Використання лекційно-семінарської системи на уроках історії Зміст План



Скачати 218.1 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір218.1 Kb.
Використання лекційно-семінарської системи на уроках історії

Зміст
План


Вступ
Лекція
Семінарське заняття
Висновки
Література
Додатки
План
І. Вступ
ІІ. Лекція
Вимоги до проведення лекції;
Види лекції залежно від мети та місця в структурі навчального матеріалу;
Види лекції залежно від форми організації і керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів.
ІІІ. Семінарське заняття
Завдання та типи семінарського заняття;
Вимоги до семінарського заняття;
Конференція як форма організації навчання;
"Круглий стіл" - різновид семінарського заняття;
Дискусія - форма навчання;
Написання та обговорення рефератів - форма самоосвіти учнів.
IV. Висновки

ВСТУП
Навчальний предмет - історія - переживає сьогодні один з найцікавіших етапів у своєму розвитку, бо формується концепція історичної освіти в Україні. Метою державної Національної програми "Освіта" ("Україна XXI ст") є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних педагогічних технологій. В умовах реформування загальної середньої освіти на історію та на інші суспільнознавчі дисципліни покладаються важливі завдання, пов'язані з соціальною адаптацією особистості, підготовкою її до активного громадського життя та формування, з одного боку, загальнолюдських цінностей, а з іншого - глибокого патріотизму; з формуванням історичної свідомості, що дозволяє критично осмислювати минуле й сучасне та прогнозувати майбутнє. Практика минулого багато в чому вже не відповідає вимогам сьогодення, не задовольняє прагнення учнів зрозуміти суть минулого й майбутнього.
Саме цим і зумовлена увага педагогів до інновацій. Термін "інновація" означає оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов'язане з бажанням виділити мотиваційний бік навчання.
Поняття "технологія" має декілька значень. З початку 80-х рр. все більше вживається вираз "педагогічні технології", яких існує велика кількість. "Інноваційні технології" - це цілеспрямований систематичний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів. Система ґрунтується на внутрішніх умовах навчання.
Освітні системи повинні сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Ми повинні виховувати дитину, яка вміє спочатку самостійно вчитись, а потім самостійно і творчо жити і працювати. У школі учень повинен навчитися, в першу чергу, самостійно формувати мету та шляхи її досягнення.
Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, учень сучасної школи повинен володіти певними якостями:
гнучко адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;
самостійно та критично мислити;
уміти бачити та формувати проблему, знаходити шляхи раціонального її вирішення;
усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в оточуючій його дійсності;
бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити;
грамотно працювати з інформацією;
бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в колективі, у різних галузях, різних ситуаціях, легко запобігати та вміти виходити з будь-яких конфліктних ситуацій;
вміти самостійно працювати над розвитком особистої моральності, інтелекту, культурного рівня.
Таким чином, головний напрям розвитку світової та вітчизняної освіти лежить у площині вирішення проблем розвитку особистості учня та вчителя, технологізації цього процесу. Вчитель в цих умовах найчастіше виступає в ролі організатора всіх видів діяльності учня як компетентний консультант і помічник. Його професійні вміння повинні бути спрямовані не просто на контроль знань та вмінь школяра, а на діагностику їх діяльності та розвитку.
Вибір освітньої технології - це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактики навчання та стилю роботи вчителя з учнем. Одним із проявів новітніх сучасних технологій є впровадження лекційно-семінарської системи в навчально-виробничу практику.
ЛЕКЦІЯ
Лекція - одна із форм організації навчання. Її основою є системне усне викладання вчителем навчального матеріалу, головний зміст якого становлять аналіз та узагальнення фактів, а провідними прийомами є пояснення і міркування. Залежно від теми лекції в ній можуть переважати характеристика, опис, розповідь про певні факти, процеси, явища. Структура традиційної лекції така: організація діяльності вчителя й учнів; формулювання теми, постановка мети й завдань; актуалізація опорних знань учнів; викладення змісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов сприйняття та засвоєння його учнями; узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих у процесі читання лекції.
У процесі підготовки до лекції вчителеві необхідно: визначити оптимальний обсяг нової інформації, забезпечити відповідність інформації теоретичним положенням історичної науки; акцентувати увагу учнів на основному, істотному; забезпечити повноту та глибину реалізації змісту навчального матеріалу. Важливо також вибрати та раціонально використати методи і засоби викладу змісту лекції; визначити метод-домінанту викладання навчального матеріалу (репродуктивний, проблемний, творчий). Специфічним у лекції відносно до уроку є етап визначення домашнього завдання. Тут важливо уникати перевантаження учнів. З цією метою доцільно давати диференційовані завдання, план семінарського заняття з теми лекції, розраховуючи на те, що учні заздалегідь почнуть готуватися до обговорення конкретних питань за змістом лекції.
Залежно від дидактичної мети та місця в логічній структурі навчального матеріалу розрізняють такі типи лекції: вступна, оглядова, узагальнююча, лекція-інструктаж, інтегрована лекція групи вчителів.
Специфіка вступної лекції полягає в тому, що її головною метою є розкриття провідних ідей і аспектів курсу навчального предмета, перспективи навчальної роботи з учнями щодо оволодіння змістом курсу предмета. При цьому важливо використовувати внутрішньокурсові та міжкурсові зв'язки. Їх реалізація забезпечує цілісне сприйняття та уявлення про предмети, які вивчаються, їхню практичну значущість. Для вступної лекції найтиповішим прийомами викладання навчального матеріалу є порівняння, співставлення, висновки, оцінюючі судження.
Оглядова лекція проводиться, як правило, з метою висвітлення широкого кола питань з тієї чи іншої теми, ознайомлення з новою інформацією з цих питань, розширення світогляду учнів. Важливим моментом оглядової лекції є відбір і структурування навчального матеріалу, що забезпечує підготовку учнів до логічного сприйняття систематизованої інформації та засвоєння системних знань. Превалюючими прийомами оглядової лекції є розповідь, опис, аналіз фактів, явищ, процесів. Засобами реалізації змісту оглядової лекції є раціональне поєднання слова вчителя та наочності (карти, таблиць, різних видів ТЗН). Наприклад, оглядову лекцію можна провести в 11 класі із всесвітньої історії на тему "Загальна характеристика напрямків розвитку культури у ІІ половині ХХ -ХХІ ст."; "Ліквідація колонізму, створення і розвиток незалежних держав"; "Встановлення радянського домінування у східноєвропейських країнах".
Узагальнююча лекція проводиться зазвичай після вивчення повного курсу навчального предмета або великого розділу з метою систематизації та поглиблення знань учнів. Вона є підсумком системи проведених раніше уроків і включає провідні аспекти курсу даного навчального предмета. У процесі узагальнюючої лекції доцільним є використання узагальнюючих таблиць, схем, ТЗН тощо. Узагальнюючу лекцію можна провести в 11 класі з історії України після вивчення теми "Україна в умовах незалежності" або із всесвітньої історії у цьому ж класі по темі "Світ після Другої світової війни".
Лекція-інструктаж проводиться з метою підготовки учнів до семінарського заняття. Розкриваючи теоретичний і прикладний аспекти теми лекції вчитель акцентує увагу на можливих та доцільних шляхах використання теоретичних знань; дає розгорнуте трактування того кола питань, що передбачено розглянути на наступному занятті. На лекції-інструктажі можуть бути поставлені завдання репродуктивного, варіативно-тренувального, пошукового та творчого характеру; зосереджується увага учнів на джерелах додаткової інформації.

Інтегрована лекція групи вчителів відбувається при проведенні інтегрованих уроків. Кожен з учителів викладає свою частку матеріалу. Прикладом інтегрованої лекції може бути урок із всесвітньої історії в 11 класі на тему "Світ на межі двох тисячоліть", коли вчителі історії, географії, біології спільно дають загальну характеристику глобальних проблем сучасності та вказують на можливі шляхи їх розв'язання. Спільно з учителем української мови та літератури можна провести інтегрований урок з історії України в 9 класі на тему "Нова українська література кінця XVIII - І половини ХІХ ст.".


Таким чином, з метою підвищення якості лекції вчителеві необхідно визначити місце теми лекції в логічній структурі навчального предмета, оптимальний обсяг навчального матеріалу, форми, методи та засоби ефективної його реалізації.
Залежно від форми організації і керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів лекція може бути монологічною, діалогічною, полемічною.
Характерними ознаками монологічної лекції є превалююче викладання її змісту самим учителем, який розкриває ті чи інші положення у вигляді готових висновків. У цьому випадку учні сприймають на слух інформацію, фіксують основні положення, запам'ятовують. Монологічна лекція має свої переваги та недоліки. Переваги полягають у тому, що вчитель може чітко визначити обсяг змісту лекції та забезпечити його реалізацію, регламентувати власну діяльність і діяльність учнів, дозувати матеріал за блоками і фрагментами, варіювати ними залежно від сприйняття учнями інформації. Недолік монологічної лекції - відносна пасивність учнів, недостатність зворотного зв'язку щодо засвоєння її змісту, відсутність можливості оперативно внести корективи у зміст лекції, навчально-пізнавальну діяльність учнів та її результативність. Сигналами до коригування монологічної лекції можуть бути запитання, репліка, схвалення, нерозуміння, відсутність інтересу учнів, погана дисципліна.
Діалогічна лекція розрахована на певний ступінь участі учнів у розкритті її змісту при керівній та спрямовуючій ролі вчителя. Лекція, яка проводиться у діалогічній формі, досягає успіху тоді, коли вчителем добре продумані та сформовані питання для діалогів з учнями, передбачені можливі варіанти відповідей на них, визначені серед них найбільш суттєві.
Полемічна лекція передбачає викладання змісту матеріалу у вигляді постановки дискусійних проблем, положень, що вимагають розв'язання в ході дискусій. При цьому не виключені різні думки з того чи іншого питання. Роль учителя у проведенні полемічної лекції дуже складна. Йому необхідно бути ерудитом, володіти мистецтвом полеміки, орієнтуватися в різних поглядах та спрямовувати учнів на правильні висновки. Крім того, він має бути демократичним, справедливим, винахідливим, в міру гнучким. Полеміка - один зі способів ефективного емоційного впливу на учня, збудження його інтересу, відвертості, щирості, бажання шукати істину.
Незалежно від типу лекції у процесі її спостереження та аналізу слід звернути увагу на такі параметри:
підготовка вчителем до лекції (доцільний вибір теми лекції);
постановка триєдиної мети та завдань лекції;
розробка системи питань (плану), що розкривають зміст лекції; знання основної та допоміжної літератури з теми лекції, засобів її реалізації, визначення провідних ідей, вибір оптимальної структури лекції, логічність викладення матеріалу;
прийом викладання вчителем навчального матеріалу (пояснення, міркування, використання наочності, у тому числі ТЗН, комп'ютерної техніки, додаткового дидактичного матеріалу);
прийоми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів у процесі читання лекцій (складання розгорнутого або тезисного плану; конспектування лекції, фіксація фактів, які необхідні для наступного проведення семінарського заняття; вибір прийомів запису матеріалу лекції);
способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів (постановка запитань і завдань для аналізу, зіставлення і порівняння різних фактів, явищ, самостійних висновків та пропозицій);
привертання уваги учнів до змісту лекції за допомогою прийомів спілкування під час її читання: "Це особливо важливо!", "Вдумайтесь...", "Зверніть увагу..." тощо; за допомогою таких висловів: "Зробимо висновки...", "Отже, ми бачимо..."; риторичних запитань, на які пізніше дасть відповідь сам учитель: "Чим пояснити цей факт?", "Як пов'язати між собою ці події?"; пауз, які дають змогу учням вдуматись у викладене;
тип лекції залежно від дидактичної мети і її місця в логічній структурі навчального матеріалу (вступна, оглядова, узагальнююча, лекція-інструктаж); залежно від форми організації керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів (монологічна, діалогічна, полемічна);
ефективність лекції і стан дисципліни учнів, інтерес до інформації, викладеної вчителем, якість виконання навчальних завдань; вміння учнів робити висновки, вносити пропозиції, міцність, повнота, та глибина знань учнів з висвітленої теми.
СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ
Семінарське заняття є формою навчання, що дає змогу ефективно організовувати самостійну роботу учнів. Семінарські заняття найчастіше проводять у старших класах. При цьому учням надається можливість активно оперувати знаннями, здобутими на уроках, а також у процесі самостійної роботи з рекомендованою літературою. На семінарському занятті допустимі дискусії, заперечення, обговорення, аргументація тощо, що дає змогу учням більш осмислено і міцно засвоювати тему. Семінар - це живий, творчий процес, який не може бути запрограмований в усіх деталях.
Основним завданням семінарського заняття є:
закріплення, розширення та поглиблення знань учнів, здобутих раніше на уроках;
формування і розвиток навичок самостійної роботи учнів;
реалізація диференційованого підходу до навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів;
створення умов для формування і розвитку їхніх пошуково-творчих знань та навичок;
навчити учнів застосовувати знання, набуті на практиці, для аналізу різних процесів.
Для цього на семінарі використовують різні форми навчання. За характером семінарські заняття поділяються на: випереджальні, навчальні, узагальнюючі (підсумкові).
Випереджальні семінарські заняття проводяться перед вивченням невеликої за обсягом та нескладної за змістом теми. Їх мета - формувати вміння орієнтуватися у змісті навчального матеріалу, виділяти описовий, пояснювальний та інструктивний матеріал, головне, істотне у змісті теми. Підготовка до семінару такого типу вимагає обов'язкового інструктажу, розробки групових та індивідуальних завдань, контролю за процесом підготовки учнів до семінару.
Навчальний семінар проводиться у процесі вивчення теми та ставить за мету: поглибити знання, сформувати уміння та навички застосування теоретичних знань учнів у практичній діяльності, усунути прогалини у навчальних досягненнях учнів із засвоєної теми. На семінарських заняттях навчального типу вчитель, спираючись на знання, вміння та навички учнів, набуті на попередніх заняттях, розробляє систему навчальних завдань для самостійної роботи. При цьому завдання повинні не дублювати аналогічні, раніше використовувані, а носити варіативно-тренувальний або реконструктивний характер. Основі методи та прийоми роботи вчителя на навчальному семінарі - це обговорення, дискусія, аналіз, висновки і пропозиції.
Специфіка узагальнюючого (підсумкового) семінару полягає в тому, що він проводиться після вивчення великої за обсягом та складної за змістом теми чи розділу навчальної програми. Його мета - формувати уміння та навички учнів самостійно систематизувати та поглиблювати знання, використовувати їх у практичній діяльності. Ефективність семінарського заняття такого типу значною мірою залежить від ретельності підготовки. Передусім, учителеві необхідно визначити місце семінару в системі інших уроків з навчального предмета; правильно сформулювати тему, мету, завдання семінару; визначити обсяг матеріалу для розгляду на занятті. Суттєву роль при цьому відіграє організаційна сторона семінарського заняття, зокрема: розробка питань для обговорення; складання переліку основної та додаткової літератури; завчасне (за 10-15 днів до заняття) доведення до відома учнів плану семінару; повідомлення про форму організації та проведення заняття; визначення ролі кожного учня як активного його учасника; підготовка спільно з учнями необхідного наочного матеріалу; забезпечення методичного та технічного оснащення семінарського заняття. До підготовки семінару доцільно залучити також батьків, завідувача бібліотеки навчального закладу, запропонувавши їм організувати, наприклад, виставку книг, посібників, зразків наочних матеріалів, самостійних творчих робіт учнів та інше.
Важливе значення у підвищенні ефективності семінарського заняття має технологія його проведення. Як правило, семінарське заняття починається із вступного слова вчителя (оголошення теми, розкриття її актуальності, ознайомлення з планом). Обговорення питань плану заняття може починатись з раніше запланованого повідомлення учня або з вільного його виступу. Бажано викликати надійних учнів, але не найсильніших. Сильні учні повинні бути в резерві та залучатися в ролі опонентів, яким можна доручити узагальнення виступів з того чи іншого питання семінару. Після першого повідомлення чи виступу викликаного вчителем учня в обговоренні питання можуть брати участь всі бажаючі. При цьому їм дозволяється користуватися конспектами, підручниками, будь-якими джерелами. Вчитель стежить за тим, щоб під час семінару була створена атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного обміну думками, співробітництва та співдружності. Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів на семінарі залежить від вільного вибору опонентів, створення проблемних ситуацій, розгортання мікро дискусій. Завершується семінарське заняття підбиттям підсумків обговорюваної теми, оцінюванням знань учнів.
Незалежно від типу семінарського заняття у процесі спостереження та аналізу доцільно звернути увагу на такі параметри:
вибір теми ( співвідношення вивченого та нового матеріалу, що дає змогу поглибити знання учнів, підвищити їх інтерес до навчального предмета, розширити світогляд; можливість забезпечити учнів літературою з теми; врахування ступеня сформованості в учнів умінь та навичок самостійної роботи );
педагогічна доцільність постановки мети та завдань семінару;
підготовка вчителя та учнів до семінару (розчленування теми на конкретні питання; інструктаж щодо роботи з основною та додатковою літературою; вибір форми самостійних повідомлень учнів - доповідь, виступ, опонування; підготовка ілюстративного матеріалу);
технологія проведення семінару (повідомлення теми, мети та завдань заняття; надання слова учням для повідомлення з питань семінару, коментар щодо повідомлення учнів; концентрування уваги учнів на питаннях, які передбачені планом; постановка питань у процесі повідомлення учнів, що спонукають до дискусії, вимагають доказовості, міцності знань, винахідливості);
розкриття теми семінарського заняття (чи всі питання розкриті, глибина та повнота їх висвітлення, кількість "активних" учасників семінару, активізація і стимулювання учнів у процесі роботи);
підбиття підсумків семінарського заняття (чи розкрита тема, які знання здобули учні, ставлення до заняття і творча активність учнів, досягнення мети заняття, оцінювання і стимулювання учнів до активної участі в семінарі, похвала за кращі відповіді та активну участь у роботі семінару);
результативність семінарського заняття (закріплення та поглиблення здобутих раніше знань учнів, набуття нових знань; формування в учнів умінь та навичок, зокрема самостійної роботи з першоджерелами; розвиток здібностей учнів, формування вмінь застосовувати теоретичні знання на практиці, ступінь творчого мислення учнів, самоорганізація та самоконтроль).
Навчання - не механічна передача знань від учителя учням. Це розвиток мислення учнів під керівництвом вчителя на основі тих знань, якими потрібно оволодіти. Завдання вчителя тут - докласти максимум зусиль, щоб сформувати в учнів культуру мислення - вміння правильно, чітко будувати свою відповідь, висловлювати свої думки логічними змістовними реченнями.
Найважливіша ознака будь-якого мислення, незалежно від його індивідуальних особливостей,- уміння виділяти суттєве, самостійно приходити до нових узагальнень.
Найбільш плідним моментом для розвитку культури історичного мислення є семінарське заняття. Саме тут формується і закріплюється вміння виступати в ролі доповідачів і опонентів, доводити, заперечувати чи підтримувати, відстоювати власну точку зору. Всі інші завдання семінару - повторення і закріплення знань, контроль - повинні підпорядковуватись цій головній меті.
Семінарське заняття - це гнучка форма навчання, яка передбачає інтенсивну самостійну роботу. Семінарські заняття мають різні форми, такі як обговорення питань, дискусії під керівництвом учителя. Особливо заслуговують на увагу "круглі столи" під час проведення семінарів, учнівські конференції.
Конференції як форма організації навчально-виховного процесу передбачає присутність в одній аудиторії учнів, які об'єднані однією метою - розв'язання певної теоретичної чи практичної проблеми. Творче обговорення та розв'язання вибраної проблеми визначають зміст конференції, характерною ознакою якої є дискусія, а результатом - осмислення цієї проблеми.
Учнівська конференція - це важлива форма навчання, яка сприяє формуванню знань, умінь і навичок учнів, їх закріпленню та вдосконаленню, поглибленню і систематизації. Це комплексна форма узагальнення результатів самостійної пізнавальної діяльності учнів під керівництвом учителя, що здійснюється завдяки спільним зусиллям учителя та учнів. Метою конференції є поглиблення, зміцнення та розширення набутих знань;розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їхньої активності; створення передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення учнів.
Щодо типізації шкільних конференцій немає єдиної думки ні в психолого-педагогічній літературі, ні в практиці роботи загальноосвітніх закладів. Окремі автори виділяють теоретичну, читацьку й підсумкову конференції; інші - навчально-підсумкову й оглядову. При цьому як основу класифікації конференцій різні автори використовують різні характеристики. Так у визначенні "читацька конференція" пріоритетним є контингент її учасників, тобто читачів. Деякі автори вважають, що в практиці загальноосвітніх навчальних закладів слід виділяти і проводити оглядові, підсумкові, теоретичні конференції.
Оглядова конференція проводиться з однієї чи кількох пов'язаних між собою актуальних проблем, з яких учні повинні поглибити знання та отримати додаткову інформацію. Її метою є систематизація знань, умінь та навичок учнів, стимулювання їхньої пізнавальної активності, забезпечення системних знань учнів, формування колективних і особистісних відносин, самостійності у виборі засобів, форм і методів навчально-пізнавальної діяльності.
Оглядова конференція може проводитись: на початку вивчення тієї чи іншої теми з метою розкриття перспективи вивчення її у навчальному курсі; всередині або наприкінці її вивчення з метою розширення, поглиблення та систематизації знань, умінь і навичок учнів.
Підсумкова конференція проводиться як заключний етап вивчення певного розділу навчальної програми. Це може бути конференція з підбиття підсумків, вивчення певного періоду в історії, зі споріднених проблем різних навчальних предметів, тобто з міжпредметної тематики. Наприклад, можна провести таку конференцію на тему "Глобальні проблеми сучасності" спільно з вчителем географії.
Тематична конференція, як правило, проводиться з окремої актуальної теми. Вона може стикуватися з навчальною програмою окремих предметів, зумовлюватися політичними чи соціально-економічними подіями, умовами розвитку суспільства у країні чи закордоном. Разом із вчителем української літератури можна провести тематичну конференцію, присвячену голоду 1932-1933 рр. в Україні.
Під час проведення семінарських занять варто використовувати таку форму роботи як бесіда за "круглим столом". "Круглі столи" належать до найбільш активних форм організації семінарського заняття - колективних. Приклад такого семінарського заняття - проведення "Прес-конференції представників найбільших країн світу" на підсумковому занятті з теми "Найбільші країни світу - середина 80-х - 90-ті рр.". На конференції присутні "керівники урядів" і "міністри закордонних справ" США, Великобританії, Франції, Німеччини, Японії, Італії, Китаю. На столах - прапорці держав і таблички з назвами країн, які вони представляють. Навпроти них розмістилися кореспонденти найбільш відомих країн світу. Кожен глава уряду коротко характеризує внутрішню політику своєї країни, міністр закордонних справ - зовнішню політику. Після кожного виступу журналісти мають право запитати про внутрішнє і зовнішнє становище країни.
Ще один приклад - бесіда за "круглим столом" у 10 класі на тему "Облаштування повоєнного світу". Клас ділиться на дві групи. Одна - "фахівці" з даної теми, інші учні становлять аудиторію. Учні-фахівці роблять повідомлення з таких питань:
Паризька мирна конференція.
Утворення Ліги Націй.
Версальський договір.
Договори з Австрією, Болгарією, Угорщиною, Туреччиною.
Врегулювання проблеми репарацій.
Вашингтонська конференція 1921 - 1922 рр.
Договір у Рапалло.
Головні постанови Генуезької, Гаазької, Локарнської конференцій.
Пакт Бріана-Келлога.
Після виступу учнів їм були поставлені слідуючи питання:
В яке положення ставило перемир'я Німеччину?
Які принципи економічних взаємовідносин між державами у післявоєнний період висував американський президент В.Вільсон?
Проти якої статті Версальського договору заперечувала Німеччина?
Які упереджу вальні заходи могла вживати Ліга Націй проти агресорів?
На якій основі базувалася Версальсько-Вашингтонська система?
Яку позицію зайняв уряд Франції щодо виплати Німеччиною репарацій?
Протиріччя між якими державами був покликаний ліквідувати план Дауеса?
У чому, на вашу думку, полягали сильні сторони і недоліки пакту Бріана-Келлога?
Підготовка до таких уроків проводиться заздалегідь. Учням дається список рекомендованої літератури і теми, які треба повторити. Урок починається зі вступного слова вчителя. Обговорення питання повинно відбуватися коректно. В кінці уроку робиться висновок з відповідної проблеми і дається оцінка роботи класу і окремих учнів.
На семінарі для досягнення мети використовують різні форми навчання. Один з ефективних прийомів, що активізує пізнавальну діяльність, є дискусія. Дискусія, розгляд, дослідження. Це обговорення спільного питання, проблеми з метою правильного вирішення. Дискусія виникає внаслідок спілкування вчителя і учнів один з одним у процесі вирішення проблемної ситуації. Її основне завдання - сформувати правильний погляд при розв'язанні будь-якої проблеми. Дискусія якісна тоді, коли учні добре підготовлені, мають опорні знання. Предмет дискусії та її план вчитель продумує заздалегідь. Вона може бути побудована на основі двох положень, з яких треба вибрати і довести правильне, або одного визначення чи тези, яку потрібно відкинути чи довести її правильність.
Механізм дискусії: проблемна ситуація, що характеризує психологічний стан учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжується підвищенням пізнавальної активності та бажанням розібратися у проблемі.
Будь-яка дискусія включає три компоненти.
Пізнавальний.
Пізнавальний включає знання про предмет, що викликає суперечку і проблемну ситуацію.
Операційно-комунікативний.
Операційно-комунікативний означає вміння вести суперечку і відстоювати свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції.
Емоційно-оціночний.
Емоційно-оціночний включає емоційні переживання, потреби, цінності, відносини, мотиви, оцінки.
Дискусія повинна бути частиною навчального процесу. Є декілька видів дискусії:
Спонтанна дискусія, що виникає в ході спільного вирішення проблеми всіма учнями чи групою учнів. Це буває тоді, коли проблема учням дуже близька.
Заздалегідь запланована дискусія. Для цього учні попередньо ознайомлюються з предметом суперечки. Вони опрацьовують відповідну літературу. Учні мають достатньо знань для розв'язання проблеми.
Для дискусії характерні такі поняття: знання, вміння, навички, досвід творчої діяльності.
Необхідно назвати мету уроку. Може бути попередньо даний учням текст і після його прочитання висувається проблема. Поділяються дискусії і за кількістю учасників. Коли в дискусії беруть участь два учні, то це дискусія-діалог. Є групові дискусії, де задіяні групи, і є масова дискусія, в якій залучені всі учні.
Етапи підготовки і проведення:
Мотивація, пов'язана з підготовкою до дискусії. Треба стимулювати інтерес учнів до проблеми, суперечки. Для цього готують яскраві уривки або цитати з книг, які викладають зміст суперечки чи позицію обох сторін. Для дискусії можна скористатися глобальними проблемами з екології. Наприклад.
Вичерпані всі природні ресурси на Землі, природа забруднена, неминуча екологічна катастрофа.
Чи вирішується екологічна проблема при скороченні потреб людини?
Світ врятує комп'ютерна революція з найновішою технологією. Єдиний вихід - не гальмувати, а сприяти її розвиткові.
Запитати учнів, з якою точкою зору вони згодні.
Дискусію проводять на тему, що цікавить учнів, близька їм.
Вимоги до дискусії:
Проблема повинна відповідати вікові і накопиченому досвідові.
Учням необхідно володіти темою, яка спирається на досвід, знання, вміння.
Дискусія повинна розвиватися з основних питань, нести в собі суть протиріччя. Дискусія - суперечка по суті, в ході якої учні отримують важливі цінності.
При підготовці вчитель повинен чітко сформулювати завдання, бажано з поясненнями, що розкривають суть проблеми і питання про можливі шляхи її вирішення. Доцільно з цього приводу звернутися до думок учених.
При підготовці учнів ознайомлюють з відповідною літературою, список якої треба дати заздалегідь.
Не менш важливою є підготовка до написання і обговорення рефератів. Тематика рефератів повинна відображати основні питання теми, доповнювати або поглиблювати їх. Підготовка реферату - це робота з документами, додатковою літературою. Літературу рекомендує вчитель. Існують вимоги до написання реферату:
а) скласти план викладу;
б) підібрати матеріал для висвітлення питань;
в) прочитати відповідні матеріали;
г) проаналізувати прочитане;
д) коротко записати.

ВИСНОВКИ
Нині і наша держава, і все в державі, в тому числі й історична наука, переживають складні часи. Відбувається створення національної моделі шкільної історичної освіти, спрямованої на висвітлення історії України у взаємозв'язку із світовою історією. Зіставлення історії України і зарубіжних країн сприяє формуванню поняття про єдині закономірності розвитку суспільства, показує відмінності, особливості в історичному поступі різних народів. Програма передбачає засвоєння значного за обсягом матеріалу в обмежений час. Це ставить перед учителем складне завдання: як це зробити. Через те і звертаються педагоги до інновацій, до інноваційних технологій. Одним із проявів новітніх сучасних технологій є впровадження лекційно-семінарської системи в навчально-виробничу практику.


Лекція - одна із форм організації навчання. Лекції бувають різні: вступні, оглядові, узагальнюючі, лекція-інструктаж, інтегрована лекція. Це залежить від дидактичної мети та місця лекції у логічній структурі навчального матеріалу. Залежно від форми організації навчання лекція може бути монологічною, діалогічною, полемічною. Незалежно від типу лекції вона повинна відповідати певним вимогам і сприяти засвоєнню учнями навчального матеріалу та спонукати їх до самостійного здобування знань. Ефективно організувати самостійну роботу учнів допомагають семінарські заняття. Найчастіше вони проводяться у старших класах. Учні вчаться оперувати набутими знаннями, працювати з рекомендованою літературою, дискутувати, писати й обговорювати реферати. Семінар - це живий, творчий процес і його не можна запрограмувати в усіх деталях, але вчителю слід добре продумати кожен етап заняття. За характером семінарські заняття поділяються на випереджальні, навчальні, узагальнюючі (підсумкові).
Важливу роль у підвищенні ефективності семінарського заняття відіграють підготовка та технологія його проведення. Вчитель стежить за тим, щоб під час семінару була створена атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного обміну думками, співробітництва та співдружності. Доцільно поставити на занятті проблемне питання, викликати розгортання мікро дискусій, а завершити семінар підбиттям підсумків обговорюваної теми та оцінюванням знань учнів. Семінарські заняття різних типів сприяють розвитку мислення учнів. Саме тут формується і закріплюється вміння виступати в ролі оповідувачів і опонентів, доводити, заперечувати чи підтримувати, відстоювати власну точку зору. Всі інші завдання семінару - повторення і закріплення знань, контроль - повинні підпорядковуватися цій головній меті. Семінарське заняття сприяє інтенсивній самостійній роботі учнів, формує в них вміння працювати з додатковою літературою. Семінар - це своєрідна підготовка учнів до навчання у вищих навчальних закладах.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка