Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978



Сторінка1/12
Дата конвертації05.03.2017
Розмір1.79 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Ф М. ПОЛІЩУК

ГРИГОРІЙ

СКОВОРОДА

Життя і творчість

київ


ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬО! ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1978

8УІ П50


У книжці досліджуються життя і творчість, соціальнополітичиі, філо­софськоестетичні та етичні погляди відомого українського філософапросвітителя, письменника, педагога і гро­мадського діяча Григорія Савнча Ско­вороди (1722—1794). Окремі розділи праці присвячені аналізу поетичних творів та байок письменника. Автор сумлінно зібрав і систематизував усе, досі написане про Сковороду, подав чимало оригінальних спостережень над

його творчістю. Книжка розрахована на широке коло читачів.

П 702°2'77 16378 М205(04)78

(Q) Видавництво «Дніпро». 1978.


З м і с т

Вступне слово 5

Незвичайне життя 26

У пошуках людського 64

Мудрість поезії 91

Його зброя 176

Переклади 233

Висновки 253


ВСТУПНЕ СЛОВО

Літературногромадська діяльність видат­ного українського філософапросвітителя, поета і педагога Григорія Савича Сковороди припадає на другу половину XVIII ст., тобто па часи, коли в суспільнополітичному житті України, як і всієї Росії, відбувалися по­дії великої історичної ваги. Це був період дальшого посилення феодальнокріпосниць­кого гніту, що неминуче вело до загострення класової боротьби проти кріпацтва і по­міщицької сваволі, до селянських завору­шень і збройних виступів проти гнобитель­ського самодержавнопоміщицького ладу. Ідеологи покріпаченого селянства доступни­ми їм засобами боролися за волю і щастя рідного народу. Серед них був і Сковорода, і хоч він не піднісся до революційного світо­гляду, як, наприклад, О. Радіщев, але його демократичні погляди, його бунтарство об'єктивно служили визвольній боротьбі на­роду. Художня творчість Сковороди, його філософське вчення мали виразно антифео­дальне спрямування.

В Росії і на Україні в другій половині XVIII ст. розвивалась промисловість ману

5

фактурного типу, в якій головним чином використовувалась праця кріпаків. Одночас­но в надрах феодальної формації зростають елементи нового капіталістичного ладу. Ста­новлення капіталістичних відносин вело зви­чайно не до поліпшення становища трудящих мас, а до посилення їх визиску. Тому на від­міну від буржуазних просвітителів Сковоро­да різко засуджував не тільки панівні класи феодальнокріпосницького ладу, але й рішу­че виступав проти ранньобуржуазних від­носин.



На Україні друга половина XVIII ст. ха­рактеризується значним зростанням внут­рішніх класових суперечностей. Козацька старшина, зосередивши у своїх руках адмі­ністративну, військову та судову владу, дба­ла насамперед про особисті вигоди; вона нещадно визискувала і пригнічувала селян­ство, рядових козаків та міську бідноту. Це були новітні панн, які відчували себе мож­новладцями, всіляко намагались перетвори­ти пригноблені маси на своїх «підданих», тримати їх у кріпацькій залежності. У цьому місцевим поміщикам допомагав царизм, який посилював соціальний і колоніальний гніт.

Царське самодержавство було пайлютішим ворогом російського, українського та інших народів, проводило політику соціаль­ного та національного гноблення всіх трудя­щих мас. Царським указом від 3 травня 1783 р. остаточно закріплюється кріпосне право і на Лівобережній Україні. З приводу цього указу К. Маркс писав, що «...одним розчерком пера Катерина II обернула на крі­паків чотири чи п'ять мільйонів порівняно вільних селян у новопридбаних західних і південних областях» '.

Українське панство прагнуло здобути пра­ва і привілеї, які мали російські поміщики, дворянство. І домоглося свого. Царський уряд дав козацькій старшині «жалувані гра­моти» на право володіння землями і селя­нами, і вона старалася посісти місце вигна­них польських магнатів.

Так поступово козацька старшина пере­творювалась на привілейовану верству, на клас українських поміщиків. Характерними рисами цього повоспеченого «благородного сословия» були жадоба до грошей, лихвар­ство, нестримне прагнення до наживи за рахунок бідного селянства і низового ко­зацтва. Сковорода різко критикував цих новоспечених дворян, називаючи їх «падлецами», «скотами», «зміями» тощо.

1 К. М а р к с і Ф. Е н г с л ь с. Твори, т. 12, с. 651.

7

Селянська війна у Росії 1773—1775 років під керівництвом Пугачова, що охопила і Слободську Україну, Коліївщина (1768), а також Турбаївське повстання (1789—1793) були відповіддю поневолених мас на поси­лення утисків. І хоч Сковорода не став без­посереднім учасником цих рухів, не згадував про них у своїх творах, однак ці величезні соціальні конфлікти не могли не позначитись па його світогляді, соціальних симпатіях і антипатіях, на його творчості.



Значний вплив на формування світогляду Сковороди мав і той дух протесту, мораль­ного осуду кріпосницьких і буржуазних по­рядків та їх носіїв, що поширювався у се­редовищі трудового селянства і козацтва. Разом з тим він спирався і на кращі надбан­ня російської культури, яка уже в першій половині XVIII ст. мала значні досягнення. У 1724 році було засновано Російську ака­демію наук у Петербурзі, 1755 року відкрито Московський університет, а також ряд інших навчальних закладів. З'явилися талановиті вчені, які зробили великий внесок у вітчиз­няну і світову науку. Зпоміж них підносить­ся велична постать М. В. Ломоносова, який був не лише геніальним ученим, а й видат­ним мислителем, родоначальником росій­ської матеріалістичної філософії.

8

Хоч царизм всіляко гальмував розвиток культури на Україні, все ж вона продов­жує збагачуватись, зазнаючи благотворного впливу російської культури. Цс виявилось насамперед у зростанні шкільної мережі на Лівобережній і Слободській Україні. У селах відкривалися школи, в містах засновувались нові середні навчаїьні заклади, зокрема в Переяславі, Чернігові і НовгородіСіверському були створені семінарії, а в Харко­ві — колегіум.



Основним осередком освіти і культури того часу була КиєвоМогилянська академія. До середини XVIII ст. вона була одним з авторитетних вищих навчальних закладів, де виховувалися діячі культури не тільки для України, а й для Росії, Білорусії та ряду інших слов'янських країн. В академії свого часу працювали видатні вчені і письменни­ки— Ф. Прокопович, М. Козачинський, Г. Кониський та ін. її слухачі широко знайомили­ся із творами античних авторів, природо­знавців, істориків, філософів і поетів. Як відзначають радянські дослідники, «Київська академія відігравала, по суті, роль центру філософської думки в слов'янському світі в XVII і першій половині XVIII століть», а «її професори своєю ерудицією аж ніяк не поступалися перед своїми західноєвро

9

пейськими колегами та супротивниками» Передові учені академії прагнули знайомити студентів з прогресивними ідеями епохи Відродження і нового часу.



Одним з провідних діячів Київської ака­демії у першій половині XVIII ст. був ви­значний український і російський письмен­ник і вчений Феофан Прокопович. Він викла­дав риторику, піїтику, арифметику, геомет­рію, філософію та богослов'я. Свої лекції прагнув наблизити до життя; надавав вели­кого значення розвиткові науки, що спирає­ться на вивчення природи, викриттю серед­ньовічної схоластики, містицизму; він пер­ший почав пропагувати філософську систему Декарта, Локка, Бекона; пояснював систему Коперніка і вчення Галілея, сам займався науковими спостереженнями, користуючись телескопом та мікроскопом. Заслуговує на увагу той факт, що, будучи церковним дія­чем, Прокопович викривав неуцтво попів, обстоював ідею розвитку світської освіти, ви­ступав проти національнорелігійного гноб­лення, за всебічне зміцнення зв'язків між Росією і Україною.

1 П. Копнін, І. Табачников, В. Євдокименко. Біля першоджерел філософської думки — «Літературна Україна», 1967. ЗО березня.

10

Ідеї Прокоповича у викладанні академіч­них курсів розвивали в 40х роках його при­хильники і наступники; найвизначнішими зпоміж них були Г. Кониський, учитель Сковороди, М. Козачннський та деякі інші професори, у світогляді яких виразно просту­пали матеріалістичні тенденції. Все це, ясна річ, вносило свіжий струмінь у викладання навчальних дисциплін. Слід підкреслити, що академія проводила велику наукову й освіт­ню діяльність, через своїх викладачів, про­фесорів підтримувала безпосередні наукові контакти з європейськими вченими та вищи­ми школами. Вона відіграла значну позитив­ну роль у формуванні Сковороди як поета і мислителя. Вивчення іноземних мов у сті­нах академії допомогло йому ознайомитися з художньою, історичною та філософською спадщиною різних народів.



З 60х років цей вищий навчальний заклад починає втрачати своє колишнє значення і перетворюється на звичайну духовну шко­лу. Тому все більше діти української шляхти їдуть здобувати освіту в Петербург і Москву.

Сковорода був енциклопедично освіче­ною людиною, яка досконало знала багато давніх і нових європейських мов, найвидатніших представників духовної культури ан­тичного світу. Він стояв на рівні тогочасних

11

досягнень науки і природознавства, у своїх творах посилався на Г. Галілея, М. Коперніка та ін. Любов до науки помітна в усіх творах Сковороди, і зокрема в його листу­ванні. «Хто думає про науку,— говорив він,— той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні він і зда­вався бездіяльним» '.



Український мислитель жив і діяв у добу, коли безроздільно панувала релігійна ідео­логія, яка виправдувала самодержавство і кріпосницькі порядки, всіляко перешко­джала поширенню наукових знань серед на­роду, насаджувала віру в потойбічний світ. Це в основному й обумовило його войовни­чий антиклерикалізм — різку критику біблії, церкви, духівництва. Сковорода твердив, що не православна віра і церква, а тільки «спо­ріднена» праця, заснована на пізнанні і ви­користанні природних нахилів людини, є за­порукою її щастя і найважливішою перед­умовою розвитку суспільства. Він був переконаний, що християнська релігія і церк­ва є перешкодою для здійснення загального

'Григорій Сковорода. Повне зібрання творів, т. II. К., «Наукова думка», 1973, с. 221. Далі всі посилання на твори Сковороди подаються в тексті за цим виданням з позначенням в дужках тому і сторінки.

щастя, бачив у них основне гальмо на шля­хах людського поступу. І хоч антиклерика­лізм Сковороди не переріс в атеїзм, але своєю критикою феодальноцерковної ідео­логії філософ сприяв пробудженню свідо­мості народу, прокладав шлях до атеїзму Т. Шевченка та інших революційних демо­кратів на Україні в XIX ст. Г. Сковорода уважно вивчав усну народну творчість, що часто мала антикріпосницьку, антицерковну й атеїстичну спрямованість. Взагалі інтерес до фольклору був однією з характерних рис письменників-просвітителів XVIII ст. Цей інтерес особливо виразно виявився у Сково­роди, який знав і любив українські та росій­ські пісні, прислів'я, приказки, майстерно використовував їх у своїх літературних і фі­лософських творах. Усна народна творчість приваблювала Сковороду своєю мудрістю, багатством поетичних образів, емоційністю і красою мови. Вона мала серйозний вплив на формування світогляду Сковороди як мислителя і письменника. Саме в народній мудрості, у народному світогляді знаходять­ся коріння його філософії і його поезії. Влас­не цим і зумовлена народність Сковороди, його велика популярність серед трудящих мас. Він віддавав своє життя і талант при­гнобленим, прагнучи допомогти їм знайти

12

шлях до кращого життя, до щастя, і брав від народу все необхідне для творчості — ідеї, думки, образне слово. Як селянський демократ і просвітитель, захисник інтересів народу, Сковорода з великою повагою ста­вився до трудящої людини.



Таким чином, життя і діяльність Сковоро­ди зумовлювалися історичними обставинами свого часу, загальним характером і особли­востями тогочасної суспільної думки і ду­ховної культури взагалі. Він був сином своєї епохи, суперечливість розвитку якої своєрідно позначилася на його творчості. Саме тому у ній є чимало такого, що не витримало випробування часом, бо в його світогляді і діяльності відбилися не тільки сильні, а й слабкі сторони селянського ви­звольного руху того часу. Але ми повинні бачити в творчості Сковороди головне — ті нові на той час прогресивні ідеї й положення, які збагачували і рухали вперед філософську думку й художню літературу. Оцінюючи тс, що Сковорода зробив для свого народу, його культури, не забуваючи про його помилки та консервативні риси світогляду, ми повинні при цьому виходити з відомого ленінського положення про те, що діячів минулого треба оцінювати по тому, що вони зробили порів­няно з своїми попередниками.

14

Незважаючи на історичну обмеженість і суперечність поглядів Сковороди, його про­гресивні ідеї, його демократизм, гуманізм, матеріалістична тенденція і войовничий ан­тиклерикалізм, а також його безмежна любов до людини, віра в неї, в могутність людського розуму здобули йому загальне визнання і всенародну шану. Саме тому ца­ризм довго забороняв твори філософа й поета, а буржуазнопоміщнцькі історики фальсифікували і перекручували їхній зміст. Та з часом з'являлися щораз повніші збірки творів Сковороди, про нього прихильно від­зивалися визначні діячі української і росій­ської культури Т. Шевченко, В. Капніст, К. Рилєєв, Л. Толстой, І. Франко, М. Горь­кий, М. Коцюбинський.



Про Сковороду написано багато книг, брошур і статей як у Радянському Союзі, так і за рубежем. Бібліографія його творів і літератури про нього нараховує півтори тисячі назв Зупинятися на характеристиці всіх цих праць немає жодної можливості. Тому обмежимось лише побіжним оглядом найважливіших із них, фіксуючи увагу на ідейній, класовій боротьбі, яка точилася

1 Див.: Григорій Сковорода. Бібліографія. Вндво Харківського університету, 1972.

15

й точиться навколо постаті Сковороди і його спадщини.



Великий інтерес до поет афілософ а вияв­ляв Т. Шевченко, який широко використав сковородннські традиції гуманізму, волелюбства, його поетичні мотиви і образи. Він чітко усвідомлював значення Сковороди в історії розвитку вітчизняної суспільної дум­ки і оцінював його цілком позитивно. У пе­редмові до нездійсненого видання «Кобза­ря» Шевченко назвав великим і народним шотландського поста Роберта Бериса і тут же порівняв з ним Сковороду У цьому порів­нянні, маємо, по суті, першу наукову оцінку Сковороди як видатного народного письмен­ника.

Перше видання творів Сковороди в 1861 р. у Петербурзі викликало численні рецензії та відгуки в пресі. В одних зневажливо пи­салося про філософа, давалася йому нега­тивна оцінка (Вс. Крестовськнй), в інших — з пошаною говориться про значення його прогресивних ідей. Тут слід насамперед зга­дати виступ на захист Сковороди відомого українського ліберально-буржуазного істо­рика і письменника М. Костомарова, який

'Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у шести томах, т. VI. К., Видво АН УРСР, 1964, с. 314.

16

підкреслював народність поета-мислнтеля, його велику популярність на Україні1.



Високу оцінку Сковороді і його творам дав Л. М. Толстой, який писав: «Багато в його світогляді е дивовижно близького мені. Я недавно ще раз його перечитав — мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори» 2.

Відзначення 100-річчя від дня смерті Сковороди і вихід у світ видання його творів за редакцією Д. І. Багалія (1894) прислу­жилося справі глибшого вивчення філософ­ської і літературної спадщини видатного мислителя і письменника. Тоді з'явилась велика кількість праць популярного харак­теру. Найбільш пройняті почуттям історизму оцінки І. Франка. «Григорій Сковорода,— писав він,— поява вельми замітна в історії розвою українського народу, мабуть, чи не найзамітніша з усіх духовних діячів наших XVIII віку»3.

1 II. Костомаров. Слово о Сковороде, по по­воду рецензии на его сочинения в «Русском слове».— «Основа». 1861, VII.

2 П. М. Попов. Григорій Сковорода. К., «Дніп­ро», 1969. с. 140.

* «Записки Наукового товариства імені Т. Г. Шев­ченка», т. V, 1895. с. 79.

2 Ф М. Поліщук

17

З любов'ю до Сковороди написана стаття О. Я. Єфименко, яка особливо наголошувала на тому, що в українського мислителя є за­кінчена і цільна філософська система. За­слуговують на увагу також її свідчення про популярність Сковороди серед народу у дру­гій половині XIX ст.: «Пам'ять народу про нього,— писала вона,— виявилась тривалі­шою і благороднішою, ніж пам'ять культур­ного класу. В той час як нащадки дворян­ських родів Слобідської України, тих, які колись гордились дружбою із Сковородою, ледвеледве пам'ятають його ім'я і, можливо, кілька анекдотів, народ до цього часу живе сковородинською духовною спадщиною. Кожний український кобзар і лірник співає сковородинські псальми, духовні вірші, і оче­видно їх сувора мораль, сповнена презир­ства до жалюгідної мирської суєти, знахо­дить глибокий відгук в народній душі»



У 900х роках з'явилося ряд праць, в яких подавалося багато цікавих деталей з життя і творчості Сковороди. Тут варто назвати П. Житецького, М. Петрова, Д. Багалія, В. Леонтовського. Щодо П. Житецького, то

1 Александра Еф и мен ко. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки, т. II. СПб., 1905, с. 256.

18

погляди його на Сковороду як народного письменника були суперечливими. З одного боку, він твердив, що «народним учителем в справжнім розумінні цього слова Сково­рода не був» а з другого боку, зазначав, «що симпатії його до народної пісні і до народного слова, очевидно, наводили його на шлях народного письменника» 2.



Серед марксистських дослідників, які за­ймалися вивченням спадщини Сковороди у дожовтневий період, слід назвати професіо­нального революціонера, соратника В. І. Ле­ніна, В. Д. БончБруєвича, який у тяжких умовах царської тюрми провів велику робо­ту по підготовці і виданню в 1912 р. першого тому його творів.

Після перемоги Великої Жовтневої соціа­лістичної революції в нашій країні широко розгорнулась робота по дослідженню твор­чої спадщини прогресивних діячів вітчизня­ної культури, в тому числі і Сковороди, на основі марксистськоленінської методології. В радянський період наче вдруге до свого народу прийшов його видатний філософгуманіст і письменник. Вже на початку існу

1 П. Житецький. «Енсїда» Котляревського в зв'язку з оглядом української літератури XVIII ст. К.. 1919, с. 37.

2 Т а м же, с. 40.

19

вання Радянської держави ЗО липня 1918 р. була прийнята спеціальна Постанова РНК РРФСР, підписана В. І. Леніним, про спору­дження в Москві пам'ятників найвидатнішим діячам революції, науки і культури. Тут серед інших славетних імен стояло ім'я українського філософа Сковороди. Це було яскравим свідченням високої оцінки його діяльності Комуністичною партією і Радян­ським урядом.



Хоч інтерес до життя і творчості Г. Сково­роди виявився вже на початку XIX ст., але тільки у пожовтневий період було зібрано, опубліковано всю відому його філософську та літературну спадщину. Тільки радянська наука, керуючись марксистськоленінською методологією, змогла правильно і всебічно оцінити творчість Сковороди, визначити справжнє її місце в історії не лише україн­ської, а й загальнослов'янської культури, показати її світове значення.

Уже в 20х роках радянськими вченими чимало зроблено в справі збирання, публі­кації та вивчення творчості Сковороди. Йому присвятили свої праці Г. Тисяченко, Г. Ходкевич, П. Пелех, В. Петров, Д. Багалій, О. Ладиженський, А. Ковалівський та ін. Тут слід сказати кілька слів про історика Д. Багалія, багатогранна діяльність якого

20

тривала і в радянський час. йому належить перша наукова публікація значної частини спадщини Сковороди, ґрунтовна і досить повна оцінка її. Не можна не згадати одну з фундаментальних праць Д. Багалія «Укра­їнський мандрований філософ Гр. Сав. Ско­ворода» (1926), в якій наводиться багато нових фактів з його життя і творчості, поновому оцінюється його спадщина.



Проте книга Д. Багалія має суттєві хиби. Автор дуже обережно говорить про оригі­нальність філософського вчення Сковороди. «Звичайно,— зазначає він,— можна казати про те, що Сковорода був народним філосо­фом тільки в обмеженому та умовному розу­мінні цього слова, а власне, в розумінні на­ближення його до народних мас та впливу його на народ, але не в тому розумінні, наче б його філософія вийшла з нетрів укра­їнського народу» '. Важко погодитись із та­кою думкою. Для нас Сковорода цінний тим, що у його світогляді відбилися народні по­гляди на ті чи інші явища суспільного життя. І все ж, незважаючи на ці та на інші хиби, монографія Д. Багалія була вагомим внеском у вивчення життя і творчості Сковороди.

1 Д. Багалій. Український мандрований філо­соф Гр. Сав. Сковорода. Харків, ДВУ, 1926, с. 121.

21

З кожним роком дослідження спадщини Сковороди посувалося вперед. Значну роль тут відіграло відзначення його ювілеїв, особ­ливо в роки Великої Вітчизняної війни — 220річчя з дня народження (в Уфі) і 150річчя від дня смерті (в Києві).



У 40—60ті роки з'являється ряд нових праць радянських вчених. Статті і моногра­фії російських та українських радянських дослідників О. Трахтенберга, 3. Мелещенко,

0. Білецького, П. Попова, І. Табачникова, II. Шкуринова, ДА. Редька, А. Ніженець,1. Іваньо, І. Пільгука, П. Яременка, Ф. Шо­лома та ін. сприяли розкриттю істотних сто­рін життя і творчої діяльності Сковороди, визначенню його найголовніших ідей та ори­гінальності його філософського мислення і літературної творчості. У 1961 році було завершене Повне зібрання творів Сковороди у двох томах, що відкривало нові можли­вості для дослідження ідейної спадщини філософа і поета '.

Говорячи про вивчення філософської і лі­тературної спадщини Сковороди у радян­ський період, слід підкреслити, що ідейна боротьба навколо його спадщини не припи­

1 Григорій Сковорода. Твори в двох то­мах. К. Вид-во АН УРСР. 1961.

22

миється і в наш час. Найбільшого спотворен­ня і грубого перекручення творчість Сково­роди зазнає у писаннях буржуазнонаціона­лістичних ідеологів, які старанно вишукують і підносять найслабкіші сторони світогляду мислителя, прагнучи показати вплив на ньо­го німецьких містиків. З таких позицій активно виступає, наприклад, Д. Чнжевський, який силкується показати себе відроджувачем ідейної спадщини філософа і поета.



Так само трактується спадщина Сковороди в писаннях інших націоналістів. Філософ зображений у них релігійним мислителем, відірваним від суспільства, від життя про­стого народу. Свідомо спотворюючи соціаль­ний зміст творчості мислителя, вони не раз намагалися довести як незаперечну істину, що нібито ідейна еволюція Сковороди харак­теризується посиленням консервативних рис його світогляду.

Проводячи непримиренну боротьбу з та­кого роду концепціями, радянські літерату­рознавці створили чимало цінних праць, в яких з марксистськоленінських позицій викривається цілковита неспроможність на­ціоналістичних вигадок, їх реакційна суть.

Сковорода був сином свого часу і свого класу, селянським просвітителем і бунта

23
рем — зі всіма сильними й слабкими сторо­нами свого світогляду. Наше завдання — зрозуміти Сковороду історично як визначне явище в історії культурного і літературного життя України. Саме на це спрямовані до­слідження М. Редька, А. Ніженець, І. Табач­никова, І. Іваньо, П. Яременка, Б. Деркача, М. Сиваченка, О. Мишанича та інших.

В 1972 р. в нашій країні широко відзна­чалося 250ліття від дня народження видат­ного мислителя і поета. На ознаменування цієї дати проведено ряд важливих заходів. У Харкові відбулася республіканська науко­ва конференція, тематика якої охопила майже всі сторони життя і творчості Сково­роди '. До ювілею вийшли твори письменникафілософа, з'явилося чимало досліджень про його творчість, у пресі опубліковано ба­гато статей, в яких поряд з залученням нових фактів даються і нові оцінки поглядів Ско­вороди. Насамперед маємо на увазі колек­тивну монографію «Філософія Григорія Ско­вороди» («Наукова думка», 1972), підготов­лену Інститутом філософії АН УРСР, книжки І. А. Табачникова «Григорий Сковорода» («Мысль», 1972), О. ШреєрТкаченко «Гри

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка