В сучасних умовах переходу України до ринкової економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів та методів виро­бництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються пе­рспективи на майбутнє



Сторінка24/37
Дата конвертації05.11.2016
Розмір6.35 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   37

РОЗДІЛ V. ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ

ТА НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТУРИЗМУ. ОБ'ЄДНАННЯ

ПІДПРИЄМСТВ ТА НЕПРИБУТКОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ

В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 26. Професійна підготовка фахівців у галузі туризму

Професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів у галузі туризму здійснюються державними, комунальними та приватними навчальними закладами в порядку, визначеному законо­давством.

Підготовка окремих категорій фахівців туристичного супроводу (гі-дів-перекладачів, екскурсоводів, спортивних інструкторів, провідників тощо), які не потребують здобуття громадянами професійно-технічної або вищої освіти із здобуттям кваліфікації за певним освітньо-квалі­фікаційним рівнем, може здійснюватися у встановленому порядку юридичними чи фізичними особами.

Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці навчальних планів і програм навчання фахівців у галузі ту­ризму, їх професійній підготовці, перепідготовці та підвищенні квалі­фікації, затверджує перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здій­снення туристичного супроводу.



Стаття 27. Наукові дослідження розвитку туризму

Наукові дослідження розвитку туризму проводяться з метою:

наукового забезпечення державної політики в галузі туризму, про­гнозування та визначення перспектив його розвитку;

встановлення методик класифікації та оцінки туристичних ресурсів, режиму їх охорони, збереження та відновлення, порядку використання;

обліку гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;

розробки пропозицій щодо проектів державних цільових, регіона­льних та місцевих програм розвитку туризму, а також щодо визначення ліцензійних умов та переліку посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційних вимог щодо них, удосконалення професійної підготов­ки фахівців у сфері туристичної діяльності тощо.

Визначення пріоритетних напрямів, керівництво та координація на­укових досліджень у галузі туризму належать до компетенції наукового центру розвитку туризму.

Положення про науковий центр розвитку туризму затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.



272 " '"" "" ™~ '" " ""*"

Стаття 28. Об'єднання суб'єктів туристичної діяльності та не­прибуткові організації в галузі туризму

Учасники відносин, що виникають при здійсненні туристичної дія­льності, — юридичні особи та громадяни, які надають туристичні по­слуги, залежно від мети можуть утворювати об'єднання підприємств, що є юридичними особами чи без створення юридичних осіб, або всту­пати в такі об'єднання в порядку, визначеному Господарським кодек­сом України (436-15) та іншими законами.

З метою реалізації та захисту своїх прав і законних інтересів у галузі туризму суб'єкти туристичної діяльності можуть створювати неприбуткові організації у сфері туристичної діяльності в порядку, визначеному Цивільним кодексом України (435-15) або Зако­ном України «Про об'єднання громадян» (2460-12) чи іншими за­конами.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства з метою ре­алізації та захисту прав і законних інтересів можуть об'єднуватися в громадські організації туристичної спрямованості.

Неприбуткові організації в галузі туризму можуть спрямовувати свою діяльність на:

формування і поширення інформації про туристичні ресурси України;

підготовку пропозицій щодо розвитку туризму, курортно-рекреа­ційної сфери, охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, порядку використання;

популяризацію туризму і сприяння його розвиткові; розробку власних стандартів туристичного, готельного, екскурсій­ного та іншого обслуговування, схвалення кодексів усталеної практики та правил професійної етики;

впровадження власних систем контролю якості здійснення туристи­чної діяльності;

пропонування для спільного використання юридичними особами та громадянами-підприємцями, що надають туристичні послуги, знаків для товарів і послуг;

вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахі­вців у галузі туризму;

саморегулювання в галузі туризму;

реалізацію та захист спільних прав і інтересів учасників туристичної діяльності;

вирішення інших завдань, що не суперечать законодавству

України.

Громадські організації туристичної спрямованості можуть відповід­


но до закону представляти інтереси громадян — споживачів туристич­
них послуг.
_ - 273

РОЗДІЛ VI. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ

В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ТУРИЗМ

Стаття 29. Органи, уповноважені на здійснення контролю за діяльністю в галузі туризму

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх по­садові та службові особи у випадках і в порядку, визначених законом, здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства з питань туристичної діяльності, проводять перевірки якості надаваних (нада­них) туристичних послуг, додержання ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності та відповідно до закону накладають стягнення і вживають інших заходів за порушення законодавства в галузі туризму.



Стаття ЗО. Відповідальність за порушення законодавства в га­лузі туризму

Порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відпові­дальність згідно із законом.

Порушеннями законодавства в галузі туризму є:

здійснення туристичної діяльності без отримання відповідного до­зволу (ліцензії) або недодержання ліцензійних умов з надання туристи­чних послуг;

залучення до надання туристичних послуг осіб, які не відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам та не мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супро­воду у випадках, визначених цим Законом;

надання туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифі­кації, без проведення такої сертифікації в установленому порядку;

ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності;

порушення вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму;

незаконне використання категорії об'єкта туристичної інфраструктури;

порушення умов договору між туристом і суб'єктом туристичної ді­яльності з надання туристичних послуг;

невиконання розпоряджень уповноважених органів та осіб про усу­нення порушень ліцензійних умов;

порушення правил щодо охорони чи використання об'єктів турис­тичної інфраструктури, знищення або пошкодження об'єктів відвіду­вання;

створення перешкод уповноваженій на те законом посадовій чи службовій особі у здійсненні контролю за туристичною діяльністю, у проведенні перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг

274


або додержанні ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здій­снення туристичної діяльності;

незаконне втручання у здійснення туристичної діяльності;

розголошення відомостей, що становлять конфіденційну або іншу охоронювану законом інформацію.

Законами може передбачатися відповідальність і за інші порушення у сфері туристичної діяльності.



Стаття 31. Відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у галузі туристичної діяльності

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх по­садові і службові особи у галузі туристичної діяльності за порушення законодавства несуть відповідальність згідно із законом.

Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, їх посадових і службових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом.

Шкода, заподіяна органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами фізичним чи юридичним особам під час виконання ними покладених на них обов'я­зків, підлягає відшкодуванню в порядку, встановленому законом.



Стаття 32. Цивільно-правова та інші види відповідальності суб'єктів туристичної діяльності

За неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відпові­дальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.

Розмір майнової відповідальності туроператора, турагеша чи іншо­го суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично за­вданих замовнику збитків з їх вини.

Спори майнового характеру між суб'єктами туристичної діяльності та споживачами туристичних послуг вирішуються у встановленому по­рядку з дотриманням вимог цього Закону.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійс­нення господарської діяльності до суб'єктів господарювання органи державної влади та органи місцевої влади та органи місцевого я відпо­відно до своїх повноважень та в порядку, встановленому законом, за­стосовують заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення суб'єктом господарювання правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Стаття 33. Відшкодування шкоди, завданої порушенням зако­нодавства у галузі туристичної діяльності

Суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в га­лузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що за-

"""""""" ' ■.v,,,.v,,,.,,-,-.v,-,,,,-,TO—»»». ~v™,.-.v.-.v,..~.-,. ~л~,™~

IX*

вдало шкоду, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки у повному об­сязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у ме­ншому або більшому розмірі.

Заподіяна туристу моральна (немайнова) шкода, якою порушені йо­го законні права, відшкодовується суб'єктом туристичної діяльності в порядку, встановленому законом.

Суб'єктам туристичної діяльності, яким заподіяна шкода юридич­ними чи фізичними особами внаслідок порушення ними законодавства в галузі туризму, збитки відшкодовуються відповідно до закону.

Стаття 34. Порядок розгляду спорів з питань надання турис­тичних послуг

Спори з питань надання туристичних послуг розглядаються у вста­новленому законом порядку третейськими судами та судами загальної юрисдикції.



РОЗДІЛ VII. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 35. Міжнародні договори України в галузі туризму. Участь України в міжнародних туристичних організаціях

Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Зако­ну України «Про міжнародні договори України».

Держава сприяє розширенню та зміцненню міжнародного співробі­тництва в галузі туризму на принципах і нормах, розроблених Всесвіт­ньою туристською організацією (ВТО).

Органом державної влади, що забезпечує представництво і реаліза­цію інтересів України в галузі туризму у відносинах з іншими країнами та з міжнародними туристичними організаціями, є центральний орган виконавчої влади в галузі туризму, який у встановленому порядку бере участь в укладенні міжнародних договорів з питань туризму.

Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних органі­зацій відповідно до міжнародно-правових зобов'язань України та ста­тутних документів таких організацій.

Стаття 36. Представництва України в галузі туризму за межа­ми України

З метою розширення міжнародного співробітництва, утвердження


України на світовому туристичному ринку та ефективного використан­
ня її туристичних ресурсів окремі повноваження з представництва ін­
тересів України в галузі туризму за межами України покладаються на її
торгові представництва.
27б ™~, _„,~™™,, „™™

За поданням центрального органу виконавчої влади в галузі туризму Кабінет Міністрів України може відкривати за межами України турис­тичні представництва. Порядок створення, діяльності і ліквідації турис­тичних представництв визначається Кабінетом Міністрів України від­повідно до міжнародних договорів України.



Стаття 37. Особливості здійснення діяльності в Україні інозе­мними суб'єктами туристичної діяльності

Юридичні особи, створені за законодавством інших держав, інозем­ці та особи без громадянства здійснюють туристичну діяльність на те­риторії України відповідно до міжнародних договорів України в по­рядку, визначеному законом.

Іноземні юридичні та фізичні особи можуть здійснювати туропера-торську та турагентську діяльність шляхом утворення підприємств за законодавством України та отримання в установленому порядку ліцен­зій на здійснення відповідної діяльності.

Туристичний супровід, що здійснюється на території України, може надаватися фахівцями туристичного супроводу, громадянами України та особами, які постійно проживають на території України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'я­зковість якого надана Верховною Радою України.

Посередницька діяльність на території України з укладення до­говорів на туристичне обслуговування з іноземними суб'єктами туристичної діяльності не допускається. Така діяльність може здій­снюватися лише через туроператорів, створених за законодавством

України.


Угоди, укладені з порушенням вимог цієї статті, є недійсними.

РОЗДІЛ VIII. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

  1. Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2004 року.

  2. До приведення законодавства у відповідність із цим Законом за­кони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

  3. Фізичні і юридичні особи, які отримали ліцензії на організацію іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійну діяль­ність до дня офіційного опублікування цього Закону, до 1 квітня 2004 року можуть безкоштовно на термін дії ліцензії старого зразка отримати ліцензію на провадження туроператорської чи турагентсь-кої діяльності за умови виконання вимог цього Закону та Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (1775-14).

*"~~" 277




4. Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чин­
ності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України про­позиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим За­коном;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових ак­тів, що суперечать цьому Закону.

5. Пункт 50 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних ви­


дів господарської діяльності» (1775-14) (Відомості Верховної Ради
України, 2000 p., № 36, ст. 299; 2001 p., № 22, ст. 105) викласти в такій
редакції:

«50) туроператорська та т-урагентська діяльність».

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, 18 листопада 2003 року № 1282-IV



ЗАКОН УКРАЇНИ

Про порядок виїзду з України і в'їзду

в Україну громадян України

(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1994, № 18, ст. 101)

(Вводиться в дію Постановою ВР № 3 85 8т 12 від 21.01.94,

ВВР 1994, № 18, ст. 102)

Цей Закон регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Стаття 1. Право громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну

Громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, еконо­мічних та інших прав не допускається.

Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законодавством

відповідної держави.

Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у

праві на в'їзд в Україну.

Стаття 2. Документи громадянина України на право виїзду з України і в'їзду в Україну

Документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її

межами, є:

паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт;



' 279

службовий паспорт;

посвідчення особи моряка.

Положення про зазначені документи затверджуються у встановле­ному порядку. Ці документи є власністю України і за умови їх належ­ного оформлення є дійсними для виїзду в усі держави світу.

У разі втрати громадянином України документів, зазначених у час­тині першій цієї статті, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломати­чними представництвами чи консульськими установами України за ко­рдоном. Положення про таке посвідчення затверджується Кабінетом Міністрів України.

У передбачених- міжнародними договорами України випадках за­мість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду за кордон можуть використовуватися інші документи.



Стаття 3. Порядок перетинання громадянами України держа­вного кордону України

Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України піс­ля пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Стаття 4. Порядок оформлення документів для виїзду грома­дян України за кордон

1. Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон провадиться:

громадянам України, які постійно проживають в Україні і досягли 18-річного віку, — за особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представників до органу внутрішніх справ за місцем проживання. У виняткових випадках за наявності вимог держа­ви, до якої здійснюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд, паспорт може бути оформлено до досягнення громадянином 18-річного віку;

громадянам України, які постійно проживають за кордоном і досяг­ли 16-річного віку, — за особистим клопотанням про отримання паспо­рта або через своїх законних представників до дипломатичних предста­вництв чи консульських установ України за кордоном.

Особи, які звертаються за отриманням паспорта, сповіщають дані про себе, відомості про сімейний стан і наявність неповнолітніх дітей та утриманців, про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляєть­ся на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін.



280

Продовження терміну дії паспорта провадиться у порядку, встанов­леному для оформлення його видачі.

За видачу і продовження терміну дії паспорта на території України справляється державне мито, а за кордоном — консульський збір.

2. Оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представни­ків батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього грома­дянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Громадянам України, які постійно проживають в Україні, проїзний документ на дитину видається органами внутрішніх справ за місцем проживання, а тим, які проживають за кордоном, — дипломатичними чи консульськими установами України.

Проїзний документ на дитину оформляється терміном на три роки або до досягнення нею 18-річного віку.

Виїзд з України на постійне проживання дітей віком від 14 до 18 років може бути здійснено лише за їх згодою, оформленою письмово і нотаріально засвідченою.

За видачу проїзного документа на дитину державне мито і консуль­ський збір не справляються.

3. Оформлення дипломатичного або службового паспорта громадя­


нину України здійснюється консульською службою Міністерства зако­
рдонних справ України у встановленому порядку.

За видачу дипломатичного або службового паспорта державне мито і консульський збір не справляються.

4. Оформлення посвідчення особи моряка здійснюється у встанов­
леному законодавством порядку.

За видачу посвідчення особи моряка державне мито не справляється.



Стаття 5. Термін і порядок розгляду заяв про оформлення па­спорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного до­кумента дитини

Заяви громадян України або їх законних представників про оформ­лення паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини (далі — паспорт) розглядаються протягом не більше трьох місяців з дня подання документів, а якщо поїздка пов'язана з те­рміновим лікуванням від'їжджаючого, від'їздом особи, яка супрово­джує тяжкохворого, чи смертю родича, який проживає за кордоном, — протягом трьох робочих днів.

У разі обгрунтованої відмови у видачі громадянинові України пас­порта мотиви такого рішення доводяться до відома заявника у письмо­вій формі.

2gi

Повторне клопотання може бути прийнято до розгляду не раніш як через шість місяців після остаточного вирішення питання про відмову у видачі паспорта. При цьому беруться до уваги матеріали, подані рані­ше, якщо зазначені в них дані залишилися без зміни.

Стаття 6. Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон

Громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо:



  1. він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємни­цю, — до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

  2. діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зо­бов'язання — до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за по­годженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним догово­ром України;

  3. проти нього порушено кримінальну справу — до закінчення про­вадження у справі;

  4. він засуджений за вчинення злочину — до відбуття покарання або звільнення від покарання;

  5. він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, — до виконання зобов'язань;

6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості — до
з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей;

  1. він підлягає призову на строкову військову службу— до вирі­шення питання про відстрочку від призову;

  2. щодо нього подано цивільний позов до суду— до закінчення провадження у справі;

  3. він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивіс­том чи перебуває під адміністративним наглядом міліції— до пога­шення (зняття) судимості чи припинення нагляду.

Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1— 9 частини першої цієї статті.

Громадянин України, який має паспорт, у разі, коли існують обста­вини, що обмежують відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право його виїзду за кордон, зобов'язаний здати свій паспорт на збері­гання до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний те­рмін після виникнення таких обставин. За наявності достатніх підстав паспорт, що зберігається в органі внутрішніх справ, повертається у 10-денний термін з моменту звернення громадянина або його законного представника.

Паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено у випадках, передбачених пунктами 1—9 частини першої цієї статті, або в разі ви­користання паспорта для вчинення злочину, або виявлення у ньому підробки, а також у випадках припинення громадянства України. Тим-

282 ~~" "

ове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійсню­йся судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, інікордонних військ, військовими комісаріатами та консульською

іужбою України.

У разі повернення громадянину України тимчасово затриманого нилученого) паспорта у межах терміну його дії державне мито не іравляється. Стаття 7. Правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасо-<юго затримання та вилучення

Правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання і а вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Мі­ністрів України і підлягають опублікуванню. Стаття 8. Порядок розв'язання спорів

Відмова в оформленні паспорта чи продовженні терміну його дії ібо тимчасове затримання паспорта чи його вилучення можуть бути іскаржені громадянином до суду за місцем його проживання.

У разі відмови громадянину України у виїзді за кордон з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 6-—8 частини першої статті 6 цього Зако­ну, він може оскаржити цю дію у судовому порядку за місцем свого

і іроживання.

Відмова у виїзді з України з підстав, передбачених пунктами 3—5 і '} частини першої статті 6 цього Закону, оскарженню не підлягає.



Стаття 9. Обмеження на виїзд з України з міркувань безпеки іромадян

У разі виникнення в будь-якій іноземній державі надзвичайної ситу­ації, що унеможливлює створення в ній умов для безпеки громадян України, Кабінет Міністрів України приймає рішення про особливий порядок виїзду громадян України до цієї держави. Рішення та інформа­ція про це доводяться до відома громадян, які мають намір виїхати до

даної держави.

Громадяни України, які мають намір виїхати до держави, щодо якої прийнято рішення про обмеження виїзду, і які мають візу на в'їзд до ці­єї держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором Украї­ни, попереджаються про неможливість з боку України забезпечити громадянину необхідну безпеку у зв'язку з виникненням надзвичайної • итуації. Це попередження не є забороною для виїзду.

З метою створення умов, що гарантують відшкодування громадянино-!(і України витрат, пов'язаних з надзвичайними обставинами під час пере­бування за кордоном, громадянин України повинен бути застрахованим.

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка