шкільний кооператив при Сумській торгово-промисловій профшколі в Міжнародний день кооперації 5 липня 1924 р. надіслав подяку редакції видавництва ВУКС за безкоштовну передачу їм кількох номерів «Кооперативного бюллетеня Вукоопспилки». Діти щиро писали про журнал: «Цей орган тримає нас у курсі досягнень, новин та руху кооперації»676. Споживче товариство у м. Гостомель на Київщині у 1926 р. здійснило безкоштовну передплату двох примірників газети «Нова громада» і


12 примірників газети «Кооперативне життя» українською мовою для сільбудів округи. Водночас це товариство безкоштовно встановило радіоприймач в одному із сільбудинків677.

Таким чином, у ході політики українізації впродовж 1920-их років споживча кооперація республіки зробила немало для безкоштовної передплати підручників, книг і періодичних видань для сільських клубів та шкіл, що сприяло пропаганді кооперативних ідей, задоволенню духовних потреб населення. Загалом у середині 1920-их років у СРСР, зокрема в УСРР, виходило, за підрахунками автора, понад 60 центральних і місцевих кооперативних видань російською й українською мовами678.

Виділяли кооператори кошти на організацію екскурсій як для своїх членів, так і некооперованого населення. Практично всі споживспілки УСРР організовували екскурсії для сільських кооператорів до Харкова, Києва та Одеси679. Відомо, що в жовтні 1923 р., коли в Москві почала діяти Перша Всесоюзна сільськогосподарська і кустарно-промислова виставка, Чернігівська губспілка виділила кошти для відрядження на виставку 1 тис. 300 чоловік, серед яких були кооператори, агрономи, сільські вчителі, селяни680. Споживчі товариства й спілки Чернігівщини неодноразово виділяли кошти з метою організації екскурсій для дітей із сільської місцевості до міста681. Загалом у 1926-1927 рр. робкоопи України організували
74 доброчинні екскурсії, а в 1927-1928 рр. – 234. Своєю чергою, сільські споживчі товариства влаштували в 1927-1928 рр.
204 доброчинні екскурсії для мешканців села до міста682 (додаток № 11).

Доброчинність споживчої кооперації України проявлялася і в підтримці Червоної армії та міліції. Наприклад, 20 грудня 1922 р. на засіданні правління ВУКС вирішили видати міліції субсидію в розмірі 4-х млрд. крб. (за тодішнім курсом)683.

Споживча кооперація з перших кроків непу піклувалася про демобілізованих з армії червоноармійців, які бажали вступити до кооперативів: по-перше, їх звільняли від сплати вступного внеску, а по-друге, свій пайовий внесок вони могли вносити частинами684. Вукопспілка і її місцеві організації широко практикували безкоштовну допомогу воїнам Червоної Армії. ВУКС та місцеві спілки опікувались військовими частинами: забезпечували їх продуктами, фуражем, ліками. Так, на початку 1922 р. Вукопспілка організувала шефство над однією військовою частиною в Києві й однією в Харкові (по 1 тисячі осіб у кожній). Працівники апарату ВУКС не лише заготовляли для червоноармійців продукти харчування та предмети першої необхідності, але і видавали їм подарунки на свята. Водночас ВУКС добровільно стала шефом курсів Червоних старшин у Харкові, ухваливши в 1922 р. відповідне рішення. Це шефство розпочалося з моменту ІІ з’їду уповноважених ВУКС (грудень 1922 р.), коли голова правління В.П. Затонський вручив цій школі Червоний прапор та подарунки. 20 грудня 1922 р. правління Вукопспілки ухвалило асигнувати школі Червоних старшин 10 млрд. крб. (за тодішнім курсом), із розрахунку
50 крб. щомісяця кожному курсанту. Ці шефські виплати у
1924 р. вже становили по 97 крб. на місяць685.

Практикувалась доброчинна допомога кооперації воїнам Червоної армії й на місцях. Військовим частинам кооператори передавали продукти, фураж, ліки, грошову допомогу. Зокрема Харківське споживче товариство в 1922 р. переказало армії


1,5 млн. крб.686. Водночас воно шефствувало над
45 автоброньованим загоном у Харкові, асигнуючи по 6 крб золотом щомісяця кожному червоноармійцеві. Полтавське споживче товариство піклувалося про підшефну 14-у піхотну школу, яка базувалася у Полтаві687. Союздонбасейн (Центральна спілка споживчої кооперації Донбасу) у 1923 р. виділив Червоній армії кошти на спорудження аероплана і 200 пудів підков кавалерійського зразка688.

Правління ВУКС регулярно ініціювало проведення тижнів червоноармійців, видаючи грошові нагороди бойовим загонам, що відзначилися, дбали про військові госпіталі. З кожним роком доброчинна допомога кооператорів Червоній армії збільшувалась. Наприклад, 19 березня 1923 р. Президія правління ВУКС ухвалила рішення про участь споживчої кооперації в Акціонерному товаристві Авіації та Повітряних Сполучень. Відтоді Вукопспілка стала одним із пайовиків цього товариства, яке опікувалося збройними повітряними силами України. Відповідно і кооперативні організації, й члени споживчих кооперативів більшою мірою добровільно вступали до вказаного товариства, тим самим фінансово підтримуючи його689. Тоді ж, у 1923 р., одним із перших стало пайовиком указаного товариства Старо-Санжарське споживче товариство на Полтавщині, виділяючи кошти зі своїх прибутків. Водночас це товариство підтримувало такі доброчинні громадські організації, як Доброхім, Доброфлот, які, своєю чергою, опікувалися армійськими частинами690.

Навесні 1923 р. споживча кооперація оголосила заклик до працівників та пайовиків системи взяти регулярне шефство на повітряним флотом республіки. До 1 травня 1923 р. кооператорами був проведений Тиждень оборони СРСР. Серед споживспілок тоді велику роботу зі збирання коштів провела Чернігівська райспоживспілка, яка асигнувала на побудову повітряного флоту країни 750 золотих крб. (за курсом 1922 р. або ж 75 тис. крб. за курсом 1923 р.). Крім цього, чернігівські кооператори провели агітаційну кампанію для збирання пожертвувань для повітряних збройних сил України серед членів споживчих товариств691.

Оскільки держава велику вагу приділяла зміцненню обороноздатності країни, кооперація також повинна була включитися в цю справу. Протягом другої половини 1920-их років ЦК КП(б)У неодноразово звертався до кооперативних організацій з проханням приділити увагу вчасному обслуговування військових частин під час польових занять і маневрів692. Українські кооператори надавали допомогу Доброхіму (Добровільне товариство хімічної оборони та промисловості). Наприклад, 17 березня 1925 р. правління ВУКС розіслало обіжник до всіх кооператорганізацій України «Про надсилку матеріалів для збірника-альбома «Червона Україна та її будівничі». Йшлося про те, Всеукраїнська Рада товариства друзів хімічної оборони й промисловості «Доброхім» розпочала підготовку видання ілюстрованого збірника-альбому, в якому планувалось опублікувати дані про досягнення радянської влади в УСРР. В збірнику мав бути окремий розділ про кооперацію. Матеріали до вказаного розділу збірника мала надати сама кооперація. Тож правління ВУКС просило кооператорів надсилати матеріали до редакції збірника. Разом з тим Вукопспілка брала на себе зобов’язання розповсюдження збірника серед пайовиків, а кошти від продажу передбачали направити на користь Доброхіму693.

Активну роботу з фінансової підтримки Червоної армії проводили робітничі кооперативи. Особливістю доброчинної діяльності Харківського ЦРК стало те, що в 1927 р. цей робітничий кооператив не лише виділив кошти на підтримку армії, але й те, що жінки-пайовички стали активними членами кількох добровільних товариств, у тому числі Аерохіму (Аерохім – Товариство друзів авіаційної та хімічної оборони СРСР)694.

Потрібно зазначити, що радянська влада в особі союзних і республіканських органів у директивному порядкові залучала кооперативні організації до підтримки Червоної армії. Зрозуміло, що проігнорувати партійно-радянські директиви щодо надання допомоги військовим загонам та частинам кооператори не могли. Так, з нагоди 10-річчя Червоної армії (РККА – рабоче-крестьянская красная армия) у грудні 1927 р. Політуправління Українського військового округу звернулось до ВУКС з приводу допомоги у проведенні урочистих заходів695. Ще такий приклад. 15 серпня 1927 р. у журналі «Кооперативне будівництво» був надрукований заклик правління Вукопспілки до кооператорів та пайовиків УСРР. У ньому керівництво ВУКС закликало підтримати ініціативу ВУЦВК й у відповідь на вбивство в Польщі радянського посла П.Л. Войкова допомогти зміцненню збройних сил, а саме: зробити свій внесок у спорудження ескадрильї «Розрив». Правління ВУКС тоді започаткувало добродійний внесок, виділивши 15 тис. крб. на спорудження бойового аероплана «Червоний кооператор», який мав увійти до складу вищеназваної ескадрильї696.

Тринадцята сесія Ради ВУКС (березень 1928 р.) звернула увагу кооператорів на те, що треба організувати і коопероване, і некоопероване населення навколо справи оборони країни.
З метою фінансової підтримки й зміцнення обороноздатності СРСР споживча кооперація протягом 1928 р. провела лотереї, організувала збір коштів для допомоги Авіахіму. Зокрема, тоді однією з перших Бердичівська райспоживспілка виділила кошти на тиждень оборони1928 р.697. Розширилась робота кооперативних організацій з обслуговування військових частин продуктами та білизною. Водночас активізувалась пропагандистська робота кооператорів і пайовиків, яка передбачала влаштування при кооперативних крамницях, споживчих товариствах та їх спілках куточків військової пропаганди, стрілецьких гуртків тощо. Крім цього, вітчизняні кооператори безкоштовно розповсюджували літературу, де популярно були викладені потрібні для оборони населення військові знання698.

Електрифікація села також відбувалася не без допомоги кооператорів. Про це свідчать численні факти. Так, Президія Вукопспілки 19 березня 1923 р. ухвалила рішення про членство в Акціонерному товаристві фінансування місцевої електрифікації. Таке членство керівництво ВУКС визнало принципово необхідним. Тоді ж Вукопспілка визначила частку матеріальної участі у цій справі кожної ланки системи споживчої кооперації699.

Кооперативні видання за 1924 р. переконують у тому, що кооператори брали активну участь у забезпеченні країни електроенергією. Станом на 1 січня 1924 р. у СРСР нараховувалося 1 тис. 45 електростанцій. Наступні півтора року споживча кооперація, у тому числі УСРР, поглиблено займалася електрифікацією країни. Вона відрахувала 100 тис. крб. на будівництво 20 електростанцій. Для цього була створена тимчасова комісія з електрифікації, яка мала запрошувати фахівців у райони для обрахування вартості електростанцій та необхідних коштів на будівництво700. При цьому вираховувалась споживча і виробнича електроенергія. Вважалось, що організовані таким чином кошти споживчої кооперації допоможуть принести в села електроенергію701.

Активно проходила електрифікація українського села за підтримки кооперативних організацій. Наведемо кілька фактів. Наприклад, кооператори Томаківки Запорізької округи в 1924 р. взяли в оренду паровий млин, що дало змогу не лише електрифікувати всі заклади Томаківки, але й дати освітлення в будинки селян. У цьому році правління Благодатно-Роменівського товариства на Мелітопольщині завдячуючи млину, який воно орендувало, провело електричну енергію до місцевих закладів, зокрема театру702.

У с. Каменному в Донбасі тоді ж була відкрита електростанція, споруджена зусиллями і коштами місцевого споживчого товариства та сільського виконкому703. Троянівське споживче товариство на Волині у 1924 р. почало освітлювати село, приводячи у рух двигун у 12 кінських сил, розташований на кооперативному млині. У тому ж році здійснили електрифікацію села й інші споживчі товариства на Волині, як-от: Іванівське та Велико-Коровинецьке. Водночас електроенергію на село забезпечило Верхньо-Білозерське споживче товариство на Мелітопольщині704. Всі перелічені факти свідчать про те, що споживча кооперація зробила значний доброчинний внесок у здійснення електрифікації країни.

Допомагали кооператори і в проведенні телефонного зв’язку. Наприклад, Ново-Гринівське споживче товариство Генічеського району на Катеринославщині на засіданні 10 листопада 1923 р. ухвалило рішення звернутися до сільської ради з пропозицією прискорити проведення телефонного зв’язку, при цьому більшу частину затрат на налагодження телефонної мережі кооператори взяли на себе705.

Система споживчої кооперації була однією з перших в Україні, що безкоштовно допомагала селу здійснювати радіофікацію. Особливо активно ця робота розгорнулася в другій половині 1920-их рр. Кооперативні спілки виділяли кошти на влаштування радіо в підшефних селах. Підтвердження цього є в архівних документах. Так, 21 березня 1927 р. на засіданні президії правління ВУКС у присутності членів правління Березіна, Гринька, Дуліна, Жмурка та Кириленка було заслухано питання про асигнування коштів на влаштування радіо в підшефному селі Соколівка. Ухвалили: дозволити передати бюро осередку культзмички, який діяв при ВУКС, підшефним селам радіоапаратуру на суму 250-300 крб., яка залишилась після ліквідації радіокабінету ВУКС706. У


1927-1928 р. на Дніпропетровщині кооператори влаштували в селах
33 радіоприймачі707. Наприкінці 1920-их рр. радіофікація українського села прискорилася. Значну участь у цій справі брали кооператори. П’яті збори уповноважених ВУКС, що відбулися в серпні 1929 р., прийняли рішення: з метою радіофікації встановити 1 тис. радіоприймачів у сільській місцевості та влаштувати 300 трансляційних вузлів708.

Вітчизняні кооператори багато зробили для кінофікації сільської місцевості. Вукопспілка проводила широкомасштабну масову культурно-просвітню роботу, влаштовуючи кіносеанси, перед початком яких організовували доповіді, лекції, бесіди. Кооперативні спілки мали декілька десятків кіноустановок, яких із нетерпінням чекали на селі. При видавництві «Книгоспілка» спеціально було створено кіноуправу, яка стежила за доставкою та якістю показу кінофільмів. Кінофільми демонстрували як на пересувних кіноустановках, так і на стаціонарних. У 1928-1929 рр. сільські споживчі кооперативи вже мали 331 пересувну і


5 стаціонарних кіноустановок. За цей період було організовано кіномережу в 3 тис. 600 селах України709. Потрібно зазначити, що кооператорам також доводилось використовувати кіносеанси для виконання партійно-радянських директив щодо антирелігійної пропаганди, зокрема влаштовувати перегляд кінофільмів у приміщеннях храмів та церков.

Кооперативні організації брали активну участь у проведенні доброчинних заходів на підтримку жінки. Серед подібних заходів варто згадати так звані «Тижні матері-пролетарки». Наприклад, такий тиждень проходив із 22 по 29 липня 1923 р. у Чернігові, Ніжині, Конотопі, Шостці, Новгород-Сіверському, Сновську, Городині, Глухові. Заходи розпочиналися з доповіді про значення «Тижня матері-пролетарки» (про участь жінок у суспільному житті, охороні праці, соціальному страхуванні). У ці дні на вулицях і громадських місцях продавалися емблеми-марки із зображенням жінки, влаштовувалися кіоски з прохолодними напоями, виручка від яких надходила у фонд «Тижня». У міських скверах діяли атракціони, проходили спектаклі, концерти і вечори відпочинку, збори від яких надходили на користь «Тижня». Для проведення цієї роботи широко залучалися лікарі, вчителі, жіночі ради710.

З метою пропаганди кооперативних ідей, а водночас і соціалістичного побуту кооператорам доводилось приділити увагу побутовому обслуговуванню членів споживчих товариств. По суті, у 1920-і рр. в системі споживчої кооперації України почало формуватися побутове обслуговування населення. Оскільки жінки залучались державою до активної участі в соціально-економічному житті країни, ситуація, що складалась, вимагала від споживчої кооперації налагодження паралельно з громадським харчуванням функціонування побутових підприємств й установ – пралень, ремонтних майстерень, дитячих садків та ясел тощо.

Кооперативне побутове обслуговування набуло розвитку перш за все у робітничій кооперації. На початку 1920-их рр. робкоопи відкривали з метою поліпшення побуту робітників пральні, кравецькі та ремонтні майстерні, будували електростанції для забезпечення робітничих районів електроенергією тощо. Добре було налагоджене побутове обслуговування робітників у Харкові. Харківське ЄСТ, наприклад, у 1921 р. мало 2 майстерні з ремонту взуття. Лише за лютий–квітень 1921 р. вони виробили близько 6 тис. пар взуття, здійснювали дрібний та капітальний його ремонт711. У жовтні 1924 р. була відкрита районна взуттєво-кравецька майстерня Харківського ЦРК. У ній забезпечували робітників дешевим та міцним кооперативним взуттям. Ремонт коштував на 40% менше, ніж у приватних шевців. Штат майстерні складався з


18 чоловік. Майстерня так зарекомендувала себе, що багато хто з робітників не лише ремонтували взуття, але і купували нові чоботи. На кінець 1920-их рр. в Харківському Церобкоопі в сфері побутових послуг працювало 1,5 тис. чоловік, а на виробничих підприємствах – 2 тис. чоловік712.

Масове залучення жінок до суспільного виробництва в роки індустріалізації, концентрація великої кількості робітників на новобудовах і в промислових центрах вимагали від споживчої кооперації прискореного розвитку побутових підприємств та установ. Початок колективізації ще більше загострив проблему. В зв’язку з цим Друга конференція КП(б)У (квітень 1929 р.) в резолюції «Про п’ятирічний перспективний план розвитку народного господарства України» в галузі кооперації намітила низку завдань з реконструкції побуту широких мас, зокрема збільшення кількості пралень, ремонтних і механічних пралень, дитячих садків, ясел тощо713.

Важливе значення для поліпшення побуту населення і звільнення жінок від домашньої роботи з догляду за дітьми мав розвиток у системі споживчої кооперації дитячих закладів. Так, у травні 1925 р. Артемівський ЦРК відкрив дитячу площадку, яка була розрахована на 40 дітей. Були виділені спеціальні керівники для цієї площадки. Обслуговування площадки і надання дітям сніданку відбувалось за рахунок ЦРК714. У 1928-1929 рр. лише сільські споживчі товариства мали 787 дитячих ясел, 245 дитячих майданчиків з охопленням 36,5 тис. дітей715.

Із середини 1920-их рр. для проведення побутової роботи кооператори спеціально виділяли певну частину культфонду716. Великого поширення тоді набули так звані куточки матері та дитини при кооперативах (світлини №№ 23, 24). 9 березня 1927 р. культосвітній відділ ВУКС розіслав на місця інструкцію Центроспілки СРСР щодо організації подібних куточків на допомогу жінці-пайовичці 717. Невдовзі місцеві кооперативні організації, підтримавши цю директиву центру, почали звертатися до керівництва ВУКС надіслати методичні поради до влаштування куточків матері та дитини. Зокрема, у зверненні жіночого інструктора Бердичівської споживспілки Болганової зазначалось, що у створенні таких куточків відчувається потреба718.

У цих куточках жінки могли зі знижкою придбати спеціально підібрані речі для дітей, у тому числі одяг, іграшки, дитячі ліжка, матраци, подушки, клейонки, розпашонки, ковдри, ванночки, мало, вату, вазелін тощо. При цьому кооператори видавали кожній матері премію у вигляді якого-небудь подарунка для новонародженого. Досвід існування куточків матері та дитини при споживчих кооперативах широко пропагувався на жіночих зборах, у жіночих консультаціях, періодичних виданнях719. Для підтвердження наведемо кілька прикладів. Так, 1 липня 1927 р. кооператори Київщини з нагоди Міжнародного дня кооперації влаштовували при споживчих товариствах куточки матері та дитини, де можна було отримати необхідну консультацію, знайти потрібну літературу, придбати зі знижками дитячі речі720. У Харкові в 1927-1928 рр. немало було зроблено робітничою кооперацією для полегшення побуту жінки. Йдеться про те, що протягом року тут відкрили два дитячі магазини й магазин «Мати та дитина». При цих магазинах були влаштовані медико-психологічні консультації для вагітних жінок і жінок, які мали маленьких дітей721.

Для полегшення побутових умов жінок кооператори активно організовували дитячі яслі та садки (додаток № 9). У середині 1920-их рр. в Україні набули поширення так звані ясельні кампанії722. Наприклад, у 1926 р. на кошти Полтавської райспілки були відкриті дитячі ясла на 50 дітей в одному із сіл району723. Передусім створення кооперативних дитячих ясел і садків активно відбувалося у містах. Так, споживчий кооператив, який діяв на Харківському заводі сільгоспмашин «Серп і молот», у 1925 р. відкрив два дитячі садки, в першому було 32 дитини, а в другому 75. Крім цього, кооператорами було влаштовано кілька вечірніх дитячих садків, куди жінки віддавали ввечері своїх дітей для того, щоб мати можливість брати участь у громадському житті724. Харківський ЦРК у


1927 р. відкрив 7 дитячих майданчиків, які охопили під час літніх канікул 659 дітей, забезпечивши їм відпочинок і харчування. Прикметно, що діти з незабезпечених сімей кооператорів та пайовиків перебували в цих дитмайданчиках безкоштовно. На початку березня 1928 р. Харківський ЦРК спромігся відкрити дитячий санаторій на 800 дітей, батьки яких були членами робітничої кооперації725.

Активно проходило робота зі створення дитячих садків на Дніпропетровщині. Так, у 1927 р. в Дніпропетровську вже діяло 3 дитячі садки і 7 ясел726. Помітну роботу з відкриття дитячих закладів здійснювала Криворізька окрспоживспілка. Протягом 1927 р. нею було організовано яслі у с. Варварівці Долинського району та яслі у с. Покровському Апостольського району, а також дитячий майданчик на 110 дітей у П’ятихатках. У


1928 р. Криворізька окрспоживспілка організувала 2 дитячих ясел: у с. Боківському Долинського району, м. Софіївському Божедарського району та 2 дитячі майданчики у с. Казанці й П’ятихатці на 150 дітей. На цю роботу загалом кооператори витратили 3 тис. 552 крб. При яслях і дитмайданчиках кооператорами постійно проводилась культосвітня робота з матерями727.З культфонду Шепетівської окрспілки у 1928 р. на підтримку дитячих закладів, зокрема Охмадітові, було виділено 850 крб. У свою чергу Славутський робкооп на Шепетівщині щороку влаштовував улітку дитячий майданчик для дітей. Наприклад, за три місяці 1928 р. він охопив 130 дітей пайовиків, на що було витрачено 2 тис. 891 крб. 60 коп.728. Декілька дитячих закладів протягом ясельної кампанії у травні 1928 р. було влаштовано за кошти Глухівської райспоживспілки 729.

Загалом робітничо-міські товариства УСРР в 1927-1928 рр. вже мали 30 дитячих ясел і садків, які охоплювали 1 тис. 83 дитини. У 1928-1929 рр. кількість дитячих ясел та садків залишилась такою ж, але охоплення дітей уже становило 1 тис. 233 особи. Якщо в 1927-1928 рр. дитячими майданчиками, створеними кооператорами, було охоплено 4 тис. 896 дітей, то в 1928-1929 рр. – 7 тис. 154 дитини730 (додаток № 10).

Сільські споживчі товариства у 1926-1927 рр. на побутову роботу витратили 32,6 тис. крб. (7,5% від загальних витрат на культурно-освітню роботу), в 1927-1928 рр. – 46, 3 тис. крб. (7%) і в 1928-1929 рр. – 80,8 тис. крб. (7,4%)731. Якщо в 1926-1927 рр. сільські споживчі товариства мали 161 дитячі яслі, які охоплювали 6 тис. малюків, в 1927-1928 рр. – 300 із охопленням 10,5 тис. малюків, то у 1928-1929 рр. – 787 із охопленням 26 тис. малюків. У 1927-1928 рр. сільські споживчі товариства мали 115 дитячих майданчиків із охопленням 5,8 тис. дітей; у 1928-1929 рр. – 245 із охопленням 10,5 тис. дітей732 (додаток № 12). Крім цього, за даними М. Попова, до 1930 р. організаціями споживчої кооперації України було надано допомогу 10 тис. 200 жінкам під час вагітності й пологів733.

Доброчинність кооператорів виявлялась і в організації шкіл крою та шиття для жінок, які допомагали в полегшенні домашнього побуту. Наприклад, Кременчуцька райспоживспілка у 1927 р. відкрила 15 шкіл крою та шиття, де навчалося близько 500 жінок734. У тому ж році кооператори Дніпропетровщини відкрили 16 шкіл крою та шиття для жінок-пайовичок735.


Висновки до розділу
Вітчизняні кооперативні товариства завжди турбувалися не тільки про блага своїх членів, а й про інших громадян. Від початку ХХ ст., коли інтенсивно поширювалися кооперативні ідеї та зростала кількість кооперативів в Україні, простежувалося формування гуманних якостей кооперативного руху і розвивалася доброчинна діяльність кооперативних організацій. Одним із напрямів діяльності споживчої кооперації України в 1920-і рр. стала доброчинна робота. Поступово стаючи все більш фінансово спроможними, споживчі товариства та їх спілки отримували і більше можливостей надавати допомогу тим, хто її потребував. Тобто в роки нової економічної політики вітчизняні кооператори не лише вміли заробляти гроші, але й надавати безкоштовну допомогу населенню.

Загалом 20-і рр. ХХ ст. – це той період, коли доброчинна діяльність Вукопспілки і кооперативних організацій на місцях набула великого поширення. Про це переконливо свідчать архівні дані та матеріали періодичних видань. Споживча кооперація України надавала суттєву безкоштовну допомогу тим, хто її потребував. Споживча кооперація УСРР усіляко намагалася проявляти доброчинність не лише щодо своїх членів, але й допомагати державі, підтримувати незахищені верстви населення. Допомогу споживчої кооперації відчували ослаблені діти, жінки, хворі, інваліди. Під час голоду 1921-1922 рр. та в інших скрутних ситуаціях споживча кооперація не раз використовувала продовольчі, матеріальні та фінансові можливості для організації необхідної допомоги різним верствам населення. Кооператори надавали допомогу медичним закладам,Червоній армії та міліції. Відчували допомогу споживчої кооперації й студенти.

ВУКС та її організації виділяли кошти профспілкам, іншим громадським структурам, сільським клубам для налагодження культурно-освітньої діяльності. Кооперативні організації надавали допомогу державі під час проведення політики українізації. Значною була доброчинна діяльність споживчої кооперації з подолання неграмотності. Суттєвою виявилася підтримка вітчизняними кооператорами сільських шкіл. Улаштовували кооператори доброчинні спектаклі, вечори, концерти, вистави. За кошти споживчої кооперації проходили екскурсії як для пайовиків і членів їх родин, так і для некооперованої частини населення.

Активну участь брали вітчизняні кооператори у проведенні електрифікації, радіофікації, кінофікації та телефонізації села. Багато було зроблено споживчою кооперацією для поліпшення побутових умов життя жінок. Упродовж 1920-их років кооператори започаткували створення дитячих ясел, садків та майданчиків, відкриття шкіл крою й шиття, які звільняли час для жінок і тим самим сприяли більш активному їх залученню до громадської діяльності.

Протягом подальшого розвитку споживча кооперація України не раз допомагала тим, хто потребував допомоги. Особливо це проявилось під час Другої світової війни і в перші післявоєнні роки. Кращі традиції добродійності вітчизняні кооператори, попри обмеженість власних фінансових можливостей, продовжують на початку ХХІ ст.

Переконані, що узагальнення відомостей і поширення знань серед населення про цей вид діяльності споживчої кооперації має велике значення у вихованні таких гуманних рис, як милосердя, співчуття та взаємодопомога. Тому вважаємо за потрібне продовжити систематизацію й аналіз здобутків споживчої кооперації у сфері доброчинності у попередні періоди вітчизняної історії, що, без сумніву, буде слугувати переконливим прикладом і для сучасників.


1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка