Вікова та педагогічна психологія



Сторінка1/9
Дата конвертації01.01.2017
Розмір1.54 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА
ВІКОВА ТА ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України


Київ

«Просвіта» 2001



ББК 88.37я73 В43

В43 Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. /

О.В. Скрипченко,Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчукта ін.— К.: Просвіта, 2001.— 416 с.

В посібнику на основі досягнень психологічної науки систематизовано і представлено найновіші відомості з вікової і педагогічної психології.

Призначений для студентів вищих і середніх навчаль­них закладів, вчителів, вихователів, практичних психоло­гів, соціальних працівників.

Автори:

Скрипченко О. В., Долинська Л. В., Огороднійчук 3. В.,л Булах І. С, Зеліиська Т. М., Співак Н. В., Лисянська Т. М.\ Зубалій Н. П., ЗінченкоЛ. М, Абрамян Н. Д, Артемчук О. Г.

Рецензенти:

Бех І. Д.— дійсний членАПН України, доктор психологіч­них наук, професор. . , .

- —-Мепелєва Н. В.—_член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наукз,ар6"ф'е'с<3р'. ,»

Рекомендовано Міністерством освіти та науки України (лист №194 від 5.12.2000 р.)


I8ВN 966-7115-43-7

© Група авторів, 2001. © ПТФ «Просвіта», художнє оформлення, 2001.

Вступ

Навчальний посібник «Вікова і педагогічна психологія» розрахований, перш за все, на викладачів і студентів педагогічних вищих навчальних закладів, а також може бути корисним всім, хто хоче розширити і поглибити свої знання з цих галузей психології.

У пропонованому посібнику систематизовано і представле­но найновіші відомості з вікової і педагогічної психології, необхідні майбутньому вчителю, вихователю, психологу, соціальному працівнику. Його необхідність викликана відсутністю новітніх підручників українською мовою, які б враховували не лише світові, але й вітчизняні досягнення з проблем розвитку, навчання та виховання. При викладі матеріалу ми прагнули дотримуватися принципу історизму та біогенетичного підходу.

Ми дещо змінили структуру викладу програмного матеріа­лу порівняно з попередніми підручниками та посібниками. Новітні дані включено в зміст більшості традиційних тем. Окрім того, абсолютно новими є в посібнику теми: «Розвиток вікової і педагогічної психології в Україні», де значне місце відводиться внеску в ці галузі викладачів кафедри психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драго-манова, яка створювалась і розвивалась Г.С. Костюком, Д.Ф. Ніколенком, О.В. Скрипченком та іншими корифеями вітчизняної психології; «Психологія дорослості та геронто­психологія», які несправедливо пропускалися в попередніх підручниках і не розглядалися як своєрідні вікові етапи в розвитку людини.

Проблеми педагогічної психології аналізуються нами на основі особистісно-діяльнісного та вчинкового підходів в загальному контексті основних тенденцій розвитку сучасної освіти в Україні.

Працюючи над посібником, ми ставили за мету допомогти студентам педагогічних закладів розібратись в широкому спектрі наукових знань, підходів, точок зору, концепцій і теорій, а також тих можливих труднощів, з якими вони можуть зіткнутись в майбутній професійній діяльності.

У написанні посібника брали участь: доктор психологічних наук
О.В. Скрипченко (розділи 1 і IV), кандидати психологічних наук
Л.В. Долинська (розділ II), З.В. Огороднійчук (розділ III), І.С. Булах
1* з





(розділ V), Т.М. Зелінська (розділ VI), старший викладач Н.В. Співак (розділ VII), кандидати психологічних наук Т.М.Лисян-ська (розділи VIII, IX), Н.П.Зубалій (розділ X), Л.М.Зінченко (роз­діл XI). У написанні підрозділу «Методи психології» брали участь кандидати психологічних наук Н.Д.Абрамян та О.Г.Артемчук.



І. ПРЕДМЕТ ВІКОВОЇ І ПЕДАГОГІЧНОЇ
ПСИХОЛОГІЇ


1. Предмет вікової психології

Предмет вікової психології. Психологія, як і інші науки, вийшла з філософії. Цей вихід стався у XVII ст. Пізніше у психологічній науці відбулася її диференціація, у результаті якої утворився рід психологічних наук. Однією з гілок була генетична психологія. її предметом є вивчення розвитку психіки тварин і людини. У свою чергу генетична психологія зазнала диференціації. З неї виділились такі галузі психології: порівняльна психологія, яка вивчає філогенез психіки шляхом порівняння основних форм психіки тварин і людини, психологія народів або етнопсихологія, яка здійснює порівняльне вивчення психічного складу різних народів і націй, і вікова психологія. Вікова психологія і є предметом нашого вивчення.

Вікова психологія є галуззю психологічної науки про індивідуальний розвиток людської психіки в онтогенезі. Вона вивчає психічний розвиток людини на різних вікових стадіях, тобто предметом вікової психології є дослідження закономір­ностей психічного розвитку людини на різних етапах її онтогенезу. Предметом вікової психології є вивчення виникнення і розвитку психічних процесів та властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку, тобто вікова психологія вивчає на всіх зазначених вікових етапах життя особливості відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення та інші психічні функції; вона вивчає як змінюються ці функції з віком людини. Предметом вікової психології є вивчення у людини на різних вікових етапах гри, навчання, праці, спілку­вання тощо, формування психічних якостей підростаючої особистості, появу новоутворень, які виникають з віком у психіці дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку. Предметом вікової психології є розкриття співвідношення природних факторів (спадковість, визрівання організму тощо) і суспільних засобів, за допомогою яких реалізуються можливості психічного розвитку людини. До предмету вікової психології входить вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки людини, дослідження закономірностей переходу від попередніх до наступних періодів розвитку психічних функцій, а також вивчення



індивідуальних психологічних відмінностей у розвитку людей різних вікових груп.

Отже, предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини нп різних етапах її індивідуального життя.

Як відмічалось, вікова психологія виникла у результаті диференціації наук, своїм корінням вона була започаткована, як і вся психологія, у філософії, пізніше — вийшла із загальної і генетичної психології, а потім у ній самій проходив процес диференціації. У його результаті виникла дитяча психологія, яка у свою чергу ділиться на психологію раннього віку, пси­хологію дошкільника, психологію молодшого школяра. Ці галузі знань розглядаються як розділи вікової психології. В цих розділах висвітлюються факти й закономірності психічного розвитку функцій, психологічні особливості дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку. До вікової психології входить психологія підлітка, психологія юнака, пси­хологія ранньої зрілості, психологія середньої зрілості, психоло­гія пізньої зрілості. В такому поділі є деякі відмінності, обумов­лені дещо різними підходами. Так, наприклад, німецький і аме­риканський психолог Е.Еріксон виділяє психологію раннього дитинства, психологію віку гри, психологію шкільного віку (6—12 років), психологію юнацтва (від 12—13 до 19—20). Такий поділ виходив з його розуміння стадій розвитку підростаючої особисті.

Українські та інші психологи виділяють психологію підлітка як розділ вікової психології, який вивчає факти й закономірності психічного розвитку в підлітковому віці, психологічні особливо­сті підлітка, психологію юнака, психологію людей зрілого віку і психологію людей похилого віку. У курсах вікової психології для педагогічних вузів особлива увага звертається на галузі вікової психології від народження до юнацького віку включно.

Як і кожна наука, вікова психологія має ряд складових. Це:



  1. Вчені з їх знаннями, творчим потенціалом, кваліфікацією,
    досвідом і кооперацією наукової праці. У психології є вчені,
    яким присвоюються за наукові успіхи наукові ступені кандида­
    та, доктора психологічних наук за кваліфікацією педагогічна
    та вікова психологія.

  2. Відділи, чи лабораторії або групи при психологічних, чи
    педагогічних наукових установах, яких об'єднують інтереси
    проблем вікової психології.

3. Понятійний, категорійний апарат, на якому базується вікова
психологія.

  1. Система наукової інформації. Дані, які одержують
    науковці, працюючи в галузі вікової психології, друкуються в
    монографічних роботах, у психологічних збірниках та
    журналах тощо.

  2. Методи дослідження, якими користуються науковці,
    здобуваючи необхідну інформацію.

2. Предмет педагогічної психології

Педагогічна психологія також є галуззю психології. Педагогіч­на психологія вивчає психологічні проблеми навчання і вихован­ня. Це наука, яка вивчає закономірності процесу засвоєння людиною соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу. Педагогічна психологія виникла у другій половині XIX ст. Засновником української і російської педагогічної психології був психолог і педагог К.Д. Ушинський (1823—1871). Велику роль у її становленні відіграли українські психологи і педагоги П.Д. Юркевич (1826—1874), О.Ф. Лазурський (1874—1917) та ін.

Психологи основну увагу у педагогічній психології зосереджують на вивченні психологічних закономірностей навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків і дорослих людей. Педагогічна психологія диференціювалась на декілька галузей знань. Серед них — психологія навчання, психологія виховання, психологія учителя.



Предмет психології навчання. Психологія навчання є галуз­зю педагогічної психології. Психологія навчання вивчає зако­номірності розвитку особистості, виникнення психологічних новоутворень у людей різних вікових груп під час їх навчання. Психологи, які працюють у галузі психології навчання, спрямовують свої зусилля на пошук і створення оптимальних умов, що сприяють керуванню процесом навчання, яке включає засвоєння учнями знань, умінь і навичок, мотиви і цілі їх учіння, ставлення до навчання та інші проблеми. На основі даних психології навчання розробляються методи навчання і виховання.

Предмет психології виховання. Предметом психології виховання є дослідження психологічних закономірностей формування особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу, тобто вивчення процесів, які здійсню-

ються при взаємодії вихователя і вихованця, а також дослідження взаємодії між вихованцями. Психологія виховання вивчає, як формується моральна самостійність підростаючої особи, як складається у неї морально-вольова сфера. Дослідники з проблем психології виховання зосереджували і зосереджують свої зусилля на формуванні у підростаючої особистості моральних уявлень, понять, принципів, переконань, дій, почуттів, звичок, що виражають позитивне ставлення дітей, підлітків, юнаків до України, батьків, вчителів, інших оточуючих людей, до української мови та інших мов, до навчання і праці, до прав і обов'язків, до себе самого.

Предмет психології учителя. Психологія учителя є галуззю педагогічної психології. Психологія вчителя вивчає психоло­гічні проблеми, що включають вчителя як спеціаліста з притаманними йому функціями, пов'язаними з навчанням і вихованням учнів у школі, класним керівництвом, проведенням позакласної роботи, зв'язками з батьками і громадськістю. Особливе місце тут займають взаємовідносини вчителя і учнів, взаємини між вчителями, шкільним керівництвом, створення сприятливого психологічного клімату у навчальних класах, у школі тощо. До проблем цієї галузі психологічних знань входять і психологічні питання формування вчителя не тільки як вузького спеціаліста-предметника, а й мислителя, громадсь­кого діяча, який формує погляди й переконання оточуючих людей, допомагає їм формувати національну свідомість, сприяє зміцненню добробуту людей незалежної України через пропаганду гуманних ідей, духовності тощо.

Вікова психологія має тісні зв'язки з іншими науками про люди­ну. Вона, насамперед, зв'язана із філософією як наукою, від якої відокремились всі галузі психології. Особливо зв'язані з філософією різноманітні теоретичні положення вікової психології.

Після відокремлення психології від філософії певний час існувала одна галузь знань — психологія, яка вивчала і вивчає закономірності виникнення, розвиток і формування психіки у людини, тварини. Пізніше відбувся процес диференціації психології. Так виникла генетична психологія, яка у свою чергу відпочкувала вікову, порівняльну психологію та психологію народів. Цілком природньо, що вікова психологія зв'язана з цими галузями знань, які об'єднуються у генетичну психологію. (Порівняльна психологія досліджує філогенез психіки шляхом

порівняння основних форм психіки тварин і людини; психологія народів вивчає історичний розвиток психіки людини шляхом зіставлення психології різних племен, народів і націй).

Вікова психологія зв'язана з педагогічною психологією та її галузями. Цей зв'язок обумовлений тим, що розвиток людини відбувається в умовах навчання, виховання та збагачення соціальним досвідом. Педагогічна психологія досліджує психологічні основи навчально-виховного процесу. Ця галузь знань розділилась на психологію навчання і психологію виховання. Вікова психологія зв'язана й з іншими галузями психології.

Серед них:



  1. диференціальна психологія — галузь психології, що
    вивчає індивідуальні і групові відмінності у психіці людей, як
    впливають на ці відмінності статеві особливості, особливості
    організму, його нервової системи тощо. З цієї галузі знань
    вийшла індивідуальна психологія, яка вивчає індивідуальні
    особливості психічних функцій людини, і групова психологія,
    що вивчає психологію поведінки соціальних груп. Спільним
    тут є з'ясування особливостей прояву психічних функцій у
    людей, різних за віком, які входять до цих соціальних груп;

  2. соціальна психологія, що вивчає взаємовідносини людей
    у малих групах, колективах та їх вплив на психіку і діяльність
    підростаючої особистості, яка формується у певних життєвих
    групах, колективах, сім'ї, виконуючи у них певні функції і ролі;

  3. психологія праці, що вивчає психологічні проблеми трудової
    діяльності, зокрема, інженерну психологію, яка розглядає
    об'єктивні закономірності процесів інформаційної взаємодії
    людини і технічних засобів за певних умов природного і
    соціального середовища. Наприклад, тут вікова психологія дає дані
    про мікровікові особливості людей приблизно у межах від 18 до
    60 років;

  4. геронтопсихологія, що вивчає психічні функції, пов'язані зі
    старінням організму, зміною форм активності людей похилого віку
    тощо;

  5. психологія важковиховуваних осіб різних вікових груп;

  6. спеціальна психологія, яка вивчає психологічні особливо­
    сті аномальних дітей і дорослих;

  7. психогігієна, яка вивчає заходи, спрямовані на збережен­
    ня й зміцнення психічного здоров'я людей різних груп тощо.

8

Вікова психологія зв'язана із іншими галузями психоло­гії, але цей зв'язок не позбавляє вікову психологію свого предмета дослідження. Видатні психологи і педагоги Я.А. Каменський, К.Д. Ушинський та ін. вказували на тісний зв'язок психології і, зокрема, вікової психології з педагогі­кою — наукою, що розробляє мету, зміст, методи та форми навчання й виховання підростаючого покоління. Вікова психологія зв'язана і з окремими галузями педагогіки. Наприклад, з дошкільною педагогікою, яка вивчає закономір­ності виховання дітей дошкільного віку, спираючись насамперед на дані вікової психології і дані інших психоло­гічних та педагогічних галузей знань. Вікова психологія пов'язана з віковою анатомією й фізіологією та з їх диференціальними галузями: шкільною гігієною, педіатрією, психоневрологією. Цей зв'язок обумовлений тим, що на всіх вікових етапах розвитку особистості необхідною умовою є нормальне функціонування нервової системи.

3. З історії вікової і педагогічної психології

Дослідники знаходять окремі думки, що стосуються вікового розвитку психіки, ще у мислителів стародавнього Китаю, Індії та у представників античної філософії, де най­більш чітко висловив ідею генетичного підходу до психіки людини Арістотель. На його думку, все те, що людина має від природи, вона первісно дістає тільки як можливості, а лише згодом перетворює ці можливості у реальність завдяки своїм діям, які зв'язують її із зовнішнім світом та іншими людьми. Арістотель вважав, що індивідуальний розвиток людської психіки має ряд етапів, які він поєднував з етапами родової еволюції органічного світу. Хоча у Арістотеля ще не було чіткого визначення психічних функцій у вікових межах, він все ж визначив загальний напрямок їх розвитку, наприклад, у розвитку пізнавальних процесів від відчуттів і загальних уявлень, і від них до узагальнених уявлень, і від думки через поняття — до знань, від безпосереднього суттєвого бажання — до розумної волі.

Зважаючи на недостатнє висвітлення внеску українських дослідників у дану проблему, ми при аналізі питань зробимо акцент на роботах українських вчених.

у Русі-Україні великого значення надавали розвитку дитини і, зокрема, її моральному вихованню. Свідченням цьому служать чимало джерел, серед яких і «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» (1117). У Русі-Україні зверталась увага на те, у якому віці розпочинати вчити дітей грамоті, рахунку тощо. Це питання було актуальним і в школах Галицько-Волинської держави. Тут виникла пробле­ма чи можна віддавати дитину до навчання із семи років, чи розпочинати його у більш старшому віці. У згадках про життя Іконописця Петра відзначалось, що, коли йому було сім років, його «віддали батьки книг учитись», при цьому зазначалось, що хлопчик спочатку вчився погано, і лише згодом випередив дещо старших школярів.

Гуманістична ідея про те, що спадковість дитини не є визна­чальною для її навчання, виховання і розвитку, була притаманна українським освітянам. Так, ще у кінці XV — на початку XVI ст. на Україні діяло багато шкіл, у яких навчалися хлопчики та дівчатка всіх верств населення, незалежно від заможності батьків. Ця ж гуманістична ідея знайшла своє відображення і у праці «Порядок дітей», написаній К. Острозь­ким (1526—1608) та викладачами його навчального закладу, а також у «Статуті Львівських братських шкіл» (1586). У «Статуті» було записано, що до навчальних закладів приймаються діти та юнаки як із заможних, так і незаможних родин. Від вчителів вимагалось однакове ставлення до всіх дітей.

Український мислитель Касіян Сакович (1578—1647) у «Трактаті про душу» зробив спробу здійснити типологію людей, взявши за основу самовизначення і самовиховання. При цьому він враховував і вікові особливості людини, її розвиток. На його думку, одні люди живуть примітивно серед насолод, вони не усвідомлюють себе, свою природу, як малі діти. Друга група — це люди, які протягом життя не звертають уваги на самоствердження, але з віком, перед лицем смерті в жалю, сумнівах і каятті залишають світ. Третя група — це люди, котрі протягом свідомого життя перемагають тілесні спокути, тиск навколишнього середовища, намовляння, всілякі пастки. Він стверджував, що з віком відбуваються зміни у розвитку особистості, але ці зміни обумовлені встановленими ним типами людей. Всім людям властивий природжений потяг до




10

11


вічного життя, почуття власного безсмертя, індивідуальної нескінченності. Люди третьої групи, яким притаманне самоствер­дження у похилому віці, позбавляються страху смерті, наближаю­чись до закономірного фінішу мудро і спокійно. По-іншому ведуть себе люди похилого віку, які належать до першої і другої групи за його класифікацією.

Великий чеський реформатор школи ЯЛ. Каменський (1592— 1670), родинними зв'язками близький до України, обгрунтував принцип «природовідповідності» навчання, відстоював потребу вивчати природу дітей і молоді, їхні вікові особливості, на які слід зважати у процесі навчання.

Практичному втіленню гуманістичної ідеї про рівність дітей із заможних і незаможних родин був завданий удар з боку російських царів, починаючи з Петра І. З цього приводу І. Дзюба пише: «Що як до тодішньої «еліти», місцевої знаті і феодалів, то поряд з винищенням «непокірних» їх старались використати проти одноплеменців чи сусідів, забезпечуючи кар'єру, часто блискучу, ... а їх дітей — часто як заложників — навчали у найпрестижніших гімназіях Петербурга і Москви, готуючи нове покоління зразкових «слуг отечества». Таке ж завдання ставилось і в навчальних закладах України.

Інокентій Гізель (1600—1683) — український мислитель, освітянин, який за 45 років до англійського мислителя Дж. Локка (1632—1704) відзначив, що «нічого немає в інтелекті, чого не було в почутті», намагався виявити ступені переходу дитини від суттєвого, відчуттів і сприймань, до абстрактного мислення. Дж. Локк, заперечуючи привілеї феодалів на особливості їх нащадків, критикував концепцію природженості ідей. Він вважав, що всі діти народжуються з однаковими задатками, а їх розвиток залежить від тих умов, які створює для них соціальне середовище. Він продовжував розвивати думку про перехід дитини, молодої людини від відчуттів і сприймань до абстрактного мислення. Тобто Дж. Локк, як і Гізель, розвивав згадану нами думку Арістотеля.

Російський мислитель В.М. Татищев (1686—1750) дотриму­вався думки про те, що розвиток дитини залежить не від спадковості, а від навчання і виховання. Йому належить спроба періодизації дитинства. Французький мислитель К. Гельвецій (1715—1771) вважав, що люди від природи однакові і все в їх розвитку залежить від умов життя, навчання і виховання. Його

співвітчизник Д. Дідро (1713—1784) був в основному згоден з цим положенням, проте зауважував, що виховання може зробити багато, І але не все. Подібної думки дотримувались український мислитель 1 Г.С. Сковорода (1722—1794) і російський мислитель О.М. Ради-1 щев (1740—1802). Так Г.С. Сковорода, розвиваючи гуманістичні [ погляди на розвиток дитини, відстоюючи думку, що не соціальний статус батьків обумовлює успіхи у навчанні і вихованні дітей, все ж зазначив, що дитині притаманні певні здатності і здібності. Він вважав, що завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти підростаючій особистості усвідомити свої потенційні можливо­сті. Цей процес він пов'язував не тільки з майстерністю учителя, а й з віком підростаючої особистості, з розвитком її самосвідомості. І

Швейцарський вчений-педагог Й. Песталоцці (1746—1827) і обстоював ідею розвиваючого навчання, вважав, що при роз­робці проблем навчання важливо враховувати вікові особливо­сті учнів, а завданням навчання має бути розвиток їх активно­сті, допитливості, спостережливості і здатності логічно мислити.

В умовах антигуманних ідей щодо навчання, виховання і розвитку підростаючої особистості, започаткованої російським царським урядом, починаючи з Петра І, українські гуманісти намагались прищеплювати свої ідеї навіть дітям із заможних родин. Так, І. П. Котляревський (1769—1838) закликав учителів «стукати до розуму і серця своїх привілейованих собратіїв, щоб викресати з цього глухого й черствого оточення іскри співчуття до народу».

Важливі положення про розвиток дитини на різних етапах її розвитку розробив німецький філософ Г. Гегель (1776—1841). Так, у роботі «Феноменологія духу» він визначив емоційне спілкування з дитиною, її предметні дії тощо як важливі психічні функції для подальшого розвитку особистості. Ці та інші його положення були творчо використані Л. Виготським, Д. Ельконіним та іншими психологами.

Німецький педагог і психолог Ф. Фребель (1782—1852) висловив ряд положень про розвиток дитини дошкільного віку і на їх основі розробив першу систему виховання дітей Дошкільного віку.

Ф.А. Дістерверг (1790—1866) вважав, що шкільне навчання має враховувати вік та індивідуальні особливості учнів.


12

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка