Вищий навчальний заклад Укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі» Кафедра педагогіки, культурології та історії



Сторінка12/22
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.42 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   22

Динаміка бібліотечної мережі в місцевих організаціях споживчої кооперації УСРР за період 1925-1929 рр.582








1.10. 1925

1.10. 1926

1.10.

1927

1.10.

1928

1.10.

1929

У робітничо-міських

кооперативах



Бібліотек

86

190

124

198

300

У них книжок (тис.)



67,2

69,2

115,4

151,8

У сільських споживчих товариствах

Бібліотек

811

1569

1585

1660

1678

У них книжок (тис.)

94,1

108,0

122,0

141,0

155,8

Таким чином, можна констатувати, що протягом 1920-их років вітчизняна споживча кооперація спільними зусиллями з іншими видами кооперації налагодила широкомасштабну видавничу діяльність. Книговидавнича діяльність кооперативних організацій уключала випуск книг, брошур і посібників з кооперативної тематики, художніх творів, навчальної літератури для шкіл, кооперативних плакатів та гасел, кооперативної документації. Крім цього, потрібно відмітити значну роботу кооперативних організацій щодо випуску періодичних видань, починаючи від Вукопспілки і закінчуючи місцевими кооперативами та їх спілками. Такої кількості кооперативних періодичних видань, як це було в


1920-і рр., в інші періоди вітчизняної історії не зафіксовано.

Безперечним досягненням вітчизняних кооператорів в 1920-і рр. було створення кооперативних бібліотек, які, з одного боку, сприяли поширенню кооперативних знань, а з іншого – допомагали розв’язувати проблему неписьменності як кооперованого, так і некооперованого населення.

На основі проведеного нами аналізу книговидавничої діяльності споживчої кооперації України в період непу можна стверджувати про те, що в сучасних складних соціально-економічних умовах з метою пропаганди кооперативної моделі господарювання потрібні недорогі видання на тему кооперації (так звані «кооперативні бібліотеки»). Ці літературні твори з проблем кооперації мають бути влучними, простими і зрозумілими, як-от: «усмішки», чи байки, О. Вишні, поезії
В. Маяковського. Однак їх підготовка, друк та розповсюдження потребують значних витрат, отже без державної підтримки не обійтися. Щоб кооперативна ідея оволоділа масами в українському селі, необхідний системний, програмний підхід до інформування сільського населення про зміст кооперації, кооперативну ідею. Без поширення таких знань не варто сподіватися на успіх. У цьому можуть допомогти як давні, так і сучасні кооперативні міфи, легенди, казки, історії, й важлива роль у їх створенні належатиме літераторам.
4.2. Кооперативна книготоргівля
Особливе місце в культурно-освітній діяльності споживчої кооперації України протягом 1920-их років посідала книжкова торгівля. Реалізувати кооперативну та художню літературу, підручники і посібники, надруковані силами ВУКС, кооперативними або державними видавництвами, українські кооператори почали з перших кроків запровадження непу.
З метою виготовлення друкованої продукції й особливо канцелярських товарів, яких тоді бракувало, 14 жовтня
1921 керівництво ВУКС р. звернулось до Наркомату освіти УСРР з проханням здати їй в оренду майстерню наочних посібників583. Уже наприкінці 1921 р. силами споживчої кооперації була створена низка книжкових магазинів та складів. Зокрема, 30 листопада зафіксовано існування книжкового кооперативного магазину в Катеринославі 584.

У складі ВУКС був створений спеціальний книгорозподільний відділ. Зі звіту цього відділу за листопад – грудень 1921 р. дізнаємося, що за цей період ним було продано на пільгових умовах 50 кооперативних бібліотек Кременчуцькій губспоживспілці, а Миколаївській губспілці – 100. З 1 листопада до кінця грудня того ж року книжки у ВУКС закупили такі місцеві кооперативні організації: Київський губернський кооперативний комітет, транспортне споживче товариство Південної залізниці, Київська філія ВУКС, Дебальцівське культурно-просвітницьке товариство, Донецька, Київська, Полтавська, Миколаївська, Чернігівська та Кременчуцька губспілки, а також Конотопське райвідділення Сумської губспілки. Тоді ж почали працювати при губспілках книжні склади в Бахмуті, Катеринославі, Києві, Полтаві та Одесі585.

Значення кооперативних організацій у розповсюдженні книг серед міського та сільського населення добре усвідомлювали більшовики. Підтвердженням цього факту є циркуляр ЦК КП(б)У «Про поширення книги на селі через кооперацію», датований 1923 р. Наводимо його текст.
Циркуляр ЦК КП(б)У «Про поширення книги на селі через кооперацію». 1923 р.
Надаючи великого політичного та культурно-виховного значення поширенню книги на селі, ЦК КП(б)У вважає необхідним можливо більш широке залучення до проведення вказаної роботи низової кооперації.

Оскільки кооперація має на селі строго розгалужений апарат, який у господарському відношенні та організаційно пов’язаний з населенням, можна думати, що розповсюдження книги на селі може виконуватися кооперацією зі значним успіхом і мінімальними накладними витратами. Вся ця робота кооперації організаційно повинна проходити через Книгоспілку.

Покладаючи на кооперацію великої політичної важливості завдання щодо розповсюдження книги на селі ЦК КП(б)У звертає увагу на настійну необхідність установлення політичного контролю з боку парткомів і міжкооператфракцій за цією діяльністю кооперації. ЦК пропонує по можливості доручати ведення книгогоргівлі комуністам. Відповідальність за напрям та хід роботи покласти на фракцію правління райспілки або ж на голову райспілки особисто586.
Численні факти з тогочасних кооперативних періодичних видань та архівні документи підтверджують, що протягом 1920-их років Вукопспілка та її місцеві кооперативні спілки відкривали книжкові склади, магазини (книгарні), відділи книг у магазинах із універсальним асортиментом товарів (світлина
№ 18)
, «книжкові полички» при робітничих і сільських споживчих товариствах (світлини №№ 19, 20). У книжкових магазинах споживчої кооперації можна було придбати шкільні підручники, літературу з питань кооперативного руху і сільського господарства, художні твори, календарі. Книжкова торгівля у 17 книгарнях споживчої кооперації України за останню чверть 1924 р. мала оборот в сумі 55 тис. крб., що становило в середньому на один магазин близько 4 тис. крб. (при мінімумі 1 тис. та максимумі 6 тис. крб). Розвиткові книжкової торгівлі, без сумніву, сприяла співпраця Вукопспілки з Книгоспілкою та установами народної освіти. У 1924 р. по селах уже налічувалося 632 книготорговельних підприємства і близько 700 «книжкових полиць»587.

Наведемо кілька фактів налагодження кооперативної книготоргівлі, датованих 1924 р. Зокрема, власну книготоргівлю започаткували миколаївські кооператори. Для цього Миколаївський ЦРК домовився з Книгоспілкою про видання нею літератури з питань кооперації. Це починання продовжила Миколаївська окрспоживспілка (Дніпробуг), яка ставши членом товариства ліквідації неписьменності, почала активно закупляти і реалізувати необхідну для села кооперативну літературу та шкільні підручники588. Однак у книготорговій справі миколаївських кооператорів були й проблеми. К.П. Чокан свідчить, що, попри збільшення так званих книжних полиць (до 8 у 1926 р.), книжки продавалися погано і причиною того було невміння розповсюджувати та представляти їх. Щоб виправити ситуацію пропонувалось організувати навчання людей на спеціальних курсах, які займалися б книготоргівлею й отримували за це платню в розмірі 20 крб. на місяць589.

У тому ж році Уманська райспоживспілка відкрила книжковий магазин. Прикметно, що при магазині була організована культкомісія, яка переймалася тим, щоб література, яку пропонував книжковий магазин, відповідала духовним потребам селян. Мешканцям села кооператори пропонували не лише кооперативну, сільськогосподарську, політичну, але й театральну літературу, на яку тоді існував попит590.

Цікавою виявилася практика кооперативної книготоргівлі в Одесі. При кількох магазинах Одеського ЦРК в 1924 р. було вирішено створити книжкові полички. Для цього Одеський ЦРК уклав угоду із Держвидавом України й у вигляді експерименту відкрив книжкові полички в трьох районах міста (Слобідка, Пересип, Молдаванка). Особливу увагу при комплектуванні книжкових поличок кооператори звертали на підручники, виробничу й антирелігійну літературу (що свідчить про початок одержавлення кооперацї), а також на літературу загальноосвітнього характеру591.

Потрібно зазначити, що попит на книги постійно зростав. Це підтверджують, зокрема, дані щодо книготоргівлі Волинської райспоживспілки за 1924 р. Ця споживспілка розгорнула масштабну торгівлю книгами, для чого відкрила книжковий склад, де знаходилося книг на суму 17 тис. крб. Серед закупленої волинськими кооператорами літератури 62% становили підручники, 7% – соціально-економічна література, відповідно 15% – кооперативна, 3% –сільськогосподарська, 8% – белетристика, 4% – дитяча література і 1% ноти. 72% усіх проданих книжковим складом Волинської губспілки книг потрапило на село. При цьому найбільший попит існував на підручники592.

Зростаюче значення кооперації в соціалістичному експерименті в середині 1920-их років викликало необхідність посилення кооперативної просвіти мас, у тому числі посилення кооперативного друку. З цього приводу часопис «Известия ЦК КП(б) у 1925 р. зазначав: «Видавнича діяльність кооперативних органів повинна бути спрямована в сторону створення масової кооперативної літератури і забезпечення нею місць. Кооперація має стати широким провідником радянської книги на селі, для чого необхідно налагодити книжкову торгівлю шляхом організації книжних відділів, полиць тощо»593.

Більшовики вважали, що торгівлю книжками найкраще проводитиме організація, яка краще від інших пристосована до господарсько-торговельної роботи взагалі. Вони виходили з того, що, прийшовши до кооперативу за певним товаром, пайовик обов’язково зверне увагу на запропоновані йому книги та іншу друковану продукцію. До того ж, навіть не маючи у той час коштів на придбання книг, член кооперативу міг купити їх у борг. Таким чином, розповсюджувати книжки мав кожен споживчий кооператив.

Відтак українська споживча кооперація в середині 1920-их років активізувала розповсюдження книг і книготоргівлю, передусім на селі. Кооператори надсилали книги до бібліотек, в хати-читальні, кооперативні куточки, червоні куточки, сільські школи, де пайовики й некооперована частина населення могла або придбати книги, або їх почитати. Та найбільшу кількість кооперативної й іншої літератури кооператори закупляли для облаштування книжкових поличок при сільських кооперативах. На цих поличках була представлена сільськогосподарська, кооперативна та художня література. Кооператори намагалися розкладати книжки на поличках чи прилавках споживчого товариства так, щоб кожен, хто заходив до крамниці, міг переглянути її. У низці випадків кооператори посередині крамниці спеціально влаштовували виставки книжок, розповідали про значення книги, іноді навіть читали вголос, спонукаючи членів кооперативу придбати ту чи іншу книгу.

Активну книготоргівлю на селі здійснювала Лубенська райспоживспілка. Так, станом на 1926 р. вона просувала книгу на село через організовані при споживчих товариствах книжкових полицях. На той час лубенськими кооператорами було відкрито 5 книгарень у Лубнах, Хоролі та Миргороді594.

Крім цього, кооператори до книготоргівлі та створення книжкових полиць у місті й на селі активно залучали комнезами, профспілки, осередки КПУ(б), осередки ЛКСМУ, політосвіту, сільбудинки, школи, бібліотеки і хати-читальні (світлина № 21). Значну роль у розповсюдженні книг у середині 1920-их років почали відігравати так звані гуртки сприяння книготоргівлі, до яких уходили представники просвітніх організацій, кооперації, артілей, громадських організацій, окремі громадяни. Тим самим згадані гуртки допомагали споживчій кооперації знаходити на місцях освічених людей, які могли систематично керувати роботою книжкової полиці у тих випадках, коли серед співробітників споживчого кооперативу такої людини не було.

Для книжкових полиць кооперативні організації (споживспілки або безпосередньо сільські кооперативи) замовляли у Книгоспілки підручники, кооперативну, сільськогосподарську і художню літературу. Дві друкарні Книгоспілки у Харкові й Києві обслуговували замовлення з місць, виготовляючи для споживчих кооперативів та їх спілок рахункові книжки і бланки. Разом із тим крамниці канцелярського приладдя Книгоспілки постачали сільські школи канцелярським приладдям зі скидками. Майстерня наочних приладь, яка існувала при Книгоспілці, постачала місцевій кооперації «чарівні ліхтарі» (діапроектори) для демонстрації діапозитивів, самі діапозитиви й інше приладдя. Більшість райспоживспілок (окрспілок) мали тісні контакти з великими книжними складами Книгоспілки, які існували в Харкові, Києві та Одесі, закупляючи там друковану продукцію. Своєю чергою, райспілки (окрспілки), маючи постійний зв’язок із кооперативами свого району, мали змогу оперативно постачати своїм членам книжки і канцелярське приладдя. Інструктори кооперативних організацій систематично об’їжджали села, пропагуючи книгу.

Книгоспілка відпускала книги для книжкових полиць на певних умовах. Для початкового обзаведення книжною полицею споживчому кооперативу відпускалося книжок на 50 крб. у борг терміном на 6 місяців. Книжки для своїх членів міг вибирати безпосередньо сам кооператив або ж їх пропонувала Книгоспілка. У разі, коли частина книжок у селі не мала попиту і залишалася непроданою, кооперативу надавалося право протягом двох місяців половину закуплених книжок обміняти на інші. На книжки, закуплені кооперативними організаціями в Харкові, Києві та Одесі, була встановлена знижка в 20%, а в інших філіях Книгоспілки (Вінниця, Херсон, Умань і Суми) – 18%. Для тих кооперативів та спілок, які напряму стали пайовиками Книгоспілки, існувала ще одна знижка на книжки у розмірі 5%595. Райспілки, своєю чергою, зі своїх книжкових складів відпускали книжки для полиць первинних кооперативів приблизно на таких умовах, які встановила Книгоспілка596 Крім продажу книжок, Книгоспілка допомагала кооперативам вибирати книжки, комплектувати бібліотеки, давала поради щодо влаштування книжкової полиці чи книжкової виставки, сприяла у налагодженні зв’язків кооператорів із культурно-освітніми організаціями.

Значна роль у розвитку кооперативної книготоргівлі припадала на шкільні кооперативи. Цьому питанню була присвячена брошура відомого дослідника кооперативного руху в період непу М. Агуфа «Книжку на село. Про культурну роботу кооперації на селі», яка вийшла у видавництві «Книгоспілка» у 1925 р. Зокрема, в ній зазначалося: «Що може бути ліпшого, як те, що школярі самі організовуються в кооператив та почнуть самі закуповувати підручники й книжки для читання, постачаючи їх, насамперед собі, а потім і своїм близьким та родичам»597. Важливо, що споживчі кооперативи у випадку, коли в учнів коштів не було, закупляли підручники за власні кошти, а потім дозволяли їм поступово їх викупляти. З метою отримання знижки на підручники, кооператори пропонували створювати при школах дитячі кооперативи, тим самим учні-пайовики могли викупити підручники зі знижкою598.

Досить часто були випадки, коли до влаштування книжкової полиці при споживчому кооперативі та замовлення літератури залучали вчителів. Непоодинокими були випадки, коли кооператори пропонували сільським учителям у неділю приходити до кооперативної крамниці й самим продавати книжки селянам. Щоб зацікавити учителів кооператори намагалися їх матеріально заохотити, відраховуючи 10-15% коштів від продажу книг599.

У середині 1920-их років державою були запроваджені податкові пільги для кооперації у випадку продажу ними книжок та іншої друкованої продукції. Якщо книжкову торгівлю кооперативна організація сполучала з продажем інших товарів, то оподатковувався лише останній товар, що, без сумніву, сприяло кооперативній книготоргівлі600. Отже, книготоргівля стала однією з найважливіших форм обслуговування господарських і культурних запитів членів споживчої кооперації. Робота з розповсюдження книг проходила під керівництвом Книгоспілки та інших кооперативних центрів. Кооператори включали роботу з книгою у загальний план кооперативно-просвітницької роботи кооперації.

Наприкінці 1920-их років значення книготоргівлі ще більше зросло, що було пов’язане із завданнями прискореного соціалістичного експерименту. Для того, щоб максимально залучити маси до побудови соціалістичної економіки та облаштування соціалістичного побуту керівництво країни всіляко здійснювало поширення більшовицьких ідей, у тому числі використовуючи для цього кооперативну книготоргівлю. Відповідно «просунення книжки до робітничо-селянських мас, – зазначалось в одній із агітаційних брошур того часу, повинно притягти до себе увагу кооперативної громадськості й особливо кооперації в здійсненні завдань, що стоять перед радянською державою»601.

З огляду на розширення масштабів книготоргівлі та потребу в підготовлених спеціалістах книжної справи Книгоспілка, ВУКС і місцеві кооперативні організації влаштовували курси підготовки у зазначених фахівцях. Зокрема, це підтверджують архівні документи. Наприклад, Книгоспілка з 9 травня по
12 червня 1926 р. провела курси для робітників кооперативної книготоргівлі602. У тому ж році Старобільська райспілка організувала курси книготоргівлі, де слухачам було запропоновано 70 годин теорії й 30 годин практичних занять. Уже наступного, 1927 року, у віданні цієї райспілки знаходилось 24 книжкові полиці та книгарні у містах Старобільську і Чорткові603.

Розуміючи значення книжки для зростання культурного рівня населення, П’ятий з’їзд уповноважених ВУКС у серпні 1929 р. відмітив, що система споживчої кооперації на той час уже мала широку розгалужену мережу книготоргівлі. Втім, зважаючи на партійно-радянські директиви, кооперативний форум указав на те, що споживча кооперація все ж таки має стати основною організацією в справі поширення та просування книги до масового читача604.

Ураховуючи той факт, що наприкінці 1920-их років в Україні набуло широкого розмаху промислове будівництво, кооператори взяли на себе місію першочергового забезпечення робітників книгами та іншою друкованою продукцією (світлина № 22). Водночас кооператори продовжували забезпечення книгами сільського споживача. Зокрема, досвід Дніпробузької окрспоживспілки (м. Миколаїв) у 1930 р. був висвітлений на сторінках часопису «Кооперативне будівництво». Ця спілка навесні 1930 р. організувала курси для підготовки книгарів у м. Миколаєві для того, щоб забезпечити просування книг до селян під час збирання врожаю. По закінченні курсів із кооператорів-книгарів було сформовано чотири бригади і кожна з них була прикріплена до певного села. Так званий похід книгарів на село відбувався на засадах соцзмагання, яке передбачало конкретні завдання, а саме: широка популяризація книги серед колгоспників і селян-одноосібників, повна реалізація пропонованих книг на селі, організація з числа сільського активу молодих книгоносіїв, допомога в створенні книжкових полиць у крамницях споживчих товариств605.

Кожна бригада книгоносіїв Дніпробузької окрспоживспілки отримала літературу за доступною для селян ціною. Одна з бригад працювала в Тернівській комуні. Приїхавши на місце, бригада скликала місцевих піонерів та закликала їх узяти участь у цій справі. Оскільки господарство комуни було поділено на три ділянки: хліборобство, городництво і тваринництво, відповідно до цього сформували з числа піонерів три бригади книгоносіїв. Дорослі кооператори-книгоносії теж сформували три бригади для максимального охоплення селян. Продаючи літературу прямо в полі, учасники бригад відповідали на запитання селян, пояснювали значення книжки. Усього ж тоді дорослі й юні книгоносії взяли для реалізації літератури на 18 крб., а продали – на 15 крб. Книги купляли переважно колгоспники, комунари, разом з тим частину продукції книгоносії розповсюдили серед селян-одноосібників606.

У с. Мішково-Погорілівці з числа піонерів також утворили три бригади книгоносіїв, які вступили між собою у соцзмагання. З метою матеріального заохочення прибулі з Миколаєва кооператори-книгоносії вирішили по закінченні роботи кращу дитячу бригаду книгоносіїв нагородити книжками. У результаті за сім днів роботи піонери-книгоносії обслужили 250 селян607.

У цілому заслуга бригад книгоносіїв полягала в тому, що вони наочно показали місцевим кооператорам і сільським активістам, як потрібно працювати з книгою. Бригади книгоносіїв Дніпробузької окрспілки не лише розповсюджували книги, але й проводили бесіди в полі з питань поточної політики. Проте потрібно зазначити, що книгоносії під час виконання своєї місії у закріплених селах виявили низку проблем. По-перше, не скрізь книжкові полички були популярні серед селян, що свідчило про низький рівень пропагандистської роботи місцевої кооперації та культосвітніх закладів. По-друге, село Тернівка було болгарським населеним пунктом, однак літератури болгарською мовою бракувало, у той час було багато українських книжок, однак мало зрозумілих для селянина-болгарина. По-третє, не вистачало книжок із питань сільського господарства608.

Проаналізуємо результати кооперативної книготоргівлі протягом 1920-их років. Дані про книготоргівлю споживчої кооперації СРСР такі. У 1927 р. Центроспілка СРСР мала 100 великих книжкових магазинів, 50 книжкових баз, 4 тис. книжкових полиць на селі. За 1925-1927 рр. Центроспілка СРСР, до складу якої входила Вукопспілка, мала оборот книготоргівлі у розмірі 7 млн. 875 тис. крб.609.

Динаміка торговельної діяльності Книгоспілки книжною продукцією та товарами культурно-побутового призначення протягом 1920-их років зафіксована в таблиці № 4.2.1.



Таблиця №4.2.1

Дані про книготорговельну діяльність Книгоспілки УСРР за

1922/1923-1929/1930 господарські роки610


Назва продукції

1922-1923 рр.

(тис. крб.)

1926-1927

рр.

(тис. крб.)

1929-1930

рр.

(тис. крб.)

Книжки

251,6

2.697,5

11,500

Канцтовари

39,2

7.270,8

22.660

Наочне приладдя

1,1

369,9

3.800

Видавництво

22,9

885,9

1.907

Підприємства (друкарня)

180,5

696,7

865

Кіноапаратура





303

Іграшки та музичні інструменти





1.420

Радіоприладдя





1.642
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка