Вищий навчальний заклад Укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі» Кафедра педагогіки, культурології та історії



Сторінка11/22
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.42 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22

Висновки до розділу
Таким чином, можна твердити про те, що пропагандистська діяльність споживчої кооперації паралельно із господарською практикою протягом 1920-их років була важливим напрямом її роботи. Запровадження нової економічної політики збіглося в часі із розпочатою більшовиками у 1923 р. політикою коренізації. Ця політика в Україні дістала назву українізація, відповідно з самого початку її проголошення вітчизняні кооперативні організації й добровільно, і під тиском директив радянської влади взялися за виконання її завдань. Проведений нами аналіз дає змогу констатувати, що здійснення політики українізації справді стало невід’ємною складовою культурно-просвітницької діяльності споживчої кооперації, починаючи від Вукопспілки і закінчуючи сільськими товариствами. Проведення політики українізації кооперативних організацій відбувалося паралельно з улаштуванням кооператорами шкіл ліквідації неграмотності серед пайовиків та некооперованої частини населення. Потрібно визнати, що під час українізації споживчої кооперації було немало проблем, пов’язаних із нестачею матеріальних та кадрових ресурсів. Водночас процес запровадження української мови в діяльності споживчої кооперації ускладнювався тим, що частина керівних працівників уперто не бажала переходити на українську мову в листуванні та спілкуванні, а відтак ігнорувала відвідування курсів українознавства.

Загалом кооперативна пропаганда споживчої кооперації протягом 1920-их років здійснювалась дуже активно, охоплюючи як кооперовану, так і некооперовану частину населення. Споживча кооперація зробила помітний внесок у розвиток культури України, сприяючи зростанню кооперативної свідомості громадян. Дані про кошти, які протягом 1920-их років виділяли на кооперативну пропаганду Вукопспілка, окрспоживспілки, робітничі та сільські споживчі товариства, наведено в додатках №№ 1, 5, 6, 7. Наприклад, якщо в 1926-1927 рр. сільські споживчі товариства виділили на кооперативну пропаганду 25,6 тис. крб., то в 1928-1929 рр. – 191,2 тис. крб., тобто в 7,5 разу більше531. Відповідно окрспоживспілки в 1927-1928 рр. спрямували на кооперативну пропаганду 64,2 тис. крб., а вже через рік ця цифра становила – 168,7 тис. крб., тобто можна завідчити про зростання в 2,6 разу532.

Аналіз досвіду кооперативної пропаганди вітчизняної споживчої кооперації в 20-і рр. ХХ ст. підтверджує, що вона була тісно пов’язана з розв’язанням важливих соціальних проблем суспільства. Кооперативний рух, спрямований за своєю природою на поліпшення життя членів кожного товариства, органічно поєднував ефективне господарювання з піднесенням рівня їх культурного розвитку, творчих сил і здібностей людини, а також на створення матеріальних та духовних цінностей. Культурно-освітня діяльність споживчої кооперації партійно-радянським керівництвом країни розглядалася в контексті того, як за підтримки кооператорів і пайовиків прискорити будівництво соціалізму. Використані споживчою кооперацією форми та методи кооперативної пропаганди сприяли охопленню якнайширших мас робітничого класу й селянства, що відповідало вимогам тодішньої дійсності, включаючи індустріалізацію країни, піднесення врожайності, усуспільнення побуту і праці, раціоналізацію виробництва і підвищення трудової дисципліни.

РОЗДІЛ 4
УЧАСТЬ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ У ВИДАВНИЦТВІ

ТА РОЗПОВСЮДЖЕННІ КНИГ
4.1. Видавнича діяльність
Видання та розповсюдження кооперативної преси відігравало надзвичайно велику роль у пропаганді кооперативних ідей, задоволенні духовних потреб населення. Майже всі споживспілки СРСР протягом 1920-их років видавали журнали та інші періодичні публікації. Крім того, кооперативні організації друкували багато книг. Велику роль у поширенні кооперативних ідей, у тому числі на Україні, відігравали часопис-місячник Центроспілки СРСР, який виходив за назвою «Союз потребителей» і газета «Кооперативный путь» (до цього була назва «Кооперативное дело») (світлина № 13).

Наявність кооперативних періодичних видань в Україні протягом 1920-их років вражає своєю кількістю і різноманітністю. Прикметно, що споживча, сільськогосподарська, кустарно-промислова та інші види вітчизняної кооперації мали свої друковані органи. Зокрема, Вукопспілка і «Сільський Господар» видавали журнали. Так, від з 1921 р. ВУКС мала власний друкований орган, назва якого декілька разів змінювалася. Спочатку центральним періодичним органом споживчої кооперації УСРР був двотижневий часопис «Нова кооперація», який виходив у 1921 р. Наступного, 1922 р., Вукопспілка видавала кооперативно-громадський та економічний часопис за назвою «Український кооператор». З 1923 р. почав виходити «Кооперативный бюллетень Вукопспилки» (Информационно-справочный, кооперативно-торговый и экономический орган Всеукраинского кооперативного союза). Впродовж 1924-1925 рр. друкований періодичний орган Вукопспілки мав назву «Кооперативный бюлетень» (Еженедельный орган Всеукраинского союза Вукопспилки”). У 1924 р. його тираж сягнув 3,5 тис., а в 1925 р. – 6 тис. примірників. Журнал за назвою «Кооперативне будівництво» (Орган Вукопспілки) виходив з 1926 р. до середини 1930-их років. Донині в Національній бібліотеці імені


В.І. Вернадського в Києві збереглося лише кілька його номерів за 1935 р. Часопис «Кооперативне будівництво» був хорошим агітатором кооперативних ідей. До того ж на його сторінках керівництво ВУКС могло постійно друкувати матеріали методичного порядку. Так, 5 листопада 1928 р. у часописі був розміщений додаток «Культосвітня робота», який містив програму для міських шкіл кооператграмоти533. Водночас це кооперативне видання відігравало важливу роль у висвітленні та поширенні досвіду діяльності кооперативних профшкіл, оскільки до редакції «Кооперативного будівництва» систематично надходили такого змісту матеріали534

Губспоживспілки та окремі райспоживспілки протягом 1920-их років видавали власні журнали і бюлетені, зокрема: «Кооперативне життя» – у Кременчуці та Катеринославі (1921-1922 рр.); «Кооперативное хозяйство» – в Одесі (1922 р.); «Слободская кооперация» – у Харкові (1922 р.); «Донецкий кооператор» – у Бахмуті (1921-1924 рр.); «Кооперативная жизнь» – у Миколаєві (1923 р.); «Правобережний кооператор» – у Києві (1923 р.); «Запорожская кооперация» – у Запоріжжі (1924 р.); «Бюллетень Черниговского районного союза потребительских обществ» – у Чернігові (1924-1926 рр.) й інші. Кооперативно-просвітній відділ Полтавської губспілки на початку 1920-их років видавав часопис «Полтавський кооператор». У травні 1922 р. побачив світ кооперативний збірник для молоді «Молода громада» як додаток до «Полтавського кооператора». З 1925 р. почав виходити «Бюлетень Полтавської райспілки».

У газеті Харківського Центрального робочого кооперативу (ХЦРК) «Рабочий потребитель» активну роль як кореспонденти виконували 45 жінок. Вони постійно надсилали до газети інформацію, відзначаючи досягнення і проблеми в роботі ХЦРК. Таким чином, газета допомагала виявляти недоліки в роботі Харківської кооперації й поширювати передовий досвід її діяльності535.

У середині 1920-их років кількість кооперативних періодичних видань, які надходили в Україну з Москви та інших регіонів, а також безпосередньо видавалися вітчизняними кооперативними організаціями, зросла. За нашими підрахунками, їх налічувалось понад 60 (додаток № 13). Наприклад, у 1926 р. у СРСР споживча кооперація видавала


28 власних журналів і 18 спільних з іншими видами кооперації тиражем 140 тис. примірників536. Завдяки кооперативній періодиці українські кооператори дізнавалися про досвід кооператорів РСФРР, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Молдавії, західноєвропейських країн тощо. Потрібно визнати, що такої кількості кооперативних видань центральних та місцевих спілок, а також окремих товариств споживчої кооперації в межах СРСР, у тому числі в Україні, не було ні до, ні після доби непу.

Важливу роль у поширенні знань, зокрема про кооперацію, відігравала книговидавнича діяльність кооперативних організацій. Велика кількість друкованої продукції в Україну надходила з Москви, де діяв потужний видавничий відділ Центроспілки СРСР. Так, протягом 1925-1926 рр. Центроспілкою було видано 430 назв книг накладом 2 млн. 780 тис. примірників537. Були випадки, коли Вукопспілка у видавничому відділі Центроспілки СРСР замовляла літературу для конкретної кооперативної організації. Наприклад, у липні 1928 р. ВУКС надіслала на адресу Кременчуцької райспілки 48 примірників брошури «Вопросы кооперативного просвещения потребкооперации», випущених друкарнею Центроспілки згідно із замовленням Вукопспілки 538.

У перший рік непу активізація діяльності споживчої кооперації та необхідність залучення до її лав нових членів потребувала налагодження кооперативної книговидавничої справи в Україні. Однак протягом 1921 р. вітчизняним кооператорам зробити цього не вдалося, тому доводилося звертатися до всеросійського книговидавництва «Всеиздат». Нами виявлено численні звернення Вукопспілки до цього видавництва. Так, 8 червня 1921 р. оргвідділ ВУКС клопоталось про те, що терміново потрібні 21 бібліотечка кооперативної літератури по 40 примірників кожна для делегаток з’їзду зав. жінвідділами місцевих органів влади. В цьому випадкові керівництву ВУКС доводилось виконувати розпорядження ЦК КП(б)У щодо термінового комплектування кооперативних бібліотечок539. Наступного разу оргвідділ ВУКС зверталось до видавництва «Всеиздат» підготувати до 15 серпня 1921 р. до
І з’їзду уповноважених ВУКС літературу на кооперативну тематику із розрахунку 400 делегатів. У листі до видавництва керівники ВУКС підкреслювали, що на місцях відчувається брак кооперативної літератури, тому просили про видачу максимальної кількості посібників та брошур540. Крім цього, на початку липня 1921 р. правління ВУКС доручило представнику споживчої кооперації УСРР у Москві Кутузову активізувати перемовини із видавництвом «Всеиздат» щодо направлення літератури для українських споживспілок541.

Протягом літа 1921 р. керівництво оргвідділу ВУКС неодноразово надсилало клопотання до вищевказаного видавництва в Москву щодо забезпечення кооперативною літературою українських кооперативних організацій. Наприклад, у записці від 30 червня містилося прохання видати уповноваженому від Кам’янець-Подільської кооперації по 15 примірників наявної у той час у видавництві кооперативної літератури542. Цим же числом датоване клопотання оргвідділу ВУКС про видачу 23 комплектів кооперативної бібліотечки для інструкторів продовольчих кооперативних курсів, які проходили на базі Вукопспілки 543. 6 липня 1921 р. ВУКС просила видати хоча б один комплект кооперативної літератури курсантам Черкаського ЄСТ544 і виділити для Полтавської губспоживспілки та її райвідділень кооперативну бібліотечку в кількості 15 примірників книжок545. 22 липня того ж року оргвідділ клопотався перед видавництвом щодо відпускання по 1 кооперативній бібліотеці (від 15 до 100 примірників) для таких губспоживспілок: Волинської, Донецької, Запорізької, Катеринославської, Київської, Кременчуцької, Миколаївської, Одеської та Чернігівської546.

Своєю чергою, Вукопспілка через свій видавничий відділ друкувала різноманітну літературу: довідники з кооперації, підручники, популярно-агітаційні та пропагандистські брошури, художню літературу, навчальні посібники для шкіл, листівки, плакати, координувала випуск кооперативних періодичних видань. Зокрема, протягом 1925-1926 рр. ВУКС випустила
51 тис. 883 пропагандистських гасел та листівок з кооперативної тематики, а в 1926-1927 рр. у три рази більше – 165 тис. 918 примірників547. Без сумніву, що Вукопспілка у першу чергу друкувала матеріали кооперативних форумів. Наприклад, у вересні 1927 р. культосвітній підвідділ ВУКС клопотався перед правлінням щодо видання матеріалів всеукраїнської наради з кооперативно-освітньої роботи з метою їх розповсюдження серед місцевих кооперативних організацій548.

Слід зазначити, що питання про потужне українське кооперативне книговидавниче товариство було внесено на порядок денний ще в 1921 р. Це питання обговорювалося на урядовому рівні. Зокрема, у середині жовтня 1921 р. вказане питання розглядалося на засіданні Малого Раднаркому УСРР. У його роботі від ВУКС брала участь Р.Л. Савченко, яка спеціально для цього отримала мандат РНК республіки549.

Як засвідчують архівні документи та кооперативні видання 1920-их рр., книговидавнича діяльність Вукопспілки у той період проводилася через спеціально створений центр – Всеукраїнське кооперативне книговидавниче та книготорговельне товариство Книгоспілка. Вона здійснювала розповсюдження книжок у всеукраїнському масштабі. Книгоспілка була заснована у листопаді 1922 р. усіма кооперативними центрами України: Вукопспілкою, «Сільським Господарем», Українбанком, Уцеробкоопом, Коопстрахом, які передовірили їй здійснювати видання й розповсюдження книжок і тим самим забезпечувати потреби всіх галузей кооперації у місті та на селі. У 1924 р. Книгоспілка вже мала книжкові склади й крамниці у Харкові, Києві, Одесі, Вінниці Умані та Сумах550. Книгоспілка видавала книги, брошури, періодику, організовувала книжкову торгівлю, створювала склади, книжкові магазини та інші заклади, необхідні для розвитку книжкової справи. Характерною особливістю діяльності Книгоспілки було те, що її книжкова продукція була популярна і доступна, відповідала перш за все запитам сільського населення (світлина № 14).

Значну увагу Книгоспілка приділяла видавництву матеріалів кооперативних з’їздів і питанням кооперативного будівництва. Видавництво випускало дуже багато літератури з питань кооперації та сільськогосподарського виробництва, підручники, суспільно-політичні видання. Фактично Книгоспілка взяла на себе велику працю з інформаційної підтримки кооперативного руху в Україні. ВУКС підтримувала тісні зв’язки з Книгоспілкою, надавала їй допомогу, спільно з нею розробляла плани видання кооперативної літератури, створювала бібліотеки, випускала плакати.

Рік у рік обсяги видавничої діяльності Книгоспілки невпинно зростали. Зокрема, кількість назв книжок, виданих Книгоспілкою, збільшилася з 26 у 1923 р. до 551 у 1925-1926 рр. Серед книг, виданих Книгоспілкою, зокрема, були такі: «Організація колективного господарства» А. Артеменка, «Організація збуту продуктів птахівництва» К. Панченка, «Культурно-освітня діяльність кооперативу на селі»
С. Зарудного тощо. Аналіз найменувань літератури свідчить, що україномовні книги були настільною, першочерговою і дорадчою методичною настановою кооперативним товариствам в улаштуванні їхньої підприємливості, господарювання та просвітницької діяльності. Вони навчали селян правам і обов’язкам членів кооперативів, а також сприяли запровадженню організаційних та загальних принципів кооперативного будівництва. Варто відмітити, що Книгоспілка складала окремий список книг для бібліотек частин Червоної армії. Були й такі брошури «Що дає індустріалізація країни»
С. Лузенка, «Спрощене рахівництво в господарюванні»
П. Марченка, «Завдання сільського господарства» О. Шліхтера та ін. Таким чином, книговидавничими центрами відбувалося врахування потреб і запитів різних верств населення.

Книгоспілка також звертала увагу на професійну (фахову) кооперативну літературу, більшість якої на той час друкувалася російською мовою. До такої літератури належали: «Вопросы хлебной кооперации» М. Бєленького, «Кооперативный сбыт сена и соломы. Заготовка, хранение, прессование и транспорт» Б. Мінервіна й ін. Така література надходила по лінії Книгоспілки, Центроспілки СРСР і ВУКС, звідки циркулярно повідомлялося на місця про вихід з друку нових видань, їх тираж та ціни. При цьому вимагалося водночас оповіщати низову мережу про кожне нове видання і робити відповідні замовлення в оргвідділі ВУКС. Лише протягом 1927 р. Книгоспілкою було видано 34 назви книг. Цікаво, що по одному екземпляру цих книг виписав тоді для своїх працівників та пайовиків Мушкетівський робкооп у Донбасі»551.

Привертає увагу співпраця окремих споживспілок із Книгоспілкою. Зокрема, у серпні 1928 р. Одеський ЦРК уклав угоду з Одеським відділом Книгоспілки, згідно з якою остання зобов’язалась постачати одеським кооператорам необхідні матеріали з проведення культроботи552, а Харківські кооператори уклали угоду із цим видавництвом щодо друкування літератури про шкільну кооперацію
(М. Токаревський «Дитячий шкільний кооператив» і Г. Бланк «Дитяче споживче товариство у школі»)553.

На замовлення молдавських кооператорів (Молдавська автономна радянська республіка з 1922 р. входила до складу УСРР, відповідно молдавська спілка споживчих товариств, яка мала назву «УМЧЕКО», входила до складу ВУКС) Книгоспілка друкувала кооперативну літературу молдавською мовою. Так, 25 вересня 1928 р. УМЧЕКО замовила у Книгоспілці 40 підручників з питань кооперації молдавською мовою, при цьому ВУКС частково оплатила замовлення554. Ці підручники молдавські кооператори розповсюдили через мережу шкіл кооперативної грамоти555. Книгоспілка навіть підготувала молдавською мовою брошуру «Ленін про кооперацію»556.

Загалом за час свого існування (1922-1930 рр.) Книгоспілка видала 3 тис. 096 найменувань літератури загальним тиражем понад 40 млн. примірників. Крім того, Книгоспілкою видавалися такі журнали: «Книга», «Кооперативна книга», «Нова громада» і газета «Кооперативне життя»557. У зв’язку з організацією державного видавничого об’єднання України ДВОУ (серпень 1930 р.), редакційно-видавничу частину Книгоспілки було ліквідовано, а книготорговельну – реорганізовано у книготорговельне об’єднання «Вукоопкнига»558.

Значна увага Центроспілкою СРСР, Вукопспілкою та Книгоспілкою приділялась випуску кооперативних плакатів (світлини №№ 15, 16, 17). Призначення кооперативних плакатів полягало в тому, що вони мали поширювати кооперативну грамоту, поглиблювали кооперативну освіту і пропагували переваги кооперативного способу ведення господарства. Кооперативні плакати були своєрідними агітаторами, оскільки приваблювали населення яскравістю, малюнками, порівняльними діаграмами, цифровим наповненням. Зокрема, серед плакатів тих років були й такі: «Крамар людей обманює», «Покажіть, що Ви активні», «До перевиборів» тощо559. Відтак кооперативні плакати, як зазначалось у одній із брошур того часу, «промовляли до глядача простою мовою наочного порівняння, робили велике діло, збуджуючи думку про кооперативну роботу»560.

Крім кооперативних плакатів Книгоспілка та Вукопспілка випускали кооперативні гасла і листівки, тобто короткі, стислі речення (афоризми) про кооперацію, її завдання та роль у житті. Кооперативні гасла були простіші за плакати, тому їх друкували більше, ніж плакатів. Цими гаслами кооператори прикрашали вулиці, кооперативні установи, робітничі клуби та сільбуди, школи тощо. Водночас кооперативні видавництва випускали плакати й гасла до державних свят, як-от: до річниці Жовтневої революції, Міжнародного дня пролетарської солідарності робітників 1 травня, Міжнародного дня кооперації, Міжнародного дня жінок 8 Березня та ювілейних дат561. У низці випадків це робити їх змушували центральні чи місцеві партійні осередки та органи радянської влади. Наприклад, листівка «Частник силен обманом – кооператив – паями», на нашу думку, не лише агітувала за кооперацію, але й мала політичний підтекст562.

Книгоспілка та видавничий відділ ВУКС випускали велику кількість документації, у тому числі анкет і бланків, які потім керівництво Вукопспілки направляло на місця. Відповідно місцеві кооперативні організації ці документи, в які вони були зобов’язані внести статистичні дані про кількість пайовиків, пайові внески, обороти та прибутки, мали заповнювати й надсилати до центральної спілки споживчих товариств. Використання таких анкет та бланків із цифровим матеріалом, без сумніву, допомагало керівникам ВУКС регулярно складати узагальнюючі статистичні таблиці й робити аналіз діяльності споживчої кооперації563.

Архівні документи підтверджують співпрацю кооперативних організацій із Харківським кооперативним видавництвом «Пролетарій» щодо випуску ним кооперативної літератури. Передусім це стосувалося випуску хрестоматії з кооперативної тематики. Зокрема, у жовтні 1927 р. таку хрестоматію у кількості 500 примірників замовила для книгарень Кременчуцька райспоживспілка, відповідно Зінов’євська райспілка – 250 примірників російською мовою та 100 примірників українською для міських робкоопів і 400 примірників російською та 800 примірників українською для сільської кооперації, а Сумський ЦРК – 200 примірників українською мовою564. У листопаді того ж року 125 кооперативних хрестоматій українською мовою і відповідно 10 – російською замовила Шевченківська райспоживспілка 565. Тоді ж Верхньобузька райспілка надіслала видавництву «Пролетарій» замовлення на 100 примірників кооперативних хрестоматій, а Алмазнянський робкооп «Вуглекоп» на Донбасі – на 80 примірників цієї книги російською мовою. Ці хрестоматії були розподілені між школами кооперативної грамоти566.

У цілому протягом 1927-1928 рр. Вукопспілка витратила на видавничу діяльність 50,5 тис. крб., що становило 9,8% від її загальних витрат на культурно-освітню роботу, а в 1928-1929 рр. ці цифри відповідно становили 69,4 тис. крб. (8,0%)567 (додаток № 1).

Потрібно відмітити значний внесок кооперативних книговидавництв у друкування та розповсюдження літературних художніх творів, відповідно роль літератури у пропаганді кооперативних ідей. Варто згадати, що чимало літераторів минулого підтримували кооперативний рух, навіть самі ставали учасниками кооперативних процесів. На цей факт звертає увагу в своїй розвідці Р.Я. Корінець568. Так, Іван Франко захоплювався кооперативними ідеями. Микола Левитський – адвокат, літератор і кооператор – став засновником перших сільськогосподарських артілей в Україні. Поряд із перевагами економічними, вважає Р.Я. Корінець, кооперативний рух на межі двох століть викликав пожвавлення національного почуття.

У вітчизняній літературі ХІХ ст., коли на території України зароджувався кооперативний рух, були спроби відобразити це явище в літературі. Про спроби організувати селянські кооперативи писали І. Тобілевич «Понад Дніпром»,


М. Кропивницький «Конон Блискавиченко», Б. Грінченко «Нахмарило», Н. Кибальчич-Симонова «Катерина Чайківна»569. Зокрема, Н.М. Кибальчич-Симонова на літературному конкурсі 1892 р. одержала першу премію за драму «Катерина Чайківна», яка стала на довгі роки репертуарною п’єсою українського професійного й любительського театру. Проте інформація про друкування творів цієї авторки закінчилася в 1917 р. Поет і прозаїк Мусій Кононенко (1864-1922), чия діяльність була пов’язана з Полтавщиною, працював кооперативним інструктором, видав книжку «Кооперативи Лубенського повіту» і був обраний членом правління Полтавського кредитного союзу кооперативів (Союзбанку)570.

Протягом 1920-их років в умовах непу кооперативна проблематика знову виявилася популярною серед літераторів. Підтверджень цього ціла низка. Зокрема, кооперативні мотиви звучать у поезіях відомого радянського поета В. Маяковського. Серед них такі: «Как делать стихи?», «Сказка про купцову нацию, мужика и кооперацию», «Кооперативные плакаты», «Рассказ о том, путем каким с бедою справился Аким», «Запасливый кооператор» та ін. Відмітимо, що поезії


В. Маяковського на кооперативну тематику були написані у формі казок і орієнтовані передусім на сприйняття їх змісту сільським населенням. Така форма подання матеріалу давала змогу використовувати елементи народних пісень, частівок, словесні повтори, казкові образи, що легко сприймалися селянами, для яких від народження народний фольклор був частиною життя.

Помітною подією щодо збільшення книговидавничої діяльності вітчизняних кооператорів та висвітленні ідей кооперації в художній літературі стала постанова Колегії Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції УСРР від 9 лютого 1925 р. «Про літературу для села», після виходу якої активізувало діяльність в Україні видавництво Книгоспілка. Варто згадати, що кооперація в 1920-і рр. була особливою темою творчості відомого українського гумориста Остапа Вишні. Свої твори-фейлетони автор називав «усмішками». У них точно й образно змальовано проблеми тодішньої кооперації. Кооперативна тематика звучала у таких його «усмішках», як «Ну що ж – регульньом!» (1920), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родив, щоб і скот плодився», «Лицем до села» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927). Більшість цих творів, на жаль, донині не відома широкому загалу571. Після одержавлення кооперації в СРСР зникла потреба у просуванні кооперативної ідеї в літературі. Кооперативи фактично були перетворені в державні організації, у літературних творах якщо і згадувалися, то з іронією чи у сатиричному стилі. Прикладом такого сатиричного зображення радянських кооперативів є написана у 1930 р. п’єса


А. Платонова «Шарманка572.

На місцях кооперативні організації з перших кроків непу також прагнули відродити книговидавничу діяльність з метою пропаганди кооперативних знань та підвищення загального культурного рівня населення. На початку 1920-их років кількість місцевих кооперативних видавництв в Україні вже досягла 71573. Це засвідчує, зокрема, діяльність кооперативного видавництва, створеного Полтавською губспоживспілкою в другій половині 1921 р. Воно здійснювало видання навчальних посібників для учнів шкіл, а саме: творів Т. Шевченка,


Панаса Мирного, П. Куліша та інших, праць з історії України і кооперативного руху, портретів українських письменників, громадських діячів. У 1922 р. видавничий відділ Полтавської губспоживспілки забезпечив видання збірника оповідань українських письменників на теми голоду під назвою «Без хліба» у кількості 5 тис. примірників574. Діяльність кооперативного видавництва, згідно з постановою правління Полтавської райспоживспілки від 15 лютого 1923 р., припинялася у зв’язку зі скрутним фінансовим становищем кооперації. Райспоживспілка була змушена здати друкарню в оренду першій Полтавській кустарно-промисловій артілі друкарів «Друкар». І хоча Полтавська райспоживспілка не мала спеціального видавничого обладнання, все ж вона невдовзі видала такі праці, як «Цифрові матеріали про роботу Полтавської райспілки за 1923-1924 операційний рік» і «Полтавська райспілка та її периферія в 1924-1925 операційному році»575.

Значну роль у справі кооперативно-освітньої роботи традиційно відігравали бібліотеки. Велике значення для проведення культурно-просвітньої роботи серед населення в роки непу відігравали бібліотеки при організаціях споживчої кооперації. Так, у Харкові при Вукопспілці працювала Центральна кооперативна бібліотека імені голови правління ВУКС у 1920-1921 рр. І.А. Саммера. У травні 1924 р. правління ВУКС ухвалило рішення передати бібліотеку Київському кооперативному технікумові (пізніше інститут) для користування. Згодом ця бібліотека перетворилася на Всеукраїнську кооперативну бібліотеку при Київському кооперативному інституті.

Власні бібліотеки створили великі ЦРК і майже всі губспоживспілки (райспілки, окрспілки). Наприклад, Харківський ЦРК мав кілька кооперативних бібліотек, у тому числі пересувні бібліотеки – так звані «бібліотеки на колесах», призначення яких полягало в поширенні кооперативних знань у робітничих районах міста. Прикметно, що ініціаторами створення такої форми кооперативних бібліотек були жінки-активістки Харківського ЦРК. Крім цього, у 1928 р. харківські кооператори спромоглися відкрити 4 дитячі бібліотеки576.

Вукопспілка підтримала створення споживчими товариствами на селі разом із Книгоспілкою та установами політосвіти кооперативних бібліотек і книгозбірень популярної преси (при кооперативних куточках, хатах-читальнях, кооперативних будинках або сільбудах)577. Як свідчать архівні документи, на створення на утримання бібліотек кооперативні організації виділяли кошти з чистого прибутку578. Дослідження бібліотечної справи в Україні в 1920-і рр. показали, що відрахування на кооперативні бібліотеки, зокрема в Конотопській окрузі, становили 12%; крім того, серед членів споживчих товариств збиралися кошти на обладнання бібліотек, придбання книг, що давало можливість відкривати при кооперативах читальні, в яких були книги з питань кооперації, сільського господарства, внутрішньої й зовнішньої політики579.

Суттєву роль у кооперативно-просвітницькій діяльності відігравала бібліотека Полтавської губспоживспілки, яку вважали гарантом роботи організаційно-інструкторського відділу спілки. Установа функціонувала з березня 1917 р. і була відома як перша українська бібліотека у Полтаві. У цьому закладі збирали кооперативну літературу, часописи – кооперативні та некооперативні, що надходили з усіх куточків України, а частково – з Росії. Окрім службовців споживспілки, бібліотека обслуговувала й інших полтавців, бібліотеки інших кооперативних союзів, кооперативні курси. У бібліотеці зберігалося понад 3 тис. томів. Працівники бібліотеки влаштовували різні виставки (з приводу роковин Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, присвячені кооперативному рухові тощо)580.

Наприкінці 1920-их років мережа кооперативних бібліотек споживчих товариств України була широкою. Наприклад, якщо в 1926 р. робкоопи УСРР мали 122 бібліотеки, в яких налічувалося 69 тис. книжок, то в 1928 р. відповідно 201 бібліотеку, де знаходилось 109 тис. 600 книжок. Сільські товариства в 1926 р. мали 1 тис. 585 бібліотек із фондом 122 тис. книжок, а в 1928 р. – 1тис. 730 бібліотек із фондом 141 тис. 900 книжок581 (додаток № 11).

Інше джерело містить такі дані про динаміку кооперативних бібліотек протягом другої половини 1920-их років. Робітничі кооперативи УСРР у 1929 р. мали 300 власних бібліотек, книжковий фонд яких становив 151 тис. 800 примірників друкованої продукції. Тоді ж працювали 1 тис. 678 бібліотек при сільських споживчих товариствах. Характерно, що кількість книг у бібліотеках сільських кооперативів зросла з 94 тис. 100 примірників у 1925 р. до 555  тис. 800 примірників – у 1929 р. Дані про мережу бібліотек споживчої кооперації та кількість літератури в них наведено в таблиці 4.1.1. Тобто за чотири роки (з 1925 по 1929) кількість бібліотек робітничої кооперації зросла майже в 3,5 разу, а сільської – в 2 рази.

Таблиця 4.1.1

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка