В сучасних умовах переходу України до ринкової економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів та методів виро­бництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються пе­рспективи на майбутнє



Сторінка20/37
Дата конвертації05.11.2016
Розмір6.35 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   37

7? """ ~~~—~— ~»~~ » 227

матиме лише енерготранспортна інфраструктура— транзитні нафто- і газопроводи.

Втім, основною метою будь-якого інвестора є отримання пев­ної віддачі від вкладання капітальних ресурсів, а головною хара­ктеристикою інвестиційного клімату є саме спроможність еконо-міко-правового поля забезпечити цю віддачу. У цьому сенсі поняття інвестиційного клімату збігається з поняттям підприєм­ницького клімату. Проте ці два поняття в жодному разі не тото­жні. Адже цілком можливою є ситуація, за якої економіко-правові умови несприятливі для отримання високого прибутку, проте інвестор розглядає інвестиції як такі, що можуть мати зна­чну віддачу у стратегічній перспективі завдяки оволодінню рин­ками збуту, ресурсами, вигідним геостратегічним положенням. І навпаки, умови можуть сприяти швидкому збагаченню внаслідок спекулятивної або й напівзаконної діяльності, користування пільговими умовами, наданими інвестору, проте останній не роз­глядатиме свої вкладення як довгострокові і прагнутиме до як­найшвидшої репатріації максимальної частки прибутку. Отже, одним із базових орієнтирів державної економічної стратегії має бути максимальне зближення параметрів підприємницького та інвестиційного клімату.

Дія цих чинників дає підстави більшості аналітикам ставитися до українського інвестиційного ринку як до мало привабливого.

Вихід- з цієї ситуації вбачаємо у тому, щоб скорегувати держа­вну програму залучення іноземних інвестицій щодо питання про сертифікацію інвестиційних проектів. Державним органам, ком­петентним у цьому питанні, варто розгорнути підготовку фахів­ців зі складання й аналізу бізнес-планів, проводити сертифікації й конкурси бізнес-планів інвестиційних проектів, переможцями яких визнавати проекти, реалізація яких одночасно максимально задовольняє пріоритети економічного розвитку країни і здатна дати максимально можливий прибуток іноземному інвестору.

Такі проекти за підсумками конкурсів мають потрапляти у .спеціальний «пільговий портфель проектів», що збирається для цільового залучення коштів іноземних інвесторів за допомогою агресивної тактики. Зарубіжний досвід свідчить, що навіть такі країни, як США, використовують саме таку тактику. Вона, на­приклад, передбачає формування спеціальних делегацій, що ви­їжджають у країни — потенційні донори на цільові конференції за участю передбачуваних корпоративних інвесторів. На цих конференціях представники ділових кіл і органів влади країни, яка приймає капітал, пропонують майбутнім інвесторам докладні

228


проекти спільних інвестицій, обговорюють деталі інвестиційного клімату країни. Можливості інвестиційних проектів обговорю­ються як у спеціалізованій, так і в загальній пресі та по телеба­ченню. У рамках цієї тактики ведеться широка рекламна кампа­нія, значною мірою за рахунок держбюджету.

9.4. Ефективність інвестиційних проектів у туризмі

З різних причин Україна перебуває сьогодні осторонь процесів інтеграції та інтернаціоналізації у світовій економіці. Це стримує її розвиток як суб'єкта світового господарського механізму.

Нам необхідно переглянути теоретичні основи і практику фу­нкціонування економіки і на цій підставі шукати шляхів приєд­нання до світового співтовариства не в якості сировинного при­датка і ринку третьосортних товарів, а як повноправного учас­ника, на якого слід зважати як у політичних, так і в економічних перипетіях сучасного життя.

Україна переживає важкі часи. Основними диспропорціями в економіці держави є дефіцит бюджету, порушення платіжного та торговельного балансів, істотне перевищення імпорту над експо­ртом, що в сукупності визначає фінансові можливості держави, якій необхідно розв'язувати багато складних питань і виконувати національні та регіональні програми, що потребують високих ін­телектуальних та матеріальних видатків.

Перехід України до відкритої економіки може стати неможли­вим без синхронізації її економічної структури та реформ, висо-корозвиненими країнами. Нашій державі також важливо реалізу­вати комплекс заходів з розвитку підприємництва, що має прискорити інтегрування у міжнародний ринок.

Зважаючи на ситуацію, слід визначити пріоритети сучасної української економічної політики: реанімувати та стимулювати виробництва, створити сприятливий інвестиційний клімат, дове­сти якість продукції (послуг) до рівня, на якому реальним буде вихід на основні світові ринки.

При сучасному рівні інтеграції світової господарської діяль­ності інвестиційна активність та економічне зростання у багатьох країнах, причому не тільки тих, що розвиваються, а й високороз-винених, підтримується та посилюється завдяки участі іноземно­го інвестиційного капіталу.

В Україні й досі основною формою участі іноземного капіталу в економіці є створення спільних підприємств. їх поки що неба-

_ „™™ 229

гато і обсяги реалізації товарів та послуг, вироблених ними, на внутрішньому та зовнішньому ринках незначна, а тому суттєво впливати на економіку нашої держави вони не можуть. Хоча вже існують і досить переконливі приклади їх ефективної та прибут­кової діяльності. Загалом же іноземний капітал в Україні робить поки що дуже обережні кроки.

А він особливо необхідний у тих сферах економіки України, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти соціальне напруження у суспільстві.

Потенційно Україна може бути однією з провідних країн для прямих та портфельних іноземних інвестицій. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована й вод­ночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенці­ал, великі природні ресурси, інфраструктура, хоч і не надто розвинена.

Україна зацікавлена у притоки прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішнього боргу (навпаки, сприяють оде­ржанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, а водночас є джерелом капіта­ловкладень, залучають українських підприємців до передового господарського досвіду.

Утім, незважаючи на запрошення керівництва держави і при­вабливість українського ринку, іноземні інвестори з неохотою вкладають свої капітали в наші підприємства. їхнє небажання пояснюється низкою проблем, а саме:


  • нестабільністю економічної та політичної ситуації;

  • недосконалим і суперечливим законодавством;

  • нечіткістю визначення прав власності;

  • відсутністю реальних пільг і привілеїв для іноземного капі­талу;

  • непередбачуваністю змін у податковій системі.

Тому перед нашою державою постає складне і досить деліка­тне завдання: залучити в країну іноземний капітал, не позбавля-ючи його власних стимулів і направляючи його заходами еконо­мічного регулювання на досягнення суспільних цілей. Залучаючи іноземний капітал, не можна допускати дискримінації національ­них інвесторів. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські підпри­ємства, зайняті у тій же сфері діяльності. Як показує досвід, такі заходи практично не впливають на інвестиційну активність іно­земного капіталу, але призводять до виникнення на базі колиш-

230 """""" —- —

ніх вітчизняних підприємств фірм із формальною іноземною уча­стю, що претендують на пільгове оподаткування.

Необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, а й для своїх. І мова не про те, щоб знайти для них кошти на здійснення інвестицій. Українсь­кому приватному капіталу також потрібні гарантії від примусо­вих вилучень і свавілля влади, система страхування від некомер-ційних ризиків, а також стабільні умови роботи для здійснення довгострокових капіталовкладень.

На нашу думку, в Україні інвестиціям у туристичну індустрію приділять мало уваги, не проводяться належні дослідження та поглиблений аналіз ефективності інвестиційних процесів турис­тичної індустрії.

Аналізуючи інвестиційний проект, передусім слід звернути увагу на прийнятність та гнучкість виробництва, суміщення і розвиток життєвих циклів продукту і товару (послуги).

Вирізняють такі основні показники ефективності інвестицій­ного проекту:


  • комерційна (фінансова) ефективність, що враховує фінан­сові наслідки реалізації проекту для його учасників;

  • бюджетна ефективність, що відображає фінансові наслідки проекту для державного, регіонального та місцевого бюджетів;

  • народногосподарська ефективність, що враховує затрати і результати, які виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту у вартісному вираженні.

Вибір альтернативи (одного із варіантів інвестиційного проек­ту) здійснюється за допомогою одного або декількох методів. Найкращим слід вважати оцінку інвестиційного проекту за кіль­кома методами. У цьому випадку перевагу надають проекту, зна­чущість результатів якого підтверджена більшою кількістю ви­користовуваних методів (NPV — чистий дисконтний дохід, РІ — індекс доходності, IRR— внутрішня норма доходності, термін окупності).

Управління проектами здійснюється на основі життєвого цик­лу продукту, враховуючи фазу, в якій він перебуває.

Туризм, як одна із перспективних галузей економіки багатьох країн світу, розвивається і йде крок у крок з науково-технічним прогресом. Для кращої організації турів чи інших видів діяльнос­ті туристичні фірми намагаються впроваджувати в своїй роботі різноманітні новинки для поліпшення обслуговування, комфорту та швидкості доставки туристів і т. ін. Сьогодні не кожна турис­тична фірма дозволить собі таку розкіш, а тому намагається за-

231




лучити кошти зарубіжних і українських інвесторів, розробляючи різноманітні інвестиційні проекти та програми.

Реалізація інвестиційних програм може бути як на стадії ство­рення фірми, так і після її кількарічної діяльності.

За видами інвестиційні проекти можна умовно поділити на декілька груп:


  • розроблення і впровадження продукту інтелектуальної вла­сності;

  • розроблення і впровадження технічних засобів та елементів «ноу-хау»;

  • реконструкція і будівництво;

  • підготовка кадрів та ін.

У диверсифікації діяльності туристичної фірми предметом ін­вестиції можуть бути будь-які інші проекти, не пов'язані безпо­середньо з туризмом:

  • розроблення і впровадження малих виробництв;

  • організація нетрадиційних форм туризму та ін.

Інвестиційні проекти, пов'язані з розробленням і впроваджен­ням інтелектуального продукту, реалізуються здебільшого на по­чатковому етапі функціонування фірми, а більш капіталоміст­кі — з накопиченням фінансових ресурсів.

Державна підтримка туризму в Україні не передбачає цільо­вих бюджетних інвестицій в його розвиток. Поширеною формою інвестицій є підтримання його на місцевому або регіональному рівнях коштом місцевих бюджетів або спеціального податку.

Низку інтелектуальних інвестиційних програм фінансують рі­зні зарубіжні фонди і банки: Європейський банк реконструкції і розвитку, фонд підтримки малого і середнього підприємництва, деякі благодійні фонди. У межах цих інвестицій проводяться під­готовка та підвищення кваліфікації кадрів, спеціалізовані конфе­ренції, симпозіуми, семінари та ін. Однак цільове фінансування капіталомістких проектів за рахунок цих джерел практично не здійснюється.

Потенційні джерела фінансування можна поділити на чотири групи:



  • власні засоби;

  • позичкові засоби;

  • цільове бюджетне фінансування;

— інші джерела (зарубіжні фонди, благодійні кошти та ін.).
Структура джерел фінансування зображена на рис. 9.2.

Уряд України передбачив цільове інвестування різних про­грам у рамках підтримання малого підприємництва. Однак одер-

232 ""

жати такі пільги непросто. Для цього слід підготувати бізнес-план та отримати відповідні висновки експертів. Потім ці матері­али подають на конкурс інвестиційних проектів з пільговим кре­дитуванням.



Аналогічні дії слід виконати, щоб взяти участь у зарубіжних

інвестиційних конкурсах.

Найбільш надійним джерелом фінансування є власні кошти. Утім, як показує досвід, капіталомісткі проекти реалізуються пе­реважно на базі позичкових коштів.

Найкращим капіталом для інвестицій є безвідсотковий кредит. Ця форма фінансування може бути реалізована тільки за рахунок позичкових коштів, що належать засновникам.

Однією з форм залучення інвестора є передача йому частки у статутному фонді (товариство з обмеженою відповідальністю) або пакета акцій туристичного підприємства (акціонерне товари­ство), що відповідає розміру його інвестиційного вкладу.

__ ^ 2зз

Залучення інвестора може бути реалізовано і на інших умо­вах, задекларованих в інвестиційному договорі:


  • частки власності після реалізації проекту;

  • відсотка від майбутнього прибутку;

  • квоти місць (при будівництві об'єктів розміщення туристів);

  • пільгове надання туристичних послуг та ін.

Особливо жорсткими умовами фінансування інвестиційного проекту є банківські кредити, у тому чилсі кредит під заставу майна, обладнання тощо. Часто, наприклад, купуючи обладнан­ня, слід використовувати форму лізингу.

Уряду України варто розглянути також можливість надання підприємствам податкових інвестиційних кредитів у вигляді від­термінування за сплатою податків, обов'язкових платежів і зборів.

Використання інвестицій для технологічних нововведень сут­тєво вплинуло на ефективність туристичного бізнесу. Туризм ви­явився одним із секторів економіки, де сучасні комп'ютерні тех­нології почали приносити значний прибутку. Це системи броню­вання і резервування місць у готелях, авіаквитків, квитків на інші транспортні засоби, круїзи тощо. Сьогодні такі системи, як «Amadeus», «Gabriel», «Sabre» та інші, мають свої представницт­ва в Інтернеті. Вони дають можливість бронювати місця в готе­лях всього світу, отримувати свіжу інформацію про умови бро­нювання, ціни, знижки, не виходячи з офісу. Колись на це витрачали значно більше часу і коштів.

Одним із прикладів є система «ABC Travel Centre», яка дозво­ляє бронювати місця в готелях всього світу, володіє інформацією про авіакомпанії, віртуальні агентства з продажу квитків, графіки поїздів і схеми метро, а також оренду машин, круїзи і багато ін­шого. Досить часто в подібних системах можна купити путівку або авіаквиток на 10—15 відсотків дешевше.

Тепер навіть великі, стійкі й успішні організації вносять сут­тєві зміни у філософію довготермінового планування. Відбува­ються інтенсивна структуризація ринку туристичних послуг, зу­мовлена новою технологічною хвилею. Різко знизилася вартість звернення. Це дає можливість агентству з 2—3 осіб користувати­ся послугами, які раніше були для них недосяжні. А це означає, що невеликі турагентства можуть скласти серйозну конкуренцію крупним організаціям. Яскравим прикладом є німецька фірма «TISS». У 1997 році дві особи, які торгували авіаквитками, забез­печили обіг в 140 млн. німецьких марок. За прогнозами (дані «Herbald Tribun»), у наступні роки 90 відсотків квитків реалізува-тимуть посередники на кшталт «TISS» і такі ж internet-компанії.

Реалізація інвестиційного проекту в Україні пов'язана зі знач­ним ризиком. Для отримання будь-якого (тим більше пільгового) кредиту, залучення інвестора, а також власної впевненості у пра­вильності вибраної стратегії необхідно зробити розрахунки ко­мерційного виконання проекту або його техніко-економічного обґрунтування.

Оцінка ефективності інвестиційного проекту — це математи­чна задача пошуку оптимального розв'язання в умовах більшої кількості невизначеностей, до яких належать:


  • політична, соціальна і економічна нестабільність;

  • високий рівень інфляції;

  • недостатній правовий захист інтересів інвестора та його капіталу;

  • непередбачувані зміни нормативно-правової бази та ін.

За цих умовах реалізувати інвестиційний проект слід у міні­мальний термін окупності, який би мінімізував ризик інвестора.

Перш ніж приступити до оцінювання комерційної вартості ін­вестиційного проекту, треба дослідити динаміку поведінки основ­них чинників невизначеності на вибраному часовому відрізку. Це важливо для прогнозування ситуації з урахуванням перелічених чинників. Як наслідок, методом оцінки чутливості чинників ви­значається одна конкретна залежність при різних варіаціях решти змінних, у даному випадку— змін і інфляції в часі. Цим можна досягнути поступового виходу зі стс дії невизначеності для завдань конкретних вихідних даних і умов іі вестиційної задачі.

Основні вихідні дані:


  • фінансові витрати в часі (графік кредитування проекту);

  • розміри відсотків за кредитом і графік погашення кредиту;

  • прогноз інфляції на весь період реалізації проекту;

  • вибір стабільної розрахункової грошової одиниці;




  • визначення терміна «життя проекту»;

  • визначення величини обігових коштів на запровадження проекту;

  • потенційно можливі доходи від реалізації проекту;

  • сумарні витрати;

  • податки, обов'язкові платежі та збори;

  • величина резерву фінансових коштів на непередбачувані витрати та ін.

Очікуваний результат: забезпечити максимальний прибуток при мінімальному терміні окупності проекту.

Якщо є вихідні дані, задачу розв'язуємо класичним мето­


дом — прогнозуванням надходжень і видатків грошових коштів
—, _~_ ~ - 235





у часі. Для цього обраний термін реалізації проекту розбивають на етапи (місяці, квартали, роки).

Щоб оцінити визначеність розрахункових величин у часі, вар­то вибрати стабільну розрахункову одиницю (долар, євро). Такий вибір не означає відходу від прогнозування інфляції, тим більше, так званої, внутрішньої інфляції найбільш стабільної грошової одиниці.

Якщо обраний часовий період розрахунку тривалий (понад рік), то можна вносити корективи за рахунок переоцінки основ­них засобів. Оцінювання комерційної вартості інвестиційного проекту на вимогу інвестора або кредитора проводять комплексно:


  • за ліквідністю (фінансовою вартістю);

  • за ефективністю інвестування.

Термін погашення кредиту варто вибирати так, щоб розраху­ватися з кредиторами тільки за рахунок власного майбутнього прибутку, не використовуючи нових позик. В іншому випадку зростання внутрішньої заборгованості збільшує інвестиційний ризик. Слід зазначити, що такий ризик може додатково обумов­люватися:

  • вищими (порівняно з прогнозованими) темпами інфляції;

  • збільшенням періоду обертання обігових коштів;

  • нижчою, ніж прогнозувалося, рентабельністю туристично­го продукту або інших послуг;

  • збільшенням тривалості інвестиційної фази проекту (буді­вництва, монтажу обладнання, введення в експлуатацію тощо).

Багатоваріантні розрахунки в стабільній грошовій одиниці слід прив'язати до національної валюти в гривнях за цей же ча­совий період розрахунку, тобто реалізувати «двовалютний» роз­рахунок. Потрібно також зробити певний запас фінансування (на рівні 5—10 %) для непередбачуваних ситуацій.

Розрахунки представити незалежним експертам. Це збільшить об'єктивність оцінювання і довіру до проекту.

10.1. Міжнародне регулювання туристичної діяльності

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індуст­рія туризму є складною системою. Постійне розширення між­народного туристичного обміну зумовило потребу його між­народно-правової регламентації і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій. Туристичні обміни пов'язані з перетинанням державних кордонів, а перебування туристів на території іноземної держави і переміщення по ній, з уваги на єдиний підхід, повинно регулювати міжнарод­не право.

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжна­родних організацій формулюють основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей. Стаття 24 Загальної декларації прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, проголошує: «Кожна лю­дина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки». Стаття 12 «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права», прийнятого 6 грудня 1966 року Генеральною асамблеєю ООН, закріплює право кожної людини вільно залишати будь-яку країну, у тому числі власну.

Із зростанням обсягів туризму і розширенням його географії, а також з розвитком засобів транспорту і включенням у маршрути декількох країн одночасно, до спрощення туристичних поїздок залучені міжнародні організації.

Схема механізму правового регулювання міжнародного тури­зму зображена на рис. 10.1.

2з7



10.2. РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ

Всесвітньої туристської організації (ВТО)

Розвиток міжнародного туризму стає все актуальнішим. За оцінками ВТО, кількість іноземних туристів у 2010 році подво­їться, і з однієї держави в іншу подорожуватиме понад мільярд осіб. За таких умов неминуче виникнуть проблеми і труднощі, пов'язані з перетинанням кордонів і виконанням прикордонних



238 "" "~ """"" —— —

та інших формальностей. У цьому зв'язку особливо гостро по­стає питання про регулювання туризму в рамках не тільки окре­мо взятої країни і сусідніх з нею держав, а й світового співтова­риства загалом. Значну частину цієї роботи і проводить ВТО як основна міжурядова організація в галузі туризму, яка представ­ляє інтереси майже 150 країн— дійсних членів; 5 територій — асоційованих членів, а також понад 400 членів, що приєдналися (членів Ділової Ради ВТО).

Датою «народження» ВТО вважають 2 січня 1975 року: (цього дня набули чинності її статутні норми і правила. ВТО утворилася в результаті реорганізації створеного у 1925 році Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО).

Статут ВТО — це міждержавний договір, ратифікований 51 державою, офіційні туристські організації яких були членами

МСОТО.

У 1977 році ООН і ВТО уклали Угоду про взаємне співробітни­цтво, причому, як зазначено в тексті договору: «ООН визнає ВТО відповідальною за прийняття таких заходів, що можуть вияви­тися необхідними для розв 'язання проблем у сфері туризму».



Співробітництво ООН і ВТО здійснюється в галузі обміну відповідними рекомендаціями, інформацією і документами, про­ведення спільних консультацій і зустрічей, координації роботи, двостороннього представництва на засіданнях органів, співробіт­ництва з питань статистики.

Цілі та завдання. Згідно з п. 1 ст. З Статуту, основна мета ВТО — «сприяти розвитку туризму для внесення вкладу в еко­номічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процві­тання, загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії».

Напрями діяльності ВТО:

  • співробітництво з метою розвитку туризму — рекомендації і допомога урядам з широкого кола питань, що стосуються туриз­му, у тому числі генеральні плани і техніко-економічні обґрунту­вання, визначення потреби в інвестиціях і передачі технологій, а також маркетинг і просування туризму;

  • розвиток людських ресурсів — базова структура для органі­зації системи освіти і професійної підготовки в галузі туризму, короткострокові та заочні курси, а також розширена мережа центрів освіти і професійної підготовки ВТО;

  • довкілля — ВТО сприяє забезпеченню сталого розвитку ту­ризму і вживанню практичних заходів для розв'язання екологіч­них проблем;

2зд

  • якість розвитку туризму — ВТО працює над усуненням бар'єрів на шляху розвитку туризму і стимулює лібералізацію торгівлі туристськими послугами, а також вживає заходів з охо­рони здоров'я туристів та їхньої безпеки;

  • статистика, економічний аналіз і дослідження ринку — ВТО є основним центром збору, аналізу і поширення даних з туризму з понад 180 країн і територій. ВТО постійно спостерігає й аналі­зує тенденції розвитку туризму в світі;

  • комунікації і документація — відділ ВТО по зв'язках з пре­сою і комунікаціях діє як видавничий підрозділ. У центрі доку­ментації ВТО зосереджена значна кількість джерел інформації і різноманітних даних у галузі туризму.

Важливими напрямами діяльності ВТО є спрощення турист­ських обмінів і формальностей; визначення й узгодження зако­нодавчого порядку регулювання туризму, також у виникненні надзвичайних обставин (епідемій, стихійних лих тощо).

ВТО — єдина міжурядова організація, відкрита для оператив­ного туристського сектору (приватних турфірм). У документах вказано, що «ВТО діє як важливий форум для зустрічей предста­вників урядів і туристської індустрії з метою обговорення і вирі­шення питань, що представляють взаємний інтерес».

Отже, ВТО, не будучи спеціалізованою установою ООН, має, однак, чинні угоди з цією найавторитетнішою міжнародною ор­ганізацією і низкою її спеціалізованих установ.

Структура. Найвищим органом ВТО є Генеральна асамблея, що скликається на чергові сесії кожні два роки.

Дійсні й асоційовані члени можуть бути представлені на сесії не більш ніж п'ятьма делегатами, один із яких виконує функції голови делегації. Члени, що приєдналися, призначають на сесію до трьох спостерігачів зі складу Комітету членів, що приєдналися.

Статутом ВТО передбачано також скликання надзвичайних сесій генеральної асамблеї на прохання виконавчої ради або бі­льшості дійсних членів організації.

Генеральна асамблея може розглядати будь-яке питання і роз­робляти рекомендації з нього. До її функцій, зокрема, входить:



  • обрання президента і віце-президентів;

  • обрання членів виконавчої ради;

  • призначення генерального секретаря (за рекомендацією ви­конавчої ради);

  • обрання ревізорів;

  • затвердження фінансового регламенту ВТО;

  • визначення загальних напрямів управління організацією; 240 ~" ——'■—■■■-'"■-■"■■""■" -




  • затвердження положень про персонал секретаріату ВТО;

  • затвердження загальної програми роботи ВТО;

  • затвердження бюджету ВТО і керівництво фінансовою по­літикою організації;

  • створення технічних і регіональних органів, необхідних для проведення роботи;

  • розгляд і затвердження звітів про діяльність організації та її органів, а також вживання заходів щодо реалізації рекомендацій по звітах;

  • затвердження або надання повноважень затвердженням угод, що укладаються з урядами і міжнародними організаціями, а також з приватними організаціями та особами;

  • підготовка рекомендацій по укладанню міжнародних угод з питань, що належать до компетенції організації;

  • прийняття рішень відповідно до Статуту ВТО про прийн­яття у члени організації.

Робота Генеральної асамблеї проводиться відповідно до за­тверджених правил процедури. Зокрема, вона обирає свого пре­зидента і віце-президентів на початку кожної сесії. Президент го­ловує на асамблеї й відповідає перед нею під час сесії. Він також представляє організацію протягом терміну своїх повноважень у будь-яких випадках, якщо таке представництво необхідне.

Для кворуму на Генеральній асамблеї обов'язкова присутність делегатів, що представляють більшість дійсних членів. При голосу­ванні кожний дійсний член має один голос. Рішення з усіх питань ухвалюють переважно на Генеральній асамблеї більшістю голосів присутніх дійсних членів і тих, що голосують. У розв'язанні про­блем, пов'язаних з бюджетно-фінансовими зобов'язаннями членів, визначенням місця знаходження штаб-квартири, а також інших пи­тань особливої важливості, визнаних такими на даній генеральній асамблеї за рішенням більшості присутніх дійсних членів і тих, що голосують, необхідна більшість — дві третини їхніх голосів.

Для втілення в життя своїх рішень і рекомендацій генеральна асамблея затвердила в рамках ВТО шість регіональних комісій: в Африці (КАФ), Америці (КАМ), Східній Азії і Тихому океані (КАМ), Європі (КЕВ), на Близькому Сході (КМЕ) і в Південній Азії (КСА). Засідання регіональних комісій проводять регулярно під керівництвом голови і двох віце-голів, яких обирають на два роки в рамках кожної комісії (зб. договорів ООН, 1989. — Т. — 1542. — С. 4—5).

Керівним органом ВТО є Виконавчий комітет який у період


між сесіями Генеральної асамблеї ухвалює рішення з адміністра-
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка