Відкрите заняття: методика, розробка, технології



Скачати 218.27 Kb.
Дата конвертації08.11.2016
Розмір218.27 Kb.
ВІДКРИТЕ ЗАНЯТТЯ: МЕТОДИКА, РОЗРОБКА, ТЕХНОЛОГІЇ.
Перед вищою школою стоять важливі завдання щодо підвищення ефективності навчання і якості підготовки майбутніх фахівців. На сучас­ному етапі становлення освіти особливої значущості набуває потреба наси­чення навчально-виховного процесу сучасними психолого-педагогічними технологіями.

Розвиток закладів освіти інноваційного типу, які повинні відповідати вимогам сьогодення, зумовлюють пошук нових організаційних форм навчання і виховання, оновлення змісту навчально-виховного процесу. Необхідність підвищення рівня вищої освіти потребує розробки нової стратегії і тактики викладання.

Згідно з навчальними планами, за якими працюють вищі навчальні заклади І—П рівнів акредитації, основною формою проведення занять залишається лекційно-семінарсько-практична. Більшість занять у ВНЗ проводиться саме за такою, вже традиційною формою, до якої всі звикли.

Здійснення нових планів вимагає перегляду підходів до роботи тих, хто забезпечує навчально-виховний процес, в першу чергу, викладачів.

Відповідно до Законів України "Про освіту", "Про вищу освіту" постійне удосконалення методики викладання дисциплін, передбачених навчальними планами закладу освіти, повинно супроводжуватися педагогічним контролем і насамперед проведенням відкритих занять. Вони є невід'ємним елементом методичної діяльності викладача, а також компонентом атестації науково-педагогічних працівників, що проводиться для активізації їх творчої професійної діяльності, стимулювання безперервної фахової та загальної освіти, якісної роботи, підвищення відповідальності за результати навчання і виховання, забезпечення соціального захисту компетентної педагогічної праці.

Відкрите заняття - це одна з форм педагогічного контролю, метою якого є виявлення рівня професійної та педагогічної майстерності викладача з ціллю подальшого удосконалення викладацької діяльності.

Такий контроль базується на трьох основних принципах:



систематичність. Систематичний контроль створює належний порядок у процесі навчання, стимулює мотивацію і викладачів, і студентів;

спонукання. Контроль спонукає викладача не заспокоюватися на досягнутому, а постійно самовдосконалюватися, професійно зростати;

всебічність. Коло критеріїв оцінки педагогічної діяльності викла­дача, з одного боку, дозволяє розглянути цю діяльність у комплексі, виявити, що заслуговує на увагу, може бути розповсюджено, а з іншого — саме аспекти потребують подальшого коригування або удосконалення.

Відкрите заняття виконує низку функцій, а саме:



  • інформаційну, з одного боку, з'являється інформація щодо рівня професійної компетенції та педагогічної майстерності викладача, з іншого — щодо рівня підготовленості студентів групи;

  • діагностувальну - виявляються провідні методи і прийоми, що застосовуються викладачем, їх відповідність цілям заняття, урахування специфіки аудиторії; встановлюють причини певних похибок у знаннях студентів;

• мотивувальну — стимулює подальше удосконалення професіоналізму викладача і навчальної діяльності студентів;

• прогнозувальну - дозволяє розповсюджувати у наступників передовий досвід, окреслювати шляхи зростання педагогічної майстер­ності викладача.



Відкрите заняття - загальноприйнятий методичний захід, під час якого відбувається показ кращого досвіду, пропаганда нових педагогічних надбань і актуальних питань методики (наприклад, розвиток пізнавальної самостійності студентів, комплекси використання засобів навчання тощо). Без відкритого заняття (виховного заходу) неможливо здійснити поши­рення і впровадження кращового педагогічного досвіду. Цю думку під­тверджував відомий учений і педагог Микола Пирогов: "Як же можна це довести інакше, як не запросивши товаришів на свій урок і не переконавши на власному досвіді". Відкрите заняття - добровільний крок викладача (крім серії відкритих занять під час атестації за підсумками стажування викладача). І якщо викладач не погоджується давати таке заняття, то ніхто його не може примусити, але переконати викладача в необхідності поділитися своїм досвідом і можна, і потрібно. Крім того, слід пам'ятати, що відкриті заняття не повинні проводитися стихійно. Вони мають створювати систему вирішення провідних педагогічних проблем, над якими нині працює викладацький колектив.

Отже, підготовка відкритого заняття не дається "на відкуп" одному викладачеві, а обмірковується, конструюється за участю голови циклової комісії, голови методичного об'єднання. Дата його проведення оголо­шується заздалегідь. Обов'язково зазначається не лише тема й мета заняття розвивальна та виховна, а й методична мета відвідування, план відкритого заняття.

Кожне відвідане заняття необхідно ретельно розібрати разом з викладачем. Під час аналізу необхідно звернути увагу на те, чи вчасно почалося заняття, який характер перевірки знань, який зв'язок між попереднім і наступним матеріалом. Необхідно відзначити, у якій мірі викладач володіє матеріалом. Кожна неточність викладача повинна бути відзначена під час аналізу заняття.

Аналіз повинен розкривати всі позитивні та негативні сторони заняття, виявлені в результаті його відвідування.

Важливою складовою навчального процесу є контроль якості викладання.

Види відкритих занять

Термін "відкрите заняття" виступає як узагальнена назва. Існують такі види відкритих занять:



  • пробне - відкрите заняття, що проводиться претендентом на посаду викладача для підтвердження своєї професійної придатності. Його особливістю є те, що особа, яка проводить таке заняття, може не мати педагогічного досвіду. Крім того, вона практично не знає особливостей тієї аудиторії, з якою працюватиме. Головним тут виступає такий критерій, як демонстрація потенційної спроможності роботи викладачем;

  • поточне - відкрите заняття, яке проводиться викладачем циклової комісії відповідно до графіка раз на семестр;

  • показове - відкрите заняття, яке проводиться високодосвідченим викладачем для демонстрації кращих методик викладання, використання новітніх технологій, в першу чергу, молодих викладачів або ж для колег з інших навчальних закладів. Показове заняття виступає як своєрідна школа кращого досвіду.

Організаційні засади підготовки, проведення й аналізу відкритих занять

Поточне відкрите заняття проводиться відповідно до графіка, що складається на початку кожного нового навчального року, з охопленням всього науково-педагогічного складу циклової комісії, вказівками щодо дати, теми і місця проведення такого заняття. Під час складання графіка необхідно врахувати власні побажання викладачів, за якими залишається право вибору теми і дати відкритого заняття.

Разом з тим, під час планування відкритих занять голова циклової комісії повинен мати на увазі, що заняття зараховується як відкрите лише за умови присутності на ньому не менше 3-ох членів циклової комісії. В іншому випадку проведене заняття кваліфікується як взаємовідвідування.

Остаточний графік відкритих занять затверджується на засіданні циклової комісії із занесенням відомостей до протоколу.

Слід врахувати, що після відкритого заняття повинно відбутися його обговорення на найближчому засіданні циклової комісії із занесенням результатів обговорення до відповідних протоколів.

В окремих випадках допускається внесення змін до графіка. Наприклад, через хворобу викладача, термінове відрядження тощо. Тоді відкрите заняття переноситься, але ні в якому разі не відміняється.



Методична робота викладача на підготовчому етапі

Підготовчий етап розпочинається з надання відомостей голови циклової комісії. При цьому сам викладач повинен визначитися у такому:



  1. З якої навчальної дисципліни з числа тих, що він викладає, йому хотілося б провести заняття;

  2. Яка з тем може бути представлена найбільш вдало;

  3. На якому з видів занять (лекція, семінар, практичне заняття) найкраще проявиться індивідуальна педагогічна майстерність викладача;

  4. У який період буде більше можливостей краще підготуватися до відкритого заняття;

  5. Якщо викладач ознайомлений зі слухацькою аудиторією, то в якій групі краще проводити таке заняття.

Саме конкретні відповіді на поставлені питання у подальшому стають запорукою успішного проведення відкритого заняття.

Основним орієнтиром під час вивчення змісту занять виступають тематичні плани і програми. При цьому слід враховувати, що у навчально-методичних комплексах, як правило, вже представлені питання на конкретні семінари або завдання на практичні заняття з переліком рекомендованої літератури. Відповідно викладач сам повинен гарно орієнтуватися в цій літературі. Крім того, на етапі підготовки він має ще раз переглянути зміни і доповнення в законодавчій базі, чинні відомчі нормативні акти, бюлетені кращого досвіду, періодичні видання. Така робота виконує інформаційно-накопичувальну функцію.

Наступний крок передбачає складання плану-конспекту заняття. Він повністю залежить від обраного виду заняття. Єдиним спільним компонентом для всіх видів занять виступають визначені на початку конспекту групи цілей: навчальних, розвивальних і виховних.

Текст класичної лекції, окрім плану, повинен містити певні теоретичні положення, наведення прикладів, проміжні і остаточні висновки, настанови щодо самостійної роботи під час підготовки до семінарів і практичних занять.

План-конспект традиційного семінару відображає вступне слово викладача, питання відповідно до плану, стислі відповіді на кожне з питань, варіанти додаткових уточнювальних, проблемних запитань, підсумки заняття.

План-конспект практичного заняття містить вступне слово викладача, стислий етап актуалізації теоретичних відомостей з теми, фабули завдань і варіанти їх вирішення, можливі додаткові або проблемні питання, на яких слід буде зосередитися детальніше.

Під час складання плану-конспекту, окрім змісту, слід відтворити основні прийоми і методи, що будуть використовуватися на занятті.

Бажано також на полях вести орієнтовний хронометраж, тобто розрахувати, скільки часу може відводитися на кожний елемент заняття.

Окремим питанням стоїть використання наочності й технічних засобів навчання (ТЗН). В ідеалі заняття повинно супроводжуватися демонстра­цією тих чи інших відомостей у вигляді таблиць, алгоритмів, схем, фото­документів, фрагментів відеофільмів, оскільки зорове сприйняття є найвагомішим каналом закріплення інформації у свідомості особистості. Разом з тим, коли це робиться лише тільки на відкритому занятті, стає очевидним, що викладач не має навичок роботи з цими засобами. У свою чергу, це може призвести до певних збоїв у проведенні заняття і погіршити загальне враження від нього. Безумовно, систематичне використання ТЗН сприяє підвищенню педагогічного рейтингу викладача, адже сприяє підвищенню ефективності навчання.

Проблемним є питання щодо оповіщення групи про відкрите заняття. Ідеальний педагогічний контроль передбачає, що група працює у своєму звичайному режимі. Але зовсім недопустимо, коли викладач, бажаючи виглядати краще, розподіляє питання семінару між студентами або на попередньому занятті вже вирішує заготовлені завдання. Така "показуха" іде не на користь справі, більше того, вона розбещує студентську молодь, і є антипедагогічною.

Викладач повинен бути носієм і виразником цих цінностей, мати активну позицію, виділяти соціальну значимість матеріалу, що вивчається.

Викладачеві краще провести своєрідну апробацію укладеного плану конспекту з попередньою групою і виявити, що потребує коригування.

Апробований план-конспект відкритого заняття є прекрасним джере­лом формування фондових матеріалів. І абсолютно вірно роблять завіду­ючі методичним кабінетом, голови циклових комісій, які потім один примірник такого плану-конспекту зберігають у методичному кабінеті. По-перше, це дає можливість уявити суть заняття тим викладачам, які через об'єктивні обставини не змогли бути присутніми на ньому. По-друге, оскільки матеріали для відкритого заняття відбираються значно ретель­ніше і вимогливіше, то й інші викладачі зможуть внести зміни і доповнення до своїх планів-конспектів. По-третє, в навчальному закладі іде природний процес оновлення педагогічних кадрів, тому архів методичних розробок відкритих занять разом з іншими матеріалами дає чудову нагоду молодим викладачам ознайомитися з найкращими зразками методичних документів, аналоги яких їм прийдеться потім укладати самостійно.

Все перелічене означає, що на підготовчому етапі під час укладання плану-конспекту викладач повинен передбачувати, що ці матеріали готуються не як одноразова акція, а вони слугуватимуть і потім.



Особливості методики проведення відкритих лекцій

Гарно підготовлена лекція, безумовно, є запорукою успішного її проведення. Разом з тим, чимало залежить і від того, наскільки вдало викладач вміє реалізувати все заплановане.

Традиційна структура лекції виглядає так:


  • повідомлення теми;

  • ознайомлення з планом;

  • перелік рекомендованих літературних джерел;

  • нагадування змісту попередньої лекції, поєднання його з новим матеріалом;

  • реалізація тез лекції (змістовна частина лекції) з підведенням підсумків кожного питання;

  • підведення підсумків лекції, відповіді на питання;

  • повідомлення теми наступного заняття.

Разом з тим, такий порядок не є допомогою. Іноді оголошенню теми може передувати невеликий вступ, конкретний випадок, цікава історія, що, з одного боку, допоможе зосередити увагу, з іншого логічно підведе до значущості самої теми. Крім того, цей перелік може доповнюватися вказівкою на міждисциплінарні зв'язки або методичними рекомендаціями щодо підготовки до семінарських, практичних занять. Все залежить від індивідуального бачення самого викладача, в чому полягає його творчість і неповторність. Однакових рецептів немає і не може бути. Хоча існують і деякі універсальні поради.

1. Лекція за законом діалектики повинна охопити всі зазначені в плані питання, і залишити простір для подальшої самостійної роботи. Вже на цьому етапі слід спроектувати, що подальший семінар — це не репродукція, не переказ базових положень лекції, а сумісне обговорення проблеми.



  1. Лекція не повинна перетворюватися на диктант. Тому темп мовлення повинен коливатися. Там, де надаються важливі положення, тлумачення термінів, темп має уповільнюватися. Там, де наводяться приклади, загальні моменти, темп можна прискорити.

  2. Інтонація, з якою надається теоретичний матеріал, відіграє дуже важливу роль. Монотонне бубоніння призводить до швидкої втомлю­ваності слухачів, втрати цікавості до проблеми. Саме інтонація підкреслює, що є найважливішим. При цьому особлива увага повинна звертатися на логічний наголос, яким виділяються ключові слова.

  1. Увага не буває постійною. Після 12—15 хвилин її рівень починає знижуватися. Тому необхідно слідкувати за аудиторією, і при появі перших ознак втоми, зниження рівня уваги необхідно розповісти цікавий приклад, кумедну ситуацію, пов'язану з проблемами, розглядуваними під час лекції.

  2. Для встановлення і підтримання контакту з аудиторією не зайве після викладання певних положень перепитати, чи всім зрозуміло сказане. За необхідності стисло переказати головне у вигляді резюме.

Можна виділити три етапи формування нової установки на співпрацю. На першому етапі знайомлячись зі студентами, лектор може повідомити їм, як буде проходити лекція. Успіх першого етапу полягає у тому, що у студента виникає бажання спілкуватися з викладачем як з людиною і про­фесіоналом. В основі другого етапу лежить відношення співробітництва, яке передбачає, що всі проблеми вирішуються разом викладачами і студентами. Співпрацюючи, сторони разом думають над проблемою і шукають вихід. На третьому етапі дії студенти ще не впевненні, вони не почувають себе розкуто, допускають помилки. Важливо не оцінювати дії студентів, а показувати їх можливості, використовувати цікаве в подальшій роботі. До висловлювань студента рекомендується відноситись, як до думки співробітника.

6. У кінці лекції необхідно пов'язати закінчення з початком, щоб


підкреслити вичерпність теми. Важливою складовою частиною всього
лекційного процесу є відповіді на запитання. Саме питання є показником
того, наскільки лекція захопила студентів. Чіткі і короткі відповіді на них
мають велику смислову цінність. Вони не лише доводять і уточнюють
матеріал лекції, але мають також самостійне значення.

Методика проведення лекції знаходиться у повній відповідності до наступних аспектів її оцінювання, а саме:



  1. Зміст лекції - науковість, відповідність сучасному рівню роз­витку науки, наявність проблемних питань, вірне їх трактування. Висвітлення історії питання, різних концепцій, зв'язок з практикою. Зв'язок з попереднім і наступним матеріалом, внутрішньодисциплінарні та міждисциплінарні зв'язки.

  2. Специфіка викладання лекції - чітка структура лекції. Дотри­мання плану лекції. Доступність та послідовність викладання матеріалу, роз'яснення нових термінів і понять. Доказовість та аргументованість. Виділення головної думки та висновків. Використання методів індукції (приклади, факти, які підводять до наукових висновків), дедукції (роз'яснення загальних положень з наступним показом можливості їх використання на прикладах), евристичного методу (розділення проблеми на частини і здійснення студентами окремих кроків з вирішення нових проблем), методу проблемного викладення (лектор формулює проблему і показує шляхи її вирішення, студенти спостерігають за логікою вирішення). Використання лектором наочних посібників, технічних засобів навчання, опорних матеріалів (таблиці, алгоритми, конспекти з опорними сигналами, схеми тощо).

3. Керівництво роботою студентів - надання можливості студентам конспектувати лекцію (повільний темп - за необхідності, повтор, пауза). Активізація мислення шляхом висування проблемних питань та вирішення суперечок у ході лекції. Підтримка уваги - риторичні питання, ораторські прийоми.

4. Лекторські дані - знання дисципліни, емоційність, голос, дикція, ораторське мистецтво, культура мови, зовнішній вигляд, вміння встановити контакт.



Особливості методики проведення відкритих семінарських занять

Успіх семінарських занять у вищих навчальних закладах значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:



  • тематичні дискусії та диспути;

  • колективний пошук відповідей і ролей;

  • бесіда і вільний обмін думками;

  • інформація про конструктивні пропозиції студентів;

  • ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово) і студентів, а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути домінуючим.

Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів, які можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:


  • повторює і закріплює знання студентів;

  • демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;

  • готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;

  • контролює застосування матеріалу.

Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати на увазі такі основні компоненти:

• вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання цього семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з цієї тематики);

• обговорювання питань семінарського заняття (використання обгрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінар­ського заняття, запитань, які виникають у студентів, організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);

• заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструк­тивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладачі ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

У кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступам (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися таким чином:



  1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.

  2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.

  3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.

4. Підведення викладачем або сильним студентом загального
підсумку заняття.

5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні


заняття.

Загальною схемою проведення семінарських занять залежно від мети, яку викладач перед собою ставить, можна представити так:



Заняття - вивчення нових знань

  1. Повідомлення теми і мети заняття.

  1. Мотивація навчальної діяльності.

  2. Активізація базових знань.

  3. Усвідомлення та осмислення нового матеріалу, виділення голов­ного, контроль рівня засвоєння.

Заняття — поглиблення знань та їх систематизація

  1. Повідомлення теми і мети заняття.

  2. Мотивація навчальної діяльності.

  3. Огляд та активізація раніше вивченого матеріалу.

4. Вивчення зв'язку між темами та розділами раніше вивченого матеріалу.

  1. Систематизація вивчених знань.

  2. Розгляд окремих деталей та особливостей вивченого матеріалу.

7.Ознайомлення з прийомами роботи із систематизації знань і самоконтролю рівня засвоєння матеріалу.

8. Індивідуалізація домашнього завдання.



Заняття - формування самостійної діяльності

  1. Повідомлення мети і завдань заняття.

  2. Видача завдань і ознайомлення з методикою роботи.

  3. Виконання роботи.

  4. Аналіз одержаних результатів.

  5. Виявлення труднощів у роботі.

  6. Аналіз та оцінка застосування вивчених методів.

7. Пошук засобів для удосконалення самостійної роботи з матеріалом.

8. Індивідуалізація домашнього завдання.


Заняття проблемне

  1. Повідомлення мети і завдань заняття.

  2. Мотивація навчальної діяльності і постановка завдань.

  3. Виявлення проблемної ситуації.

  4. Висування і обгрунтування гіпотез.

  5. Перевірка правильності гіпотез.

  1. Аналіз результатів рішень, перевірка правильності обраних методів.

  2. Аналіз причини допущених помилок.

8. Індивідуалізація домашнього завдання.
Заняття - формування вмінь і навичок

  1. Повідомлення мети і завдань заняття.

  2. Мотивація навчальної діяльності.

  3. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.

  4. Ознайомлення з методикою застосування нових знань.

  5. Первинне формування вмінь.

6. Ознайомлення з методикою закріплення вмінь та формування навичок.

Крім того, можна також проводити заняття з закріплення та перевірки вмінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпра­цювання практичних навичок:



  • ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування);

  • неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний тренаж, імітаційні вправи).

Останнім часом у навчальному закладі у методиці проведення семінарських занять застосовується багато різноманітного, практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовують виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, викладач має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента-доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання брати участь в обговоренні, керівник заняття (викладач) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись під час виступів, помічаючи найпроблемніші та найцікавіші моменти, які ведуть до подальшої дискусії.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізно­манітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками під час проведення семінарських занять є:


  1. Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонст­рацію власних знань і професійної компетенції за низької активності слухачів.

  2. Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.

  3. Перетворення виступу студента на діалог "викладач - студент" на фоні інертності аудиторії.

  4. Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.

  5. Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу під час розгляду питань.

Що ж до проведення семінарських занять із використанням новітніх освітніх технологій, методів проблемного навчання, то це потребує значного досвіду роботи і педагогічної майстерності. Викладачі
спеціальних дисциплін навчального закладу працюють над методикою
проведення семінарських занять.

Особливості методики проведення відкритих практичних занять

Традиційно до складових елементів практичного заняття належить такі етапи роботи:



  • повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

  • пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх розв'язку (для великої групи задач);

  • організація розв'язку задач біля дошки (окремі студенти повністю або самостійно);

  • розбір їх розв'язку із опорою на теоретичний матеріал: пояснення домашнього завдання - зміст, методика роботи з ним, включаючи поси­лання на теоретичний матеріал.

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності під час обговорення питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, врахову­ються під час виставлення підсумкової оцінки з певної дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета.

На практичному занятті викладач організовує детальний розгляд окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Найтиповішими помилками під час проведення відкритих практичних занять є:


  1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності.

  2. Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги.

3. Неврахування рівня підготовленості групи: занадто складні чи занадто легкі завдання.

  1. Намагання уникнути проблемних питань, що можуть виникати під час вирішення завдань.

  2. Відрив теорії від потреб практики.

  3. Відсутність проміжних висновків, що відокремлюють одне завдання від іншого.

  4. Занадто велика дистанція між викладачем і слухачами, скутість викладача.

Безумовно, будь-яке відкрите заняття є своєрідним стресом і для викладача, і для групи, але вміння працювати з повною віддачею кожний раз, наявність глибокої професійної компетенції дозволяють продемон­струвати високий рівень незалежно від присутності сторонніх осіб.

Загальні критерії оцінки відкритого заняття

Той, хто відвідує відкрите заняття, повинен оцінювати його не за одним якимсь провідним критерієм, а розглядати його у комплексі, який складається з такого:



1. Відповідність матеріалу навчальним програмам і тема­тичним планам.

2. Теоретичний рівень знань викладача. Знання чинної нормативної бази.

Використання новітнього законодавства та відомчих нормативних актів, що мають безпосереднє відношення до теми, яка вивчається. Обізнаність у наукових доробках, підходах різних шкіл науковців у трактуванні певних проблем. Вільне володіння матеріалом. Взаємозв'язок матеріалу, що викладається, з іншими навчальними дисциплінами, його місце у загальній підготовці спеціаліста. Втілення принципу зв'язку теорії з практикою.



3. Методичний рівень викладача. Педагогічна доцільність вибору методів навчання, використання прийомів, що забезпечують активізацію групи та окремої особистості, розвиток мислення слухачів, їх інтерес до дисципліни. Здійснення диференційованого підходу до групи, окремих категорій слухачів. Вміння володіти аудиторією. Шляхи виходу із проблемних ситуацій. Системність, послідовність, доступність та завершеність розгляду поставлених питань, переконливість і ефективність наведених фактів, прикладів, їх теоретичне узагальнення та висновки. Вміння ефективно застосовувати дидактичні матеріали, наочність, технічні засоби навчання. Повнота, глибина, міцність знань слухачів з теми. Ступінь підготовленості слухачів до заняття. Правильність висновків і об'єктив­ність в оцінці знань.

4. Педагогічна майстерність викладача. Ступінь свободи, відсут­ність скутості, відповідність міміки і жестів, пози, розташування у просторі.

Техніка мовлення: постановка голосу, дикція, інтонація, паузи, темп і ритміка, варіювання гучністю, мовленнєве дихання. Комунікативні здібності, вміння встановлювати контакт з аудиторією і підтримувати її увагу протягом всього заняття.



Творчі здібності викладача, вміння відійти від стандартних підходів та шаблонів. Навички імпровізації. Обрана статусна роль: дистанційований керівник, організатор, сторонній спостерігач, консультант тощо. Відповід­ність обраної ролі індивідуальним рисам характеру, творчій манері викладача.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка