Вчителя початкових класів Христинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.№2 Онофрійчук Олени Миколаївни



Скачати 163.06 Kb.
Дата конвертації30.04.2017
Розмір163.06 Kb.
Опис досвіду роботи

вчителя початкових класів Христинівської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ст.№2

Онофрійчук Олени Миколаївни

Тема досвіду :Формування самостійності учнів початкових класів

Вступ

Початкова школа формує основи навчальної діяльності. Особливо гостро постає питання навчання дитини вчитися. На думку В. О. Сухомлинського, навчити вчитися – навчити користуватися тим інструментом, без якого оволодівати знаннями щороку ставатиме дедалі важче, без якого дитина втрачатиме зацікавлення навчальним процесом. Цей інструмент – п’ять основних умінь: спостерігати явища навколишнього світу; думати; висловлювати думку; читати; писати.

Навчання того, як вчитися, і навчання того, як думати - цієї мети «…можна досягти, якщо впливати на навчально-виховний процес системно, поєднуючи засоби опосередкованого впливу і методики цілеспрямованого формування самостійної розумової діяльності. За цих умов можна навчити дітей самостійно вчитися, тобто розуміти і приймати мету діяльності, організовувати свою працю, уміти спілкуватись, вступати в діалог, користуватись мислитель ними вміннями, контролювати й оцінювати результати своєї праці, прагнути їх поліпшити.» (Савченко О. Я. Виховання розумної особистості, яка вміє самостійно вчитися // Початкова школа № 8, 2007).

Актуальність проблеми

Зміни у суспільстві ставлять нові вимоги до людини. Соціально успішною є особистість, яка хоче і уміє вчитись на протязі всього життя, вміє знаходити інформацію, сприймати, працювати з нею, осмислювати, аналізувати, класифікувати, сублімувати власні думки, творити, різнобічно розвиватись. А це можливо за необхідної умови – здатності працювати, навчатися самостійно. «…Для формування у молодших школярів уміння вчитися необхідно забезпечити комплекс умов: стимулююче навчальне середовище, висококваліфікований учитель, обов’язково сприятливе родинне виховання… і цілеспрямоване керівництво формуванням цих складників уміння вчитися.» - наголошує О. Я. Савченко.

Протягом чотирнадцяти років працюю над проблемою «Виховання особистості, яка вміє самостійно вчитися». П’ять класів моїх вихованців поступово ставали особистостями, які звикли самостійно вчитися, уміють самостійно шукати джерела інформації, шляхи розв’язання завдань, не губляться в нових ситуаціях. За цей час сформувалась певна технологія, націлена на вироблення уміння самостійно вчитися. Вона ґрунтується на особистісній зорієнтованості, спрямованій на те, щоб кожна дитина стала повноцінним, самодостатнім, творчим суб’єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю.

Основні ідеї педагогічної технології


  • Надання дітям ініціативи у пізнавальній діяльності; заохочення самостійності.

  • Створення емоційно стимулюючого навчального середовища.

  • Розвиток у дітей саморегуляції на основі особистої відповідальності.

  • Здійснення навчально-виховного процесу в атмосфері взаємодії, емоційної співдружності.

  • Виконання вчителем ролі консультанта, порадника, джерела знань, організатора, старшого товариша.

  • Створення можливостей для максимальної самореалізації кожного учня.

  • Поступове часткове заміщення вчителя учнями – консультантами.

Навчальне середовище

Отож почнемо з навчального середовища. Наша класна кімната не схожа на інші. У нас немає парт. Діти працюють на робочих місцях, схожих на кабінки. Вони вишикувані вздовж двох стін так, що середина класу вільна. Робочі місця відокремлені один від одного стінками, тож ніхто не заважає працювати, міркувати; ніхто не списує. На робочому місці склянка для канцприладдя, прапорець, підручник, зошит, записник, тематичний словник, улюблена іграшка. Це – власний затишний куточок учня, він тут хазяїн.

На підлозі – килим, де можна поповзати під час фізкультхвилинки, на перерві поїздити іграшковими машинками, поскладати пазли, пограти в шахи чи інші настільні ігри. На третій стіні – велика дошка, на якій зручно писати і найменшому шестилітньому школярику.

Як можна навчати і вчитися у такому класі? Як діти можуть працювати, не дивлячись на дошку? – такі запитання часто виникають у тих, хто вперше опиняється у кабінеті.



Сучасні технології формування самостійної розумової діяльності

Розглянемо звичайний комбінований урок математики. Він чітко структурований на дві частини. Подібно до навчання у вищій школі, де у предметних курсах передбачені лекції, практичні і семінарські заняття, лабораторні роботи, виокремилася «теоретична» і «практична» (вона ж самостійна) частини. Початок уроку – фронтальна робота: перевірка домашнього завдання, опитування, зорове і слухове усні обчислення та ін. Учнівські стільчики вишикувані півколом до дошки. Нову тему можу пояснювати або я, або сильніші учні, але співпрацюємо усі. Діти не роблять ніяких записів у зошитах. Їх основна діяльність – думати, аналізувати, синтезувати, порівнювати, осмислити і усвідомити алгоритм дій, міркувань, а не бездумно списувати з дошки (пригадайте «синдром студента», який конспектує лекцію, особливо щось подібне до сопромату або теоретичної механіки – бездумно записує (бо не встигає думати), а що саме – «потім розберемось!»).

В руках у моїх учнів – підручники і олівці. Діти роблять помітки – які завдання треба виконати, вимоги до нього (короткий запис, графічна схема, блок-схема, пояснення, вираз, план, алгебраїчне розв’язання тощо).

У кінці цієї «лекції» звучить: «Які є запитання?». З кількома учнями, яким це потрібно, швиденько розв’язуємо проблему. Всі інші пішли самостійно працювати на робочі місця.

Завдання у всіх однакове, обсяг роботи великий, включає і завдання з логічним навантаженням. Завдання виконуються у довільному порядку, кому як зручно.

Якщо під час виконання завдань виникають труднощі (під час пояснення учень «відключився» - а таке буває і з дорослими, чи не зрозумів, або думав, що зрозумів), учень піднімає прапорець (ставить у отвір на бічній стінці). Це – сигнал “SOS”. Підходжу до учня. Зручно і мені, бо я бачу роботу не збоку чи догори ногами, і іншим учням, бо вони мене не чують і на мене не зважають – вони зайняті роботою. Пошепки з’ясовуємо, у чому проблема.

Але не сподівайтесь, що учень дістане відповідь на таку «сентенцію»: «Я не знаю, що робити». Він повинен сформулювати запитання (а це вже велика справа – усвідомити, що саме незрозуміло). Не знаєш – малюй малюнок, схему, висувай якісь припущення, навіть безглузді. Зрозуміти, що твій крок хибний, також дуже важливо. Кажучи інакше, я не відповідаю на запитання, а допомагаю знайти відповідь.

Під час виконання завдань мої учні сепаруються на такі категорії:



  • «налякані трусохвостики» - робота застопорилася, виникли проблеми, а запитати боїться;

  • «невпевнені трусохвостики» - знають, що і як робити, але потребують підтвердження правильності своїх дій;

  • «Карлсони» - занадто впевнені у собі, з завищеною самооцінкою (і частенько безпідставно);

  • «мудрі сови» - зібрані, діловиті учні, здатні сконцентруватися і швидко та правильно виконати роботу.

У моїх «мудрих сов» прапорець з’являється дуже рідко. Вони раніше за інших закінчують роботу. Помилки трапляються – від них ніде не подінешся. Я одразу переглядаю їхні зошити, якщо помилки є, вони одразу їх ліквідовують. По завершенні роботи ці діти замінюють учителя у наданні допомоги товаришам (навчаючи – вчуся), або грають у настільні ігри чи читають дитячу періодику тощо.

Категорія «трусохвостиків» постійно скорочується. З часом у них відпадає потреба з’ясовувати і уточнювати усі кроки. Вони починають почуватися вільно, розкуто, набувають впевненості у своїх силах і переходять до «мудрих сов», а інколи – до «Карлсонів».

«Карлсон» впевнений, що він «най-най». За ним треба наглядати, навіть якщо він не користується прапорцем. Тактовно підказую, що на речі треба дивитися глибше, не все так просто, як здається з першого погляду, що не слід поспішати.

Звісно, поділ на категорії – умовний. Кожна дитина одержує адресну допомогу, призначену саме їй – Тобто здійснюється диференціація за рівнем допомоги. Це дозволяє уникати труднощів при оцінюванні, які виникають при виконанні різнорівневих завдань, проблем морального характеру. «Головна мета диференційованої допомоги полягає не в тому, щоб якимось чином створити для себе можливість поставити учню «трійку», а й в тому, щоб всіх інтелектуально повноцінних дітей підняти на потрібну вчителю освітню ступінь, яка відповідає максимальним можливостям конкретної дитини в зоні її найближчого розвитку (тобто на оптимальний для неї рівень).

Отже, для того, щоб, не даючи готової відповіді, підвести слабо встигаючого учня до самостійного пошуку правильного розв’язування, відповіді, до здогадки, до осяяння настільки, наскільки це буде можливо, намагаючись не допустити спрощення чи скорочення змісту освіти нижче рівня мінімально допустимих вимог освітнього стандарту, можна диференціювати допомогу» - так зазначає М. М. Поташник, дійсний член Російської академії освіти, доктор педагогічних наук, професор.

Ще одна позитивна сторона – я постійно «тримаю руку на пульсі» - одразу бачу, хто засвоїв матеріал, а хто – ні. Є можливість сьогодні ж виправити становище. Роботи перевіряються одразу, поки живий дитячий інтерес: «Чи правильно я розв’язав задачу? Обчислив вирази?»

Ніхто не вказує: «Пиши!», «Куди дивишся?», «Чому сидиш?». Дитина знає, що за неї її роботу ніхто не виконає, тож краще цей процес не розтягувати у часі. Стомився – можна трохи перепочити, адже не треба поспішати за написаним на дошці. Перші учні починають здавати зошити – для решти це сигнал поспішити.

Сучасна школа, на мою думку, занадто заформалізована, ставить певні рамки, у які не завжди вписується справжня самостійна робота. Адже, коли учні працюють самостійно, не варто чекати синхронної роботи та одночасного фінішу по закінченні 40 хв уроку. Хтось упорався раніше, хтось забарився. Що робити першим? Як допомогти останнім? Так, як я пропоную: перші допомагають останнім або, принаймні, не заважають, зайняті іншими цікавими справами. І не подумайте, що «помічники» підказують!

Для чого перевіряються учнівські зошити з математики? Класна робота майже вся була записана на дошці (крім самостійних та контрольних робіт, ясна річ). Домашня – не факт, що була виконана без допомоги старших.

Інша справа, коли дитина працює самостійно над виконанням завдань. Навіть якщо задача була проаналізована, розв’язана фронтально, не завжди легко відтворити розв’язання. Є такий методичний прийом – повторне розв’язання задач, але він майже не використовується (а жаль!). Цікаво спостерігати переорієнтацію учня з установки: «Все запам’ятати, «сфотографувати» (на початкових етапах навчання) на іншу: «Міркувати!». Чим старші стають мої учні, тим менше допомоги вони потребують. Вони можуть кинути оком на завдання і спинити мене на півслові, заявивши, що цілком впораються і без мене.

На самостійній чи контрольній роботі учням роздають картки із завданнями. Контрольні роботи чергуються з тестовими. Можна обходитись без варіантів, бо можливості і бажання списати у сусіда немає. При цьому усі учні знаходяться в однакових умовах. Як би вчитель не «шифрував» різнорівневі завдання, учні прекрасно розуміють, що це поділ на здібних/ не дуже здібних/ нездібних; при цьому виникає ряд морально-етичних проблем, які важко вирішити. Якщо вчитель надає можливість вибору рівня учневі, деякі обирають нижчий через небажання напружуватись, багато хто втрачає бажання і можливість підвищити свій рівень, і взагалі, дуже слабо віриться у можливість такого «ривка».

У 3- 4 класах щосеместрово влаштовуємо математичні олімпіади – без примусу, з великим задоволенням. В 2007 році брали участь у міжнародному математичному конкурсі «Кенгуру-2007». Участі у конкурсі передувала велика підготовча робота – розв’язування різноманітних логічних вправ і задач; у будь-яку вільну хвилину я чула: «Олено Михайлівно, давайте ще!» Дуже хотілося б, щоб підручники з математики, логіки містили такі цікаві, нестандартні завдання, які пропонувалися на конкурсі, які розвивають логічне мислення, просторове мислення, кмітливість і, врешті-решт, просто здоровий глузд.

На уроках мови широко використовується коментування, обговорення. Дуже багато завдань виконуються самостійно. При написанні диктантів можливість списування дорівнює нулю.

Творчі роботи починаємо так, як і всі – з підготовчої роботи. Але вона повинна бути зведена до мінімуму, щоб потім не мати кільканадцять однаковісіньких творів, які не викликають ніяких почуттів і нікому не цікаві. Спочатку учні працюють на чернетках – кому приємно, коли в зошиті багато виправлень? На чернетці можна писати, зосередившись на змісті, а не на каліграфії. З кожним – індивідуальна робота над стилем, логікою викладу і т. п. Потім – покращення і вдосконалення роботи. Вдома робота переписується начисто і оформляється книжечкою. При оформленні учні проявляють фантазію – малюють, виконують колажі, аплікації, навіть пластилінову пластику (Пам’ятаєте «Пластилінову ворону»?). Хто вміє – може скористатися комп’ютером.

Теми творчих робіт мають бути цікавими дітям, викликати певні емоції, торкатися струн душі і серця, будити розум, фантазію, уяву. Випав перший сніг, всі зраділи, кинулись до вікна – чому б і вчителю не порадіти? Вийти на вулицю, спіймати на рукавичку перші сніжинки, розглянути, помилуватися ними. Твір-опис «Перший сніг» пишеться легко, з тією ще не забутою радістю, яку відчули, побачивши перші сніжинки.

Замітка в газеті про те, як хлоп’ята врятували дівчинку з задимленої квартири, перетворюється на повчальний переказ з творчим завданням: поміркувати, як саме хлопчики могли дістатися до квартири на другому поверсі. Висловлюються здогади: спустились з даху на мотузці, вибили двері, .. Розгадка проста: скористалися драбиною.

У письменника В. Катаєва є чудова казка «Квітка-семицвітка». Знайомимось з казкою. Учні отримують завдання: висловити міркування, що б вони зробили, якби у них залишилося кілька пелюсток, які виконують бажання (можна вибирати, скільки). Усі захоплені роботою. Усі намагаються використати пелюстки на справді важливі вартісні речі.

Увечері перевіряю роботи. Найбільше сподобалась робота Ярослава, хлопчика з російськомовної сім’ї, незначні успіхи якого в українській мові мене несказанно радують. Плин фантазії, уяви, добре серце завели його дуже далеко; він не зважає, що написав уже дуже багато. Йому хочеться зцілити і оздоровити усіх, оживити Тараса Шевченка і Лесю Українку, щоб вони будили вільний дух народу, подбати про те, щоб усі були добрими і нікого не кривдили – ні цуценятко, ні квіточку. Робота червона від помилок. Але зміст!..

Золота осінь. Літає бабине літо. Рушаємо до невеликого ліска, який росте неподалік. З собою взяли блокноти. Придивляємось до всього, прислухаємось, навіть принюхуємось до запаху ледь вогкої землі і опалого листя. Десь високо вгорі озивається сумна пташина… Те, що зацікавило, записуємо до блокнотів на пеньку, колоді, на колінах. Під враженням від побаченого, відчутого твір пишеться невимушено, без тих знайомих усім мук творчості: «А щоб це ще написати?»

Приходив Святий Миколай? Пишемо твір-розповідь «Дарунки Святого Миколая», бо ж усім кортить розповісти, що знайшли під подушечкою, чи здійснилися їх сподівання.

Вчимося складати казки: «Чому у зайця довгі вуха?», «Чому у жирафа довга шия?», «Як зайчик вовка перехитрив», «Відколи равлик носить свою хатку з собою» та ін. Можу позмагатися з дітьми: в кого вийде цікавіше.

Усі роботи обов’язково зачитуємо, обговорюємо, визначаємо кращих «казкарів», «письменників» шляхом голосування фішками.

Заохочується ініціатива: «Написав вірш? Як цікаво! Можна прочитати?». Захотілося «видавати» власний журнал? Допоможемо організуватися, хто головний редактор, хто – художник, хто кореспондент. Журнал «Водограй» виходив, доки третьокласники не стали п’ятикласниками. Як і в житті, паралельно виходив і журнал «конкуруючої фірми» - «Весела перерва».

Цікаво, що різні класи проявляли «вибуховий» інтерес до різних речей: ті, що вже закінчили школу, марили журналістикою. Андрій, один із колишніх малих «репортерів», навчається в Київському інституті журналістики. Він і колишній головний редактор «Водограю» Катя були постійними дописувачами районної газети «Трибуна хлібороба».

Нинішні дев’ятикласники захоплювались складанням віршів, дехто продовжує творити у шкільній літературній студії «Джерельце».

П’ятикласники – любителі прози, складання казок. «Треба, щоб була якась інтрига», - говорить Іванка. Для неї життя без інтриги – звичайні сірі будні.

Уроки читання, англійської мови, «Я і Україна» проходять у колі разом з учителем. Так діти вільніше і охочіше висловлюють свої думки; перед ними немає чужої спини, за яку «психологічно» можна заховатися.

З першого класу вчимося бути спостережливими, уважними. Працюємо на с. 77 «Букваря». Діти розглядають ілюстрації, потім закривають підручники. Запитую: «У кого на малюнку проблеми з зором?» Відповідають швидко – у бабусі, бо вона в окулярах. «А ще хто погано бачить?» Діти висловлюють свої припущення, але вони неправильні. Відкриваємо «Буквар». Виявляється, що стоніжка, яка несе на собі вивчені літери і «переповзає» за нами зі сторінки на сторінку, також в окулярах! Учні дивуються: «Ми ж на неї кожного разу дивимося!» Але, виявляється, дивитися і бачити – зовсім не одне і те ж.

Запитую: «Яка улюблена гра хлопчика?» У тексті про це не йдеться, але на малюнку він грає з цуценятком футбольним м’ячем. Вчимося одержувати якомога більше інформації з ілюстрацій: яка місцевість, пора року, погода, які є рослини, тварини, що роблять люди, хто вони, як вбрані, який у них настрій, припущення, що саме відбувається, які кольори дібрав художник, що праворуч, що ліворуч, що на передньому плані і т. п. І текст тоді читається з більшою цікавістю – хочеться знати, чи правильні були здогадки, припущення.

Коли вчимося читати самостійно, дехто лінується і прислухається до сусідів. Довелося винайти «Шпигунське читання», або «читання Розвідника», кому як до вподоби. «Легенда» така: кожен уявляє себе розвідником (шпигуном, агентом ЦРУ, Джеймсом Бондом, Штірліцом і т. д.). Розвідник повинен здобути інформацію, яка міститься в тексті, причому так, щоб не почули сусіди-конкуренти. По закінченні читання резидент (тобто вчитель) приймає звіт від своєї «агентурної мережі». Хто найшвидше, найправильніше відповідає на запитання, одержує медаль (фішку). У кого їх найбільше – той суперагент.

Колись, у дореволюційні часи, серед освічених верств населення були поширені вечірні сімейні читання. Подібні «класні читання» зараз, коли в суспільстві стрімко падає інтерес до книги, в період домінування телевізора і комп’ютера, просто необхідні. У будь-яку вільну хвилину ми читаємо. Читаємо на уроках образотворчого мистецтва і трудового навчання – я читаю , діти працюють і слухають за чотири роки перечитуємо значну частину дитячої класики. Багато хто зацікавлюється , просить батьків купити книгу або йде до бібліотеки, бо хочеться знати, а що буде відбуватися далі. По закінченні читання проводимо вікторину, визначаємо найкращого слухача. Таким чином пробуджується читацький і слухацький інтерес, любов до книги, розширюється кругозір, лексичний запас, діти чують гарну літературну мову, і, звичайно, розширюється коло знань.

З курсу «Я і Україна» за проектною технологією виготовили презентаційні роботи «Синичка», «Ластівка» (2 клас), «Подорожуємо Україною» (3 клас), «Винаходи людства» (4 клас). В другому класі учні здійснювали пошукову роботу, об’єднавшись у дві групи, починаючи від зображення пташок, відомостей про них, до віршів, прислів’їв, загадок. В третьому класі кожен презентував фоторозповідь про свою поїздку цікавими місцями України (не обов’язково далекими), яку ми використовували під час вивчення теми «Моя країна – Україна». Четвертокласники зацікавились темою «Винаходи людства», добирали матеріали в енциклопедіях, дитячих періодичних виданнях, в Interneti. Вийшла цікава збірка про історію винаходів велосипеда, телефону, електричної лампочки, глобуса, грошей, паровоза, колеса, мила та багатьох інших речей, без яких зараз ми не уявляємо свого існування. Такі види робіт розвивають самостійність, ініціативу, підприємливість, мотивують до навчання, а можливо, і до майбутніх власних винаходів.

Для уроків образотворчого мистецтва, трудового навчання всі витратні матеріали, інструменти, знаряддя зберігаються в класі. На перерві чергові роздають все необхідне. До виконання пропонується кілька робіт, щоб діти мали вибір. Налаштовую їх на самовираження, адже намалювати чи зробити щось своє, не схоже на інші роботи, цікавіше. Далеко не завжди влаштовують роботи, пропоновані у підручнику. Часто вони або занадто прості, або занадто складні, або потребують матеріалів та інструментів, які важко знайти і забезпечити ними усіх. Тому багато робіт мого власного «дизайну». У класі постійно діє «Картинна галерея» - виставка кращих робіт, яка постійно оновлюється.

Форми і методи навчання і виховання

Щодо форм і методів навчання. Добираю ті, які найбільше пасують моїм учням, мені як вчителю, що є оптимальними для мети, якої намагаюся досягти, не орієнтуючись на педагогічну моду» (а така існує, погодьтеся!). Цікавлюся усім новим, але «фільтрую» його крізь себе. Застосовую елементи проектної технології, інтерактивні методи, ІКТ у навчанні і вихованні.



Результативність пропонованої технології

Результати моніторингового дослідження якості математичної освіти є високими. З 18 учнів 5 одержали найвищу кількість балів (37), 1 учень – 22 бали, решта – від 28 до 36. Середній бал – 33,17 (по Христинівському району 23,1).

У міжнародному математичному конкурсі «Кенгуру» чотири учні показали відмінні результати, з них двоє набрали найвищу кількість балів. Ще троє отримали добрі результати.

Протягом кількох років учні займають перші місця у районному турі знавців української мови ім. Петра Яцика.

Але найголовніше – це те, що за час навчання у початковій школі вихованці стали особистостями, які вміють самостійно вчитися, вміють думати, виявляють зацікавленість навчанням, докладають вольових зусиль, добирають, знаходять потрібні знання, способи розв’язання задачі, уміють організовувати свою працю і працю у кооперуванні з іншими.

Приємно чути відгуки про моїх випускників учителів старших класів. Вчитель математики Підвальна Л. В.:



  • Учні мають глибокі, ґрунтовні знання з математики, володіють гарною математичною мовою, правильно використовують математичну термінологію і знають чітке визначення термінів, якими користуються. Діти вміють логічно мислити, самостійно робити висновки, виявляють варіативність та раціональність у виборі способу розв’язування математичної проблеми; узагальнюють і систематизують набуті знання.

Учитель історії Суржко К. В.:

  • Діти вміють сприймати інформацію, трудитись. Уміють робити аналіз, узагальнення подій, давати певну оцінку історичним особам, впевнено і доказово доводити свою думку. Кожен учень класу – це особистість.

Учитель географії Усатюк О. Я.:

- Учні розуміють логічні зв’язки в природі. Діти не закомплексовані, уміють висловлювати свою думку, працюють з довідковою літературою, енциклопедіями. Учні навчені працювати самостійно, здобувати знання.


Заключна частина

Головне у роботі вчителя – справжній тісний контакт педагога і учнів, який ґрунтується на глибокій повазі до особистості, а не формальні, поверхові стосунки. Учитель не має бути подібним до незворушного пам’ятника, такого собі «мідного вершника», який над дітьми, незаперечний та бездоганний. Давно назріла потреба зійти з того п’єдесталу.

Кожна дитина повинна знати, що її люблять, що це не залежить від її вчинків, якості її роботи і настрою вчителя. До класу завжди заходжу з посмішкою. Залишаю за дверима усі погані думки і усміхаюся – і у відповідь маю велику нагороду - усміхнені личка і сяючі очі. Це – початок творення хорошого робочого настрою. Основою спілкування і з дітьми, і з батьками є “sandwich psychology” (принцип сендвіча, або + - +). Тобто, якщо потрібно повідомити щось неприємне, негативне, слід розмістити цю інформацію між позитивним (як ковбаску у бутерброді) Це сприяє збереженню добрих стосунків і запобігає конфліктам.

Вчитель повинен розуміти дитину, уміти дивитися на світ її очима. Тоді він знайде час прилаштувати знайдене дітьми загублене курчатко, зрозуміє, чому буває смішно просто тому, що сміється хтось інший.

Якось маленькі першокласники-шестилітки захотіли влаштувати виставу. Хоч, власне, що таке вистава, вони не зовсім розуміли. Їм не спадало на думку, що п’єса повинна мати сюжет, який має бути відомий до початку вистави, а не вигадуватись по ходу дії. Невеличка підказка вчителя – а чому б не взяти відому казку, розподілити ролі – допомогла. Діти самі обрали казку розподілили ролі, з підручного матеріалу створили костюми (Червона шапочка приміряла і червоний беретик, і червоний шарфик), дібрали реквізит – указка – мисливська рушниця, бабусине ліжко – два стільчики, декорації намальовані на дошці. Частина учнів облаштувала глядацький зал. Були у нашому театрі і охоронці, і касири з квитками. Всім знайшлась справа.

Минуло чотири роки. Два тижні мене не було в школі. У перший день по приїзді мене чекав великий плакат на дошці: «З поверненням!» По закінченні уроків я була запрошена на святковий концерт, який складався з костюмованої постановки казки, віршів, пісень, танців та модного дефіле. Все це було влаштоване без будь-якого втручання старших. І тоді, дивлячись на моїх четвертокласників, я згадала виставу «Червона шапочка» і подумала про те, які мої учні вже самостійні, здатні самоорганізуватися, продумати сценарій, все підготувати, довести задуману справу до кінця.



Якщо підтримувати, стимулювати перші паростки самостійності, самовираження, то цілком можливо, що наші вихованці стануть успішними творчими особистостями, здатними пізнавати і творити навколишній світ і своє життя.





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка