В сучасних умовах переходу України до ринкової економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів та методів виро­бництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються пе­рспективи на майбутнє



Сторінка7/37
Дата конвертації05.11.2016
Розмір6.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   37

53

обмежували господарську діяльність. Потрібно створити пільгові умови діяльності для тих підприємств, установ, організацій, які займаються екотуризмом.

Важливим є поліпшення екологічної свідомості населення. Для цього потрібно запровадити деякі нововведення в галузі освіти. Це може бути внесення до шкільної програми уроків на тему екології чи охорони природи; шкільні екскурсії в національні парки або інші заповідні території, де б проводилося екологічне виховання одночасно із безпосереднім контактом з природою.

Для ефективної роботи різних проекологічних установ, орга­нізацій і підприємств у галузі туризму необхідні кваліфіковані працівники. Для цього держава повинна сприяти створенню еко­логічних спеціальностей в різних училищах, технікумах, інститу­тах, університетах.

Сучасним способом підтримання екологічного розвитку тури­зму є організація конкурсів і надання екологічних знаків. Метою такого виду діяльності є спонукання туристичної діяльності до її екологізації. Екознаки можуть бути надані організаціям чи тури­стичним місцевостям у галузі рекреації, розміщення, транспорту чи спорту. Існує три головні вимоги, які гарантують, що такі зна­ки виконуватимуть свої основні функції:


  • мають бути відомі критерії оцінювання з огляду на найвищі екологічні норми;

  • засади надання екознаків повинні бути чіткі й прозорі;

  • необхідний високий ступінь розпізнавання екознаків серед тих, хто пропонує послуги споживачам.

Також можуть засновуватися різноманітні спілки та об'єднан­ня, які б всіляко сприяли впровадженню і розвитку екотуризму. Наприклад, в Україні діє Спілка сільського і зеленого туризму.

Звичайно, згадані заходи повинні мати досконалу законодавчу базу.



Діяльність на місцевому рівні

Діяльність на місцевому рівні в галузі екологічного туризму може бути досить різноманітною. Найважливішими завданнями такої діяльності є:



  • зменшення до мінімуму відходів;

  • поширення екологічної освіти;

  • обмеження дорожнього руху;

  • зменшення потреби у водних ресурсах та енергії;

  • створення охоронних зон.

54

Особливе значення для екотуризму на місцевому рівні ма­ють національні парки. їхнє завдання — зберігати й охороняти природні комплекси, що мають екологічну, естетичну та істо­ричну цінність, та ознайомлювати людей з природними і куль­турними пам'ятками; створювати умови для туристів і відпо­чивальників.

Щоб вплив на довкілля був мінімальним, розробляється спе­ціальна схема господарювання, яка включає створення доріжко-стежкової мережі, туристичних трас (піших, велосипедних), які б проходили через особливо цінні природні чи культурні об'єкти парку. Сюди належить облаштування місць для відпо­чинку та ночівлі, впорядкування майданчиків, притулків на ви­падок негоди, заготівля дров для вогнищ, нагромадження різно­го обладнання (кілочків для наметів, інвентар для прибирання місця ночівлі тощо), благоустрій джерел, влаштування оглядо­вих майданчиків, автостоянок, сміттєзбірників. Доречними бу­дуть і столики, лавочки, на яких можна розташуватися з обідом, а також місця особистої гігієни. Все це, звичайно, має бути зроблено так, щоб не порушити ландшафт, не внести дисгармо­нію в природне середовище.

Впорядковуючи територію для відпочинку, залежно від кіль­кості туристів, розраховують кількість місць, протяжність доріг і стежок, розміри відпочинково-галявинних комплексів, зважають на вид відпочинку — тривалий чи короткочасний, враховують пропускний потенціал довкілля, тобто кількість туристів, яку во­но може прийняти, не зазнаючи серйозних змін. Приморські те­риторії можуть прийняти 800 осіб/га, луки— 100 осіб/га, пасо­вища— 300 осіб/га, ліси— майже 60 осіб/га. Обов'язковими є інформаційні показники: схеми місць відпочинку, дороговкази, правила для відпочивальників тощо.

Роль туристичних операторів полягає у складанні каталогів з екотуризму, виборі транспортних засобів і місця розселення ту­ристів, які б не чинили негативного впливу на довкілля.

Туристичні оператори в сфері екологічного туризму:



  • формують екологічну політику фірми;

  • розширюють компетенцію фірми у сфері природоохоронної діяльності;

  • розробляють екологічні форми туризму;

  • спонукають до екологічної діяльності;

  • проводять заняття з екологічної освіти серед туристів через опублікування в буклетах і каталогах правил перебування на те­риторії туристичного об'єкта;

  • сприяють позитивному впливу на інші туристичні сектори (наприклад, готельний);

  • навчають і виховують працівників в галузі охорони довкілля.

Прикладом туроператорів, які займаються екологічним туриз­мом, є «Студіоус» у Мюнхені. Його програми подорожей спроек­товані згідно з екологічними вимогами, а у фірмових каталогах публікуються поради для клієнтів щодо поведінки на туристичних територіях. Фірма проводить опрацювання системи, за допомогою якої у майбутньому можна запобігти негативному впливу турис­тичної діяльності на-довкілля, а також поліпшити свої пропозиції, які б якнайкраще були погоджені з екологічними вимогами. «Сту­діоус» займається екологічним контролем всього асортименту ту­ристичної продукції. Цей контроль здійснюється у таких галузях, як енергія, відходи, засоби очищення, маркетинг тощо.

Важливе місце на місцевому рівні посідає транспортна інфра­структура. На відміну від інших видів туризму, тут використо­вуються такі види транспорту, які завдають найменшої шкоди природному довкіллю. Це може бути транспорт з ефективнішим використанням енергії і зменшеною кількістю шкідливих вики­дів, який працює на альтернативних, екологічно чистих джерелах енергії (електродвигун, сонячні батареї), а також нетрадиційні засоби пересування — кінні візки, велосипеди (використовують­ся на невеликих дистанціях). Екотуризм передбачає зменшення руху транспорту, якого можна досягти, якщо:



  • використовувати місцеву продукцію, що зменшує кількість вантажних перевезень;

  • надавати переваги громадському транспорту над індивідуа­льним;

  • пересування пішо.

Серед різноманітних видів закладів розміщення перевага на­дається малій нічліжній базі. До неї належать приватні оселі, па­нсіонати, бунгало, кемпінги і невеликі готельні підприємства. Особливе значення має гармонійне вписання цих об'єктів у до­вкілля, без нанесення йому шкоди. Це може бути забезпечено за таких обставин:

  • обдуманого підбору місця для об'єкта;

  • нешкідливого для довкілля процесу будівництва;

  • економічного способу забезпечення водою;

  • раціонального використання енергії;

  • використання альтернативних джерел енергії (енергії вітру, води, сонця, геотермальних джерел);

  • утилізація відходів і очищення стоків.

56

Щодо закладів харчування, то тут надають перевагу місцевим продуктам і вилученню із споживання продукції в одноразовому упакуванні.

Індивідуальні туристи повинні усвідомлювати, з якими труд­нощами їм доведеться зіткнутися під час подорожі. Вони повинні вимагати від туристичних операторів різноманітної інформації, яка б дала їм можливість пристосуватися до місцевих умов, запо­бігти можливому нанесенню шкоди довкіллю. Туристи зобов'я­зані дотримуватися таких правил:


  • бути готовими відмовитись від певного рівня комфорту;

  • використовувати громадський транспорт. Індивідуаль­ний дорожній рух туристів на автомобілях є значною загро­зою довкіллю, тому слід надавати перевагу громадському транспорту;

  • вміти організовувати свій вільний час, глибше пізнавати мі­сцеву природу і культуру;

  • цікавитися місцевими традиціями і способом життя та по­важати їх;

  • активно підтримувати охорону середовища. Мінімізувати негативний туристичний ефект, намагатися не нашкодити пам'яткам природи, тваринному і рослинному світу;

  • відповідати за нанесену шкоду довкіллю, усвідомлювати, що за це вони несуть особисту відповідальність;

  • обмежувати подорожі в часі. Зменшення тривалості індиві­дуальної подорожі кожного туриста; відповідно зменшить наван­таження на довкілля, дорожній рух;

  • надавати перевагу місцевим продуктам, що приносить без­посередню користь місцевому господарству.

Перспективи розвитку екотуризму в Україні

Україна багата на різноманітні природні туристичні ресурси, що є важливою передумовою розвитку екологічного туризму. Це кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні ресурси, джере­ла мінеральних вод, лікувальні грязі та ін. Загальна площа зе­мель, придатних для рекреації і туристичного використання, за­ймає 9,4 млн. га, що становить 15,6 відсотків усієї території України. З них 7,1 млн. га припадає на рівнинні рекреаційні те­риторії, 2,3 млн. га— на гірські (1,9 млн. га— на Карпати і 0,4 млн. га — на Кримські гори). Умовно придатні для туристичного використання — 7,8 млн. га.



57

Найсприятливіший для рекреації клімат характерний для Причорноморської частини України. Завдяки взаємодії сухих степових і теплих вологих морських повітряних мас тут створю­ється специфічний, корисний для здоров'я мікроклімат. Сумарна кількість сонячних годин становить 2500 на рік, а річна сума те­мператур — понад 10 градусів — 2800—3600 годин на рік. Сере­дня липнева температура коливається в межах +21,5—+23°С. Рі­чна сума опадів — близько 400 мм за рік. Особливо цінний для рекреації субтропічний клімат південного берега Криму, для яко­го характерна тепла і волога зима та жарке і сухе літо, ще й гори захищають від проникнення холодного арктичного повітря. Мо­ре, яке влітку нагрівається до +24—+28°С (прибережні води), те­плий клімат приваблюють сюди багато туристів. Щороку кіль­кість, придатних для купання днів в середньому складає 180. Завдяки цим чинникам вся приморська територія України має великі можливості щодо розвитку екотуризму та й туризму вза­галі.

Іншим природним туристичним ресурсом нашої країни є її лі­си. Загальна площа лісового фонду України становить 10 млн. га (15% усієї території країни). Найбільша лісистість спостерігаєть­ся на Поліссі і в Карпатах, менша — в Кримських горах. Основ­ними лісоутворювальними породами є сосна, смерека, дуб, граб, бук. Найціннішими для туристичного використання і оздоров­лення є соснові (Полісся) та смерекові (Карпати) ліси. Перебу­вання в них позитивно впливає на дихальну, кровеносну й імун­ну системи, має заспокійливу дію, підвищує тонус. Ліси виділяють велику кількість аерозолів. їх кількість залежить від стану погоди і лісоутворювальних порід. Наприклад, за перший сезон сосна виділяє 5—15 кг/га аерозольних сумішей. Вони пози­тивно впливають на шкіру, обмежують розмноження у повітрі шкідливих бактерій і грибків. Аерозолі, які знищують шкідливі бактерії, називаються фітоцидами. Великий показник фітоцидно-сті має суха діброва (дубовий ліс). У букових і соснових лісах се­редній бактеріологічний показник становить 200—300 бакте-рій/м3, у містах — 4000—8000 бактерій/м3.

Мінеральні води є по всій території України, та найбільше їх на Закарпатті, в Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рі­вненській областях, трохи менше в Івано-Франківській, Харків­ській, Житомирській, Вінницькій та Хмельницькій. Цілющі ліку­вальні властивості мають води Передкарпаття (Моршин, Схід-ниця, Трускавець). У нашій країні є різноманітні види мінераль­них лікувальних вод: вуглекислі води — в районі Карпат і Поліс-



58

ся, сірководневі й бромисті — у Передкарпатті і Криму, хлорид-нo-натрієві — на Закарпатті та на півдні України, родонові — у Житомирській і Вінницькій областях. На Закарпатті є родовища іалізистих і миш'якових вод, сульфатні — на півдні України, на­трієві — майже по всій території країни.

Великі запаси лікувальних грязей зосереджені на півдні України (Куяльницький, Ходжибейський, Шоболоцький, Тилігульський лимани, озера Гаплі, Саки). На їх базі діють курорти — Куяльниць­кий, Ходжибейський, Кароліно-Бугаз, Євпаторія, Бердянськ. Тут лікують захворювання периферійної нервової системи, деякі шлун­ково-кишкові та гінекологічні наслідки травм головного і спинного мозку, відновлюють рухливість органів опорно-рухового апарату. Грязеві курорти є також у Немирові, Моршині, Миргороді.

Великий туристичний потенціал мають Карпати і Кримські гори. Крім прекрасних краєвидів і чистого повітря, які є в Карпа­тах, тут є можливості для розвитку різноманітних видів гірсько­лижних видів спорту. Крим має чудові можливості щодо альпіні­зму і спелеології. Досить популярними, як у Кримських горах, так і в Карпатах, є звичайні мандрівки горами.

По всій території України розташовані різноманітні природо­охоронні об'єкти. Це заповідники, заказники, національні і ландшафтні парки, пам'ятки природи тощо.

Є багато природних територій і об'єктів, придатних для від­починку. Це річки, озера (наприклад Шацькі), окремі скелі, кань­йони і просто території з чудовими краєвидами.

Якщо природа України має великий потенціал для розвитку екотуризму, то соціально-економічний потенціал нашої країни для розвитку цього виду туризму дуже незначний. Такий чинник, як низький рівень екологічної свідомості туристів, є причиною бага­тьох варварських вчинків і свідчить про неготовність населення займатися екологічними видами туризму. Відсутність кваліфікова­них кадрів призводить до того, що мало хто з туроператорів хоче займатися цією діяльністю, а якщо хтось і береться, то його дії не зовсім відповідають принципам екологічного туризму. Ще одним чинником, який зменшує перспективи розвитку екотуризму в Україні, є недосконала законодавча база, яка відштовхує як внут­рішніх, так і зовнішніх інвесторів. Закон України «Про туризм», державні стандарти з туристично-екскурсійного обслуговування та послуг населенню практично не торкаються питань екології і зме­ншення негативного впливу туристичних підприємств на довкілля. За таких умов екологічний туризм хоч і розвиватиметься, про­те досить повільними темпами. Втім, для підприємств, що нада-

ють туристичні послуги, має бути «золоте» правило: надання ту­ристичних послуг не повинно супроводжуватися погіршенням характеристик природного довкілля (засміченням території, ви­топтуванням рослинного покриву, пошкодженням і випалюван­ням чагарників і дерев тощо).

3.2. Туристичне районування світу

Придатними для туризму (станом на 1.01.2007 р.) вважають такі регіони:



  • Європа;

  • Америка;

  • Східна Азія та Тихоокеанський регіон;

  • Південна Азія;

  • Африка;

  • Близький Схід.

Європа, незмінний світовий лідер за обсягами міжнародного туризму, спромоглася привабити понад 370 млн. іноземців. Доходи теж сягнули чималої суми — 226 млрд. доларів США. Значною мірою цьому сприяли рекреаційні ресурси країн Єв­ропи.

Серед країн, які найбільше приваблюють туристів, варто від­значити такі:



Франція — середземноморські узбережжя (Лазурове узбе­режжя), історико-архітектурні пам'ятки. Країна має сприятливі кліматичні умови для розвитку як літніх, так і зимових видів ту­ризму. У Франції здійснюються 10 відсотків гірських баз світу, популярний конгресний туризм— понад 500 конгресів кожний рік. Щороку цю країну відвідує майже 70 млн. туристів, а доходи від туризму становлять 29,07 млрд. доларів США.

Іспанія. Популярними районами серед туристів є Канарські острови, райони Коста-Брава, пляжі Коста-Дорада, Коста дель Соль, острів Мальорка та давньоісторичні міста. Іспанію щорічно відвідує 47,7 млн. туристів, доходи від туризму становлять 29,6 млрд. доларів США.

Італія. Основними туристичними центрами є Рим, Неаполь та Флоренція. Пам'ятки 22 міст Італії є унікальними, а 1350 з них вважають надзвичайно привабливими. Щороку країну від­відує 34,8 млн. туристів, доходи становлять 30,4 млрд. дола­рів США.

Велика Британія популярна незайманою природою, історич­ними містами та музеями, а південь її славиться піщаними пля-

60

жами. Щорічно до країни прибувають 22 млн. іноземних турис­тів, доходи складають 21,3 млрд. доларів США.



У Скандинавських країнах особливо поширений гірськолиж­ний туризм.

Серед інших країн, які приваблюють значну кількість турис­тів, варто відзначити Німеччину, Угорщину, Грецію, Чехію, Авс­трію, Швейцарію, які мають не лише відповідну інфраструктуру, а й дуже давні традиції приймання значних потоків відпочиваль­ників і туристів.



Америка. В Америці, як свідчить статистика, щорічно відпочиває близько 120 млн. іноземних туристів. Позитивні зміни спостеріга­ються там в доходах від туризму — вони досягають 121 млрд. дола­рів на рік. Але якщо в Аргентині, Канаді, Бразилії, Болівії, Перу, Са­львадорі, Панамі та Гондурасі туристів побільшало, то в США та Мексиці — навпаки, хоча прибутки від туризму там зросли.

В Америці туристів найбільше приваблюють острівні країни Карибського моря, Мексика, деякі райони США та Канади, а са­ме національні парки та резервації (Иєллостонський національ­ний парк, Гранд Каньйон та ін.). Рекреаційними районами світо­вого значення стали Флорида (Майямі) та Каліфорнія.

Потреба туристів в ознайомленні зі своєрідним органічним світом набуває великої популярності переважно у національних парках, а саме у мало освоєних районах, де людина може відчу­вати себе максимально близькою до природи. Цей вид туризму поширений в екваторіальних районах Латинської Америки, а та­кож у тайгових лісах Канади.

Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Загалом в Азії є знач­ні рекреаційні ресурси. Тут і десятки тисяч кілометрів узбережжя теплих морів, і найвищі у світі гори, і тисячі унікальних історич­них та архітектурних об'єктів, і дуже самобутня культура. Втім, потік туристів до країн Азії стримують різні політичні і соціальні фактори. У багатьох з них існують тоталітарні режими, тривають військово-політичні конфлікти. Недостатня кількість об'єктів сервісу та малорозвинена транспортна мережа у країнах Півден-но-Східної Азії.

Цей регіон не відзначається збільшенням показників з при­ймання туристів, а навпаки, щороку вони знижуються. Найбіль­ших втрат зазнали Гонконг, Сингапур, Індонезія, Японія, Авст­ралія, Філіппіни, Нова Зеландія.

Водночас, Таїланд збільшив прийом туристів, хоча грошові

надходження загалом від галузі знизилися. Стабільно розвива-

(ться туристична галузь Китаю. А Південна Корея — «торговий

"—■ — 61

рай» збільшила і кількість туристів, і заробітки на них. Загалом цей регіон відвідує в середньому 87 млн. туристів, доходи від на­дання туристичних послуг становлять майже 73 мрд. дол. США.

Південна Азія також досить приваблива мандрівників. Серед країн, які значно поліпшили свої показники, варто відзначити Іран, Шрі-Ланку та Індію.

Найпривабливішими місцевостями цього регіону є екзотичні острови Індійського океану, Індія з її культурою, традиціями, ар­хітектурними пам'ятками, екзотикою тамтешніх мешканців то­що. Щороку її відвідує близько 2 млн. туристів, а дохід становить майже 3,2 млрд. доларів США.

Загалом за рейтингом регіонів світу на 2007 p., Південна Азія посідає останнє місце за прийманням туристів (5 млн.) та за над­ходженнями від іноземного туризму (4,4 млрд. дол. США).

Африка. ПАР та країни Північної Африки мають рекреаційні ресурси, схожі з європейським Середземномор'ям. В інших регі­онах Африки переважають природні рекреаційні ресурси для спортивного (особливо сафарі) та пізнавального туризму. Але їх використання стримується надзвичайно низьким рівнем розвитку більшості країн та тропічними хворобами. Незважаючи на це, ре­гіон найстрімкіше поліпшує всі показники, особливо ПАР, Зам­бія, Зімбабве, Марокко, Мадагаскар.

Після 2000 року до Африки в рік прибуває близько 25 млн. туристів, що становить 9,5 млрд. доларів США доходу від їх пе­ребування.



Близький Схід. На Близькому Сході найактивніше на світо­вому ринку діяли Єгипет, Ліван, Бахрейн, Йорданія. Ці країни мають рекреаційні ресурси, схожі з європейським Середземно­мор'ям. Однак, їм більше притаманна східна культура, яка відображається в архітектурі, традиціях. У Єгипті величезні потоки туристів курсують до району пірамід або круїзами по Нілу. Зага­лом Близький Схід щороку відвідує у середньому 15,6 млн. тури­стів, з них близько 4 млн. — Єгипет, 3,7 млн. — Саудівську Ара­вію, 9 млн. туристів Туреччину.

3.3. Туристичне районування України

Рекреаційні ресурси, потоки рекреантів та матеріально-технічна база дозволяють виокремити в Україні такі зони.

Кримський рекреаційний регіон — найпопулярніший, все­світньо відомий санаторно-курортний та оздоровлювальний ре-

62

гіон України. Цьому сприяють кліматичні, водні, грязеві, пляж­ні, пізнавальні ресурси. М'який середземноморський клімат Пі­вденного берега Криму є визначальним чинником зростання популярності регіону. Щороку тут оздоровлюється до 8 млн. людей. У Криму функціонує понад 700 лікувально-оздоровлю-вальних закладів, зокрема 128 санаторіїв та пансіонатів з ліку­ванням, 130 будинків відпочинку та пансіонатів. їх загальна ре­креаційна місткість складає 207,2 тис. місць. Чисельність орга- , нізованих рекреантів сягає 2 млн. осіб, серед них 170 тис. іноземних туристів. Структура курортно-рекреаційної мережі Криму на ЗО відсотків складається з лікувальних закладів і на 70 — із закладів відпочинку.

Найпопулярнішими курортами на заході Криму є Євпаторія, Саки, на півдні — Ялта, Алушта, Гурзуф. На території Кримсь­кого рекреаційного регіону функціонує 15 туристичних. Основ­ними туристичними центрами є Севастополь, Керч, Феодосія, Судак. Питома вага потенційно рекреаційних територій у струк­турі земель Кримського півострова становить 20 відсотків площі

регіону.


Відомим в Україні є Західно-Причорноморський рекреаційний регіон у межах Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. Популярністю в цьому регіоні користуються такі райони: Каро-ліно-Бугаз, Чорноморка, Шабо, а також Скадовськ, Коблево, Сер-гіївка, що простяглися смугою завширшки 1-—3 км уздовж Чор­ного моря. Приваблюють відпочивальників також лимани і дже­рела мінеральних вод, розташовані на відстані 15—20 км від уз­бережжя Чорного моря. Найціннішими рекреаційними ресурсами регіону є помірний континентальний клімат, тепле море, піщані пляжі, лікувальні грязі та мінеральні води. Численні лимани, міл­ководні затоки (Тендрівська, Джарилгіцька) створюють сприят­ливий мікроклімат і доступні для масового відпочинку дітей. Найбільші запаси лікувальних грязей зосереджені у Куяльниць-кому, Буджацькому, Хаджибейському і Тилігульському лиманах та в Грязевому озері. Мінеральні води залягають у Причорно­морському артезіанському басейні (Очаків, Коблево, Одеса, Сергіївка, Кароліно-Бугаз, Татарбунари). Тут функціонує понад 350 лікувально-оздоровлювальних закладів, серед них 55 сана­торіїв і пансіонатів з лікуванням та 67 будинків і пансіонатів від­починку відповідно на 18 584 та 30 584 ліжкомісць.

Розвивається у цьому регіоні й пізнавальний туризм. Цьому сприяють морські круїзи, розгалужена мережа залізничних та ав­томобільних доріг. Відомими туристичними центрами є Одеса,

Миколаїв, Херсон, Білгород-Дністровський. Загальна кількість організованих рекреантів сягає 0,5 млн. осіб на рік. Якщо врахо­вувати неорганізованих відпочивальників, то ця цифра зросте щонайменше у чотири рази.

Серед морських курортних місцевостей виділяється рекреа­ційний район Бердянського узбережжя, що займає територію від Федотової коси до східного кордону України і входить до Схід-но-Причорноморського регіону. Великою популярністю тут ко­ристуються відомі # кліматичні та грязеві курорти Бердянська і Маріуполя. Клімат цього рекреаційного району перехідний від морського до континентального. Купальний сезон триває з трав­ня по жовтень. У районі Бердянська функціонують чотири сана­торно-курортні заклади, з них одна турбаза. Перспективи цього району тісно пов'язані з екологічним станом приморських міст та акваторії Азовського моря.

Сприятливим регіоном для санаторно-курортного лікуван­ня, оздоровлювального туризму та відпочинку є Українські Карпати.

Карпатський рекреаційний регіон займає територію у межах Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. У його межах зосереджена третина рекреаційного по­тенціалу України. Тут налічується близько 800 джерел мінераль­ної води практично всіх бальнеологічних типів. Лікувальні торфогрязі, прикарпатський озокерит та сприятливі умови для клімато-лікування дають можливість розвивати мережу бальнеологічних та кліматичних курортів, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристичних закладів. Природно-ресурсна база санаторної субга-лузі дозволяє щороку оздоровлювати до 8 млн. людей.

Регіон має значний потенціал рекреаційної місткості терито­рії— площа використовуваних та зарезервованих для рекреації ландшафтів становить 616,7 тис. га. Питома вага потенційно рек­реаційних територій у Львівській, Івано-Франківській і Черніве­цькій областях складає 30—50 відсотків до площі області, а у За­карпатській — понад 50 відсотків.

Якщо брати до уваги нерівномірне розміщення рекреаційних ресурсів, і насамперед природно-ресурсної бази, то у регіоні мо­жна виокремлюють три райони: Передкарпатський і Закарпатсь­кий курортно-оздоровлювальні та Гірсько-Карпатський туристсько-оздоровлювальний.

У Карпатах є великі природно-ресурсні можливості для орга­


нізації і розвитку зимових видів відпочинку, зокрема гірськоли­
жного. Сьогодні у регіоні освоєно до 30 гірськолижних трас, хо-

ча їх кількість можна збільшити вдвічі й обслужити за сезон по­над 250 тис. любителів зимового відпочинку.

Карпатський регіон має значні пізнавальні ресурси. Зокрема, в Ужгороді, Львові, Мукачеві, Самборі, Дрогобичі. Із сільських адміністративних районів високу пізнавальну цінність рекреа­ційних ресурсів має Мукачівський район Закарпатської, Косівсь-кий район Івано-Франківської, Дрогобицький, Старосамбірський і Сколівський райони Львівської областей.

У Карпатському регіоні діє 60 санаторіїв, 17 пансіонатів, 10 будинків відпочинку, 70 санаторіїв-профілакторіїв, 120 баз відпочинку, 150 таборів відпочинку для старшокласників і понад 180 заміських дитячих таборів.

Найпопулярнішим курортом є Трускавець, який спеціалізу­ється на лікуванні захворювань нирок, печінки, сечовивідних шляхів, а також органів травлення та обміну речовин. За рік на курорті обслуговують понад 75 тис. осіб.

На кліматолікуванні спеціалізуються курорти в Яремчі, Ворохті, Косовому. У Карпатах розміщено 53 туристські бази, го­телі, кемпінги, а також кілька десятків гірськолижних підйом­ників. Потужність туристичних закладів на день максимального розгортання становить понад 10 тис. місць. Дві третини турис­тичних об'єктів і 45 відсотків туристичних місць припадає на Закарпаття.

Більшу частину території України займає Центральноукраїн-ська рекреаційна зона, яка включає Придніпровський, Донець­кий, Подільський та Придністровський рекреаційні регіони. Ос­новними рекреаційними ресурсами цієї зони є помірний конти­нентальний клімат, густа річкова мережа, чимало водосховищ, а також грязі і мінеральні води. Клімат центральної частини зони м'якший, з меншим ступенем континентальності. Опадів тут бу­ває до 600 мм на рік. Річки Дніпро, Сіверський Донець, Дністер є стержнем рекреаційного регіону.

Якщо характеризувати регіони цієї зони загалом, то слід за­


уважити, що за кількістю купальних днів вони майже не посту­
паються, наприклад, Одеській групі курортів. Крім того, Донець­
кий рекреаційний регіон виділяється групою озер (Солоний
Лиман, Банне, Ріпне, Сліпне, Вейсове та Червонооскільське во­
досховища), які створюють сприятливі умови для розвитку вод­
них видів туризму. Найгострішою проблемою для Центрально-
української рекреаційної зони є охорона русла Дніпра від радіо­
нуклідів Чорнобиля та стічних вод промислових гігантів центра­
льної та східної частин України.

65




Частина Поліської рекреаційної зони сьогодні фактично за­крита для масового відпочинку та оздоровлення через шкідливий вплив Чорнобиля. З іншого боку, усвідомлення несприятливої ситуації у цій зоні викликає потребу формувати туристсько-рекреаційні райони для підвищення ролі рекреаційних ресурсів, як чинника оздоровлення населення. Вагоме місце у цій зоні за­ймає Західно-Поліський рекреаційний район з центром у Шацьку, де налічується до ЗО прісноводних озер. Тут зосереджено 74 рекреаційні заклади? Найбільшу цінність мають водокліматичні і лісові ресурси. Західно-Поліський район характеризується вели­кими лісовими масивами з переважанням сосни, значними пло­щами лук і боліт. Абсолютні висоти цієї рівнинної території ста­новлять 160—190 м. Серед Шацьких озер наймальовничішими є Світязь (площа близько 2,5 тис. га, максимальна глибина 58 м), Пулемецьке, Люцимир, Пісочне, Острів'янське, Перемут та ін. Значну частину району займає Шацький національний парк (майже 20% його площі припадає на озера). їх чиста вода, здебі­льшого піщані береги, аромат соснових лісів, ресурси різномані­тних дикорослих плодів, ягід, грибів, значні рибні ресурси, а та­кож теплий м'який клімат— усе це створює винятково спри­ятливі умови для відпочинку та формування тут нового санатор­но-курортного комплексу загальнодержавного значення.

Рекреаційні ресурси Поліської рекреаційної зони використо­вуються не повністю. Зокрема, питома вага потенційно рекреа­ційних територій у структурі земель Волинської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей становить 30—50 відсотків до площі області, а в Рівненській області — понад 50.

Отже, рекреаційний комплекс України є багатофункціональ­ним. Його діяльність сприяє масовому оздоровленню населення, підвищенню внутрішньої культури людини, її всебічному розвитку.

Бурхливий розвиток масового туризму в світі зумовив відпо­відний розвиток індустрії туризму і суміжних галузей економіки, науки і культури, системи освіти.

Зважаючи на ці передумови, туристична індустрія— сукуп­ність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства громад­ського харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.

Індустрія туризму бере свій початок ще з часів середньовіччя — у сфері організації паломництва з країн Європи до святих місць.

На сучасному етапі розвитку у сфері туризму діють різнома­нітні типи підприємств, що здійснюють туристичну діяльність:


  • організатори туризму (туроператори і туристичні агентства);

  • перевізники;

  • готелі й інші підприємства системи розміщення;

  • підприємства громадського харчування;

  • заклади системи розваг;

  • інші туристичні й суміжні з ними послуги; до яких варто віднести:

  • підприємства банківської сфери;

  • послуг страхування;

  • інформації та ін.

4.1. Організатори туризму

До організаторів туризму, як зазначає відомий російський на­уковець М. Біржаков, належать два види підприємств сфери ту­ризму: туроператор і туристичне агентство, які, по суті, не нада­ють туристичних послуг, а лише здійснюють посередницькі функції між споживачем і безпосередньо виробником послуг. їх­ня діяльність — це також послуга. У туристичному законодавстві



67
деяких країн світу ці підприємства так і називають, відповідно до їхнього призначення і характеру функцій, — організаторами ту­ризму.

Туристичний оператор— суб'єкт туристичної діяльності, який здійснює виробництво, просування та реалізацію власного туристичного продукту.

Під формуванням туру розуміють складання упорядкованих та взаємопов'язаних за термінами, метою, узгоджені за вартістю, якістю, послідовністю послуг та робіт й укладення договорів на їх надання.

Туристичний оператор, за класичною схемою діяльності, здій­снює тільки гуртовий продаж туристичного продукту туристич­ним агентам-гуртовикам, які розподіляють продукт по районах та регіонах, і продають через місцеві туристичні агентства.

Роздрібний продаж турів безпосередньо споживачеві-туристу здійснює туристичне агентство. Фактично серед підприємств сфери туризму кількість туроператорів становить 5 відсотків, а турагентств— 95. Туроператор також відповідає за виконання туристичного продукту перед споживачем (туристом).

Туристичне агентство (туристичний агент) — суб'єкт турис­тичної діяльності, який здійснює функції роздрібного продажу туристичних послуг і турів споживачу — туристу або корпорати­вним клієнтам. З туроператором або туристичним агентством-гуртовиком його пов'язує агентський договір, за яким можуть бути передбачені різні форми взаємодії і взаєморозрахунків у сфері фінансів і навіть певний перерозподіл відповідальності. Як продавець (якщо тільки його функції за агентським договором полягають власне у цій посередницькій функції) турагент несе обмежену відповідальність за туристичний продукт.

У сфері агентування розрізняють декілька видів діяльності:


  • продаж турів від особи і за дорученням підприємства. У туристичній путівці завжди повністю вказують усі реквізити ту-роператора та агента, який здійснив продаж;

  • продаж турів від своєї особи, але із зазначенням належнос­ті туристичного продукту до певного туроператора;

  • продаж туристичного продукту від власної особи (без за­значення належності цього продукту до конкретного туроперато­ра), наприклад, якщо утворюється сукупний туристичний про­дукт. У такому разі агентство само виступає туроператором з усіма наслідками і ступенем відповідальності.

Залежно від прийнятої схеми взаємодії виникають чітко ви­значені рівні відповідальності й схеми фінансових розрахунків. б8

Туристичний агент — найважливіша ланка в ланцюзі учасни­ків процесу продажу туристичного продукту, що з огляду на свої властивості й характер споживача мусить бути донесений до по­тенційного споживача (клієнта). Саме тому туристичних агентств дуже багато, але вони не дуже великі.

Туристичне агентство пов'язане з туроператором або іншим оператором послуг телекомунікаційними комп'ютерними мере­жами, наприклад глобальними міжнародними і національними мережами автоматизованого бронювання, що надають агенту до­ступ до потужних інформаційних баз даних і систем бронювання туристичних послуг. Сьогодні формується прямий продаж турів споживачеві через мережу Інтернет, але автоматизації піддають­ся тільки етапи інформації споживача і пропозиції продукту, йо­го резервування за заявкою клієнта, в окремих випадках передба­чається й оплата, наприклад, якщо подано рахунок у банк або ж номер кредитної картки.

4.2. Перевезення

Подолання простору — одна з найважливіших передумов ту­ристичної подорожі. Послуги перевезення— постійний компо­нент у структурі туристичної справи.

Перевезення — це сукупність засобів транспорту, шляхів спо­лучення, засобів управління і зв'язку, а також різноманітних тех­нічних пристроїв, механізмів і споруд, що забезпечують їх робо­ту. До транспортних засобів належить рухомий склад різних видів транспорту — локомотиви, вагони, морські й річкові судна, літаки, автобуси, автомобілі тощо.

Шляхи сполучення— це автомобільні дороги, залізничні й водні шляхи, повітряні лінії, монорейкові та канатні дороги, спе­ціально змонтовані для руху транспорту та перевезення вантажів і пасажирів.

До споруд, що забезпечують роботу транспорту, належать ло­комотивні й вагонні депо, гаражі, стоянки, автобази, станції тех­обслуговування, пасажирські станції, вокзали, летовища, пристані.

Розвиток туризму і транспорту тісно пов'язаний та взаємозу-мовлений процес. Загальновизнано, що туризм, як масове соціа­льно-економічне явище, став наслідком виникнення і розвитку транспорту. Кардинальні зміни у транспортній системі започат­кувало створення залізниць і відкриття регулярного пароплавно­го сполучення. Ті види транспорту, які з'явилися пізніше, здійс-



нювали ще більший вплив на розвиток туризму. Високі темпи туристичних поїздок, що спостерігаються останнім часом, безпо­середньо пов'язані з досягненнями науково-технічного прогресу в галузі транспорту.

Прикладом є будівництво морських пасажирських кораблів з великою тоннажністю, які здатні перевозити 2—3 тис. мандрів­ників, або введення в експлуатацію літаків, що беруть на борт 350—400 чоловік. Для короткочасних подорожей використову­ють двоповерхові автобуси і вагони, що мають значно більшу кі­лькість місць, ніж транспортні засоби попередніх років.

З інтенсивним зростанням кількості туристичних поїздок здійснюється будівництво нових летовищ, залізничних і морсь­ких вокзалів, інших споруд, розширюються наявні потужності, збільшується їх пропускна спроможність. Якісне вдосконалення матеріально-технічної бази транспорту, пов'язане з розвитком туризму, визначається передусім активними вимогами туристів до комфорту, безпеки, швидкості та зручності під час подорожі. Конкретно воно здійснюється за такими напрямами:


  • збільшується технічна швидкість транспортних засобів. У повітряному транспорті, наприклад, максимальна швидкість з 400—500 км/год. у 50-х роках XX ст. досягла 900—1000 км/год. На залізничному транспорті деяких країн швидкість поїздів дося­гає 160—200 км/год., а на деяких дільницях — 250 км/год. Якісне покриття автодоріг, як і технічне вдосконалення у конструкціях сучасного автомобіля, збільшило швидкість його руху (140— 160 км/год.);

  • скорочується час подорожі завдяки встановленню прямих транспортних сполучень на основних напрямках туристських по­токів;

  • останнім часом значно підвищився рівень комфорту на транспортних засобах. Поліпшено інтер'єр транспортних засобів, особливо тих, якими найчастіше користуються туристи.

Специфіка туристського споживання визначає якісні показни­
ки у виборі того чи іншого транспортного засобу. З огляду на це,
в окремих країнах введено категорії транспортних засобів. На­
приклад, у ФРН ще в 1974 році була впроваджена зіркова катете­
ризація автобусів. У її основі лежать певні вимоги і стандарти,
конкретизовані за 25 пунктами, від яких залежить якість транс­
портних послуг. Найважливішими з них є: відстань між сидіння­
ми, висота і кут відбивання світла вікнами, стан і наявність аудіо-
та відеотехніки, системи кондиціонування повітря, параметри ба­
гажного відділення, ступінь ізоляції від довкілля, наявність туа-

лету, обладнання автобуса столиками, холодильником, гардеро­бом тощо. За конкретними показниками туристські автобуси по­діляють на чотири категорії — від однієї до чотирьох зірок.

У туристичній практиці застосовують також транспортні за­соби, які урухомлюють люди або тварини, як, наприклад, рикші, велорикші, вози, запряжені кіньми, верблюдами, биками тощо, а також коні й верблюди для верхової їзди. Ці транспортні засоби застосовують переважно у пересуванні туристів на маршруті.

Класифікація транспортних подорожей і транспортних засобів

Транспортні подорожі розглядають як самостійний вид тури­зму. Це подорожі організованих груп туристів за путівками (вау-черами) за розробленими маршрутами з використанням різнома­нітних транспортних засобів. їх класифікують за такими озна­ками (рис. 4.1):


  • способом пересування на маршруті;

  • видом транспорту, яким користуються;

  • побудовою маршруту;

  • сезонністю;

  • тривалістю подорожі.

Найбільшою популярністю користуються автобусні, авіаційні, залізничні подорожі (майже 88% від загального обсягу транспорт­них подорожей). Туристична транспортна подорож реалізується де­кількома видами транспорту: залізничним + автобусним (легковий автомобіль), авіаційним + автобусним і т. п. Наймобільніший вид транспорту — автобус і легковий автомобіль використовують як на самостійному маршруті, так і у вигляді трансферного транспорту, що доставляє туристів з летовища (вокзалу) до готелю, і навпаки.

У плануванні своєї подорожі турист враховує такі чинники, як швидкість прибуття до кінцевого пункту, комфорт, вартість, мо­жливість перевозити багаж, його вага, можливість зупинятися на маршруті, умови харчування, рівень шуму, вібрації, умови для сну і відпочинку, можливість якнайбільше і якнайповніше огля­нути довкілля і, звичайно, безпека.

За пріоритетністю ці вимоги розташовані в такій послідовності:


  • безпека подорожі;

  • вартість та різноманітні знижки і пільги;

  • комфортабельність;

  • швидкість доставки;

  • інші чинники.

Чим більший набір позитивних чинників, тим вища вартість транспортної подорожі, однак жодний транспортний засіб не за­довольнить усього комплексу вимог.

Перевезення туристів повітряним транспортом здійснюють як рейсовими, так і чартерними літаками. Туристи користуються послугами як національних, так і закордонних перевізників.

Авіаційні подорожі здійснюються на регулярній, сезонній або разовій основі.

Туристів перевозять на внутрішніх водних артеріях спеціаль­ними річними (в деяких випадках класу «ріка—море») комфор­табельними пароплавами місткістю 250, 300 і 400 пасажирів. Каюти поділяються на одномісні, двомісні, три—чотиримісні та сімейні. Пароплави цього класу обладнані усіма атрибутами ко­мфорту і відпочинку: м'якими меблями в каютах, кондиціонера­ми, холодильниками, міні-баром; до послуг пасажирів солярії, бари, сауни, музичні салони, відеокінозали. На морських міжна­родних лініях працюють переважно багатопалубні висококомфортабельні круїзні судна, місткістю від 96 до 788 пасажирів. До цих атрибутів комфорту слід додати обладнані бізнес-класи для семінарів і симпозіумів, басейни, ліфти, спортивний комплекс, можливість приймати на борт туристів з автомобілями, телефоні­зація, комплекси побутових послуг.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка