Велика трансформація: еволюція міського середовища Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст



Скачати 483.49 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації22.04.2017
Розмір483.49 Kb.
  1   2   3
Тетяна Портнова

Велика трансформація: еволюція міського середовища Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Перш ніж перейти безпосередньо до розгляду змін у міському середовищі Катеринослава зазначеного періоду, висловимо кілька термінологічних зауважень. Поняття “міське середовище” зазвичай вживають без спеціального дефініювання, як термін дуже загальний, ледь не всеохоплюючий. І дійсно, поняття “міське середовище” охоплює усі сфери і аспекти життя міста. У даній роботі під цим терміном розуміють побутові, економічні, соціальні, культурні умови життя у місті, а також сукупність людей, пов’язаних спільністю цих умов. Якщо матеріальні умови життя городян (планування міста, побутові умови, технічні нововведення і таке інше) простежити за джерелами неважко, то збагнути “дух” міського життя можна лише опосередковано, зважаючи на бідність його безпосередніх характеристик у джерелах. Спосіб життя городян тісно пов’язаний з міським середовищем та обумовлений ним, бо жити у місті і бути городянином означає прийняти його вимоги. У даній роботі здійснена спроба розглянути окремі визначальні складові міського середовища Катеринослава злама ХІХ – ХХ ст., зміни, що у них відбулися і вплив цих змін на мешканців міста.



Населення міста

Кількість

На тлі різкого зростання кількості міського населення наприкінці ХІХ ст, особливо в адміністративних центрах, Катеринослав не став винятком. Перепис 1897 р. констатував: “Что же касается Екатеринослава, то среди губернских городов он не имеет себе соперников по росту населения, а из больших уездных только Лодзь растет быстрее него”1. На 1897 р. за кількістю населення місто займає четверте місце в Україні після Києва, Харкова та Одеси. З 1865 р. до 1917 р. (за близько п’ятидесяти років) кількість населення міста зросла у 10 разів, а порівняно з 1781 р. – майже в сто разів (Див. додаток 2). 1912 року Катеринослав увійшов до переліку 33 міст Російської імперії, населення яких нараховувало понад 100 тисяч осіб2. Основний приріст населення відбувся за рахунок еміграції.

Стрімке збільшення кількості міського населення стало одним з визначальних чинників перетворення міського середовища. На зміну патріархальному місту, де зростання кількості мешканців відбувалося головним чином за рахунок природнього приросту населення і одне покоління катеринославців змінювало інше, забезпечуючи тяглість міської традиції і сталість приналежності “я-катеринославець”, приходить нове місто, значну частину населення якого складають уродженці інших регіонів (на 1897 р. у Катеринославі народилися 31,4% населення міста3), що приносять з собою власні традиції і водночас мають адаптуватися до міських умов Катеринослава.

Етнічні громади

Катеринослав від моменту заснування був поліетнічним містом і характеризувався наявністю численних етнічних груп, відмінних мовно та релігійно. Етнічна та релігійна різноманітність впливала на характер забудови міста, а отже і на його архітектурну привабливість – на початку ХХ ст. перехожий, крокуючи Катерининським проспектом та прилеглими до нього вулицями, наочно переконався би у поліетнічності і поліконфесійності міста, побачивши (йдучи від залізничного вокзалу) мечеть (збудовану 1911 р.), лютеранську кірху (збудовану 1866 р.), римо-католицький костьол (початку 70-х років ХІХ ст.), хоральну синагогу (1852 р.) та караїмську кенесу (1913 р.). Місцеві довідкові і періодичні видання також виходили з урахуванням поліетнічного складу міста – так, зокрема, “Приднепровье” містило поруч із календарем православних свят і календарі релігійних свят в іудаїзмі, ісламі та караїмські свята. Слід наголосити, що в статистичних матеріалах кінця ХІХ ст. в Російській імперії не було категорії “національність”, а лише “мова спілкування”. За мовним самоокремленням, зібраним під час переписів кінця ХІХ – початку ХХ ст, домінуючою етнічною спільнотою у місті були росіяни. Слід зважати, що показники їхньої кількості можуть зрости за рахунок тенденції до асиміляції, природної для частини неросіян, що відобразилося, зокрема, в декларуванні ними російської мови як рідної. Росіяни посідали найвищі та найнижчі щаблі суспільства, але їх майже не було на середньому рівні соціальної піраміди, де перебували більшість крамарів та дрібних фабрикантів; у 1903 р. серед купецтва міста першої гільдії євреї та караїми складали 84%, другої гільдії – 69%.4

Другою за кількістю етнічною спільнотою були євреї. Спільнота стабільно складала близька однієї третини населення міста (за високої динаміки зростання його загальної чисельності) – як завдяки припливу євреїв до міста, так і завдяки найкращим демографічним показникам серед інших етнічних спільнот: найнижчому рівню смертності як серед дорослих (у 1909 р. – 16 осіб з тисячі на тлі загальної – 39 осіб з тисячі), так і серед немовлят5. Євреї за походженням володіли значною часткою власності, зосередивши в руках престижні й прибуткові види торгівлі. На 1897 р. з 812 заводів і фабрик ним належали 201 (24,8%) підприємств, переважно дрібних.6 Пріоритетними професійними сферами цієї етнічної спільноти в кінці ХІХ ст. були: торгівля (11,3%), кравецька справа (7,4%), приватна служба (4,3%), судова справа та адвокатура, медицина (майже всі аптеки Катеринослава утримували євреї)7. Мирне співіснування єврейського населення з іншими національностями подеколи переривалося спалахами побутового антисемітизму, який загострював ситуацію соціальної напруги та нестабільності. Прикладами його вибуху були єврейські погроми 1893 та 1905 рр. (під час останнього 64 особи загинуло і 48 було поранено8). Становище єврейського населення погіршилося та стало непевним після погрому 1905 р., що спричинив відтік єврейського населення міста, та з початком першої світової війни – часом, коли у губернію попрямував потік єврейських біженців.

Третьою потужною етнічною групою міста були українці. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Катеринославі, як і в інших українських містах, у переписи до графи “українці” потрапляють дві групи осіб – представники інтелігенції, для яких обрання української ідентичності було свідомим кроком, та вихідці з сіл, розмовною мовою яких залишалася українська. Аморфність та байдужість до питань чіткої національної самоідентифікації значної частини городян викликала численні нарікання свідомого українства. Як згадував І. Мазепа: “Головною базою українства на Катеринославщині було село. Місто було чуже, неукраїнське. Я не пригадую собі, щоб ряди нашої української інтелігенції поповнилися хоч би півдесятком “навернених” малоросів”9. Подібні міркування знаходимо і у інших діячів українського національного руху Катеринослава. Федір Матушевський твердив: “Малокультурні елементи українства в Катеринославі роблять чимало шкоди українству”10, Дмитро Дорошенко зауважував: “Українців (свідомих) за весь час мого побуту у Катеринославі (4 роки) я знав не більше десятка”11, а Петро Єфремов скаржився на брак “свідомих, не українців тільки, а “малоросів”12. Вплив українців на формування головних напрямків діяльності органів місцевого самоврядування був незначним, так само вони не мали достатнього представництва у виборних органах. Діяльність української групи носила переважно освітньо-культурний характер (найяскравіший її прояв – діяльність катеринославської “Просвіти”13) і при всій аполітичності спромоглася привернути увагу як симпатиків української справи, так і її противників. Наприклад, відомий своїми антиукраїнськими настроями С. Щьоголєв роздратовано писав: “С декабря 1910 г. выходит в Екатеринославе двухнедельная газета «Дніпрові хвилі». Издание это предназначено для народа, которому систематически втолковывается, что малороссы отдельный народ, а Украина есть край, порабощенный сперва поляками, а потом московщиной»14. Він же глузував з ініціативи відкрити український університет, висловленої вчителями Катеринославщини (глузування містить і цікаву інформацію – що під цю ідею було зібрано 103 підписи – досить поважне число)15.

Інші національні спільноти були значно меншими за кількістю. Це поляки, що прибули до міста та губернії в останній чветрі ХІХ ст. працювати за наймом, переважно на металевих заводах, та поповнили лави робітництва. Це караїми, про яких “Екатеринославский юбилейный листок” повідомляв, що у 1887 р. в місті мешкало 40 караїмських родин, які належали до заможних верств населення міста, серед них – чимало купців, що вели торгівлю тютюном, бакалеєю та мануфактурними товарами16. У 1910 р. кількість караїмів у Катеринославі склала 770 осіб.17 До того ж, на 1897 р. 1,27% від загальної кількості мешканців міста складали німці. При своїй нечисленості німецько-менонітське населення багато в чому визначало економічне обличча міста – етнічні німці були власниками заводів, крамниць, поповнювали лави технічної інтелігенції, лікарів.18 Окрім того, місто приваблювало можливістю великих і швидких прибутків і іноземних підданих, участь яких у місцевій промисловості склала непропорційно помітний відсоток. На 1897 р. їх у місті було 1075 осіб, більшість з яких складали піддані Австро-Угорщини (181), Прусії (303), Німеччини (105) та Туреччини (232)19. Багато з них своїми капіталами допомагали упорядковувати Катеринослав і водночас одержували значні прибутки від розташованих на його території підприємств.

При різноманітності етнічного складу за своєю суттю Катеринослав ХІХ – початку ХХ ст. був імперським містом – містом, що спричиняє нівелювання національних відмінностей, російським за мовою і культурою (як наслідок дії і імперської політики, і міської російської культури столиць імперії, що визначало взірці для провінцій).


Економічний розвиток міста

Катеринослав та його промислові околиці набули надрегіонального значення і досягли прискореної модернізації в першу чергу завдяки гірничій промисловості. Видобуток вугілля та руди в регіоні почалося наприкінці 1860-х років, післе того як була наукова доведена висока промислова якість покладів цих копалин у регіоні. З 1870 року до першої світової війни Новоросія пережила нечуваний промисловий бум. У 1900 р. в Придніпровському регіоні видобули 57,6 % залізної руди, виплавли 51,7 % чавуна, виробництво продукції з металу і криці становило 53,7 % від загальних показників в Російській імперії20. З 90-х років ХІХ ст. Катеринослав став центром управління усієї гірничодобувної промисловості Південної Росії.

На початок ХХ ст. Катеринослав вже належав до сімки найбільших міст імперії, комунальний бюджет яких складав від 1 до 8 міліонів рублів21. Про темпи розвитку промисловості у місті свідчать наступні цифри: якщо у 1880 р. в Катеринославі нараховувалося 49 фабрик і заводів з обсягом виробництва у 1,5 млн. крб. і з числом робітників 572 особи, то у 1903 р. їх було вже 194, сумарний обсяг виробництва складав 21,5 млн. крб., а число робітників сягнуло 10649 осіб.22 Катеринославське промислове обличчя визначали не салотопні, воскобійні, миловарні, або, в кращому разі, цегляні заводи, як у попередню добу, а гіганти промисловості, величезні підприємства, що скупчилися в самому місті та в найближчих приміських зонах, визначаючи напрямки подальшого географічного зростання Катеринослава. Поштовх успішному розвиткові металургїї дала сприятлива кон’юнктура – стабільні державні замовлення, переважно на матеріали для будівництва залізниці (потреба країни у нових залізничних шляхах сполучення створила певну штучність небачених успіхів обробної промисловості23).

Первістком індустрії у місті став Олександрівський Південно-Російський завод Брянського товариства (вже навесні 1887 р. завершено будівництво двох домен, які під час святкування 100-річчя міста дали перший катеринославський чавун). Основний капітал Брянського товариства зростав нечувано стрімкими темпами (в 1873 р. – 400 тис. рублів, а в 1900 р. – більше 12 млн.). Завод на 1900 р. мав 5 домен, 140 коксових печей, 6 мартенівських, декілька комплектів прокатних станів, дуже добре власне енергетичне постачання: 74 парові машини, центральна електростанція. В 1902 р. тут працювало близько 6 тисяч робітників24. Слідом за ним виникли завод Товариства російської залізної промисловості (колишній завод Б. Гантке), Трубопрокатний завод Товариства російських трубопрокатних заводів, заснований братами Шодуар, вздовж залізниці Катеринослав-Горяїново – підприємство для переробки шлаків Олександрівського заводу в цемент та цеглу та один з найбільших заводів міста – сталеливарний, що належав Товариству Катеринославських залізоробних і сталеливарних заводів. Залізо та хліб стають головними важелями економічного розвитку Катеринослава. Саме вони спричинили появу у місті десятків магазинів і млинів. Значну роль в економіці міста відігравала і торгівля лісом, що сплавлявся з верхнього та середнього Подніпров’я.

Найкращим свідченням економічних успіхів Катеринослава стала проведена у місті у 1910 р. Південно-Російська промислова, сільсько-господарська і кустарна виставка – втілення модернізації і цивілізації регіону. Виставка дістала багато схвальних відгуків: від телеграми державного секретаря Столипіна про “прекрасно задуманное предприятие”25 до відгуків рядових спосерігачів з інших міст: «Да, екатеринославская выставка производит хорошее впечатление: видно, что у людей есть вера в лучшее будущее, есть надежда… на то, что наступят «лучшие годы», есть бодрость духа. А это главное условие дальнейшего развития общественности и гражданства»26. Виставка 1910 р. відбила новий промисловий злет, що розпочався у той період і тривав до кінця 1913 р.

На побутовому рівні розвиток промисловості міста відбився у зміні краєвидів – димарі заводів і промислова димка на горизонті і над самим містом стають звичним явищем, а заводські гудки – способом вимірювання часу.

Наприкінці ХІХ ст. відбулися і зміни у характері міської торгівлі. Замість ярмарок головну роль починає відігравати стаціонарна торгівля у крамницях – суто міська ознака, пов’язана з упередженням селян до торгівлі у закритих приміщеннях.27 Найкращі і найдорожчі магазини знаходилися в центрі міста і пропонували найрізноманітніший та найвишуканіший товар російських і закордонних фірм, зокрема, такі новинки як нікєлєвий ті алюмінієвий посуд, спиртові кухні та праски, машини для прання та вижимання одягу. Головними місцями торгівлі в місті були базари – старий Троїцький, а з початку ХХ ст. (в зв’язку із близькістю до залізничного вокзалу) – Озерний. Для торгівлі періодичними виданнями, напоями та солодощами на вулицях почали розташовувати спеціальні кіоски.28

Яскравим показником розквіту катеринославської промисловості і комерції стало виникнення в нашому місті справжнього рекламного бізнесу. Звісно, оголошення про продаж, або купівлю потрапляли до місцевих періодичних видань з самого початку їх створення. Але із залучення всіх інформаційних, візуальних і емоційних чинників впливу на потенційного клієнта художніми засобами, тобто те, що робить рекламу окремим видом комерційної діяльності, катеринославська публіка почала знайомитися саме з початку ХХ ст. Предметом реклами і були насамперед вироби місцевих гігантів виробництва, які шукали в такий спосіб шляхів до сердець і гаманців своїх майбутніх клієнтів, намагаючися краще за своїх конкурентів представити на ринку власні вироби. Реклама розміщувалася не лише в періодиці – її починають вивішувати всередині та на вагонах трамваю29, а також на спеціально встановлених круглих металевих колонках30.

Потужний розвиток промисловості спричиняє зміну обличча міста – відтепер його речовим втіленням стають великі заводи, а на зміну чиновнику як типовому символові міста приходять заводський робітник та інженер. Зміна економічного профілю міста відбилася і на зміні занять міських мешканців, відтепер палітра можливих професій городян стає ширшою і різноманітнішою.

Міський простір: перетворення і благоустрій

Кінець ХІХ ст. став добою вражаючої зміни зовнішнього вигляду Катеринослава. Природньо, що основна увага та зусилля припали на його центральну частину. Значним досягненням у благоустрої міста стала розпочата ще у 1847 р. реконструкція Катерининського проспекту. Наприкінці ХІХ ст. ця центральна вулиця міста, яка ще у 60-х роках “изобиловала простором не только для садов и огородов, но даже и для пастбища скота в городе, чем жители пользовались без малейшего стеснения»31 перетворюється на магістраль з брукованим шосе посередині та бульварам обабіч. За спеціальним розпорядженням Міської Думи на проспекті з 1874 р. дозволялося будувати лише кам’яні будинки.32 Цікаво простежити динаміку кількості кам’яних будинків у місті: у 1826 р. за спогадами Риндовського у Катеринославі не було жодного приватного кам’яного будинку33, у 1835 р. місто нараховувало 24 кам’яні будинки34, у 1862 р. – 31535, у 1913 р. – 5591 (з загальної кількості 14565).36 З’явилися нові житлові та суспільні будівлі: доходні будинки, готелі, адміністративні споруди, банки, контори, навчальні та культурні заклади. Збільшилася поверхня будівель та щільність забудови, котра на головних вулицях подеколи ставала суцільною стіною37.

Особливої гостроти в умовах значних міграційних процесів, притоку до Катеринослава різнорідного населення, набувало питання житлового будівництва. Пожвавлення забудови нових районів міста наприкінці ХІХ ст. було пов’язане із відведенням містом на пільгових умовах земельних ділянок населенню балок, постраждало від повенів 1891 та 1892 рр. – так званих “Нових планів”, та проведенням трамвайних колій, що сягнули раніше важкодоступних частин міста. Приплив до міста нових мешканців спричинив розмах стихійних забудов. Шалені темпи неорганізованої, стихійної забудови загрожували не лише зіпсувати зовнішній вигляд міста, але створювали дуже небезпечну санітарно-епідеміологічну ситуацію, яка через скупченість населення, неефективну організацію асенізації і очищення міста від побутового сміття могла вибухнути вельми неприємними наслідками. Тож Дума змушена була прийняти низку рішень щодо врегулювання цієї проблеми. Насамперед, аби запобігти скупченості приватного житла, були встановлені мінімальні розміри ділянок, розроблені типові проекти під індивідуальну забудову, які рекомендувалося брати за основу при будівництві. При відводі ділянок під забудову землемери часто стикалися з проблемою – неможливістю точно описати межі ділянки, бо новозабудовані вулиці, на яких вона знаходилася, ще не мали назв38. Менш ніж за десять років до революційних подій 1917 р. був запроваджений ще один засіб для полегшення орієнтування у місті – нумерація будинків, яка, проте, не прижилася. Адреси на рекламах і навіть на поштових листівках продовжували вказувати не за номером будинку, а за іменем його власника39.

Проте, не зважаючи на всі зусилля Думи, вона так і не змогла взяти під контроль і ввести в організоване русло процес міського будівництва не лише на околицях, але навіть в центрі міста: «8 марта 1890 г. доложен доклад Городской Управы, что ввиду постоянного и произвольного захвата как местными жителями г. Екатеринослава, так равно и прибывающими в город для заработков, Городская Дума ... поручила управе принять все необходимые меры для прекращения самовольного захвата земли»40. Цього разу приводом для такого грізного, але як виявилося неефективного рішення стала так звана справа Файншрайберга, який самочинно зайняв і забудував дуже дорогу ділянку міської землі і, не дивлячись на рішення суду, не бажав її залишати і неодноразово намагався своїми проханнями про оренду або продаж цієї землі узаконити її статус. Дума рішуче їх відхилила на тій підставі, що справа набула загальноміського розголосу і тому її рішення на користь прохача «подорвет достоинство и права представителей города и послужит вредным примером населению»41.

Питанням, що завдавало клопотів і мешканцям міста, і міській владі, було питання облаштування брукованих вулиць. На 1900 р. площа усіх вулиць, що вимагали бруківки, дорівнювала 247810 кв. саж. До 1 січня 1900 р. бруківку виклали на 119767 кв. саж., тобто 48, 3% площі.42 Проте сама наявність бруківки не гарантувала безпроблемного пересування: «Несмотря на то, что центр города в настоящее время совершенно замощен, все-таки грязи в Екатеринославе не оберешься, так как имеющиеся мостовые, за редкими исключениями, не отличаются высокими качествами, а мощенные тротуары почти отсутстуют, если не считать узких замощенных полосок по середине тротуаров, сплошь и рядом отличающихся полным неустройством»43. Про злободенність питання облаштунку брукованих вулиць свідчать і статті в місцевій періодиці з постановкою питання “Почему у нас плохие всюду мостовые, и почему на Западе все обстоит наоборот?»44, і постійні скарги городян з проханнями викласти бруківкою їхню вулицю (на кшталт повідомлення купецького старости Дєдікова, що учні комерційного училища постійно «промачивают ноги и простуживаются», добираючися непролазним брудом до навчального закладу45 або кумедна розповідь про можливу розвагу – спостерігати з вікон «как публика вытаскивает руками оставленные в грязи калоши»46 .

До середини ХІХ ст. вулиці більшості міст України не освітлювалися і вночі у містах панувала темрява. Не був винятком і Катеринослав, де з надходженням вечора пересування містом було можливе лише навпомацьки або з ліхтарем. У другій половині ХІХ ст. на вулицях Катеринослава з’явилися гасові ліхтарі, яких до кінця століття нараховувалося 1400 штук47. Із введенням у дію електричної станції можливим стало електричне освітлення, у 1903 р. воно охоплювало все місто за винятком Мандриківки, Троїцької слободи та Нових Кайдак, де вулиці освітлювали гасові лампи. Як згадував В. Машуков: “следует отнести к чести городской управы, что у нас освещаются не какие-нибудь избранные улицы: центральные или главные, но весь город с его окраинами”48. Кількість електричних ліхтарів поступово зростала: у 1910 р. їх було 479, у 1911 – 492, у 1914 – 532.49 На цей час усе освітлення міста було замінене на електричне. В результаті пересування містом ввечорі та вночі стає приємнішим (попри постійні нарікання мешканців міста на якість забезпеченого освітлення).

Планування міста відбиває не лише задуми його архітекторів, але й боротьбу та конфлікти між різними групами суспільства. Міський простір являє собою символічну і просторову маніфестацію суспільних поділів, а проживання у певних районах відбиває престижність або відсутність відповідного соціального статусу. Для Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст. протистояння між центром та околицями міста набуло характеру протистояння “благоустрій – необлаштованість” та «заможність – злиденність». Бідкання мешканців околиць висловив у 1912 р. М. Лубенський у фельєтоні “Центр и окраины»: «Центр, где обитает большинство заправил, обладает электрическим освещением, хорошими мостовыми, канализацией, телефонами, трамваем – словом, всеми высшими удобствами благоустройства, окраины же – не имеют самых элементарных… даже мостовых! И действительно, присматриваясь к отношению городских управлений к окраинам, невольно приходит на мысль апокриф о нищем Лазаре и богаче», завершуючи роздратовано: «Что там окраины? Какие там окраины, когда необходимо разсадить розовые клумбы по Екатерининскому проспекту»50. Подібні ж настрої висловлювали і самі мешканці околиць, закликаючи міську владу хоч трохи зважати й на їхні інтереси: “Ведь мы такие же граждане города, как и те, которые живут в центре его и которым предоставлены городом все удобства, даже с излишком, мы не просим невозможного, мы просим самого нужного, самого существенного»51.

Свідченням того, що питання околиць міста непокоїло його мешканців є внесення поняття “околиці” до жартівного “Екатеринославского словаря” (жарти про актуальне завжди видаються дотепнішими): “Окраины – весной и осенью тонут в грязи, летом чихают от пыли и вдыхают благорастворения застоявшихся луж. Каждый сезон имеет свои преимущества»52. На околицях міста навколо підприємств починають виникати численні робітничі поселення. Попри формальне включення їх у лінію міста за способом життя своїх мешканців – нещодавніх селян, що стали робітниками – вони в жодному разі не були міськими, а поєднували сільські традиції з новими реаліями робітничого життя, формуючи своєрідні робітничі селища, відокремлені від міста та певною мірою ворожі йому. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. навколо старого Катеринослава, що нараховував близька ста років традиції міського життя (щоправда міського життя, не дуже відмінного від сільського) формується новий Катеринослав – скоріше селище, ніж місто.


Санітарний стан міста і здоров’я його мешканців

Однією з важливих проблем перенаселеного міста є проблема санітарного стану. Для Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст. вона належала до кола найнагальніших. Відсутність налагодженого водопостачання і каналізації у поєднанні з великим скупченням населення створювали загрозу для здоров’я мешканців. Майже щорічно місто потерпало від епідемій: у 1901 р. – скарлатини, 1905 р. – тифу, 1907, 1908 і 1909 рр. – азійської холери.53 Ситуація з захворюваннями та рівнем смертності погіршилася на межі ХІХ – ХХ ст. Якщо у 1897 р. можна було констатувати, що “по санитарному состоянию Екатеринослав должен быть отнесен к наиболее здоровым из больших русских городов” (рівень смертності у місті становив 28 осіб на тисячу, а від заразних хвороб того року померло 28 % від загальної кількості померлих)54, то у 1910 р. за рівнем смертності Катеринослав «находится в таких условиях, улучшение которых весьма и весьма желательно»55. У 1910 р. смертність у місті складала 34 особи на тисячу (відповідно в Одесі –20, 2 особи, у Києві – 20,6, у Петербурзі – 28, у Москві – 28.8). За віковим показником найбільші втрати населення – близько 50 % померлих – припадало на дітей до року, а близько 16 % – на людей у віці 21-30 років. Найзгубнішою хворобою для дорослих був туберкульоз (32, 2% померлих), а для дітей – скарлатина ( 12, 6 %)56.

На початку ХХ століття бичем міста стає холера. Газети присвячують цій хворобі окрему рубрику “Холера в місті”, де вміщують статистику захворювання, а також вказанують імена, прізвища, вік та адреси осіб, що потрапили до холерного бараку або виписалися з нього. Від хвороб найбільш потерпали робітничі незаможні прошарки: ”Холерные заболевания чуть ли не всецело и исключительно падают на малоимущий рабочий люд, либо вследствие нужды, либо вседствие невежества, ингорирования элементарных требований гигиены»57. З метою інформування населення про заходи запобігання захворювань місцева влада не тільки друкувала спеціальні повідомлення про хвороби, але намагалася стимулювати громадську зацікавленість – у 1915 р. губернська земська управа оголосила всегубернський конкурс з видачею премій за найкращі твори на тему “Про сказ”, “Про ящур” та “Про туберкульоз”.58 Не нехтувала місцева влада і простим нагадуванням про санітарні норми. Як пригадував Ф. Матушевський: “...нігде, здається... ми не натрапляли стільки табличок, на яких написано: “не пейте сырой воды”, як в Катеринославі. Поналіплювано їх скрізь видимо-невидимо: на стелях в трамваях, на тинах на кожній улиці, в казначействі, на почті, мало не на спині в кожного городового” (проте вочевидь написи бажаного ефекту не мали – у найкращих готелях міста запитання про переварену воду викликало подив)59.

Санітарну ситуацію у місті ускладнювали проблеми з водопостачанням. До 1908 р. у місті функціонував міський водогін, створений у 1869 р. (коли населення складало близька 20 тисяч). “неудачное расположение насосной станции ниже города по течению р. Днепр, крайне незначительные диаметры магистральных труб, примитивное устройство фильтров и т.п. черезвычайно вредно отзывались на деле водоснабжения, и жалобы как со стороны жителей, так ровно и со стороны высшей губернской администрации, не прекращались»60. З 1908 р. почав діяти новий, досконаліший водогін. Проте райони міста, не охоплені ним, продовжували потерпати від нестачі води. Місцева преса переповнена скаргами мешканців міста, що не мали змоги користуватися водогоном, а послуги водовозів вважали задорогими. Наприклад, лист обивателів Набережної вулиці, які не маючи доступу до водогону, були змушені пити воду з Дніпра: “Отцы города, обратите сугубое внимание на живущих близ Днепра и в то же время страдающих вследствие отсутствия воды, годной для питья»61 або нарікання мешканців окраїн міста: “…у нас ведь не только ванны, но и самой воды-то нет, а если и есть где, то дорого»62.

Вивченням санітарного стану міста, а також заходами для збереження громадського здоров’я займалася Санітарна комісія, створена у 1879 р. міською думою на підставі пропозицій гласного Думи Б. Горовіца (доцільним є повне цитування цієї розлогої пропозиції як ілюстрації санітарних турбот міста): «1) образовать постоянную Санитарную комиссию; ...3) производить возможно чаще чистку городских площадей, улиц, базара и т.п., равно и дворов; 4) для санитарной части образовать артель в числе 50 – 75 человек с нужным количеством лошадей, повозок и пр.; 5) замостить базарную площадь с проведением туда воды и устроить ватерклозет, 6) иметь на базаре сторожей, наблюдающих за чистотою и воспрещением отправления нужд на базаре, 7) выставить на видных местах объявления о запрещении отправления физических нужд на площадях и улицах... 9) закрыть канаву на большой улице от водопроводной будки до дома Белявского... 11) принять меры о распространении городского водопровода отдачею его в аренду; 12) установить особую артель для очистки отхожих мест; 13) обязать домовладельцев не засаривать дворов и улиц выбрасыванием нечистот и сора под опасением взыскания... 14) ходатайствовать об установлении нового сбора с недвижимых имуществ в размере 2 % стоимости или 5 % доходности на санитарные нужды города... 17) обязать Управу иметь постоянное наблюдение за доброкачественностью съестных припасов, продаваемых на базаре и др. помещениях; 18) извозчиков простого извоза перевести с большой улицы на Сенную площадь возле Днепра; 19) от остальных извозчиков, стоящих на улице, требовать ежедневной очистки мест стоянки и 20) поручить Управе указать место для своза из дворов навоза и др. нечистот и наблюдать за точным исполнением данного указания»63. До санітарної справи належала і вимога Думи, аби всіх померлих громадян ховали лише після висновку лікаря, для того щоб «все похороненные были бы известны от чего умерли».64

Стан здоров’я населення значною мірою залежить від доступності медичної допомоги. Збільшення кількості лікарів у місті не встигало за зростанням кількості населення. У 1891 р. у Катеринославі налічувалося 4 аптеки, 50 лікарів, 34 фельдшери, 50 повивальних бабок та 10 лікарень з загальною кількістю ліжок 643.65 У 1900 р. лікарів, що практикували у місті було 88 (з них 4 жінки)66 , у 1910- 144 (11 жінок)67. Якщо у 1880 р. на одного лікаря припадало 2,5 тисяч мешканців, то у 1910 р. – 1354 особи.68 Найбільшим медичним закладом міста була губернська земська лікарня з будинком божевільних. У 1899 р. також відкрилося нове приміщення міської Олександрівської лікарні на 40 місць. При лікарні була амбулаторія, де незаможному міському населенню надавали допомогу безкоштовно. Єврейське населення міста одержувало медичну допомогу у єврейській лікарні, робітники заводів і залізниці – у фабрично-заводській, брянській, залізничній лікарнях. З 1904 р. у Катеринославі почало діяти товариство “Швидкої медичної допомоги”, що належало до приватного товариства за сприяння міського управління. До послуг заможних мешканців міста були десятки приватних лікарів, рекламні повідомлення яких містилися у кожному періодичному виданні міста. Місцева періодика також дає змогу пересвідчитися, що здоров’я починає усвідомлюватися заможними верствами як соціальна цінність: аргументи на користь турботи про здоров’я та про необхідність гарно виглядати потрапляють до реклам, наприклад: “Если Вы, господа, не знаете, какое важное значение для здоровья имеют гильзы [йдеться про гільзи для паління], то это непростительная ошибка»69 або «Берегите здоровье! Покупайте фильтры для очищения воды…».70

Попри зусилля міської влади, на початок ХХ ст. розв’язати проблему міських епідемій і налагодити ефективну мережу закладів охорони здоров’я повною мірою не вдалося. Високий рівень смертності і захворювань серед бідніших прошарків залишався невтішною нормою міського життя.
Обіг інформації та засоби пересування

ХІХ ст. стало століттям налагодження шляхів сполучення і появи нових засобів передачі інформації, які цілковито змінили світовий інформаційний простір, зробивши його щільнішим. Відтепер одержання новин з регіонів, охоплених телеграфом, не було, як раніше, справою кількох днів, а то і тижнів. Передача інформації на відстані, від сусідньої вулиці до віддалених міст, стає швидкою справою. Катеринослав приєднався до телеграфної мережі наприкінці 50-х років ХІХ ст. Першу телеграфну станцію у Катеринославі відкрили у жовтні 1859 р. Tелефони в місті почали діяти у 90-і роки ХІХ ст. і не одразу набули поширення. Перші абоненти ще не потребували товстого телефонного довідника – повний перелік наявних номерів вміщувався на декількох сторінках. З початку ХХ ст. телефонне сполучення вийшло за межі міста та сягнуло сусідніх населених пунктів. З 1909 р. було налагоджено зв’язок Харків-Бахмут-Kатеринослав (з тарифом 1 рубль за три хвилини розмови)71.

Довідатися про нові події у місті, країні та світі в цілому катеринославці могли в першу чергу завдяки періодиці. Потребу в одержанні новин місцеві освічені городяни до кінця ХІХ ст. переважно задовільняли за рахунок виписування преси інших міст. У 1887 р. у Катеринославі періодичних видань, крім місцевих, виписували 2492, у 1910 р. – 1835, 1911 р. – 1961.72 Очевидне зменшення підписки на загальноросійські видання, мабуть, було викликане розвитком міської періодики. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. став добою піднесення місцевої преси та появи численних періодичних видань – приватних, офіційних, спеціалізованих. Періодами піднесення місцвої преси та появи нових видань стали 1906-1907, 1910-1912 та 1914 рр., а найпоширенішим профілем видань стали видання громадсько-політичні, розраховані на масового читача.73 Наприкінці ХІХ ст. у Катеринославі з’являються часописи, котрі видавалися впродовж багатьох років, маючи свою постійну читацьку аудиторію, і відтак – досить високі тиражі. Це, насамперед, “Вестник юга”, “Екатеринославский листок”, “Русская правда”, “Южная заря”, “Днепровская молва”, “Приднепровский край”, “Степь” тощо. Оскільки як в одному з найбільш промислово розвинутих регіонів Російської імперії, тут працювало багато досвідчених інженерів, техніків, механіків, науково-популярні і фахові видання мали достатню читацьку аудиторію. На початку століття і в Катеринославі з’явилися власні видання такого типу: “Записки Екатеринославского отделения Русского технического общества” (1902 – 1917 рр.), “Маркшейдерские известия” (1910 – 1917 рр.), “Новости техники и промышленности” (1907 – 1913 рр.), які згодом змінили назву на “Южный инженер” (1914 – 1917 рр.), “Сборник технических статей” (1909 р.), “Литейное дело” (1907 р.). Вісім часописів розраховувались на художню і мистецьку еліту міста, про що яскраво свідчать навіть назви деяких з них: “Вестник театра” (1912 – 1915 рр.), “Обозрение искусства” (1912 – 1914 рр.), “Проба” (1904 р.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка