Вищий навчальний заклад Укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі» Кафедра педагогіки, культурології та історії



Сторінка10/22
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.42 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   22
додаток № 1.

Запровадження політики українізації у 1923 р. активізувало діяльність споживчої кооперації з ліквідації неграмотності серед населення, про що, зокрема, переконливо свідчить досвід місцевих кооперативних організацій. Так, упродовж 1923-1924 рр. Чернігівська губспоживспілка, спираючись на місцеві організації, змогла створити цілу мережу культосвітніх установ, які допомагали розв’язувати проблему ліквідації неграмотності. Серед цих установ були: 603 школи лікнепу, 134 сільбуди, 250 хат-читалень, 157 бібліотек, 37 клубів, 8 театрів, 8 музеїв тощо413. Ще приклад. У 1926 р. у Херсонській окрузі (район діяльності Миколаївської окрспоживспілки «Дніпробуг») налічувалося
52 сільбуди та 132 хати-читальні, де проходили заняття з неписьменними селянами. Крім того, існувала велика мережа червоних кутків, у яких у великих селах і проходила основна культурно-освітня діяльність миколаївських кооператорів. Так звані червоні кутки вдало розташовувалися на різних вулицях та провулках села, що давало змогу охопити максимальну кількість населення. На Херсонщині така система організації ліквідації неписьменності, якою опікувалися кооператори, загалом існувала у 900 селах414.

Таким чином, сільські споживчі товариства в силу своїх фінансових можливостей здійснювали активну роботу з ліквідації неграмотності, що підтверджується даними додатків №№ 7 та 8. Наприклад, на 1 жовтня 1929 р. сільські споживчі товариства України вже мали 743 гуртки з ліквідації неписьменності для пайовиків з охопленням майже 21 тис. чоловік415.

По мірі розгортання індустріалізації й так званої більшовицької «культурної революції» споживча кооперація не стільки під тиском держави, скільки добровільно активізувала культурно-просвітницьку діяльність серед робітничого населення, у тому числі з метою ліквідації неграмотності. Наприклад, Вукопспілка в 1929 р. спеціально створила культбригаду для діяльності на Дніпрельстані (Дніпробуд, Дніпровська гідроелектростанція, сучасна Запорізька область), де перебувало кілька тисяч робітників-сезонників, серед яких більшість – вихідці із села. Зваживши на це, культбригада ВУКС намітила провести низку культосвітніх заходів, зокрема створити школи ліквідації неписьменності, школи крою та шиття тощо. Щоб виконати намічені завдання, учасники культбригади за допомогою місцевих партійних та професійних організацій улаштовували школи ліквідації неграмотності, проводили бесіди про роль споживчої кооперації в соціалістичному суспільстві.

У жовтні 1929 р. культбригада ВУКС виступила з доповіддю про значення кооперації для задоволення матеріальних та духовних потреб населення на конференції ударників, де були присутні понад 180 робітників Дніпрельстану. У листопаді того ж року ця культбригада двічі виступала з аналогічними бесідами перед кіносеансами з охопленням до 1 тис. осіб416. За період з


10 по 21 червня 1930 р. культбригада ВУКС провела в гуртожитках, де проживали робітники Дніпрельстану,
201 бесіду на кооперативну тематику, охопивши
7 тис. 540 осіб. На кожній ділянці новобудови провели облік неписьменних та малописьменних робітників. Відповідно було організовано 9 шкіл лікнепу, де навчання для 360 осіб здійснювалося російською, українською і татарською мовами. Ці школи достатньою мірою були забезпечені необхідною літературою й канцприладдям. Керували роботою шкіл лікнепу на Дніпрельстані викладачі та студенти Запорізького політехнічного інституту. Для зручності було вирішено проводити навчання тричі на тиждень у школах лікнепу, які діяли при гуртожитках. Крім шкіл лікнепу, культбригадою ВУКС на Дніпрельстані було вкомплектовано три школи крою та шиття, які охопили 90 осіб. У цих школах значна увага приділялась ліквідації неписьменності жінок417.

Пропаганду кооперативних ідей вітчизняні кооператори успішно здійснювали у ході відзначення державних свят – Першого травня, Дня Жовтневої революції, Міжнародного жіночого дня 8 березня, беручи активну участь у проведенні урочистих заходів. Правління ВУКС неодноразово підтримувало державні заходи для відзначення святкових, у тому числі революційних, дат у житті країни. До таких дат Центроспілка СРСР і ВУКС випускали агітаційні плакати, гасла, календарі, кооперативні журнали (у червоній обкладинці). Архівні документи, які датуються 1924 р., переконують у тому, що радянське керівництво пропонувало кооператорам проводити свято Першого травня під гаслом виконання промфінпланів, організовувати бесіди й доповіді про значення міжнародної солідарності трудящих, приурочити до цього свята випуск стіннівок, підготувати художню частину, плакати, діаграми про переваги соціалістичної економіки, взяти участь у демонстраціях трудящих 1 Травня, а 2 травня провести спортивне свято418. Аналогічні заходи вітчизняні кооператори проводили до жовтневих свят та Міжнародного жіночого дня


8 березня.

Про значення кооперативної пропаганди серед жінок свідчать такі дані. На виконання постанови Президії ВУЦВК до Міжнародного жіночого дня в 1927 р. у справі роботи серед жінок було проведеноа діяльність кооперативних організацій щодо залучення жінок до кооперації за рахунок пільг із фонду кооперування бідноти. Як результат зросло число пайовичок. Якщо по сільській кооперації на 1 жовтня 1927 р. жінки становили 8,8% до загальної кількості пайовиків, то відповідно на 1 жовтня 1927 р. – 14,1%. Дані по робітничій міській кооперації: на 1 жовтня 1925 р. жінки становили 15% від загальної кількості пайовиків, а на 1 жовтня 1927 р. – 20%419.

Із запровадженням у 1923 р. Міжнародним кооперативним альянсом (МКА) Міжнародного дня кооперації (МДК) у першу суботу липня кооператори в усіх регіонах України підтримали це свято. Вперше Міжнародний день кооператори урочисто і масштабно відзначали в Україні 7 липня 1923 р. Наприклад, у Чернігові цього дня у робітничому клубі імені К. Лібкнехта відбулося святкування цієї події, в якому взяли участь не лише кооператори, але й представники державних установ і громадських організацій, профспілок тощо. Тоді ж у радянських установах, червоноармійських клубах, навчальних закладах Чернігова та на місцях кооператори влаштували вечори-концерти, безкоштовні спектаклі для населення, у тому числі для червоноармійців420.

Активно проходила кооперативно-пропагандистська робота з нагоди Міжнародного дня кооперації на селі. Серед заходів, які широко вживали кооператори у цей день, були: збори, урочисті походи з прапорами, вистави, концерти, агітація за вступ до кооперативних товариств. Спеціально до цього дня кооператори встановлювали знижки зі вступного паю, лотереї, премії, рундучки на базарах, відкривали бібліотеки та куточки кооперації, виділяли стипендії для студентів кооперативних навчальних закладів421. Отже, святкування Міжнародного дня кооперації в українських містах і селах проходило яскраво й урочисто, приваблюючи увагу населення та спонукаючи їх до вступу в споживчі товариства, про що, зокрема, свідчить світлина № 9, на якій зафіксовано святкування МДК у Дніпропетровську в 1926 р.

Ще такий приклад. Урочисто святкували Міжнародинй день кооперації в 1927 р. у Будьонівському робкоопі на Донбасі. Це свято відбувалося у місцевому клубі імені ІІІ Інтернаціоналу. За фінансової підтримки робкоопу перед членами кооперації та некооперованими громадянами виступили хоровий та струнний гурток, був улаштований книжковий кіоск із поличками кооперативної літератури, в бібліотеці розгорнута виставка книг на кооперативну тематику. Цікавим виявився дитячий ранок, на якому кооператори роздавали подарунки для присутніх дітей, у тому числі й з некооперованих родин 422.

З перебігом часу партійні органи вирішили використати Міжнародний день кооперації у своїх цілях для залучення кооперативних товариств до соціалістичного будівництва. ЦК КП(б)У циркулярно вимагав від місцевих партійних осередків КП(б)У повсюдно відзначати цю дату. Для проведення святкування МДК в округах, районах, селах рекомендувалося створювати комісії, до складу яких входили не лише кооператори, але й представники партійних, державних, комсомольських організацій, місцевих об’єднань профспілок, комітетів незаможних селян тощо423.

З метою пропаганди кооперативних ідей українські кооператори протягом 1920-их років успішно проводили конкурси на кращий кооператив чи кращого фахівця. Такі почини більшовики підтримували, розглядаючи їх як ефективну форму агітації за переваги соціалізму. До подібних конкурсів радянська влада всіляко залучала партійні, профспілкові та кооперативні періодичні видання. Конкурси на кращий сільський кооператив були започатковані в 1923 р. Їх улаштовували для того, щоб з’ясувати досягнення і прорахунки в діяльності кооперації, пропагувати суть та значення кооперативного господарювання, залучати до споживчих товариств нових членів. Слід зауважити, що це був період, коли в країні виникла економічна криза, відтак господарські показники споживчих товариств почали падати. Для того, щоб підтримати інтерес до споживчої кооперації й залучити до неї нових пайовиків, а відповідно і додаткові кошти, почали проводити подібні конкурси424.

Наприклад, у 1924 р. був проведений конкурс на краще споживче товариство Лубенщини, який організувала райспоживспілка і місцева газета «Червона Лубенщина». Конкурс викликав зацікавленість споживчих товариств. Першу премію отримало Хорошківське товариство споживачів, другу – Засульське й третю – Яблунівське. Конкурсна комісія ухвалила видати премії також членам правлінь та рахівникам цих товариств425. У тому ж році на Волині відбувався конкурс на кращий сільський кооператив, організований газетою «Радянська Волинь» і райспілками Волині. Метою конкурсу було виявлення кращого кооперативу й відповідно залучення до кооперацї нових членів. Волинськими кооператорами та місцевими органами влади було встановлено


12 премій по 200 крб. кожна і відповідно 6 премій по 100 крб. Разом з тим були встановлені 12 премій по 30 крб. кожна за кращі кореспонденції про перебіг конкурсу426. У 1924 р. успішно пройшов конкурс на кращий сільський кооператив, організований Первомайською райспілкою на Миколаївщині, про що повідомляв часопис «Бюллетень Вукопспилки»427. У тому ж році правління Запорізького ЦРК спільно з редакцією місцевої газети влаштувало конкурс на кращого продавця в кооперативних магазинах у робітничих селищах. Конкурс дозволив виявити досягнення та прорахунки в роботі ЦРК. Активну участь у ньому взяли місцеві робкори і члени робітничої кооперації428. Як бачимо, конкурси на краще споживче товариство відбувалися в різних регіонах України, пропагуючи кооперативні ідеї, демонструючи на практиці кооперативні методи господарювання й задоволення матеріальних і духовних потреб пайовиків.

У листопаді 1921 р. відбулася угода між Головпрофобром УСРР і Вукопспілкою про передачу кооперативних шкіл у відання кооперації429. Тож з перших років непу кооператори виділяли кошти на влаштування кооперативних гуртків та шкіл. Таким чином, кооперативні школи розпочали масштабну діяльність щодо поширення кооперативних знань серед членів кооперації, а також некооперованої частини населення. Не випадково Всесоюзна нарада з кооперативної освіти й пропаганди, яка відбулася 15-24 жовтня 1924 р., важливою формою кооперативної пропаганди та поширення знань про кооперацію визнала кооперативні школи й гуртки. Такі школи і гуртки мали влаштовувати кооперативні організації на селі спільними зусиллями із сільськими клубами та хатами-читальнями, а в місті разом із профспілками. Велику активність в справі створення кооперативних шкіл та гуртків проявляли культкомісії, які, починаючи з 1924-1925 рр., діяли при кооперативних організаціях. На культкомісії покладалась організація кооперативних шкіл, семінарів і гуртків з підготовки кооперативного активу й пропаганди кооперативних ідей серед різних верств українського населення. Зокрема, культкомісія Чернігівської губспілки залучала слухачів шкіл кооперативної грамоти до випуску стіннівок, комплектування пересувних кооперативних бібліотек, участі у так званих культмаршах, екскурсіях тощо430

Дійсно, школи та гуртки кооперативної грамоти виявилися популярною формою кооперативної пропаганди. Зокрема, умови для створення кооперативного гуртка були дуже прості: бажаючі вчитися у кількості від 10 до 20 осіб, наявність коштів на витрати й, по можливості, наявність керівника, проте можна було і без нього, на основі самоосвіти. З підрахунками
К.П. Чокан, у 1926 р. на Миколаївщині було 34 кооперативні гуртки, в у 1927 р. – 49, які налічувалися 1 тис. 101 осіб431.

Більш серйозний підхід миколаївських кооператорів був до організації шкіл кооперативної грамоти. Для цього потрібно було набрати слухачів віком від 16 років до 25-30 осіб, які мали прийти добровільно. При наборі належало дбати, щоб слухачі мали приблизно однакові початкові знання й були грамотні. Неписьменним дозволялося відвідувати заняття як вільні слухачі. Обов’язково мав бути відповідальний керівник, який закінчив курси кооперативних пропагандистів. Призначення його потрібно було погодити з партосередком. Керівнику доручалося проведення роботи з організації школи, погодження питань із різними організаціями й складання кошторису, а також налагодження зв’язку з райспілкою з метою одержання вказівок. Кооператшкола мала бути забезпечена достатньою кількістю коштів із культфондів кооперативних товариств села або району. Головні витрати йшли на утримання керівника, придбання підручників і різні господарські потреби. Для всіх шкіл кооперативної грамоти надсилалися щорічні програми, які складалися з розмов на різні теми, що відбражало історію кооперації, задовлення нею потреб різних верств населення, її розвиток на цьому етапі в Україні. Крім того, Миколаївською окрспілкою «Дніпробуг» рекомендувалася спеціальна література, на основі якої й проводилися лекції432.

Значну увагу вітчизняні кооператори звертали на виховання молоді, яка працювала в споживчій кооперації. Для цього молодих фахівців і пайовиків усіляко прагнули залучити до створення й роботи в кооперативних гуртах та куточках. Підтвердженням цього є заклик часопису «Кооперативный бюллетень» (№ 18-19 за 1926 р.)433. У тому ж, 1926 р., Одеським кабінетом політосвіти був виданий збірник статей, який містив низку методичних матеріалів щодо влаштування і діяльності кооперативних гуртків та залучення до цієї справи молоді. Акцентувалося на тому, що для організації кооперативного гуртка достатньо 5-6 осіб. Завданням такого гуртка було: налагодження зв’язків із сільбудом, підготовка матеріалів для зборів пайовиків, організація масових мітингів, доповідей, лекцій, читання газет, кооперативної літературати, колективного вивчення «Початків кооператграмоти», влаштування вистав, участь у стінгазетах, пересувних кооперативних виставках, допомога в організації книжкових полиць у кооперативних товариствах, залучення широких мас до роботи гуртка тощо434.

Як свідчать періодичні видання та архівні документи, у


1926 р. кооперативні школи та гуртки були створені при багатьох кооперативних організаціях. Так, протягом 1926 р. у Броварському районі на Київщині існували 4 школи кооператграмоти, 5 кооперативних гуртків та 22 кооперативні кутки. Для належної організації роботи у школах кооператграмоти Київська окрспоживспілка з 22 серпня по
4 вересня 1927 р. провела в Києві спеціальні курси з підготовки керівників селянських шкіл кооператграмоти і викладачів кооперації435. Тоді ж за допомогою Київської окрспілки були створені кооперативні гуртки при споживчих товариствах у Бзові, Сулимівці, Морозівці, Скопцях, Борщеві, Війтовцях. Масова культосвітня робота цих кооперативних гуртків здійснювалася шляхом читання кооперативної літератури, газет і журналів у вихідні дні та вечорами436.

Активну пропагандистську роботу проводила Лубенська райспілка. Це вдавалося робити, спираючись на кооперативні гуртки, створені при сільбудах, де кооператори пропагували кооперативну грамоту серед сільського населення. У 1926-1927 рр. на Лубенщині діяло 7 кооператгуртків, у яких лекції з коперативної тематики читали фахівці Лубенської райспоживспілки437.

Робітничі кооперативи також активно організовували кооперативні гуртки та школи. Наприклад, Миколаївський ЦРК у 1926 р. здійснював велику культурно-просвітницьку роботу, організовуючи кооперативні гуртки і влаштовуючи вечори на кооперативну тематику, поширюючи кооперативну літературу438. В тому ж році Варваропольським робкоопом «Труд» на Донбасі було створено декілька кооперативних гуртків при робітничих клубах439. У 1926 р. Маріупольський ЦРК улаштував два кооперативні гуртки, а в 1927 р. ще 6 кооператгуртків і 3 школи кооператграмоти. Кооператшколи нараховували по 40 осіб кожна, заняття в них проводились один раз на тиждень. Курс програми кооператшкіл був розрахований на 6 місяців. Загалом кооператгуртки та кооператшколи Маріупольського ЦРК з жовтня 1926 до березня 1927 рр. організували вечори запитань і відповідей із охопленням 2 тис. 950 чоловік; кооперативні вистави із охопленням 2 тис. 350 чоловік; 6 екскурсій із охопленням 30 чоловік. За цей час було розповсюджено 200 плакатів, 4 тис. 160 листівок на кооперативну тематику, 200 стінгазет та 2 тис. 366 кооперативних гасел440. Упродовж 1926 р. Харківський ЦРК зумів організувати 15 кооперативних куточків при робітничих клубах і 3 кооперативні школи. Зокрема, у вечірніх кооперативних школах у робочому районі на Петинці та при хлібопекарні ЦРК навчалося 134 слухачі, із них – 79 жінок (світлина № 6). Жінки, які відвідували кооперативні школи, водночас були кореспондентами газети Харківського ЦРК, відмічаючи досягнення і недоліки в діяльності робочої кооперації441.

Якщо у 1925-1926 рр. в УСРР існувало 480 кооператгуртків із охопленням 5 тис. 760 осіб, то у 1926-1927 рр. уже було


807 кооператгуртків із охопленням 13 тис. 437 осіб. Протягом 1926-1927 рр. в Україні діяло 149 шкіл кооператграмоти, в яких навчалося 4 тис. 630 чоловік442. Існують і такі дані: у 1928 р. школами та гуртками кооперативної грамоти в Україні було охоплено 42 тис. 978 осіб443. За даними ювілейного збірника, випущеного Центроспілкою СРСР у 1927 р. до 10 річниці Жовтневої революції, загалом у системі споживчої кооперації СРСР тоді діяло 1 тис. 800 гуртків кооперативної грамоти, що свідчить про значні масштаби кооперативної пропаганди серед населення444. Зі звіту Кременчуцької райспілки за 1927-1928 рр. удалося виявити, що кооперативна профшкола в Кременчуці існувала з 1924 р. і станом на весну 1928 р.вже мала 350 учнів. Ураховуючи масштаби та значення діяльності цієї школи, яка фінансувалася Кременчуцькою райспілкою, Наркомат освіти УСРР 11 квітня 1928 р. вирішив надати їй допомогу, виділивши кошти в розмірі 1 тис. 500 крб. 445.

В останні роки непу кооператорами України була проведена масштабна робота щодо охоплення кооперативними школами і гуртками жінок та представників нацменшин, які традиційно проживали в Україні. Підтвердження цьому є в тодішніх звітних документах райспілок (окрспілок) УСРР. Так, у 1927-1928 рр., за виявленими даними 27 райспілок, у 696 школах кооператграмоти і 1592 кооперативних гуртках із загального числа 42 тис. 114 чоловік, жінки становили пересічно 25% (до 12 тис. осіб). Прикметно, що тоді в сільській кооперації діяло


8 стаціонарних кооперативних шкіл і 2 пересувні кооператшколи для представників національних меншин446. У робітничій кооперації у той період функціонувало 18 шкіл кооперативної грамоти для нацменшин, яими було охоплено
28 тис. 32 особи447. Кооператшколами лише в робітничій кооперації України протягом 1927-1928 рр. було охоплено 2 тис. 590 жінок 448. Уражають масштаби охоплення населення кооперативною освітою Волинської райспілки, територією діяльності якої, звісно, були прикордонні землі із Польщею та Німеччиною. За даними на 23 березня 1928 р., у цій спілці діяло 30 стаціонарних шкіл кооперативної грамоти та 6 пересувних кооперативних шкіл. Відповідно кожна з них обслуговувала по 3 населені пункти. Серед указаних кооперативних шкіл були польська та німецька пересувні школи. Водночас Волинська райспілка мала у своєму розпорядженні 170 кооперативних гуртків449.

Питанню створення кооперативних шкіл і гуртків приділялась увага на Першій Всеукраїнській партійній нараді з питань культпросвіти в кооперації, яка відбулася в жовтні 1928 р. У резолюціях наради йшлося про необхідність більш широкого залучення молоді та жінок на кооперативні курси й підготовки кооперативного активу. Тоді ж було намічено розширити мережу шкіл кооперативної грамоти і різноманітних курсів для робітничо-селянської молоді450. Нарада відзначила позитивну роль шкіл та гуртків кооперативної грамоти для формування й діяльності пайовиків-активістів.

У 1928-1929 рр. збільшилася кількість вечірніх кооперативних шкіл. Зокрема, Київська окрспілка організувала 97 вечірніх кооператшкіл та 5 кооперативних шкіл-курсів для хатніх господинь451. Активно працювали кооперативні школи для жінок-робітниць. Так, на Шепетівщині кооператшколи були створені спеціально для кооперативної пропаганди серед жінок, що дало змогу прискорити їх кооперування та залучення до споживчих товариств452. Роль жінки у кооперативних школах поступово посилилась. Наприклад, Харківський ЦРК у той час мав 9 шкіл кооператграмоти, в яких навчалася 641 жінка, або 64% загальної кількості слухачів кооперативних шкіл ЦРК453.

Розширилась мережа кооперативних шкіл для жінок на селі. Зокрема, у 1928 р. Кременчуцька райспоживспілка створила декілька кооперативних шкіл для селянок. Серед слухачів кооперативних шкіл і гуртків кооператграмоти тоді нараховувалось 144 жінки, тобто 15% усіх слухачів454. У 1928 р. споживча кооперація Проскурівщини помітно розширила кооперативну роботу серед жінок. Так, Проскурівська райспілка влаштувала заочні курси Книгоспілки та кілька шкіл кооператграмоти, в яких навчалося 210 жінок455. За рахунок коштів сільських споживчих товариств на Дніпропетровщині впродовж 1928 р. було організовано 40 кооператгуртків, де більшу частину слухачів становили жінки-пайовички456.

Досягнення вітчизняних кооператорів в охопленні населення школами кооперативної грамоти та кооперативними гуртками відмітив П’ятий з’їзд уповноважених ВУКС (серпень 1929 р.). Зокрема, було зазначено, що протягом другої половини 1920-их років було відкрито сотні й тисячі шкіл та гуртків кооперативної грамоти, які охопили десятки тисяч молоді, жінок і некооперованого населення457. Прикметно, що у цих численних кооперативних школах та на курсах, організованих при кооперативних споживчих товариствах і спілках, значна кількість населення здобувала кооперативні знання, вміння й навички, що було для багатьох із них чи не єдиною можливістю здобути освіту, особливо для молоді, яка у своїй більшості була неписьменною. А після продовження навчання у спеціалізованих навчальних закладах вона мала шанс стати керівником підрозділів кооперативних установ.

Наводимо дані про динаміку кооперативних шкіл та гуртків, створених робітничою кооперацією, транспортними кооперативами і сільськими споживчими товариствами за період з 1924 до 1929 рр. (додатки №№ 8, 9 та 10). На підставі даних цих додатків можна свідчити, що станом на 1 жовтня


1929 р. сільські споживчі товариства України мали 1 тис. 141 кооперативну школу, в яких навчалось 38 тис. 156 чоловік; також вони мали 856 гуртків кооперативної грамоти, які відвідували 18 тис. 832 особи458. Тоді ж у розпорядженні робітничо-міських кооперативів було 276 кооперативних шкіл із охопленням 8 тис. 60 чоловік та 185 кооперативних гуртків із охопленням 4 тис. 761 чоловік459.

З метою масової агітації й поглибленої кооперативної пропаганди кооператори створювали в робітничих клубах, сільбудах, профспілкових комітетах та в інших державних і громадських закладах кооперативні куточки, де проводили лекції й бесіди з кооперативної тематики. Як правило, кооперативні організатори визначали теми бесід і доповідей з практики роботи місцевого кооперативу, поєднуючи ці теми із загальними питаннями роботи споживчої кооперації та загалом господарського будівництва (світлина № 10). Характерно: кооператори цікавилися, якими кооперативними питаннями переймалися пайовики і некоопероване населення, а потім на основі цього добирали тему бесіди, доповіді чи лекції. Кооператори проводили бесіди приблизно один раз на тиждень, намагаючись більше говорити про практичну роботу того чи іншого кооперативу.

Кооперативні активісти влаштовували кооперативні відділи в так званих червоних куточках підприємств (світлина № 11). Наприклад, завданням червоних куточків, які влаштовували кооператори Чернігівщини, було запровадження системи культосвітньої роботи, утворення колективного відпочинку для членів кооперативів та їх сімей, залучення пайовиків до участі в кооперативному будівництві, підвищення їх загальнокультурного рівня460. Для того, щоб організувати кооперативний відділ у червоному куточкові кооператорганізатору радили повідомити про це осередок ЛКСМУ і кооперативний актив підприємства, цеху або установи й порадитися з ними. Крім цього, кооперативні активісти мали домовитися з культкомісією, профспілковим комітетом чи заводським комітетом про певне фінансове сприяння в закупівлі чи виготовленні потрібних для кооперативного куточка наочних матеріалів461. Кооперативні куточки були оснащені відповідним наочним матеріалом, у тому числі плакатами, діаграмами, таблицями, брошурами тощо. В першу чергу кооперативні куточки з’явилися в робітничій кооперації. Наприклад, часопис «Кооперативный бюллетень» у 1926 р. повідомляв про те, що Харківським ЦРК було організовано
11 кооперативних секцій при жіночих комітетах, де навчалося
235 жінок і 12 кооперативних куточків у робітничих клубах462.

Практику створення кооперативних куточків з метою кооперативної пропаганди схвалив Четвертий з’їзд уповноважених ВУКС у 1926 р.463. У наступному, 1927 р., кількість доповідей, лекцій і бесід, проведених у кооперативних куточках для кооперованого і некооперованого населення, зросла. Якщо в 1925-1926 рр. Вукопспілка й її місцеві організації в кооперативних куточках при робітничих клубах, сільбудах та інших закладах провели 1 тис. 114 доповідей, лекцій і бесід з охопленням


47 тис. 279 чоловік, то в 1926-1927 рр. відповідно – 8 тис. 243
з охопленням 32 тис. 113 чоловік464.

Наводимо дані ще одного джерела, яке датується 1927 р. Так, станом на 1 жовтня 1926 р. споживча кооперація УСРР нараховувала 458 кооперативних куточків, у тому числі робітничі кооперативи мали 53 кооперативні куточки, відповідно транспортні кооперативи –18 і сільські – 387465. За іншими даними, станом на 1 жовтня 1926 р. сільські споживчі кооперативи створили 1 тис. кутків, а на 1 жовтня 1927 р. ця цифра становила 1 тис. 528 (додаток № 8).466. Щодо робітничої кооперації: якщо на кінець 1925 р. вона мала 117 кооперативних куточків, то на кінець 1926 р. – 291 і на кінець 1927 р. – 610 (додаток № 10)467. Динаміка проведених кооператорами лекцій, бесід, читань та доповідей на кооперативні теми впродовж


1920-их років зафіксована в таблицях: робітничо-міські кооперативи (додаток № 10), сільські споживчі товариства (додаток № 12).

Цікавою формою культпросвітньої діяльності споживчої кооперації виявилась практика підготовки та проведення кооперативних вечорів та кооперативних аукціонів (світлина № 12). Видавались низки статей і збірників із рекомендаціями до їх проведення. Так, у 1926 р. Одеський кабінет політосвіти видав рекомендації до організації кооперативного вечора для молоді однієї або кількох спілок чи цілого району. Організаторами вечора мали стати активісти кооперації, у першу чергу молодь. Пропонувалось кооперативні вечірки молоді проводити під гаслами: «Вся молодь до лав кооперації!», «Кожний молодий робітник повинен бути активним членом свого кооперативу!», «Молоде, йди на кооперативне навчання – готуй кооперативну зміну!». Крім цього, пропонувалася програма проведення кооперативного вечора, яка в обов’язковому порядку включала доповідь «Як молодь повинна брати учать у роботі кооперації?», виступ-сценку активістів (так звана «жива газета») з кооперативної грамоти й кооперативний аукціон. Також давалась порада: у випадку проведення кооперативного вечора в робітничому клубі клопотатися про використання під час заходу духового чи струнного оркестру468.

У 1929 р. кооперативно-видавничою спілкою Книгоспілка була спеціально видана брошура, яка містила рекомендації до організації вечора на кооперативну тематику. В ній говорилось про те, що організувати вечір на кооперативну тему може сільбуд спільно із кооперативом. Передувати вечору мав підбір кооперативної літератури, цифрового матеріалу про діяльність кооперації та підготовка його учасників. Водночас кооператори й сільські активісти мали подбати про підготовку оголошень і афіш з тим, щоб добитися максимальної кількості селян на кооперативному вечорі. Пропонувалося залучати до організації кооперативного вечора членів правління сільських кооперативів, учасників кооперативних гуртків, місцевих активістів, у тому числі вчителів, агрономів, фельдшерів тощо. Також у згаданій брошурі пропонувалися запитання та відповіді на кооперативні теми, які можна було б використати для підготовки кооперативного вечора469.

Проведення вечорів на кооперативну тематику мало велике поширення у містах і селах. Без сумніву, кооперативні вечори запитань та відповідей були однією з кращих форм масової культпросвітньої роботи, оскільки на таких заходах кожен присутній міг порушити питання й отримати на нього відповідь. Загалом протягом 1925-1926 рр. ВУКС та її місцеві організації провели 282 кооперативні вечори запитань, на яких були присутніми 2 тис. 6 чоловік, а 1926-1927 рр. кількість таких вечорів зросла майже в чотири рази і досягла 1 тис. 57 заходів з охопленням 37 тис. 122 чоловік470.

На підставі архівних даних можна констатувати про переважання тих чи інших форм кооперативної пропаганди низкою райспілок України. Так, Роменська райспілка споживчих товариств протягом 1925-1926 та 1926-1927 рр. провела
74 вечори запитань та 35 бесід на кооперативну тематику. Відповідно Сумська райспілка за той же період влаштувала
103 вечори запитань та 5 агітсудів. По Бердичівській райспілці показники такі: 151 кооперативний вечір і 50 бесід. Прилуцька райспілка мала на рахунку 61 вечір з кооперативної проблематики, 6 агітсудів та 172 бесіди. Ізюмська райспілка активно проводила й вечори (за вказаний період – 133), й бесіди на кооперативні теми (відповідно – 106471.

Уважаємо переконливими і такі дані. З 1926-1927 рр. на селі споживчими товариствами УСРР та їх спілками було ініційовано проведення сімейного вечора (30 чоловік). У тому ж році на селі кооператори влаштували 77 кооператвних вистав з охопленням 11 тис. 95 чоловік. Якщо в 1925-1926 рр. сільські члени кооперації змогли побачити 8 кооперативних інсценівок, то наступного року – 328 (відповідно 1 тис. 600 осіб і 40 тис. 213 осіб). Щодо кооперативних агітсудів, проведених силами сільських кооперативів. У 1925-1926 рр. їх було 2 з охопленням 300 чолвоік, а в 1926-1927 рр. – 37 з охопленням 4 тис. 351 чоловіка. Якщо в 1925-1926 рр. на селі кооператорами було показано 65 кіносеансів (5 тис. чоловік), то наступного року – 285 кіносеансів (109 тис. 778 чоловік) 472.

Наводимо для порівняння дані по робітничій кооперації. Протягом 1925-1926 рр. робітничими кооперативами України було влаштовано 32 сімейних вечори з охопленням 6 тис. 800 чоловік, а в 1926-1927рр. – 95 з охопленням 33 тис. 823 осіб. Вистав на кооперативну тематику в 1925-1926 рр. було організовано – 259 (16 тис. 280 чоловік), а наступного року – 179 (50 тис. 277 осіб). Якщо в 1925-1926 рр. члени робітничої кооперації мали можливість бути присутніми на 47 кіносеансах (59 тис. 272 чоловік), то в 1926-1927 рр. – хоча кількість кіносеансів зменшидалась до 37, проте глядачів на них було більше – 66 тис. 614 осіб473. Уважаємо за доцільне назвати дані з плану кооперативно-освітньої роботи Мушкетівського робкоопу в Донбасі на грудень 1926 –березень 1927 рр. У документі значились такі пункти: 1) укласти угоду з місцевим відділом профспілки гірників про порядок проведення кооперативної просвітньої діяльності в клубах і казармах Будьонівського рудника; 2) придбати діапозитиви для читання лекцій з проблем кооперації за допомогою «чарівного ліхаря» (діапроектора. – Авт.); 3) організувати 8 кооперативних куточків;
4) влаштувати 8 кооперативних книгозбірень; 5) організувати агітсуди на тему «Некооперована робітнича сім’я»474.

Динаміка кооперативного будівництва в Україні, як і загалом по СРСР, глибоко задіяла школу. Відтак співпраця споживчої кооперації та школи виявилася дієвою формою кооперативної пропаганди у 1920-і рр. Як кооператорами, так і радянською владою приділялась велика увага питанню створення дитячої кооперації, зокрема шкільним споживчим кооперативам. Цінність шкільного кооперативу полягала не лише в тому, щоб діти могли купувати в ньому шкільне приладдя, але такий кооператив мав стати засобом розвитку дитячої самодіяльності й самоуправління. З цього приводу часопис «Кооперативный бюлетень» у 1926 р. зазначав: «Основне в роботі дитячого кооперативу – це не одна лише торгівля, а на ньому лежить ще велика культурно-просвітницька робота серед учнів, яка полягає у вихованні останніх у дусі кооперації, знайомстві їх з ідеєю та завданнями кооперації, влаштуванні різних вечорів кооперації, бесід, лекцій, доповідей, виставок, газет, гуртків, куточків і т.д. Ось у чому полягає основне завдання дитячого кооперативу»475.

Партійно-радянське керівництво країни було зацікавлене в залученні школярів до дитячих кооперативів, бо діти розглядалися як надійна підтримка більшовицької лінії на усуспільнення всіх сфер життя. Основною метою створення шкільних кооперативів був не їх торговий ухил, а організація дитячої самодіяльності на основі самоуправління. Тому не дивно, що шкільні кооперативи протягом другої половини 1920-их років усе більше активно виникали в школах за допомогою вчителів, шкільної адміністрації, жінок-кооператорів. Загалом шкільні кооперативи масово виникали і в місті, й на селі. Наприклад, жінки-активістки Харківського ЦРК у 1926 р. створили шкільні кооперативи у 7 школах, які нараховували 320 членів476. У 1928 р., зокрема, створили шкільний кооператив при школі в с. Лазірки на Лубенщині. Оргвідділ ВУКС на підтримку цього кооперативу та розвитку дитячої самодіяльності 17 березня 1928 р. вислав учням Статут шкільного кооператива 477.

Кооператори спільними зусиллями з учителями здійснювали пропаганду серед учнів до створення споживчих, квіткових, куророзплідних, перепльотних, городніх, швацьких та інших кооперативів. По мірі розгортання експортно-заготівельної діяльності споживчої кооперації в роки непу масово при школах створювали кооперативи, які займалися заготівлею ягід, фруктів, лікарських рослин тощо478.

Упродовж другої половини 20-их років ХХ ст. співробітництво вітчизняної споживчої кооперації й школи поглибилось. По-перше, представники споживчої кооперації брали участь у шкільних господарських комісіях, комітетах сприяння та шкільних радах, що, без сумніву, зближало споживчу кооперацію зі школою. Таким чином, кооперативні організації надавали школі матеріальну підтримку. Вони допомагали школі навчальними посібниками, на пільгових умовах відпускали продукти для шкільних сніданків, сприяли ремонту шкільних приміщень, допомагали поліпшити матеріальний стан учителів. По-друге, вчительство допомагало кооператорам здійснювати в школах кооперативну пропаганду і влаштовувати дитячі кооперативи. Отже, споживча кооперація матеріально підтримувала школу, а вчительство допомагало здійснювати кооперативну пропаганду серед школярів та членів їх родин479.

Форми співпраці споживчої кооперації й школи були різноманітні, а метою такої співпраці був кооперативний вплив на дітей і сім’ю. Й учителі, й кооператори-активісти систематично проводили для школярів та їх батьків бесіди на кооперативну тематику, екскурсії на кооперативні підприємства, шкільні ранки, влаштовували в школах кооперативні бібліотеки, забезпечували їх кооперативними виданнями тощо. Ефективним засобом кооперативної пропаганди й агітації серед школярів та їх батьків було влаштування шкільного вечора. Крім цього, вечори, організовані спільними зусиллями школи й споживчої кооперації до річниці Жовтневої революції, Першого травня, Міжнародного дня кооперації, сприяли зв’язку кооператорів і школи з місцевим населенням480. Зрозуміло, що влаштування подібних заходів сприяло не лише кооперативній пропаганді, але й пропаганді більшовицьких ідей, що було в інтересах радянської влади. Разом з тим учителі за допомогою кооперативних організацій облаштовували при школах, сільбудах та хатах-читальнях кооперативні бібліотеки481. Помітну роль відігравали вчителі в справі надходження періодичних, у тому числі кооперативних, видань до широких мас. До того ж учителі виступали у ролі кореспондентів, надсилаючи до кооперативних видань інформацію про стан кооперативної роботи на місцях і досвід діяльності шкільних кооперативів482.

Емоційно змістовною формою кооперативної агітації були екскурсії на кооперативні підприємства. Такі екскурсії організовували робітничі кооперативи, місцеві спілки споживчої кооперації, окремі кооперативи. Це давало можливість поєднувати теоретичні знання членів кооперації із практичними навичками щодо влаштування кооперативного закладу, пов’язувати формальні ознаки кооперативу та практичні дані з кооперативним рухом загалом. Потрібно зазначити, що кооператори влаштовували екскурсії й для своїх пайовиків, і для некооперованої частини населення (дітей, молоді, жінок). До проведення подібних екскурсій залучались робітничі клуби, профспілки, осередки ЛКСМУ, сільбуди, шкільні колективи. Систематично кооперативні екскурсії для своїх членів проводили кооперативні гуртки, які існували при робітничих клубах. Екскурсії на кооперативні підприємства були вдалим продовженням лекцій та бесід, які здійснювали кооперативні гуртки. Як правило, кооперативні екскурсії проходили за заздалегідь наміченим планом та узгоджувались із конкретним кооперативом чи кооперативним закладом (куди планувалась екскурсія). Перед початком екскурсії керівник кооперативного гуртка повідомляв слухачам мету заходу, а наприкінці підводив підсумок і відповідав на питання, які виникали під час екскурсії483. Дані про кількість проведених робітничими і сільськими товариствами екскурсій та чисельність їх учасників протягом 1920-их років містять додатки №№ 10 та 12. Однак при цьому зауважимо, що в цих даних зафіксовані не лише екскурсії до кооперативів та кооперативних підприємств, але й ознайомлювальні туристичні екскурсії для пайовиків, школярів та сільських активістів із числа молоді до Харкова, Києва, Одеси й інших міст.

Лише влітку 1928 р. кооперативні організації України провели 8 екскурсій по 20 осіб кожна для членів первинних споживчих товариств міста та села. Маршрути екскурсій, під час яких вітчизняні кооператори та пайовики знайомились із досвідом роботи своїх колег в інших містах, були такі:


1. Харків–Москва. 2. Харків–Ростов–Баку. 3. Київ–Дніпропетровськ–Запоріжжя–Кічкас–Харків. 4. Харків–Сталіно–Артемівськ-Ростов-Луганськ. 5. Київ–Ленінград, тобто в межах УСРР та за її межами484.

Цікавою формою культпросвітньої діяльності споживчої кооперації України в 1920-і рр. була виставкова діяльність. Цьому напряму культурно-просвітницької роботи завжди надавалося важливе значення. Організація й проведення виставок стала доступною і популярною в народі формою пропаганди передового досвіду кооперативної справи, засобом демонстрації переваги радянської кооперації над кооперацією капіталістичних країн. Як правило, напередодні відкриття виставки фахівцями та теоретиками кооперативного руху читалися лекції, влаштовувалися вечори зустрічей, круглі столи, вечори запитань і відповідей, на яких обговорювалися питання розвитку різних видів кооперації, зокрема споживчої.

Виставкову діяльність Вукопспілка розпочала з перших кроків непу. Так, до І з’їзду уповноважених ВУКС у серпні
1921 р. була підготовлена спеціальна виставка. Зокрема, сільськогосподарське управління ВУКС виготовило для виставки експонати, щоб делегати могли з ними ознайомитися. Окрім цього, була підготовлена спеціальна книжкова виставка. Член правління Вукопспілки В.М. Целларіус виступив з ініціативою звернутися до управління Наркомату зовнішньої торгівлі тимчасово передати експонати музею Одеського відділення Вукопспілки для використання їх на виставці з’їзду. Згідно з рішенням правління ВУКС шість кореспондентів висвітлювали роботу цього кооперативного форуму. Делегати з’їзду відмітили потрібність виставки, оскільки представлена інформація та діаграми про діяльність споживчої кооперації були хорошим наочною формою кооперативної пропаганди485.

У жовтні 1923 р. відкрилася Перша Всесоюзна сільськогосподарська і кустарно-промислова виставка в Москві. Ця виставка стала важливою подією в суспільно-політичному житті кооперативних органіазцій в умовах непу. Її називали «всенародною академією» «вікном у майбутнє», «всесоюзним оглядом». Дослідники вважають, що жодна виставка не сколихнула так трудящих, не відіграла такої стимулюючої ролі, не стала таким імпульсом для піднесення економіки і пропаганди кооперативних знань486. Виставка, як форма масової роботи з населенням, мала свою експозицію, тематичну спрямованість, складалася з відповідних розділів, включаючи висвітлення напрямів діяльності споживчої кооперації. Тільки на Чернігівщині перед відкриттям виставки в Москві було прочитано понад 500 лекцій на сільськогосподарську та кооперативну тематику. Від Чернігівської губернії на виставці побувало 1 тис. 300 чоловік, у тому числі 200 агрономів, сільських учителів, кооператорів487. Досвід облаштування й роботи Першої Всесоюзної сільськогосподарської та кустарно-промислової виставки був запроваджений губвиставкомами на місцях для проведення місцевих народногосподарських виставок, у яких активну участь брали й кооперативні організації. Загалом виставкова діяльність виявилась ефективною комерційною й емоційнонасиченою формою культурно-просвітницької роботи кооперативних товариств та їх спілок, яка сприяла популяризації в широких масах передового досвіду кооперативних структур.

Значну роль у поширенні кооперативних знань відігравали кооперативні музеї. Дані про їх відкриття і діяльність містять численні кооперативні видання 1920-их років. Наприклад,
16 січня 1923 р. відбулася нарада відповідальних працівників ВУКС при загальнооперативному відділі, де йшлося про відновлення риболовства споживчою кооперацією в Україні. Тоді ж було вирішено з метою постійної наочної інформації та популяризації рибопромислової справи, зростання суспільного інтересу до рибопромислів створити при рибопромисловому відділі ВУКС рибопромисловий показовий музей. Створення такого музею допомагало працівникам кооперації й іншим його відвідувачам ознайомитися зі специфікою риболовства в Україні та досвідом кооперативних рибопромислів на Чорному й Азовському морях (зокрема, в Одесі та Голій Пристані на Херсонщині)488.

Специфічну роль у поширенні знань про кооперацію відігравав Центральний кооперативний музей, який діяв при ВУКС у Харкові. 9 грудня 1921 р. правління ВУКС направило губспілкам обіжник, у якому мовилося про влаштування на базі Вукопспілки постійного музею-виставки. Керівнцитво ВУКС закликало місцеві кооперативні організації підтримати ідею створення музею. Було акцентовано на тому, що музей повинен мати зразки виробничих підприємств кооперації, зразки кустарних виробів, розвинутих в Україні, а також довідково-історичний відділ. В обіжнику було зазначено, що без допомоги з місць музей зібрати матеріал не зможе. Тому чекали від губспілок, щоб ті терміново надіслали до музею ВУКС зразки товарів, діаграми, списки та інші матеріали489

У музеї ВУКС систематично відбувалися зустрічі, лекції та інші заходи. Так, навесні 1924 р. у музеї відбулося святкове засідання наукового гуртка, присвячене пам’яті М.П. Балліна (до 20-річчя від дня смерті). На даному зібранні було присутніх 70 кооператорів. Тоді заслухали доповіді відомих теоретиків і практиків кооперації В.І. Маркова та П.Ф. Височанського про значення М.П. Балліна в розвитку кооперативного руху. Присутні на зустрічі в музеї кооператори ухвалили видати брошуру про М.П. Балліна, створити у кожному районі зразковий споживчий кооператив його імені. Тоді ж було запропоновано започаткувати роботу зі збору матеріалів–рукописів, фотографій, листів М.П. Балліна для того, щоб передати ці документи до музею ВУКС, що, без сумніву, виявилося важливою пропагандистською справою490.

У квітні 1925 р. правління ВУКС вирішило питання про перетворення кооперативного музею ВУКС на міжкооперативний та залучення інших кооперативних центрів до організації при ньому відділів різних видів кооперації. Таким чином, музей при ВУКС перетворився в Усеукраїнський кооперативний музей. У 1926 р. цей музей перевели з Харкова до Києва, він знаходився у приміщенні Київського кооперативного інституту імені В. Чубаря, де був самостійною установою і мав свій кошторис. Загальна площа музею становила 760 м2. У ньому налічувалося 38,3 тис. експонатів. Із них понад 17 тис. було представлено на постійній виставці. Серед 14 відділів музею найбільше експонатів нараховувалося у відділі споживчої кооперації.

Архівні документи засвідчують, що Всеукраїнський кооперативний музей постійно намагався вдосконалювати свою роботу та поповнювати фонди. Наприклад, 20 січня 1928 р. працівники музею звернулись до керівництва ВУКС з проханням фінансування (3 тис. 46 крб) його доустаткування491. Йшлося про те, що вкрай важливо з огляду на розширення господарської ініціативи споживчої кооперації в контексті розгортання експорту сільгосппродукції розмістити в музеї стенди про хлібозаготівельну роботу. Водночас була ідея наочно показати досягнення культурно-освітньої роботи ВУКС та її місцевих організацій492. Зазначимо, що фінансова підтримка музею для реорганізації відділу споживчої кооперації була надана, хоча не відразу, а в середині травня 1928 р. у сумі 3 тис. крб493.

19 червня 1928 р., тобто напередодні МДК, працівники Всеукраїнського кооперативного музею звернулись до правління ВУКС із проханням надіслати діаграми, картограми, фотографії, кооперативні видання, моделі, зразки кооперативних виробництв для облаштування 6-ої Всеукраїнської кооперативної виставки, яка мала відкритися незабаром на базі Київського кооперативного інституту494. Своєю чергою, підвідділ кооператосвіти ВУКС надіслав Всеукраїнському кооперативному музею для тимчасового користування з нагоди вищевказаної кооперативної виставки такі діаграми: 1. Споживча кооперація України 2. Кооперування. 3. Пайові капітали. 4. Робітнича кооперація. 5. Хлібозаготівельна робота. 6. Товарообіг. 7. Кооперативно-освітня робота робкоопів. 8. Кооперативна мережа. 9. Фінансове становище.


10. Соціальний і партійний склад пайовиків та органи керування. 11. Кооперування бідоноти та допомога їй 495. Вочевидь, що останні дві діаграми були спрямовані на пропаганду переваг радянської кооперації у порівнянні з кооперацією капіталістичних країн.

Починаючи з 1928 р. при кооперативному музеї Вукопспілки почала працювати пересувна кооперативна виставка. У науковій кооперативній бібліотеці музею тоді налічувалося 3,7 тис. томів кооперативної й довідкової літератури та 8,6 тис. томів документальних видань (статути, періодичні видання, звіти, протоколи, постанови і стенограми з’їздів, нарад, конференцій). Музей докладав великих зусиль до отримання друкованих матеріалів, які видавалися у 1920-і рр. і раніше. Впродовж 1928-1929 рр. Усеукраїнський кооперативний музей ВУКС мав


167 кореспондентів в Україні й за її межами. Вони вишукували різні матеріали з питань кооперативного руху та надсилали їх до музею.

Стаття відомого дослідника кооперативного руху


М. Токаревського «Рік роботи Всеукраїнського Центрального кооперативного музею» в одному із номерів часопису «Кооперативне будівництво» за 1929 р. містить переконливі докази доцільності створення музею і його ефективності. Зокрема, протягом 1928-1929 рр. до музею надійшов 16 тис. 601 примірник різних експонатів та матеріалів. За цей час музей підготував понад 300 експонатів, стендів, діаграм. Його фонди досягли 40 тис. одиниць, а бібліотека нараховувала 20 тис. примірників літератури. При ВУКС постійно працював виставковий комітет, який спільно з представниками Укркустарспілки, «Сільського господаря» й Книгоспілки організовував для працівників кооперації, пайовиків та некооперованого населення виставки досягнень кооперації УСРР496.

Однією з привабливих форм культурно-просвітньої роботи Вукопспілки була діяльність кооперативного театру. Так, підвідділ кооперативної освіти ВУКС за підписом завідувача


Л. Ходченка 10 листопада 1927 р. звернувся до правління з доповідною запискою, в якій аргументував необхідність створення з метою агітації та пропаганди кооперативних ідей пересувного кооперативного театру. У записці підкреслювалося, що кооперативний театр, як форма зорово-емоційного впливу на глядача та художня форма агітації, набуває великого значення497. Своює чергою, 21 грудня того ж року на засіданні правління ВУКС ухвалили рішення про створення театру, котрий мав виконувати художньо-музичні інсценізації на кооперативні теми. Трупа пересувного кооперативного театру складалася з 12-15 осіб 498. Кошторис Всеукраїнського кооперативного театру ВУКС у 1927-1928 рр. становив 56 тис. 646 крб. Кошти були спрямовані, у тому числі, на влаштування кооперативних п’єс і частівок499.

Для того, щоб звернути увагу населення на доцільність членства в споживчій кооперації кооперативні організації проводили вистави, спектаклі, сценівки (так звані «живі газети») та концерти на кооперативні теми. Така форма кооперативної пропаганди була дуже привабливою і переконливою. До створення «живої газети» залучали жінок-пайовичок, членів юнацьких секцій робітничих клубів, комсомольців, сільських активістів. Їм належало виступати перед населенням зі сценічними оповіданнями на кооперативну тематику. Загалом у 1926-1927 рр. по Україні споживчими товариствами та їх спілками було влаштовано 77 кооперативних сценівок з охопленням 11 тис. 95 чоловік. Крім цього, скарги і пропозиції щодо роботи споживчих кооперативів озвучували на так званих кооперативних «агітсудах». Якщо в 1925-1926 рр. кооперативних агітсудів по Україні було всього 2 з охопленням 300 осіб, то в 1926-1927 рр. відповідно – 37, на яких було присутніх 4 тис. 351 особа500.

У додатку № 10 наведено дані про кількість вистав та інсценівок на кооперативні теми, які влаштували робітничі кооперативи протягом 1920-их років. Так, у 1924-1925 рр. кількість кооперативних вистав, організованих робітничою кооперацією, становила 75 із охопленням 92 тис. 200 чоловік, а в 1928-1929 рр. ці цифри відповідно були такі – 640 вистав з охопленням 216 тис. 700 осіб501. Сільські споживчі товариства у 1926-1927 рр. організували 1 тис. 204 кооперативні вистави з охопленням 165 тис. чоловік, у 1927-1928 рр. –
1 тис. 572 вистави з охопленням 202 тис. 800 осіб, відповідно у 1928-1929 рр. – 5 тис. 269 вистав з охопленням 501 тис. 200 осіб502 (додаток № 12).

У 1920-их рр. в Україні існувала значна мережа політосвітніх радіоустановок. Проте було чимало і таких установок, на влаштування яких давала кошти споживча кооперація. Наприкінці 1920-их рр. при Наркоматі торгівлі УСРР діяв Комітет сприяння кооперативній освіті. Постійним представником Вукопспілки у цьому комітеті був завідувач культосвітнього підвідділу ВУКС П.С. Ходченко503. Відтак значну популярність серед засобів культурно-освітньої роботи кооперативних організацій мали радіопередачі.

Загалом кооператорам за допомогою радіозв’язку вдалося розгорнути кооперативну пропаганду, агітаційно-інформаційну та кооперативно-освітню роботу. Першою заочні курси кооперативної грамоти організувала Центроспілка СРСР, які проводились по радіо через Центральну Московську радіотелефонну станцію. Своєю чергою, ВУКС один раз на тиждень почала проводити кооперативні радіогазети з метою ліквідації кооперативної неграмотності. Для того, щоб максимально залучити селян до радіослухань, Вукопспілка всіляко намагалася допомагати сільбудам і хатам-читальням у придбанні радіприймачів та проведенні радіозв’язку504. Мережа кіно-й радіоустановок на селі щороку зростала. Наприклад, по Київському Соробкоопу дані за 1927-1928 рр. свідчать про те, що тоді попит на радіотовари був дуже високий. Цей робітничий кооператив активно розгорнув торгівлю іграшками, спортприладдям і радіоприладдям. Робітничо-міські кооперативи, які входили до складу Київського Соробкоопу, замовляли радіоприладдя великими партіями505.

Кооператори не лише допомагали проводити в села радіозв’язок, але й використовували його для проведення кооперативної пропаганди. Починаючи з осені 1926 р. радіопередачі, підготовлені Вукопспілкою, стали систематичними. Ці радіопередачі, як правило, були присвячені державним святам, Міжнародному дню кооперації, Міжнародному жіночому дню, Міжнародному дню юнацтва тощо. ВУКС проводила радіопередачі через Харківську радіотелефонну станцію. Крім святкової тематики, до уваги слухачів пропонувались доповіді на кооперативні теми, в тому числі про місячник кооперування, звітно-виборчі компанії, залучення до кооперативів жінок і молоді, режим ощадності й зниження цін у споживчій кооперації. Це сприяло тому, що інформацію про стан споживчої кооперації в Україні могла почути мільйонна аудиторія радіослухачів506.

У 1927 р. керівництво ВУКС поставило завдання, яке полягало в тому, щоб кожен сільський споживчий кооператив мав радіоприймач507. Зокрема, кооператори Чернігівщини активно здійснювали радіофікацію села, що підтверджують архівні документи508. Без сумніву, радіоприймач міг замінити собою кооперативного агітатора на селі, оскільки радіопередачі здійснювалися зрозумілою для селян мовою. Крім цього, за допомогою радіозв’язку письменні й неписьменні мешканці села могли слухати музику, що підвищувало їх зацікавленість кооперативною роботою.

Кооперативні радіопередачі, як засвідчують архівні документи, відбувалися згідно з розробленим наперед планом. Однією з найбільш поширених тем радіопередач була «Що таке п’ятирічний план та планування в кооперації взагалі». Зокрема, у плані культосвітньої діяльності ВУКС на період з 15 лютого по 25 травня 1928 р. зазначалось, що кожна радіодоповідь мала становити 10 хвилин, а радіопередач на тиждень повинно бути не менше від двох. Акцентувалось на врахуванні особивостей ведення радіопередач для сільської, міської робітничої чи транспортної кооперації 509.

Отже, радіозв’язок став могутнім засобом поширення культури. Так, у 1928-1929 рр. Вукопспілка і її місцеві організації мали в користуванні 150 радіоустановок510. За іншими даними, робітничо-міські кооперативи на кінець 1929 р. володіли 52 радіоустановками, а сільські – 306. Ефективність кооперативних радіослухань підтверджують такі дані: на 4 тис. 981 радіослуханнях, улаштованих сільськими споживчими кооперативами протягом 1928-1929 рр., були присутні 239 тис. 100 чоловік511. Додатки №№ 5 та 7 містять дані про витрати окрспілок та сільських кооперативів на радіороботу.

Однак у вказаному напрямі роботи кооперативних організацій існувала ціла низка технічних проблем. Часто радіоустановки не були налаштовані відповідним чином, не вистачало кваліфікованих механіків для обслуговування, які керували б процесом радіослухання і відповідали за стан радіоустановки. Радіостанції, що передавали ту чи іншу програму, повинні були працювати регулярно, в певний час, додержуючись тієї програми, яку оголошено заздалегідь. Проте так було не завжди. Щоб посилити ефект після передачі та для роз’яснення можливих незрозумілих моментів, рекомендувалося у коротенькій розмові після прослуховування передачі виявити, якою мірою матеріал програми був зрозумілий аудиторії.

Протягом другої половини 1920-их років усе більшого поширення набувала кіноробота, відповідно наочне уявлення приваблювало слухача. Тоді ж ефективною формою культпросвітньої діяльності споживчої кооперації було використання кооператорами кінопересувних апаратів, що давало змогу збирати великі маси населення для перегляду документальної хроніки й фільмів на кооперативні теми. Так, навесні 1926 р. на Миколаївщині було зафіксовано
10 кінопунктів та 7 радіоустановок, а на Херсонщині відповідно 15 кіно та 6 радіоустановок512. Головною метою масової кінороботи кооперативних організацій було організувати її таким чином, щоб пов’язати зміст фільму з нагальними питаннями кооперативно-освітньої роботи на селі. У 1927 р. Центроспілкою СРСР було підготовлено 5 пропагандистських фільмів із кооперативної тематики, які поширювались і в Україні513.

Динаміка охоплення населення кіносеансами, які організовували кооператори, вражає. Якщо в 1925-1926 рр. ВУКС, її місцеві спілки і кооперативи влаштували


65 кіносеансів (5 тис. глядачів), то в 1926-1927 рр. – 285 кіносеансів (109 тис. 787 глядачів)514. Зокрема, Старобільська райспоживспілка в 1926 р. придбала документальний фільм кооперативного змісту на 6 частин під назвою «Всем на радость». Лише протягом квітня 1926 р. райспілка організувала 22 сеанси перегляду цього фільму з охопленням 7 тис. осіб515. Своєю чергою, Одеський ЦРК 22 жовтня 1927 р. замовив у Вукопспілці фільм «Культурна торгівля». Цей фільм, створений шведською спілкою споживчих товариств, привезли зі Стокгольма з Міжнародного кооперативного конгресу. Він був присвячений раціоналізації торговельного апарату (устакування кооперативної крамниці, товари та догляд за ними, спілкування продавців із покупцями, кооперативна пропаганда, кооперативні курси)516. Відповідно керівництво ВУКС асигнувало кошти на закупівлю фільму. Принагідно сказати, що до правління ВУКС зверталася профспілка радянських і торговельних службовців із проханням замовити фільм для них517.

В архівних документах є підтвердження того, що правління ВУКС 19 листопада 1927 р., вочевидь під впливом вищеназваного шведського кооперативного фільму, оголосило конкурс на кращий сценарій фільму, присвяченого проблемам кооперації. Були виділені й кошти на створення фільму в сумі 1 тис. крб. Останній термін подачі сценарію встановили 15 січня 1928 р.518. На жаль, віднайти матеріали про результати цього конкурсу автору монографії не вдалося.

У 1929 р. у розпорядженні Вукопспілки уже було 350 кіноустановок, які охопили 4 тис. 200 сіл. У 1930 р. кількість кіноустановок ВУКС зросла майже до 1 тис. Ціна квитків на кооперативні кіносеанси для села була пільгова. Зокрема, для сільської бідноти та жінок вона становила від 5 до 15 коп. за рахунок 10% знижки. У 1928-1929 рр. витрати окрспоживспілок на кінороботу становили майже 10% від їх загальних витрат на культурно-освітню діяльність, а витрати сільських споживчих товариств – понад 4%519. Протягом 1928-1929 рр. робітничо-міські кооперативи УСРР улаштували 1 тис. 380 кіносеансів з охопленням майже 326 тис. чоловік, а сільські – 12 тис. 845 кіносеансів, на яких були присутні 2 млн. 170 тис. 800 осіб520. Станом на 1 жовтня 1929 р. сільська споживча кооперація мала в своєму розпорядженні 5 стаціонарних кіноапаратів,
331 пересувний кіноапарат, 96 так званих «чарівних ліхтарів» (діапроекторів) та 936 діапозитивів до них521 (додатки
№№ 8, 10 та 12)
.

За даними П’ятого з’їзду уповноважених ВУКС (серпень 1929 р.), влаштування кооператорами кіносеансів мало велику підтримку як пайовиків, так і некооперованого населення. По мірі збільшення коштів на культурницькі потреби, вітчизняні кооператори успішно використовували кіноустановки для розширення та врізноманітнення культпросвітньої діяльності. Загалом споживча кооперація республіки протягом 1920-их років брала активну участь у розгортанні кіно-та радіомережі, розглядаючи кіно і радіо як могутні засоби вдосконалення й пожвавлення культосвітньої діяльності.

Однією з форм кооперативної пропаганди і залучення жінок до споживчих кооперативів було створення кооператорами шкіл крою та шиття. Наприклад, протягом 1927-1928 рр. кооператори Криворізької окрспоживспілки з метою виховання жіночого кооперативного активу і проведення поглибленої кооператроботи організували 38 шкіл крою та шиття, в яких навчалась 1 тис. 500 пайовичок, із них 485 домогосподарок. У цих школах, що використовувались для пропаганди кооперативних ідей, за вказаний період було прочитано
89 доповідей, 112 бесід і 239 лекцій на кооперативні теми. Для цього були спеціально підібрані відповідні фахівці та пропагандисти. У результаті відвідування шкіл крою та шиття у 1928 р. до споживчого товариства у Саксагані вступило ще 100 жінок, у Бантино – 75 і П’ятихатці – 75 (усі вказані товариства належали до Криворізької окрспоживспілки), що свідчило про ефективність культпросвітньої роботи кооператорів522.

Наводимо приклад по Поділлю. У 1928 р. Проскурівська райспоживспілка, посилаючись на недостатність кооперування жінок, відкрила дві сільських школи крою та шиття на 60 осіб. Жінок, які закінчили ці школи, залучали до практичної роботи в кооперативних товариствах523. Дані по Середній Наддінпрянщині: у 1928 р. Кременчуцька райспоживспілка відкрила 15 шкіл крою та шиття, в яких навчалося близько


500 жінок-біднячок524. Загалом по Україні станом на 1 жовтня 1929 р. діяло 717 шкіл крою та шиття з охопленням 18 тис. 642 жінок, відповідно 212 таких шкіл належало робітничій кооперації, вони охоплювали 5 тис. 226 осіб525 (додатки
№№ 8 та 10).

Крім кооперативної пропаганди споживчі товариства і їх спілки проводили військово-патріотичну пропаганду серед населення. ВУКС та її місцеві організації здійснювали активну пропаганду щодо необхідності зміцнення обороноздатності країни. Кооперативні журнали й газети, особливо у другій половині 1920-их років, закликали населення долучитися до розв’язання проблеми посилення збройних сил УСРР. Своєю чергою, ХІІІ сесія Ради Вукопспілки (1928 р.) звернула увагу місцевих кооперативних організацій на необхідність об’єднати як пайовиків, так і некооперовану частину населення навколо питання обороноздатності країни. «Кооперація, – підкреслювалося на сесії Ради ВУКС, – повинна йти в першій лаві могутнього громадського руху під стягом збільшення обороноздатності»526. Вукопспілка, використовуючи 15 тис. крамниць системи споживчої кооперації, де систематично збиралися широкі маси населення, розгорнула військово-патріотичну роботу. При кооперативних крамницях були створені куточки військової пропаганди. У кожній крамниці вивішували плакати та гасла, які мали нагадувати населенню про небезпеку війни і про те, що слід робити для зміцнення обороноздатності держави. Вукопспілка закликала пайовиків та кооператорів проводити лотереї, збір коштів, брати участь у заходах Авіахіму, роботі військових куточків, стрілецьких гуртків, поширювати літературу, в якій популярно викладалися військові знання для населення527.

Особливістю культпросвітньої діяльності вітчизняної споживчої кооперації в 1920-і рр. було щільне поєднання політосвітньої роботи кооперації та її участь у заходах, спрямованих на піднесення культурного рівня і політичної класової свідомості робітничого класу й селянства, як того вимагали більшовики. Потрібно визнати, що кооператори були змушені під тиском партійно-радянських директив брати участь у антирелігійній роботі, боротьбі з алкоголізмом тощо. Зокрема, щоб дати методичні поради кооператорам щодо боротьби з релігійним світоглядом населення, радянська влада випускала спеціальні брошури з характерною назвою, як-от: «Два вороги – релігія та кооперація» (1929 р.).

Однак більшовицьке керівництво країни стояло на тому, що кооператори ухиляються від антирелігійної пропаганди. Наприклад, газета «Правда» від 14 липня 1929 р. зазначала, що в руках споживчої кооперації зосереджено великі кошти і засоби, які вона повинна спрямувати проти ворога, тобто проти релігії528. Тому більшовики від кооператорів вимагали більш рішуче виступати на антирелігійному фронті, наголошуючи на тому, що ця робота є невід’ємною частиною всієї культпросвітньої роботи кооперації. Зокрема, в партійних директивах на адресу кооперативних організацій ішлося про те, що споживча кооперація мусить припинити торгівлю церковно-релігійними речами, у тому числі крашанками, пасками, ялинками тощо. Крім цього, від споживспілок вимагали проводити антирелігійні бесіди та лекції на курсах підготовки та перепідготовки кооператорів529. Відповідно ВУКС у 1929 р. була змушена дати розпорядження своїм місцевим організаціям у процесі проведення культосвітньої роботи поглибити антирелігійну пропаганду, керуючись гаслом: «Тільки через труп релігії лежить шлях до соціалізму!»530.

Таким чином, попри те, що це порушувало принцип нейтральності кооперації, споживчі товариства та їх спілки в директивном порядку були змушені в другій половині 1920-их років брати участь у антирелігійній пропаганді.

Отже, кооперативна пропаганда та агітація споживчою кооперацією України протягом 1920-их років за переваги кооперативного господарювання здійснювалась у різноманітних масових формах культурно-освітньої роботи і з використанням різноманітних засобів. Для проведення культпросвітньої діяльності при кооперативних організаціях створювались культкомісії з числа кооперативних активістів. Утворені при робітничих клубах, сільбудах та інших закладах культури кооперативні гуртки допомагали кооператорам популяризували призначення й завдання кооперації. Пропаганда кооперативних ідей відбувалася шляхом проведення конкурсів на кращий кооператив, організації екскурсій на кооперативні підприємства, влаштування кооперативних музеїв, виставок, проведення вечорів, спектаклів, інсценівок, лекцій, бесід на кооперативні теми, використання радіозв’язку та кіноустановок для ліквідації кооперативної неграмотності, демонстрації досягнень споживчої кооперації тощо. Саме такий набір форм культурно-просвітницької діяльності споживчої кооперації визначав її зміст і напрями, характер і особливості в умовах нової економічної політики, спрямованої на побудову соціалізму.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка