В сучасних умовах переходу України до ринкової економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів та методів виро­бництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються пе­рспективи на майбутнє



Сторінка4/37
Дата конвертації05.11.2016
Розмір6.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

ЗО "

Буковини і Чернігівщини свідчить, що сільський зелений туризм, багатий на освітньо-пізнавальні туристичні маршрути, може також запобігти безробіттю на селі. А сільський господар, отримавши певний прибуток, щоб забезпечити привабливість своєї садиби, вкладе кошти у підвищення рівня комунальних та побутових умов проживання відпочиваючих. Згодом певну частку прибутків селя­нин сплачуватиме до місцевого бюджету саме для цільового вико­ристання на упорядкування, роботи транспорту, зв'язку тощо.

Враховуючи іноземний досвід розвитку сільського зеленого ту­ризму, в Україні необхідно глибоко вивчати перспективи розвитку цієї молодої гілки туризму, виявляти території для її розвитку, розробляти відповідні рекомендації як для органів місцевого само­врядування, так і для громадян, які зацікавлені у цій діяльності.

Системний підхід до організації цього нового виду туризму має сприяти розвитку не лише внутрішнього, а й в'їзного туриз­му. Щоб усі, хто відвідує українську землю, змогли ознайоми­тись з її минулим, чудовою природою, пам'ятками архітектури та культури, а головне з людьми — щирими, гостинними, добрози­чливими, без яких усе розмаїття туристичних об'єктів залиши­лось би мовчазним тлом для туристів.

Туризм також поділяють на активний і пасивний. Суть такого поділу — визначення видів пересування та інтенсивності діяль­ності людини під час подорожування.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подоро­жей, розваг, спорту (скалелазіння, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих річках, підводний туризм тощо), які потребують знач­ного фізичного навантаження і доступні не всім категоріям туристів.

Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напру­жену щодо фізичних навантажень програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на людей, схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, що потребують менш напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на мор­ських, гірських, водолікувальних курортах, оздоровлювальні тури.

Отже, класифікаційні системи туризму досить чіткі, стрункі й ґрунтовні. Втім, при порівнянні українських та закордонних кла­сифікаційних систем виникають певні труднощі. Здебільшого це зумовлено диференціацією рекреаційних ресурсів та різним соці­ально-економічним становищем країн. Тому до уваги брали спе­цифіку виокремлення видів туризму стосовно України. Окрім то­го, більшість українських класифікацій застарілі й потребують суттєвого оновлення.



31




Туристичний бізнес в ринкових умовах ринку може бути здій­снений за наявності чотирьох важливих елементів: капіталу, тех­нології, кадрів, туристичних ресурсів.

Це означає, що недостатньо, маючи капітал, купити техноло­гію, найняти кадрову команду і зайнятися туризмом. Потрібно вибрати місце, де є туристично-рекреаційні ресурси, а якщо тако­го місця немає, то створити його. Це одна із особливостей турис­тичного бізнесу в умовах ринку. Оскільки четвертий елемент — туристичні ресурси — найдешевший, то загалом це визначає ви­соку рентабельність туристичного бізнесу. Якщо туризм пов'я­заний зі створенням туристичного ресурсу (а не споживанням то­го, що є), то собівартість туристичного продукту різко зростає.

Ресурси, у широкому розумінні цього слова, бувають еконо­мічні, природні, культурно-історичні, трудові, фінансові, соціа­льні, виробничі.

Туристичні ресурси— природно-кліматичні, соціокультурні, історичні, архітектурні й археологічні, наукові і промислові, ви­довищні, культові та інші об'єкти або явища, спроможні задово­льнити потреби людини в процесі туристичної діяльності.

Туристичні ресурси є національним надбанням. Проте ті з них, які мають особливе значення, належать до об'єктів і пам'я­ток світового значення. їх перелік встановлює і щорічно оновлює ЮНЕСКО, перебувають під охороною держави. На їх збережен­ня виділяє також кошти Організація Об'єднаних Націй.

Туристичні ресурси визначають формування туристичного бі­знесу в тому чи іншому регіоні.

Туристичні ресурси мають такі основні властивості:


  • привабливість;

  • кліматичні умови;

  • доступність;

  • ступінь дослідженості;

  • екскурсійна значущість;

32


  • пейзажні й екологічні характеристики;

  • соціально-демографічні характеристики;

  • потенційний запас;

  • спосіб використання та ін.

Ці ресурси використовують з оздоровлювальною, туристич­ною, спортивною та пізнавальною метою.

3.1. Туристично-рекреаційні ресурси

Туристично-рекреаційні ресурси — це компоненти географіч­ного довкілля, об'єкти антропогенної діяльності, які завдяки та­ким властивостям, як унікальність, історична або художня цін­ність, оригінальність, естетична привабливість і лікувально-оздоровлювальна значущість, можуть бути використані для ор­ганізації різноманітних видів рекреаційних занять.

На цьому етапі виокремлюють три типи туристично-рекре­аційних ресурсів: історико-культурні, природні, соціально-еконо­мічні.



3.1.1. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ

До історико-культурних рекреаційних ресурсів належать істо­ричні, історико-архітектурні пам'ятки, пам'ятки сучасної архіте­ктури, унікальні споруди тощо. Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні цінності народу дуже важливі для форму­вання світогляду задоволення матеріальних, а серед них і турис­тичних потреб. У розвинутих країнах світу це значний туристич­ний ресурс, який активно використовують для отримання при­бутку. Деякі країни, наприклад Італія, Франція, інші більшу час­тину доходів, яку дає рекреаційне господарство, отримують за­вдяки вмілій експлуатації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє належна організація туристичних послуг. Загаль­новідомі пам'ятки історії та культури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів.

До популярних туристичних об'єктів належать середньовічні замки — укріплене житло феодалів, королів, султанів, шахів та інших володарів. Багато замків у Європі і на Близькому Сході побудували войовничі чернечі ордени. Замки-фортеці зазвичай зводили у важкодоступних місцях, на крутих пагорбах і горах. Навколо замків замкових споруд концентрувалися селища, меш-

канці яких при появі ворога ховалися в них. Вони могли витри­мати довгі місяці облоги і були практично неприступними. У XIV і XV ст. замки втрачають своє колишнє військове призна­чення і здебільшого стають палацами знатних аристократів.

Значна частина замкових споруд дійшла до наших днів у ви­гляді руїн. Збережені й відновлені замки в Іспанії, Німеччині, Швейцарії були переобладнані під музеї з чудовими колекціями середньовічних картин, посуду, меблів та інших елементів ін­тер'єру. Вони є цікавим елементом туристичної програми, їх, охоче відвідують туристи. Найбільша кількість стародавніх зам­ків збереглася в Іспанії та Франції — Шовіньї, Фалес, Лош, Кусі, Лувр, Віландо тощо.

Унікальним пам'ятником історії Нойшванштайн у Баварії (Німеччина). Зовнішній архітектурний вигляд цього замку з бага­тьма маленькими вежами послужив Волтові Діснею прототипом для створення казкового Діснейленду, що став емблемою всіх тематичних парків цього типу (в Америці, Європі та Японії).

В Україні під охороною держави перебуває понад 70 тис. пам'яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані, які є зразками монументальних ви­творів мистецтва.

Пам'ятки архітектури в Україні розміщені нерівномірно. Ос­новна їх частина знаходиться в західних областях України, а та­кож у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сум­ській областях та Республіці Крим. Східні і південні області не такі багаті на історичні пам'ятки, — найстаріші з них належать до XVII ст., що пов'язано з освоєнням території.

Найбільша кількість пам'яток архітектури припадає на місто Львів (2500) та Львівську область. Це пояснюється давнім освоєн­ням цієї території, віддаленістю від театрів воєнних дій минулого, порівняно високим економічним розвитком та цільністю населен­ня. Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід. У Львові збереглися визначні пам'ятки, XII та наступних століть. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі Ринок (XV—ХЕХст.), Вірменської (XIV—XIX ст.) та Руської вулиць, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку цінність європей­ського масштабу мають ансамблі Успенської церкви (XVI—

XVII ст.), Святоюрського (XVII ст.) та Вірменського (XIV—

XVIII ст.) соборів; Домініканського костелу (XVIII ст.).
Другим щодо кількості пам'яток архітектури є місто Київ

(понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі —



34

Золоті ворота (1037 р.), Софіївський собор (1037 р.), Видуби-цький монастир (XI ст.), ансамбль Києво-Печерської Лаври (XI ст.). Зважаючи на виняткову художню цінністьансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської Лаври, за рі­шенням ЮНЕСКО, внесено до списку світової культурної спа­дщини.

Кам'янець-Подільський— місто-заповідник, який за кількіс­тю пам'яток архітектури (понад 150) посідає третє місце в Украї­ні. Особлива цінними є Стара фортеця (XI—XVIII ст.), церкви, костели, житлові споруди.

В Україні збереглися пам'ятки, пов'язані з колонізацією При­чорномор'я стародавніми греками. Це руїни Херсонесу і Панті-капея в Криму, Ольвії — в Миколаївській області.

Через часті напади на землі України іноземних загарбників на території України споруджено чимало замків і фортець, які ма­ють європейське значення. До найцінніших слід віднести замки в Ужгороді (XI—XVI ст.), Кременці, Луцьку, Острозі (XIII— XIV ст.) та інші, а також на Волині та Поділлі.

Характерним елементом пізнавальних ресурсів є соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією України і тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. Це місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні відомих письменників, художників, по­літичних діячів, наприклад, Оноре де Бальзака, Міцкевича, Кос-тюшка, Растреллі, декабристів тощо. Деякі з них мають світове та європейське значення.



3.1.2. Природні рекреаційні ресурси

Бальнеологічні ресурси

Бальнеологічні ресурси — природні лікувальні речовини, які використовуються для немедикаментозного лікування на курор­тах і в позакурортних умовах.

Ці ресурси беруть участь в основному процесі суспільного виробництва — відтворенні робочої сили, яке полягає в непере­рвному відновленні: фізичних сил і розумових здібностей люди­ни, її психічного стану, відновленні та підвищенні кваліфікації працівників, зростанні їх загальноосвітнього та фахового рівнів, «виробництві» людини як цілісного та універсального продукту суспільства.

35

До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні мінеральні води та пелоїди (грязі). З природних лікувальних ресурсів насам­перед виділяють ті, які безпосередньо використовуються у баль-неолікуванні, визначають його санаторно-курортну спеціалізацію і профілізацію. Це питні та купальні води, лікувальні грязі та озокерит. До них відносять лікувальний клімат, різноманітні природні водойми та мальовничі ландшафти, які сприяють оздо­ровленню та реабілітації тих, хто одужує після хвороби.

Природні мінеральні води поділяють на вісім основних баль­неологічних груп: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей, вуглекислі, сірководневі, залізисті та миш'якові, йодобромні, радонові борвмісні та слабко мінералізовані з висо­ким вмістом органічних речовин.

Найбільший туристичний центр з використання бальнеологіч­них ресурсів розташований в Угорщині. В околицях Будапешта в 14 місцях із надр пробиваються 523 життєдайні джерела. Саме тут знаходиться найбільша в Європі купальня «Сечені».

Другий за обсягом використання бальнеологічних ресурсів є Близький Схід. Це відоме у світі Мертве море. Концентрація со­лей і мінералів у ньому складає 33 відсотки. Місцевість навколо Мертвого моря багата на гарячі мінеральні джерела. Найбільше з них розташоване на південному сході від узбережжя, в Хамей Зоар, поряд з оазою Ейн-Геді. Температура води у джерелі сягає +31 °С. Ще один оздоровлювальний чинник Мертвого моря — повітря. Цей басейн є найнижчою місциною світу, відповідно, атмосферний тиск тут найвищий на планеті. Повітря відзначаєть­ся особливою чистотою і високим вмістом кисню. Мертве море відоме ще й своїми цілющими мінеральними грязями. Насичені корисними органічними речовинами, мінералами та солями, вони мають рідкісні лікувальні властивості. До відомих у світі баль­неологічних курортів належать курорти в Таїланді (Пхукет, Са-муї), Єгипті (Сіді Абдель Рахман, Агамі), Греції (о. Кіпр), Австрії (Бад-Халл).

Найбільшою бальнеологічною областю України є Карпатсь­кий регіон, зокрема Передкарпаття. Тут відомо понад 200 джерел і свердловин мінеральних вод. Першість в регіоні належить трус-кавецькій «Нафтусі». У Закарпатті зосереджено 600 джерел і све­рдловин мінеральних вод. Зокрема, дуже цінними у лікуванні є вуглекислі води. Також тут зосереджені джерела сірководневих вод, а на базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс. Закарпаття багате на поклади заляганням рідкісних миш'якововмісних під-



36

земних вод, а також борвмісних, які використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання.

Важливим бальнеологічним регіоном є Поділля. Тут розташо­вано 10 родовищ і 16 ділянок мінеральних вод. Сьогодні у цьому регіоні функціонують такі курорти, як Заліщики (Тернопільська обл.), Хмільник (Вінницька обл.) та ін.

Чималі запаси мінеральних вод, зокрема хлоридних, виявлено у Дніпропетровській, Полтавській, Київській та інших областях.

Лікувальні властивості грязей відомі в Україні з давніх часів, їх застосовують для ванн у поєднанні з електропроцедурами. В Україні експлуатується сім торф'яних і 10 сульфідних родовищ. Значні поклади лікувальних торф'яних грязей відкрито у Львів­ській області (Немирівське, Великолюбінське родовища).

Унікальним і ще не до кінця вивченим є такий лікувальний засіб, як озокерит (земляний або гірський віск). Найбільш відоме у світі Бориславське родовище озокериту, який за якістю не має аналогів. Відомі і такі грязеві курорти, як Бердянськ, Євпаторія Хаджибей та ін.

Отже, бальнеологічні курорти — це екологічно найчистіші природні екосистеми, гармонізовані з соціальними потребами людини на основі досягнень науки і техніки. Без цього неможли­вий ні лікувальний ефект цих територій, ні його збалансований розвиток у майбутньому.

Фітолікувальні ресурси

Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреа­ційного використання лісів, їхніми водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприя­тливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.



Ліс — найдавніша окраса Землі, невичерпне джерело радості для людини. У це поняття ми вкладаємо всю сукупність геологі­чних і біологічних компонентів: озера і джерела з кришталево чистою водою, смарагдове багатство різнотрав'я, п'янке повітря. У лісі кожного з нас приваблює голос самої природи. Лісова ти­ша сприятливо діє на психіку людини. Ліс стимулює творчі мож­ливості, активно впливає на емоційну сферу, відновлює поруше­ну рівновагу між людиною та довкіллям. Особливо привабливий ліс для відпочинку, якщо у ньому є невеличкі галявини, струмки, озера. Рекреаційні ліси повинні бути декоративними, мати спри­ятливі умови для нормальної життєдіяльності лісових рослин.

Ліси на земній кулі зосереджені у двох поясах: північному, який представлений хвойними і мішаними лісами Євразії та Пів­нічної Америки, і південними, що охоплює ліси екваторіального та тропічного лісів (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

ЛІСИ СВІТУ

Типи лісів

Млн. га

%




Екваторіальні тропічні вологі ліси










Нижній пояс

418

17,1




Гірський пояс

45

1,8




Вологітропічні ліси




10,7




Сухі ліси

510

20,9




Ліси тропічних поясів, разом

1233

50,5




Змінновологі ліси помірних і субтропічних поясів, лаврові ліси

20

0,9




Ліси з твердих порід

170

7,0




Змішані широколистяні та гірські хвойні ліси

395

16,2




Північні хвойні ліси (тайга)

620

25,4




Ліси помірних поясів, разом

1205

49,5




Разом

2438

100,0




Найбільші запаси фітолікувальних ресурсів (вологі екваторіа­льні ліси) мають Бразилія, Індонезія, Венесуела, Конго. Ліси по­мірного поясу, особливо тайга, багаті на хвойні породи дерев, що є особливо цінним елементом для лікування. У Росії, США, Ка­наді, Скандинавських країнах та на півночі Китаю сконцентрова­ні найбільші запаси помірного поясу. Західна Європа відзнача­ється невеликою кількістю цінних фітолікувальних ресурсів.

Площа українських лісів державного значення становить 6,9 млн. га, а тих, що можуть використовуватись для рекреацій­ної діяльності — 4 млн. га. За іншими даними, рекреаційні ліси складають 10 відсотків державного лісового фонду. Комплексна оцінка його дала можливість виокремити 265 ефективних для ре­креаційного освоєння територій і окремих місцевостей загальною площею понад мільйон гектарів (табл. 3.2).



38

Таблиця 3.2

РОЗМІЩЕННЯ ОКРЕМИХ ТЕРИТОРІЙ, ПРИДАТНИХ ДЛЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО ОСВОЄННЯ



Природні зони

К-ть місць відпочинку

Загальна площа, тис. га

Площа, вкрита лісом, тис. га

Полісся

зо

138

126

Лісостеп

145

646

596

Степ

62

149

85

Карпати

28

397

292

Разом

265

1330

1099

Ландшафтні ресурси

Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце посідають гори. Різноманітність природних ландшафтів, наяв­ність екстремальних сприятливих і комфортних умов створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності — від спортивних до санаторно-лікувальних.

Найпривабливішими світовими гірськими ландшафтами, які" притягають туристів мальовничими краєвидами, чистим повіт­рям, є Альпійські території Швейцарії, Австрії, Франції, Італії, американські Кордильєри, гірські райони Скандинавських країн, Карпати. Нині Альпійський макрорегіон щороку відвідує до 150 млн. людей, а загальна кількість місць для розміщення тури­стів становить 3 мільйони.

Для розвитку зимових видів туризму (гірськолижний, санний) використовуються гірські райони Іспанії— Піренеї; Греції — гірськолижний центр Парнас Верміон, Піліон, Олімп; США, Ка­нади— Кордильєри. Великі перспективи має Азійський регіон, де розміщені найвищі у світі гори — Гімалаї.

Гірськорекреаційні ресурси нашої держави зосереджені в Ка­рпатах і Кримських горах.

Карпати — це середньо високі гори з вологим теплим кліма­том, значною лісистістю (40%), сприятливими перепадами висот для організації гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські до­лини, захищені верховинськими хребтами, характеризуються благодатним мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів

(Яремча, Ворохта, Космач, Вижниця, Рахів та ін.). Рекреаційні ресурси Карпат оцінюються як найперспективніші для відпочин­ку та лікування упродовж року.

Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоча тут менше сприятливих умов для відпочинку. Зате невисока лісистість П0%), круті оголені схили приваблюють скелелазів та любителів гострих відчуттів.



кліматичні ресурси

Кліматичні ресурси — важлива умова розвитку рекреаційного господарства, оскільки вони визначають загальну комфортність території щодо лікування та відпочинку. Кліматичні умови де­яких регіонів протипоказані для відвідування рекреантами з окремими захворюваннями (наприклад, бронхіальною астмою), зате в інших кліматичних умовах такі хворі почуватимуться пре­красно.

Україна належить до країн зі сприятливими погодними умо­вами для літніх видів рекреації. Тривалість періоду для їх інтен­сивного розвитку в середньому коливається від 105 днів на пів­ночі до 180 на південному березі Криму. Отже, комфортні умови для літніх видів відпочинку, туризму, кліматолікування існують не тільки влітку, а й на початку осені та в другій половині весни. Купальний сезон на більшості території не перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор'ї, особливо на південному березі Криму, він триває 120 і більше.

Тривалість сприятливого періоду для зимових видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські види спорту) коливається від 20— 26 днів на півдні до 40 і більше — на півночі та північному сході. Для зимових видів відпочинку найсприятливіші умови на гірсь­ких масивах Полонинського, Верховинського та Чорногорського хребтів Українських Карпат, де період занять гірськолижними видами відпочинку та спорту триває 90—100 днів.

Отже, кліматичні умови України дуже сприятливі для розвит­ку рекреаційної діяльності.

Пляжні ресурси

Пляжні ресурси посідають особливе місце серед рекреаційних ресурсів. Понад 55 відсотків рекреантів світу так чи інакше пов'язують свій відпочинок і оздоровлення з перебуванням біля


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка